Постанова

від 02.09.2021 по справі 909/745/20

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" вересня 2021 р. Справа №909/745/20

м. Львів

Західний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого - судді (доповідача) Матущака О.І.

суддів Бойко С.М.

Бонк Т.Б.

За участю секретаря судового засідання Гулик Н.Г.

За участю представників від:

позивача - Мигович І.В. (в порядку самопредставництва);

відповідача (апелянта): Сікомас С.В. (адвокат);

розглянувши апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Західмістобуд", м. Івано-Франківськ б/н від 08.06.2021

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 23.02.2021, повне рішення - 24.02.2021 (суддя Шкіндер П. А.)

у справі №909/745/20

за позовом Івано-Франківська міська рада, м. Івано- Франківськ

до відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Західмістобуд", м. Івано-Франківськ

про стягнення безпідставно збережених кошті в розмірі орендної плати в сумі 560 490, 46 грн

В С Т А Н О В И В:

Суть спору.

До Господарського суду Івано-Франківської області звернулася Івано-Франківська міська рада з позовом до ТОВ "Західмістобуд" про стягнення 560 490,46 грн за використання земельної ділянки без оформлення договору оренди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ТОВ "Західмістобуд" є власником адміністративно-виробничих приміщень та фактичним користувачем без правовстановлюючих документів земельної ділянки площею 1.0871 га з кадастровим номером 2610100000:08:004:0057 по вул.Максимовича, 13 в м. Івано-Франківськ. Вважає, що відповідач без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї земельної ділянки - територіальної громади м.Івано-Франківська зберіг у себе кошти у вигляді орендної плати за період з 12.03.2017 по 31.12.2019 в розмірі 560 490, 46 грн, які позивач просив стягнути з відповідача на підставі ст. ст. 1212-1214 Цивільного кодексу України (ЦК України).

Рішенням суду від 23.02.2021 позов задоволено; стягнуто з ТОВ "Західмістобуд" на користь Івано-Франківської міської ради 560 490, 46 грн.

У вказаному рішенні суд першої інстанції погодився з доводами позивача, що оскільки відповідач використовував земельну ділянку без оформлення договору оренди землі, враховуючи приписи ст. 1212 ЦК України, наявні правові підстави для стягнення з відповідача 560 490, 46 грн безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати.

Узагальнення доводів особи, яка подала апеляційну скаргу та інших учасників справи.

Відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, нарахованих з 12.03.2017 по день подання позову, застосувавши позовну давність. Апеляційна скарга обґрунтована пропуском позивачем позовної давності щодо частини позовних вимог. Скаржник зазначає, що подати заяву до суду першої інстанції не зміг, оскільки, враховуючи захворювання на Covid-19, не був присутній в судовому засіданні. При цьому вказує, що про дату, місце та час судового засідання не був належно повідомлений.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з підстав, аналогічних тим, що зазначені в позовній заяві.

01.09.2021 від апелянта надійшла заява про долучення документів до матеріалів справи.

Розглянувши подану заяву, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 169 Господарського процесуального кодексу України (ГПК України) при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань.

Статтею 170 ГПК України встановлено загальні вимоги до форми та змісту письмових заяв і клопотань. Так, ч. 2 зазначеної статті передбачає, що письмові заява, клопотання чи заперечення підписуються заявником чи його представником.

Частиною 8 статті 42 ГПК України передбачено, якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в електронній формі, такі документи скріплюються електронним цифровим підписом учасника справи (його представника).

Так, стаття 5 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг передбачає, що електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Відповідно до частин 1, 2 статті 6 вказаного Закону електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, яка використовується для ідентифікації автора та/або підписування електронного документа іншим суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершує створення електронного документа.

Отже, без такого реквізиту як електронний цифровий підпис (ЕПЦ) вважається, що електронний документ не створений, оскільки не містить обов`язкового завершую чого реквізиту.

Частина 4 ст. 170 ГПК України регламентує, що суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання) подано без додержання вимог частини першої чи другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.

