Рішення

від 25.09.2007 по справі 12/197

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

12/197

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ  

25.09.2007                                                                                         Справа  № 12/197

Суддя господарського суду Тисянчин В. М., розглянувши матеріали справи

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю виробничо –комерційної фірми „Агронафтопродукт”, м. Ужгород

до відповідача Закарпатського обласного закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях „Закарпаттурист”, м. Ужгород

про стягнення суми  130 000 грн. –основного боргу (коштів утримуваних без достатньої правової підстави)  та 2 864 грн. –3% річних; 8 060 грн. –інфляційних збитків.

          Суддя  Тисянчин В. М.

          Представники:

Від позивача – Цебрик Л. В., (представник за довіреністю від 10.09.2007 року)

Від відповідача  –не з'явився (не викликався, явка на розсуд сторін)

СУТЬ СПОРУ: заявлено позов товариства з обмеженою відповідальністю виробничо –комерційної фірми „Агронафтопродукт”, м. Ужгород до Закарпатського обласного закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях „Закарпаттурист”, м. Ужгород про стягнення суми  130 000 грн. –основного боргу(коштів утримуваних без достатньої правової підстави) та 2 864 грн. –3% річних; 8 060 грн. –інфляційних збитків.

                    Представнику позивача роз'яснені права і обов'язки передбачені ст.20, 22 ГПК України.          

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не заявлено.

Представник позивача підтримує позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на їх обгрунтованість матеріалами справи та наголосив, що відповідач всіляко уникає від добровільного врегулювання спору щодо повернення отриманих від позивача коштів, зіславшись на мотиви викладені в заяві від 07.09.2007 року про вжиття запобіжних заходів та позовній заяві, вказуючи на порушення відповідачем приписів ст. 124 Конституції України щодо ухилення від виконання рішення господарського суду Закарпатської області від 28.09.2006 року у справі № 5/277, яке вже більш як 8 місяців вступило в законну силу.

Ухвалою суду від 14.09.2007 року призначено розгляд справи у судовому засідання на 25.09.2007 року на 12 годину та зобов'язано відповідача (з огляду на п.1 ст. 59 ГПК України) надати суду письмовий відзив на позов, копію довідки органу держстатистики про включення до ЄДРПОУ, а у випадку погашення боргу -  надати суду докази такого погашення.

Натомість, письмовою заявою від 25.09.2007 року (вих. № 77) отриманою головуючим суддею о 16 годині (після проголошення резолютивної частини рішення звернення до суду вважаються такими, що отримані поза межами позовного провадження) відповідач просить відкласти  розгляд справи на інший термін з метою забезпечення представництва в судовому засіданні, тоді як з огляду преюдиціальності спору, що випливав і ґрунтувався на рішенні господарського суду Закарпатської області у справі № 5/277 від 28.09.2006 року, що вступило в законну силу 12.12.2006 року –визнано на розсуд сторін (тобто не обов'язковою).

При цьому суд виходив з положень ч.2 ст. 35 ГПК України –де факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Крім цього, ст. 77 ГПК України визначено відкладення розгляду справи при наявності обставин за яких спір не може бути вирішено в даному засіданні, тоді як наявні матеріали справи містять достатньо доказів для прийняття рішення по суті, про що повідомлено сторони в порядку ст. 75 ГПК України ухвалою суду від 14.09.2007 року.

Між тим, посилання відповідача на те, що суд „зобов'язаний відкласти судовий розгляд з огляду на неявку сторони спору в судове засідання” міг би заслуговувати на увагу суду у разі, коли б судом в ухвалі про порушення провадження у справі від 14.09.2007 року була визначена обов'язкова явка сторін (або відповідача) через наявність обставин які б не давали можливість вирішити спір по суті в даному судовому засіданні (ст. 77 ГПК України).

          Тому, у разі відсутності обставин (визначених у ст.77 ГПК України), які не дають можливості вирішувати спір в даному судовому засіданні, у суду виникає право, а не обов'язок щодо відкладення розгляду справи.

