Рішення

від 02.09.2021 по справі 631/1291/19

НОВОВОДОЛАЗЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

справа № 631/1291/19

провадження № 2/631/133/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 вересня 2021 року селище міського типу Нова Водолага

Нововодолазький районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді Трояновської Т. М.,

за участі секретаря судового засідання М`ячиної Ю. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань приміщення Нововодолазького районного суду Харківської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дітей та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , із залученням до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служби у справах дітей Нововодолазької селищної ради Харківської області, про визначення місця проживання дітей та стягнення аліментів,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась доНововодолазького районногосуду Харківськоїобласті зпозовною заявою до ОСОБА_2 , в якій просить стягнути з останнього на її користь аліменти на утримання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/3 частки з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи із дня пред`явлення позовної заяви до суду і до досягнення дітьми повноліття.

В обґрунтування позовних вимог позивач за первісним позовом, ОСОБА_1 , зазначила, що вона з відповідачем по справі ОСОБА_2 , перебували у зареєстрованому шлюбі з 07 лютого 1998 року, який було розірвано за рішенням Нововодолазького районного суду Харківської області від 28 вересня 2015 року. Від даного шлюбу сторони по справі мають трьох неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , які проживають разом з матір`ю та перебувають на повному її забезпеченні. Відповідач гроші на утримання дітей у добровільному порядку надає нерегулярно, хоча має таку можливість, оскільки є здоровою, працездатною людиною та має постійний заробіток, інші утриманці відсутні. Як вказала позивач, у 2018 році вона намагалась стягнути аліменти на утримання дітей з ОСОБА_2 у судовому порядку. Дана справа перебувала на розгляді у Валківському районному суді Харківської області, де відповідач зобов`язався сплачувати аліменти на утримання дітей добровільно, але через три місяця почав порушувати умови домовленості, що змусили позивача звернутися до суду з даним позовом.

03 лютого 2020 року відповідачем до суду було подано відзив на позовну заяву у відповідності до статті 178 Цивільного процесуального кодексу України, який зареєстрований за вхідним № 652/20-вх., у якому ОСОБА_2 зазначив, що позовні вимоги є необгрутованими, оскільки відповідач мешкає з дітьми та вони знаходяться на його повному утриманні. На переконання відповідача, його колишня дружина ОСОБА_1 є особою, яка має ігрову залежність, фінансування якої здійснюється шляхом отримання кредитів з фінансових установ, а також протиправного вилучення майна відповідача. Сам відповідач є учасником АТО, під час перебування у зоні бойових дій дізнався про аморальний спосіб життя дружини, яка зловживає спиртними напоями, а також про виховання та розвиток дітей не дбає, вказаний обов`язок несе сам відповідач, у зв`язку з чим просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Також ОСОБА_2 звернув увагусуду,що позивачу своїйпозовній заявізазначає,що вонапроживає разомз дітьмиза адресою: АДРЕСА_1 , в підтвердження чого надала акт депутата Нововодолазької селищноїради Харківськоїобласті повиборчому округу№ 15Людоговського М.К.Відповідач незаперечує протитого,що дітивідвідують місцереєстрації матері,але найого думку,це відбуваєтьсяне зїї запрошення,як рідноїматері,а зпобажання бабусіі дідуся.Але щодоповноцінного проживаннядітей зматір`ю,то вцьому випадкудепутата ввели в оману.

В порядку статті 179 Цивільного процесуального кодексу України 18 лютого 2020 року позивачем за первісним позовом, ОСОБА_1 , на адресу суду було надано відповідь на відзив ОСОБА_2 , який був зареєстрований за вхідним № 948/20-вх, в якому позивач повністю не погоджується з доводами, викладеними відповідачем у відзиві на позовну заяву, оскільки вони безглузді та неправдиві, а також не підтверджені жодними доказами. Вказаний відповідачем у відзиві факт проживання з дітьми не відповідає дійсності, на підтвердження чого ОСОБА_1 долучила акт депутату Нововодолазької селищної ради по виборчомуокругу №15Людоговського М.К.від 13лютого 2020року №127,складений уприсутності свідків.Щодо звинуваченьвідповідача проаморальний спосібжиття,позивач зазначила,що вонапрацює вчителембіології тахімії Новоселівськогонавчально-виховногокомплексу (загальноосвітняшкола І ІІІступенів дошкільний навчальнийзаклад)Нововодолазької селищноїради Харківськоїобласті,постійно знаходитьсяміж учнями,їх батькамита колегами,приймає активнуучасть укультурно-масовихзаходах,тому якбибула такою,як описуєїї відповідач,то цеб маловідображення вїї професійнійдіяльності.В підтвердженнячого надалахарактеристику змісця роботита характеристикина дітейз місцянавчання.Крім того, ОСОБА_1 спростувала посиланнявідповідача пронаявність заборгованості закредитним договором,що нібито рахуютьсяза нею,оскільки вказанікредитні зобов`язаннявідносяться виключнодо ОСОБА_2 . Доказів того, що обов`язок по вихованню та утриманню дій несе відповідач останнім до суду не надано. На думку позивача, факти протиправного вилучення майна відповідача (грошей, речей) є спробою останнього покласти на нею відповідальність за дії третіх осіб.

10березня 2020року відповідач, ОСОБА_2 ,впорядку,передбаченим статтею180Цивільного процесуальногокодексу України, надав до суду заперечення на відповідь на відзив ОСОБА_1 , який був зареєстрований за вхідним № 1481/21-вх, відповідно до якого наполягав на тому, що ОСОБА_1 веде аморальний спосіб життя, всі кошти витрачає на свої потреби. З 2015 року, тобто з моменту розлучення, ОСОБА_1 ухиляється від виконання батьківських обов`язків, не проявляє бажання проживати разом з сім`єю, не допомагає матеріально та не проявляє турботи по відношенню до дітей. Вважає що всі показання свідків, характеристики та акти обстеження, що були надані ОСОБА_1 , як доказ, є ніщо інше як маніпуляція з боку позивача. Відповідач вважає, що неодноразові позови про стягнення аліментів ОСОБА_1 були подані з метою отримання коштів з відповідача для задоволення виключно власних потреб.

Також скориставшись правом, наданим частиною 1 статті 193 Цивільного процесуального кодексу України, 05 лютого 2020 року за вхідним № 690/20-вх відповідач, ОСОБА_2 , подав до суду зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1 , із залученням до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служби у справах дітей Нововодолазької районної державної адміністрації Харківської області, про позбавлення батьківських прав, стягнення аліментів та визначення місця проживання неповнолітніх дітей.

Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 29 травня 2020 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , із залученням до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служби у справах дітей Нововодолазької районної державної адміністрації Харківської області, про позбавлення батьківських прав, стягнення аліментів та визначення місця проживання неповнолітніх дітей залишено без руху, у зв`язку із невідповідністю вимогам, викладених у стаття 194, 175 та 177 Цивільного процесуального кодексу України.

Представником позивача за зустрічним позовом адвокатом Ходаковським Ю. В., який діє в інтересах та від імені ОСОБА_2 на підставі ордеру № 1015988, виданого 28 травня 2020 року, в установлений законом та зазначений в ухвалі суду від 29 травня 2020 року строк, недоліки, що були підставою для залишення позовної заяви без руху усунуті. Крім того, позивач за зустрічним позовом уточнив свої позовні вимоги до ОСОБА_1 , із залученням до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмети спору: Служби у справах дітей Нововодолазької селищної ради Харківської області, відповідно до яких просив суд визначити місце проживання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_2 , стягнути з ОСОБА_1 на його користь аліменти на утримання дітей у розмірі 1/2 частини усіх видів її заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 1/2 частини прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку, на кожну дитину, до досягнення ОСОБА_3 повноліття, після чого стягнути аліменти у розмірі 1/3 частини усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 1/2 частини прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку на кожну дитину, до досягнення ОСОБА_4 повноліття, а з цієї дати стягнути 1/4 частину усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 1/2 частини прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку, до досягнення ОСОБА_5 повноліття, починаючи від дня пред`явлення позову.

Позивач зазустрічним позовом, ОСОБА_2 ,в обґрунтуванняпозовних вимогзазначив,що вінмешкає разомзі своїмидітьми: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , які знаходяться на повному його забезпеченні. Його колишня дружина ОСОБА_1 проживає окремо від них разом із батьками, за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач за зустрічним позовом створює всі необхідні умови для проживання та розвитку дітей: одягає їх, робить подарунки, лікує, оздоровлює в літніх таборах. Для дітей створені всі належні умови для проживання та навчання, заробітної плати військового, а також допомоги його батьків достатньо для забезпечення дітей усім необхідним й створення належних умов для їх виховання. На думку ОСОБА_2 відповідач, ОСОБА_1 , характеризується грубістю, не врівноваженістю та схильністю до фізичних образ по відношенню до дітей. У будинку де проживає ОСОБА_1 дитячі кімнати не обладнані, відсутні умови для проживання та навчання трьох дітей. За версією ОСОБА_2 , з 2015 року, тобто з моменту розлучення, ОСОБА_1 ухиляється від виконання батьківських обов`язків, а саме втратила інтерес до сімейного життя, здоров`ям та духовним розвитком дітей не цікавиться, матеріально не забезпечує та абсолютно не бажає приймати участі у їх вихованні. З огляду на викладене позивач вважає, що місцем проживання дітей: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 слід визначити за місцем проживання батька. Крім того, позивач за зустрічним позовом вважає, що ОСОБА_1 є працездатною особою, має постійне місце роботи, тому з неї слід стягнути аліменти на утримання їх спільних дітей у розмірі Ѕ частини від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно й до досягнення повноліття кожним із дітей.

Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 15 січня 2020 року прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 29 травня 2020 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , із залученням до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служби у справах дітей Нововодолазької районної державної адміністрації Харківської області, про позбавлення батьківських прав, стягнення аліментів та визначення місця проживання неповнолітніх дітей, залишено без руху.

Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 23 червня 2020 року прийнято зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 ,із залученням до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служби у справах дітей Нововодолазької селищної ради Харківської області, про визначення місця проживання дітей та стягнення аліментів; вимоги за зустрічним позовом об`єднано в одне провадження з первісним позовом й здійснено перехід з розгляду в порядку спрощеного провадження цивільної справи в розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 17 листопада 2020 року закрито підготовчепровадження вцивільній справіза первіснимпозовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , із залученням до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служби у справах дітей Нововодолазької селищної ради Харківської області, про визначення місця проживання дітей та стягнення аліментів.

Інших процесуальних дій (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо) у справі за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , із залученням до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служби у справах дітей Нововодолазької селищної ради Харківської області, про визначення місця проживання дітей та стягнення аліментів, судом не вживалось.

У судовому засіданні позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1 , позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила їх задовольнити й у вступному слові стисло виклала зміст, підстави вимог щодо предмета позову, надавши необхідні пояснення щодо них, які відповідають змісту позовної заяви. В задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей та стягнення з неї аліментів на утримання дітей просила відмовити в повному обсязі, оскільки викладені в позовній заяві доводи та докази й їх обґрунтування є неправдивими та видуманими. ОСОБА_1 зазначила, що вона не перешкоджає спілкуванню дітей з батьком, проте останні не бажають проживати разом з ним.

У судове засідання, що було призначено на 03 вересня 2021 року, ОСОБА_1 не з`явилась, скориставшись правом, передбаченим частиною 3 статті 211 Цивільного процесуального кодексу України, на електронну адресу суду позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом направила заяву, що була зареєстрована за вхідним № ЕП-1994/21-вх від 03 вересня 2021 року, відповідно до якої посилаючись на сімейні обставини просила розгляд справи здійснити за її відсутності, зазначивши, що свою правову позицію, викладену у позовній заяві підтримує у повному обсязі (т. 2, а. с. 74).

Відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 , а також його представник адвокат Ходаковський Ю. В. у судовому засіданні просили суд у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі, надавши пояснення аналогічні тим, що містяться у відзиві на позов. Заявлені позовні вимоги щодо визначення місця проживання дітей з батьком та стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання дітей просили задовольнити в повному обсязі. ОСОБА_2 підтвердив той факт, що наразі їх діти мешкають разом із матір`ю, у будинку її батьків та іноді відвідують його, у тому числі залишаються на декілька днів. Проте на переконання ОСОБА_2 , його колишня дружина не належним чином виховує дітей, які не працюють по господарству.

У судове засідання, що було призначено на 03 вересня 2021 року ОСОБА_2 та його захисник не з`явились, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись завчасно та належним чином у відповідності до положень Цивільного процесуального кодексу України.

На адресу суду відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом вкотре засобами поштового зв`язку направив заяву, що була зареєстрована за вхідним № 4898/21-вх. від 02 вересня 2021 року, відповідно до якої просив відкласти розгляд справи на іншу дату, оскільки останній у квітні травні 2021 року переніс хірургічне втручання під медикаментозним сном та після цього його самопочуття погіршилось, у зв`язку з чим він перебував на амбулаторному лікуванні. Наразі він знову себе погане почуває, а отже не має змоги з`явитися до суду (т. 2, а. с. 69 73).

