Постанова

від 26.08.2021 по справі 380/8687/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/8687/20 пров. № А/857/11974/21

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Глушка І.В.,

суддів: Довгої О.І., Макарика В.Я.,

за участю секретаря судового засідання: Пославського Д.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 травня 2021 року, ухвалене суддею Лунь З.І. у м. Львові о 11:19, повний текст якого складений 19 травня 2021 року, у справі № 380/8687/20 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мірта ТМ" до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання до вчинення дій, -

ВСТАНОВИВ:

15 жовтня 2020 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю Мірта М звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача - Головного управління ДПС у Львівській області, якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог (т.1 а.с.142) просив:

-визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у Львівській області №2786 від 22.05.2020 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю Мірта ТМ (ЄДРПОУ 41917106 ) за індивідуальним податковим номером 419171013063;

-зобов`язати Головне управління ДПС у Львівській області поновити дію реєстрації платника податку на додану вартість юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю Мірта ТМ (ЄДРПОУ 41917106) за індивідуальним податковим номером 419171013063 з моменту її анулювання зі збереженням податкових показників (?Накл) в розмірі 6689634, 92 грн на рахунку платника в системі електронного адміністрування податку на додану вартість юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю Мірта ТМ ;

-зобов`язати Головне управління ДПС у Львівській області надати необхідну інформацію та документи з приводу поновлення дії реєстрації платника ПДВ юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю Мірта ТМ (ЄДРПОУ 41917106) Державній казначейській службі України для відновлення рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю Мірта ТМ зі збереженням податкових показників (?Накл) в розмірі 6689634,92 грн в системі електронного адміністрування податку на додану вартість та повідомити належним чином Товариство з обмеженою відповідальністю Мірта ТМ у строк, передбачений законодавством.

Водночас заявлено клопотання про здійснення розподілу судових витрат.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 17 травня 2021 року адміністративний позов задоволено.

Рішення мотивоване тим, що подання позивачем декларацій зі сплати податку на додану вартість протягом 12 послідовних податкових місяців за період з травня 2019 по квітень 2020 року з нульовими показниками відбулося не внаслідок пасивної поведінки платника податків щодо ведення господарської діяльності, а внаслідок неможливості її ведення через блокування сум податку в системі електронного адміністрування ПДВ з незалежних від позивача обставин.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що рішення ухвалене з неповним з`ясуванням обставин справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.

В обгрунтування вимог апеляційної скарги, зокрема, зазначає, що податковим органом на підставі пп г п.184.1 ст.184 ПК України анульовано реєстрацію платника податку на додану вартість, оскільки позивач подавав податкові декларації з податку на додану вартість з показниками, які свідчать про відсутність постачання / придбання товарів, здійснених з метою формування податкового зобов`язання чи податкового кредиту та маєостанні 12 місяців обсяги оподатковуваних операцій нуль гривень.

Наголошує, що в даному випадку накладення арешту на активи суми ліміту ПДВ в системі електронного адміністрування впливало на можливість реєстрації позивачем податкових накладних, тобто на постачання товарів/послуг позивачем, здійснених з метою формування податкового зобов`язання, проте не впливало на можливість придбання товарів/послуг позивачем та відповідного формування податкового кредиту та визначення відповідних показників податкової декларації.

Скаржник також не погоджується із обраним судом способом відновлення порушеного права позивача. Відповідач вважає помилковим зобов`язання відповідача поновити дію реєстрації платника податку на додану вартість юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю Мірта М за індивідуальним податковим номером з моменту її анулювання зі збереженням податкових показників в розмірі 6689634,92 грн в системі електронного адміністрування податку на додану вартість юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю Мірта М , оскільки Головне управління ДПС у Львівській області не є повноважним органом на здійснення таких дій, а правом на внесення змін до реєстру платників ПДВ наділене ДПС України. Підставою для внесення змін щодо скасування анулювання реєстрації, що відбулось за самостійним рішенням контролюючого органу, є рішення суду, яке набрало законної сили, або рішення контролюючого органу про скасування рішення про анулювання реєстрації платника ПДВ.

