Постанова від 18.08.2021 по справі 910/16800/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" серпня 2021 р. Справа№ 910/16800/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Мартюк А.І.

Зубець Л.П.

при секретарі судового засідання Позюбан А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2021

у справі № 910/16800/20 (суддя: Трофименко Т.Ю.)

за позовом ОСОБА_1

до: 1. ОСОБА_2 ,

2. ОСОБА_3

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-1 - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Жукова Юлія Вікторівна,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів:

1) приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Розсоха Сергій Сергійович;

2) Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕКО-БУД-ТРЕЙД"

про розірвання договору купівлі-продажу, визнання недійсними актів та договору дарування, скасування державної реєстрації, визнання права власності,

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_4 (далі - відповідач-1) та ОСОБА_3 (далі - відповідач-2) про розірвання договору купівлі-продажу, визнання недійсними актів та договору дарування, скасування державної реєстрації, визнання права власності.

Позовну вимогу про розірвання договору купівлі-продажу позивач обгрунтовує з посиланням на ст. 652 ЦК України, а також те, що ОСОБА_2 не здійснив оплати за договором купівлі-продажу частки, чим грубо порушив взяті на себе зобов`язання. У зв`язку з цим позивач не отримав грошових коштів, на які розраховував під час укладення договору купівлі-продажу, що на його думку є істотним порушенням договору.

В обґрунтування вимоги про визнання недійсним договору дарування позивач вказує про укладення між відповідачами удаваного правочину, оскільки на його думку відповідачем 1 та відповідачем 2 укладено договір дарування, але насправді між ними склались інші правовідносини, які виникають під час укладення договору купівлі-продажу корпоративних прав. Крім того, у відповідача 1 залишається невиконаним зобов`язання по оплаті частки за Договором купівлі-продажу, яку він повинен оплатити на користь позивача. Отже, відповідач 1 не виконавши свого зобов`язання перед позивачем щодо сплати за частку у статутному капіталі ТОВ ЕКО-БУД-ТРЕЙД , безоплатно подарував цю частку відповідачу 2.

Також позивач зазначає, що відповідач 1 не вжив заходів передбачених пунктом 4.4. Статуту Товариства з метою укладення між сторонами удаваного правочину - договору купівлі-продажу із дотриманням вимог, встановлених ст.ст 20, 21 Закону України Про Товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю , а також статті 4 Статуту ТОВ ЕКО-БУД-ТРЕЙД в частині повідомлення учасників Товариства про наявність у ОСОБА_2 наміру продати належну йому частку у статутному капіталі.

Вимогу в частині визнання за позивачем права власності на спірну частку у статутному капіталі ТОВ ЕКО-БУД-ТРЕЙД , мотивовано з посиланням на ст. 392 ЦК України та на п. 3.5 Договору купівлі-продажу, за яким повернення частки у власність позивача є наслідком невиконання відповідачем-1 обов`язку щодо оплати отриманої частки.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.05.2021 у справі №910/16800/20 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, ОСОБА_1 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2021 у справі №910/16800/20 та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Скаржник зазначає, що наявність альтернативного способу захисту у вигляді права вимагати оплату товару не свідчить про те, що продавець не може вимагати захисту свого права на підставі ч. 2 ст. 651 ЦК України, щодо розірвання договору у разі його істотного порушення. Також скаржник зазначає, що судом помилково застосовано правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 р. у справі № 916/667/18, оскільки не враховано того, що правовідносини, які досліджувались Верховним Судом не є подібними до тих, що склались у даній справі. Також скаржник посилається на те, що судом першої інстанції не надано належної оцінки підставам позову.

