Постанова

від 31.08.2021 по справі 126/916/19

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 126/916/19

Провадження № 22-ц/801/1719/2021

Категорія: 23

Головуючий у суді 1-ї інстанції Хмель Р. В.

Доповідач:Ковальчук О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2021 рокуСправа № 126/916/19м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Ковальчука О. В.,

суддів: Берегового О. Ю., Сала Т. Б.,

за участі секретаря Ліннік Я. С.

розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , державного реєстратора відділу з питань державної реєстрації Бершадської міської ради Красиленко Вікторії Борисівни, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Надбужжя плюс", про визнання недійсним договору оренди,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою його представником - адвокатом Колосінським Ігорем Анатолійовичем, на рішення Бершадського районного суду Вінницької області, ухвалене у цій справі 05 травня 2021 року у м. Бершадь суддею цього суду Хмелем Р. В., зі складанням його повного тексту 14 травня 2021 року,

В С Т А Н О В И В:

В квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Державного реєстратора відділу з питань державної реєстрації Бершадської міської ради Красиленко В. Б., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю Надбужжя плюс (далі - ТОВ Надбужжя плюс ), про визнання недійсним договору оренди, мотивуючи його тим, що 13 січня 2008 року позивач та ТОВ Надбужжя плюс уклали договір оренди частки земельної ділянки, розміром 1,94 умовних кадастрових гектарів, належної позивачу на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай). 26 серпня 2009 року було укладено додаткову угоду № 36 до вказаного договору оренди, відповідно до якої початок дії договору - 15 червня 2008 року, закінчення - 15 червня 2019 року.

01 серпня 2018 року ОСОБА_2 прибув за адресою, за якою проживає ОСОБА_1 і, зловживаючи довірою останнього, уклав із ним договір оренди зазначеної земельної ділянки. ОСОБА_2 скористався тим, що на момент укладення цього договору оренди позивач знаходився в стані алкогольного сп`яніння. Для того, щоб виключити можливість втручання родичів, які перебували поруч, ОСОБА_2 запросив ОСОБА_1 для укладення договору до свого автомобіля та сплатив за його укладення одну пляшку горілки та двісті гривень. В подальшому, ОСОБА_2 здійснив державну реєстрацію вказаного договору оренди земельної ділянки.

Пославшись на викладене та на те, що ОСОБА_2 , використовуючи стан сп`яніння позивача, ввів його в оману щодо обставин, які мають істотне значення для укладення договору, а саме: щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, замовчуючи обставини, які перешкоджають укладення з ним договору, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений між ним та ОСОБА_2 , скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень оренди земельної ділянки, кадастровий номер 0520486400:04:001:0013, номер запису про інше речове право 27527313, на підставі договору оренди земельної ділянки, укладеного 01 серпня 2018 року.

Рішенням Бершадського районного суду Вінницької області від 05 травня 2021 року у задоволені позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із ухваленим рішенням, позивач, посилаючись на неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, в апеляційній скарзі просить оскаржуване рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

Апеляційний суд відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін з таких підстав.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з положеннями ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З матеріалів справи вбачається, що 13 січня 2008 року між ТОВ Надбужжя Плюс та ОСОБА_1 строком на 5 років було укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 1,94 га, що розташована на території Чернятської сільської ради, зареєстрований у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток Чернятської сільської ради за № 81 29 жовтня 2010 року (а. с. 6).

26 серпня 2009 року ТОВ Надбужжя Плюс та ОСОБА_1 уклали додаткову угоду за № 36 до вказаного договору оренди, зареєстровану у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток Чернятської сільської ради за № 123 20 грудня 2010 року (а. с. 7).

За умовами вказаних договору оренди земельної ділянки та додаткової угоди до нього строк оренди становить з 15 червня 2008 року по 15 червня 2019 року.

Згідно загальних відомостей про земельну ділянку (а. с. 26) 28 квітня 2014 року проведено державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку загальною площею 2,2043 га, кадастровий номер 0520486400:04:001:0013, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Чернятської сільської ради Бершадського району Вінницької області.

