Постанова

від 08.09.2021 по справі 372/4917/13-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 372/4917/13-ц Головуючий у 1 інстанції: Висоцька Г.В.

провадження №22-ц/824/10570/2021 Головуючий суддя: Олійник В.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

08 вересня 2021 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:

Головуючого судді: Олійника В.І.,

суддів: Болотова Є.В., Музичко С.Г.,

при секретарі: Панчошній К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 27 травня 2021 року у справі за скаргою ОСОБА_2 на повідомлення старшого державного виконавця Мариниченка Миколи Павловича від 25.02.2021 року, -

в с т а н о в и в :

У березні 2021 року ОСОБА_2 звернулася до суду зі скаргою на повідомлення старшого державного виконавця Обухівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Мариниченка М.П. від 25.02.2021 року про повернення виконавчого документа без виконання.

Свою скаргу обґрунтовує тим, що в лютому 2021 року вона пред`явила до виконання виконавчий лист, виданий 08.11.2019 року Обухівським районним судом Київської області за рішенням Апеляційного суду Київської області від 18.01.2016 року у цивільній справі

№372/4917/13-ц про витребування на її користь з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 , орендарів - ТОВ Аптекарь , ПАТ КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК , ФОП ОСОБА_4 : аптеки під літерою А , загальною площею 483,7 кв.м., та будівлі комерційний послуг під літерою Б загальною площею 191,1 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , а також земельної ділянки, площею 0,0600 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3223110100:01:098:0023; магазину ІНФОРМАЦІЯ_1 під літерою А , загальною площею 39,8 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , а також земельної ділянки площею 0,004979 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням земельної ділянки: для комерційного використання, кадастровий номер: 3223110100:01:0990164, щодо боржника ОСОБА_4 .

Проте, старшим державним виконавцем 25.02.2021 року видано повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання на підставі п.7

ч.4 ст.4 Закону України Про виконавче провадження , а саме: згідно з резолютивною частиною виконавчого листа - виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень.

Зазначає, що вказане повідомлення ОСОБА_2 отримала поштою 04.03.2021 року, тому була змушена звернутися до суду з вказаною скаргою.

Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 27 травня 2021 року заяву ОСОБА_2 про поновлення строку звернення до суду задоволено.

Скаргу ОСОБА_2 на повідомлення старшого державного виконавця Мариниченко М.П. від 25.02.2021 року задоволено.

Визнано протиправним та скасовано повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання, винесене старшим державним виконавцем Обухівського МВ ДВС Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Мариниченком М.П. від 25.02.2021 року.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 з підстав порушення судом норм процесуального права ставиться питання про скасування ухвали суду першої інстанції та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Скаргу обґрунтовував тим, що державний виконавець приймаючи повідомлення від 25.02.2021 року про повернення виконавчого листа стягувану діяв в межах своїх повноважень та згідно вимог ст.10 Закону України Про виконавче провадження , ст.19 Конституції України, що унеможливлює задоволення вимог скарги.

Учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили.

Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Судом встановлено, що в лютому 2021 року ОСОБА_2 пред`явила до виконання виконавчий лист, виданий 08.11.2019 року Обухівським районним судом Київської області за рішенням Апеляційного суду Київської області від 18.01.2016 року у цивільній справі

№372/4917/13-ц про витребування на її користь з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 , орендарів - ТОВ Аптекарь , ПАТ КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК , ФОП ОСОБА_4 : аптеки під літерою А , загальною площею 483,7 кв.м., та будівлі комерційний послуг під літерою Б загальною площею 191,1 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , а також земельної ділянки, площею 0,0600 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3223110100:01:098:0023; магазину ІНФОРМАЦІЯ_1 під літерою А , загальною площею 39,8 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , а також земельної ділянки площею 0,004979 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням земельної ділянки: для комерційного використання, кадастровий номер: 3223110100:01:0990164, щодо боржника ОСОБА_4 .

Встановлено, що 25.02.2021 року старшим державним виконавцем Обухівського МВ ДВС Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Мариниченко М.П. видано повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання на підставі п.7 ч.4 ст.4 Закону України Про виконавче провадження , а саме, резолютивна частина виконавчого листа (виконання рішення) не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень.

Вказане повідомлення ОСОБА_2 отримала поштою 04.03.2021 року.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За ст.6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до п.9 ч.3 ст.129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення.

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

За ст.447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно зі статтею 1 Закону України Про виконавче провадження (у редакції чинній на час виникнення правовідносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Положеннями статті 10 Закону України Про виконавче провадження (у редакції чинній на час виникнення правовідносин) передбачено, що заходами примусового виконання рішень, серед іншого, є вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні.

