Ухвала

від 30.08.2021 по справі 161/3933/20

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

іменем України

30 серпня 2021 року

м. Київ

справа №161/3933/20

провадження №51-19ск21

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

вивчивши матеріали касаційної скарги захисника засудженого ОСОБА_4 адвоката ОСОБА_5 на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 листопада 2020 року та ухвалу Рівненського апеляційного суду від 13 квітня 2021 року,

встановив:

За вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 листопада 2020 року

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя м. Києва, визнано винуватим та засуджено:

- за ч. 2 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки;

- за ч. 3 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК шляхом повного складання призначених покарань останньому остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців.

Цивільний позов задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь релігійної організації «Релігійна громада Всіх Святих Землі Волинської Української Православної Церкви м. Луцька Волинської області» 38297,31 грн матеріальної шкоди.

Вирішено питання щодо запобіжного заходу, речових доказів та процесуальних витрат.

За встановлених судом першої інстанції обставин, зміст яких детально викладено у вироку, ОСОБА_6 , перебуваючи 28 січня 2020 року близько 16:50 в магазині «Ельдорадо» на просп. Волі, 1 та 5 липня 2020 року близько 08:00 у під`їзді № 4 будинку № 1-А на вул. Дмитра Іващенка в м. Луцьку Волинської області, шляхом вільного доступу, повторно, таємно викрав чуже майно, унаслідок чого завдав майнової шкоди на суму 2269,7 грн ТОВ «ДІЄСА», 1133,33 грн потерпілому ОСОБА_7 .

Він же, 4 лютого 2020 року близько 15:53 шляхом віджиму металопластикового вікна проник до приміщення храму Всіх Святих Землі Волинської на АДРЕСА_1 , звідки повторно таємно викрав грошові кошти і майно, унаслідок чого завдав релігійній організації «Релігійна громада Всіх Святих Землі Волинської Української Православної Церкви м. Луцька Волинської області» матеріальної шкоди на суму 38 297,31 грн.

Рівненський апеляційний суд ухвалою від 13 квітня 2021 року цей вирок залишив без змін.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_5 просить на підставах, передбачених ч. 1 ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК), скасувати вказаний вирок у частині засудження ОСОБА_4 за ч. 3 ст. 185 КК та закрити кримінальне провадження на підставі п. 2 ч. ч. 1 ст. 284 КПК, а в частині засудження останнього за ч. 2 ст. 185 КК ці вирок та ухвалу змінити, застосувати положення ст. 75 КК і звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання з випробуванням. На обґрунтування своїх вимог вказує, що викладені в судових рішеннях фактичні обставини не відповідають матеріалам кримінального провадження, оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанцій про доведеність винуватості засудженого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК не ґрунтуються на досліджених у суді доказах. Стверджує про недоведеність наявності об`єктивної сторони злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК, оскільки розмір майнової шкоди, завданої потерпілій стороні - релігійній організації «Релігійна громада Всіх Святих Землі Волинської Української Православної Церкви м. Луцька Волинської області», не був встановлений шляхом проведення експертизи, а всупереч вимогам ст. 242 КПК вартість викраденого майна підтверджується лише показаннями представника потерпілої сторони та копією довідки НБУ про встановлення закупівельних цін на дорогоцінні метали, при цьому посилається на позицію, викладену в постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 25 листопада 2019 року у справі №420/1667/18. Обґрунтовуючи свої вимоги про зміну оскаржуваних судових рішень у частині засудження ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 185 КК через невідповідність призначеного йому покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та даним про його особу внаслідок суворості, захисник зазначає, що при вирішенні питання про призначення покарання районний суд не повною мірою зясував дані про особу засудженого, а саме те, що він визнав свою вину у вчиненому, щиро розкаявся та активно сприяв розкриттю злочину. На переконання захисника, при перегляді вироку суд апеляційної інстанції не перевірив належним чином усіх доводів, наведених в апеляційній скарзі сторони захисту, та не усунув усіх порушень, які, на думку адвоката, були допущені судом першої інстанції, а тому вважає, що ухвала апеляційного суду постановлена без додержання вимог ст. 419 КПК.

Розглянувши касаційну скаргу, вивчивши надані до неї копії судових рішень, перевіривши наведені доводи, колегія суддів дійшла висновку про таке.

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Статтею 438 КПК передбачено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим єрішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно із ч. 2 ст. 419 КПК при залишенні апеляційної скарги без задоволення вухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Як убачається зі змісту касаційної скарги, у ній захисник ОСОБА_5 вказує на істотні порушення, допущені судами першої та апеляційної інстанцій, і неправильне застосування цими судами закону України про кримінальну відповідальність у частині засудження ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 185 КК,та невідповідність призначеного йому за ч. 2 ст. 185 КК покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість.

