Постанова

від 01.09.2021 по справі 266/5745/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

01 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 266/5745/18

провадження № 61-7017св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 30 листопада 2020 року в складі судді: Федотової В. М., та постанову Донецького апеляційного суду від 25 березня 2021 року в складі колегії суддів: Мальцевої Є. Є., Баркова В. М., Биліни Т. І.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

24 вересня 2018 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про стягнення суми безпідставно набутих грошових коштів України як зі спадкоємця після смерті ОСОБА_5 .

Позов мотивований тим, що 04 травня 2007 року між ОСОБА_1 та батьком відповідача - ОСОБА_5 було укладено угоду купівлі-продажу земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 6,93 га, що розташована в межах Полтавської сільської ради Костянтинівського району Донецької області. Відповідно до вказаної угоди позивач передав батьку відповідача грошові кошти у сумі 10 000 дол. США, а ОСОБА_5 внаслідок дії мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення, зобов`язався укласти нотаріально-посвідчений договір купівлі-продажу земельної ділянки пізніше - протягом року. Зазначені обставини підтверджуються розпискою, яка написана власноручно дружиною ОСОБА_5 - ОСОБА_3 за його згодою, та яка особисто ним підписана. За домовленістю між позивачем та ОСОБА_5 земельна ділянка залишалась у користуванні останнього до укладення нотаріально посвідченого договору. ОСОБА_5 використовував землю на власний розсуд - передав в оренду ТОВ Сади Донбасу та отримував орендну плату. Дія мораторію на продаж чи іншим способом відчуження земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, на момент укладення між позивачем та ОСОБА_5 угоди визначалась підпунктом б пункту 15 Перехідних положень ЗК України.Згодом Верховною Радою України дія мораторію купівлі-продажу або іншим способом відчуження земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, продовжувалась щорічно, і на час звернення позивача із позовом дія мораторію тривала. Мораторій заважав укласти договір купівлі-продажу між позивачем та ОСОБА_5 .

Позивач вказував, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер та після його смерті відповідач разом зі своєю матір`ю та сестрою не заперечували проти того, щоб переоформити нотаріально земельну ділянку на ім`я позивача. Але пізніше відповідач відмовилася оформлювати на позивача земельну ділянку, яка належала ОСОБА_5 , а також відмовляється віддавати гроші, які за життя отримав батько відповідача. На підставі рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 13 лютого 2018року відповідач вступила в права спадкоємця після смерті ОСОБА_5 на спадкове майно у вигляді земельної ділянки площею 6,93 га, кадастровий номер 1422485000:02:000:0006.

Позивач вважав, що до відповідача, як до спадкоємця перейшли всі обов`язки її батька, які викладені в розписці, а саме, вона повинна повернути йому суму грошових коштів в порядку статті 1212 ЦК України, яку за життя отримав від нього її батько і безпідставно утримував у себе, так і не здійснивши дії щодо укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки. Окрім основної суми боргу у розмірі 10 000 дол. США, що дорівнює за курсом НБУ 280 628,80 грн, позивач просив стягнути з відповідача на його користь на підставі частини першої статті 1048 ЦК України проценти за користування коштами на рівні облікової ставки НБУ, яка становить 12 965,41 дол. США і дорівнює за курсом НБУ 363 846,47 грн. Разом вся сума заборгованості становить 644 475,54 грн. За життя ОСОБА_5 не оспорював укладену угоду, не заперечував проти того, щоб виконати всі умови і повернути грошові кошти у разі потреби. Позивач дізнався про своє порушене право після того, як відповідач вступила в права спадкування, не дотрималась укладеної за життя її батька угоди, а також відмовилася повернути грошові кошти.

ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 , як зі спадкоємця після смерті ОСОБА_5 , грошові кошти в сумі 644 475,54 грн: основний борг - 280 628,80 грн; проценти за користування грошовим коштами - 363 846,47 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 30 листопада 2020 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що згідно наданої позивачем до позову копії розписки (оригінал було надано в судовому засіданні) від 04 травня 2007 року ОСОБА_5 отримав в розмірі 10 000 дол. США за продану ним земельну ділянку 6,93 га, розташовану в селі Полтавка, Костянтинівського району Донецької області. В зв`язку з обставинами, які склались зобов`язується оформити договір купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки на протязі одного року до 04.05.2008р. ОСОБА_3 присутня та підтверджує згоду чоловіка на продаж його земельної ділянки 6,93 га . З написанням розписки дружиною ОСОБА_3 згоден (т. с. 1, а. с.71). Розписка містить два підписи, але кому вони належать не зазначено. Також в розписці не зазначено від кого отримав нібито ОСОБА_5 грошові кошти в розмірі 10 000доларів США, і з ким він згоден оформити договір купівлі-продажу земельної ділянки. ОСОБА_1 не довів сукупності усіх обставин, які утворюють юридичні підстави вважати, що ОСОБА_2 безпідставно і без правової підстави отримала спадкове майно після смерті свого батька у вигляді земельної ділянки, а позивач, як постраждала сторона має право вимагати від неї відшкодування збитків, а саме повернення грошових коштів. Позивач також не довів, і це не підтверджено письмовими доказами, що саме ОСОБА_5 за життя отримав саме від позивача грошові кошти у сумі 10 000 дол. США. Надана до суду розписка не містить необхідних для цього доказів. Позивач протягом тривалого часу не звертався до ОСОБА_5 з пропозицією повернути грошові кошти, належним чином оформити попередній договір з дотриманням вимог чинного законодавства. Тому слід відмовити в задоволенні позову щодо стягнення основної суми безпідставно набутого майна у розмірі 10 000 дол. США, що на час звернення позивача із позовом за курсом НБУ дорівнює на 280 628,80 грн. У задоволенні вимог про стягнення процентів за користування коштами на рівні облікової ставки НБУ, що становить 12 965,41 дол. США і дорівнює за курсом НБУ 363 846,47 грн потрібно відмовити, оскільки зазначені вимоги є похідними від вимог щодо стягнення основної суми зобов`язання.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Донецького апеляційного суду від 25 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 30 листопада 2020 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів, що ОСОБА_5 є боржником перед ним, та не довів в порушення вимог статей 1219, 1282 ЦК України будь-яких обґрунтувань та доказів щодо наявності та вартості спадкового майна, до якого би входили кошти, передані померлому для укладення договору купівлі-продажу, і також доказів наявності зобов`язання, не пов`язаного нерозривно із особою спадкодавця, не надав. Суд врахував, що позивач на протязі тривалого часу не звертався до ОСОБА_5 з пропозицією повернути грошові кошти, належним чином оформити попередній договір з дотриманням вимог чинного законодавства. Доказів того, що ОСОБА_5 за життя не розпорядився грошима, якщо отримав їх від позивача, і що гроші увійшли до спадкового майна, позивачем суду не надано. Перевіривши справу, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного і обґрунтованого висновку, що позовні вимоги про стягнення з спадкоємця ОСОБА_2 суми безпідставно отриманих її батьком грошей не підлягають задоволенню. Відповідно, відмовивши в задоволенні основної вимоги, суд правильно відмовив у задоволенні вимог щодо стягнення процентів за користування коштами, оскільки зазначені вимоги є похідними від вимог про стягнення основної суми зобов`язання.

Доводи апеляційної скарги про те, що нібито обставини отримання ОСОБА_6 від позивача грошей підтверджені рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 24 червня 2019 року та постановою Донецького апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року, яким зазначене рішення суду залишено без змін, вже були предметом перевірки суду першої інстанції. І судом правильно зазначено, що дані рішення не мають значення для даного спору, оскільки стосуються інших сторін і не стосуються правовідносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , як спадкоємицею ОСОБА_5 .

Аргументи учасників справи

У квітні 2021 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав касаційну скаргу на рішення Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 30 листопада 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 25 березня 2021 року, в якій просить скасувати оскаржені рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог шляхом стягнення з ОСОБА_2 коштів в сумі 644 475,54 грн.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні безпідставно застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду, зокрема, не враховано висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду у викладений у постанові від 17 лютого 2021 року у справі №233/4822/18, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 грудня 2018 року у справі № 544/174/17 (провадження № 61-21724св18), що у частині 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку.

Зазначає, що позивачем, як кредитором, у встановлений ЦК України строк пред`явлені вимоги до спадкоємця ОСОБА_2 про повернення грошових коштів, які без достатньої правової підстави перебували у її батька ОСОБА_5 , однак вимоги залишені без задоволення. Відповідач набувши право на спірну земельну ділянку, шляхом її оформлення на себе, набула також обов`язки, що існували у спадкодавця - ОСОБА_5 , у тому числі обов`язки, які існували у нього відносно позивача. ОСОБА_5 отримав від позивача грошові кошти у розмірі 10 000 дол. США без достатньої правової підстави, оскільки правочин, що між сторонами було укладено є недійсним з моменту укладення, однак позивач на його виконання передав ОСОБА_5 грошові кошти. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина 2 статті 1212 ЦК України). Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. З урахуванням наведеного та положень статей 1216, 1212 Цивільного кодексу України, відповідач повинна повернути всі кошти, що були отримані її батьком від позивача за продаж земельної ділянки, тобто грошові кошти у розмірі 10 000 доларів США.

