Рішення від 02.09.2021 по справі 760/13003/20

Провадження №2/760/5138/21

Справа №760/13003/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 вересня 2021 року Солом`янський районний суд міста Києва в складі:

головуючої судді - Усатової І.А.,

при секретарі - Омелько Г.Т.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гнідюк Олександр Борисович про визнання недійсним договору купівлі-продажу,

В С Т А Н О В И В :

Позивачі звернулися до суду з позовом і просять:

- визнати недійсним укладений 14 вересня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1 га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:72:186:0018, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гнідюком Олександром Борисовичем за реєстровим № 808;

- відновити становище, яке існувало до порушення прав позивачів та скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1342441380000), а саме: номер запису про право власності/довірчої власності: 27922269 від 14.09.2018 12:33:34 та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 43009159 від 14.09.2018 12:48:56;

- витребувати із володіння ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,1 га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:72:186:0018, шляхом передачі зазначеного майна у володіння ОСОБА_1 .

Також позивачі просять стягнути з відповідача судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 7312,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу адвоката.

В обґрунтування позову вказано, що 08 вересня 2004 року ОСОБА_1 придбав земельну ділянку площею 0,1 га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:72:186:0018, у ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 08.09.2004, посвідчений приватний нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко І.В. за реєстровим № 2985у. На підставі зазначеного договору ОСОБА_1 отримав Державний акт на право власності на земельну ділянку серія КВ № 140873 від 10.10.2006.

14 березня 2021 року ОСОБА_1 зателефонував раніше не відомий чоловік на ім`я ОСОБА_6 , який повідомив, що є власником сусідньої земельної ділянки та бажає придбати ділянку ОСОБА_1 . Згодом ОСОБА_6 запитав, чи дійсно ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, оскільки відповідно до витягу з реєстру речових прав на нерухоме майно власник значиться ОСОБА_7 .

Отримавши офіційний витяг, ОСОБА_1 переконався, що власником земельної ділянки значиться ОСОБА_7 , а державну реєстрацію земельної ділянки 14.09.2018 було проведено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гнідюком Олександром Борисовичем.

Після цього ОСОБА_1 звернувся до правоохоронних органів. 28 березня 2019 року було внесено відомості до ЄРДР про кримінальне провадження № 1201900000000311 за ознаками злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України.

Відповідно до висновку експерта Київського НДЕКЦ МВС України № 17-3/321 від 28.04.2020 у кримінальному провадженні № 1201900000000311 встановлено, що підпис та рукописний текст ОСОБА_1 в графі продавець на другій сторінці договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14.09.2018 виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Позивачі наголошують, що підписання договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14.09.2018 невстановленою особою шляхом підробки підпису ОСОБА_1 та рукописного тексту на підставі статей 203, 215 ЦК України є першою підставою визнання цього договору недійсним.

Крім цього, позивачі звертають увагу на суду на такі порушення при укладенні договору від 14.09.2018.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 19.07.1985 та по цей час перебувають в зареєстрованому шлюбі відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу серія НОМЕР_1 .

Набуття ОСОБА_1 власності на земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 08 вересня 2004 року відбулося за час спільного подружнього життя, а тому вказане майно на підставі ч. 2 ст. 60 СК України належить їм на праві спільної сумісної власності.

Згідно з ч. 3 ст. 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦК України згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

У п. 7 договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14.09.2018 вказано, що договір укладається за письмовою згодою дружини Продавця, яка викладена у вигляді заяві та призначена для зберігання у справах приватного нотаріуса. Позивачі стверджують, що ОСОБА_2 такої письмової згоди нотаріусу ОСОБА_8 ніколи не давала.

Згідно з пунктами 4.1-4.6 глави 1 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (затверджений наказом Мінюсту від 22.02.2012 № 296/5) Правочини щодо розпорядження майном, що є спільною сумісною власністю, підписуються всіма співвласниками цього майна або уповноваженими ними особами. При посвідченні правочинів щодо розпорядження спільним майном подружжя, якщо документ, що посвідчує право власності, оформлений на ім`я одного з подружжя, нотаріус вимагає письмову згоду іншого з подружжя. Справжність підпису другого з подружжя на заяві про таку згоду має бути нотаріально засвідчена. Справжність підпису другого з подружжя за заяві про таку згоду має бути нотаріально завірена. Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Про перевірку цих обставин нотаріус робить відмітку на примірнику правочину, що залишається в матеріалах нотаріальної справи, з посиланням на реквізити відповідних документів, якщо ці документи не приєднуються до примірника такого правочину.

У порушення вказаних приписів нотаріус ОСОБА_8 при посвідченні договору від 14.09.2018 не зазначив реквізити заяв, які нібито підписувала ОСОБА_2 , та реєстровий номер цих заяв, які він нібито посвідчував у присутності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

З метою перевірки законності нотаріального посвідчення та укладання оспорюваного договору 30 квітня 2020 року ОСОБА_1 звернувся зі скаргою до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо правомірності дій приватного нотаріуса Гнідюка О.Б. при посвідченні договору від 14.09.2018.

