Постанова

від 31.08.2021 по справі 484/3521/20

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

31.08.21

22-ц/812/1346/21

Провадження № 22-ц/812/1346/21 Суддя першої інстанції Максютенко О.А.

Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 серпня 2021 року м. Миколаїв права № 484/3521/20

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого Царюк Л.М.,

суддів: Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М.,

із секретарем судового засідання - Колосовою О.М.,

за участю: представника позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , в інтересах якої діє її представник - ОСОБА_3 , на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 07 травня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Максютенко О.А., в залі судового засідання в м. Первомайськ, повний текст якого виготовлено 13 травня 2021 року, за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , Первомайської міської ради Миколаївської області про визнання права власності на земельну ділянку у порядку спадкування,

В С Т А Н О В И В:

15 жовтня 2020 року ОСОБА_4 та ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом про визнання права власності на частку земельної ділянки у порядку спадкування.

Позов мотивовано тим, що позивачі є співвласниками домоволодіння після отримання ОСОБА_2 06 червня 2009 року свідоцтва про право на спадщину за законом на 2/5 часток житлового будинку АДРЕСА_1 , а ОСОБА_4 02 листопада 2019 року після смерті ОСОБА_5 отримав свідоцтво про право на спадщину за законом на 3/5 частки цього житлового будинку.

Між тим в оформленні спадкових прав на частку земельної ділянки для обслуговування житлового будинку за вказаною адресою позивачам було відмовлено нотаріусом у зв`язку із відсутністю правовстановлюючих документів на спадкове майно, зокрема оскільки частки співвласників спільної сумісної власності на земельну ділянку, що була виділена 21 липня 1993 року для обслуговування житлового будинку, за їх життя не були виділені.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 просили суд визнати за ОСОБА_2 право власності на спадкове майно, яке складається з 2/5 часток земельної ділянки розташованої по АДРЕСА_1 . Визнати за ОСОБА_4 право власності на спадкове майно, яке складається з 3/5 часток земельної ділянки розташованої за цією ж адресою.

Ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 23 лютого 2021 року позовні вимоги ОСОБА_2 до Первомайської міської ради Миколаївської області про визнання права власності на 2/5 частки земельної ділянки залишено без розгляду.

Цією ж ухвалою ОСОБА_2 залучено до участі у справі в якості співвідповідача.

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 07 травня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на 3/5 частки земельної ділянки кадастровий номер 4810400000:06:079:0025 з цільовим призначенням обслуговування житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 .

Рішення суду мотивоване тим, що оскільки позивач набув право власності на 3/5 частки домоволодіння АДРЕСА_1 , то до нього відповідно повинно перейти право власності на 3/5 частки земельної ділянки виділеної для обслуговування зазначеного житлового будинку.

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_2 , через свого представника подала апеляційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просила рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовано тим, що судом першої інстанції порушенні норми матеріального права, а саме безпідставно застосовано до спірних правовідносин частина 4 статті 120 ЗК України.

Між тим відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Проте за матеріалами справи між сторонами відсутній спір, а тому позивачем невірно обраний спосіб захисту свого права, оскільки відмова у видачі свідоцтва про право на спадщину не є підставою для визнання права власності в судовому порядку, оскільки в даному випадку право позивача на 3/5 частки земельної ділянки не оспорюється або не визнається.

У разі відмови нотаріуса видати свідоцтво про право на спадщину спадкоємці учасника спільної сумісної власності мають право звернутися з позовом про визначення частки майна, належної померлому на праві спільної сумісної власності.

Зі змісту статті 357 ЦК України вбачається, що під терміном визначення часток законодавець розуміє визначення (встановлення) розміру частки співвласника у спільному сумісному майні.

Тобто, відмова нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину пов`язана виключно з тим, що в документі на право власності на землю не визначено частки в праві спільної власності співвласників.

Отже, після отримання від нотаріуса постанови про відмову у вчиненні нотаріальних дій щодо видачі свідоцтва на частку у спільному сумісному майні спадкоємець може звернутись до суду і просити визначити частку померлого у спільній сумісній власності та відповідно визначити свою частку в такому майні.

Суд не вправі визнати право власності на частку майна за спадкоємцем без попереднього визначення на момент смерті частки померлого у такому спільному майні.

Учасники справи не скористались своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу.

За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частина 2 статті 367 ЦПК України).

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 21 липня 1993 року співвласникам домоволодіння на той час ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 було видано державний акт на право приватної власності на землю по АДРЕСА_1 на підставі рішення виконкому Первомайської міської ради від 20 липня 1993 року № 189, загальна площа земельної ділянки 0,1 га в межах згідно з планом та 0,0738 га в користування. Землю передано для обслуговування житлового будинку.

Співвласниками житлового будинку АДРЕСА_1 на даний час є ОСОБА_2 - 2/5 частки на підставі свідоцтва про право на спадщину, № 2-384 від 07 квітня 2008 року виданого Першою Первомайською державною нотаріальною конторою Миколаївської області та ОСОБА_4 - 3/5 частки на підставі свідоцтва про право на спадщину № 5129, виданого 02 листопада 2019 року приватним нотаріусом Первомайського міського нотаріального округу Миколаївської області.

