Постанова

від 07.07.2021 по справі 910/23595/17

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" липня 2021 р. Справа№ 910/23595/17

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Куксова В.В.

суддів: Яковлєва М.Л.

Тищенко А.І.

при секретарі Пнюшкову В.Г.

за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 07.07.2021.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги першого заступника прокурора міста Києва

на рішення Господарського суду міста Києва

від 14.05.2020 (повний текст складено 27.05.2020)

у справі №910/23595/17 (суддя Головіна К.І.)

за позовом Заступника прокурора міста Києва, м. Київ

до 1) Київської міської ради

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "ВТП Лангора"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 1 Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, визнання відсутності права

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2017 року заступник прокурора міста Києва звернувся до суду з позовом в інтересах держави до Київської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "ВТП Лангора" (далі - ТОВ "ВТП Лангора") про визнання незаконним і скасування рішення Київської міської ради від 06.04.2017 №158/2380 "Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "ВТП Лангора" земельної ділянки для обслуговування та експлуатації об`єктів дорожнього сервісу із знесенням, в межах червоних ліній, будівель і споруд та влаштування в`їздів, виїздів на вул. Сирецькій, 33 у Подільському районі м. Києва"; визнання недійсним договору оренди від 13.09.2017 № 920 земельної ділянки площею 0,1540 га по вул. Сирецькій, 33 у Подільському районі міста Києва, укладеного між Київською міською радою та ТОВ "ВТП Лангора"; визнання відсутнім у ТОВ "ВТП Лангора" права користування земельною ділянкою площею 0,1540 га (кадастровий номер 8000000000:85:242:0073) по вул. Сирецькій, 33 у Подільському районі міста Києва, посилаючись на ст.ст. 124, 134, 135 Земельного кодексу України, ст. 377 ЦК України, ст. 17 Закону України "Про основи містобудування".

У позові прокурор зазначив, що ТОВ "ВТП Лангора", будучи власником нерухомого майна (об`єкти нерухомості літ. Б, И, О, загальною площею 68,4 кв.м.), яке знаходиться на земельній ділянці по вул. Сирецькій, 33 у Подільському районі міста Києва, за рішенням Київради № 158/2380 від 06.04.2017 незаконно отримало в оренду земельну ділянку територіальної громади міста Києва площею 0,1540 га, кадастровий номер: 8000000000:85:242:0073 (далі - земельна ділянка) для обслуговування та експлуатації об`єктів дорожнього сервісу із знесенням, в межах червоних ліній, будівель і споруд та влаштування в`їздів, виїздів.

В обґрунтування позову прокурор вказав, що площа земельної ділянки, наданої відповідачем-1 в оренду, значно перевищує площу нерухомого майна, яке на ній розташоване (у 22 рази), при цьому передача в оренду зазначеної земельної ділянки у відповідному розмірі відбулася без проведення земельних торгів; при прийнятті Київрадою рішення №158/2380 від 06.04.2017 було змінене цільове призначення земельної ділянки (кадастровий номер: 8000000000:85:242:0073) - із земель промисловості на землі житлової та громадської забудови, чим порушений порядок зміни цільового призначення земельної ділянки. Також зазначив, що на підставі оспорюваного рішення №158/2380 від 06.04.2017 між Київрадою та ТОВ "ВТП Лангора" був укладений договір від 13.09.2017 оренди земельної ділянки, тому такий договір підлягає визнанню недійсним, як вчинений з порушенням закону.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.05.2018, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.02.2019, позов задоволено в повному обсязі; визнано незаконним та скасовано рішення Київради № 158/2380 від 06.04.2017 про передачу ТОВ "ВТП Лангора" земельної ділянки; визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 13.09.2017 р.; визнано відсутність у ТОВ "ВТП Лангора" права користування земельною ділянкою площею 0,1540 га (кадастровий номер 8000000000:85:242:0073) по вул. Сирецькій, 33 у Подільському районі міста Києва.

Судові рішення мотивовано, зокрема тим, що порушення вимог законодавства, яке визначає порядок набуття прав щодо земельних ділянок комунальної власності, розпорядження ними, порушує інтереси держави, що відповідно до статті 23 Закону України "Про прокуратуру" є підставою для їх захисту прокурором, у тому числі шляхом звернення з позовом до господарського суду.

Постановою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 06.11.2019 постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.02.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 31.05.2018 у справі №910/23595/17 скасовано; справу №910/23595/17 передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скасовуючи судові рішення, суд касаційної інстанції виходив з того, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли передчасного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову, належним чином не дослідивши зібрані у справі докази, не встановивши обставини, які є достатньою підставою відповідно до норм матеріального права для визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування та визнання недійсним укладеного на його виконання договору оренди.