          Судом не береться до уваги те, що відносно підприємства –відповідача у справі здійснюється постійне уповноважене представництво інтересів кількома висококваліфікованими фахівцями –юристами в господарському суді Закарпатської області, тому підприємство –відповідач не обмежено в часі і праві (в разі необхідності) відповідно до ст. 28 ГПК України реалізувати додатково можливості представництва навіть без врахування близького розташування до суду підприємства –відповідача.

          Вивчивши доводи позовної заяви та матеріали справи, дослідивши їх,  заслухавши пояснення представника позивача, суд

          ВСТАНОВИВ:

Вказані суми позову ґрунтуються на тому, що за договором купівлі –продажу від 27.06.2006 року відповідач, як продавець, продав, а позивач, як покупець, купив незавершений будівництвом 20 – квартирний житловий будинок 8% готовності (фундамент) за ціною 130 000 грн.

          У зв'язку з тим, що відповідач раніше вже здійснив відчуження фундаменту вищевказаного будинку за договором купівлі –продажу № 2 від 16.12.1992 року рішенням господарського суду Закарпатської області від 28.09.2006 року позов приватного підприємства фірми „Карпати -  Укр” задоволено, а договір купівлі –продажу від 27.06.2006 року визнано недійсним.

          Постановами апеляційної та касаційної інстанцій рішення господарського суду Закарпатської області від 28.09.2006 року у справі № 5/277 залишено в силі.

          Ухвалою Верховного Суду України від 07.06.2007 року в порушені касаційного провадження з перегляду Постанови ВГСУ від 17.04.2007 року відмовлено.       

          Отже, з дати 12.12.2006 року ухвалення  Постанови ЛАГСУ позивач ставить вимогу перед відповідачем повернути сплачені ним кошти в сумі 130 000 грн., які останній в добровільному порядку вчасно не повернув та нараховано до стягнення 2 864 грн. –3% річних  і 8 060 грн. –інфляційних збитків за несвоєчасне виконання зобов'язання по поверненню суми 130 000 грн.

          За ст. 202 ГК України –господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визначенням за рішенням суду.

           Частиною 2 ст. 208 ГК України передбачає, що у разі визнання недійсним зобов'язання з інших підстав (ніж вказані у ч.1 ст. 208 ГК України) кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі – відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом.

           Відповідно до п.1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

            Позивач на виконання договору купівлі –продажу від 27.06.2006 року сплатив відповідачу 130 000 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 70 від 29.06.2006 року на суму 100 000 грн. банківською квитанцією № 25 від 03.07.2006 року на суму 15 000 грн. та платіжним дорученням № 82 від 10.07.2006 року на суму 15 000 грн. (копії квитанції та платіжних доручень в матеріалах справи).

          Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

           Як передбачено п.2 ст. 1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (ст. 536 ЦК України).

           У зв'язку з тим, що рішення господарського суду Закарпатської області від 28.09.2006 року набуло законної сили з моменту ухвалення постанови Львівського апеляційного господарського суду від 12.12.2006 року, якою вказане рішення залишено без змін, відповідно до ч.4 ст. 85 ГПК України, то відповідач зобов'язаний був повернути сплачені позивачем за договором купівлі –продажу від 27.06.2006 року кошти в сумі 130 000 грн., починаючи з 12.12.2006 року, так як правова підстава їх одержання відпала (договір визнано недійсним). Отже, з 12.12.2006 року відповідач протиправно утримував кошти позивача в розмірі 130 000 грн. без правової підстави.

           За п.1 ст. 144 ГК України майнові права та майнові обов'язки суб'єкта господарювання можуть виникати в тому числі внаслідок збереження майна за рахунок іншої особи без достатніх підстав. Отже, після 12.12.2006 року відповідач володіє грошовими коштами позивача без будь –якої підстави, а тому зобов'язаний такі кошти повернути.

          Стаття 536 ЦК України встановлює, що за користування чужими грошовими коштами боржник  зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

            Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.  

           Отже, перед позивачем у відповідача існує борг за неповернення 130 000 грн. та 2 864 грн. –3% річних; 8 060 грн. –інфляційних збитків, які виникли через несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, що стверджується відповідними платіжними дорученнями та розрахунком позову наявним в матеріалах справи.

