Постанова

від 06.09.2021 по справі 922/450/21

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" вересня 2021 р. Справа № 922/450/21

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Плахов О.В., суддя Бородіна Л.І., суддя Шевель О.В.,

за участю секретаря судового засідання Семенова О.Є.,

за участю представників сторін:

від позивача - Глєбова С.М. - на підставі довіреності від 02.09.2021р. №0102-39;

від відповідача - не з`явився;

від третіх осіб- не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду запеляційну скаргу Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна, м.Харків, (вх.№2317 Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 29.06.2021р. у справі №922/450/21 (суддя Кухар Н.М., ухвалене в м.Харків о 12:39год., дата складення повного тексту - 06.07.2021р.)

за позовом: Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна, м.Харків,

до відповідача: Державного підприємства "Чугуєво-Бобчанське лісове господарство", смт Кочеток Чугуївського району Харківської області,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства, м.Харків, Державного агенства лісових ресурсів україни, м.Київ,

про зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Державного підприємства "Чугуєво-Бобчанське лісове господарство" про спонукання відповідача прийняти рішення по суті питання щодо надання/ненадання нотаріально засвідченої письмової згоди підприємства на вилучення земельної ділянки, на якій розташовано нерухоме майно Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна (комплекс будівель та споруд спортивно-оздоровчого табору "Фігуровка"), з постійного користування Державного підприємства "Чугуєво-Бобчанське лісове господарство".

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що земельна ділянка, яка була надана йому на підставі розпорядження Ради Міністрів УРСР від 02.04.1958р. №328-р для організації студентського спортивно- оздоровчого табору "Фігуровка", знаходиться в постійному користуванні Державного підприємства "Чугуєво-Бабчанське лісове господарство", як землі лісогосподарського призначення, але фактично використовується позивачем як землі рекреаційного призначення, у зв`язку із чим у нього виникла необхідність належним чином оформити землекористування зазначеною земельною ділянкою.

Позивач зазначав, що згідно з частиною 7 статті 20 Земельного кодексу України, зміна цільового призначення земельних ділянок лісогосподарського призначення, що перебувають у державній чи комунальний власності, здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України та за проектами землеустрою щодо їх відведення, отже, відповідно до статей 122, 149 Земельного кодексу України, вилучення земельної ділянки, на якій розташовані об`єкти і споруди спортивно- оздоровчого табору "Фігуровка", з постійного користування Державного підприємства "Чугуєво-Бабчанське лісове господарство" і передача її в постійне користування позивача із зміною цільового призначення відноситься до компетенції Кабінету Міністрів України.

З метою звернення до Кабінету Міністрів України щодо вилучення земельної ділянки, позивач неодноразово звертався до Державного підприємства "Чугуєво-Бабчанське лісове господарство" з проханням щодо надання нотаріально засвідченої письмової згоди на вилучення земельної ділянки, проте останнім відповіді надано не було.

Отже, вважаючи свої права порушеними внаслідок позбавлення права на звернення до Кабінету Міністрів України з клопотанням в порядку статті 123 Земельного кодексу України щодо вилучення земельної ділянки, на якій розміщено майно позивача, з постійного користування відповідача та як наслідок позбавлення права на отримання вказаної земельної ділянки в постійне користування за рішенням Кабінету Міністрів України, останній звернувся до суду з відповідним позовом за захистом свого порушеного права.

Рішенням господарського суду Харківської області від 29.06.2021р. у справі №922/450/21 відмовлено в позові Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна до Державного підприємства "Чугуєво-Бобчанське лісове господарство", треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Харківське обласне управління лісового та мисливського господарства, Державне агентство лісових ресурсів України про зобов`язання вчинити певні дії, з тих підстав, що позивачем було невірно обрано спосіб захисту своїх прав та інтересів, тобто предмет позову не відповідає встановленим законом способам захисту прав, а тому позовні вимоги останнього не призведуть до усунення порушень і захисту його прав і законних інтересів.

Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна з рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 29.06.2021р. у справі №922/450/21 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на те, що при ухваленні оскаржуваного рішення місцевим господарським судом не було надано належної правової оцінки всім обставинами справи, що призвело до передчасного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Зокрема, апелянт звертає увагу суду на те, що місцевим господарським судом не були враховані висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 21.05.2012р. у справі №6-20цс11, відповідно до якої у випадку якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулась до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може самостійно визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

За наведених обставин, апелянт вважає, що місцевий господарський суд дійшовши висновку про те, що позивач обрав неналежний спосіб захисту повинен був самостійно здійснити правильну правову кваліфікацію та застосувати для прийняття рішення ті норми матеріального та процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 02.08.2021р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна на рішення господарського суду Харківської області від 29.06.2021р. у справі №922/450/21; встановлено сторонам у справі строк до 20.08.2021р. для подання відзивів на апеляційну скаргу з доказами його надсилання та призначено справу до розгляду на 06.09.2021р.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Східного апеляційного господарського суду від 02.08.2021р. у зв`язку із відпусткою судді Лакізи В.В. та судді Мартюхіної Н.О., для розгляду справи №922/450/21 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Плахов О.В., суддя Бородіна Л.І., суддя Шевель О.В.

У судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду 06.09.2021р. представник апелянта підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, скасувати рішення господарського суду Харківської області від 29.06.2021р. у справі №922/450/21 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Враховуючи, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті, що представник апелянта з`явився в судове засідання та надав пояснення в обґрунтування своїх вимог та заперечень, а інші сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути скаргу в даному судовому засіданні за наявними у матеріалах справи доказами.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду зазначає наступне.

Як встановлено господарським судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, на підставі рішення виконавчого комітету Харківської обласної ради депутатів трудящих від 27.01.1958р. № 48 та розпорядження Ради Міністрів УРСР від 02.04.1958 № 328-р Харківському державному університету імені О.М. Горького, правонаступником якого є Харківській національний університет імені В.Н.Каразіна, було відведено земельну ділянку площею 3,0 га із земель держлісфонду (кв.2) Малинівського лісництва Чугуєво-Бабчанського мехлісхозу Чугуївського району для організації студентського спортивно-оздоровчого табору "Фігуровка" (т.1 а.с.10-11,12-13).

Рішенням господарського суду Харківської області від 24.07.2006р. у справі №46/236-09 визнано за державою в особі Міністерства освіти і науки України право власності на об`єкти і споруди спортивно-оздоровчого табору "Фігуровка", розташованого за адресою: Харківська область, Чугуївський район, урочище "Фігуровка", квартал 17/14 та зобов`язано Чугуївську районну державну адміністрацію Харківської області, оформити право власності на об`єкти та споруди спортивно-оздоровчого табору "Фігуровка" та видати свідоцтво про право власності (т.1 а.с.16-17).

03.05.2007р. Чугуївським міжміським БТІ було оформлено реєстраційне посвідчення про право власності на комплекс будівель та споруд спортивно-оздоровчого табору "Фігуровка" за державою в особі Міністерства освіти і науки України.

Наказом Міністерства освіти і науки України "Щодо закріплення державного майна за Харківським національним університетом імені В.Н. Каразіна" від 26.12.2014р. № 1518 за позивачем було закріплено державне майно, в тому числі будівлі і споруди спортивно-оздоровчого табору "Фігуровка" (т.1 а.с.19-22).

06.05.2016р. позивачем було здійснено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно - комплекс будівель та споруд спортивно-оздоровчого табору "Фігуровка" за державою в особі Міністерства освіти і науки України відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004р. № 1952-ГУ, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 12.05.2016р. №58952052 (т.1 а.с.18).

Як зазначав в позовній заяві позивач, земельна ділянка, на якій розташовано спортивно - оздоровчий табір "Фігуровка", знаходиться в постійному користуванні Державного підприємства "Чугуєво-Бабчанське лісове господарство", як землі лісогосподарського призначення, та в межах об`єкту природно-заповідного фонду - ландшафтного заказника місцевого значення "Малинівський" (Малинівське лісництво: квартал 16 виділи 5.1, 7.1, 15.1; квартал 17 виділи 8.1, 12.1, 14.1), що підтверджується Довідкою із кількісного обліку земель про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами та угіддями №20.07-03-649/02-19 виданою Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області 01.11.2019р. (т.1 а.с.38).