При цьому, суд касаційної інстанції у своїй постанові вказав на необхідність при новому розгляді:

- встановити наявність підстав для продажу права оренди земельної ділянки на земельних торгах з огляду на положення частини 2 статті 134 Земельного кодексу України;

- дослідити обставини затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для обслуговування та експлуатації об`єктів дорожнього сервісу із знесенням, у межах червоних ліній, будівель і споруд та влаштування в`їздів, виїздів на вул. Сирецькій, 33 у Подільському р-ні м. Києва та надати оцінку відповідним доказам;

- встановити наявність підстав на право користування ТОВ "ВТП Лангора" земельною ділянкою саме у розмірі 0,1540 га, з урахуванням тієї частини земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об`єктів нерухомості з урахуванням їх розташування та існуючих обмежень у використанні, зокрема, наявності охоронних зон, санітарно-захисних зон, червоних ліній;

- встановити чи відбулась зміна цільового призначення земельної ділянки та чи був порушений порядок такої зміни цільового призначення землі;

- перевірити доводи прокурора про відсутність права ТОВ "ВТП Лангора" на мирне володіння майном (земельною ділянкою) та наявність порушеного інтересу держави, на захист якого був спрямований позов.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.05.2020 у справі №910/23595/17 у позові заступника прокурора міста Києва відмовлено. Стягнуто з Прокуратури міста Києва на користь Київської міської ради судовий збір за розгляд апеляційної та касаційної скарг у сумі 17529,00 грн. Стягнуто з Прокуратури міста Києва на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВТП Лангора" судовий збір за розгляд апеляційної та касаційної скарг у сумі 16800,00 грн.

Судове рішення мотивоване тим, що прокурором не доведено порушень закону у спірних правовідносинах та враховуючи правомірне користування ТОВ "ВТП Лангора" земельною ділянкою, не доведено наявність порушень інтересів держави під час прийняття спірного рішення та укладення спірного договору. При цьому, суд першої інстанції дійшов висновку, що спірна земельна ділянка не підлягає продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) відповідно до ст. 134 Земельного кодексу України, оскільки на ній розташоване нерухоме майно, яке перебуває на праві власності у товариства; зазначив, що жодний нормативний акт не встановлює порядку визначення або нормативу розміру та меж земельних ділянок, необхідних для обслуговування об`єктів нерухомого майна. Крім того, судом відхилено доводи прокурора про неможливість переходу права користування земельною ділянкою площею 0,1540 га до TOB "ВТП Лангора" від попереднього власника об`єктів нерухомості на підставі ст. 120 Земельного кодексу України.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, прокурор міста Києва звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2020 скасувати та постановити нове, яким позов задовольнити.

Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також порушення судом норм процесуального та матеріального права, зокрема, ст. 377 Цивільного кодексу України, ст. ст. 120, 124, 125, 134, 135 Земельного кодексу України, ст. 17 Закону України "Про основи містобудування". В апеляційній скарзі скаржником викладено обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, аналогічні тим, які викладено в позовній заяві.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2020 Апеляційну скаргу Прокурора міста Києва задоволено.

Рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2020 у справі №910/23595/17 скасовано.

Прийнято нове рішення, яким позов задоволено.

Визнано незаконним та скасувано рішення Київради №158/2380 від 06.04.2017 "Про передачу ТОВ "ВТП Лангора" земельної ділянки для обслуговування та експлуатації об`єктів дорожнього сервісу із знесенням, в межах червоних ліній, будівель і споруд та влаштування в`їздів, виїздів по вул. Сирецькій, 33 у Подільському районі міста Києва".

Визнано недійсним договір оренди від 13.09.2017 земельної ділянки площею 0,1540 га по вул. Сирецькій, 33 у Подільському районі міста Києва, укладений між Київрадою та ТОВ "ВТП Лангора", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М. за №920.

Визнано відсутність у ТОВ "ВТП Лангора" права користування земельною ділянкою площею 0,1540 га (кадастровий номер 8000000000:85:242:0073) по вул. Сирецькій, 33 у Подільському районі міста Києва.