Відповідач-2 у відзиві на апеляційну скаргу просить відмовити у її задоволенні з огляду на те, що позивачем обрано невірний (неефективний) спосіб захисту порушеного права, що відповідає викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 правовій позиції. На переконання відповідача-2 посилання позивача на постанови Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №912/1385/17 та від 17.03.2020 у справі №904/667/18 не можуть бути взяті до уваги під час розгляду даної справи оскільки такі постанови ухвалені до прийняття Великою Палатою Верховного Суду постанови у справі №916/667/18. Відповідач-2 зазначає, що позивачем не обґрунтовано підстав для визнання недійсними актів приймання-передачі, а також те, що позивачем не доведено наявності у обох сторін договору дарування умислу на приховування правовідносин купівлі-продажу.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.06.2021, апеляційна скарга у справі № 910/16800/20 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Мартюк А.І., Зубець Л.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.06.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2021 у справі № 910/16800/20 та повідомлено учасників справи про те, що її розгляд відбудеться 18.08.2021 р.

Представник позивача у судовому засіданні 18.08.2021 підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити.

Представник відповідача-2 у судовому засіданні 18.08.2021 заперечив проти доводів апелянта та просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Відповідач-1 та третя особа явку своїх представників у судове засідання не забезпечили, про причину неявки колегію суддів не повідомили, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.

Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши пояснення присутніх представників учасників справи, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги в межах викладених скаржником доводів та вимог, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 02.08.2019 між ОСОБА_1 (Продавець) та ОСОБА_2 (Покупець) укладено договір купівлі-продажу частини частки статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО-БУД-ТРЕЙД" (далі - договір купівлі-продажу), за умовами п. 1.1 якого Продавець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі, передати у власність Покупця частину частки в розмірі 45%, що в грошовому виразі складає: 3 150 000,00 грн. (далі - частина частки) від належної Продавцю частки в статутному капіталі ТОВ "ЕКО-БУД-ТРЕЙД", а Покупець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі, прийняти та оплатити вказану частину частки.

Відповідно до п. 1.3 договору купівлі-продажу, відомості про частину частки Продавця у статутному капіталі Товариства, що відчужується: 3 150 000,00 грн., що становить 45% статутного капіталу Товариства. Належність частки підтверджується статутом Товариства, відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а також свідоцтвом про оплату внеску у повному обсязі.

Як визначено у п. 2.3 договору купівлі-продажу, право власності на частину частки в статутному капіталі Товариства переходить до Покупця з моменту державної реєстрації зміни відомостей про склад учасників Товариства. Одночасно з передачею частини частки Покупцю переходять усі права та обов`язки, що належали Продавцю як учаснику Товариства, в тому числі майнові права на прибуток Товариства за поточний рік.

02.08.2019 р. сторонами підписано Додатковий договір до договору купівлі-продажу, яким збільшено ціну Договору та змінено порядок розрахунків по ньому, у зв`язку з чим внесено зміни до Договору та викладено пункт 2.2. Договору в наступній редакції:

2.2. За домовленістю Сторін ціна продажу частини частки складає суму в гривнях, що еквівалентна 7 200 000,00 доларів США, які Покупець сплачує Продавцю в гривнях за курсом Національного банку України на день оплати в наступному порядку:

2.2.1. У строк до 31 грудня 2019 року Покупець зобов`язаний сплатити Продавцю суму в гривнях, яка еквівалентна 3 000 000,00 доларів США по курсу долара США до гривні, встановленого Національним банком України на день оплати;

2.2.2. У строк до 01 червня 2020 року Покупець зобов`язаний сплатити Продавцю суму в гривнях, яка еквівалентна 4 200 000,00 доларів США по курсу долара США до гривні, встановленого Національним банком України на день оплати.

2.2.3. Зазначену в цьому Договорі ціну продажу Продавець вважає вигідною для себе, її розмір не пов`язаний зі збігом якихось важких для них обставин та повністю його задовольняє .

Відповідно до п. 4.1 договору купівлі-продажу, цей договір набуває чинності з моменту підписання сторонами. Після укладення цього договору до статутних документів ТОВ повинні бути внесені відповідні зміни, оформлені у встановленому чинним законодавством порядку.

02.08.2019 за актом прийому-передачі частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО-БУД-ТРЕЙД" ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 свою частину частки у розмірі 3 150 000,00 грн, що складає 45% у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО-БУД-ТРЕЙД", а ОСОБА_2 прийняв зазначену частину частки шляхом підписання договору купівлі-продажу від 02.08.2019.