Аналогічні за змістом заяви направлялися ОСОБА_2 на адресу суду 06 квітня 2021 року (вхідний № 1872/21-вх), 08 червня 2021 року (вхідний № 3154/21-вх), 29 червня 2021 року (вхідний № 3581/21-вх), 05 серпня 2021 року (вхідний № 4429/21-вх) (т. 2, 18 21, а. с. 35 39, 49 51, 55 60).

Вказані клопотання на думку суду свідчать про неналежне здійснення своїх процесуальних обов`язків з боку відповідача запервісним позовомта позивачаза зустрічнимпозовом ОСОБА_2 , а також зловживання процесуальними правами, направленими на затягування строків розгляду справи, враховуючи те, що у минулих судових засіданнях учасники справи вже надали свої пояснення, а також подали усі докази, які вважали за необхідне надати, що були дослідженні у судовому засіданні та суд 04 березня 2021 року оголосив перерву для підготовки до судових дебат.

Крім того, ОСОБА_2 скористався правом,наданим частиною 1 статті 58 Цивільного процесуального кодексу України, щодо участі у судовому процесі через представника адвоката Ходаковського Юрія Васильовича, який у судове засідання також не з`явився. Про причини своєї неявки суд не повідомив, ніяких клопотань на адресу суду не направляв.

З цього приводу суд вважає за необхідне зауважити, що реалізація принципу змагальності в цивільному судочинстві спонукає учасників справи та їх представників до використання всіх можливих механізмів захисту права, у зв`язку з чим ними можуть допускатися і певні зловживання. Водночас слід наголосити, що зловживання правом має розглядатися як процесуальне правопорушення виключно за умови встановлення причино-наслідкового зв`язку між зловживанням та завданою шкодою (встановленням певних ризиків) іншому учаснику справи. Тобто зловживання процесуальним правом як особливий різновид цивільного процесуального правопорушення полягає в порушенні умов належної реалізації суб`єктивних цивільних процесуальних прав іншими учасниками справи.

Верховний Суд трактує зловживання як особливий різновид цивільного процесуального правопорушення, що полягає у зловживанні процесуальними правами, за якого відбувається порушення умов реалізації суб`єктивних цивільних процесуальних прав, і визначається як поведінка, що перевищує (або порушує) межі здійснення суб`єктивних прав (ухвала Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 вересня 2018 року у справі № 552/2378/17).

Процесуальні права та обов`язки учасників справи визначені статтею 43 Цивільного процесуального кодексу України. Зокрема, учасники справи мають право: подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом, брати участь у дослідженні доказів, ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам, подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Водночас учасник справи зобов`язаний: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, подавати усі наявні у нього докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази, надавати суду повні й достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду, розглядаючи справу № 552/2378/17, визначив зловживання, як особливий різновид цивільного процесуального правопорушення полягає у тому, що при зловживанні процесуальними правами відбувається порушення умов реалізації суб`єктивних цивільних процесуальних прав.

Ознаками зловживання процесуальними правами є: недобросовісність; нечесність; відсутність відкритості поведінки; відсутність поваги до інтересів іншої сторони договору або відповідних правовідносин.

Це підтверджується також постановою Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14.

«Основною ознакою зловживання процесуальними правами є відсутність наміру вирішити реально існуючий цивільний спір, або забезпечити захист свого реально порушеного права, або намір перешкодити законнім діям інших осіб шляхом звернення до суду та створення штучного судового спору, або використання судового спору як способу не виконувати вимоги законодавства щодо здійснення визначених ним дій» (окрема думка судді Валентини Сімоненко щодо постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 750/3021/18).

Водночас згідно з приписами статті 2 Цивільного процесуального кодексу України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Не дивлячись на те, що завдання правильного і своєчасного розгляду і вирішення цивільної справи ставиться не перед сторонами процесу, а перед органом судової влади, вказана обставина жодною мірою не виправдовує поведінку осіб, що беруть участь в справі, направлене на те, що умисне перешкодило досягнення органом судової влади вказаних завдань.

Особи, що беруть участь в справі, не мають прямого юридичного обов`язку сприяти суду в правильному і своєчасному розгляді і вирішенні цивільної справи, проте зобов`язані утримуватися від дій, здатних перешкоджати досягненню названих завдань.

Ефективність судового захисту залежить не тільки від досконалості процедури розгляду судами справ, а й від поведінки осіб, які беруть участь у справі, сумлінного здійснення ними своїх процесуальних прав і обов`язків.

Проблеми, пов`язані із недобросовісним виконання своїх процесуальних обов`язків та зловживанням процесуальним правом, можуть ущемити право кожного на судовий розгляд протягом розумного строку, що захищається гарантіями статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Відповідно до пункту 11 частини 3 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України неприпустимість зловживання процесуальними правами визнана однією з засад (принципів) цивільного судочинства. Роль суду у реалізації принципу змагальності сторін полягає, зокрема, у запобіганні зловживанню учасниками судового процесу їх правами.

Добросовісне здійснення цивільних процесуальних прав потребує від осіб, котрі беруть участь у справі, такої реалізації прав, яка відповідала б їхньому призначенню та здійснювалась у спосіб, визначений цивільним процесуальним законом, не завдавала б шкоди правам інших учасників цивільного процесу.

Враховуючи вищевказане слід дійти висновку, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається. Неприпустимість зловживання процесуальними правами є однією з основних засад цивільного судочинства.

Ухилення відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом від участі в судовому розгляді справи, у тому числі поданого ним ж зустрічного позову, на стадії судових дебат, порушує права іншої сторони та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Уповноважений представник Служби у справах дітей Нововодолазької селищної ради Харківської області Карпенко І. В. у судовому засіданні зазначила, що Орган опіки та піклування виконавчого комітету Нововодолазької селищної ради вважає недоцільно визначити місце проживання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою батька, який проживає по АДРЕСА_2 .

У судове засідання, призначено на 03 вересня 2021 року, представник Служби у справах дітей Нововодолазької селищної ради Харківської області не з`явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи були сповіщені завчасно відповідно до приписів статті 128 Цивільного процесуального кодексу України.

Скориставшись правом, передбаченим частиною 3 статті 211 Цивільного процесуального кодексу України, через канцелярію суду уповноважений представник третьої особи Карпенко І. В. надала заяву, що була зареєстрована за вхідним № 4926/21-вх від 03 вересня 2021 року, відповідно до якої просила розгляд справи здійснити за відсутності представника Служби у справах дітей Нововодолазької селищної ради Харківської області, у задоволені зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовити у повному обсязі (т. 2, а. с. 75).