Окрім цього, відповідно до ч.2 ст.207 ГПК України суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

Враховуючи те, що вказана заява подана без ЕЦП, а також поза межами строку, колегія суддів дійшла висновку про залишення її без розгляду.

Інших клопотань чи заяв, в порядку ст. 207 Господарського процесуального кодексу України, сторонами подано не було.

Фактичні обставини справи.

Як встановлено місцевим господарським судом, 24.12.2019, відповідно дост. 33 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , Положення про Департамент комунальних ресурсів Івано-Франківської міської радні затвердженого рішенням Івано-Франківської міської ради 14.12.2018 № 375-22, Положення про здійснення самоврядного контролю за використанням га охороною земель в м. Івано-Франківську, затвердженого рішенням сесії Івано-Франківської міської рада віл 28.08.2014 № 1508-47 із змінами від 07.06.2019 №1508-47, проведено обстеження земельної ділянки за адресою вул. Максимовича, 13 у м.Івано-Франківськ на предмет дотримання вимог земельного законодавства та наявності правовстановлюючих документів на земельну ділянки (кадастровий номер 2610100000:08:004:0057).

Рекомендованим листом відповідачу надсилалось повідомлення № 683/34.3-02/19в від 09.12.2019 про проведення обстеження земельної ділянки у період з 16.12.2019 по 28.12.2019.

За результатами обстеження складено акт обстеження земельної ділянки № 27 від 24.12.2019, відповідно до якого обстежувана земельна ділянка знаходиться в північно-східній частині міста, вхід на ділянку здійснюється з вул. Максимовича та використовується для обслуговування навчального процесу.

Земельна ділянка огороджена та межує: з південного заходу - з земельною ділянкою ДП Карпатвибухаром кадастровий номер 2610100000:08:001:0028), земельною ділянкою обласної клінічної інфекційної лікарні (кадастровий номер 2610100000:08:004:0058); з заходу з земельними ділянками приватної форми власності, кадастрові номера 2610100000:08:004:0120, 2610100000:08:004:0025, 261000000:08:004:0034; з північного сходу - з земельною ділянкою ТОВ Полімер (кадастровий номер 2610100000:08:001:0142).

На день проведення обстеження 24.12.2019 в Департаменті комунальних ресурсів Івано-Франківської міської ради відсутня інформація про наявність документів на право користування даною земельною ділянкою.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на рухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно (номер довідки 1420266 від 04.12.2019) власником адміністративно-виробничих приміщень за адресою: вул. Максимовича, 13 у м. Івано-Франківськ, (реєстраційний номер 745362101) є ТОВ Західмістобуд .

Дата реєстрації в Реєстрі прав власності на рухоме майно - 24.03.2016, підстава набуття права власності - свідоцтво про право власності, серія та номер: б/н, виданий 14.11.2008 виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради.

Вказані адміністративно-виробничі приміщення розташовані на земельній ділянці, площею 1.0871 та, якій присвоєно кадастровий номер 2610100000:08:004:0057 (дата державної реєстрації земельної ділянки 26.01.2012).

Рішенням Івано-Франківської міської ради від 08.11.2019 № 302-32, ТОВ "Західмістобуд надано в оренду, терміном на 10 років, земельну ділянку площею 1.0871 га по вул. Максимовича, 13. Доказів укладання договору оренди земельної ділянки між сторонами, в матеріалах справи суду не має.

Івано-Франківською міською радою відповідачу надсилалось клопотання від 04.01.2020 № 6/34.3-02/18в з вимогою укласти договір оренди земельної ділянки, сплатити кошти за користування земельною ділянкою за попередній період. Відповідачу надсилалась претензія від 11.06.2020 № 527/01-18/19в з пропозицією добровільно сплатити суму безпідставно збережених коштів, до якої було додано акт обстеження земельної ділянки №271 від 24.12.2019 та розрахунок суми безпідставно збережених коштів за використання земельних ділянок комунальної форми власності на території м. Івано-Франківськ.