22.10.2020 р. між ОСОБА_2 , як дарувальником та ОСОБА_3 , як обдарованим укладено Договір дарування частки у статному капіталі ТОВ "ЕКО-БУД-ТРЕЙД" (далі - договір дарування), за умовами п. 1.1. якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, Дарувальник зобов`язується передати Обдарованому у власність 45% від загального розміру Статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю ЕКО-БУД-ТРЕЙД (далі - Товариство), що включають правомочності на управління, отримання прибутку, активів в разі ліквідації та інші правомочності, передбачені законом та статутом, а Обдарований зобов`язується прийняти частку Статутного капіталу.

У пунктах 1.1.1-1.1.2 договору дарування зазначено, що розмір внеску Дарувальника до Статутного капіталу товариства у грошовому вираженні становить 3150000,00 грн., та складає 45 % від загального розміру Статутного капіталу.

Згідно з п. 1.2 договору дарування, право власності у Обдарованого на частку Статутного капіталу виникає з моменту державної реєстрації зміни учасників товариства.

З моменту державної реєстрації змін до відомостей про товариство, пов`язаних зі зміною складу власників, до Обдарованого як до правонаступника одночасно переходять усі права і обов`язки попереднього власника - Дарувальника , які останній мав щодо товариства. До Обдарованого переходять, у тому числі, але не виключно: право на участь в управлінні товариством, отримання частки прибутку (дивідендів) товариства, активів у разі ліквідації тощо.

22.10.2020 р. за актом прийому-передачі частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО-БУД-ТРЕЙД" ОСОБА_2 передав, а ОСОБА_3 прийняв частку статутного капіталу товариства у розмірі 3 150 000,00 грн, що дорівнює 45% статутного капіталу .

Позивач вважає, що нездійснення відповідачем-1 розрахунку є істотним порушенням його умов, з огляду на що просить розірвати договір від 02.08.2019 р., визнати недійсним акт прийому-передачі від 02.08.2019 та скасувати реєстраційну дію №10701050012056184 від 05.08.2019.

Також, враховуючи те, що відповідачем-1 в подальшому придбано у позивача частку у статутному капіталі подаровано відповідачу-2 та те, що позивач вважає цей правочин удаваним, він просить визнати недійсним договір дарування частки у статутному капіталі ТОВ ЕКО-БУД-ТРЕЙД від 22.10.2020, а також акт приймання-передачі частки від 22.10.2020 та скасувати реєстраційну дію №1000701070020056184 від 22.10.2020.

Крім того, позивач просить визнати за ним право власності на відчужену ним за договором від 02.08.2019 частку у статутному капіталі.

Надаючи оцінку вказаним обставинам, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

За своєю правовою природою договір купівлі-продажу частини частки статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО-БУД-ТРЕЙД" від 02.08.2019 є договором купівлі-продажу, за яким товаром виступає частина частки у статутному капіталі вказаного товариства, що належала ОСОБА_1 .

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У ч. 1 ст. 691 ЦК України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до ст. 632 ЦК України, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Умовами укладеного між позивачем та відповідачем-1 договору, з урахуванням додаткового договору від 02.08.2019 визначено, що ціну продажу частини частки сторони визначили в Додатковому договорі від 02.08.2019 до договору купівлі-продажу в розмірі 7 200 000,00 доларів США, яку відповідач-1 мав сплатити частинами, а саме: 3000000,00 доларів США у строк до 31 грудня 2019 та 4 200 000,00 доларів США у строк до 01 червня 2020.

Матеріали справи свідчать про те, що державну реєстрацію змін до установчих документів юридичної особи (зміну складу засновників (учасників), тобто включення відповідача-1 здійснено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Жуковою Ю.В. 05.08.2019 (номер запису 10701050012056184).

Разом з тим, у матеріалах справи відсутні будь-які докази виконання відповідачем-1 свого зобов`язання по здійсненню оплати за договором купівлі-продажу у встановленому цим договором порядку від 02.08.2019.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Однією з підстав розірвання договору є істотне порушення стороною цього договору. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі ч. 2 ст. 651 ЦК України.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.

Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

При цьому, відповідно до ч. 4 ст. 188 ГК України у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Отже, за імперативними приписами статті 188 ГК України і статті 651 ЦК України зміна (розірвання) договору можлива лише за згодою сторін або у виняткових випадках за рішенням суду у зв`язку з істотним порушенням стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. При цьому право на передачу спору на вирішення суду належить виключно стороні договору.

Аналогічної правової позиції дотримується й Верховний Суд у постанові від 18.04.2019 у справі № 923/494/18.

Доказів звернення позивача до відповідача-1 з повідомленням про розірвання укладеного між ними договору до матеріалів справи не надано, а відповідно й не доведено факту вчинення передбачених ст. 188 ГК України, спрямованих на розірвання договору дій.

При цьому, відповідно до ч. 2, 3 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

За змістом ст. 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно до ст. 20 ГК України кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається частиною 2 ст. 16 ЦК України.

Глава 54 ЦК України містить спеціальне регулювання відносин щодо купівлі-продажу, зокрема і щодо способів захисту прав продавця, порушених покупцем.

Якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу. Таким чином, лише у випадку, коли покупець відмовився і прийняти, і оплатити товар, продавець може за своїм вибором або вимагати виконання договору з боку покупця, або відмовитися від договору. Друга можливість надана продавцю, виходячи з того, що якщо покупець не виконав жодного свого обов`язку, не сплатив ціни товару та відмовився його прийняти (наприклад, надіслав продавцю заяву про відмову прийняти товар, безпідставно не прийняв запропоноване продавцем виконання зобов`язання з його боку, безпідставно повернув надісланий товар тощо), то така поведінка свідчить про втрату інтересу покупця до виконання договору. Продавець своєю чергою також може втратити інтерес до договору, при цьому він володіє товаром і має можливість розпорядитися ним, зокрема продати його іншій особі, аби отримати покупну ціну. Тобто продавець теж вправі відмовитися від договору купівлі-продажу, тобто розірвати його шляхом вчинення одностороннього правочину чи вимагати виконання договору з боку покупця за умови, якщо покупець втратив інтерес до договору, не прийнявши та не оплативши товар. У таких випадках позовна вимога продавця про розірвання договору в судовому порядку задоволенню не підлягає, оскільки розірвання договору пов`язується законом із вчиненням одностороннього правочину, а не із судовим рішенням (ч. 4 ст. 692 ЦК України).

Натомість у цій справі покупець отримав товар (частину частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю), але, на переконання позивача, не здійснив оплати.

Вказане свідчить про необхідність застосування у даному випадку ч. 3 ст. 692 ЦК України, якою визначено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. Наведений припис не передбачає можливості продавця за своїм вибором вдатися до іншого способу захисту, зокрема не передбачає можливості розірвання договору в судовому порядку. Якщо порушення права продавця полягає в тому, що він не отримав грошових коштів від продавця, то способу захисту, який належним чином захистить саме це право, відповідає позовна вимога про стягнення неотриманих коштів.

Натомість такий спосіб захисту, як розірвання договору, що вже частково виконаний з боку продавця, який передав товар, і покупця, який прийняв товар, не відповідає суті порушення договору, що полягає в несплаті грошових коштів. Така несплата (повна або часткова) може бути наслідком не навмисного порушення договору з боку покупця (який бажає збагатитися за рахунок затримки оплати), а добросовісної помилки покупця, наприклад, через існування розбіжностей між сторонами щодо суми, належної до сплати, щодо взаємних розрахунків між сторонами (зокрема, як у цій справі).

Крім того, такий спосіб захисту, як розірвання договору, може бути використаний продавцем не з метою відновлення його права на одержання грошових коштів, а з метою невиправданого збагачення, якщо, наприклад, ринкова ціна на продане майно збільшилася, в тому числі завдяки його поліпшенню покупцем. Такі несправедливі наслідки можуть настати через невідповідність зазначеного способу захисту суті порушення права.