З цього приводу слід зазначити, що відповідно до положень частини 1 статті 223 Цивільного процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав першої неявки в судове засіданняучасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними (пункт 2 частини 2 статті 223 Цивільного процесуального кодексу України).

Враховуючи те, що це вже не перша неявка у судове засідання відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 та його представника, суд з урахуванням наведених вище підстав вважає за можливе провести судовий розгляд справи за відсутності останніх.

Крім того, частиною 3 статті 211 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що особи, які беруть участь у справі, мають право заявити клопотання про розгляд справи за їх відсутності. Про наявність такого клопотання у позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_1 , а також представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимого щодо предмета спору, свідчить відповідні заяви, долучені до матеріалів справи.

За таких обставин, приймаючи до уваги той факт, що судом створені необхідні умови для реалізації учасниками справи своїх процесуальних прав на участь в розгляді справи у суді, підстав для визнання необхідним надання сторонам особистих пояснень не має, оскільки усі учасники справи їх надали у попередніх судових засіданнях, суд вважає за можливе розглянути справу та закінчити її розгляд по суті вимог за їх відсутності.

Вислухавши поясненнята доводисторін йпредставника третьоїособи,а такождумку неповнолітніхдітей, здійснюючи правосуддяна засадахзмагальності йрівності учасниківсудового процесуперед закономі судом,всебічно, повно та об`єктивно з`ясувавши всі обставини справи в межах заявлених вимог, перевіривши їх доказами, які були безпосередньо досліджені у судовому засіданні, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд виходить з наступних підстав та мотивів.

Вирішуючи спірні правовідносини суд виходить з того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1статті 2 Цивільного процесуального кодексу України).

Відповідно до положень частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. При цьому, розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогокодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках (частина 1 статті 13 Цивільного процесуального кодексу України).

Положеннями частини 1 статті 77 вказаного нормативно правового документа визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Частина 2 статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 вказаної частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Аналогічні приписи передбачені частиною 3 статті 12 та частиною 1 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до яких кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 та частиною 1 статті 82 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Так, у ході розгляду справи в межах заявлених вимог та зазначених і доведених обставин, судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини, що мають значення для вирішення справи за суттю.

Як вбачається з матеріалів справи та не оспорювалось сторонами у справі, з 07 лютого 1998 року по 28 вересня 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі.

Рішенням Нововодолазького районного суду Харківської області від 28 вересня 2015 року, ухваленого у справі з єдиним унікальним № 631/1441/15, шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , розірвано. Рішення набрало законної сили 08 жовтня 2015 року (т. 1, а. с. 10).

Від даного шлюбу сторони мають трьох неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 02 липня 2005 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Нововодолазького районного управління юстиції Харківської області, актовий запис № 67 (т. 1, а. с. 6), ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,щопідтверджується копієюсвідоцтва пронародження серії НОМЕР_2 ,виданого 03квітня 2008року Відділомреєстрації актівцивільного стануНововодолазького районногоуправління юстиції Харківськоїобласті,актовий запис№ 43(т.1,а.с.7), ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого 07 липня 2010 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Нововодолазького районного управління юстиції Харківської області, актовий запис № 77 (т 1, а. с. 8).

Згідно вказаних свідоцтв про народження батьками дітей зазначено громадян України: батько ОСОБА_2 , мати ОСОБА_1 .

Таким чином, на підставі зазначених документів судом встановлено факти походження дітей від сторін по справі.

Відповідно доакту №1159від 03грудня 2019року,складеного депутатомокругу №15Нововодолазької селищноїради Харківськоїобласті ЛюдоговськимМаксимом Костянтиновичем,в присутностісвідків: ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ,встановлено,що вдомоволодінні заадресою: АДРЕСА_1 ,фактично проживає ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ,разом зісвоїми дітьми: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1, а. с. 9).

Аналогічні відомостімістяться у акті№ 127від 13лютого 2020року,складеного депутатомокругу №15Нововодолазької селищноїради Харківськоїобласті ЛюдоговськимМаксимом Костянтиновичем,в присутностісвідків: ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , зякого вбачається,що вдомоволодінні заадресою: АДРЕСА_1 ,фактично проживає ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ,разом зісвоїми дітьми: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зі слів свідків сім`я проживає за вказаною адресою з серпня 2019 року (т. 1, а. с. 82).

Вказані акти депутата Нововодолазької селищної ради Харківської області, які посвідчені свідками, підтверджують факт проживання дітей: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 разом з матір`ю, ОСОБА_1 , за одною адресою: АДРЕСА_1 , з серпня 2019 року.

Разом із тим, згідно довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб № 04-55/1943 від 18 вересня 2018 року, виданої Центром надання адміністративних послуг Нововодолазької селищної ради Харківської області на підставі заяви ОСОБА_2 встановлено, що до складу зареєстрованих осіб за адресою: АДРЕСА_2 входять: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1, а. с. 182).

Отже, надана ОСОБА_2 довідка про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб підтверджує лише факт реєстрації дітей за адресою: АДРЕСА_2 , але ніяким чином не дає підтверджень тому, що діти фактично проживають за місцем проживання батька. Інших доказів, які б свідчила про те, що діти дійсно мешкають за адресою місця реєстрації, відповідачем за первісним позовом, ОСОБА_2 , не надано.

З цього приводу слід зазначити, що згідно із статтею 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому, у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Наведені положення статті 29 Цивільного кодексу України не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації.

Таким чином, місце проживання необхідно відрізняти від місця перебування фізичної особи, тобто того місця, де вона не проживає, а тимчасово знаходиться.

Право на вибір місця проживання закріплено у статті 33 Конституції України, яка обумовлює, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Відповідно до характеристики, складеної 10 лютого 2020 року за підписои класного керівника ОСОБА_10 та директора Нововодолазького ліцею № 2 Нововодолазької селищної ради Харківської області Зощук В. М., на учня 4-Б класу ОСОБА_5 , 2010 року народження, встановлено, що хлопчик має високі здібності по засвоєнню навчального матеріалу, проявляє високий інтерес до навчання, думки висловлює чітко, уміє логічно мислити, аналізувати, робити правильні висновки. Богдан ввічливий, відповідальний, врівноважений, доброзичливий, бере активну участь у громадському житті класу. Мама ОСОБА_1 систематично контролює навчання сина та відпоавідально ставиться до його виховання. Регулярно відвідує батьківські збори та виконує рекомендації вчителя (т. 1, а. с. 79).