Натомість зміст оскаржуваних судових рішень свідчить про те, що суди першої та апеляційної інстанцій ретельно перевіряли доводи, на які посилалася сторона захисту при розгляді справи в цих судах та які є аналогічними тим, що викладені в касаційній скарзі захисника. Зазначені в цих рішеннях мотиви про визнання вказаних доводів безпідставними є обґрунтованими і відповідають дослідженим у суді доказам.

Подія злочину, доведеність винуватості ОСОБА_6 у його вчиненні, кримінально-правова оцінка діянь за ч. 2 ст. 185 КК у касаційній скарзі не оспорюються.

Натомість, як убачається з вироку, свій висновок про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК, районний суд обґрунтував доказами, зібраними у визначеному законом порядку та дослідженими у судовому засіданні, які визнані судом належними і допустимими, та яким цей суд дав свою правову оцінку.

Такого висновку суд першої інстанції дійшов, зокрема, на підставі наданих у судовому засіданні показань свідка ОСОБА_8 , а також досліджених письмових доказів: заяви про вчинення кримінального правопорушення від 7 лютого 2020 року, якою підтверджується факт звернення потерпілого ОСОБА_9 до правоохоронних органів з приводу крадіжки грошових коштів та золотих і срібних виробів з приміщення храму Всіх Святих Землі Волинської; протоколів огляду місяця події від 7 лютого, та огляду диску із записом з камер відеоспостереження, що знаходяться в храмі Всіх Святих Землі Волинської від 8 лютого 2020 року,протоколу пред`явлення особи для впізнання та отримання зразків для експертизи від 25 лютого 2020 року; копії довідки НБУ про встановлення закупівельних цін на дорогоцінні метали в брухті станом на 4 лютого 2020 року; висновку експерта № 85 від 28 лютого 2020 року.

Особиста незгода захисника з оцінкою доказів, наданою судом першої інстанції, не може свідчити про порушення цим судом вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Що стосується доводів касаційної скарги захисника про відсутність у діях засудженого ОСОБА_6 складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК, то вони були предметом ретельної перевірки в судах першої та апеляційної інстанцій, на які ці суди надали обґрунтовані відповіді у своїх рішеннях та визнали їх безпідставними.

За правилами ч. 1 ст. 242 КПК експертиза проводиться експертною установою, експертом або експертами, якщо для з`ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідні спеціальні знання.

В окремих кримінальних провадженнях для встановлення розміру матеріальних збитків не потрібні наукові, технічні або інші спеціальні знання, а достатньо загальновідомих і загальнодоступних знань для оцінки даних, отриманих за допомогою інших, крім експертизи, джерел доказування, про найменування викраденого товару та його вартість (наприклад, щодо вартості викраденої безпосередньо з магазину роздрібної торгівлі товарної продукції, на яку є роздрібна ціна) чи проведення простих арифметичних розрахунків (щодо розміру збитків у гривнях при викраденні цінних паперів, що мають грошовий еквівалент, та валютних коштів інших країн).

Положеннями ч. 2 ст. 242 КПК передбачено обов`язковість проведення експертизи з метою визначення розміру матеріальних збитків, шкоди немайнового характеру, шкоди довкіллю, заподіяної кримінальним правопорушенням. Проте з цього правила законодавець зробив виключення щодо випадків, коли потерпілий у змозі визначити розмір матеріальних збитків та надає документ, що підтверджує розмір такої шкоди.

Таким чином, обов`язкове залучення експерта для проведення експертизи необхідне за наявності двох підстав: по-перше, коли характер об`єктивних обставин, які мають значення для кримінального провадження, неможливо достовірно встановити без залучення особи, яка володіє науковими, технічними або іншими спеціальними знаннями (що є загальною підставою для проведення експертизи в кримінальному провадженні, передбаченою ч. 1 ст. 242 КПК); по-друге, коли мають місце обставини, передбачені ч. 2 цієї норми.

Імперативність п. 6 ч. 2 ст. 242 КПК щодо призначення експертизи у кожному кримінальному провадженні для визначення розміру збитків, завданих кримінальним правопорушенням, має обмежений характер, оскільки не стосується тих випадків, коли предметом злочину є гроші або інші цінні папери, що мають грошовий еквівалент, а також коли розмір матеріальних збитків, шкоди, заподіяних кримінальним правопорушенням, можливо достовірно встановити без спеціальних знань,а достатньо загальновідомих та загальнодоступних знань, проведення простих арифметичних розрахунківдля оцінки даних, отриманих за допомогою інших, крім експертизи, джерел доказування.

У решті випадків розмір заподіяних матеріальних збитків у кримінальному провадженні встановлюється із залученням експерта.

