Постанова

від 07.09.2021 по справі 524/8779/20

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 524/8779/20 Номер провадження 22-ц/814/1399/21Головуючий у 1-й інстанції Предоляк О. С. Доповідач ап. інст. Бутенко С. Б.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2021 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Головуючого судді Бутенко С. Б.

Суддів Карпушина Г. Л., Прядкіної О. В.

за участю секретаря: Кальник А. М., Міщенко Я. О.

розглянув у судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області

на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 17 березня 2021 року у складі судді Предоляк О. С.

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області про визнання недійсним окремого пункту договору оренди землі ,

в с т а н о в и в:

В грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом до Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області про визнання недійсним окремого пункту договору оренди землі.

Позов мотивовано тим, що на підставі пункту сьомого рішення ХХХІІ сесії VІІ скликання Кременчуцької міської ради Полтавської області від 12.10.2018 Про надання, вилучення та оформлення земельних ділянок в м. Кременчуці між Кременчуцькою міською радою Полтавської області та ОСОБА_1 18.02.2019 укладено договір оренди земельної ділянки комунальної власності площею 970 кв. м, з кадастровим номером 5310436100:08:005:0682 по АДРЕСА_1 для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі.

В односторонньому порядку, відповідачем в своєму рішенні (пункт 7.2.4.) закріплено обов`язок орендаря в місячний термін після державної реєстрації права оренди земельної ділянки нарахувати та сплатити орендну плату за фактичне використання земельної ділянки площею 970 кв. м у розмірі 4% від нормативної грошової оцінки землі за період з 23.10.2013 - дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна до дня державної реєстрації права оренди земельної ділянки . Таке зобов`язання, окремим абзацом дубльоване у пункті 28 Договору Обов`язки Орендаря .

Державну реєстрацію вказаного договору здійснено 27.02.2019, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1777975453104, номер запису про інше речове право 30538839.

Усвідомлюючи недійсність окремого зобов`язання, викладеного в пункті 28 Договору оренди землі, позивачем не нараховувалась і не сплачувалась орендна плата за фактичне використання земельної ділянки за період з 23.10.2013 - дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна до дня державної реєстрації права оренди земельної ділянки - 27.02.2019.

В іншій частині позивачем в повному обсязі виконуються всі умови договору, в тому числі по орендній платі за земельну ділянку з дня її державної реєстрації в Державному земельному кадастрі. Заборгованість з орендної плати відсутня.

Перед прийняттям відповідачем рішення про передачу земельної ділянки в оренду, до укладання договору оренди землі - 28.09.2018 позивачем внесено наперед авансовий платіж за користування земельною ділянкою (як підтвердження намірів на майбутнє в платоспроможності орендаря) в розмірі 61 625, 83 грн, що підтверджується копією квитанції № 0.0.1145799025.1, який розрахований нею самостійно на підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки № 1675/0/212-18 від 07.08.2018 в розмірі 3% за рік від цієї нормативної грошової оцінки.

Проте, у зв`язку з тим, що позивачем не виконувалися окремі зобов`язання та умови, викладені в пункті 28 Договору, Кременчуцька міська рада Полтавської області звернулась до Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області з позовною заявою про стягнення заборгованості за договором оренди землі в розмірі 36 333,40 грн за період з 01.11.2013 по 31.12.2019, яка на даний час перебуває в провадженні суду.

Вказаний позов обґрунтовано тим, що період з 01.11.2013 по 31.12.2019 позивач орендну плату за договором оренди не сплачувала, договір діяв та мав юридичну силу, що призводить до втрат відповідачем доходу від орендної плати за землю, який він отримав би у разі виконання встановлених за згодою сторін умов договору.

У зв`язку з виникненням спору щодо безпідставного стягнення з позивача грошових коштів, позивач змушена звернутися до суду з вказаним позовом.

Вважає, що вимоги пункту 28 Договору не можуть бути виконані позивачем, оскільки у період з 23.10.2013, з дня набуття права власності відповідачем на об`єкт нерухомого майна до 24.07.2018, дня державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі, земельна ділянка відповідно до вимог статей 79, 79-1 Земельного кодексу України не була сформованою, як частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами, як об`єкт цивільних прав, площа її та межі не були визначені відповідним чином, інформація про неї не була внесена до Державного земельного кадастру, кадастровий номер не присвоєно, нормативна грошова оцінка її не проведена.