З характеристики, складеної 10 лютого 2020 року за підписом класного керівника ОСОБА_11 та директора Нововодолазького ліцею № 2 Нововодолазької селищної ради Харківської області Зощук В. М., на ученицю 6-Б класу ОСОБА_12 , 2008 року народження, вбачається, що дівчинка має навчальні досягнення високого та достатнього рівнів, має гарну пам`ять, думки висловлює чітко, уміє логічно мислити, багато уваги приділяє підготовці домашніх завдань. Без поважних причин уроків не пропускає. Ліза ввічлива, відповідальна, щира, весела, доброзичлива, користується авторитетом серед товаришів. Мати підтримує тісний зв`язок зі школою, відповідально ставиться до навчання та виховання доньки, регулярно відвідує батьківські збори (т. 1, а. с. 80).

Згідно характеристики,складеної 10лютого 2020року запідписом класногокерівника ОСОБА_13 та директораНововодолазького ліцею№ 2Нововодолазької селищноїради Харківськоїобласті ЗощукВ.М.,на ученицю9-Акласу ОСОБА_3 ,2005року народження,дівчинка маєнавчальні досягненнявисокого тадостатнього рівнів,має гарнупам`ять,виявляє логічнемислення,має схильністьдо предметівгуманітарного циклу, сисиематично виконує домашні завдання. Юля щира, весела, активна, підтримує дружні стосунки з багатьма учнями, дисципліну не порушує. Мати ОСОБА_1 приділяє належну увагу вихованню та навчанню доньки, цікавиться її шкільним життям, ситематично відвідує батьківські збори (т. 1, а. с. 81).

Вказані докази свідчать про належне та гармонійне виховання дітей, та відповідальне ставлення матері, ОСОБА_1 , до своїх батьківських обов`язків щодо виховання, навчання та розвитку дітей: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 . З надах характеристик вбачається, що мати проявляє належний інтерес до навчання та виховання дітей, бере активну участь у їх шкільному житті, цікавиться їх успіхами у навчанні.

Вищевказне спростовуєтвердження ОСОБА_2 щодоне виконання ОСОБА_1 своїх батьківськихобов`язків та відсутності у останньої інтересу до життя та розвитку їх спільних дітей.

Також з характеристики, складеної 12 лютого 2020 року та зареєстрованої під № 40/01-25, за підписом директора Новоселівського навчально-виховного комплексу (загальноосвітня школа І ІІІ ступенів дошкільний навчальний заклад) Нововодолазької селищної ради Харківської області Андрієнко Л. А. судом встановлено, що ОСОБА_1 , 1976 року народження, має повну вищу педагогічну освіту за спеціальністю «Педагогіка і методика середньої освіти. Біологія» та з 2002 року працює учителем біології та хімії у даному навчальному закладі. За час роботи зарекомендувала себе як відповідальний і дисциплінований педагог, яка може проявити ініціативу і прийняти правильне рішення в питаннях, що стосуються професійної діяльності і знаходиться в межах її компетенції. Вміє добре працювати як з учнівським, так із учительським колективом. Як класний керівник багато працює з учнями 6 класу, організовує цікаві пінавальні виховні заходи, виховні бесіди, залучає учнів до участі в загальноосвітніх заходах, проводить заходи для учнів та батьків. Системно проводить батьківські збори; сприяє формуванню в учнів поваги до принципів загальнолюдської моралі.ю духовних цінностей України. Користується авторитетом серед працівників школи, учнів та батьків, у спілкуванні доброзичлива і привітна, ввічлива, в скрутних ситуаціях завжди націлена на знаходження компромісних рішень. Розлучена, має трьох дітей.ю вихованням яких займається сама (т. 1, а. с. 83 84).

Із матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_2 є учасником бойових дій, що підтверджується відповідною копією посвідчення серії НОМЕР_4 , виданого 28 січня 2016 року Управлінням персоналу штабу війської частини НОМЕР_5 (т. 1, а. с. 44, 74, 156); перебуває на військовій службі за контрактом у військовій частині НОМЕР_6 Східного оперативно територіального обєднання Національної гвардії України м. Харків в період з 02 червня 2017 року, що вбачається з копії довідки від 05 червня 2020 року № 261 за підписом начальника відділення кадрів війської частини 3005 А. Бут (т. 1, а. с. 180).

Як вбачається із копії характеристики, наданою командиром Війської частини НОМЕР_6 Східного оперативно територіального обєднання Національної гвардії України ОСОБА_14 , молодший сержант ОСОБА_2 , за час проходження служби на посаді старшого водія автобуса (мікроавтобуса) 2-го відділення патрульного взводу на автомобілях патрульного батальону зарекомендував себе з позитивного боку, свої посадові обов`язки виконує добре. Головні зусилля в своїй роботі зосереджує на підтриманні високої бойової готовності, успішному виконанні службово-бойових завдань, добре засвовує бойову підготовку, забезпечує підтримання в належному стані техніки, її вдосконалення та правильну експлуатацію, задовільно керує фізичною підготовкою; професійно підготовлений, постійно працює над удосконаленням своїх професійних знань, вміло застосовує отриманні знання на практиці. Вимоги статутів та інших нормативно-правових документів в обсязі займаної посади знає добре; сстиль роботи носить плановий характер, здатний якісно виконуваи поставлені завдання, швидко орієнтуватися і вміло діяти в складних обставинах, вимоглий до себе, здатний критично оцінювати свою діяльність; за своїми професійними, діловими і моральними якостями відповідає займаній посаді (т. 1, а. с. 181).

Згідно висновкуСлужби усправах дітейНововодолазької селищноїради Харківськоїобласті,затверджених рішеннямвиконавчого комітетуНововодолазької селищноїради Харківськоїобласті від27серпня 2020року за№ 118,під часобстеження матері, ОСОБА_1 заадресою: АДРЕСА_1 діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,знаходились завказною адресою.Батько дітей, ОСОБА_2 ,проживає окремоза адресою: АДРЕСА_2 . ОСОБА_1 стверджує,що вонане заперечує,щоб дітипроживали ізбатьком.При спілкуванніз дітьмистало відомо,що дітине бажаютьпроживати збатьком ОСОБА_2 ,а бажаютьлише приходитигостювати донього.Згідно наданихдокументів,діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ,та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,мешкають заадресою проживанняматері, ОСОБА_1 .Відповідно доінформації класнихкерівників 5-Б,7-Бта 10-Бкласів проучасть батьківу шкільномужитті дітей: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ,мати ОСОБА_1 постійно контролюєнавчання дітей,відповідально ставитьсядо їхвиховання,спілкування зкласними керівниками,цікавиться навчанням,регулярно відвідуєбатьківські збори.При обстеженніумов проживаннясім`ї ОСОБА_1 таїї дітейза адресою: АДРЕСА_1 було встановлено, що для дітей створені всі належні умови для проживання, виховання та розвитку, а саме діти мають спальні місця, шафу для одягу, стіл для навчання, стільці, одяг, взуття, постільну білизну. При обстеженні умов проживання батька ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 було встановлено, що діти проживають за адресою матері, але батько бажає, щоб вони проживали з ним. Для дітей створені всі належні умови для проживання, виховання та розвитку, а саме діти мають власні кімнати в яких знаходяться спальні місця, шафа для одягу, стіл для навчання, стільці, постілтну білизну. Орган опіки та піклування виконавчого комітету Нововодолазької селищної ради вважає недоцільно визначити місце проживання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою батька, який проживає по АДРЕСА_2 (т. 1, а. с. 215 218).