Також не погоджується із присудженим розміром понесених позивачем витрат на професійну правову допомогу. Зазначає, що докази, надані в підтвердження сплати позивачем коштів за надання професійної правничої допомоги, не містять конкретизованого призначення платежу з посиланням на відповідний договір та номер судової справи. Також на спростування обґрунтованості задоволеного розміру понесених позивачем судових витрат вказує на перебування у судах на розгляді інших справ з аналогічними позовними вимогами, судовий супровід яких ведеться також адвокатом Стець Р.Я.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.

При дослідженні доказів, суд виходить з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України.

Відповідно до приписів частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядуванн я, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Положеннями статті 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів в Україні, регламентовано нормами Податкового кодексу України.

Питання процедури анулювання реєстрації платника ПДВ визначено у розділі V ПК України, а також приписами Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14 листопада 2014 року № 1130, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2014 року за №1456/26233 (далі - Положення № 1130).

Згідно із підпунктом г пункту 184.1 статті 184 ПК України реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку і відбувається у разі якщо особа, зареєстрована як платник податку, протягом 12 послідовних податкових місяців не подає контролюючому органу декларації з податку на додану вартість та/або подає таку декларацію (податковий розрахунок), яка (який) свідчить про відсутність постачання/придбання товарів, здійснених з метою формування податкового зобов`язання чи податкового кредиту.

Як зазначено у пункті 184.2 статті184 ПК України, анулювання реєстрації на підставах, визначених у підпунктах б - з пункту 184.1 цієї статті, може здійснюватися за заявою платника податку або за самостійним рішенням відповідного контролюючого органу.

Відповідно до пункту 5.5 розділу V Положення № 1130 анулювання реєстрації за самостійним рішенням контролюючого органу може бути здійснене на підставах, визначених у підпунктах б - з пункту 184.1 статті 184 розділу V Кодексу (підпункти б - з пункту 5.1 цього розділу).

Контролюючі органи здійснюють постійний моніторинг платників ПДВ, включених до Реєстру, та приймають рішення про анулювання реєстрації платників ПДВ у разі існування відповідних підстав.

Рішення про анулювання реєстрації за самостійним рішенням контролюючого органу приймаються за наявності відповідних підтвердних документів (відомостей). Таким документом є, зокрема, довідка про подання/неподання платником ПДВ контролюючому органу декларації з податку на додану вартість протягом 12 послідовних податкових місяців та/або реєстр (перелік) податкових декларацій (податкових розрахунків) особи за 12 послідовних податкових місяців, які свідчать про відсутність постачання/придбання товарів, здійснених з метою формування податкового зобов`язання чи податкового кредиту у таких деклараціях (податкових розрахунках) протягом 12 послідовних податкових місяців (підстава - підпункт г пункту 184.1 статті 184 розділу V Кодексу). У реєстрі (переліку) зазначаються дані про реєстрацію особи платником ПДВ та по кожній декларації (податковому розрахунку) - податковий період, дата надходження декларації (податкового розрахунку) до контролюючого органу, загальні обсяги постачання/придбання товарів, здійснених з метою формування податкового зобов`язання чи податкового кредиту звітного періоду, вказані у відповідних рядках та колонках податкової декларації (податкового розрахунку).

Пунктом 5.6 Положення від 14.11.2014 за №1130 встановлено, що за наявності зазначених підтвердних документів (відомостей) контролюючий орган за місцем перебування на обліку платника податків приймає рішення про анулювання реєстрації особи - платника ПДВ незалежно від здійснення контролюючим органом документальних та камеральних перевірок такої особи і їх результатів, а також обов`язку такої особи бути зареєстрованою та/або нараховувати чи сплачувати податок на додану вартість відповідно до законодавства.