В силу частини першої статті 18 Закону України Про виконавче провадження (в редакції чинній на час виникнення правовідносин) виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Статтею 60 Закону України Про виконавче провадження (в редакції чинній на час виникнення правовідносин) визначено порядок передачі стягувачу предметів, зазначених у виконавчому документі.

Європейський суд з прав людини вказав, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6, також захищає і виконання остаточних та обов`язкових судових рішень, які у країні, яка поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи шкоди одній із сторін (ZHOVNER v. UKRAINE, № 56848/00, § 33, ЄСПЛ, від 29 червня 2004 року). Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004р. № 15-рп/2004).

Відповідно до ст.ст. 17, 19 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади забезпечують систематичний контроль за додержанням у рамках відомчого підпорядкування адміністративної практики, що відповідає Конвенції та практиці Суду.

Згідно з ч.ч.1, 4 ст.10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Виконавчий лист №372/4917/13-ц, виданий Апеляційним судом Київської області від 08.11.2019 року, передбачає захід примусового виконання рішення - витребування у особи на користь ОСОБА_2 аптеки та будівлі комерційних послуг, земельної ділянки, магазин ІНФОРМАЦІЯ_1 , та земельної ділянки.

Власник, з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (див. пункт 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16).

Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Поняття спосіб і порядок виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке розраховане на виконавче провадження. Вони означають визначену рішенням суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним виконавцем. Спосіб виконання судового рішення - це спосіб реалізації та здійснення способу захисту, що встановлено статтею 16 ЦК.

Отже, на підставі наведеного суд прийшов до вірного висновку про те, що виконання судового рішення про витребування нерухомого майна повинно виконуватись державним виконавцем в порядку пункту 3 частини першої статті 10 та статті 60 Закону України Про виконавче провадження (у редакції чинній на час виникнення правовідносин), а тому повернення виконавчого листа на підставі пункту 7 частини четвертої статті 4 вказаного Закону у даному випадку суперечить вищенаведеним нормам права.

Дана позиція відповідає висновкам, викладене у постанові Верховного суду України від 13.11.2019 року провадження № 61-22576св18.

Крім того, відповідно до правової позиції, викладеної Верховним Судом України у постанові від 05 листопада 2014 року в справі №6-135цс14, до речей як складової поняття майна, зокрема нерухомих, відповідно до положень статті 181 ЦК України належать земельні ділянки, а рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Щодо посилань державного виконавця на те, що наявність норми п.7) ч.4 ст.4 Закону України Про виконавче провадження , якою виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень, то воно як і вважав суд, є безпідставним, з огляду на те, що виконавчий документ відповідає всім вимогам, передбаченим до нього.

З огляду на вищевикладене, з метою забезпечення права заявниці на доступ до правосуддя, в тому числі права на остаточне виконання судового рішення, суд вірно вважав необхідним задовольнити скаргу.

Так, судом першої інстанції вірно вказано, що виконавцем не здійснено будь-яких дій, крім отримання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 24.02.2021 року, які б були спрямовані на перевірку факту перебування спірного нерухомого майна у віданні боржника ОСОБА_4 .

Щодо наявності інформації про актуального власника ОСОБА_1 , то вона не є достатньою для прийняття державним виконавцем рішення про повернення виконавчого документа, оскільки ОСОБА_4 ніколи не були власницею спірного нерухомого майна і останнє перебувало/перебуває в її користуванні на підставі договору оренди.

Отже, державний виконавець повинен був перевірити за допомогою наявних в нього законодавчо передбачених механізмів наявність/відсутність будь-яких майнових прав (не тільки права власності) ОСОБА_4 на спірне нерухоме майно і лише після цього за наявності підстав прийняти відповідне рішення з посиланням на спеціальну норму ЗУ Про виконавче провадження .

Згідно з ч.2 ст.451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Також, суд першої інстанції вірно вважав, що строк звернення до суду підлягав поновленню на підставі статті 449 ЦПК України, оскільки скаржник отримав оскаржуване повідомлення поштою лише 04.03.2021 року, а скарга була направлена засобами поштового зв`язку 15.03.2021 року.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку щодо залишення без задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 та залишення без змін ухвали Обухівського районного суду Київської області від 27 травня 2021 року.

Оскільки ухвалою Київського апеляційного суду від 07 липня 2021 року було зупинено дію оскаржуваної ухвали в порядку, визначеному ч.4 ст.359 ЦПК України, то колегія суддів вважає за необхідне поновити дію ухвали Обухівського районного суду Київської області від 27 травня 2021 року.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, суд,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 27 травня 2021 року залишити без змін.

Поновити дію ухвали Обухівського районного суду Київської області від 27 травня 2021 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 09 вересня 2021 року.

Головуючий:

Судді: