Постанова

від 31.08.2021 по справі 302/205/21

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 302/205/21

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 серпня 2021 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі:

Головуючого - судді Бисага Т.Ю.

суддів :Джуги С.Д., Куштана Б.П.,

за участі секретаря: Волощук В.І.,

за участі представників сторін - Гальчишак М.В., Кривка П.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Держпродспоживслужби в Закарпатській області на рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 13 травня 2021 року, головуючий суддя Кривка В.П., у справі за позовом Головного управління Держпродспоживслужби в Закарпатській області до ОСОБА_1 , третя особа Державна служба з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів про усунення перешкод у користуванні державним нерухомим майном ,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2021 року Головне управління Держпродспоживслужби в Закарпатській області звернулося до суду з даним позовом.

Позов мотивують тим, що на балансі позивача знаходиться державне нерухоме майно, а саме нежитлова будівля (адмінбудинок), яка розміщена за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1126254421224, що стверджено витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстрацію іншого речового права. Право власності на цю будівлю оформлене на Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (витяг з вищезазначеного Державного реєстру 133011312). Ця будівля розміщена на земельній ділянці № 1, користувачем якої є позивач з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель закладів охорони здоров`я та соціальної допомоги (кадастровий номер 2122455100:01:020:0058 згідно з витягом з вище зазначеного Державного реєстру 173733079).

У зазначеній нежитловій будівлі розміщено районний відділ ГУ та Міжгірська районна державна лікарня ветеринарної медицини на праві оренди.

У 1989 році за заявою відповідача на спільному засіданні комітету профспілки працівників агропромислового об`єднання та адміністрації забезпечено приміщенням відповідача (водія) у зв`язку з виробничою необхідністю та специфікою роботи. Що стверджено протоколом № 4 від 16.10.1989. Позивач вважає надання відповідачу приміщення незаконним, безпідставним, бо зазначене нерухоме майно є державною власністю, не було житловим, а тому заселення у службове нежитлове приміщення є недопустимим. Відповідачу не надавалось жодного правовстановлюючого документу на це нерухоме майно. У 1994 році Міжгірська селищна рада склала акт, що в приміщенні райветлікарні незаконно проживає відповідач. У 1995 році ця установа (на той час балансовий утримувач приміщення) звернулась до Міжгірського районного суду Закарпатської області про виселення з будинку ОСОБА_1 . Ухвалою цього суду від 17.05.1995 (справа 3 2-118/95) встановлено, що вимоги ветлікарні можуть бути задоволені, якщо ветлікарня чи власник будівлі Міжгірська районна рада нададуть відповідачу належне жиле приміщення, а тому за відсутністю вільного житлового фонду суд постановив залишити заяву без розгляду. Рішенням Міжгірського районного суду Закарпатської області від 12.04.2011 в спаві № 2-77/2011 відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 (відповідачу) про визнання права власності на житлове приміщення загальною площею 78, 14 кв.м. Позивач вважає, що цим рішенням встановлено, що в цілому будинок АДРЕСА_1 є нежитловим будинком, а також те, що відповідачу було запропоновано житлове приміщення в будівлі колишнього дитячого садочку. Однак він відмовився від такого і в подальшому запропоноване приміщення було надано іншій особі під житло.

Позивач покликається на те, що орган поліції і Міжгірська селищна рада на звернення позивача в 2020 році про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном не зреагувала належно. Відповідач не перебуває на обліку осіб, які потребують покращення житлових умов в органі місцевого самоврядування, не реагує на вимоги позивача.

Рішенням Міжгірського районного суду Закарпатської області від 13 травня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду Головне управління Держпродспоживслужби в Закарпатській областіподало апеляційну скаргу в якій просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення яким позовні вимоги задовольнити повністю.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено , що згідно з рішенням Міжгірського районного суду Закарпатської області від 12.04.2011, яке не оскаржувалось і набрало законної сили (справа № 2-77/2011), показами свідка ОСОБА_2 , іншими документами, що були предметом дослідження і оцінки за рішеннями судів у вищезазначеній справі, встановлено такі обставини, які визнані сторонами і не оспорюються.