Рішення про анулювання реєстрації платника ПДВ за самостійним рішенням контролюючого органу оформляється за формою №6-РПДВ (додаток 5). Таке рішення складається у двох примірниках комісією, утвореною відповідно до розпорядження контролюючого органу, та підписується керівником контролюючого органу. У рішенні про анулювання реєстрації платника ПДВ обов`язково вказуються підстави (одна або декілька) для такого анулювання з посиланням на відповідні норми Кодексу.

Аналіз наведених норм права свідчить про обов`язок платника податку на додану вартість подавати податкову декларацію за кожен звітний (податковий) період - календарний місяць, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Контролюючий орган приймає рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість, якщо платник податку протягом 12 послідовних податкових місяців не подає контролюючому органу декларації з податку на додану вартість та/або подає таку декларацію (податковий розрахунок), яка (який) свідчить про відсутність постачання/придбання товарів/послуг, здійснених з метою формування податкового зобов`язання чи податкового кредиту.

Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ТзОВ Мірта ТМ перебуває на обліку в ГУ ДПС у Львівській області та було зареєстроване як платник податку на додану вартість 06.02.2018.

22.05.2020 ГУ ДПС у Львівській області прийнято рішення №2786 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ТзОВ Мірта ТМ (код ЄДРПОУ 41917106) з 22.05.2020, відповідно до якого комісією встановлено: платник ТзОВ Мірта ТМ (ЄДРПОУ 41917106) зареєстрований як платник податку, протягом 12 послідовних податкових місяців подає та подає таку декларацію (податковий розрахунок), яка (який) свідчить про відсутність постачання/придбання товарів/послуг, здійснених з метою формування податкового зобов`язання чи податкового кредиту, що підтверджено довідкою про подання/неподання платником ПДВ та/або реєстром (переліком) податкових декларацій від 22.05.2020. Платник подає податкові декларації з податку на додану вартість протягом періоду з травня 2019 р. по квітень 2020 р. з показниками, які свідчать про відсутність постачання/придбання товарів, здійснених з метою формування податкового зобов`язання чи податкового кредиту, та має за останні 12 календарних місяців обсяги оподаткування операцій 0 гривень. Наслідком встановленого комісією став висновок про те, що перелічені документи є підставою для анулювання реєстрації платника податку на додану вартість, у зв`язку з тим, що особа, яка зареєстрована як платник податку, протягом 12 послідовних податкових місяців подає контролюючому органу декларацію з податку на додану вартість (податковий розрахунок), яка (який) свідчить про відсутність постачання/придбання товарів/послуг, здійснених з метою формування податкового зобов`язання чи податкового кредиту та відповідно до пп. г п.184.1 ст.184 Податкового Кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI. Датою анулювання реєстрації є 22.05.2020.

Позивач звертався зі скаргою до ДПС України від 26.05.2020 на рішення Головного управління ДПС у Львівській області №2786 від 22.05.2020 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю Мірта ТМ про скасування цього рішення та зобов`язання відновити реєстрацію платником ПДВ. Однак, рішення про результат розгляду скарги по суті позивач не отримував, як і не було представлено відповідачем жодних доказів, які б підтвердили розгляд скарги позивача по суті.

Позивач, вважаючи рішення Головного управління ДПС у Львівській області №2786 від 26.05.2020 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю Мірта ТМ (ЄДРПОУ 41917106) протиправним, звернувся до суду за захистом свого порушеного права.

Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.

З матеріалів справи слідує, що ТОВ протягом 12 послідовних податкових місяців подавало контролюючому органу декларації з ПДВ, які свідчили про відсутність постачання/придбання товарів/послуг, здійснених з метою формування податкового зобов`язання чи податкового кредиту, за звітні періоди з 01 травня 2019 року по 30 квітня 2020 року.

Відтак, відповідачем прийнято рішення №2786 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість від 22.05.2020.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції наголосив на тому, що подання позивачем декларацій зі сплати податку на додану вартість протягом 12 послідовних податкових місяців за період з травня 2019 року по квітень 2020 року з нульовими показниками відбулося не внаслідок пасивної поведінки платника податків щодо ведення господарської діяльності, а внаслідок неможливості її ведення через блокування сум податку в системі електронного адміністрування ПДВ з незалежних від позивача обставин та виснував, що позивачем вживались всі можливі процесуальні заходи з метою скасування ухвали слідчого судді Личаківського районного суду м.Львова від 02.05.2019 у справі №463/3239/19 шляхом її оскарження в апеляційному порядку та шляхом неодноразового завернення до Личаківського районного суду м.Львова з клопотаннями про скасування такого арешту.

