Рішення

від 02.09.2021 по справі 910/10434/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.09.2021Справа № 910/10434/21

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ДАНІКО ЛЬВІВ

до Товариства з обмеженою відповідальністю БС ТРАНС

про стягнення 34 026,21 грн

Суддя О.В. Гумега

секретар судового засідання

Пасічнюк С.В.

Представники: без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю ДАНІКО ЛЬВІВ (далі - позивач, ТОВ ДАНІКО ЛЬВІВ ) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю БС ТРАНС (далі - відповідач, ТОВ БС ТРАНС ) про стягнення 34 026,21 грн на підставі Договору надання та організації послуг № Н.24.03.21 від 24.03.2021, з яких: 33 500,00 грн основного боргу, 526,21 грн пені.

Позовні вимоги обгрунтовані порушенням відповідачем зобов`язання щодо оплати перевезень вантажів автомобільним транспортом, здійснених позивачем за разовими договорами-заявками № Н.24.03.21 від 24.03.2021, № Н.05.043.21 від 05.04.2021, № Н.13.05.21 від 13.05.2021, укладеними сторонами під час виконання Договору надання та організації послуг № Н.24.03.21 від 24.03.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.07.2021 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю ДАНІКО ЛЬВІВ прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/10434/21 та ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання).

Суд повідомляв позивача та відповідача про відкриття провадження у справі.

В матеріалах справи наявні докази отримання позивачем та відповідачем ухвали Господарського суду міста Києва від 05.07.2021 про відкриття провадження у справі № 910/10434/21.

16.08.2021 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач просив суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

18.08.2021 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшло клопотання, направлене засобами електронного зв`язку, про залучення до матеріалів справи доказів направлення позивачу відзиву на позовну заяву. Клопотання судом задоволене.

25.08.2021 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої позивач просив суд задовольнити позовну заяву в повному обсязі та зазначив, що відповідачем у відзиві не було спростовано вимоги позивача належними доказами.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ ГПК України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 ГПК України).

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено позовну заяву, відзив на позовну заяву, відповідь на відзив та додані до них докази.

Розглянувши подані матеріали, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази в сукупності достатні для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, відповідно до статей 236, 252 Господарського процесуального кодексу України.

З`ясувавши обставини справи, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, а відповідач як на підставу своїх заперечень, та дослідивши матеріали справи, суд

УСТАНОВИВ:

24.03.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю БС ТРАНС (експедитор, замовник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю ДАНІКО ЛЬВІВ (перевізник, позивач) був укладений Договір надання та організації послуг № Н.24.03.21 (далі - Договір або Договір № Н.24.03.21 від 24.03.2021), відповідно до п. 1.1 якого перевізник зобов`язується перевезти наданий йому експедитором вантаж в міжнародному та/або в міжміському сполученні з пункту відправлення до пункту призначення і видати вантаж вантажоодержувачеві або іншій уповноваженій на одержання вантажу особі, а експедитор, після прийняття перевезення, відповідно до умов цього Договору, зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Конкретні умови кожного перевезення зазначаються сторонами у разових договорах-заявках (далі - заявка), які при підписанні сторонами стають невід`ємними частинами цього Договору. Підписані сторонами умови заявки мають пріоритетну силу щодо умов цього Договору. Сторони керуються умовами Договору, якщо ці умови не змінено заявкою (п. 1.5 Договору).

Умовами п. 2.1.3 Договору передбачено обов`язок експедитора здійснити оплату перевізнику в порядку та згідно умов заявок та Договору.

Пунктом 4.4 Договору сторони погодили, що за прострочення виконання платіжних зобов`язань по даному Договору, винна сторона сплачує іншій стороні пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період прострочення, від суми заборгованості, за кожен день прострочення.

Договір набирає чинності з дати підписання сторонами і діє до 31.12.2021 року. Якщо за один місяць до закінчення терміну дії Договору жодна зі сторін не повідомить одна одну про бажання розірвати його, Договір вважається пролонгованим на тих же умовах на кожний наступний рік (п. 8.12 Договору).

У період дії Договору № Н.24.03.21 від 24.03.2021 між позивачем та відповідачем були укладені разові договори-заявки на перевезення вантажів автомобільним транспортом № Н.24.03.21 від 24.03.2021, № Н.05.04.21 від 05.04.2021 та № Н.13.05.21 від 13.05.2021 (далі - заявка № Н.24.03.21 від 24.03.2021, заявка № Н.05.04.21 від 05.04.2021 та заявка № Н.13.05.21 від 13.05.2021).

Спір у справі виник у зв`язку з порушенням відповідачем зобов`язання щодо оплати перевезень вантажів автомобільним транспортом, здійснених позивачем за вказаними заявками, внаслідок чого у відповідача утворилася заборгованість перед позивачем у розмірі 33 500,00 грн. Крім того, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов`язань позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 526,21 грн на підставі п. 4.4 Договору.