Вказує, що частиною 2 статті 1214 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу). Сторони не визначали умови користування моїми коштами, тому необхідно звернутися до акту цивільного законодавства, який врегульовує такі правовідносини. Частиною 1 статті 1048 Цивільного кодексу України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Отже, розмір процентів за користування коштами в даному випадку повинен визначатися на рівні облікової ставки Національного банку України. Відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у правовідносинах стосовно нарахування та стягнення відсотків з особи (її правонаступника), яка набула майно без достатньої правової підстави, на рівні облікової ставки Національного банку України щодо вимог про стягнення з відповідача на підставі положень статті 536, частини 1 статті 1048, частини 2 статті 1214 ЦК України нарахованих процентів. Сума нарахованих процентів складає 12 965,41 дол. США, що за курсом Національного банку України на день подання позову становить 363 846,74 грн.

Таким чином, загальна сума, що підлягає стягненню становить 22965,41 доларів США, що за курсом Національного банку України на день подання позову становить 644 475,54 грн.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 04 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 18 серпня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 04 серпня 2021 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 17 лютого 2021 року у справі № 233/4822/18, від 19 грудня 2018 року у справі № 544/174/17 (провадження № 61-21724св18); відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Фактичні обставини

Суди встановили, що згідно з наданою позивачем суду розписки від 04 травня 2007 року ОСОБА_5 отримав 10 000 дол. США за продану ним земельну ділянку 6,93 га, розташовану в селі Полтавка Костянтинівського району Донецької області. В зв`язку з обставинами, які склалися, зобов`язується оформити договір купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки на протязі одного року до 04 травня 2008 року. ОСОБА_3 присутня та підтверджує згоду чоловіка на продаж його земельної ділянки 6,93 га. З написанням розписки дружиною ОСОБА_3 згоден.

Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку кадастровий номер 1422485000:02:000:0006, розташовану на землях Полтавської селищної ради Костянтинівського району Донецької області ділянка на праві приватної власності з 20 травня 2005 року належала ОСОБА_5 на підставі Державного акту на землю від 20 вересня 2005 року ДН158931.

01 грудня 2010 року між ОСОБА_5 та ТОВ Сади Донбасу був укладений договір оренди землі, строком на 20 років. Предметом договору оренди є земельна ділянка площею 6,93 га, розташована на землях Полтавської селищної ради Костянтинівського району Донецької області , що належить ОСОБА_5 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю ДН №158931. Зазначений договір зареєстрований у Костянтинівському РВ ДРР ДП ЦДЗК 19 березня 2010 року за № 041015700008.

Згідно довідки ТОВ Сади Донбаса від 27 березня 2019 року ОСОБА_3 отримувала грошові кошти за земельний пай, який належить ОСОБА_1 , від ТОВ Сади Донбасу , на підставі довіреності, яку видав ОСОБА_1 у період з 2013 року по 2017 рік. До даної довідки надано копію довіреності.

ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

03 серпня 2017 року ОСОБА_2 звернулась до Другої Костянтинівської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті батька - ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 13 лютого 2018 року по справі № 233/6136/17 за ОСОБА_2 визнано право власності на земельну ділянку розміром 6,930га, кадастровий номер 1422485000:02:000:0006, розташовану на землях Полтавської селищної ради Костянтинівського району Донецької області в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішення суду набуло законної сили 16 березня 2018 року.

У справі № 233/6136/17встановлено, що:

після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина у вигляді земельної ділянки розміром 6,930 га, кадастровий номер 1422485000-02-000-0006, розташованої на землях Полтавської сільської ради Костянтинівського району Донецької області, яка належала останньому на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку ДН 158931;

в проваджені нотаріальної контори є спадкова справа № 64/2017 після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ; спадщину прийняла дочка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , свідоцтва про право на спадщину ще не видавалися;

06 грудня 2017 року державним нотаріусом Другої Костянтинівської державної нотаріальної контори винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, а саме у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом ОСОБА_2 після смерті померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_5 в зв`язку із втратою оригіналу державного акту на земельну ділянку та неможливості отримання його дублікату.