Відповідно до інформації Івано-Франківського управління ГУ ДПС в Івано-Франківській області від 11.12.2019 № 129/9/09-19-55-04-19 ТОВ Західмістобуд за користування спірною земельною ділянкою за період 2017-2019 років задекларувало по 6 479, 33 грн, а сплатило по 6 480 грн земельного податку за кожен вказаний рік.

Згідно розрахунків позивача, розмір орендної плати, нарахованої за володіння і користування вказаною земельною ділянкою за період з 12.03.2017 по 31.12.2019 становить 560 490,46 грн.

Розрахунок суми недоотриманої орендної плати проведено на підставі витягу із технічної документації про нормативно грошову оцінку земельної ділянки, площею 1.0871га з кадастровим номером 2610100000:08:004:0057 за 2020 рік. На основі цього, позивачем визначено розмір безпідставно збережених коштів за використання землі ТОВ "Західмістобуд"" без правовстановлюючих документів з 12.03.2017 по 31.12.2019 у сумі 560 490, 46 грн.

Відтак предметом судового розгляду є матеріально-правова вимога позивача до відповідача про стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати в розмірі 560 490,46грн.

Оцінка суду.

Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно ст. 80, 1, 2 ст. 83 Земельного кодексу України (ЗК України) суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

Відповідно до ст.ст. 122 - 124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується ЗК України. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (ч. 2 ст. 120 ЗК України). Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (пункт е ч. 1 ст. 141 цього Кодексу).

Частина 1 ст. 93 ЗК України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (ст. 125 ЗК України).

Отже, за змістом вказаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи ч. 2 ст. 120 ЗК України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідач - ТОВ "Західмістобуд" є власником нерухомого нежитлових будівель по вул. Максимовича, 13 в м. Івано-Франківськ.

При цьому, в матеріалах справи відсутній укладений в період з 12.03.2017 по 31.12.2019 договір оренди земельної ділянки між Івано-Франківською міською радою та ТОВ "Західмістобуд", як і відсутні докази проведення державної реєстрації права оренди земельної ділянки, а отже, відповідач користується цією земельною ділянкою без достатньої правової підстави.

Відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна врегульовано главою 83 ЦК України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

За змістом приписів глави 83 ЦК України кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Для кондикційних зобов`язань характерним є приріст майна в набувача без достатніх правових підстав і важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Таким чином до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17, від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц (провадження №14-77цс18), від 03.06.2019 у справі №712/3273/18, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі №922/1008/15 (провадження №3-1271гс16), від 07.12.2016 у справі №922/1009/15 (провадження №3-1348гс16), від 12.04.2017 у справах №922/207/15 (провадження №3-1345гс16) і №922/5468/14 (провадження №3-1347гс16), від 29.01.2020 у справі №638/13423/18, від 11.11.2019 у справі №925/626/18, від 28.02.2020 у справі №913/169/18.

Відповідно до ст. 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт в ч. 1 ст. 96 ЗК України).

Частиною 1 ст. 21 Закону України "Про плату за землю" встановлено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди.

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підп. 14.1.72, 14.1.136 п. 14.1 статті 14 ПК України).

З аналізу вищенаведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття "земельний податок" та "орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності".

Частиною 6 ст. 120 ЗК України передбачено, що істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з набуттям права власності на ці об`єкти, крім об`єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації.

Згідно з ч. 1 ст. 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Як встановлено положеннями ч.ч. 1, 3, 4, 9 статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, земельна ділянка по вул. Максимовича,13 в м. Івано-Франківськ, за користування якою позивач просить стягнути з відповідача безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати, як в період зазначений у позові, так і на сьогоднішній день є сформованим об`єктом цивільних прав. Зокрема земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 2610100000:08:004:0057; визначено її площу - 1.087га.

Поряд з цим основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями п. 288.5.1 ст. 288 ПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 20 та ч. 3 ст. 23 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Згідно з положеннями ч. 5 ст. 5, ч. 1 ст. 13 Закону України "Про оренду земель" для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності використовується нормативна грошова оцінка.