Позивачем на підтвердження наявності між сторонами договірних відносин з перевезення вантажу надано суду Договір № Н.24.03.21 від 24.03.2021, разові договори-заявки на перевезення вантажів автомобільним транспортом № Н.24.03.21 від 24.03.2021, № Н.05.04.21 від 05.04.2021 та № Н.13.05.21 від 13.05.2021, товарно-транспортні накладні № МЛ 876/1 від 25.03.2021, № МЛ 1035/1 від 05.04.2021 та № МЛ 1923/1 від 13.05.2021. Вказані Договір, заявки та товарно-транспортні накладні підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені їх печатками.

Згідно заявки № Н.24.03.21 від 24.03.2021 сторони погодили перевезення вантажу автомобілем MAN, реєстраційний номер НОМЕР_1 , з пункту навантаження: Києво-Святошинський р-н, с. Білогородка, вул. Компресорна, буд. 3 до пунктів розвантаження: Волинська обл., м. Луцьк, вул. Потебні, 71 та Львівська обл., с. Солонка, вул. Стрийська, 3Д. Пунктом 15 вказаної заявки сторони погодили вартість та форму оплати: 10 000,00 грн з ПДВ, (15 робочих днів по оригіналам ТТН та додаткових документів до них).

Згідно заявки № Н.05.04.21 від 05.04.2021 сторони погодили перевезення вантажу автомобілем MAN, реєстраційний номер НОМЕР_1 , з пункту навантаження: Києво-Святошинський р-н, с. Білогородка, вул. Компресорна, буд. 3 до пунктів розвантаження: Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Бабяка, буд. 48, вул. Гранітка, буд. 11. Пунктом 15 вказаної заявки сторони погодили вартість та форму оплати: 14 500,00 грн з ПДВ, (15 робочих днів по оригіналам ТТН та додаткових документів до них).

Згідно заявки № Н.13.05.21 від 13.05.2021 сторони погодили перевезення вантажу автомобілем MAN, реєстраційний номер НОМЕР_1 , з пункту навантаження: Києво-Святошинський р-н, с. Білогородка, вул. Компресорна, буд. 3 до пунктів розвантаження: м. Львів, вул. Б. Хмельницького, буд. 230, вул. Кульпарківська, буд. 230А, вул. Замарстинівська, буд. 240. Пунктом 15 вказаної заявки сторони погодили вартість та форму оплати: 9 000,00 грн з ПДВ, (15 робочих днів по оригіналам ТТН та додаткових документів до них).

Матеріали справи містять докази надсилання позивачем відповідачу товарно-транспортних накладних, рахунків на оплату та актів наданих послуг.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

За приписами частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 638 Цивільного кодексу України унормовано, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

У частині 1 статті 181 Господарського кодексу України зазначено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Враховуючи, що товарно-транспортні накладні № МЛ 876/1 від 25.03.2021, № МЛ 1035/1 від 05.04.2021 та № МЛ 1923/1 від 13.05.2021 підписані уповноваженими представниками та містять тотожні умови, що і заявки № Н.24.03.21 від 24.03.2021, № Н.05.04.21 від 05.04.2021 та № Н.13.05.21 від 13.05.2021 (зокрема, щодо автомобілю, на якому надано послуги перевезення; пункти відвантаження та завантаження вантажу тощо), а також враховуючи передання відповідачем позивачу до перевезення вантажу та його прийняття в пункті відвантаження, суд дійшов висновку, що сторонами було досягнуто згоди щодо істотних умов договору перевезення вантажу.

Отже, укладений сторонами Договір № Н.24.03.21 від 24.03.2021 разом із заявками № Н.24.03.21 від 24.03.2021, № Н.05.04.21 від 05.04.2021 та № Н.13.05.21 від 13.05.2021 є договором перевезення вантажу, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 32 Господарського кодексу України та Глави 64 Цивільного кодексу України.

Вказаний Договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно статей 173, 174, 175 Господарського кодексу України, статей 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Частиною 2 ст. 307 Господарського кодексу України встановлено, що договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства.

Надання позивачем послуг відповідачу на підставі заявок № Н.24.03.21 від 24.03.2021, № Н.05.04.21 від 05.04.2021 та № Н.13.05.21 від 13.05.2021 по перевезенню вантажу підтверджується товарно-транспортними накладними № МЛ 876/1 від 25.03.2021, № МЛ 1035/1 від 05.04.2021 та № МЛ 1923/1 від 13.05.2021, підписаними уповноваженими представниками.