Основою для визначення розміру орендної плати є нормативна грошова оцінка землі, а зміна нормативної оцінки землі є підставою для перегляду розміру орендної плати, який не може бути меншим, ніж встановлено пунктом 288.5.1 статті 288 Податкового Кодексу України.

Розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, визначений пунктом 10 Договору станом на 07.08.2019 не може бути застосований на періоди, коли ця земельна ділянка не була сформована згідно вимог законодавства, тим більше без існування договору оренди землі, а набуття позивачем права власності на нерухоме майно в 2013 році не може слугувати доказом набуття ним права користування на земельну ділянку, яку по суті було сформовано лише 24.07.2018.

Вказані факти свідчать про недійсність окремого зобов`язання, викладеного в пункті 28 Договору.

Посилаючись на наведене, просила суд визнати недійсним окреме зобов`язання, викладене в пункті 28 договору оренди землі від 18.02.2019, укладеного між сторонами щодо земельної ділянки комунальної власності площею 970 кв. м, з кадастровим номером 5310436100:08:005:0682, а саме: в місячний термін після державної реєстрації права оренди земельної ділянки нарахувати та сплатити орендну плату за фактичне використання земельної ділянки площею 970 кв. м у розмірі 4% від нормативної грошової оцінки землі за період з 23.10.2013 - дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна до дня державної реєстрації права оренди земельної ділянки .

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 17 березня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним окреме зобов`язання, викладене в пункті 28 договору оренди землі від 18.02.2019, укладеного між Кременчуцькою міською радою Полтавської області та ОСОБА_1 , щодо земельної ділянки комунальної власності площею 970 кв. м, з кадастровим номером 5310436100:08:005:0682, а саме: в місячний термін після державної реєстрації права оренди земельної ділянки нарахувати та сплатити орендну плату за фактичне використання земельної ділянки площею 970 кв. м у розмірі 4 % від нормативної грошової оцінки землі за період з 23.10.2013 - дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна до дня державної реєстрації права оренди земельної ділянки .

Рішення суду першої інстанції мотивовано недоведеністю факту того, що з 23.10.2013 по 24.07.2018 земельна ділянка була сформована як об`єкт цивільного права в розумінні статей 79, 79-1 ЗК України, а отже не могла бути об`єктом цивільних прав у вказаний період.

Не погодившись з вказаним рішенням, представник Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що позивач погодилася з рішенням міської ради та умовами договору оренди земельної ділянки, рішення міської ради не оскаржувала, протоколи розбіжностей не направляла та після підписання договору було проведено його державну реєстрацію.

Крім того, позивачем на рахунок міської ради було сплачено кошти в розмірі 61625,83 грн з призначенням платежу - орендна плата з фізичних осіб 01.10.2015-01.12.2018, тобто позивач погодилася з орендною платою з 2015 року, проте судом проігноровано відповідне призначення та вказано, що відповідна плата здійснена як авансовий платіж.

Спірна земельна ділянка була сформована у 1999 році відповідно до вимог чинного на той час законодавства. Позивач ОСОБА_1 набула право власності на двоповерхову нежитлову будівлю по АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 23.10.2013 та відповідно до неї перейшло право користування земельною ділянкою.

Оскільки земельна ділянка використовувалась позивачем для розміщення об`єкту нерухомого майна, сторонами було погоджено орендну плату за фактичне використання земельної ділянки за період з 23.10.2013 - дня набуття права власності на нерухомий об`єкт до дня державної реєстрації права оренди земельної ділянки, що не суперечить ЦК України та іншим актам цивільного законодавства, а також статтям 79, 79-1 ЗК України, оскільки земельна ділянка була сформована до початку ведення Державного земельного кадастру, а тому підстави для визнання оспорюваного договору недійсним відсутні.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції залишити без змін як законне та обґрунтоване, а апеляційну скаргу залишити без задоволення. Вказує, що земельна ділянка була сформована і зареєстрована в Державному земельному кадастрі (тобто взагалі з`явилась у правовому полі згідно вимог законодавства) лише з 24.07.2018, доказом чого є витяг з Державного земельного кадастру № НВ-0005712312020 від 28.09.2020, тому вимоги пункту 28 Договору не можуть бути виконані позивачем. Набуття позивачем права власності на нерухоме майно у 2013 року не може слугувати доказом набуття права користування земельною ділянкою, яку по суті було сформовано відповідно до вимог законодавства лише 24.07.2018.