Постановою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 31.03.2021 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВТП Лангора" та касаційну скаргу Київської міської ради задоволено частково. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2020 у справі № 910/23595/17 скасовано. Справу № 910/23595/17 передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Скасовуючи постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2020, Верховний Суд зазначив, що судом апеляційної інстанції по-перше не було виконано вказівки, що міститься у постанові суду касаційної інстанції, які відповідно до частини 1 статті 316 ГПК є обов`язковими для суду апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи, а по-друге не враховано висновки ЄСПЛ, висловлені у справі "Хаджинастасиу проти Греції", за змістом рішення якого національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію; у рішенні цього ж суду у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позицію є усталеною практикою ЄСПЛ (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 23.04.2021 апеляційну скаргу Першого заступника прокурора міста Києва на рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2020 у справі №910/23595/17 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Куксов В.В., судді : Тищенко А.І., Яковлєв М.Л.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.04.2021 апеляційну скаргу першого заступника прокурора міста Києва на рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2020 у справі №910/23595/17 прийнято до провадження колегією суддів у визначеному складі. Призначено справу до розгляду на 23.06.2021.

22.06.2021 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від прокуратури надійшли пояснення по справі, відповідно до яких останній зазначає, що правовий зв`язок земельної ділянки та нерухомого майна можливий лише у разі виникнення такого майна на вже сформованій земельній ділянці, яка є об`єктом цивільних прав.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.06.2021 відкладено розгляд апеляційної скарги першого заступника прокурора міста Києва на рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2020 у справі №910/23595/17 на 07.07.2021.

06.07.2021 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від відповідача-2 надійшли додаткові пояснення, відповідно до яких останній зазначає, що прокурор помилково вважає, що застосування ч. 2 ст. 134 ЗК України знаходиться в залежності від наявності підстав для застосування ст. 120 ЗК України і ст. 377 ЦК України.

В судове засідання 07.07.2021 з`явилися учасники апеляційного провадження, які надали свої пояснення по суті апеляційної скарги.

В судовому засіданні 07.07.2021 було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, заслухавши пояснення представників учасників апеляційного провадження, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, за договором купівлі-продажу від 06.09.2012, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю "Промислово-комерційна фірма "Барс" і ТОВ "ВТП Лангора", останнє набуло право власності на об`єкт нерухомого майна загальною площею 68,4 кв. м за адресою: м. Київ, вул. Сирецька, 33. Цей об`єкт складається з будівлі прохідної, позначеної на плані земельної ділянки літ. И, загальною площею 7,1 кв. м; будівлі диспетчерської, позначеної на плані земельної ділянки літ. Б, загальною площею 20,1 кв. м; будівлі вагової, позначеної на плані земельної ділянки літ. О, загальною площею 41,2 кв. м.

У пункті 1.1 договору купівлі-продажу зазначено, що об`єкт продажу розташований на земельній ділянці площею 1478,00 кв. м, кадастровий номер 85:242:073, за адресою: м. Київ, вул. Сирецька, 33, яка не перебуває у власності або користуванні ТОВ "Промислово-комерційна фірма "Барс".

Рішенням Київської міської ради від 06.04.2017 № 158/2380 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ "ВТП Лангора" для обслуговування та експлуатації об`єктів дорожнього сервісу із знесенням, у межах червоних ліній, будівель і споруд та влаштування в`їздів, виїздів на вул. Сирецькій, 33 у Подільському р-ні м. Києва (категорія земель - землі житлової та громадської забудови, справа Д-7802, заява ДЦ № 01062-000227443-014 від 29.11.2016); передано ТОВ "ВТП Лангора", за умови виконання пункту 3 цього рішення, в оренду на 10 років земельну ділянку площею 0,1540 га (кадастровий номер 8000000000:85:242:0073, витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-8000385472016) для обслуговування та експлуатації об`єктів дорожнього сервісу із знесенням, у межах червоних ліній, будівель і споруд та влаштування в`їздів, виїздів на вул. Сирецькій, 33 у Подільському р-ні м. Києва із земель комунальної власності територіальної громади м. Києва у зв`язку з переходом права власності на майно (договір купівлі-продажу від 06.09.2012 № 1861, акт приймання-передачі майна від 06.09.2012). Також у рішенні наведено ряд вимог до ТОВ "ВТП Лангора", пов`язаних з реалізацією товариством прав землекористувача.

Вказане рішення прийнято на підставі ст. 120 Земельного кодексу України, тобто у зв`язку з переходом права власності на нерухоме майно.