Статтею 916 Цивільного кодексу України визначено, що за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

Вартість наданих послуг по перевезенню вантажу погоджена сторонами у заявках № Н.24.03.21 від 24.03.2021, № Н.05.04.21 від 05.04.2021 та № Н.13.05.21 від 13.05.2021 і разом становить 33 500,00 грн (10 000,00 грн + 14 500,00 грн + 9 000,00 грн = 33 500,00 грн).

За приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Матеріали справи містять відзив, поданий відповідачем 16.08.2021 через відділ діловодства суду, зі змісту якого вбачається, що відповідач позовні вимоги не визнає, а позов вважає таким, що не підлягає задоволенню, у зв`язку з його необгрунтованістю.

В основу заперечень покладене твердження про те, що укладений між сторонами Договір № Н.24.03.21 від 24.03.2021 є договором про надання послуг, а, за твердженням відповідача, надання послуг підтверджується актом. У відзиві відповідач стверджує, що відповідні акти та докази їх направлення відповідачу в матеріалах справи відсутні. Наведене, на думку відповідача, свідчить про те, що позивач не надав відповідачу послуги з перевезення вантажу.

Відповідач також зазначає, що в наданих позивачем товарно-транспортних накладних останній не вказаний в якості перевізника. З огляду на зазначене, відповідач вважає, що позивач не є учасником транспортних відносин.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що заперечення відповідача, викладені у відзиві, є безпідставними та необгрунтованими, з огляду на таке.

Щодо твердження відповідача про відсутність доказів про направлення відповідачу актів наданих послуг, суд зазначає, що в матеріалах справи наявні скрін-шоти квитанцій з мобільного додатку поштового сервісу Нова Пошта по відправленням № 59000662093574 від 26.03.2021, № 59000672321124 від 07.04.2021 та № 59000687094526 від 17.05.2021. Вказані відправлення були надіслані на ім`я ОСОБА_1 , яка вказана в разових договорах-заявках в якості особи, відповідальної за оплату (п. 17 заявок № Н.24.03.21 від 24.03.2021, № Н.05.04.21 від 05.04.2021 та № Н.13.05.21 від 13.05.2021). У вказаних квитанціях також міститься інформація про отримання відповідачем відправлень № 59000662093574 від 26.03.2021, № 59000672321124 від 07.04.2021 та № 59000687094526 від 17.05.2021.

Позивачем на підтвердження обставин, викладених у позовній заяві, були надані суду Договір № Н.24.03.21 від 24.03.2021, разові договори-заявки на перевезення вантажів автомобільним транспортом № Н.24.03.21 від 24.03.2021, № Н.05.04.21 від 05.04.2021 та № Н.13.05.21 від 13.05.2021, товарно-транспортні накладні № МЛ 876/1 від 25.03.2021, № МЛ 1035/1 від 05.04.2021 та № МЛ 1923/1 від 13.05.2021, свідоцтво про реєстрацію автомобіля MAN, реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким здійснювалось перевезення вантажу за спірними товарно-транспортними накладними, накази про прийняття на роботу до ТОВ ДАНІКО ЛЬВІВ водіїв ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які здійснювали спірні перевезення.

Наявні в матеріалах справи Договір та заявки підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені їх печатками, а товарно-транспортні накладні містять підписи уповноважених осіб перевізника та вантажоодержувача.

Судом встановлено, що автомобіль MAN, реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким здійснювалось перевезення вантажу за спірними товарно-транспортними накладними, належить на праві власності позивачу - ТОВ ДАНІКО ЛЬВІВ , що підтверджується наявною в матеріалах справи копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, доданою позивачем до відповіді на відзив. Встановлена обставина, в свою чергу, спростовує твердження відповідача про те, що ТОВ БС Транс є власником автомобіля MAN, реєстраційний номер НОМЕР_1 , оскільки відповідач значиться в товарно-транспортній накладній як перевізник.

Натомість, суд звертає увагу на те, що відповідачем не було подано жодних доказів на підтвердження своїх заперечень, викладених у відзиві.

За змістом частин 1, 2 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема змагальність сторін (пункт 4 частини 3 статті 2 ГПК України).

Відповідно до частин 1- 3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За змістом статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами, як письмові, речові та електронні докази.

Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У пунктах 8.15 - 8.22 постанови Верховного Суду від 29.01.2021 у справі №922/51/20 зазначено таке:

8.15. Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

8.16. Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

8.17. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

8.18. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

8.19. До того ж Верховний Суд наголошує, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні , яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з Достатність доказів на нову - Вірогідність доказів та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування вірогідність доказів .

8.20. Стандарт доказування вірогідність доказів , на відміну від достатності доказів , підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

8.21. Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

8.22. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі Дж. К. та Інші проти Швеції ( J.K. AND OTHERS v. SWEDEN ) ЄСПЛ наголошує, що у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування поза розумним сумнівом ( beyond reasonable doubt ). Натомість у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей . … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що доводи позивача і докази надані на їх підтвердження, про факт виконання позивачем взятих на себе зобов`язань по перевезенню вантажу відповідача - є більш вірогідними, ніж доводи, надані на їх спростування відповідачем.