Отже, земельна лісова ділянка яка була надана позивачу на підставі розпорядження Ради Міністрів УРСР від 02.04.1958р. №328-р для організації студентського спортивно- оздоровчого табору "Фігуровка", з 1958 року знаходиться в його користуванні без виключення з держлісфонду, але фактично використовується як землі рекреаційного призначення, у зв`язку із чим, у позивача виникла необхідність належним чином оформити землекористування зазначеною земельною ділянкою.

Позивач зазначав, що згідно з частиною 7 статті 20 Земельного кодексу України, зміна цільового призначення земельних ділянок лісогосподарського призначення, що перебувають у державній чи комунальний власності, здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України та за проектами землеустрою щодо їх відведення, отже, відповідно до статей 122, 149 Земельного кодексу України, вилучення земельної ділянки, на якій розташовані об`єкти і споруди, з постійного користування Державного підприємства "Чугуєво-Бабчанське лісове господарство" і передача її в постійне користування позивача із зміною цільового призначення відноситься до компетенції Кабінету Міністрів України.

Отже, з метою звернення до Кабінету Міністрів України щодо вилучення земельної ділянки, на якій розташовано спортивно-оздоровчий табір "Фігуровка", та надання її в користування, позивач листом від 02.03.2015р. № 0102-11/119 звернувся до директора Державного підприємства "Чугуєво-Бабчанське лісове господарство" Світайло С.П. щодо надання нотаріально засвідченої письмової згоди підприємства на вилучення вказаної земельної ділянки з постійного користування Державного підприємства "Чугуєво-Бабчанське лісове господарство" (т.1 а.с.23-24).

У відповідь на вказаний лист Державне підприємство "Чугуєво-Бабчанське лісове господарство" повідомило позивача листом від 22.04.2015р. № 01-11/150 про те, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 10.04.2008р. № 610-р зупинено прийняття рішень про надання згоди на вилучення земельних лісових ділянок, крім передбачених цим розпорядженням випадків. У зв`язку з цим, лісгосп звернувся до Державного агентства лісових ресурсів України про надання роз`яснення з цього питання. У листі також зазначалось, що при надходженні роз`яснення Державним підприємством "Чугуєво-Бабчанське лісове господарство" буде негайно прийняте рішення за зверненням університету (т.1 а.с.25).

За результатами розгляду питання щодо вилучення спірної земельної ділянки Державне агентство лісових ресурсів України в своєму листі від 26.11.2015р. № 02-19/8211-15 зазначило, що з метою недопущення фактів порушення інтересів держави і суспільства під час вилучення та зміни цільового призначення земельних лісових ділянок Кабінет Міністрів України розпорядженням від 10.04.2008р. №610 доручив Міністерству екології та природних ресурсів, Міністерству аграрної політики та продовольства, Міністерству оборони, Державному агентству лісових ресурсів та Державному агентству земельних ресурсів до законодавчого врегулювання питань запобігання зловживанням у цій сфері зупинити прийняття рішень про надання згоди на вилучення ділянок, їх передачу у власність та оренду із зміною цільового призначення, крім випадків, коли за умови обґрунтування неможливості реалізації альтернативних варіантів вирішення питання за рішенням Кабінету Міністрів України (т.1 а.с.26).

Листом від 16.01.2018р. № 0102-11/023 позивач повторно звернувся до Державного підприємства "Чугуєво-Бабчанське лісове господарство" з проханням надати нотаріально засвідчену згоду на вилучення земельної ділянки, на якій розташовано спортивно-оздоровчий табір "Фігуровка" Університету, з постійного користування підприємства (т.1 а.с.27-28).

У відповідь на вказаний лист Державне підприємство "Чугуєво-Бабчанське лісове господарство" листом від 05.02.2018р. № 01-11/38 повідомило, що земельна ділянка, на якій знаходиться спортивно-оздоровчий табір "Фігуровка", розташована в Малинівському лісництві, квартал 16 та 17 в межах об`єкту природно-заповідного фонду - ландшафтного заказника місцевого значення "Малинівський", отже керуючись ст. 149 та ст. 150 Земельного кодексу України, для прийняття рішення про вилучення вказаної земельної ділянки із постійного користування ДП "Чугуєво-Бабчанське лісове господарство", позивачу необхідно звернутися до відповідних державних органів для отримання відповідного рішення (т.1 а.с.29).