ОСОБА_3 з сім`єю з відповідного дозволу вселився в обладнане приміщення під житлове на другий поверх будівлі АДРЕСА_1 в жовтні 1989 року, яке уявляє собою станом на час розгляду справи, згідно з технічним паспортом від 23.02.2021, виготовленим КП Міжгірське БТІ , - квартиру загальною площею 77,91 кв. м , що складається з двох житлових кімнат житловою площею 44, 82 кв.м, а також кухні, санвузла і двох коридорних приміщень з індивідуальним водопостачанням, каналізацією, електричним і газовим постачанням, телефонним зв`язком і кабельним телебаченням. Комунальні послуги сплачуються ОСОБА_1 за індивідуально укладеними договорами з постачальниками цих послуг.

Будинок АДРЕСА_1 , де знаходиться зазначене вище житлове приміщення за вказаною адресою, раніше належав Міжгірському районному агропромисловому об`єднанню, складу якого входили Міжгірська районна насіннєва станція, Міжгірська районна лікарня ветеринарної медицини. Опісля ця будівля була передана в комунальну власність Закарпатської обласної ради. Станом на час розгляду справи власником будинку АДРЕСА_1 є Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту прав споживачів, що стверджено вищезазначеним записом у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Позивач як юридична особа у складі Держпродспоживслужби є балансоутримувачем будинку і користувачем земельної ділянки, яка обслуговує цей будинок.

Отже, відповідач та члени його сім`ї вселились в спірне приміщення,яке до цього було обладнано фактично під житлове (квартиру) для проживання спеціалістів,працівників установ, що входили владного та господарюючого суб`єкта (РАПО), не самовільно, а з відповідного дозволу, зафіксованого адміністрацією і профкомом відомчої установи.

Суд вірно встановив, що за встановленими обставинами передчасними та безпідставними є застосування положень статті 391 ЦК України, бо позивач ставить питання, по суті, про виселення сім`ї відповідача з жилого приміщення, в яке він вселився з відповідного дозволу і в якому проживає тривалий час з дозволу володільців і власників будівлі. Володільці будинку, які діяли від імені держави, свого часу вчинили дії, за якими з їх згоди та ініціативою, в подальшому з мовчазної згоди, - частина будинку використовується тривалий час для житлового приміщення. До зазначених правовідносин суд застосовує статтю 8 Європейської Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, які застосовані в рішеннях Європейського суду з прав людини Прокопович проти Росії пункт 36, Баклі проти Сполученого Королівства пункт 63, за якими житло - це конкретне місце проживання з триваючими зв`язками в залежності від фактичних обставин , втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла .

В постанові Верховного Суду КЦС від 24.02.2021 № 296/4642/19 зазначено, що тривалий час проживання в житлі (незалежно від правового режиму) є достатньою підставою для того, щоб його вважати належним особі.

Отже, суд вважав, що право власності позивача на приміщення обтяжене тривалим проживанням відповідача у цьому приміщенні, яке достовірно має ознаки житлового.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побутувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до статті 310 ЦК України фізична особа має право на місце проживання. Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частинами першою та другою статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Частиною четвертою статті 311 ЦК України передбачено, що фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Поняття майно у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людннн втручання держави в право на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.

Згідно з Конвенцією поняття житло не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання житлом , яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення у справі Прокопович проти Росії від 18 листопада 2004 року, заява № 58255/00).

Європейський суд з прав людини вказує, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла . Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється згідно із законом та не може розглядатись як необхідне в демократичному суспільстві... (справа Кривіцька та Кривіцький проти України від 02 грудня 2010 року).

Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

Право власності позивача на спірне житло обтяжене тривалим проживанням відповідача у цьому житлі.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, правильно застосував матеріальний закон, та вирішив спір у відповідності з чинним законодавством. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому не заслуговують на увагу.

Рішення суду є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування немає.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України , суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З врахуванням наведеного, апеляційний суд дійшов до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. 374 , 375 , 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління Держпродспоживслужби в Закарпатській області залишити без задоволення.

Рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 13 травня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови суду складено 6 вересня 2021 року .

Головуючий

Судді