01 серпня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 2,2043 га, кадастровий номер 0520486400:04:001:0013, що розташована на території Чернятської сільської ради, та належить орендодавцю на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно за № НОМЕР_1 від 05 травня 2014 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 5552003 (а. с. 8).

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права за № 134661906 від 16 серпня 2018 року державним реєстратором відділу з питань державної реєстрації Бершадської міської ради Красиленко В. Б. 14 серпня 2018 року зареєстровано договір оренди землі від 01 серпня 2018 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо оренди земельної ділянки загальною площею 2,2043 га, кадастровий номер 0520486400:04:001:0013, розташованої на території Чернятської сільської ради (а. с. 11).

В судовому засіданні в суді першої інстанції ОСОБА_1 , допитаний в якості свідка, пояснив, що всіх деталей підписання ним договору оренди землі від 01 серпня 2018 року він не пам`ятає, оскільки коли до нього додому приїхав ОСОБА_2 він перебував в стані алкогольного сп`яніння, внаслідок чого останній скористався таким його станом та, заплативши 200 грн і давши пляшку горілки, підговорив його на підписання договору оренди землі. Про те, що ним було підписано вказаний договір він дізнався лише на наступний день зі слів своє дочки. Крім того зазначив, що всі документи на належну йому землю були в ОСОБА_2 , про існування раніше підписаних договорів оренди йому було відомо.

Статтею 41 Конституції України закріплено принцип непорушності права приватної власності, тобто права власника володіти, користуватись і розпоряджатись належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею.

Частиною четвертою статті 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Статтею 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої-третьої, п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суди повинні встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

За змістом статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Істотне значення відповідно до частини першої статті 229 ЦК України має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Пленум Верховного Суду України в п. 19 постанови Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними від 6 листопада 2009 року № 9 роз`яснив, що правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

В п. 20 вищевказаної постанови роз`яснено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 24 квітня 2020 року в справі № 522/25151/14-ц (провадження № 61-101св19) зроблено висновок по застосуванню статті 215 ЦК України та вказано, що підстава недійсності правочину (оспорюваності чи нікчемності) має існувати в момент вчинення правочину .

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 січня 2021 року в справі № 522/24006/17 (провадження № 61-5213св20) вказано, що тлумачення норм статті 230 ЦК України дає підстави для висновку про те, що під обманом розуміють умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов`язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Встановлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов`язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України .

Частиною 1 ст. 225 ЦК України встановлено, що правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Відповідно до п. 16 постанови пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними , правила статті 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів.

З урахуванням наведеного та встановлених у справі обставин, зокрема ненадання позивачем належних та допустимих доказів наявності в діях відповідача умислу, істотності значення обставин, щодо яких позивача введено в оману, і самого факту обману, а навпаки визнання ОСОБА_1 факту підписання ним спірного договору оренди, проте вчинення цього правочину в стані алкогольного сп`яніння, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку з недоведеністю обов`язкових умов кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України.

Доводи апеляційної скарги щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог, оскільки позивач в момент підписання оспорюваного договору оренди землі перебував у стані алкогольного сп`яніння, апеляційний суд вважає безпідставними, так як позивач, як на підставу своїх позовних вимог, посилався на положення ст. 230 ЦК України, якими передбачено визнання недійсним договору у зв`язку з умисним введенням в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення, а не перебування особи у момент вчинення правочину в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оскільки доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують та не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, тому відповідно до положень ст. 375 ЦПК України апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а вказане рішення - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 - 384, 389 ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником - адвокатом Колосінським Ігорем Анатолійовичем, залишити без задоволення, рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 05 травня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили із дня її прийняття.

Касаційна скарга на постанову може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів із дня складання повного тексту постанови.

Головуючий О. В. Ковальчук

Судді : О. Ю. Береговий

Т. Б. Сало

Повний текст постанови виготовлено 31 серпня 2021 року.