Виконання судового рішення про стягнення з покупця майна, одержаного ним за договором, розірваним судом, може бути складнішим, ніж виконання судового рішення про стягнення коштів. Зокрема, майно може бути вже відчуженим добросовісній третій особі, щодо якої рішення суду про повернення майна від покупця не матиме значення і від якої це майно не можна буде витребувати в іншому судовому процесі. Натомість застосування способу захисту, встановленого ч. 3 ст. 692 ЦК України, призводить до повного поновлення порушеного права продавця.

Відповідно до ч. 3 ст. 692 ЦК України продавець має право вимагати не тільки оплати товару (тобто стягнення грошових коштів у розмірі покупної ціни проданого майна), а й сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Термін користування чужими коштами може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - це прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. Такі висновки сформульовано в пункті 34 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18).

У ч. 3 ст. 692 ЦК України зазначений термін використано у другому значенні. Тобто під сплатою процентів за користування чужими грошовими коштами розуміється відповідальність за прострочення виконання грошового зобов`язання згідно ст. 625 ЦК України. Така відповідальність виступає способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає в отриманні компенсації його майнових втрат, спричинених неналежним виконанням грошового зобов`язання. Подібні висновки сформульовано, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

Вказане свідчить про те, що позивач, пред`явивши позовну вимогу про розірвання договору купівлі-продажу частини частки статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО-БУД-ТРЕЙД" від 02.08.2019 з підстав невиконання покупцем умов такого договору в частині оплати, обрав неналежний спосіб захисту його порушеного права, з огляду на що колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення зазначеної позовної вимоги.

Аналогічна правова позиція щодо застосування ст. 651 та ст. 692 ЦК України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі №916/667/18, яка в силу положень ч. 4 ст. 236 ГПК України підлягає врахуванню судами, у даній справі, з огляду на подібність правовідносин у зазначеній справі, та у цій справі, що розглядається, за обставинами справи та предметом матеріально-правового регулювання.

Посилання позивача на те, що наявність альтернативного способу захисту у вигляді права вимагати оплату товару не свідчить про те, що продавець не може вимагати захисту свого права на підставі ч. 2 ст. 651 ЦК України, щодо розірвання договору у разі його істотного порушення, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції з огляду на те, що обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові, що повністю узгоджується з викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 р. у справі №910/10011/19 правовою позицією.

При цьому, позивачем не спростовано правильного висновку суду першої інстанції, щодо необхідності врахування під час розгляду даної господарської справи, вищезазначеної постанови Великої Палати Верховного Суду, не спростовано факт тотожності правовідносин, не наведено того, у чому полягає відмінність правовідносин та предметів регулювання у цій справі та справі №916/667/18. Таким чином твердження скаржника про те, що правовідносини, що досліджувались Верховним Судом не є подібними до тих, що склались у даній справі є необґрунтованими та зводяться до припущень.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №755/10947/17 (провадження №14-435цс18) викладено правовий висновок відповідно до якого, під час вирішення тотожних спорів необхідно враховувати останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

З огляду на вказане, колегія суддів зазначає про відсутність підстав для врахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №912/1385/17 та від 17.03.2020 у справі №904/667/18, на які посилається в апеляційній скарзі позивач, як таких що не узгоджуються з правовою позицією, зазначеною у прийнятій після них постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 р., яка в силу положень ст. 236 ГПК України підлягає врахуванню судами під час розгляду справ. При цьому, викладена у вказаній постанові правова позиція є усталеною у судовій практиці, що підтверджується постановами Верховного Суду від 12.11.2020 у справі № 902/66/20 та від 16.12.2020 у справі №916/2475/19.

Враховуючи те, що позовні вимоги про визнання недійсним актів приймання-передачі частки в статутному капіталі ТОВ "ЕКО-БУД-ТРЕЙД" та скасування реєстраційної дії № 10701050012056184 від 05.08.2019, вчиненої у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань приватним нотаріусом Жуковою Ю.В. є похідними від вимоги про розірвання договору від 02.08.2019, а також те, що позивачем не наведено будь-яких правових підстав з якими чинне законодавство пов`язує можливість визнання недійсними правочинів, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення зазначених позовних вимог.