13.09.2017 між Київською міською радою (орендодавець) і ТОВ "ВТП Лангора" (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого орендодавець на підставі рішення Київської міської ради від 06.04.2017 №158/2380 передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку площею 0,1540 га, кадастровий номер 8000000000:85:242:0073, за адресою: м. Київ, вул. Сирецька, 33; цільове призначення - 03.07 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, категорія земель - землі житлової та громадської забудови, вид використання - для обслуговування та експлуатації об`єктів дорожнього сервісу із знесенням, у межах червоних ліній, будівель і споруд та влаштування в`їздів, виїздів. Земельна ділянка, яка є об`єктом оренди, належить до земель комунальної власності територіальної громади м. Києва. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 4106506,87 грн (пункти 1.1, 2.1). Договір укладено на 10 років (пункт 3.1).

Зазначений договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М. (реєстровий № 920) і зареєстровано Департаментом земельних ресурсів 20.09.2017 №МЗК-1-01366.

Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимоги заступника прокурора міста Києва про визнання незаконним і скасування рішення Київської міської ради від 06.04.2017 №158/2380 та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 13.09.2017, укладеного між відповідачами у справі, а також визнання відсутнім у ТОВ "ВТП Лангора" права користування земельною ділянкою площею 0,1540 га (кадастровий номер 8000000000:85:242:0073) по вул. Сирецькій, 33 у Подільському районі міста Києва, які обґрунтовані тим, що площа земельної ділянки, яка надана товариству в оренду, значно перевищує площу нерухомого майна, яке на ній розташоване; передача в оренду зазначеної земельної ділянки у відповідному розмірі відбулася без проведення земельних торгів; при прийнятті рішення від 06.04.2017 №158/2380 Київською міською радою у порушення норм чинного законодавства земельну ділянку віднесено до земель житлової та громадської забудови, що суперечить її функціональному призначенню, передбаченому Генеральним планом м. Києва, без внесення відповідних змін до нього, чим порушено порядок зміни цільового призначення земельної ділянки.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції керувався тим, що прокурором не доведено порушень закону у спірних правовідносинах та враховуючи правомірне користування ТОВ "ВТП Лангора" земельною ділянкою, не доведено наявність порушень інтересів держави під час прийняття спірного рішення та укладення спірного договору. При цьому, суд першої інстанції дійшов висновку, що спірна земельна ділянка не підлягає продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) відповідно до ст. 134 Земельного кодексу України, оскільки на ній розташоване нерухоме майно, яке перебуває на праві власності у товариства; зазначив, що жодний нормативний акт не встановлює порядку визначення або нормативу розміру та меж земельних ділянок, необхідних для обслуговування об`єктів нерухомого майна. Крім того, судом відхилено доводи прокурора про неможливість переходу права користування земельною ділянкою площею 0,1540 га до TOB "ВТП Лангора" від попереднього власника об`єктів нерухомості на підставі ст. 120 Земельного кодексу України.

Розглянувши апеляційну скаргу першого заступника прокурора міста Києва, колегія суддів дійшла висновку, що вона підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Так, частиною 3 ст. 53 ГПК України закріплено право прокурора у визначених законом випадках звертатися до суду з позовною заявою, а також подавати апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (ч.ч. 4, 5 ст. 53 ГПК України).

Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з висновком Конституційного Суду України, наведеного у рішенні від 08.04.1999 №3-рп/99, поняття "інтереси держави" є оціночним; в кожному конкретному випадку прокурор, який звертається до суду із заявою, повинен обґрунтувати в суді наявність підстав для представництва інтересів держави (в тому числі публічних інтересів територіальної громади), але виключного переліку обставин, які можуть використовуватися, закон не передбачає.

Необхідність захисту інтересів держави у даній справі прокурор обґрунтовує прийняттям органом місцевого самоврядування (Київською міською радою) незаконного, на його думку, рішення щодо розпорядження землею, яка є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави відповідно до ст. 14 Конституції України, ст. 1 Земельного кодексу України, ст. 2 Закону України "Про охорону земель".

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що прокурор має право на звернення до суду із даним позовом, оскільки в даному випадку прокурор діє як самостійний позивач і не здійснює представництво інтересів держави в особі будь-якого з державних органів, що виконують функції контролю за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель.

Статтею 13 Конституції України встановлено, що земля є об`єктом права власності Українського народу; від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Статтею 9 Земельного кодексу України передбачено, що до повноважень Київської міської ради у галузі земельних відносин на її території належить, зокрема, розпорядження землями територіальної громади міста, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб та надання земельних ділянок у користування.

Відповідно до ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Згідно з п. 5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

За приписами ст. 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації.

Відповідно до ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Згідно з ч. 2 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Приписами ч. 1 ст. 134 Земельного кодексу України передбачено, що земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Такими випадками за змістом ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України є: розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб. У такому разі земельні ділянки державної чи комунальної власності (або права на них) не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах).