Листом від 24.04.2018р. № 0601-045 позивач звернувся до Державного агентства лісових ресурсів України, як до державного органу до сфери управління якого відноситься Державне підприємство "Чугуєво-Бабчанське лісове господарство" з проханням надати роз`яснення щодо порядку надання державним підприємством згоди на вилучення земельної ділянки з його постійного користування, а також надати відповідь на питання, чи має право Державне підприємство "Чугуєво-Бабчанське лісове господарство" надати згоду на вилучення земельної ділянки, що знаходиться в його постійному користуванні, до прийняття відповідного рішення щодо вилучення вказаної земельної ділянки Кабінетом Міністрів України (т.1 а.с.30-33).

На вказане звернення позивача Державним агентством лісових ресурсів України було надало відповідь (лист від 10.05.2018р. №02-33/5937-18), в якому було повідомлено, що в даному випадку вилучення земельної ділянки провадиться за згодою землекористувача на підставі рішення Кабінету Міністрів України і у разі незгоди землекористувача з вилученням земельної ділянки питання вирішується в судовому порядку (пункт 10 статті 149 Земельного кодексу України) (т.1 а.с.34-35).

Як зазначав в позовній заяві позивач, незважаючи на неодноразові звернення позивача до Державного підприємства "Чугуєво-Бабчанське лісове господарство" з проханням щодо надання нотаріально засвідченої письмової згоди на вилучення земельної ділянки, останнім відповіді надано не було.

Отже, вважаючи свої права порушеними внаслідок позбавлення права на звернення до Кабінету Міністрів України з клопотанням в порядку статті 123 Земельного кодексу України щодо вилучення земельної ділянки, на якій розміщено майно позивача, з постійного користування відповідача та як наслідок позбавлення права на отримання вказаної земельної ділянки в постійне користування за рішенням Кабінету Міністрів України, Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Державного підприємства "Чугуєво-Бобчанське лісове господарство" про спонукання відповідача прийняти рішення по суті питання щодо надання/ненадання нотаріально засвідченої письмової згоди підприємства на вилучення земельної ділянки, на якій розташовано нерухоме майно Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна (комплекс будівель та споруд спортивно-оздоровчого табору "Фігуровка"), з постійного користування Державного підприємства "Чугуєво-Бобчанське лісове господарство" (т.1 а.с.1-48).

Рішенням господарського суду Харківської області від 29.06.2021р. у даній справі відмовлено в позові, з підстав викладених вище (т.1 а.с.106-112).

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Ця норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 16 Цивільного кодексу України).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання чи оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018р. у справі № 338/180/17, від 11.09.2018р. у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019р. у справі № 569/17272/15-ц.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним, тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (див. mutatis mutandis висновки у пунктах 72-76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018р. у справі №488/5027/14-ц).

З огляду на положення статті 4 Господарського процесуального кодексу України, та статей 15, 16 Цивільного кодексу України підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення. Отже, задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем у даному випадку обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) цього права відповідачами з урахуванням належно обраного способу судового захисту.

За змістом положень процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

Як роз`яснив Конституційний Суд України у рішенні від 01.12.2004р. № 18-рп/2004 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес), поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається у частині 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям права має один і той же зміст.

Водночас, у Рішенні Конституційного Суду України надано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес" як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовленого загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкованого у суб`єктивному праві простого легітимного дозволу, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Тобто інтерес позивача має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам та відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано у резолютивній частині зазначеного Рішення Конституційного Суду України.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який одночасно становить спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу (частина 2 статті 45 Господарського процесуального кодексу України).

При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.

Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019р. у справі № 912/1856/16, від 24.12.2019р. у справі № 902/377/19.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.08.2018р. у справі № 910/1972/17, від 23.05.2019р. у справі № 920/301/18, від 25.06.2019р. у справі № 922/1500/18, від 24.12.2019р. у справі №902/377/19, та постановах Великої Палати Верховного Суду 27.11.2018р. у справі № 905/2260/17 та від 19.01.2021р. у справі №916/1415/19.

Дослідивши наявну в матеріалах справи позовну заяву, колегія суддів зазначає, що з її змісту вбачається, що позивачем - Харківським національним університетом ім. В.Н. Каразіна було визначено предметом позову вимогу про спонукання відповідача - Державне підприємство "Чугуєво-Бобчанське лісове господарство" прийняти рішення по суті питання щодо надання/ненадання нотаріально засвідченої письмової згоди підприємства на вилучення земельної ділянки , на якій розташовано нерухоме майно Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна (комплекс будівель та споруд спортивно-оздоровчого табору "Фігуровка"), з постійного користування Державного підприємства "Чугуєво-Бобчанське лісове господарство".

Підставою позову позивачем було визначено той факт, що незважаючи на неодноразові звернення позивача до Державного підприємства "Чугуєво-Бабчанське лісове господарство" з проханням щодо надання нотаріально засвідченої письмової згоди на вилучення земельної ділянки, останнім відповіді надано не було.

Вказані обставини порушують права позивача внаслідок позбавлення його права на звернення до Кабінету Міністрів України з клопотанням в порядку статті 123 Земельного кодексу України щодо вилучення земельної ділянки, на якій розміщено майно позивача, з постійного користування відповідача та як наслідок позбавлення права на отримання вказаної земельної ділянки в постійне користування за рішенням Кабінету Міністрів України.

Як було зазначено вище, на підставі рішення виконавчого комітету Харківської обласної ради депутатів трудящих від 27.01.1958р. № 48 та розпорядження Ради Міністрів УРСР від 02.04.1958 № 328-р Харківському державному університету імені О.М. Горького, правонаступником якого є Харківській національний університет імені В.Н.Каразіна, було відведено земельну ділянку площею 3,0 га із земель держлісфонду (кв.2) Малинівського лісництва Чугуєво-Бабчанського мехлісхозу Чугуївського району для організації студентського спортивно-оздоровчого табору "Фігуровка" (т.1 а.с.10-11,12-13).

Частиною 3 статті 152 Земельного кодексу України визначено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

В тих випадках, коли спеціальна норма закону встановила інший, ніж визначений статтею 16 Цивільного кодексу України спосіб захисту, застосовується спосіб захисту, встановлений спеціальною нормою. Одночасно можуть застосовуватися положення статті 16 Цивільного кодексу України і положення спеціальної норми щодо способу захисту у випадку, коли ці способи тотожні й на них поширюється дія Цивільного кодексу України.

Таким чином, законодавцем прямо визначено способи захисту порушеного права громадян та юридичних осіб на земельні ділянки.

Разом з тим, як вірно зазначено місцевим господарським судом, такий спосіб захисту порушеного права, як спонукання сторони у спірних правовідносинах до здійснення волевиявлення, в тому числі шляхом спонукання до прийняття рішення, що опосередковує таке волевиявлення, чинним законодавством не передбачено, а позивачем не наведено положень законодавства, що передбачали б такий спосіб захисту порушеного права.

Крім того, обраний позивачем спосіб захисту (спонукання до прийняття позитивного або негативного рішення поточним землекористувачем) не призведе до відновлення його порушеного права, зокрема, отримання земельної ділянки в постійне користування.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позивачем було невірно обрано спосіб захисту своїх прав та інтересів, тобто предмет позову не відповідає встановленим законом способам захисту прав, а тому позовні вимоги останнього не призведуть до відновлення його порушеного права, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Судова колегія зазначає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Харківської області від 29.06.2021р. у справі №922/450/21 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд апеляційної інстанції керуючись положеннями статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладає витрати за подання апеляційної скарги на апелянта.

Керуючись ст.ст. 254, 269, 270, 273, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 29.06.2021р. у справі №922/450/21 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 09 вересня 2021р.

Постанова набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Головуючий суддя О.В. Плахов

Суддя Л.І. Бородіна

Суддя О.В. Шевель