           Оскільки, відповідачем не надано суду доказів щодо добровільного погашення боргу (ухвала суду від 14.09.2007 року), то такий борг підлягає примусовому стягненню з відповідача.

  Безперечність до задоволення позовних вимог обґрунтовує п.3 ст. 509 ЦК України, де зобов'язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Досліджуючи критерії розмежування вини і недобросовісності суб'єктів спірних відносин суд притримувався лінії розмежування специфічних для різних видів цивільних відносин форм дотримання або порушення обов'язкових з погляду права моральних велінь вочевидь, що має визначатися  колом обставин, які зумовлюють застосування  до правопорушника заходів цивільно –правової відповідальності.

 Позак, невідповідність параметрам добросовісності конкретних характеристик діяння учасника цивільних відносин залежно від мети правового регулювання може призводити не тільки до ненабуття ним певного права або відмови йому у праві на використання того чи іншого засобу правового захисту, а й до зміни його правового становища.

          При постановленні судового рішення враховується характер зобов'язання, наслідки його невиконання, особа відповідача, ступінь його вини, суспільно – державна значимість господарської діяльності відповідача, обставини, що впливають на неможливість виконання відповідачем зобов'язання належним чином та межі здійснення цивільних прав (п.3 ст. 13 ЦК України), де не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах, безпідставного збагачення за рахунок погіршення фінансово –майнового стану сторони у спорі.

          Вирішуючи даний спір суд намагався дотримуватись процесуальних засад господарського судочинства, де у ст. 33 ГПК України визначено правила розподілу тягаря доказування, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Отже, кожна сторона повинна самостійно визначати предмет доказування, тобто коло фактів матеріально –правового значення, необхідних для вирішення справи по суті. На склад цих фактів вказує норма матеріального права, яка визначає права і обов'язки сторін у конкретній справі. Відповідач має добросовісно відповідно до вимог ст. 22 ГПК України користуватися належними йому процесуальними правами у процесі доказування, а отже самостійно визначати та подавати необхідні докази для обгрунтування своїх заперечень. Відповідно до вимог ст. 43  ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

                 Встановлюючи дійсні обставини справи, суд посилається на фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, в даному випадку –письмовими доказами. При цьому, заяви та пояснення не приймаються судом за преюдицію, а перевіряються на достовірність.

         Таким чином, позивачем доведені ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тому позов підлягає задоволенню, поклавши відшкодування судових витрат за змістом ст. 49 ГПК України на відповідача з огляду його вини у виникненні спору.

Виходячи з викладеного, оцінивши повноту, достатність позовних матеріалів, проаналізувавши подані по справі доказові документи для вирішення спору, керуючись ст. 124 Конституції України; ст. 2 Закону України „Про судоустрій України”;  ст.ст. 4, 33, 34; 36; 43, 44; 49;66; 67; 75; 82 - 84, 115; 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

 1. Позов задоволити  повністю.

      2. Стягнути з Закарпатського обласного закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях „Закарпаттурист” (м. Ужгород, вул. Кошицька, 30; код 02648811) на користь товариства з обмеженою відповідальністю виробничо –комерційної фірми „Агронафтопродукт” (м. Ужгород, пл. Б. Хмельницького, 21/6; код 22075569) суму  130 000 (сто тридцять тисяч грн.) –основного боргу; 2 864 (дві тисячі вісімсот шістдесят чотири грн.) –3% річних; 8 060 (вісім тисяч шістдесят грн.) –інфляційних збитків та  1 424,10 (одну тисячу чотириста двадцять чотири грн. 10 коп.) -  у відшкодування витрат по оплаті держмита; 118 (сто вісімнадцять грн.) –у відшкодування витрат на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ.

     3.  Дію запобіжних заходів в порядку ст. ст. 66, 67 ГПК України зазначених  ухвалою суду від 25.09.2007 року залишити в силі до повного виконання даного рішення щодо стягнення  присудженої суми.           

Дане рішення набирає законної сили в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

  Суддя                                                                                          Тисянчин В. М.