Як встановлено вище, оспорюване прокурором рішення Київської міської ради прийнято на підставі ст. 120 Земельного кодексу України, тобто у зв`язку з переходом права власності на нерухоме майно.

Згідно з ч.1 ст.377 Цивільного кодексу України в редакції, яка діяла станом на час винесення оспорюваного рішення та укладення оспорюваного договору, до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Відповідно до частин 1, 2 ст.120 Земельного кодексу України в редакції, яка діяла станом на час винесення оспорюваного рішення та укладення оспорюваного договору, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Як встановлено вище, TOB "ВТП Лангора" набуло право власності на об`єкти нерухомого майна, які розташовані на спірній земельній ділянці на підставі договору купівлі-продажу від 06.09.2012, укладеного з TOB "Промислово-комерційна фірма "Барс", в пункті 1.1 якого продавець повідомляє, що об`єкт продажу розташований на земельній ділянці, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Сирецька, буд. 33. Земельна ділянка розміром 1478 кв.м., кадастровий номер 85:242:073 не перебуває у його власності, державний акт про право власності на неї не видавався та заява до компетентних органів щодо викупу (приватизації) земельної ділянки не подавалась.

Відповідно до пояснювальної записки до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, довідки з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями від 26.09.2016, інформації Департаменту містобудування та архітектури КМДА від 20.09.2016, спірна земельна ділянка юридичним чи фізичним особам у власність чи користування не відводилась.

Отже, враховуючи те, що на момент прийняття оспорюваного рішення Київської міської ради право власності чи право користування земельною ділянкою площею 0,1540 га не було оформлено попереднім власником нерухомого майна, тому у подальшому не могло виникнути переходу такого права до ТОВ "ВТП Лангора".

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 01.07.2020 у справі №910/9028/19.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає, що земельна ділянка, яка відводиться за рахунок земель, не наданих у власність чи користування, не відноситься до земель, які згідно з приписами ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України не підлягають передачі в оренду на конкурентних засадах, не може передаватись в оренду інакше, як із земельного аукціону.

Відповідна правова позиція викладена також в постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №910/4528/15-г, від 01.07.2020 у справі №910/9028/19.

Також колегія суддів звертає увагу на те, що згідно з графічними матеріалами, які містяться в проекті землеустрою, об`єкти нерухомості площею 7,1 кв.м, 20,1 кв.м та 41,2 кв.м. згруповані в одному кутку земельної ділянки та знаходяться в межах червоних ліній. Відсоток забудови складає менше 5%, при цьому решта земельної ділянки вільна.

Водночас, колегія суддів зазначає, що розташування об`єктів нерухомості групою в одній частині земельної ділянки та в межах червоних ліній підтверджується кадастровим планом земельної ділянки та планами меж зон обмежень, які містяться в матеріалах справи.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що вказуючи у спірному рішенні про знесення, в межах червоних ліній, будівель і споруд Київська міська рада фактично надала земельну ділянку під нове будівництво, оскільки все нерухоме майно товариства, яке з урахуванням положень ст. 120 Земельного кодексу України стало підставою для надання землі без аукціону знаходиться в межах червоних ліній та підлягає знесенню.

Проте, суд першої інстанції, взявши до уваги факт розміщення на спірній земельній ділянці нежитлових приміщень загальною площею 68,4 кв.м., у порушення вимог ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, дійшов необґрунтованого висновку про законність відведення поза конкурсом під вказане майно землі площею 0,1540 га, що у 22 рази перевищує площу майна.

Слід зазначити, що розмір земельної ділянки, необхідної для обслуговування розміщеного на ній майна, не є безмежним, оскільки у будь-якому випадку обумовлюється наявною у власника необхідністю використовувати майно за цільовим призначенням. Відтак, обов`язковим у такому випадку є з`ясування дійсного розміру земельної ділянки, яка має бути відведена власнику майна.

Відповідно до ч.2 ст.18-1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 за N7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ":

"Розмір земельної ділянки, необхідної для обслуговування житлового будинку, будівлі або споруди, визначається шляхом проведення за клопотанням сторін експертизи з врахуванням чинних нормативних документів у галузі будівництва, санітарних норм та правил тощо."