Також колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовної вимоги про визнання недійсним договору дарування частки у статному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО-БУД-ТРЕЙД" від 22.10.2020 укладеного між відповідачами, з підстав його удаваності, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною першою статті 235 ЦК України передбачено, що удаваний правочин - це правочин, вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Тобто, удаваний правочин своєю формою приховує реальний правочин.

Таким чином, правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому оцінюючи відповідність волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.

Така правова позиція є усталеною та неодноразово висловлювалась Верховним Судом у численних постановах, зокрема, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23.01.2019 у справі № 522/14890/16-ц, Верховним судом у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 15.06.2018 у справі № 916/933/17, постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 916/935/17, від 17.01.2019 у справі № 923/241/18, від 21.08.2019 у справі № 303/292/17 від 27.07.2021 р. у справі № 906/494/20 тощо.

На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Тобто, удаваний правочин вчинюється для прикриття іншого правочину, внаслідок чого в наявності два правочини - прихований і удаваний - такий, що прикриває перший правочин.

Удаваний правочин, на відміну від прихованого, сторонами не виконується. Відповідні права і обов`язки сторонами не реалізуються. Сторони правочину виконують тільки ті обов`язки та реалізують ті права, що випливають із прихованого правочину.

З учиненням удаваного правочину сторони навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце.

Удавані правочини - це правочини з дефектами волі такого правочину та мети.

Оскільки згідно ч. 1 ст. 202, ч. 3 ст. 203 ЦК України головною вимогою для правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, що суд повинен установити - чи є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору, а також з`ясування питання про те чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме правочин.

Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі ст. 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемним або про визнання його недійсним.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 04.01.2020 у справі № 904/4009/18.

Викладене дає підстави для висновку про те, що удаваність договору, не свідчить про автоматичну недійсність таких правочинів, оскільки в силу приписів ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Для визнання правочину удаваним необхідно мати на увазі, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників угоди, наміру однієї сторони на укладення удаваної угоди недостатньо, оскільки удаваний правочин може бути вчинений як без будь-яких протиправних намірів, так і з метою приховування іншого незаконного правочину, при цьому будь-якого обмеження щодо наявності умислу в усіх сторін такого правочину законом не встановлено. Такий умисел може бути завуальований лише однією стороною, про що інша сторона може не знати, як і навпаки.

При цьому, удаваним може бути не весь правочин, а лише в частині когось з його учасників, якщо буде встановлено що інший учасник за змістом договору домовлявся про істотні умови договору, про її ціну, сплатив за власні кошти її покупну ціну, придбав майно для себе та наступні дії сторін свідчать про прийняття виконання договору іншою стороною.

Позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: 1) факт укладення правочину що, на його думку, є удаваним; 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; 3) настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.07.2021 р. у справі №382/1858/16-ц (№ 61-12793св20).

Таким чином, для визнання договору дарування удаваним, позивачем має бути доведена спрямованість волі обох сторін договору (наявність у обох сторін договору умислу) на: породження правовідносин саме за іншим договором; приховання правовідносин купівлі-продажу договором дарування.

При цьому, для задоволення позову про визнання недійсним такого договору також необхідно встановити не лише те, що правочин є удаваним, але й наявність порушення цивільного права чи охоронюваного законом інтересу, за захистом яких позивач звернувся до суду.

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Відповідно до ст. 202 ЦК України під правочином розуміють дії, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Разом із цим, статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За своєю суттю договір купівлі-продажу передбачає для однієї сторони право отримання предмета купівлі-продажу у власність та зобов`язання сплатити його покупну ціну, а для другої сторони право на отримання ціни та обов`язок передати предмет договору наступному власнику.

Отже, предмет договору належить продавцю та переходить у власність покупця, якщо інше не передбачено домовленістю сторін, та покупець має сплатити ціну за власний рахунок, якщо інше не передбачено домовленістю сторін договору або покупцем та іншою особою.

Відповідно до ч. 1 ст. 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

У ст. 718 ЦК визначено, що дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі. Дарунком можуть бути майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього в майбутньому.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК України).

