Постанова

від 16.08.2021 по справі 711/11172/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

16 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 711/11172/18

провадження № 61-19197св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі - Комунальна установа Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) в Золотоніському районі Золотоніської районної ради Черкаської області,

треті особи: Черкаська обласна профспілка працівників соціальної сфери, Золотоніська районна рада, Управління праці та соціального захисту населення Золотоніської райдержадміністрації

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 03 лютого 2020 року у складі судді Позарецької С. М. та постанову Черкаського апеляційного суду

від 18 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Карпенко О. В.,

Бородійчука В. Г., Василенко Л. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Комунальної установи Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) в Золотоніському районі Золотоніської районної ради Черкаської області (далі - КУ Територіальний центр соціального обслуговування ), третя особа: Черкаська обласна профспілка працівників соціальної сфери про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що вона працювала на посаді заступника директора КУ Територіальний центр соціального обслуговування .

29 листопада 2018 року керівником цієї установи видано наказ № 28 Про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора цієї установи

у зв`язку із скороченням штату працівників на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Вважає, що під час винесення спірного наказу від 29 листопада 2018 року № 28 керівником порушено вимоги трудового законодавства, оскільки звільнення відбулося без належних правових підстав та за відсутності згоди профспілкового комітету.

Уточнивши заявлені позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд визнати незаконним та скасувати наказ КУ Територіальний центр соціального обслуговування від 29 листопада 2018 року № 28 про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора КУ Територіальний центр соціального обслуговування ; поновити її на цій посаді; стягнути з КУ Територіальний центр соціального обслуговування на користь ОСОБА_1 середній заробіток

за весь час вимушеного прогулу з 30 листопада 2018 року по дату поновлення

її на посаді, виходячи із середньоденного заробітку позивачки в сумі 383,14 грн; стягнути із відповідача на її користь в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним звільненням 50 000,00 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 03 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою Черкаського апеляційного суду

від 18 листопада 2020 року, в задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про обґрунтованість підстав вивільнення позивача на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, яке відбулось з дотриманням вимог чинного законодавства про працю та відсутності передумов для визнання наказу про звільнення ОСОБА_1 незаконним та його скасування.

Оскільки судом відмовлено в задоволенні позову в частині визнання незаконним наказу про звільнення з посади ОСОБА_1 , то відсутні підстави для задоволення інших позовних вимог, які є похідними від основних вимог.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У грудні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу

у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила оскаржувані судові рішення скасувати ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що одночасно з попередженням про звільнення позивачу не було запропоновано всі вакантні посади

на підприємстві, які вона могла обіймати, судами не враховано непогодження звільнення керівника первинної профспілкової організації ОСОБА_1

із вищим виборним органом цієї профспілки.

Суди застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 488/3841/16-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 740/1702/17-ц, від 31 січня 2018 року у справі № 824/3229/14-а,

від 17 квітня 2019 року у справі № 564/1072/17, від 23 січня 2018 року у справі № 378/1025/15-ц, від 12 квітня 2019 року у справі № 534/279/18, від 20 травня 2019 року у справі № 750/4116/17.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу

до касаційного суду не направили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 711/11172/18, витребувано її з Придніпровського районного суду м. Черкаси.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

ОСОБА_1 з травня 1997 року працювала на посаді заступника директора Територіального центру соціального захисту населення Золотоніської районної державної адміністрації (далі - Золотоніської РДА), а 27 квітня 2018 року (наказ № 30 від 27 квітня 2018 року) переведена на посаду заступника директора

КУ Територіальний центр соціального обслуговування .

Листом від 27 квітня 2018 року № 142 повідомлено голову первинної профспілкової організації Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) в Золотоніському районі ОСОБА_1. про вивільнення з 01 червня 2018 року у зв`язку із зміною структури комунальної установи наступних посад: заступника директора - 1 штатна одиниця; провідного фахівця із соціальної допомоги вдома відділення соціальної допомоги вдома - 1,5 штатні одиниці; інспектора з кадрів - 0,5 штатної одиниці; касира - 1 штатна одиниця.