У зв`язку з чим суд, керуючись приписами ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку, що замовник взятих на себе зобов`язань за Договором № Н.24.03.21 від 24.03.2021 та заявками № Н.24.03.21 від 24.03.2021, № Н.05.04.21 від 05.04.2021 та № Н.13.05.21 від 13.05.2021не сплатив вартість наданих йому послуг у визначений строк не сплатив, у зв`язку з чим у Товариства з обмеженою відповідальністю БС ТРАНС виникла заборгованість перед позивачем у загальному розмірі 33 500,00 грн.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідачем обставин, з якими чинне законодавство пов`язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов`язання, не наведено.

Частинами 1 та 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України).

Аналогічні приписи закріплені у ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.

Доказів сплати коштів у розмірі 33 500,00 грн станом на дату розгляду справи по суті відповідачем суду не надано.

За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність у відповідача заборгованості у розмірі 33 500,00 грн, у зв`язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю ДАНІКО ЛЬВІВ в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю БС ТРАНС суми основного боргу у розмірі 33 500,00 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 526,21 грн на підставі п. 4.4 Договору.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

За приписами ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Пунктом 4.4 Договору сторони погодили, що за прострочення виконання платіжних зобов`язань по даному Договору, винна сторона сплачує іншій стороні пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період прострочення, від суми заборгованості, за кожен день прострочення.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Нарахування пені починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, при цьому день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення пені.

Щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Дослідивши розрахунок пені, наведений позивачем у позовній заяві, та перевіривши його за допомогою інформаційно-пошукової системи Ліга , суд дійшов висновку, що розрахунок є вірним.

З огляду на зазначене, вимоги позивача про стягнення з відповідача 526,21 грн пені підлягають задоволенню в повному обсязі .

Враховуючи вищевикладене, повно і всебічно з`ясувавши обставини справи, суд дійшов висновку про повне задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю ДАНІКО ЛЬВІВ .

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. При цьому частиною 2 наведеної статті ГПК України передбачено, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Позивачем до позовної заяви додано попередній (орієнтовний) розмір суми судових витрат, який складається з суми судового збору в розмірі 2 270,00 грн та витрат на правничу допомогу у розмірі 4 000,00 грн.

Відповідачем у відзиві на позовну заяву викладено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, який складається з витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000,00 грн. У відзиві відповідачем також зазначено, що остаточна сума буде визначена, виходячи з необхідності надання заперечення на відповідь на відзив.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи приписи ст. 129 ГПК України та повне задоволення позовних вимог, судовий збір в сумі 2 270,00 грн покладається на відповідача.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з ч. 3 статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесених витрат позивачем було подано копії Договору № 4/06ю про надання правової (правничої) допомоги від 10.06.2021, Додатку № 1 від 10.06.2021 до Договору № 4/06ю про надання правової (правничої) допомоги від 10.06.2021, рахунку-фактури № 4/06ю від 10.06.2021 на суму 4 000,00 грн та платіжного доручення № 456 від 11.06.2021 на суму 4 000,00 грн.

Відповідачем на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу доказів не подано.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (ч. 8 ст. 129 ГПК України).

Оскільки витрати на надану професійну правничу допомогу підлягають розподілу за результатами розгляду справи у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, то суд дійшов висновку про внаявність підстав для відшкодування витрат позивача на професійну правничу допомогу.

Керуючись положеннями п. 1 ч. 4 ст. 129 ГПК України, з огляду на повне задоволення позову, витрати позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 4 000,00 грн покладаються на відповідача.

Керуючись стст 56, 58, 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 236-238, 241, 327 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю БС ТРАНС (Україна, 02081, місто Київ, Проспект Петра Григоренка, будинок 22/20, офіс 434; ідентифікаційний код 42712461) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ДАНІКО ЛЬВІВ (Україна, 81551, Львівська обл., Городоцький р-н, село Воля-Бартатівська, вулиця Львівська, будинок 33, корпус 3; ідентифікаційний код 42496939) 33 500,00 грн (тридцять три тисячі п`ятсот гривень 00 коп.) основного боргу, 526,21 грн (п`ятсот двадцять шість гривень 21 коп.) пені, 2 270,00 грн (дві тисячі двісті сімдесят гривень 00 коп.) судового збору та 4 000,00 грн (чотири тисячі гривень 00 коп.) витрат на професійну правничу допомогу.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (чч 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені стст 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI Перехідні положення ГПК України.

Повне рішення складено 02.09.2021.

Суддя Гумега О.В.