Рішення

від 10.09.2021 по справі 910/5093/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.09.2021Справа № 910/5093/21

Суддя Господарського суду міста Києва Лиськов М.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Омега"

(49041, м. Дніпро, вул. Панікахи, 15)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Стаєр Бізнес Компані"

(03134, м. Київ,вул. Сім`ї Сосніних, буд. 17)

про стягнення 278 880, 00 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Омега" (далі-позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Стаєр Бізнес Компані" про стягнення 278 880, 00 грн. згідно Договору оренди.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.04.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/5093/21 та вирішено розгляд справи здійснювати в порядку (за правилами) спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, оскільки вказана справа є справою незначної складності та визнана судом малозначною.

22.04.2021 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в котрому проти задоволення позовних вимог заперечує

11.05.2021 позивачем подано відповідь на відзив.

18.05.2021 відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Оскільки клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, а наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

З моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк, для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо, у зв`язку з чим суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.

Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.

Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

При цьому судом враховано, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Водночас, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

З огляду на зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

13 березня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю ОМЕГА (Орендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю СТАЄР БІЗНЕС КОМПАНІ (Орендодавець) було укладено договір оренди нерухомості (далі - договір оренди), відповідно до п. 2.1 якого Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування (оренду) на передбачений умовами Договору Строк оренди нежитлові Приміщення, основні параметри яких та погоджені додаткові умови оренди наведені в Додатку № 1 до цього Договору, що є його невід`ємною частиною.

Об`єкт оренди був переданий в користування ТОВ ОМЕГА за відповідним Актом приймання-передачі приміщення (№1) від 13.03.2020.

Відповідно до Додатку № 1 до договору оренди, об`єктом оренди є нежитлова будівля -Торговельний комплекс з продажу продовольчих та непродовольчих товарів літ.А-1, в т.ч. тамбур літ.а-1, навіс літ.А І , техобладнання літ.а, козирьок, I-IV -мостіння, загальною площею 1 328 кв.м. за адресою: м. Дніпро (Дніпропетровськ), вул. Запорізьке шосе, 42. Гарантійний платіж складає 278 880,00 грн.

У відповідності до п. 6.9 договору оренди, протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту укладення Договору Орендар сплачує Орендодавцю Гарантійний платіж у розмірі, що наведений в Додатку № 1 до цього Договору (далі - Гарантійний платіж ), який може бути використаний Орендодавцем для компенсації будь-яких збитків, понесених в результаті не виконання Орендарем умов цього Договору. У разі, якщо протягом Строку оренди, Гарантійний платіж не буде використаний, цей платіж може бути зарахований як Орендна плата за останній місяць оренди. Умови цього пункту застосовуються також у разі розірвання цього Договору, в порядку, передбаченому Договором. У випадку збільшення розміру Орендної плати до моменту настання останнього місяця оренди, Орендар зобов`язується здійснити доплату до платежу - різницю, яка виникне в зв`язку з таким збільшенням.

30 квітня 2020 року ТОВ ОМЕГА сплатило ТОВ СТАЄР БІЗНЕС КОМПАНІ Гарантійний платіж у передбаченому договором оренди розмірі 278 880,00 грн.

Строк договору оренди закінчився 31.12.2020 (Додаток №1 до договору оренди).

15 січня 2021 року за Актом приймання-передачі приміщення (№2) до договору оренди, ТОВ ОМЕГА повернуло ТОВ СТАЄР БІЗНЕС КОМПАНІ об`єкт оренди.

Відповідно пп. 6.9.3 п. 6.9 договору оренди, у разі якщо протягом Строку оренди. Гарантійний платіж не буде використаний, не зарахований як Орендна плата за останній місяць оренди, або в разі дострокового розірвання Договору з ініціативи або з вини Орендодавця, Орендодавець повертає Гарантійний платіж Орендарю впродовж 5 (п`яти) робочих днів з Дня закінчення оренди шляхом перерахування Орендодавцем грошових коштів у розмірі - наведеному в Додатку № 1 до цього Договору на рахунок Орендаря.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що оскільки протягом строку дії договору оренди жодних утримань з Гарантійного платежу здійснено не було, Відповідач зобов`язаний був в строк до 10 січня 2021 року повернути Позивачу Гарантійний платіж, однак своїх зобов`язань не виконав.

17 лютого 2021 року на адресу Відповідача було направлено лист з вимогою повернути Гарантійний платіж.

Листом від 26.02.2021 №32/02 ТОВ СТАЄР БІЗНЕС КОМПАНІ відмовило ТОВ ОМЕГА в повернені гарантійного платежу в розмірі 278 880,00 грн., посилаючись на утримання з суми гарантійного платежу коштів на відшкодування вартості спожитої електроенергії за липень 2020 року та збитків на відновлення об`єкту оренди, вказавши про готовність повернути ТОВ ОМЕГА 2 720,00 грн.