Наказом від 02 травня 2018 року № 1 затверджено з 01 травня 2018 року структуру та штатний розпис працівників КУ Територіальний центр соціального обслуговування . У зв`язку із затвердженням структури та штатного розпису

КУ Територіальний центр соціального обслуговування визначено проведення скорочення штатної чисельності працівників: заступника директора - 1 штатна одиниця; провідного фахівця із соціальної допомоги вдома відділення соціальної допомоги вдома - 1,5 штатні одиниці; інспектора з кадрів - 0,5 штатної одиниці; касира - 1 штатна одиниця. На директора КУ Територіальний центр соціального обслуговування обов`язок у визначений законодавством термін попередити працівників, посади яких будуть скорочуватися, про наступне вивільнення

з 01 червня 2018 року.

31 травня 2018 року директором КУ Територіальний центр соціального обслуговування ОСОБА_2. заступнику директора КУ Територіальний центр соціального обслуговування ОСОБА_1. надана відповідь про те,

що станом на 01 червня 2018 року визначити, які будуть вакантні посади

в КУ станом на 01 серпня 2018 року неможливо і запитувана інформація

не належить до використання бюджетних коштів.

01 червня 2018 року директором ОСОБА_2 винесено наказ № 10 Про введення в дію штатного розпису Територіальний центр соціального обслуговування , за яким вирішено: 1. Ввести в дію з 01 червня 2018 року штатний розпис комунальної установи Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) в Золотоніському районі Золотоніської районної ради Черкаської області , затверджений управлінням праці та соціального захисту населення Золотоніської РДА; 2. Скоротити

з 01 серпня 2018 року наступний перелік штатних посад: заступник директора -

1 штатна одиниця, провідний фахівець із соціальної допомоги вдома -

1,5 штатної одиниці, касир - 1 штатна одиниця, інспектор з кадрів - 0,5 штатної одиниці; 3. Попередити з 01 червня 2018 року працівників, посади яких підлягають скороченню, про наступне вивільнення, в тому числі ОСОБА_1 - заступника директора .

04 червня 2018 року ОСОБА_1 отримала попередження, підписане директором КУ ОСОБА_2., про наступне вивільнення у зв`язку

із скороченням посади в штатному розписі КУ Територіальний центр соціального обслуговування . В попередженні також міститься повідомлення, що позивачці буде запропонована вакантна посада, враховуючи переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

09 липня 2018 року ОСОБА_1 отримала повідомлення про надання пропозиції щодо переведення на вакантну посаду у зв`язку із скороченням посади заступника директора. Повідомлено, що на даний момент згідно штатного розпису КУ Територіальний центр соціального обслуговування наявна вакантна посада соціального робітника, яка й пропонується для подальшої роботи в установі. Від вакантної посади соціального працівника, яка була запропонована позивачці, ОСОБА_1 відмовилася, скорочення займаної нею посади вважає безпідставним.

29 листопада 2018 року керівником КУ Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) в Золотоніському районі Золотоніської районної ради Черкаської області було видано наказ № 28 Про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора цієї установи

у зв`язку із скороченням штату працівників на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частинами першою, другою статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) завданням цивільного судочинства

є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, а саме рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права

чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір

до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці,

в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (вивільнення працівників).

З огляду на частину першу статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці, а згідно

з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частиною третьою статті 49-2 КЗпП України одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому

ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Під час розгляду трудових спорів, пов`язаних зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які

є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі

та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Перевіряючи дотримання вимог закону при звільненні ОСОБА_1 за пунктом 1 частиною першою статті 40 КЗпП України, суди установили, що згідно з новим штатним розписом посади заступника директора, яку обіймала позивач, підлягала скороченню, про що остання була повідомлена в установленому законом порядку; від запропонованої вакантної посади, яку могла обійняти позивач остання відмовилася, а тому суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що звільнення позивача відбулося

з дотриманням норм трудового законодавства.

Відповідно до статті 43-1 КЗпП України розірвання трудового договору

з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається у випадках звільнення керівника підприємства, установи, організації (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступників, головного бухгалтера підприємства, установи, організації, його заступників, а також службових осіб органів доходів і зборів, яким присвоєно спеціальні звання, і службових осіб центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами; керівних працівників, які обираються, затверджуються або призначаються на посади державними органами, органами місцевого самоврядування, а також громадськими організаціями та іншими об`єднаннями громадян.

