Ухвала

від 07.09.2021 по справі 910/9768/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

07 вересня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/9768/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.,

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

прокуратури - Савицької О. В. (прокурор за посвідченням),

відповідача-1 - Нежурбіди (у порядку самопредставництва),

відповідача-2 - Гребенченка О. А. (адвокат),

розглянувши касаційні скарги Київської міської ради і Товариства з обмеженою відповідальністю "Будінвест-менеджмент"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.03.2021 (судді: Куксов В. В. - головуючий, Шаптала Є. Ю., Тарасенко К. В.) у справі

за позовом заступника прокурора міста Києва

до 1. Київської міської ради,

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Будінвест-менеджмент"

про скасування рішення та визнання недійсним договору,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2019 року заступник прокурора міста Києва (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради (далі - Міськрада) і Товариства з обмеженою відповідальністю "Будінвест-менеджмент" (далі - ТОВ "Будінвест-менеджмент") про:

- визнання незаконним та скасування рішення Міськради від 07.02.2019 № 125/6781 "Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Будінвест-менеджмент" земельної ділянки для експлуатації та обслуговування спортивно-оздоровчого комплексу на Парковій дорозі, 3 (літера "М") у Дніпровському районі м. Києва" (далі - рішення № 125/6781);

- визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 0,5030 га, розташованої за адресою: Паркова дорога, 3 (літера "М") у Дніпровському районі міста Києва, кадастровий номер 8000000000:66:438:0151, укладеного між Міськрадою і ТОВ "Будінвест-менеджмент", посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т. М. та зареєстрованого в реєстрі 12.04.2019 за № 216 (далі - договір оренди).

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що договір оренди укладено з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, проте спірна земельна ділянка площею 0,5030 га передана ТОВ "Будінвест-менеджмент" в оренду без проведення земельних торгів. Крім того, прокурор зазначає, що спірна земельна ділянка відноситься до земель водного фонду, рекреаційного та історико-культурного призначення, у зв`язку з чим проект землеустрою щодо її відведення підлягав обов`язковій державній експертизі.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.11.2019 (суддя Щербаков С. О.) в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції з урахуванням положень статті 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статті 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) дійшов висновку, що спірна земельна ділянка не підлягає продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) відповідно до статті 134 ЗК України, оскільки на ній розташоване нерухоме майно товариства.

При цьому суд першої інстанції зазначив, що жодним нормативно-правовим актом, що регулює порядок передачі у власність чи користування земельних ділянок комунальної власності, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна, не передбачено врахування певних пропорцій щодо співвідношення площі таких об`єктів та площі земельної ділянки, яка відводиться.

Суд першої інстанції також акцентував увагу на те, що прокурором не надано доказів, зокрема висновків експерта, якими встановлено факт перевищення в 62 рази площі спірної земельної ділянки від площі майна та площі земельної ділянки, що передбачена для його обслуговування.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.03.2021 рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2019 скасоване, прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено повністю.

Постанову мотивовано тим, що у супереч положенням статті 134 ЗК України суд першої інстанції, взявши до уваги факт розміщення на спірній земельній ділянці будинку літнього типу (літ. М) площею 80,7 м 2 , дійшов формального, необґрунтованого висновку про законність відведення земельної ділянки площею 0,5030 га, яка у 62 рази перевищує площу майна, зважаючи на те, що у проекті землеустрою відсутнє обґрунтування надання ТОВ "Будінвест-менеджмент" земельної ділянки площею саме 0,5030 га. Неправильно застосувавши до спірних правовідносин положення статті 120 ЗК України, суд першої інстанції не врахував, що оскільки право власності чи право користування на спірну спірною земельну ділянку площею 0,5030 га не було і не могло бути оформлено (оскільки земельна ділянка сформована лише у 2015 році) попереднім власником нерухомого майна, тому у подальшому не могло виникнути переходу такого права до ТОВ "Будінвест-менеджмент".

У касаційних скаргах Міськрада і ТОВ "Будінвест-менеджмент" просять постанову апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

На обґрунтовування наявності підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) скаржники посилаються на те, що судом апеляційної інстанції не враховано висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 22.03.2018 у справі № 910/13129/17, від 03.03.2021 у справі № 910/12366/18 щодо застосування положень частини 2 статті 123 та частини 2 статті 134 ЗК України.

Суди встановили такі фактичні обставини

Рішенням № 125/6781 Міськрада затвердила проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ "Будінвест-менеджмент" для експлуатації та обслуговування спортивно-оздоровчого комплексу, розташованого на Парковій дорозі, 3 (літера "М") у Дніпровському районі м. Києва" (категорія земель - землі водного фонду, заява від 20.06.2015 № 01010-000179363-014, справа № Д-3371); передано ТОВ "Будінвест-менеджмент" за умови виконання пункту 3 цього рішення в оренду на 5 років земельну ділянку площею 0,5030 га (кадастровий номер 8000000000:66:438:0151, витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-8000185562015) для експлуатації та обслуговування спортивно-оздоровчого комплексу, розташованого на Парковій дорозі, 3 (літера "М") у Дніпровському районі м. Києва із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва.