Крім того, приписи статті 288 Податкового кодексу України вказують на те, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку, для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки; для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки; для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки.

Матеріали справи містять витяги з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки загальною площею 10871м кв., кадастровий номер 2610100000:08:004:0057 станом на 2020 рік.

Чинне земельне законодавство, зокрема, ст. 20 Закону України "Про оцінку земель", не містить обґрунтування обов`язковості надання витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за кожен календарний рік упродовж спірного періоду, а лише зазначає про необхідність фіксування нормативної грошової оцінки окремої земельної ділянки у відповідному витязі. Витяги про нормативну грошову оцінку земельної ділянки формуються за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі актуальних відомостей про земельні ділянки, внесених до Державного земельного кадастру, а формування витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки здійснюється автоматично в режимі "реального часу", тобто на час звернення заявників, у зв`язку з чим програмним забезпеченням і чинним законодавством не передбачено формування вказаних витягів на певну дату, яка вже минула (постанова Верховного Суду від 29.05.2020 у справі №922/2843/19).

Враховуючи зазначене вище, правомірним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про наявність порушеного права позивача, яке підлягає судовому захисту шляхом стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів за період з 12.03.2017 по 31.12.2019 у вигляді орендної плати на суму 560 490,46 грн.

Щодо заяви апелянта про застосування пропуску позовної давності, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

За визначенням статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права та інтересу.

Відповідно до ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За приписами ст. 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Так, за змістом загальних норм права, заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Заяву про сплив позовної давності може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання - письмового чи усного, що відповідає вимогам процесуального законодавства.

Згідно з п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом. Створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін.

Відповідач, який не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи у суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести у суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається, як на підставу своїх заперечень.

З огляду на наведене, відповідач вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення лише у разі, якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про розгляд справи, ухвалить у ній рішення. Вказане є підставою для вирішення апеляційним судом заяви відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції (правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 24.10.2018 у справі № 317/3698/15-ц).

Як вбачається з матеріалів справи, представник відповідача був присутній в судових засіданнях 01.12.2020 та 23.12.2020, що підтверджується відповідними протоколами судових засідань та ухвалами суду.

Так, ухвалою суду від 23.12.2020 закрито підготовче провадження у справі та призначено до розгляду по суті на 02.02.2021.

Водночас відповідачем не було подано клопотання про відкладення розгляду справи з 02.02.2021 на іншу дату.

Відтак суд першої інстанції правомірно ухвалив рішення у справі без участі відповідача за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи зазначене, відповідач був обізнаний про існування справи №9029/745/20, брав участь в судових засіданнях, однак не скористався правом подати заяву про застосування позовної давності в межах строку, визначеного ГПК України, тобто під час розгляду справи судом першої інстанції.

Покликання апелянта на неподання такої заяви до суду першої інстанції у зв`язку із захворюванням представника відповідача на Covid-19, оцінюється судом критично, оскільки сторони не позбавлені можливості подавати заяви та клопотання засобами поштового зв`язку або в електронній формі.

Беручи до уваги зазначене, суд апеляційної інстанції доходить висновку про пропуск відповідачем строку на подання заяви про застосування позовної давності.

Відтак доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції.

Відповідно ст.ст. 13, 76, 77, 86 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищенаведене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін.

Судові витрати.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням наведеного вище, апеляційний господарський суд дійшов висновку про залишення судового збору за подання апеляційної скарги за апелянтом.

Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 270, 275 - 276, 281- 284 ГПК України,

Західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю Західмістобуд" залишити без задоволення, а оскаржуване рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 23.02.2021 у справі №909/745/20 - без змін.

2. Судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції залишити за апелянтом.

Господарському суду Івано-Франківської області видати наказ на виконання постанови.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Касаційна скарга подається безпосередньо або через Західний апеляційний господарський суд до Верховного Суду (п.17.5 Перехідних положень ГПК України).

Справу повернути до Господарського суду Івано-Франківської області.

Головуючий суддя О.І. Матущак

Судді: С.М. Бойко

Т.Б. Бонк