Проте позивачем не доведено того, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 мали умисел укласти інший договір, зокрема, договір купівлі-продажу та приховати такий договір шляхом укладення договору дарування.

Доказів того, що відповідачі вчинили саме правочин купівлі-продажу частини частки, зокрема, доказів здійснення розрахунків між сторонами у будь-якій формі, до матеріалів справи не надано.

Враховуючи те, що позивачем не обґрунтовано того, що відповідачі мали на меті саме укладення договору купівлі-продажу, а також те, що положеннями статей 20 та 21 Закону України Про Товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю та п. 4.4 Статуту ТОВ "ЕКО-БУД-ТРЕЙД" не передбачено обов`язкової необхідності повідомлення інших учасників про безоплатне відчуження (дарування) частки товариства та про розмір частки, що відчужується, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції обґрунтовано відхилено посилання позивача на порушення відповідачем-1 вимог статей 20 та 21 Закону України Про Товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю та п. 4.4 Статуту ТОВ "ЕКО-БУД-ТРЕЙД", оскільки зазначеними положеннями встановлено необхідність повідомлення саме про продаж частки, а не будь-яку форму її відчуження.

Оскільки позивачем не доведено удаваності оскаржуваного договору дарування та порушень вимог закону при його укладенні, а також того яким чином укладення такого договору порушує його права, колегія суддів зазначає, що позивачем не доведено існування правових підстав для застосування статті 235 ЦК України та визнання недійсним договору дарування, як удаваного правочину укладеного з порушенням положень Закону та Статуту та, з огляду на вказане, погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про визнання недійсним укладеного між відповідачами договору дарування.

Враховуючи те, що позивачем не доведено існування правових підстав для задоволення позовної вимоги про визнання недійсним договору дарування, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення похідних від вказаної позовних вимог про визнання недійсним акта приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО-БУД-ТРЕЙД" від 22.10.2020 та скасування реєстраційної дії № 1000701070020056184 від 22.10.2020, вчиненої у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань приватним нотаріусом Розсохою Є.Є.

Також колегія суддів визнає обґрунтованими висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовної вимоги про визнання за позивачем права власності на частку в статутному капіталі з огляду на наступне.

Вказану вимогу позивач обґрунтовує тим, що укладений відповідачами договір дарування є удаваним, проте будь-яких належних та допустимих доказів вважати такий договір удаваним - не надає.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі №923/876/16 зазначено, що вичерпний перелік способів захисту учасників товариств з обмеженою відповідальністю або з додатковою відповідальністю міститься у статті 17 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців і громадських формувань , норми якого є спеціальними для зазначених товариств. До яких, зокрема належить: визначення розміру статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю та розмірів часток учасників у такому товаристві; стягнення (витребування з володіння) з відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю.

Тобто, такий спосіб захисту як визнання права власності на частку в статутному капіталі товариства не відповідає належному та ефективному способу захисту, оскільки її задоволення не може бути підставою для внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі № 923/876/16).

Посилання позивача на п. 3.5 договору купівлі-продажу є безпідставним, оскільки позовна вимога про визнання права власності на частку спрямована до ОСОБА_3 , за яким на час звернення з позовом така частка зареєстрована, в той час як умови договору купівлі-продажу поширюються на ОСОБА_2 який є його стороною на відміну від відповідача-2.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2021 у справі №910/16800/20 про відмову у задоволенні позовних вимог відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів ст. 277 ГПК України не вбачається. Скаржником не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.

Апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2021 у справі №910/16800/20 підлягає залишенню без задоволення.

Судові збір, сплачений стороною у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, в порядку ст. 129 ГПК України, покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 129, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2021 у справі №910/16800/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2021 у справі №910/16800/20 залишити без змін.

3. Судовий збір, сплачений стороною у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на ОСОБА_1 .

4. Справу №910/16800/20 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, що передбачені ст.ст. 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді А.І. Мартюк

Л.П. Зубець

Повний текст постанови складено та підписано 30.08.2021 у зв`язку з перебуванням судді Зубець Л.П. у відпустці.