Спір у справі виник у зв`язку з тим, що позивач вказує на безпідставність та протиправність не повернення ТОВ СТАЄР БІЗНЕС КОМПАНІ ТОВ ОМЕГА гарантійного платежу в передбачений договором оренди строк та порядок, у зв`язку з чим позивач вказує на існування заборгованості у розмірі 278 880,00 грн.

Договір є договором оренди, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України та Глави 30 Господарського кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у їх сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст.ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Норми вказаної статті кореспондуються з положеннями статті 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до п.6.9. Договору оренди протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту укладення Договору Орендар сплачує Орендодавцю Гарантійний платіж у розмірі, що наведений в Додатку № 1 до цього Договору (далі - Гарантійний платіж ), який може бути використаний Орендодавцем для компенсації будь-яких збитків, понесених в результаті не виконання Орендарем умов цього Договору.

Відповідач заперечуючи проти задоволення позовних вимог вказує на протиправність проведеного утримання з суми Гарантійного платежу в частині компенсації збитків з наступних підстав.

Відповідно до змісту Акта приймання-передачі приміщення (№1) від 13.03.2020 року, зокрема, в п.4 Акта вказано, що на дату його підписання Сторони свідчать, що приміщення повністю відповідає положенням Договору, зокрема всім санітарним та технічним вимогам, придатне для його використання за призначенням.

Відповідно до умов Договору оренди позивач взяв на себе зобов`язання щодо належного утримання орендованого приміщення.

Так, згідно п.4.5. Договору оренди Орендар протягом всього Строку Договору зобов`язується підтримувати приміщення у належному і привабливому стані, забезпечувати підтримку зовнішнього і внутрішнього вигляду приміщення відповідно до його призначення. Орендар забезпечує все необхідне обслуговування та оснащення приміщення.

Пунктом 7.2.3. Договору оренди визначено, що позивач зобов`язується використовувати приміщення відповідно до умов Договору, запобігати його пошкодженню, псуванню, підтримувати належний технічний стан та зовнішній вигляд.

Також, п.7.2.8 Договору оренди передбачає обов`язок позивача, зокрема, регулярно здійснювати поточний ремонт та догляд за приміщенням відповідно до умов Договору, самостійно та за власний рахунок здійснювати експлуатацію, поточний ремонт та заміну внутрішнього сантехнічного та електрообладнання, що знаходиться в приміщенні.

Водночас, як сам позивач зазначає в позові, жодних ремонтних робіт, оздоблень, поліпшень, реконструкції, тощо в приміщенні з 13.03.2020 року не проводилось, власне як не проводилось в 2020 році взагалі.

Відповідач в якості заперечення проти задоволення позовних вимог вказує, що твердження позивача про те, що стан приміщення не змінився протягом строку його експлуатації (оренди) не може відповідати дійсності, оскільки характер господарської діяльності позивача сам собою передбачає великий потік відвідувачів, постійні розвантажувально-завантажувальні роботи, переміщення товару в торговому залі орендованого приміщення.

Пунктом 7.2.6. Договору оренди передбачено, що Орендар несе повну матеріальну відповідальність за шкоду та збитки, які виникли з його вини у зв`язку із використанням приміщення, та усуває їх за власний рахунок.

Пунктом 11.9. Договору оренди встановлено, що збитки, заподіяні невиконанням чи неналежним виконанням однієї із Сторін зобов`язань за цим Договором, підлягають відшкодуванню іншій Стороні у повному обсязі, понад сплачену пеню (штраф, пеню).

Також, п.3.6. Договору оренди визначено, що після завершення Строку оренди, приміщення повинне бути повернене Орендодавцю у стані, придатному для використання за призначенням, але не гірше стану, в якому воно було передане в оренду, у відповідності до умов цього Договору з урахуванням нормального зносу.

15.01.2021 року у зв`язку із закінченням строку оренди приміщення було повернуто, про що складено Акт приймання-передачі приміщення (№2) до Договору оренди нерухомого майна від 13.03.2020 року (далі - Акт). При цьому сторонами була здійснена відео фіксація стану приміщення, яка була долучена до даного Акту (електронний цифровий носій з відеозаписом додається). Навіть, при візуальному огляді приміщення представниками відповідача було виявлено, що стан приміщення, на момент його повернення є незадовільним. Тому, у вказаному Акті сторонами зазначено, що претензія щодо стану приміщення буде надана Орендарю додатково.

З метою визначення фактичного стану приміщення, яке було повернуто позивачем, та вартості відновлювальних робіт, 18.01.2021 року між ТОВ СТАЄР БІЗНЕС КОМПАНІ та TOB КСК БІЛДІНГ був укладений Договір №18/01/21 про надання послуг по обстеженню нежитлового приміщення, розташованого за адресою: м. Дніпро, Запорізьке шосе - 42, та складання кошторисної документації на відновлювальні роботи. Згідно умов даного Договору вартість послуг ТОВ КСК БІЛДІНГ складає 5000 грн.