Так, в державі Україна, зокрема, діють:

1. з 17.04.1992 Державні будівельні норми "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень ДБН 360-92**", затверджені наказом Держкоммістобудування від 17.04.1992 за N44;

2. з 24.07.1996 Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів, затверджені наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19 червня 1996 р. N173, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 24 липня 1996р. за N 379/1404;

3. з 01.01.2006р. Державні будівельні норми "Житлові будинки. Основні положення ДБН В.2.2-15-2005, затверджені наказом Держбуду України від 18.05.2005 N80, надано чинності наказом Держбуду України від 28.09.2005 N 175.

Крім того, в силу положень ч.ч.1-4 ст.13, ч.1 ст.14, ч.ч.1-3 ст.74, ст.ст.80, 81 ГПК, саме кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень саме відповідними, наданими саме цією стороною доказами, і збирання та надання таких доказів є обов`язком саме для сторін, а не для суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Тобто, якщо відповідачі посилаються в запереченнях на позов, що визначення площі спірної земельної ділянки для обслуговування лише самих вищевказаних об`єктів нерухомості в 22 рази більше площі цих об`єктів нерухомості відповідало нормам законодавства, наведені процесуальні норми покладають на них рівнозначний обов`язок довести такі свої заперечення відповідними доказами, що спростовує доводи відповідачів в цій частині.

Зазначене спростовує висновок місцевого господарського суду, що норми чинного законодавства не встановлюють порядок визначення або нормативи розміру та меж земельних ділянок, необхідних для обслуговування будинків або споруд.

Колегія суддів звертає увагу на відсутність у проекті землеустрою жодних обґрунтувань (з урахуванням будівельних та санітарних норм) надання товариству земельної ділянки площею 0,1540 га.

Водночас, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що врахування обмежень у використанні земельної ділянки для визначення її розміру необхідного для розміщення та обслуговування належних товариству об`єктів нерухомості є недоцільним, оскільки, вказане нерухоме майно підлягає знесенню з будівництвом об`єктів дорожнього сервісу на частині ділянки вільній від обмежень.

Колегія суддів зазначає, що з проекту відведення вбачається, що спірна земельна ділянки відповідно до Генерального плану міста Києва за функціональним призначенням належить частково до території вулиць і доріг та частково до комунально-складської території (лист Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради від 22.09.2016, витяг щодо чинних містобудівних регламентів та інших умов провадження містобудівної діяльності).

За змістом ст. 66 Земельного кодексу України та п. 2.3.розділу 2 ДБН 360-92** Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень , затверджених наказом Державного комітету України у справах містобудування і архітектури від 17.04.1992 №44 комунально-складські території належать до земель промисловості.

Разом з тим, при прийнятті Київської міською радою рішення від 06.04.2017 №158/2380 спірну земельну ділянку віднесено до земель житлової та громадської забудови, що суперечить її функціональному призначенню, передбаченому Генеральним планом міста Києва, без внесення відповідних змін до нього, що є порушенням ст. 17 ЗУ Про основи містобудування .

Також колегія суддів звертає увагу на те, що спірним рішенням Київської міської ради надано в оренду поза конкурсом не лише для експлуатації та обслуговування об`єктів нерухомого майна, а і для обслуговування об`єктів дорожнього сервісу.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про автомобільні дороги" у редакції від 25.03.2018, що була чинною на час прийняття спірного рішення відповідачем-1, об`єкти дорожнього сервісу - спеціально облаштовані місця для зупинки маршрутних транспортних засобів, майданчики для стоянки транспортних засобів, майданчики відпочинку, видові майданчики, автозаправні станції, пункти технічного обслуговування, мотелі, готелі, кемпінги, торговельні пункти (у тому числі малі архітектурні форми), автозаправні комплекси, складські комплекси, пункти медичної та технічно-евакуаційної допомоги, пункти миття транспортних засобів, пункти приймання їжі та питної води, автопавільйони, а також інші об`єкти, на яких здійснюється обслуговування учасників дорожнього руху та які розміщуються на землях дорожнього господарства або потребують їх використання для заїзду та виїзду на автомобільну дорогу.

Колегія суддів зазначає, що не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Водночас, посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог.

У зв`язку із цим господарський суд, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №924/1473/15.

Приписами абзацу 13 частини 2 статті 134 ЗК України у названій редакції визначено, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі будівництва, обслуговування та ремонту об`єктів інженерної, транспортної, енергетичної інфраструктури, об`єктів зв`язку та дорожнього господарства (крім об`єктів дорожнього сервісу).

