Постанова

від 31.08.2021 по справі 359/3888/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

31 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 359/3888/20

провадження № 61-6077св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Київська обласна державна адміністрація, державний реєстратор Гірської сільської ради Бориспільського району Київської області Руденко Аліна Леонідівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 30 жовтня 2020 року у складі судді Журавського В. В. та постанову Київського апеляційного суду від 09 березня 2021 року у складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Коцюрби О. П., Білич І. М.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Київської обласної державної адміністрації, державного реєстратора Гірської сільської ради Бориспільського району Київської області Руденко А. Л. про визнання права власності на земельну ділянку, визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Позов мотивовано тим, що на підставі договору купівлі-продажу від 20 серпня

2009 року, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Рудюком В. М., реєстровий номер 516, позивачка придбала земельну ділянку площею 0,1200 га з кадастровим номером 3220882600:04:001:0906 з цільовим призначенням для ведення індивідуального садівництва, яка розташована на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області.

На підставі вказаного договору купівлі-продажу ОСОБА_1 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 010449, а в подальшому право власності на яку було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Згодом ОСОБА_1 стало відомо, що державним реєстратором Гірської сільської ради Бориспільського району Київської області Руденко А. Л. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно був внесений запис

№ 51480222 про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3220882600:04:001:0906 за Київською ОДА.

Підставою виникнення права власності зазначено постанову Верховного Суду у справі № 359/2216/15, провадження № 61-40862св18 від 04 грудня 2019 року.

На переконання ОСОБА_1 вона правомірно набула право власності на вказану земельну ділянку та є її законним власником, зокрема договір купівлі-продажу та державний акт на право власності на землю не визнані недійсними та не скасовані. Крім цього, вимога про повернення земельної ділянки у власність держави в особі Київської ОДА не є набуттям, зміною або припиненням права власності Київською ОДА. Тому державний реєстратор Гірської сільської ради Бориспільського району Київської області Руденко А. Л. під час державної реєстрації права власності Київської ОДА на земельну ділянку діяла не на підставі закону та не в межах своїх повноважень.

У зв`язку з цим, ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності на земельну ділянку площею 0,1200 га з кадастровим номером 3220882600:04:001:0906 з цільовим призначенням для ведення індивідуального садівництва, яка розташована на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області, а також визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Гірської сільської ради Бориспільського району Руденко А. Л. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 51480222 від 05 березня 2020 року про проведення державної реєстрації права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3220882600:04:001:0906 за Київською ОДА.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 30 жовтня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із необґрунтованості заявлених позовних вимог.

Постановою Київського апеляційного суду від 09 березня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 30 жовтня 2020 року залишено без змін.

Залишаючи апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 без задоволення, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

12 квітня 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 через засоби поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від

30 жовтня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 березня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій було неправильно застосовано норми статей 328, 392 ЦК України без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 грудня 2019 року у справі

№ 522/1029/18 (провадження № 14-270цс19).

Заявник вказує, що суди попередніх інстанцій обмежилися лише фактом наявності Постанови Верховного Суду від 04 грудня 2019 року, при цьому не з?ясували обставини спарви.

Доводи інших учасників справи

18 травня 2021 року представник Київської обласної державної адміністрації через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 30 жовтня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 березня 2021 року залишити без змін.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Бориспільського міськрайонного суду Київської області.

18 травня 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Короткий зміст фактичних обставин справи

На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 20 серпня 2009 року, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Рудюком М. В., зареєстрованим в реєстрі за №516 ОСОБА_1 придбала земельну ділянку площею 0,1200 га з кадастровим номером 3220882600:04:001:0906 з цільовим призначенням для ведення індивідуального садівництва, яка розташована на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області.

На підставі вказаного договору купівлі-продажу ОСОБА_1 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №010449.

Згідно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 23537797 від 10 серпня 2015 року, приватний нотаріус КМНО Анохіна В. М. здійснила державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку.

З Інформаційної довідки №204319756 від 16 березня 2020 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно убачається, що 05 березня 2020 року державним реєстратором Гірської сільської ради Бориспільського району

Руденко А. Л. внесено запис про державну реєстрацію права власності Київської ОДА на земельну ділянку площею 0,1200 га з кадастровим номером 3220882600:04:001:0906 з цільовим призначенням для ведення індивідуального садівництва, яка розташована на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області.