Колегія суддів Полтавського апеляційного суду, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Згідно частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Повноваження суду апеляційної інстанції визначено статтею 374 ЦПК України, згідно пункту 2 частини першої якої за результатами розгляду апеляційної скарги апеляційний суд має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення згідно пунктів 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

По справі встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 23.10.2013, посвідченого приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Ганночкою. О. В., позивач ОСОБА_1 набула право приватної власності на нежитлову будівлю, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в цілому складається з адміністративного корпусу літ. А, а, а 1 площею 418,4 кв. м, огорожі № 1-3, замощення 1, розташовану на земельній ділянці комунальної власності площею 970 кв. м.

Право власності позивача на вказане нерухоме майно 23.10.2013 зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності: 3021747.

Рішенням Кременчуцької міської ради Полтавської області від 12.10.2018 Про надання, вилучення та оформлення земельних ділянок в оренду в м. Кременчуці затверджено ОСОБА_1 технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі по АДРЕСА_1 та передано, за умови виконання пункту 7.2. цього рішення, в оренду строком на 15 років земельну ділянку площею 970 кв. м (кадастровий номер 5310436100:08:005:0682) для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі.

За умовами пункту 7.2.4. рішення Кременчуцької міської ради від 12 жовтня 2018 року зобов`язано ОСОБА_1 в місячний термін після державної реєстрації права оренди земельної ділянки нарахувати та сплатити орендну плату за фактичне використання земельної ділянки площею 970 кв. м у розмірі 4% від грошової оцінки землі за період з 23.10.2013 - дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна до дня державної реєстрації права оренди земельної ділянки.

18 лютого 2019 року між Кременчуцькою міською радою Полтавської області та ОСОБА_1 укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого Кременчуцька міська рада як орендодавець надала, а ОСОБА_1 як орендар прийняла у строкове платне користування земельну ділянку для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі загальною площею 970 кв. м, кадастровим номером 5310436100:08:005:0682 по АДРЕСА_1 строком на 15 років.

Пунктом 28 цього договору встановлено обов`язки орендаря, зокрема, в місячний термін після державної реєстрації права оренди земельної ділянки нарахувати та сплатити орендну плату за фактичне використання земельної ділянки площею 970 кв. м у розмірі 4% від нормативної грошової оцінки землі за період з 23.10.2013 - дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна до дня державної реєстрації права оренди земельної ділянки.

Державну реєстрацію права оренди здійснено 27.02.2019, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

Згідно Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-0005712312020 від 28.09.2020 вбачається, що за адресою: АДРЕСА_1 знаходиться земельна ділянка з кадастровим номером 5310436100:08:005:0682 площею 0,0970 га, що знаходиться у комунальній власності, цільове призначення: 03.15 для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови. Дата державної реєстрації земельної ділянки 24.07.2018, реєстрацію проведено на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) 20.06.2018.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що земельна ділянка у період з 23.10.2013 по 24.07.2018 не була сформована як об`єкт цивільного права, та дійшов висновку, що окреме зобов`язання, викладене в пункті 28 договору оренди землі від 18.02.2019 щодо нарахування та сплати орендної плати за період з 23.10.2013 до дня державної реєстрації права оренди земельної ділянки є недійсним, оскільки воно суперечить вимогам статей 79, 79-1 ЗК України.

Такі висновки суду є хибними, не ґрунтуються на нормах матеріального права та фактичних обставинах справи, та колегією суддів апеляційного суду не підтримуються.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Згідно частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною першою статті 627, статтею 6 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України ).

У статті 204 ЦК України закріплено принцип правомірності правочину. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 ЦК України).

За змістом частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, договір (окрема його частина) може бути визнаний судом недійсним лише з підстав, передбачених законом.

Предметом заявлених позовних вимог ОСОБА_1 є визнання недійсним окремого зобов`язання, викладеного в пункті 28 договору оренди землі від 18.02.2019, стосовно обов`язку орендаря нарахувати та сплатити орендну плату у розмірі 4% від нормативної грошової оцінки землі за час фактичного користування переданою в оренду земельною ділянкою комунальної власності площею 970 кв. м з моменту набуття права власності на об`єкт нерухомого майна, розміщений на цій земельній ділянці, до дня державної реєстрації права оренди землі.

Суб`єктами права на землі комунальної власності згідно зі статтею 80 Земельного кодексу України є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, незалежно від того, зареєстрована земельна ділянка за територіальною громадою, чи ні.