12.04.2019 між Міськрадою (далі - орендодавець) і ТОВ "Будінвест-менеджмент" (далі - орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого:

- орендодавець на підставі рішення № 125/6781 передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку, визначену цим договором, яка перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва в особі Міськради, для експлуатації та обслуговування спортивно-оздоровчого комплексу (пункт 1.1);

- об`єктом оренди відповідно до відомостей Державного земельного кадастру, рішення № 125/6781 та цього договору є земельна ділянка з такими характеристиками: кадастровий номер 8000000000:66:438:0151; місце розташування - Паркова дорога, 3 (літера "М") у Дніпровському районі м. Києва; цільове призначення - 10.08 для культурно-оздоровчих потреб рекреаційних, спортивних і туристичних цілей; категорія земель - землі водного фонду; вид використання - для експлуатації та обслуговування спортивно-оздоровчого комплексу; розмір (площа) - 0,5030 га (пункт 2.1);

- відповідно до витягу з технічної документації Головного управління Держгеокадастру у м. Києві від 28.02.2019 № 2629/86-19 нормативно-грошова оцінка земельної ділянки на дату укладення договору становить 2 278 377, 47 грн (пункт 2.2);

- договір укладено на 5 (п`ять) років (пункт 3.1).

Договір оренди нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н. П., зареєстрований в реєстрі за № 216.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України

Згідно із частиною 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Дослідивши доводи, наведені у касаційних скаргах, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, у цьому випадку не підтвердилися, тому касаційне провадження за касаційними скаргами Міськради і ТОВ "Будінвест-менеджмент" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.03.2021 у справі № 910/9768/19 необхідно закрити з огляду на таке.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Основним елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom " (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).

Наведений Міськрадою і ТОВ "Будінвест-менеджмент" висновок Верховного Суду у справі № 910/13129/17 зроблено у спорі щодо законності рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки для експлуатації та обслуговування будівель транспортної інфраструктури (об`єктів дорожнього сервісу).

Так, відповідно до частини 2 статті 134 ЗК України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі, зокрема, будівництва, обслуговування та ремонту об`єктів інженерної, транспортної, енергетичної інфраструктури, об`єктів зв`язку та дорожнього господарства (крім об`єктів дорожнього сервісу).

Натомість у справі, яка переглядається, рішенням № 125/6781 земельну ділянку передано для експлуатації та обслуговування спортивно-оздоровчого комплексу (цільове призначення - 10.08 для культурно-оздоровчих потреб рекреаційних, спортивних і туристичних цілей), що свідчить про принципову різницю у застосуванні законодавчих положень під час надання у користування спірної земельною ділянкою і земельних ділянок, наданих для експлуатації та обслуговування будівель транспортної інфраструктури (об`єктів дорожнього сервісу).

У справі № 910/12366/18 предметом позовних вимог є визнання незаконним та скасування рішення міської ради про передачу товариству земельної ділянки для експлуатації та обслуговування вже наявного майна (саме тих будівель і споруд, які розташовані за цією адресою). Водночас у справі, яка розглядається, рішенням № 125/6781, як вже зазначалося, земельну ділянку передано для експлуатації та обслуговування спортивно-оздоровчого комплексу , хоча як встановлено судами попередніх інстанцій на спірній земельній ділянці розміщено будинок літнього типу площею 80,7 м 2 , що складає 3/100 частини від майнового комплексу площею 2 417,40 м 2. , а не сам спортивно-оздоровчий комплекс.

Отже, правовідносини у справах, на які посилаються скаржники, не є подібними до правовідносин у справі, що розглядається, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, а також їх правове регулювання є різними, що виключає подібність спірних правовідносин у цих справах.

У контексті наведеного відсутні підстави для висновку про те, що правовідносини у справі, що розглядається, та справах, на які посилаються скаржники на обґрунтування підстав касаційного оскарження прийнятої у справі постанови, є подібними.

Отже, після відкриття касаційного провадження у справі № 910/9768/19 касаційна інстанція встановила, що висновки про застосування норм права, які викладено у постановах Верховного Суду від 22.03.2018 у справі № 910/13129/17, від 03.03.2021 у справі № 910/12366/18 та на які послалися скаржники у касаційних скаргах, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі № 910/9768/19.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зважаючи на те, що наведена скаржниками підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційними скаргами Міськради і ТОВ "Будінвест-менеджмент" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.03.2021 у справі № 910/9768/19.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційними скаргами Київської міської ради і Товариства з обмеженою відповідальністю "Будінвест-менеджмент" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.03.2021 у справі № 910/9768/19 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

Н. О. Багай