Згідно з абз.2 ч.2 ст.134 ЗК України у зазначеній редакції, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.135 ЗК України у наведеній редакції, земельні торги проводяться у формі аукціону, за результатами проведення якого укладається договір купівлі-продажу, оренди, суперфіцію, емфітевзису земельної ділянки з учасником (переможцем) земельних торгів, який запропонував найвищу ціну за земельну ділянку, що продається, або найвищу плату за користування нею, зафіксовану в ході проведення земельних торгів. Продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) здійснюється виключно на земельних торгах, крім випадків, встановлених частинами другою і третьою статті 134 цього Кодексу."

З урахуванням викладеного, колегія суддів доходить висновку, що в силу наведених ч.2 ст.124, абз. 13 ч.1 ст.134 та ч.ч.1,2 ст.135 Земельного кодексу України в редакції, яка діяла станом на час винесення оспорюваного рішення та укладення оспорюваного договору, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) для експлуатації та обслуговування саме об`єктів дорожнього сервісу підлягали виключно продажу на земельних торгах.

Таким чином, надання в оренду земельної ділянки комунальної власності у розмірах, що значно перевищують площу належного товариству нерухомого майна та за відсутності належно оформленого права власності чи права користування попереднього власника нерухомого майна, надання земельної ділянки в оренду для експлуатації та обслуговування об`єктів дорожнього сервісу, без проведення аукціону свідчить про порушення як Київською міською радою, так і ТОВ "ВТП Лангора" положень статей 122, 124, 134 Земельного кодексу України.

Водночас колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Пунктами 32-35 рішення Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 Стретч проти Сполученого Королівства визначено, що майном у зазначеній ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади.

Проте, вказані положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Предметом безпосереднього регулювання ст. 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном.

Практикою ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23.09.1982, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21.02.1986, Щокін проти України від 14.10.2010, Сєрков проти України від 07.07.2011, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23.11.2000, Булвес АД проти Болгарії від 22.01.2009, Трегубенко проти України від 02.11.2004, East/West Alliance Limited проти України від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Таким чином, втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного , публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися значною свободою (полем) розсуду . Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Так, за матеріалами справи доведено набуття товариством права користування земельною ділянкою площею 0,1540 га, що у 22 рази перевищує площу нерухомого майна, з підстав не передбачених законодавством.

За таких обставин, на переконання колегії суддів, втручання держави у право мирно володіти майном у даному випадку є законним, оскільки переслідує суспільний , публічний інтерес спрямований на використання і розпорядження землею відповідно до загальних інтересів, які полягають у тому, щоб таке використання та розпорядження відбувалося згідно з вимогами законодавства.

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 23.10.1991 у справі Пайн Велі Девелопмент Лтд та інші проти Ірландії зазначив, що правомірні очікування виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу.

Таким чином, у даному випадку правомірне очікування та законний інтерес ТОВ ВТП Лангора , як власника нерухомого майна, полягає у можливості отримати відповідно до чинного законодавства земельну ділянку необхідну для експлуатації та обслуговування власного майна, що надавало б можливість мирно ним володіти.

Водночас, з матеріалів справи вбачається, що ТОВ ВТП Лангора ініційовано набуття права користування спірною земельною ділянкою площею 0,1540 га, яка у 22 рази перевищує площу нерухомого майна, для цілей не пов`язаних з користуванням таким майном, оскільки відповідно до оспорюваного рішення Київради воно підлягає знесенню (фактично надано для нового будівництва), тобто у даному випадку не може йти мова про наявність правомірного та легітимного права і, відповідно, правомірного очікування/законного сподівання щодо його реалізації.

Отже, помилкове уявлення особи щодо природи свого правового статусу та пов`язаних з ним можливостей ( правомірного очікування ) не надає набутому праву ознак легітимності, оскільки відсутні правові підстави для користування спірною земельною ділянкою.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла до висновку, що позовні вимоги прокурора про визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради №158/2380 від 06.04.2017 "Про передачу ТОВ "ВТП Лангора" земельної ділянки для обслуговування та експлуатації об`єктів дорожнього сервісу із знесенням, в межах червоних ліній, будівель і споруд та влаштування в`їздів, виїздів по вул. Сирецькій, 33 у Подільському районі міста Києва" є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Стосовно вимог прокуратури щодо визнання недійсним договору оренди від 13.09.2017 земельної ділянки площею 0,1540 га по вул. Сирецькій, 33 у Подільському районі міста Києва, укладений між Київрадою та ТОВ "ВТП Лангора", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М. за №920, судова колегія зазначає наступне.