Відповідно до листа Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 15 травня 2020 року нотаріальну діяльність приватного нотаріуса Гнідюка О.Б. було припинено наказом ЦМУ від 27.01.2020 № 161/6, у подальшому наказом Міністерства юстиції від 05 березня 2020 року № 816/5 анульовано свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю ОСОБА_8 через неодноразові порушення чинного законодавства при вчиненні нотаріальних дій. При цьому нотаріус Гнідюк О.Б. свій архів, який є власністю держави, не передав до зберігання до Київського державного нотаріального відділу, його місцезнаходження невідоме.

Позивачі вказують, що договір від 14.09.2018 є недійсним на підставі статей 203. 215, 369 ЦК України, ст. 65 СК України, що є другою правовою підставою для визнання його недійсним.

Також позивачі наголошують, що у них відсутні докази обізнаності ОСОБА_3 про ту обставину, що вона як покупець за договором від 14.09.2018 не була обізнана про відсутність волевиявлення власника земельної ділянки ОСОБА_1 на вчинення правочину, тобто ОСОБА_7 є добросовісним набувачем.

Згідно з ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Таким чином, позивачі просять витребувати з володіння ОСОБА_3 спірну земельну ділянку.

Виходячи з викладеного, позивачі просять задовольнити позов.

Ухвалою судді від 16 червня 2020 року відкрито спрощене позовне провадження у справі.

Сторонам було направлено копію ухвали від 16.06.2020, також відповідачу та третій особі було направлено копію позовної заяви із додатками.

Згідно зі зворотнім поштовим повідомленням поштове відправлення ОСОБА_9 було вручено 26 жовтня 2020 року.

Відповідачка відзив на позовну заяву у встановлений судом строк не подала.

Відповідно до поштового повідомлення конверт із поштовим відправленням третій особі - приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Гнідюк О.Б. повернувся на адресу суду з відповідною відміткою поштового відділення адресат відсутній за вказаною адресою .

Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши всі докази в їх сукупності, суд дійшов такого висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною другою даної статті визначено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Згідно з ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою ст.203 цього Кодексу.

За змістом ч.ч.1,3 та 4 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

За загальним правилом, визначеним у ч.2 ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Згідно статті 329 ЦК України юридична особа публічного права набуває право власності на майно, передане їй у власність, та на майно, набуте нею у власність на

Відповідно до вимог статті 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Статтею 387 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

З точки зору закону при вирішенні судом спору про визнання договору недійсним з підстав відсутності у сторони волі на його укладення правове значення має наявність такої волі на момент досягнення сторонами договору згоди в належній формі з усіх істотних умов договору.

Вільне волевиявлення учасника правочину, передбачене статтею 203 ЦК України, є важливим чинником, без якого неможливо укладення договору купівлі-продажу.

Своє волевиявлення на укладення договору учасник правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару.

В абзаці 5 пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 2009 року Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними роз`яснено, що вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Судом встановлено, що 08 вересня 2004 року ОСОБА_1 придбав земельну ділянку площею 0,1 га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:72:186:0018, у ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 08.09.2004, посвідчений приватний нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко І.В. за реєстровим № 2985у. На підставі зазначеного договору ОСОБА_1 отримав Державний акт на право власності на земельну ділянку серія КВ № 140873 від 10.10.2006.

Згодом ОСОБА_1 отримав інформаційну довідку з державного реєстру речових права на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно. Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 211794227 від 09 червня 2020 року, з якою вбачається, що власником земельної ділянки площею 0,1 га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:72:186:0018 значиться ОСОБА_7 . Право власності зареєстровано на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14.09.2018, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гнідюком Олександром Борисовичем, за реєстровим № 808.

28 березня 2019 року було внесено відомості до ЄРДР про кримінальне провадження № 1201900000000311 за ознаками злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, ОСОБА_1 визнаний потерпілим.

Відповідно до висновку експерта Київського НДЕКЦ МВС України № 17-3/321 від 28.04.2020 у кримінальному провадженні № 1201900000000311 встановлено, що підпис та рукописний текст ОСОБА_1 в графі продавець на другій сторінці договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14.09.2018 виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 19.07.1985 та по цей час перебувають в зареєстрованому шлюбі відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу серія НОМЕР_1 .

Набуття ОСОБА_1 власності на земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 08 вересня 2004 року відбулося за час спільного подружнього життя, а тому вказане майно на підставі ч. 2 ст. 60 СК України належить їм на праві спільної сумісної власності.

Згідно з ч. 3 ст. 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦК України згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

У п. 7 договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14.09.2018 вказано, що договір укладається за письмовою згодою дружини Продавця, яка викладена у вигляді заяві та призначена для зберігання у справах приватного нотаріуса. Позивачі стверджують, що ОСОБА_2 такої письмової згоди нотаріусу ОСОБА_8 ніколи не давала.