Ухвалою Личаківського районного суду м.Львова від 01.06.2020 у справі №463/3239/19 було скасовано накладений ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м.Львова від 02.05.2019 року у справі №463/3239/19 арешт на суми ПДВ в системі електронного адміністрування ПДВ (ліміту ПДВ).

Наведене свідчить про те, що позивач вживав процесуальні заходи з метою скасування ухвали слідчого судді Личаківського районного суду м.Львова від 02.05.2019 у справі №463/3239/19, шляхом оскарження її в апеляційному порядку та звертаючись до Личаківського районного суду м.Львова з клопотаннями про скасування такого арешту. Натомість доводи скаржника, що позивач не вживав заходів щодо скасування відповідної ухвали суду є безпідставними.

Суд встановив, що ухвала Личаківського районного суду м.Львова від 01.06.2020 у справі №463/3239/19 про скасування арешту була скерована позивачем 14.06.2020 в ДПС України для виконання.

Листом від 27.07.2020 №23783/6/99-00-04-01-04-06 ДПС України повідомлено адвоката Стеця Р. про те, що станом на поточну дату ДПС вживаються всі можливі заходи щодо виконання ухвали Личаківського районного суду м.Львова від 01.06.2020 у справі №463/3239/19.

Оскільки виконання ухвали слідчого судді Личаківського районного суду м.Львова Жовніра Г.Б. від 02.05.2019 у справі №463/3239/19 про накладення арешту на суми ПДВ в системі електронного адміністрування ПДВ (ліміту ПДВ) по ТзОВ Мірта ТМ було доручено Державній фіскальній службі України, відповідач був обізнаний про наявність цієї ухвали суду.

Згідно з пунктом 200-1.1 статті 200-1 Податкового кодексу України система електронного адміністрування податку на додану вартість забезпечує автоматичний облік в розрізі платників податку: суми податку, що містяться у виданих та отриманих податкових накладних та розрахунках коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних; суми податку, сплачені платниками при ввезенні товару на митну територію України; суми поповнення та залишку коштів на рахунках в системі електронного адміністрування податку на додану вартість; суми податку, на яку платники мають право зареєструвати податкові накладні та розрахунки коригування до податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних; інші показники, які згідно з вимогами пункту 34 підрозділу 2 розділу XX "Перехідні положення" цього Кодексу враховуються під час обрахунку суми податку, обчисленої за формулою, визначеною пунктом 200-1.3 статті 2001 цього Кодексу.

Механізм відкриття та закриття рахунків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, особливості складення податкових накладних та розрахунків коригування кількісних і вартісних показників до податкових накладних у такій системі, а також механізм проведення розрахунків з бюджетом з використанням зазначених рахунків визначає Порядок електронного адміністрування податку на додану вартість, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 року №569 Деякі питання електронного адміністрування податку на додану вартість (далі - Порядок №569).

Згідно з пунктом 2 Порядку №569, рахунок у системі електронного адміністрування податку (далі - електронний рахунок) - рахунок, відкритий платнику податку в Казначействі, на який таким платником перераховуються кошти у сумі, необхідній для досягнення розміру суми податку, на яку платник податку має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - Реєстр), а також у сумі, необхідній для сплати узгоджених податкових зобов`язань з податку.

Згідно з пунктом 13 Порядку №569 ДФС автоматично обчислює суму податку, на яку платник податку має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Реєстрі. Платник податку має право отримувати у ДФС інформацію про стан свого електронного рахунка (в тому числі додаткових електронних рахунків), а також суму податку, на яку він має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Реєстрі.