Аналізу іншим письмовим доказам суд не наводить, оскільки такі докази не є належними, тобто не стосуються предмета спору. Це також стосується й виписок з банкіських рахунків, наданих відповідачем за первісним позовом та позивачем за зустрічним позовом, відповідно до яких відображений рух коштів на рахунках ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 90 115).

Під час вирішення спірних правовідносин суд виходить з того, що їх правове регулювання здійснюється нормамиКонституції України та Сімейного кодексу України № 2947-ІІІ від 10 січня 2002 року.

Частиною 3 статті 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Положеннями частиною 7 статті 7 Сімейного кодексу України встановлено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Приписами статтей51та52 Конституції України, пунктом 8Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод регламентовано, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Основним законом, який визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров`я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток, встановлює основні засади державної політики у цій сфері є Закон України «Про охорону дитинства».

Частиною 1 статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Кожна дитинамає правона проживанняв сім`їразом збатьками абов сім`їодного зних тана піклуваннябатьків.Батько імати маютьрівні правата обов`язкищодо своїхдітей.Предметом основноїтурботи таосновним обов`язкомбатьків єзабезпечення інтересівсвоєї дитини. Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (стаття 11, частина 1 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ(далі Конвенція про права дитини) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Кожна дитина має право на життя з моменту визначення її живонародженою та життєздатною за критеріями Всесвітньої організації охорони здоров`я, а також право на сімейне виховання та збереження сімейних зв`язків.

Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього.

Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (пункт 1 статті 18 Конвенції про права дитини).

У пункті 1 статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 27 вказаної Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки та інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Отже, з урахуванням положень Конвенції про права дитини пріоритети повинні надаватися якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

За змістомстатей 15,18ЗаконуУкраїни «Проохорону дитинства»,кожна дитинамає правона проживанняв сім`їразом збатьками абов сім`їодного зних та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Дитина, яка проживає окремо від батьків, або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. Держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.

Статтею 14 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

Аналізуючи вищезазначені норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку про те, що будь-хто з батьків не наділений пріоритетним правом на проживання з дитиною.

Також із аналізу вищезазначених норм та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, в рішеннях стосовно дітей їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому найкращі інтереси дитини можуть залежно від їх характеру та серйозності перевищувати інтереси батьків.

За змістом статтей 150, 155 Сімейного кодексу України, здійснюючи свої права та виконуючи обов`язки, батьки повинні передусім дбати про інтереси дитини, батьківські права не можуть здійснюватись усупереч інтересам дитини.

У статті 141 Сімейного кодексу України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Нормами статті 157 Сімейного кодексу України урегульовано, щопитання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою (стаття 160 Сімейного кодексу України).

У відповідності до частини 1 та 2 статті 161 Сімейного кодексу України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Тлумачення наведеної вище норми права свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

Аналогічне за своїм правовим змістом роз`яснення міститься також й у пункті 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про застосування судами законодавства при розгляді справ про право нна шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» відповідно до якого, при вирішенні спору про місце проживання дитини судам належить звертати особливу увагу на її вік та з`ясовувати з ким із батьків вона бажає проживати. Судам слід враховувати також положеннястатті 160 Сімейного кодексу України, якою передбачено, що місце проживання дитини, яка не досягла 10 років, визначаються за згодою батьків, яка досягла 10 років за спільною згодою батьків та самої дитини, а місце проживання дитини, яка досягла 14 років, визначаться нею самою.

У принципі 6 Декларації прав дитини проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю.

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року по справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) відійшла від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме Сімейного кодексу України та принципу 6 Декларації прав дитини, з огляду на наступне.

Законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

Відповідно до принципу 6 Декларації прав дитини, яка прийнята Генеральною Асамблеєю Організації Обєднаних Націй 20 листопада 1959 року, дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння. Вона має, коли це можливо, рости під опікою і під відповідальністю своїх батьків і в усякому разі в атмосфері любові і моральної і матеріальної забезпеченості.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

З цього приводу слід зазначити, що Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (Hunt v. Ukraine, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (Mamchur v. Ukraine, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, щодо підтримки ідеї про те, що в усіх рішеннях, які стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що рівність прав батьків випливає з прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток і належне виховання, у першу чергу повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.

Дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї (частина 1 статті 171 Сімейного кодексу України).

Тлумачення частини 2 статті 171 Сімейного кодексу України свідчить, що вона закріплює випадки, коли думка дитини має бути вислухана обов`язково. До таких випадків належить, зокрема вирішення питання про місце проживання дитини (статті 160, 161 Сімейного кодексу України).

Аналогічна норма також міститься у пункті 1 частини 1 статті 45 Цивільного процесуального кодексу України.

Суд у судовому засіданні, що відбувалося 04 березня 2021 року, безпосередньо вислухав думку самих дітей: неповнолітньої ОСОБА_3 , малолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_15 , які одноголосно повідомили про те, що фактично мешкають разом із матірю ОСОБА_16 та надалі бажають проживати з нею. Батька відвідують постійно, іноді залишаються у нього на ніч, мати не перешкоджає їх спілкуванню, але постійно проживати з ним бажання не мають.

Як встановлено із матеріалів справи ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_6 , тобто на момент розгляду справи вона має повних 16 років, а отже місце свого проживання має право визначати самостійно за своїм власним бажанням.