Згідно із статтею 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частин першої і другої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Отже, оскільки судовою колегією рішення Київської міської ради №158/2380 визнано незаконним, то і відповідно договір оренди земельної ділянки від 13.09.2017, укладений на підставі вказаного рішення є таким, що суперечить вимогам законодавства, а тому підлягає визнанню недійсним.

Стосовно вимог прокуратури щодо визнання відсутнім у ТОВ "ВТП Лангора" права користування земельною ділянкою площею 0,1540 га (кадастровий номер 8000000000:85:242:0073) по вул. Сирецькій, 33 у Подільському районі міста Києва, судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до положень ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відновлення становища, яке існувало до порушення.

Відповідно до ч. 3 ст. 16 Цивільного кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Положеннями ст. 20 Господарського кодексу України встановлено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів. Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються, зокрема, шляхом визнання наявності або відсутності прав.

В постанові від 12.06.2013 у справі № 6-32цс13 Верховний Суд України вказав, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст.ст. 55, 124 Конституції України та ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (ст.ст. 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушені цивільні права чи цивільні інтереси підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема ст. 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

За змістом позовних вимог прокурор, звертаючись з позовом, вимагає визнати відсутність у ТОВ "ВТП Лангора" права користування земельною ділянкою площею 0,1540 га (кадастровий номер 8000000000:85:242:0073) по вул. Сирецькій, 33 у Подільському районі міста Києва.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02).

У кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Виходячи з приписів вказаних статей, беручи до уваги позицію відповідача-1 - органу місцевого самоврядування, яка полягає у визнанні права відповідача-2 користування земельною ділянкою на підставі спірного договору, такий спосіб захисту цивільних прав як відсутність у відповідача-2 права користування на земельну ділянку площею 0,1540 га (кадастровий номер 8000000000:85:242:0073) по вул. Сирецькій, 33 у Подільському районі міста Києва, є ефективним способом захисту прав та інтересів, так як забезпечує їх реальний захист.

Таким чином, прокурором обрано належний спосіб захисту, що є підставою для задоволення позовних вимог в цій частині.

Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) не з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, Північний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що суд першої інстанції невірно застосував норми матеріального права, крім того неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, висновки, викладені у рішенні місцевого господарського суду, не відповідають обставинам справи, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду -скасуванню, з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог.

Судові витрати, понесені скаржником у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, в порядку ст. 129 ГПК України, покладаються пропорційно на відповідачів.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 271, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу першого заступника прокурора міста Києва задовольнити.

Рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2020 у справі №910/23595/17 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати рішення Київради №158/2380 від 06.04.2017 "Про передачу ТОВ "ВТП Лангора" земельної ділянки для обслуговування та експлуатації об`єктів дорожнього сервісу із знесенням, в межах червоних ліній, будівель і споруд та влаштування в`їздів, виїздів по вул. Сирецькій, 33 у Подільському районі міста Києва".

Визнати недійсним договір оренди від 13.09.2017 земельної ділянки площею 0,1540 га по вул. Сирецькій, 33 у Подільському районі міста Києва, укладений між Київрадою та ТОВ "ВТП Лангора", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М. за №920.

Визнати відсутність у ТОВ "ВТП Лангора" права користування земельною ділянкою площею 0,1540 га (кадастровий номер 8000000000:85:242:0073) по вул. Сирецькій, 33 у Подільському районі міста Києва.

Стягнути з Київської міської ради (01044, м. Київ, вулиця Хрещатик, будинок 36, ідентифікаційний код 22883141) на користь Прокуратури міста Києва (03150, м. Київ, вулиця Предславинська, будинок 45/9 ідентифікаційний код 02910019) витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви 2400 (дві тисячі чотириста) грн., витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 3600 (три тисячі шістсот) грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВТП Лангора" (79056, Львівська обл., місто Львів, вулиця Пластова, будинок 1, ідентифікаційний код 37952312) на користь Прокуратури міста Києва (03150, м. Київ, вулиця Предславинська, будинок 45/9, ідентифікаційний код 02910019) витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви 2400 (дві тисячі чотириста) грн.., витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 3600 (три тисячі шістсот) грн.

Доручити суду першої інстанції видати відповідні накази.

Матеріали справи №910/23595/17 повернути Господарському суду міста Києва.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.

Повний текст постанови складено 02.09.2021. (У зв`язку із перебуванням головуючого судді Куксова В.В. у щорічній відпустці з 12.07.2021 по 20.08.2021 та судді Яковлєва М.Л. з 02.08.2021 по 01.09.2021).

Головуючий суддя В.В. Куксов

Судді М.Л. Яковлєв

А.І. Тищенко