Оскільки з 02.05.2019 по 01.06.2020 діяв арешт на суми ПДВ в системі електронного адміністрування ПДВ (ліміту ПДВ) по ТзОВ Мірта ТМ , на які позивач мав право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних із забороною використовувати або будь-яким чином відчужувати вищезазначене майно, починаючи з дня винесення ухвали, позивач був позбавлений можливості відображати господарські операції з виписуванням податкових накладних з податку на додану вартість з подальшим відображенням цих операцій у декларації з податку на додану вартість за згаданий період.

Неможливість вплинути на податкові показники на своєму рахунку в системі електронного адміністрування податку на додану вартість і, як наслідок, на формувати свої податкові зобов`язання/податковий кредит через накладенння арешту, зумовило подання позивачем податкових декларацій з податку на додану вартість в період з 01.05.2019 по 30.04.2020 з нульовими показниками.

Разом з тим, колегія суддів вважає слушними висновки суду першої інстанції, що неможливість позивача формувати податкові зобов`язання та податковий кредит у вказаний період обумовлена саме накладенням арешту на суми ПДВ позивача в системі електронного адміністрування ПДВ судом, а не діями чи бездіяльністю позивача.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).

Відповідачем по справі, як суб`єктом владних повноважень, не виконано покладеного на нього обов`язку щодо доказування правомірності прийняття оскаржуваного рішення.

Відповідач при ухваленні рішення діяв без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовані ці рішення (дія), що призвело до безпідставного податкового навантаження на позивача.

Аналізуючи наведені правові норми та обставини справи, колегія суддів приходить до висновку оскаржуване позивачем рішення Головного управління ДПС у Львівській області № 2786 від 22.05.2020 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю Мірта ТМ є необґрунтованим та протиправним, прийнятим з порушенням принципів, передбачених ч.2 ст.2 КАС України, що має наслідком його скасування.

Щодо ефективності обраного судом першої інстанції способу захисту прав позивача, колегія суддів зазначає, що реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові особисте суб`єктивне бачення порушеного права чи охоронюваного інтересу та спосіб його захисту.

З огляду на положення статей 5, 21, 245 КАС України адміністративний позов може містити вимоги щодо визнання протиправними рішення, дії чи бездіяльності відповідача, зобов`язання його вчинити певні дії, відшкодувати шкоду, заподіяну незаконними рішенням, дією або бездіяльністю відповідача, зобов`язання його вчинити певні дії, відшкодувати шкоду, заподіяну незаконними рішенням, дією або бездіяльністю. Встановивши, що відповідач порушив норми права, які регулюють спірні правовідносини, адміністративний суд повинен визнати такі дії (бездіяльність, рішення) протиправними.

Водночас, в розумінні ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб відпорушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Позивачем при зверненні до суду заявлено позовні вимоги про зобов`язння відповідача поновити дію реєстрації платника податку на додану вартість юридичної особи з моменту її анулювання зі збереженням податкових показників на рахунку платника в системі електронного адміністрування податку на додану вартість юридичної особи та зобов`язати відповідача надати необхідну інформацію та документи з приводу поновлення дії реєстрації платника ПДВ юридичної особи Державній казначейській службі України для відновлення рахунку Товариства зі збереженням податкових показників (?Накл) в розмірі 6689634, 92 грн в системі електронного адміністрування податку на додану вартість та повідомити належним чином Товариство у строк, передбачений законодавством.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Правовою підставою для зобов`язання відповідача в адміністративній справі вчинити певну дію як спосіб захисту порушеного права є встановлення протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень у спірних правовідносинах.

Згідно до положень Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними

повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта.

На дату прийняття відповідачем оскаржуваного рішення №2786 від 22.05.2020 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість, позивач мав податкові показники (?Накл) в розмірі 6689634,92 грн на рахунку платника в системі електронного адміністрування податку на додану вартість юридичної особи ТзОВ Мірта ТМ , що підтверджується Витягом щодо суми податку, на яку платник податку на додану вартість має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних з системи електронного адміністрування ПДВ №26114586 від 26.05.2020 та даними з Електронного кабінету платника (Реєстр операцій СЕА ПДВ).

