Постанова

від 09.09.2021 по справі 3/92-10-4022

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 3/92-10-4022

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Другого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса)

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.05.2021 (у складі колегії суддів: Поліщук Л.В. (головуючий), Будішевська Л.О., Філінюк І.Г.)

та додаткову постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.06.2021 (у складі колегії суддів: Поліщук Л.В. (головуючий), Будішевська Л.О., Філінюк І.Г.)

за скаргою Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на дії державного виконавця Другого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса)

у справі № 3/92-10-4022

за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю ТВОРЧЕ ОБ`ЄДНАННЯ ДЮК ,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Товариства з обмеженою відповідальністю АРТ ,

про стягнення 10 904,69 грн,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2010 року Представництво по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради (нині - Департамент комунальної власності Одеської міської ради) звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ТВОРЧЕ ОБ`ЄДНАННЯ ДЮК (далі - ТОВ ТВОРЧЕ ОБ`ЄДНАННЯ ДЮК ) про стягнення заборгованості з орендної плати в сумі 10 159,97 грн та пені в сумі 744,72 грн у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором оренди нежилого приміщення від 11.03.2002 № 340.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 29.09.2010 до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, залучено Товариство з обмеженою відповідальністю АРТ .

Рішенням Господарського суду Одеської області від 14.10.2010 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 13.01.2011 рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Стягнуто з ТОВ ТВОРЧЕ ОБ`ЄДНАННЯ ДЮК на користь Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради заборгованість з орендної плати в сумі 10 159,97 грн, пеню в сумі 744,42 грн, витрати зі сплати державного мита за подачу позову в сумі 109,00 грн, витрати зі сплати ІТЗ судового процесу в сумі 236,00 грн, витрати зі сплати державного мита за подачу апеляційної скарги в сумі 54,50 грн.

24.01.2011 Господарським судом Одеської області видано наказ про примусове виконання постанови Одеського апеляційного господарського суду від 13.01.2011 у справі № 3/92-10-4022.

У лютому 2021 року Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до суду зі скаргою в порядку статті 339 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), у якій просив визнати незаконними дії державного виконавця Другого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Семенішиної Ю.М. щодо винесення повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання від 25.01.2021 з виконання наказу Господарського суду Одеської області від 24.01.2011 у справі № 3/92-10-4022 та скасувати зазначене повідомлення.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 22.03.2021 у задоволенні скарги Департаменту комунальної власності Одеської міської ради відмовлено.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.05.2021 ухвалу Господарського суду Одеської області від 22.03.2021 скасовано. Визнано незаконними дії державного виконавця Другого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Семенішиної Ю.М. щодо винесення повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання від 25.01.2021 з виконання наказу Господарського суду Одеської області від 24.01.2011 у справі № 3/92-10-4022. Скасовано повідомлення державного виконавця Другого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Семенішиної Ю.М. щодо винесення повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання від 25.01.2021 з виконання наказу господарського суду Одеської області від 24.01.2011 у справі № 3/92-10-4022.

Додатковою постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.06.2021 стягнуто з Другого Приморського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради 2 270,00 грн витрат зі сплати судового збору за апеляційний перегляд справи.

Не погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції, у червні 2021 року Другий Приморський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) подав касаційну скаргу, у якій (із урахуванням нової редакції цієї скарги), посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого абзацом 2 частини 2 статті 287 ГПК, просить скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.05.2021 та додаткову постанову цього ж суду від 03.06.2021, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційну скаргу Другий Приморський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) обґрунтовує, зокрема положеннями Закону України Про виконавче провадження , пунктом 2 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, обставинами часткового виконання (на суму 8 358,59 грн) наказу про примусове виконання постанови Одеського апеляційного господарського суду від 13.01.2011 у справі № 3/92-10-4022, а також тим, що Департаментом комунальної власності Одеської міської ради не було подано заяву про відкриття виконавчого провадження щодо стягнення залишку заборгованості за виконавчим документом, натомість безпідставно було подано заяву про відкриття виконавчого провадження на повну суму боргу за виконавчим документом без урахування часткової сплати, що є порушенням прав боржника та свідчить про зловживання стягувачем своїми процесуальними правами. Судом апеляційної інстанції зазначеного враховано не було та в порушення статей 76, 77, 78 ГПК було необґрунтовано взято до уваги службову записку начальника фінансового відділу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради як доказ не надходження на рахунок стягувача будь-яких коштів на виконання судового наказу у цій справі, що призвело до помилкових висновків суду про необґрунтоване повернення заяви стягувачу про відкриття виконавчого провадження.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.08.2021 відкрито касаційне провадження у справі № 3/92-10-4022 за касаційною скаргою Другого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) з підстав, передбачених абзацом 2 частини 2 статті 287 ГПК, та постановлено здійснити перегляд судових рішень без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

Департамент комунальної власності Одеської міської ради у відзиві на касаційну скаргу зазначає, що судом апеляційної інстанції не було порушено норми матеріального та процесуального права при вирішенні скарги стягувача, тому просить залишити оскаржені судові рішення без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд виходить із такого.

Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що на виконання постанови Одеського апеляційного господарського суду від 13.01.2011 у справі № 3/92-10-4022, яка набрала законної сили 13.01.2011, Господарським судом Одеської області видано наказ від 24.01.2011 про стягнення з ТОВ ТВОРЧЕ ОБ`ЄДНАННЯ ДЮК на користь Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради заборгованості з орендної плати в сумі 10 159,97 грн, пені в сумі 744,42 грн, витрат зі сплати державного мита за подачу позову в сумі 109,00 грн, витрат зі сплати ІТЗ судового процесу в сумі 236,00 грн, витрат зі сплати державного мита за подачу апеляційної скарги в сумі 54,50 грн.

25.01.2021 на адресу Другого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) надійшла заява Департаменту комунальної власності Одеської міської ради від 21.12.2020 № 01-13/5196, у якій порушено питання про відкриття виконавчого провадження на підставі наказу Господарського суду Одеської області від 24.01.2011 у справі № 3/92-10-4022 та виконання постанови Одеського апеляційного господарського суду, яка набрала законної сили 13.01.2011; стягнення з ТОВ ТВОРЧЕ ОБ`ЄДНАННЯ ДЮК на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради заборгованості з орендної плати в сумі 10 159,97 грн, пені в сумі 744,42 грн, витрат зі сплати державного мита за подачу позову в сумі 109,00 грн, витрат зі сплати ІТЗ судового процесу в сумі 236,00 грн, витрат зі сплати державного мита за подачу апеляційної скарги в сумі 54,50 грн.

За результатами розгляду цієї заяви державним виконавцем Семенішиною Ю.М. на адресу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради направлено повідомлення від 25.01.2021 про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання на підставі пункту 6 частини 4 статті 4 Закону України Про виконавче провадження та зазначено, що відповідно до інформації з автоматизованої системи виконавчого провадження за виконавчим документом державним виконавцем було проведено часткове стягнення в розмірі 8 358,59 грн, однак у заяві стягувача вказано суму без урахування стягнутих коштів, тобто невірну суму, що підлягає стягненню.

Ці обставини стали підставою для звернення Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до суду зі скаргою в порядку статті 339 ГПК на незаконні дії державного виконавця Другого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Семенішиної Ю.М.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні скарги, виходив із того, що з огляду на наявність у державного виконавця інформації про часткове стягнення за виконавчим документом на суму 8 358,59 грн, що не було спростовано скаржником, то відповідні дії державного виконавця щодо винесення повідомлення про повернення виконавчого документу без прийняття до виконання вчинено у межах визначених повноважень і відповідають положенням Закону України Про виконавче провадження та Інструкції з організації примусового виконання рішень.

Апеляційний господарський суд своє рішення про задоволення скарги Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на незаконні дії державного виконавця мотивував тим, що не зазначення у заяві стягувача обставин щодо часткового виконання виконавчого документу не є підставою відповідно до пункту 6 частини 4 статті 4 Закону України Про виконавче провадження для повернення виконавчого документу.

Верховний Суд погоджується із зазначеними висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Судове рішення за своєю суттю охороняє права, свободи та законні інтереси фізичних та юридичних осіб, а виконання судового рішення є завершальною стадією судового провадження, яким досягається кінцева мета правосуддя - захист інтересів фізичних та юридичних осіб і реальне поновлення їхніх порушених прав. Отже, судове рішення, яке набрало законної сили, підлягає безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок.

Відповідно до статті 326 ГПК судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (частина 1 статті 327 ГПК).

Згідно зі статтею 1 Закону України Про виконавче провадження виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов`язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об`єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців (стаття 2 зазначеного Закону).

За змістом статті 18 Закону України Про виконавче провадження виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний, зокрема здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Отже, належним доказом вжиття усіх передбачених Законом заходів з примусового виконання рішення суду, що свідчить про повноту виконавчих дій, є повне виконання рішення суду.

Невиконання рішення суду, що набрало законної сили, свідчить про неповноту виконавчих дій, що є недопустимим з огляду на положення статті 129-1 Конституції України.

Відповідно до пункту 6 частини 4 статті 4 Закону України Про виконавче провадження виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону.

Загальні умови та порядок здійснення виконавчого провадження урегульовано розділом IV Закону України Про виконавче провадження , за змістом статті 26 якого виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема за заявою стягувача про примусове виконання рішення (пункт 1 частини 1); у заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати (частина 3).

