Постанова

від 02.09.2021 по справі 354/29/16-ц

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 354/29/16-ц

Провадження № 22-ц/4808/846/21

Головуючий у 1 інстанції Ваврійчук Т.Л.

Суддя-доповідач Фединяк

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2021 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів:

головуючого Фединяка В.Д. ( суддя-доповідач)

суддів: Бойчука І.В., Девляшевського В.А.

секретаря Капущак С.В.

з участю ОСОБА_1 її представника адвоката Яремчук М.Є.

ОСОБА_2 його представника адвоката Кухарчука Т.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Яремчанська міська державна нотаріальна контора про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Яремчанського міського суду від 23 березня 2021 року, постановлене у складі судді Ваврійчук Т.Л. у м. Яремче,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2016 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Яремчанська міська державна нотаріальна контора про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання спадкоємцем четвертої черги та зміну черговості спадкування після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .

Позивач на обґрунтування своїх вимог посилалася на те, що вона, ОСОБА_1 протягом періоду з 1994 року до 17 липня 2015 року перебувала у фактичних шлюбних відносинах з покійним ОСОБА_3 , проживала з ним однією сім`єю, вони мали взаємні права та обов`язки, піклувались один про одного. Піля смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 відкрилась спадщина на земельну ділянку площею 0,1994 га кадастровий номер 2611091001:16:004:0373 по АДРЕСА_1 . Спадкоємцем першої черги є син покійного від першого шлюбу ОСОБА_2 01 грудня 2015 року вона звернулясь із заявою до державного нотаріуса Яремчанської міської державної нотаріальної контори про прийняття спадщини. Постановою нотаріуса Мотрук Н.Д. їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв`язку з відсутністю доказів родинних відносин зі спадкодавцем. Посилаючись на те, що вона не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини проживала разом із спадкодавцем однією сім`єю, була пов`язана із ним спільним побутом, несла права та обов`язки подружжя, надавала допомогу у період хвороби, вважає що вона має право на спадкування як спадкоємець першої черги. Просила заявлені позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою Яремчанського міського суду від 15 травня 2019 року позовні вимоги за заявою ОСОБА_1 в частині визнання спадкоємцем четвертої черги та зміну черговості спадкування після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 залишені без розгляду.

Рішенням Яремчанського міського суду від 23 березня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Яремчанська міська державна нотаріальна контора про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування оскаржуваного рішення з ухвалення нового про задоволення позову вказуючи на те, що суд неповно з`ясував обставини справи, допустив порушення норм матеріального та процесуального права, тому постановив незаконне рішення. Зокрема вважає, що відмовляючи у задоволенні позову суд позбавив її прав спадкоємця четвертої черги з можливістю в подальшому вирішувати питання зміни порядку черговості спадкування з іншим спадкоємцем шляхом укладення відповідного договору.

Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.

Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судовому засіданні ОСОБА_1 підтримала доводи апеляційної скарги, просить задовольнити подану скаргу.

ОСОБА_2 заперечив доводи апеляційної скарги, вважає рішення суду обґрунтованим і законним, а тому просить залишити його без змін.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи та перевіривши відповідно до ст. 367 ЦПК України наведені у скарзі доводи, апеляційний суд дійшов висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги з таких підстав.

Згідно вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що хоча у матеріалах справи достатньо доказів для встановлення факту проживання однією сім`єю, однак відмовляючись від частини позовних вимог щодо визнання спадкоємцем четвертої черги за законом та зміни черговості спадкування, факт проживання однією сім`єю вже не може вважатися фактом юридичного характеру, а є фактом неюридичного характеру і тому не підлягає встановленню судом як у позовному так і не у позовному провадженні, оскільки припинила існувати правова мета звернення до суду. Бо не встановлено тих прав, свобод та інтересів особи, у зв`язку з вимогою про охорону яких особа вправі звернутися до суду.

Ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає вимогам закону та матеріалам справи.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, із акту-підтвердження, завіреного Лазещинською сільською радою Рахівського району Закарпатської області 26 листопада 2015 року мешканцями с. Лазещина ОСОБА_4 та депутат виборчого округу №3 Дренкалюк О.Ю. підтвердили, ОСОБА_1 , зареєстрована у с.Лазещина та постійно проживала без реєстрації шлюбу із ОСОБА_3 , з 1994 року до дня його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 . (а.с.9).