Земельні ділянки можуть передаватися в оренду, зокрема, громадянам та юридичним особам України (частина друга статті 93 ЗК України).

Відповідно до частини першої статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (частина перша статті 124 ЗК України).

Статтями 125, 126 ЗК України передбачено, що право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Статтею 182 ЦК України встановлені такі ж вимоги щодо здійснення державної реєстрації речових прав на земельну ділянку.

Відповідно до статті 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Частиною четвертою статті 2 Закону України Про плату за землю встановлено, що за земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності є обов`язковим платежем, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку та не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки (підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14, підпункти 288.5.1, 288.5.2. пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України).

Підстави та порядок переходу права на земельну ділянку при переході права власності на розташовані на ній жилий будинок, будівлю або споруду визначаються статтею 377 ЦК України та статтею 120 ЗК України.

Частина друга статті 120 ЗК України закріплює принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За приписом цієї частини визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на відповідні житловий будинок, будівлю чи споруду (див висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16).

Перехід права на земельну ділянку до нового набувача нерухомого майна відбувається в силу прямого припису закону, незалежно від волі органу, який уповноважений розпоряджатися земельною ділянкою (див. пункт 7.42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16).

Отже, з моменту переходу права власності на розташоване на земельній ділянці нерухоме майно до нового власника у правовідносинах користування земельною ділянкою, на якій знаходиться це майно, відбувається фактична заміна землекористувача: права й обов`язки землекористувача переходять до нового власника відповідного нерухомого майна.

По справі встановлено, що внаслідок набуття ОСОБА_1 права власності на нежитлову будівлю, яка знаходиться на земельній ділянці комунальної власності площею 970 кв. м, з 23 жовтня 2013 року до позивача, як нового власника нерухомого майна, перейшло право користування спірною земельною ділянкою, що фактично здійснювалось нею до укладення з Кременчуцькою міською радою договору оренди землі від 18.02.2019 та державної реєстрації права оренди.

З огляду на обов`язковість плати за користування земельною ділянкою державної і комунальної власності, включення до спірного договору оренди землі від 18.02.2019 обов`язку орендаря нарахувати та сплатити орендну плату за час фактичного користування земельною ділянкою не суперечить вказаними нормами законодавства, що є чинними на момент виникнення спірних правовідносин.

Висновки суду першої інстанції, що в період з 23.10.2013 по 24.07.2018 спірна земельна ділянка не могла бути об`єктом цивільних прав, оскільки не була сформована відповідно до статей 79, 79-1 ЗК України, є безпідставними та не відповідають положенням пункту 2 розділу VII Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про Державний земельний кадастр , згідно якого земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

По справі встановлено, що згідно Державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ПЛ № 006687, виданого Колективному підприємству Кременчуцькому спеціалізованому управлінню № 58 Термоізоляція на підставі рішення виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області від 19 лютого 1999 р. № 234, земельна ділянка площею 0, 0970 га в межах згідно з планом була надана для експлуатації і обслуговування адмінбудинку по АДРЕСА_1 . Отже, на час виникнення спірних правовідносин вказана земельна ділянка була сформованою, а присвоєння їй кадастрового номеру на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі, виготовленої на замовлення ОСОБА_1 , правового статусу цієї земельної ділянки не змінює.

Доводи позивача, прийняті до уваги місцевим судом, щодо розрахунку орендної плати виходячи з нормативної грошової оцінки земельної ділянки стосуються порядку виконання договору оренди землі та на умови дійсності договору на момент його укладення не впливають.

Таким чином, суд першої інстанції не визначився із характером спірних правовідносин сторін, неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до ухвалення помилкового рішення про визнання недійсним окремого пункту договору оренди землі.

За наведених обставин оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового судового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 в повному обсязі за його безпідставністю.

Відповідно до вимог частин першої, тринадцятої статті 141 ЦПК України апеляційний суд покладає на позивача судовій збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 261,20 грн, відстрочку на сплату якого було надано відповідачеві до ухвалення судового рішення у справі.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області - задовольнити.

Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 17 березня 2021 року - скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області про визнання недійсним окремого пункту договору оренди землі - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави 1 261,20 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя С. Б. Бутенко

Судді Г. Л. Карпушин

О. В. Прядкіна

Повне судове рішення складено 08.09.2021