Щодо визначення місця проживання малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , які досягли на момент рогляду справи 13 років та 11 років відповідно, суд, окрім їх думки бере до уваги, у відповідності до приписів частини 4 та 5 статті 19 Сімейного кодексу України, висновок Служби у справах дітей Нововодолазької селищної ради, затверджений рішенням Виконавчого комітету Нововодолазької селищної ради Харківської області від 27 серпня 2020 року № 118, щодо недоцільності визначення місця проживання дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_15 за місцем проживання їх батька ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 215 218).

Суд вважає вищезазначене рішення уповноваженого органу обґрунтованим та таким, що не суперечить інтересам дітей та їх бажанню.

Частиною 3статті 29 Цивільного кодексу України визначено, що місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом. При вирішенні спору щодо місця проживання дітей, суд бере до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, вік дітей, майновий стан батьків, що мають істотне значення, але насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо. Такий висновок узгоджується з правовою позицією викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18), де вказано, що при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо.

Урахування думки дитини щодо її життя передбачає й стаття 12 Конвенції з прав дитини, в якій записано, що Конвенція зобов`язує держави-учасниці забезпечити дитині, здатній формулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що стосуються її, і цим поглядам має приділятись належна увага, згідно з віком дитини та зрілістю.

Отже, з досягненням віку 10 років у дитини з`являється право не тільки бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема, у визначенні місця проживання.

Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

В даній справі суд виходить з принципу «найкращих інтересів дитини», який був докладно розтлумачений Комітетом Організації Обєднаних Націй із прав дитини у Зауваженнях загального порядку № 14 (2013) «Про право дитини на приділення першочергової уваги якнайкращому забезпеченню її інтересів». Зокрема, Комітет акцентує увагу на тому, що призначенням концепції найкращих інтересів дитини є забезпечення повномасштабної та ефективної реалізації всіх прав, проголошених у Конвенції, усебічний розвиток дитини (пункт 4), оцінка найкращих інтересів дитини в кожному окремому випадку при дотриманні балансу «усіх елементів, необхідних для прийняття рішення в конкретній ситуації для конкретної дитини або групи дітей» (пункт 46). Визначення того, яке саме рішення буде прийнято в «найкращих інтересах дитини», має починатися з оцінки конкретних обставин, що роблять дитину унікальною. Це означає врахування судом одних та ігнорування інших елементів, а також впливає на те, яким чином вони будуть ураховані один щодо одного (пункт 49).

Також у відповідності до приписів статті 263 Цивільного процесуального кодексу України суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18), відповідно до якої «тлумачення частини першої статті 161 Сіменого кдексу України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».

Вирішуючи спір, враховуючи усі наведені вище норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, зокрема фактичне міце проживання дітей із матірю та їх бажання надалі мешкати разом із нею, суд дійшов висновку про доцільність визначення місця проживання ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_15 замісцем проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

При цьому судом встановлено, що ОСОБА_1 не чинить ОСОБА_2 будь-яких перешкод у спілкуванні, побаченні з дітьми, а також у їх вихованні.

Судом не встановлено обставин, які б категорично унеможливлювали проживання обох дітей з батьком чи з матір`ю, проте вирішальними обставинами у розв`язанні цього конкретного спору є бажання дітей та їх чітка позиція з цього приводу.

Встановлені факти у сукупності з іншими обставинами, зокрема, відсутність у батьків бажання вирішити спір стосовно дітей у позасудовому порядку, ступінь гостроти неприязних стосунків між ними, дають підстави для висновку, що задля забезпечення найкращих інтересів дітей, принаймні як тимчасовий захід, буде правильним визначити їхнє місце проживання разом з матірю, тобто у звичному для них соціальному середовищі.

Батько дітей, який безсумнівно відіграє важливу роль у житті та розвитку дітей, має право та обов`язок піклуватися про їхнє здоров`я, стан розвитку, незалежно від того, з ким діти будуть проживати.

У разі зміни обставин у відносинах сторін спору, в першу чергу, відносин між батьками, а також встановлення можливості їхнього спільного спілкування та проведення часу з дітьми, визначене у цій справі місце проживання дітей може бути змінено як за згодою батьків, так і в судовому порядку.

Отже зогляду навикладене,враховуючи наданідокази, висновок органу опіки та піклування, а також бажання дітей проживати разом з матір`ю та їх прихильність до матері, суд вважає за доцільне у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 щодо визначення місця проживання дітей за адресою його проживання та стягнення аліментів на їх утримання, відмовити.

Щодо позовних вимог про стягнення аліментів на утримання дітей: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , суд виходить з приписів частини 2 статті 51 Конституції України та статті 180 Сімейного кодексу України, якими чітко визначений обов`язок батьків утримувати дітей до їх повноліття.

Аналогічне за своїм правовим змістом роз`яснення міститься також й у пункті 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 25 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів».

Як вже загачалося, положеннями статті 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку.

При цьому суд зауважує, що згідно з положеннями статті 27 Конвенції про захист прав дитини, батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Статтею 18 зазначеної вище Конвенції передбачено, що суд повинен докласти всіх можливих зусиль для того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини.

Відповідно до частини 3 статті 181 Сімейного кодексу України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу їх матері, батька (або) у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з якими проживає дитина.

Аналіз норм глави 15 Сімейного кодексу Українидає підстави зробити висновок, що утримання дитини є обов`язком обох батьків, а право на стягнення аліментів на утримання дитини виникає у того з батьків, з яким постійно, окремо від іншого батька проживає дитина.

Отже, з огляду на наведене слід зробити висновок, що обсяг відповідальності батьків не залежить від проживання їх разом чи окремо від дитини, і цей факт не звільняє від обов`язку забезпечувати такі умови життя дитини, які є достатніми для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, соціального та духовного розвитку.

Зазначений висновок підтверджується і наявністю відповідальності за ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків, який передбачено у частині 4 статті 155 Сімейного кодексу України.

Згідно дослідженихдоказів таз`ясованих усудовому засіданніобставин буловствнолено,що діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживають разом з матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначені обставини жодним чином не спростовані відповідачем за первісним позовом та його представником під час судового розгляду.

Стягнення аліментів у судовому порядку є правом того з батьків, з ким проживає неповнолітня дитина, передбаченим Сімейним кодексом України, незалежно від надання допомоги на утримання дитини в добровільному порядку.

Судом встановлено, що фактично діти проживають та бажють надалі проживати разом з матір`ю, а отже тягар по її утриманню здебільшого покладається на позивача за первісним позовом. ОСОБА_2 жодних обставин, які б свідчили про його звільнення від сплати аліментів суду не надано, а тому суд вважає необхідним покладення на останнього аліментного зобов`язання.