Згідно з пунктами 4.1-4.6 глави 1 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (затверджений наказом Мінюсту від 22.02.2012 № 296/5) Правочини щодо розпорядження майном, що є спільною сумісною власністю, підписуються всіма співвласниками цього майна або уповноваженими ними особами. При посвідченні правочинів щодо розпорядження спільним майном подружжя, якщо документ, що посвідчує право власності, оформлений на ім`я одного з подружжя, нотаріус вимагає письмову згоду іншого з подружжя. Справжність підпису другого з подружжя на заяві про таку згоду має бути нотаріально засвідчена. Справжність підпису другого з подружжя за заяві про таку згоду має бути нотаріально завірена. Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Про перевірку цих обставин нотаріус робить відмітку на примірнику правочину, що залишається в матеріалах нотаріальної справи, з посиланням на реквізити відповідних документів, якщо ці документи не приєднуються до примірника такого правочину.

У порушення вказаних приписів нотаріус ОСОБА_8 при посвідченні договору від 14.09.2018 не зазначив реквізити заяв, які нібито підписувала ОСОБА_2 , та реєстровий номер цих заяв, які він нібито посвідчував у присутності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

З метою перевірки законності нотаріального посвідчення та укладання оспорюваного договору 30 квітня 2020 року ОСОБА_1 звернувся зі скаргою до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо правомірності дій приватного нотаріуса Гнідюка О.Б. при посвідченні договору від 14.09.2018.

Відповідно до листа Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 15 травня 2020 року нотаріальну діяльність приватного нотаріуса Гнідюка О.Б. було припинено наказом ЦМУ від 27.01.2020 № 161/6, у подальшому наказом Міністерства юстиції від 05 березня 2020 року № 816/5 анульовано свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю ОСОБА_8 через неодноразові порушення чинного законодавства при вчиненні нотаріальних дій. При цьому нотаріус Гнідюк О.Б. свій архів, який є власністю держави, не передав до зберігання до Київського державного нотаріального відділу, його місцезнаходження невідоме.

На підставі викладеного суд дійшов висновку, що договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1 га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:72:186:0018 від 14 вересня 2018 року не відповідає вимогам ч. 3 ст. 203 та ст. 369 ЦК України.

Відповідно до положень ст. 215 ЦК України суд визнає вказаний правочин недійсним.

Відповідно до ст. 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень загальними засадами державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є:

1) гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження;

2) обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав;

3) публічність державної реєстрації прав;

4) внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом;

5) відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав.

Порядок проведення державної реєстрації прав врегульовано ст. 18 Закону.

Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та процедура державної реєстрації прав визначена Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127.

Згідно з пунктами 6, 9, 12, 18, 19, 57 Порядку державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб`єкта державної реєстрації прав або нотаріуса, крім випадків, передбачених цим Порядком.

Разом із заявою заявник подає оригінали документів, необхідних для відповідної реєстрації, та документи, що підтверджують сплату адміністративного збору та/або внесення плати за надання інформації з Державного реєстру прав.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 10 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема:

- відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом;

- відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав;

- відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах;

- наявність обтяжень прав на нерухоме майно;

- наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації.

Виходячи з того, що державна реєстрація права власності на спірну земельну ділянку на ім`я відповідача здійснена на підставі договору купівлі-продажу, стосовно якого суд дійшов до висновку про недійсність правочину, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на спірну земельну ділянку від 14 вересня 2018 року підлягає скасуванню.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, з відповідача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 7312,40 грн. на користь позивачів.

Разом з тим позивачі не надали суду опис робіт адвоката та розмір витрат на надання правничої допомоги, тому суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

Керуючись ст.ст. 41, 92 Конституції України, ст.ст. 15, 16, 202, 203, 207, 215, 216, 655, 656, 1216-1218, 1220-1223, 1268-1269,1269 ЦК України, ст. ст. 4, 5, 12, 13, 45, 76 - 82, 141, 259, 263 - 265, 268, 273 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Визнати недійсним укладений 14 вересня 2018 року між ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) та ОСОБА_4 (адреса реєстрації: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ) договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1 га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:72:186:0018, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гнідюком Олександром Борисовичем за реєстровим № 808.

Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 27922269 від 14 вересня 2018 року приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гнідюка Олександра Борисовича про реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,1 га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:72:186:0018.

Витребувати із володіння ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,1 га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:72:186:0018, шляхом передачі зазначеного майна у володіння ОСОБА_1

Стягнути з ОСОБА_3 (адреса реєстрації: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) та ОСОБА_2 (адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) сплаченого судового збору в розмірі 7 312 (сім тисяч триста дванадцять) гривень 40 коп.

У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: І. А. Усатова