Згідно довідки, виданої виконавчим комітетом Лазещинської сільської ради №2811 від 26 листопада 2015 року покійний ОСОБА_3 з 1994 року до моменту смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 проживав однією сім`єю з ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_2 . (а.с.10).

Випискою з медичної картки стаціонарного хворого №26/15 Тисменицького ПТД вбачається, що ОСОБА_3 в період з 27 квітня по 06 травня 2015 року перебував на стаціонарному лікуванні у вказаному медичному закладі. (а.с.14)

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим 20 липня 2015 року виконавчим комітетом Яблуницької сільської ради Яремчанської міської ради Івано-Франківської області. (а.с.7)

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 24 березня 2010 року державним нотаріусом Яремчанської міської державної нотаріальної контори Мотрук Н.Д., за реєстром №323 син позивача ОСОБА_5 є спадкоємцем майна ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що складається із житлового будинку с.Яблуниця Івано-Франківської області , участок Довгий Грунь ( а.с.164).

З довідки №900, виданої ОСОБА_2 виконкомом Яблуницької сільської ради Яремчанської міської ради Івано-Франківської області 06 травня 2016 року вбачається, що його батько ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 був зареєстрований та постійно проживав до дня своєї смерті в АДРЕСА_1 .

Факт реєстрації ОСОБА_3 за вказаною адресою підтверджується також витягом з погосподарської книги, наданим виконкомом Яблуницької сільської ради Яремчанської міської ради Івано-Франківської області 27 вересня 2016 року.

Копією свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 , виданого потворно 30 червня 2015 року підтверджується, що ОСОБА_3 перебував зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_7 , який розірваний 17 березня 1989 року. (а.с.8)

Згідно витягу про реєстрацію у Спадковому реєстрі №42007290, після смерті ОСОБА_3 04 листопада 2015 року Яремчанською міською державною нотаріальною конторою була заведена спадкова справа №147/2015 року.(а.с.11)

Як встановлено судом, на момент смерті ОСОБА_3 належала на праві приватної власності земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства площею 0,1994 га кадастровий номер 2611093001:16:004:0373, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_3 , виданим реєстраційною службою Яремчанського міського управління юстиції Івано-Франківської області 01 липня 2015 року та Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №39912797 від 01 липня 2015 року.

Окрім цього, 01 липня 2015 року відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Могилевич Л.В., за реєстром №1648 ОСОБА_3 придбав земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, площею 0,030 га, що розташована за адресою Івано-Франківська область, Яремчанська міська рада с.Яблуниця, уч ОСОБА_8 , кадастровий номер 2611093001:16:004:0372.(а.с.66)

01 грудня 2015 року ОСОБА_1 звернулась у нотаріальну контору із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті чоловіка ОСОБА_3 (а.с.12)

Постановою державного нотаріуса Яремчанської міської державної нотаріальної контори Мотрук Н.Д. від 01 грудня 2015 року за ви. №664/02-31 позивачу ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 , оскільки остання не представила доказів родинних відносин зі спадкодавцем. (а.с.13)

З наданих позивачем витягів з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про внесення до актового запису змін, доповнень №00017188840 № 00017188809, № 00017188826 від 08 жовтня 2016 року державним реєстратором Рахівського районного відділу ДРАЦС Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області 04 жовтня 2016 року на підставі рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 19 вересня 2016 року про встановлення факту батьківства були внесені зміни в актовий запис №9 від 21 лютого 1996 року про народження ОСОБА_5 , актовий запис № 7 від 05 лютого 1998 року про народження ОСОБА_5 , актовий запис № 8 від 05 лютого 1998 року про народження ОСОБА_9 та вказано відомості про батька ОСОБА_3 .

Переглядом долучених позивачем в обґрунтування заявлених вимог світлин встановлено, що на них зображено покійного ОСОБА_3 у різні періоди його життя разом із дітьми ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , позивачем ОСОБА_1 у АДРЕСА_2 . (а.с.85-93).

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з положеннями статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Відповідно до статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.

Проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Відповідно до частини першої статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Частиною другою статті 74 СК України передбачено, що на майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Отже, до майна, що було набуте під час проживання осіб однією сім`єю, застосовуються положення сімейного законодавства, які регулюють правові відносини з приводу права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема, майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

За відсутності спору про право цивільне юридичні факти підлягають встановленню судом у порядку окремого провадження. Так, відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно із пунктом 5 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту, зокрема, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу.

Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що встановлення певних фактів має на меті підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи, або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав, або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

У цій справі, вимога про встановлення факту проживання однією сім`єю позивачем висунута з певною правовою метою - визначення правового статусу нерухомого майна, набутого сторонами у період спільного проживання як такого, що є спільним майном сторін.

Водночас, скориставшись своїм процесуальним правом, позивач вимоги в частині визнання спадкоємцем четвертої черги та зміну черговості спадкування після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 просила залишити без розгляду, за наслідками чого ухвалою Яремчанського міського суду від 15 травня 2019 року позов у відповідній частині залишений без розгляду. Таким чином, звернувшись до суду із заявою про залишення частини позовних вимог без розгляду, ОСОБА_1 виявила та реалізувала свою волю щодо вирішення позовних вимог про майно, набуте під час проживання однією сім`єю з ОСОБА_3 без реєстрації шлюбу, реалізувавши відповідним чином свої процесуальні права.

Відповідно, припинила існувати правова мета звернення до суду з таким позовом, оскільки не встановлено тих прав, свобод та інтересів особи, у зв`язку з вимогою про охорону яких особа вправі звертатися до суду.

Суд вправі встановлювати лише такі факти, які за своїми ознаками є юридичними фактами, тобто такими, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності певних прав.

Факти неюридичного характеру не підлягають встановленню судом як у позовному, так і непозовному провадженні.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Принцип ефективності закріплений і у діючому ЦПК України, відповідно до правил статей 2, 5 якого застосовуваний судом спосіб захисту цивільного права має відповідати критерію ефективності. Тобто цей спосіб має бути дієвим, а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушених майнових або немайнових прав та інтересів управомоченої особи.

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з огляду на норми статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 15 листопада 1996 року у справі Chahal v. the United Kingdom (заява №22414/93, [1996] ECHR 54) суд зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові способи здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, ця стаття містить вимогу надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ зазначив, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю способів, що передбачаються національним правом.

Статтею 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Таким чином, стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування, хоча держави-учасниці мають певну свободу розсуду щодо способу, у який вони виконують свої зобов`язання за цим положенням Конвенції. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ у справі Афанасьєв проти України від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, тобто вирішення питання про встановлення факту спільного проживання сторін є доцільним та ефективним як спосіб захисту у випадку визнання майна спільним майном сторін.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 10 липня 2019 року у справі № 369/5481/16-ц (провадження № 61-10372св18) та у постанові від 29 січня 2020 року у справі № 379/3191/15-ц (провадження № 61-14379св18). Підстав відступити від зазначених висновків не встановлено.

Враховуючи наведене, апеляційний суд визнає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки позивач не заявила позовних вимог на захист тих порушених відповідачами прав, для реалізації яких позивачу необхідно було встановити юридичний факт.

Суд відхиляє доводи апеляційної скарги про позбавлення її права як спадкоємця четвертої черги в подальшому вирішувати питання зміни порядку черговості спадкування з іншим спадкоємцем шляхом укладення відповідного договору, оскільки такі доводи суперечать вимогам закону.

Відтак, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди першої інстанцій правомірно визначив характер спірних правовідносин та норми матеріального права, що підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтовані рішення по суті спору, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України року кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 88 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Таким чином, апеляційний суд дійшов переконання, що суд першої інстанції розглянув спір з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

ЄСПЛ зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі Проніна проти України , від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржуване рішення відповідає вимогам закону, ґрунтується на засадах верховенства права, принципах справедливості, добросовісності та розумності, підстави для його скасування відсутні.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційний суд не змінює судове рішення та не ухвалює нове, то в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись ст. 374, 375, 382-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Яремчанського міського суду від 23 березня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з часу складання повного судового рішення.

Повний текст складено 03 вересня 2021 року.

Судді: В.Д.Фединяк

І.В.Бойчук

В.А.Девляшевський