Імперативними припасами частин 1 та 2 статті 182 Сімейного кодексу України встановлено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує:

1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини;

2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів;

3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;

3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів;

3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;

4) інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальнийгарантованийрозмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Визначаючи розмір аліментів, які необхідно стягувати з відповідача за первісним позовом на утримання дітей, суд враховує вимоги позивача за первісним позовом ОСОБА_16 , а також те, що ОСОБА_2 має офіційне місце роботи та постійний дохід, інші діти або непрацездатні батьки на його утриманні відсутні, має задовільний стан здоров`я, доказів того, що останній є непрацездатним за станом здоров`я, суду не надано.

Так, за досліджених обставин встановлено, що батько дітей ОСОБА_2 є працездатною особою, згідно довідки № 261 від 05 червня 2020 року, наданої за підписом начальника відділення кадрів військової частини НОМЕР_6 підполковником А. Бут, вбачається, що молодший сержант ОСОБА_2 перебуває на військовій службі за контрактом у військовій частині НОМЕР_6 Східного оперативного територіального об`єднання Націонаної гвардії України м. Харкова в період з 02 червня 2017 року (т. 1, а. с. 180).

З оглядуна вищевикладене,повно тавсебічно з`ясувавшиобставини справи,оцінивши зібраніу справідокази,суд вважає,що позовнівимоги ОСОБА_1 слід задовольнитив повномуобсязі тастягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , у розмірі 1/3 частки з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи із дня пред`явлення позовної заяви і до досягнення дітьми повноліття.

А отже позовна вимога за зустрічним позовом ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_1 на йогокористь аліменти наутримання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,у розмірі1/2частини усіхвидів їїзаробітку (доходу),але неменше ніж1/2частини прожитковогомінімуму,встановленого длядитини відповідноговіку,на кожнудитину,до досягнення ОСОБА_3 повноліття,після чогостягнути аліментиу розмірі1/3частини усіхвидів їїзаробітку (доходу),але неменше ніж1/2частини прожитковогомінімуму,встановленого длядитини відповідноговіку накожну дитину,до досягнення ОСОБА_12 повноліття,а зцієї датистягнути 1/4частину усіхвидів їїзаробітку (доходу),але неменше ніж1/2частини прожитковогомінімуму, встановленого длядитини відповідноговіку,до досягнення ОСОБА_15 повноліття,починаючи віддня пред`явленняпозову задоволеннюне підлягає.

При цьому суд виходить з приписів статті 180 Сімейного кодексу України, якимипередбачено саме обов`язок,а не право батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Враховуючи положення частини 1 статті 191 Сімейного кодексу України суд вважає, що аліменти з відповідача за первісним позовом необхідно стягувати з дня звернення ОСОБА_16 до суду, тобто починаючи з 18 грудня 2019 року.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 430 Цивільного процесуального кодексу України суд допускає негайне виконання рішення у межах суми платежу за один місяць.

Ухвалюючи рішенняпро задоволенняпозовних вимогза первіснимпозовом ОСОБА_1 суд у відповідності до положень підпункту 6 частини 1 статті 264 Цивільного процесуального кодексу України вважає за необхідне вирішитипитання про розподіл між сторонами у справі судових витрат.

Відповідно до частини 1 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, частиною 6 цієї ж норми процесуального права визначено, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Положеннями частин 1 та 2 статті 133 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Таким законом є Закон України «Про судовий збір» № 3674-VІ від 08 листопада 2011 року, який встановлює правові засади справляння, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та його повернення.

Згідно з абзацом 1 частини 1 статті 3 зазначеного вище Закону, судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством України.

Так, за подання до суду фізичною особою позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1% ціни позову, але не менш 0,4 розміру та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду (частина 1 абзацу 1 підпункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір»).

Із даним позовом ОСОБА_1 звернулась до суду у грудні 2019 року.

Відповідно до абзацу 3статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» № 2629-VIII від 23 листопада 2018 року, з 01 січня 2019 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб встановлений в сумі 1921 гривень, а тому за подання до суду цієї позовної заяви позивач повинна була б сплатити судовий збір у розмірі 768 гривень 40 копійок.

Проте, враховуючи положення пункту 3 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» № 3674-VІ від 08 листопада 2011 року, які передбачають, що у справах про стягнення аліментів позивач звільняється від сплати судового збору, судові витрати слід покласти на відповідача за первісним позовом ОСОБА_2 .

Разом із тим, судові витрати за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , із залученням до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служби у справах дітей Нововодолазької селищної ради Харківської області, про визначеннямісця проживаннядітей тастягнення аліменті,у відповідностідопункту 2 частини 2 статті 141 Цивільного процесуального кодексу Українивизначено, слід залишити за останнім.

З огляду на вище викладене, керуючись статтями 1 5,7,10 13, 76 81,83,89, 128 131,133,137,141,211,214, частиною 1 статті223,статтею 235, пунктом 2 частини 1 та частиною 3 статті258, статтями 259, 263 265,267, 268, частинами 5 та 11 статті272, частинами 1 і 2 статті 273, частиною 1 статті 352, статтями354,355, пунктом 1 частини 1 статті 430 Цивільного процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів задовольнити .

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ,на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 аліменти на утримання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , у розмірі 1/3 (однієї третьої) частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 18 грудня 2019 року і до досягнення дітьми повноліття.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ,судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок у дохід держави.

В частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць рішення суду підлягає негайному виконанню.

У задоволенні позовних вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , із залученням до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служби у справах дітей Нововодолазької селищної ради Харківської області, про визначення місця проживання дітей та стягнення аліментів відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У відповідності до пункту 15.5 розділу 1 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а саме Нововодолазький районний суд Харківської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості щодо учасників справи, які не оголошуються при проголошенні рішення:

Позивач запервісним позовом,відповідач зазустрічним позовом: ОСОБА_1 ,реєстраційний номероблікової карткиплатника податків НОМЕР_7 ,місце проживаннячи перебування: АДРЕСА_1 .

Відповідач запервісним позовом,позивач зазустрічним позовом: ОСОБА_2 ,реєстраційний номероблікової карткиплатника податків НОМЕР_8 ,місце проживаннячи перебування: АДРЕСА_2 .

Третя особа,яка не заявляєсамостійних вимогщодо предметаспору: Служба у справах дітей Нововодолазької селищної ради Нововодолазького району Харківської області, місце знаходження: Харківська область, селище міського типу Нова Водолага, вулиця Донця Григорія, будинок № 14, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 04397997.

Повний текст рішення складений та підписаний, з урахуванням приписів частини 6 статті 259 Цивільного процесуального кодексу України, 13 вересня 2021 року.

Суддя: Т. М. Трояновська