Позиція Верховного Суду

Щодо позовних вимоги про стягнення коштів у розмірі 280 628,80 грн

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

Згідно частини першої статті 657 ЦК України (в редакції, чинній станом на 04 травня 2007 року) договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації (частина перша статті 210 ЦК України).

Відповідно до частини третьої статті 640 ЦК України (в редакції, чинній станом на 04 травня 2007 року) договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (частина першої статті 1212 ЦК України).

Тлумачення статті 1212 Цивільного кодексу України свідчить, що необхідно встановити наступні обставини, які у сукупності є підставою для виникнення такого зобов`язання: факт набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього підстав.

У статті 1281 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

Тлумачення статті 1281 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) свідчить, що вказана норма не встановлює певного порядку пред`явлення вимог кредиторів. Пред`являння вимог може відбуватися як безпосередньо спадкоємцю, так і через нотаріуса.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 липня 2021 року в справі № 585/2836/16-ц (провадження № 61-187св19) вказано, що оскільки зі смертю боржника грошові зобов`язання включаються до складу спадщини, строки пред`явлення кредитором вимог до спадкоємців боржника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України. Стаття 1281 Цивільного кодексу України, яка визначає преклюзивні строки пред`явлення таких вимог, застосовується і до боргових зобов`язань. Сплив цих строків має наслідком позбавлення кредитора права вимоги (припинення його цивільного права), а також припинення таких зобов`язань. У ЦК України серед положень про порядок задоволення вимог кредитора спадкодавця в імперативному порядку визначений справедливий баланс між законними інтересами та правомірними очікуваннями кредитора спадкодавця та відповідними, зустрічними їм, інтересами спадкоємців. Дотримання цього балансу полягає в тому, щоб забезпечити задоволення вимог кредитора спадкодавця за рахунок спадкового майна, не порушивши майнових прав та інтересів спадкоємців такої особи. Визначення цього балансу законодавцем сформульовано таким чином, що спадкоємці боржника повинні відповідати за його зобов`язаннями в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Зокрема, за правилом частини першої статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Урахування вартості спадщини дає підстави стверджувати, що спадкоємець може задовольнити вимоги кредитора спадкодавця за рахунок іншого власного майна, що не входить до складу спадщини, якщо успадковане майно становить для спадкоємця більший інтерес, ніж те власне майно, яке спадкоємець може передати кредитору в рахунок погашення заборгованості. У справі, яка переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій, зробивши помилковий висновок, що кредитор не звернувся у порядку вимог статті 1281 ЦК України із вимогами до спадкоємців боржника, не досліджували питання задоволення вимог кредитора спадкодавця його спадкоємця, а отже, наявні підстави для направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції .

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 травня 2021 року в справі № 183/2018/17 (провадження № 61-3796св19) зазначено, що статтею 1282 ЦК України передбачено, що спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. У разі смерті фізичної особи, боржника за зобов`язанням у правовідносинах, що допускають правонаступництво у порядку спадкування, обов`язки померлої особи (боржника) за загальним правилом переходять до іншої особи її спадкоємця, тобто відбувається передбачена законом заміна боржника у зобов`язанні, який несе відповідальність у межах вартості майна, одержаного у спадщину. Оскільки відповідач не оформила належним чином права на спадкове майно та не отримала свідоцтво, банк не знав про відкриття спадкової справи й про смерть іпотекодавця дізнався в серпні 2016 року, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про те, що банк не пропустив строк на пред`явлення вимог до спадкоємців іпотекодавця, а оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання боржником своїх зобов`язань, то наявні правові підстави для звернення стягнення на належне спадкоємцеві майно, яке є предметом іпотеки, шляхом продажу на прилюдних торгах та надання банку права на укладення необхідних договорів в межах вартості майна, отриманого у спадщину .

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 грудня 2018 року у справі № 544/174/17 (провадження № 61-21724св18) зроблено висновок щодо застосування положень статті 545 ЦК України і вказано, що у частині 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку. У контексті презумпції належності виконання обов`язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: (а) формулювання наявність боргового документа у боржника варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528 ЦК України виконала зобов`язання; (б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне. Тобто кредитор має можливість доказати той факт, що не зважаючи на знаходження в боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов`язок належно; (в) у частині третій статті 545 ЦК України регулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини. Матеріальні втілюються в тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належність виконання зобов`язання. У свою чергу, процесуальні відносини проявляються в тому, що презумпція належності виконання розподіляє обов`язки з доказування обставин під час судового спору; (г) частина третя статті 545 ЦК України не охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов`язання, перерахованих у статті 545 ЦК України. Це пов`язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов`язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ. Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов`язку .