Разом з тим, відповідно до статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору

із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає

у п`ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником.

Згідно із частиною сьомою статті 43 КЗпП України та частиною шостою статті 39 Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору

з працівником має бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у такій згоді, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.

Розглядаючи трудовий спір з урахуванням положень частини сьомої статті 43 КЗпП України та статті 39 Закону України Про професійні спілки, їх права

та гарантії діяльності , суд повинен з`ясувати, чи містить рішення профспілкового комітету власне правове обґрунтування такої відмови. І лише

у разі відсутності у рішенні правового обґрунтування відмови у наданні згоди

на звільнення працівника власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації і таке звільнення є законним у разі дотримання інших передбачених законодавством вимог для звільнення. Оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права, то суд зобов`язаний оцінювати рішення профспілкового органу

на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості.

Верховний Суд України у постанові від 22 жовтня 2014 року у справі № 6-163цс14 вказав, що аналіз частини шостої статті 39 Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності дає підстави для висновку про те,

що власник має право звільнити працівника без згоди профспілкового органу

за відсутності обґрунтування профспілковим органом такої відмови,

а не з мотивів її відмови.

В аспекті положень частини сьомої статті 43 і частини шостої статті 39 Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності слідує,

що оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права, то суд зобов`язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості.

Враховуючи, що у зазначених нормах зміст поняття обґрунтованості рішення профспілкового органу закон не розкриває, то така обґрунтованість повинна оцінюватись судом виходячи із загальних принципів права і засад цивільного судочинства (стаття 8 Конституції України, стаття 3 ЦК України, статті 1, 213 ЦПК України) та лексичного значення (тлумачення) самого слова обґрунтований , яке означає бути достатньо, добре аргументованим, підтвердженим науково, переконливими доказами, доведеним фактами .

Отже, рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути достатньо, добре аргументованим та містити посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника або посилання на неврахування власником фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав.

Вказані правові висновки викладено Верховним Судом України у постанові

від 01 липня 2015 року у справі № 6-703цс15.

Установивши, що вищий виборний орган профспілки без відповідного обґрунтування відмовив у наданні згоди на звільнення позивача на підставі пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України, суди дійшли обґрунтованого висновку про звільнення ОСОБА_1 без згоди профспілки, наданої відповідно до вимог трудового законодавства, та відсутність правових підстав для задоволення позову, а тому не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що відповідач не погодив звільнення ОСОБА_1 , як керівника первинної профспілкової організації із вищим виборним органом цієї профспілки.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що одночасно

з попередженням про звільнення позивачу не було запропоновано всі вакантні посади на підприємстві, які вона могла обіймати відповідно до своєї кваліфікації, що є порушенням вимог статті 49-2 КЗпП України, оскільки роботодавець повинен запропонувати працівникові усі посади, які є вільними,

не тільки на момент попередження, а й протягом всього строку до звільнення.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків, викладених в постановах від 13 червня 2018 року у справі № 488/3841/16-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 740/1702/17-ц, від 31 січня 2018 року у справі № 824/3229/14-а, від 17 квітня 2019 року у справі № 564/1072/17, від 23 січня 2018 року у справі № 378/1025/15-ц, від 12 квітня 2019 року у справі № 534/279/18, від 20 травня 2019 року у справі № 750/4116/17 колегією суддів не приймаються, оскільки вказані постанови прийняті за іншими встановленими судами фактичними обставинами справи, які не є тотожними правовідносинами у даній справі. При цьому, питання щодо поновлення

на роботі вирішується у кожному конкретному випадку, з урахуванням встановлених обставин справи. Судом апеляційної інстанції встановлено всі фактичні обставини справи, враховано доводи сторін, надано належну оцінку поданим сторонами доказам та правильно застосовані норми КЗпП України.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки встановлених апеляційним судом обставин, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться за межами повноважень касаційного суду.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 03 лютого 2020 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 18 листопада 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Бурлаков

В. М. Коротун

М. Є. Червинська