Постанова

від 25.08.2021 по справі 454/3373/19

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 454/3373/19 Головуючий у 1 інстанції: Адамович М.Я.

Провадження № 22-ц/811/604/21 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М.

Категорія:3

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі :

головуючого судді - Шандри М.М.

суддів: Левика Я.А., Савуляка Р.В.

секретаря: Скакун І.А.

за участю: представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - ОСОБА_3 ,представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 16 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , за участю третіх осіб Приватного підприємства Західний Буг , Сокальської державної нотаріальної контори, Опільської сільської ради Сокальського району Львівської області про визнання недійсними державних актів про право власності на земельну ділянку, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та скасування рішення про державну реєстрацію права власності,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернулася до суду з позовом, в якому просила суд визнати недійсними державні акти на право власності на земельну ділянку серії ЛВ №006471 від 28.01.2003, серії ЛВ №006473 від 28.01.2003, серії ЛВ №006475 від 28.01.2003; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину від 04.07.2016, видане державним нотаріусом Сокальської державної нотаріальної контори Хома О.В., зареєстроване в реєстрі нотаріальних дій за №2-700; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №30351344 від 07.07.2016.

Позов мотивувала тим, що рішеннями Сокальської районної ради від 19.05.1995 та від 26.01.1996 їй надано у постійне користування земельну ділянку площею 24,4га на території Опільської сільської ради для ведення селянського фермерського господарства. На підставі вищевказаних рішень районної ради, їй надано державний акт на право постійного користування землею.

В 2019 році під час виготовлення технічної документації було встановлено, що на земельну ділянку, яка перебуває у її користуванні, накладаються земельні ділянки ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Відповідачка ОСОБА_2 успадкувала земельну ділянку на підставі свідоцтва про право на спадщину від 07.07.2016, право власності на яку належало спадкодавцю ОСОБА_6 на підставі державного акта від 28.01.2003. Відповідачка ОСОБА_1 набула право власності на земельні ділянки відповідно до державних актів від 28.01.2003, виданих на підставі розпорядження голови Сокальської районної державної адміністрації від 27.01.2003.

Оскільки земельні ділянки, які накладаються на надану їй в постійне користування земельну ділянку, передані у власність відповідачам після набуття нею права постійного користування землею, яка не вилучалася з її постійного користування, то в даному випадку порушені її права землекористувача та унеможливлює виготовлення технічної документації на землю.

Рішенням Опільської сільської ради відповідачам надано дозвіл перенести земельні ділянки за умови переведення призначення земельної ділянки площею 4га на угіддя рілля, однак такого переведення не відбулося, що слугувало підставою звернення до суду.

Наголошувала, що про те, що земельні ділянки накладаються, вона довідалася під час виготовлення технічної документації у 2019, просила позов задовольнити.

Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 16 грудня 2020 року позов задоволено.

Визнано недійсними: Державний акт на право власності на земельну ділянку Серія ЛВ №006471 від 28.01.2003р., Державний акт на право власності на земельну ділянку Серія ЛВ №006473 від 28.01.2003р., Державний акт на право власності на земельну ділянку Серія ЛВ №006475 від 28.01.2003р.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину від 04.07.2016р., видане державним нотаріусом Сокальської державної нотаріальної контори Хома О.В., зареєстроване в реєстрі нотаріальних дій за №2-700.

Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №30351344 від 07.07.2016.

Рішення суду оскаржили ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , подавши на нього апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі посилаються на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, зазначають, що ні позовна заяви ні рішення суду не містять посилань на нормативні документи, які передбачають підстави визнати недійсним право власності на земельні ділянки, які належать відповідачам. Так як посилання на нормативні документи, як підставу для задоволення позовних вимог в рішенні суду відсутні, тому таке рішення підлягає скасуванню. Лист ПП Рокос про накладення земельних ділянок в публічних кадастрових картах, не спростовує чи підтверджує того факту хто реально на момент розгляду справи володіє та користується цими земельними ділянками, так як виїзного судового засідання не було. Крім того, судовим рішенням не враховано заяв відповідачів про пропуск строку позовної давності. Просять рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

28.04.2021 на апеляційну скаргу відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надійшов відзив позивача ОСОБА_4 . Важає, що оскаржуване рішення суду є законним і обґрунтованим, повністю відповідає завданню цивільного судочинства. Суд першої інстанції обгрунтовоно не погодився з доводами відповідачів про набуття їх спадкодавцями земельних ділянок раніше за неї. Зазначає, що її право постійного користування на земельні ділянки посвідчено державним актом від 13.06.1996.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЗК України в редакції станом на 1990, право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Вважає, що доводи апеляційної скарги щодо пропуску строку позовної давності є необґрунтованими, оскільки виявлення накладення меж земельних ділянок передбачає застосування технічних замірів з використанням спеціальних приладів та складення відповідної технічної документації, виготовлення якої здійснювалося у 2019 році.