Судом апеляційної інстанції установлено, що орган державної виконавчої служби повернув виконавчий документ стягувачу виключно з підстав не зазначення у заяві про відкриття виконавчого провадження, поданої відповідно до статті 26 Закону України Про виконавче провадження , інформації про часткове погашення суми боргу за виконавчим документом. При цьому державний виконавець стосовно обставин часткової сплати за виконавчим документом керувався наявністю відмітки на зворотному боці наказу суду, здійсненої у 2012 році, стосовно часткового стягнення боргу на суму 8 358,59 грн.

Будь-яких інших підстав для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання державним виконавцем зазначено не було, таких обставин не встановлено, як і не було встановлено обставин на підтвердження часткового стягнення боргу.

Натомість Департамент комунальної власності Одеської міської ради, як встановлено судом апеляційної інстанції, взагалі заперечило перерахування на рахунок стягувача сум за виконавчим документом, на підтвердження чого надано службову записку начальника фінансового відділу, відповідно до якої заборгованість ТОВ ТВОРЧЕ ОБ`ЄДНАННЯ ДЮК згідно з постановою Одеського апеляційного господарського суду від 13.01.2011 у справі № 3/92-10-4022 на загальну суму 11 303,89 грн станом на 01.03.2021 не погашена; також зауважено, що грошові кошти в сумі 8 358,59 грн (від 28.12.2012), зазначені в повідомленні державного виконавця від 25.01.2021, на рахунок департаменту не надходили.

Відповідно до частини 2 статті 343 ГПК у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

З огляду на викладене, надавши оцінку поданим сторонами доказам у їх сукупності, на підставі встановлених фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що Департамент комунальної власності Одеської міської ради при зверненні із заявою про відкриття виконавчого провадження із зазначенням всієї суми заборгованості відповідно до виконавчого документа, виходив із наявної у нього інформації про відсутність зарахування коштів на рахунки останнього за виконавчим документом, тоді як державний виконавець, повернувши виконавчий документ стягувачу у зв`язку з його частковим виконанням, дійшов передчасних висновків щодо наявності правових підстав для вчинення таких дій, оскільки не зазначення у заяві про примусове виконання рішення обставин стосовно часткового виконання за виконавчим документом відповідно до пункту 6 частини 4 статті 4 Закону України Про виконавче провадження не є підставою для повернення виконавчого документа.

При цьому судом апеляційної інстанції правомірно зазначено, що за наявності будь-яких сумнівів з приводу правомірності чи неправомірності вчинення особами, які здійснюють примусове виконання судових рішень, дій чи бездіяльності, останні підлягають оцінці з точки зору їх спрямованості на забезпечення виконання остаточного судового рішення.

Разом із тим суд касаційної інстанції вважає за необхідне зауважити, що Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на дотриманні принципу обов`язковості судового рішення. Так, у справі Глоба проти України Суд зазначив, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (рішення у справі Comingersoll S.A. проти Португалії ); пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia, захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення у справі Горнсбі проти Греції , у справі Бурдов проти Росії , у справі Ясюнієне проти Литви ). Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (рішення у справі Фуклев проти України ).

Верховний Суд, ураховуючи встановлені судом апеляційної інстанції фактичні обставини справи, зазначає, що суд при вирішенні скарги на дії державного виконавця дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для її задоволення, оскільки виконання судового рішення, яке набрало законної сили, і є обов`язковим, має бути проведено державним виконавцем відповідно до вимог Закону України Про виконавче провадження .

З огляду на імперативні приписи статті 300 ГПК Верховний Суд не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходив суд при вирішенні відповідної скарги на дії державного виконавця, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи.

Крім того, відповідно до статті 344 ГПК судові витрати, пов`язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.

Суд апеляційної інстанції при винесенні додаткової постанови, керуючись, зокрема положеннями статей 244, 344 ГПК, виходив із того, що у постанові від 24.05.2021 питання розподілу судових витрат вирішено не було, тому правомірно вирішив питання розподілу судових витрат у додатковій постанові та стягнув з Другого Приморського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради 2 270,00 грн витрат зі сплати судового збору за апеляційний перегляд справи.

При цьому необхідно зауважити, що касаційна скарга в частині додаткової постанови містить лише вимоги про її скасування, проте будь-якими доводами щодо підстав касаційного оскарження цієї додаткової постанови, визначених частиною 2 статті 287 ГПК, касаційна скарга не обґрунтована.

Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права при прийнятті оскаржених судових актів не знайшли свого підтвердження, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для зміни чи скасування цих судових рішень.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України , Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Другого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) залишити без задоволення.

2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.05.2021 та додаткову постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.06.2021 у справі № 3/92-10-4022 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: В.А. Зуєв

І.С. Міщенко