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження (пункти 1, 2 частини першої статті 264 ЦПК України).

У мотивувальній частині рішення зазначаються фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини; докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення (пункти 1, 2 частини четвертої статті 265 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

суди відмовили в задоволенні позовної вимогипро стягнення коштів у розмірі 280 628,80 грн внаслідок недоведеності;

суди встановили, що оригінал розписки від 04 травня 2007 року знаходиться в позивача. Як наслідок суди не врахували, що: якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку. Тому суди зробили неправильний висновок про необґрунтованість позовної вимогипро стягнення коштів у розмірі 280 628,80 грн із відповідача як спадкоємця ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

суди не звернули увагу, що зі смертю боржника грошові зобов`язання включаються до складу спадщини, строки пред`явлення кредитором вимог до спадкоємців боржника, а також порядок задоволення цих вимог регулюється статтями 1281 і 1282 ЦК України;

суди не з`ясували: коли позивач, як кредитор спадкодавця, дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини; чи позивач, як кредитор спадкодавця,пред`являв вимогу до відповідача як спадкоємця чи через нотаріуса; чи не пропущені строки передбачені статтею 1281 ЦК України. За таких обставин суди зробили передчасний висновок про відмову в задоволенні позовної вимоги про стягнення коштів у розмірі 280 628,80 грн.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Тому оскаржені судові рішення в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про стягнення коштів у розмірі 280 628,80 грн належить скасувати та передати справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Щодо позовної вимоги про стягнення коштів у розмірі 363 846,74 грн

Згідно із частиною другою статті 1214 ЦК у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

За користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (стаття 536 ЦК України).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 квітня 2021 року в справі № 639/224/16-ц вказано, що звертаючись з позовом про повернення відповідачем безпідставно отриманих грошових коштів, позивач на підставі статті 1214 ЦК України просила стягнути проценти за користування цими коштами, визначивши їх розмір відповідно до статті 1048 ЦК України на рівні облікової ставки Національного банку України, застосувавши аналогію закону.Законодавство встановлює наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу в межах дії договору, так і наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх, тому підстави для застосування аналогії закону відсутні. Отже, застосовувати до спірних відносин положення частини першої статті 1048 ЦК України за аналогією закону, аби визначити розмір процентів, є помилковими, бо, по-перше, у цій справі йдеться про неправомірну поведінку боржника (в той час як частина перша статті 1048 ЦК України застосовується у випадку правомірної поведінки), а по-друге, у законодавстві немає прогалини у цій частині. Таким чином суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення із ОСОБА_2 на користь позивача проценти за користування безпідставно набутими коштами на рівні облікової ставки НБУ, застосовуючи аналогію закону із статтею 1048 ЦК України, неправильно визначився з правовою природою нарахування таких процентів .

За таких обставин відсутні підстави для застосовування до спірних відносин частини першої статті 1048 ЦК України за аналогією закону, для визначення розміру процентів. Суди відмовили в задоволенні цієї вимоги з інших мотивів (як похідної). Проте зробили правильний висновок про відмову у задоволенні цієї позовної вимоги, але частково помилилися щодо мотивів такої відмови. Тому оскаржені судові рішення в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про стягнення коштів у розмірі 363 846,74 грн змінити, виклавши їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

З урахуванням необхідності врахування висновку щодо застосування норм права викладеного у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 квітня 2021 року в справі № 639/224/16-ц, в постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 липня 2021 року в справі № 585/2836/16-ц (провадження № 61-187св19), в постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 травня 2021 року в справі № 183/2018/17 (провадження № 61-3796св19), колегія суддів вважає, що оскаржені судові рішення частково ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу необхідно задовольнити частково оскаржені судові рішення в частині відмови в задоволенні позовної вимогипро стягнення коштів у розмірі 280 628,80 грн належить скасувати та передати справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції; оскаржені судові рішення в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про стягнення коштів у розмірі 363 846,74 грн змінити, виклавши їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Згідно із підпунктом в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат .

Тому, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 411, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 30 листопада 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 25 березня 2021 року в частині відмови в задоволенні позовної вимогиОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів у розмірі 280 628,80 грн скасувати та справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішення Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 30 листопада 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 25 березня 2021 року в частині відмови в задоволенні позовної вимогиОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів у розмірі 363 846,74 грнзмінити, виклавши їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 30 листопада 2020 року та постанова Донецького апеляційного суду від 25 березня 2021 року у скасованих частинах втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. Ю. Тітов