Наслідком прийняття оскаржуваного рішення №2786 від 22.05.2020 стало позбавлення позивача належного майна (грошових коштів) на рахунку платника в системі електронного адміністрування податку на додану вартість в розмірі 6689634,92 грн, а тому належним способом захисту прав позивача є поновлення дії реєстрації платника податку на додану вартість юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю Мірта ТМ з моменту її анулювання зі збереженням податкових показників (?Накл) в розмірі 6689634,92 грн на рахунку платника в системі електронного адміністрування податку на додану вартість юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю Мірта ТМ .

З урахуванням статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, закріплене право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном.

Внаслідок прийняття оскаржуваного рішення відповідачем, позивач позбавлений права на збереження податкових показників (?Накл) в розмірі 6689634,92 грн на рахунку платника в системі електронного адміністрування податку на додану вартість.

Встановлення невідповідності діяльності суб`єкта владних повноважень критеріям правомірності, визначеним ч.2 ст.2 КАС України для оцінювання рішення (дій), є достатньою підставою для задоволення адміністративного позову, за умови, що встановлено порушення прав та інтересів позивача.

В даному випадку, рішення відповідача про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість в контексті встановлених судом обставин не відповідає наведеним вище критеріям, а тому суд апеляційної інстанції поділяє висновок суду першої інстанції про протиправність оскаржуваного рішення, що має наслідком його скасування.

Однак, суд апеляційної інстанції вважає, що визначення зобов`язання відповідачу надати необхідну інформацію та документів з приводу поновлення дії реєстрації платника ПДВ юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю Мірта ТМ Державній казначейській службі України для відновлення рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю Мірта ТМ зі збереженням податкових показників (?Накл) в розмірі 6689634,92 грн в системі електронного адміністрування податку на додану вартість з належним повідомленням Товариство з обмеженою відповідальністю Мірта ТМ є втручанням у дискреційні повноваження податкового органу, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягаю.

З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції, що належним способом захисту порушених прав позивача є визначення зобов`язання Головному управлінню ДПС у Львівській області поновити дію реєстрації платника податку на додану вартість юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю Мірта ТМ (код ЄДРПОУ41917106) з моменту її анулювання зі збереженням податкових показників (?Накл) в розмірі 6689634, 92 грн в системі електронного адміністрування податку на додану вартість юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю Мірта ТМ (код ЄДРПОУ41917106).

Частинами першою та третьою статті 143 КАС України передбачено, що суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі; якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Частиною першою статті 132 КАС України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

У разі задоволення позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини 9 вказаної статті, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Питання, що стосуються витрат на професійну правничу допомогу, регулюються статтею 134 КАС України. Відповідно до частини 2 цієї статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Склад та обсяг судових витрат визначено у частині 3 статті 134 КАС України, згідно з якою для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.5 ст.134 КАС України).

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 КАС України).

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат відповідно до вимог частини сьомої цієї статті покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Водночас, згідно з ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виснував, що витрати позивача на правову допомогу підлягають стягненню з суб`єкта владних повноважень (бюджетних асигувань), що виступав відповідачем у справі - Головного управління ДПС у Львівській області, частково - в розмірі 3600 грн.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 вересня 2019року у справі №810/3806/18, від 31 березня 2020 року у справі №726/549/19, 16 квітня 2020 року у справі №727/4597/19.

Колегія суддів зазначає, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат підлягає оцінці кожен окремий доказ надання правової допомоги та у їх сукупності співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката, а також заперечення суб`єкта владних повноважень щодо обґрунтованості їх розміру.

З матеріалів справи слідує, що позивачем клопотання про стягнення понесених судових витрат на професійну правничу допомогу було заявлено у позовній заяві, докази їх понесення долучено представником позивача 04.01.2021, що вказує на дотриманням заявником порядку та строків, визначених ч.7 ст. 139 КАС України для звернення із такою заявою.