Як убачається з наданих до касаційної скарги оспорюваних судових рішень, розмір матеріальної шкоди завданої релігійній організації «Релігійна громада Всіх Святих Землі Волинської Української Православної Церкви м. Луцька Волинської області» був встановлений районним судом на підставі заяви про вчинення кримінального правопорушення від 7 лютого 2020 року, якою підтверджується факт звернення потерпілого ОСОБА_9 до правоохоронних органів з приводу крадіжки грошових коштів та золотих і срібних виробів з приміщення храму Всіх Святих Землі Волинської, та копії довідки НБУ про встановлення закупівельних цін на дорогоцінні метали в брухті станом на 4 лютого 2020 року. Із правильністю такої оцінки погодився і суд апеляційної інстанції.

Таким чином, дослідивши зібрані докази у справі та встановивши фактичні обставини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність у діях засудженого ОСОБА_6 складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК.

Доводи захисника в касаційній скарзі про необхідність обов`язкового залучення експерта в кримінальному провадженні для визначення розміру заподіяних збитків з посиланням на висновки, викладені в постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 25 листопада 2019 року в справі №420/1667/18 не є прийнятними, оскільки у своєму рішенні об`єднана палата, поміж іншого, також вказала на те, що імперативність п. 6 ч. 2 ст. 242 КПК має обмежений характер і не стосується тих випадків, коли розмір матеріальних збитків або шкоди, заподіяних кримінальним правопорушенням, можливо достовірно встановити без спеціальних знань і достатньо загальновідомих та загальнодоступних знань, проведення простих арифметичних розрахунків для оцінки даних, отриманих за допомогою інших, крім експертизи, джерел доказування.

Також не можна погодитися і з доводами захисника в касаційній скарзі про явну суворість покарання призначеного судом засудженому.

Відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. При цьому підлягають врахуванню ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного й обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Виходячи з принципів співмірності та індивідуалізації покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій.

Дотримуючись цих правил та принципу індивідуалізації покарання, суд першої інстанції дав належну оцінку ступеню тяжкості злочинів, вчинених ОСОБА_4 , виходячи не лише з визначених у ст. 12 КК формальних критеріїв, а й з особливостей та обставин скоєння ним конкретного кримінального правопорушення.

Обґрунтовуючи свій висновок щодо виду та розміру покарання, яке підлягає призначенню засудженому цей суд разом зі ступенем тяжкості злочинів, один із яких є тяжким, а інший нетяжким, також урахував і дані про особу ОСОБА_4 , який раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності за злочини проти власності та відбував реальні міри покарання, однак своєї протиправної поведінки не припинив та продовжив вчиняти нові злочини.

Обставиною, що пом`якшує покарання (за епізодом злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК), суд визнав щире каяття ОСОБА_4 у вчиненому та активне сприяння розкриттю злочину. Обставин, що обтяжують покарання суд, не встановив.

Урахувавши конкретні обставини кримінального провадження, думку потерпілих та їхнього представника, які при призначенні покарання ОСОБА_4 поклалися на розсуд суду, а також те, що збитки відшкодовано частково, місцевий суд дійшов умотивованого висновку про неможливість досягти мети виправлення засудженого без його ізоляції від суспільства, а тому на підставі ч. 1 ст. 70 КК шляхом повного складання призначених покарань остаточно визначив останньому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців.

На думку Суду, таке покарання є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_4 та попередження нових злочинів.

Підстав вважати призначене покарання явно несправедливим через суворість з огляду на особу засудженого, кількість вчинених ним злочинів та їх тяжкість, колегія суддів не вбачає.

Наведені в касаційній скарзі захисника доводи про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчинених ОСОБА_10 кримінальних правопорушень та даним про його особу через суворість є аналогічними тим, що були викладені в його апеляційній скарзі та ретельно перевірені судом апеляційної інстанції, який надав на ці доводи умотивовані відповіді та зазначив конкретні підстави з яких цю скаргу захисника було залишено без задоволення, а вирок - без змін.

При цьому в своєму рішенні апеляційний суд вказав обґрунтовані мотиви, на підставі яких цей суд погодився із висновками суду першої інстанції щодо виду і розміру покарання, призначеного ОСОБА_4 за вчинені злочини, вказавши, що воно відповідає вимогам статей 50, 65 КК та є справедливим, співрозмірним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення нових злочинів.

Вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду є належно обґрунтованими та вмотивованими і за змістом відповідають вимогам статей 370, 374, 419 КПК.

Переконливих аргументів, які би ставили під сумнів законність оскаржуваних судових рішень та вмотивованість їх висновків з питань істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість захисник ОСОБА_5 у касаційній скарзі не навів, і таких даних зі змісту судових рішень не вбачається.

З огляду на викладене касаційна скарга захисника ОСОБА_5 та додані до неї матеріали не дають підстав для її задоволення, а тому колегія суддів вважає за необхідне відмовити у відкритті касаційного провадження відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК.

Ураховуючи наведене, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428, ст. 441КПК, Верховний Суд

постановив:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_4 адвоката ОСОБА_5 на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 листопада 2020 року та ухвалу Рівненського апеляційного суду від 13 квітня 2021 року відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3