Звертає увагу, що ст. 152 ЗК України не встановлює вичерпного переліку способів захисту прав власника чи користувача земельної ділянки і не обмежує можливість захисту таких прав лише встановленими нею способами.

Просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - ОСОБА_3 в підтримання апеляційної скарги, представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 в заперечення апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.

Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.

Частиною 1 статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч.3 ст.3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Відповідно ч.3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. При цьому частинами 1-4 статті 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною 6 даної статті визначено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України).

Як встановлено судом і підтверджується матеріалами справи, згідно державного акту від 13.06.1996, виданого на підставі рішень Сокальської районної ради Львівської області від 09.05.1995 та від 26.01.1996, позивачці ОСОБА_4 належить право постійного користування земельними ділянками площею 15,0га та 9,4га, загальною площею 24,4га, розташованими на території Опільської сільської ради Сокальського району, призначені для ведення селянського фермерського господарства.

З інформаційної довідки, витягу про реєстрацію в спадковому реєстрі та свідоцтва про право на спадщину встановлено, що 04.07.2016 за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 04.07.2016 та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 07.07.2016 зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 1,4513га, розташовану на території Опільської сільської ради Сокальського району, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яку остання успадкувала після смерті матері ОСОБА_6 , якій така земельна ділянка належала на праві власності на підставі державного акта від 28.01.2003.

Згідно державних актів від 28.01.2003, виданих на підставі розпорядження голови Сокальської райдержадміністрації від 27.01.2003, ОСОБА_1 належить право власності на земельні ділянки площею 1,0598га та 1,6018га, розташовані на території Опільської сільської ради Сокальського району, призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до частини першої статті 125 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

З договорів оренди від 22.01.2011 та від 01.09.2016, інформаційної довідки, акта прийому-передачі від 30.09.2019 встановлено, що належна ОСОБА_2 земельна ділянка перебуває в оренді в ПП Західний Буг .

Відповідно до договорів оренди землі від 16.02.2012 та від 01.09.2016, інформаційної довідки, належні ОСОБА_7 земельні ділянки площею 1,618га та 1,0598га перебувають в оренді в ПП Західний Буг .

Відповідно до листа №7 від 02.12.2019, при виготовленні технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки на місцевості було встановлено, що земельні ділянки ОСОБА_2 площею 1,4513га та ОСОБА_1 площею 1,0598га і 1,6018га, накладаються на земельну ділянку площею 15,0га, яка перебуває в користуванні ОСОБА_4 на підставі державного акта від 13.06.1996.

У зв`язку із зверненнями ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до сільської ради, рішенням Опільської сільської ради №355 від 06.11.2019 ОСОБА_2 та ОСОБА_1 надано згоду на перенесення належних їм земельних ділянок з урочища біля Кринички в урочище Конотопи , при умові переведення на угіддя ріллі, орієнтовною площею 4,00га.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст.152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Чинний ЗК України встановлює підстави набуття права на землю шляхом передачі ділянок у власність або надання їх у користування (частина друга статті 116).

Відповідно до частини другої статті 95 ЗК України порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Згідно з ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Разом з тим, статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Наведеною нормою визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Враховуючи, те що отримання позивачем земельної ділянки в користування (13.06.1996 ) передувало отриманню у власність відповідачами їх земельних ділянок ( 28.01.2003 та 04.07.2016), й те, що земельні ділянки відповідачів накладаються на земельну ділянку позивача, суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Враховуючи те, що позивачка довідалася про порушення свого права (накладення меж земельних ділянок) під час проведення відповідних замірів з використанням спеціальних приладів та складання технічної документації, а саме з листа землевпорядної організації від 01.12.2019 (а.с. 14), колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що саме з цієї дати має обчислюватися строк позовної давності встановлений для звернення до суду з вимогою про захист прав позивачки.

З врахуванням вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі Проніна проти України ).

Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

При вирішенні справи суд першої інстанції правильно визначив характер правовідносин між сторонами, застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 16 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повний текст постанови складено:02.09.2021.

Головуючий

Судді