Підставою внесення такого запису стала постанова Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 359/2216/15, провадження № 61-40862св18.

Відповідно до резолютивної частини постанови Верховного Суду від 04 грудня

2019 року в цивільній справі за позовом Бориспільського міжрайонного прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської ОДА, до Бориспільської РДА, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_1 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , треті особи: Дніпровське басейнове управління водних ресурсів, Управління Держземагенства у Бориспільському районі, ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , про визнання незаконними та скасування розпоряджень, визнання недійсними державних актів, скасування їх державної реєстрації та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння у власність держави, позов задоволений частково, а саме: визнано незаконним і скасовано розпорядження Бориспільської РДА Київської області від 07 листопада 2008 року №6698 та повернуто земельні ділянки у власність держави в особі Київської ОДА, зокрема земельну ділянку з кадастровим номером 3220882600:04:001:0906. У задоволенні позовних вимог про визнання недійсними та скасування державних актів на право власності на земельні ділянки та скасування державної реєстрації цих державних актів - відмовлено.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Згідно статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до частини другої статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Відповідно до статті 419 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, з моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані або визнані нечинними рішення, постанови та ухвали суду першої або апеляційної інстанції втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають, постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Відповідно до положень статей 15 та 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Одним зі способів захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, є визнання права.

Частиною другою статті 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необгрунгованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Так, у пунктах 93, 94 постанови Великої Палати Верховного Суду від

14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 визначено, що підставою набуття

земельної ділянки у власність із земель державної чи комунальної власності є відповідне рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, а не державний акт на право власності на земельну ділянку.

Визнання недійсним державного акта не є необхідним для вирішення питання

про належність права власності на земельну ділянку та для її витребування з

чужого незаконного володіння.

Пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та Їх обтяжень встановлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та Їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з вимогами пункту 9 частини першої статті 27 даного Закону державна реєстрація права власності та інших речових прав, проводиться, зокрема на підставі: судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Враховуючи вищенаведене та відповідно до постанови Верховного Суду

від 04 рудня 2019 року по справі № 359/2216/15, у якій позивач був учасником судового розгляду, що набрала законної сили і є остаточною та оскарженню не підлягає, якою спірну земельну ділянку з кадастровим номером

3220882600:04:001:0906 повернуто у власність держави в особі Київської обласної державної адміністрації, твердження позивача, щодо визнання за ним права власності на спірну земельну ділянку є безпідставними, необґрунтованими щодо незаконності дій державного реєстратора в частині внесення запису про державну реєстрацію права власності Київської обласної державної адміністрації на земельну ділянку площею 0,1200 га з кадастровим номером 3220882600:04:001:0906.

Також, позивачем не надано належні докази, якими б спростовували обставини, що були досліджені в судах першої та другої інстанції, як це передбачено частиною першою та шостою статті 81 ЦПК України.

З огляду на наведене , судами першої та другої інстанції було досліджено всі фактичні обставини справи, згідно яких було винесено законні

та обґрунтовані рішення.

Підсумовуючи вищевикладене, Верховний Суд дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій у цій справі в повній мірі з`ясовано обставини, які мають значення для справи, висновки судів відповідають дійсним обставинам справи, у зв`язку з чим законно та обґрунтовано дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника із висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ,

від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 30 жовтня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 березня 2021 року - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.

Щодо заявлених клопотань

Одночасно до касаційної скарги заявником додано клопотання про передачу справи № 359/3888/20 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, з підстав, передбачених частиною п?ятою статті 403 ЦПК України, оскільки цивільна справа містить у собі виключну правову проблему.

Колегія суддів вивчивши заявлене клопотання, дійшла висновку про відсутність підстав для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 403 ЦПК України, так як обґрунтованих правових підстав щодо наявності виключної правової проблеми та розвитку права для формування єдиної правозастосовчої практики не наведено та судом не встановлено.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про передачу справи № 359/3888/20 на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 30 жовтня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 березня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

С. Ю. Бурлаков

М. Є. Червинська