05 серпня 2020 року постановою Першої Первомайської державної нотаріальної контори Форостяній З.Г., а ОСОБА_4 08 жовтня 2020 року постановою приватного нотаріуса Первомайського міського нотаріального округу Миколаївської області було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на відповідні частки земельної ділянки з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 , у зв`язку з тим, що в Державному акті на право приватної власності на землю, виданого Первомайською міською радою Миколаївської області 21 липня 1993 року не визначено частки співвласників в праві спільної сумісної власності.

Отже з позовних вимог вбачається, що позивач звернувся до суду з метою захисту свого спадкового права.

Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України).

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.

За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає у день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).

Згідно зі статтею 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом.

Відповідно до частини 1 статті 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

За положеннями частини 1 статті 86 ЗК України земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність).

Положеннями частини 2 статті 370 ЦК України та частини 2 статті 372 ЦК України визначено правило, згідно з яким у разі поділу майна, що перебуває у спільній сумісній власності, чи виділу частки з нього, вважається, що частки кожного із співвласників є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

На підставі частини 1 статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Частиною 4 вищевказаної статті визначено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

За приписами частини 1 статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Системний аналіз змісту наведених норм статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України дає підстави для висновку про однакову спрямованість їх положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю і споруду, на якій вони розміщені.

Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Таким чином, законодавцем визначено принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. Тобто особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду має право на відповідну частину земельної ділянки на тих самих умовах, на яких воно належало попередньому власникові або користувачу, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

Такого висновку щодо застосування зазначених норм матеріального права у подібних правовідносинах дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17, Верховний Суд у складі колегії суддів у постанові від 09 грудня 2020 року у справі № 642/3950/17.

З огляду на викладене, вирішуючи спір, що виник між сторонами, враховуючи, що позивач у зв`язку з невизначеністю часток спадкодавців, позбавлений можливості реалізувати своє право на оформлення спадщини у вставленому законом порядку, суд першої інстанції правильно визначив розмір частки співвласника у праві спільної сумісної власності на земельну ділянку пропорційно до розміру належної йому частки у праві власності на житловий будинок.

Аргументи скарги про те, що позивачем обрано не той спосіб судового захисту, суд першої інстанції не вправі визнавати право власності на частку майна за спадкоємцем без попереднього визначення на момент смерті частки померлого у такому спільному майні є неприйнятними з огляду на таке.

Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

За роз`ясненнями, викладеними у пункті 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 Про судову практику у справах про спадкування для оформлення права на спадщину закон не вимагає рішення суду про визначення частки спадкодавця.

Відповідно до частини 1 статті 25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи.

Разом із тим, цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті (частина 4 статті 25 ЦК України).

Щодо спірних правовідносин з посиланням на наведені норми права, Верховний Суд неодноразово в своїх постановах зазначав висновок про те, що визначення судом частки співвласника у праві спільної власності на нерухоме майно за померлим не узгоджується з вимогами чинного законодавства, оскільки у такому разі судом буде вирішено питання про права особи, яка не має цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності, що свідчить, у тому числі, про неефективність способу захисту права особи відповідно до положень статті 16 ЦК України. У такому випадку належним способом захисту своїх прав для спадкоємця є звернення до суду шляхом подання позову про визнання права власності в порядку спадкування.

Такі правові висновки було викладено Верховним Судом у постановах від 20 червня 2018 року у справі № 640/13903/16-ц); від 20 червня 2018 року у справі № 266/5267/18; від 20 березня 2019 року у справі № 550/1040/16-ц; від 22 квітня 2020 року у справі № 601/2592/18; від 22 квітня 2020 року у справі № 127/23809/18; від 27 травня 2020 року у справі № 361/7518/16-ц; від 16 вересня 2020 року у справі № 464/1663/18; від 16 червня 2021 року у справі № 570/997/19.

Зважаючи на викладене, суд першої інстанції, вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_4 , дійшов правильного висновку, що вимоги позивача про визнання права власності на 3/5 частки земельної ділянки для обслуговування житлового будинку у порядку спадкування за законом є належним способом захисту та, з урахуванням наданих доказів та встановлених обставин, обґрунтовано задовольнив такі вимоги.

Доводи апеляційної скарги правильних висновків суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до положень статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

В силу частини 1 статті 141 ЦПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 13 цієї статті передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на те, що апеляційним судом рішення суду першої інстанції залишено без змін, відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат, а понесені судові витрати у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції покладаються на заявника, оскільки апеляційна скарга за висновком суду апеляційної інстанції підлягає залишенню без задоволення.

Керуючись статтями 375 , 382 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє її представник - ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 07 травня 2021 року без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України.

Головуючий Л.М. Царюк

Судді Т.М. Базовкіна

Ж.М.Яворська

Повний текст постанови складено 01 вересня 2021 року .