На підтвердження понесення витрат на правову допомогу надано: договір №16/2019 про надання правової допомоги від 29.05.2019, що укладений між адвокатським бюро Стець, Сини та Партнери та директором ТзОВ Мірта ТМ , рахунок фактуру №60 на суму 7200,00 грн, квитанцію за юридичні послуги за рахунком 360 від 08.10.2020 на суму 7200,00 грн, замовлення №3 від 07.07.2020 до Договору про надання правової допомоги від 29.05.2019, з яких вбачається, що позивач сплатив за юридичні послуги отримувачу АБ Стець, сини і партнери кошти у загальному розмірі 7200,00 грн.

Згідно доводів відповідача, викладених у апеляційній скарзі, задоволений судом до стягнення розмір понесених витрат не підтверджується належними доказами, зокрема вказуючи на відсутність у квитанції вказівки на договір чи номер справи.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що зміст долучених представником позивача документів кореспондуються між собою, а саме квитанція містить призначення платежу за юридичні послуги за рахунком №60 від 08.10.2020 , у рахунку наявна вказівка на найменування наданої послуги оплата за юридичні послуги за договором про надання правової допомоги та замовлення №3 . Саме ж замовлення №3 до Договору про надання правової допомоги від 29.05.2019 від 07.07.2020 вказує на питання, що вирішувалось адвокатським бюро, - скасування реєстрації платника ПДВ 22.05.2020 ДПС.

Натомість, відповідачем не спростовано задоволеного судом на користь позивача розміру понесених витрат на оплату правничої допомоги адвоката, доводи відповідача зводяться лише до відсутності належних доказів їх понесення та перебування на розгляді у судах справ з аналогічними позовними вимогами, правова допомога позивачам у яких надається тим ж адвокатом.

Судом першої інстанції, стягнувши з бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача понесені витрати в розмірі 3600,00 грн, враховано предмет спірних правовідносин, значення справи для сторін, суть виконаних послуг та заперечення відповідача.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що при визначенні суми відшкодування суд враховує критерії реальності витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставістатті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

Аналізуючи наведені правові норми, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про підтвердження здійснених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у задоволеному судом розмірі, їх пов`язаність з розглядом справи, пропорційність та обгрунтованість розміру судового збору до предмета спору, обсягу наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, співмірність виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) часу, витраченому адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), відтак приходить до висновку про необхідність їх стягнення за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.

Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що справу розглянуто в порядку загального позовного провадження.

Так, статтею 193 КАС України визначено строки розгляду адміністративної справи.

За правилами частини першої цієї норми суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, а у випадку продовження строку підготовчого провадження - не пізніше наступного дня з дня закінчення такого строку.

Провадження у справі відкрито ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2020 року, до судового розгляду суд перейшов ухвалою від 03 березня 2021 року, що перевищує встановлений законом строк розгляду відповідної категорії справ та не може вважатися розумним. Строк підготовчого провадження судом не продовжувався.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, судом першої інстанції не було дотримано вимог ч.2 ст. 193 КАС України, згідно з якими суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня з дня початку розгляду справи по суті. Суд перейшов до розгляду справи по суті з 03 березня 2021 року, а судове рішення ухвалене судом першої інстанції лише 17 травня 2021 року.

Такі порушення процесуального законодавства судом першої інстанції не можуть бути залишені поза увагою суду апеляційної інстанції.

Як це зазначено у практиці ЄСПЛ, судовий розгляд справи повинен відповідати вимозі розумного строку в розумінні частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Обґрунтованість тривалості провадження має оцінюватися з урахуванням конкретних обставин справи та з урахуванням критеріїв, викладених у прецедентній практиці Суду, зокрема, складності справи та поведінку заявника та відповідних органів. (п.41 рішення ЄСПЛ у справі Зяя проти Польщі (заява № 45751/10)).

Керуючись статтями 242, 308, 309, 310, 315, 316, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 травня 2021 року у справі № 380/8687/20 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І. В. Глушко судді О. І. Довга В. Я. Макарик Постанова складена в повному обсязі 06.09.2021.