За результатами проведеного обстеження спеціалістами ТОВ КСК БІЛДІНГ було складено кошторисну документацію на відновлювальні роботи, розмір яких складає 176794,53 грн.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Положеннями ст.1166 Цивільного кодексу України встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Керуючись положеннями Договору оренди та нормами чинного законодавства України, відповідач направив претензію позивачу про відшкодування збитків на загальну суму 181794,53 грн. (сто вісімдесят одна тисяча сімсот дев`яносто чотири гривні 53 копійки): вартість відновлювальних робіт в розмірі 176794,53 грн. (сто сімдесят шість тисяч сімсот дев`яносто чотири гривні 53 копійки) та вартість послуг за Договором про надання послуг №18/01/2021 від 18.01.2021р. в розмірі 5000 грн.

Проте за твердженнями відповідача, котрі не спростовані позивачем, дана претензія була залишена з боку позивача без відповіді.

З огляду на вказане суд погоджується із твердженням відповідача, що позивачем в порушення умов Договору оренди не були виконані належним чином зобов`язання щодо підтримання приміщення у належному і привабливому стані, здійснення поточного ремонту, внаслідок чого відповідачу були нанесені збитки. Доказів зворотнього позивачем до матеріалів справи не представлено.

Таким чином, суд приходить до висновку, що на підставі п.6.9., п.7.2.6. Договору відповідачем було правомірно здійснено утримання з гарантійного платежу суму понесених збитків в розмірі 181794,53 грн.

Щодо посилань позивача на протиправність проведеного утримання з суми Гарантійного платежу в частині компенсації вартості електричної енергії суд зазначає наступне.

Після купівлі 13.03.2020р. приміщення та передачі його в оренду позивачу ТОВ СТАЄР БК з метою забезпечення належного електропостачання до даного приміщення було вчинено всіх необхідних заходів для укладення договору на постачання електричної енергії. Однак, згідно п.4.27. Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджені постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №312 від 14.03.2018р. (надалі - Правила) з новим споживачем відповідні договори можуть бути укладені лише за умови розірвання договорів з попереднім споживачем. Також, обов`язок повідомити Електропостачальника та оператора систем про намір припинити дію відповідних договорів, надати заяву про це та здійснити сплату всіх платежів покладається саме на попереднього споживача. Отже, до моменту вчинення всіх необхідних дій попереднім споживачем, ТОВ СТАЄР БК не мало можливості укласти відповідний договір про постачання електроенергії для орендованого позивачем приміщення.

27.07.2020 року відповідач отримав лист від позивача вих.№27/07-2, в якому було зазначено, що компанія ТОВ СОФТ КУЛ , яка була, як вказує позивач, держателем договору на постачання електричної енергії до орендованого позивачем приміщення з відповідною компанією-постачальником, вимушена з 22 липня 2020 року його розірвати. Також, позивач просив забезпечити безперебійне електропостачання орендованого приміщення у зв`язку з можливим ризиком його відключення від мережі, що може призвести до псування реалізованого супермаркетом VARUS товару.

31.07.2020р. ТОВ СТАЄР БК було оплачено частково постачання електроенергії згідно рахунку №111/2551/39-447/7/1/111 в сумі 94365,06 грн.

Враховуючи те, що позивач фактично спожив та використав у своїй господарській діяльності в орендованому приміщенні в липні 2020 року електроенергії на суму, яка була сплачена відповідачем, ТОВ СТАЄР БК направило на адресу позивача рахунок №14 від 31.07.2020р. для компенсації та акт наданих послуг №12 від 31.07.2020р. Проте, листом вих.№11/08/20 від 11.08.2020 року позивач відмовився сплатити даний рахунок та підписати акт наданих послуг, мотивуючи тим, що прямий договір на постачання електроенергії на липень 2020р. оформлений на іншу компанію, а тому у відповідача не має законних підстав для нарахування фактичного обсягу споживання електроенергії за липень 2020р. по об`єкту.

Звертаємо увагу суду на те, що в рахунку, який був сплачений відповідачем, фактичним платником було зазначено Товариство з обмеженою відповідальністю ОНМ ЛІМІТЕД (далі - ТОВ ОНМ ЛІМІТЕД ),

Проте, посилання позивача про те. що станом на липень 2020 року фактичним утримувачем Договору на постачання електроенергії до орендованого ним приміщення був ТОВ СОФТ КУЛ , є такими, що не відповідають дійсності та обставинам даної справи.

На той час, зокрема, станом на липень 2020 року, фактично стороною за Публічним Договором про постачання електричної енергії від 01.01.2019 року для приміщення (м. Дніпро, вул. Запорізьке шосе, 42), яке орендував позивач, було Товариство з обмеженою відповідальністю ОНМ ЛІМІТЕД , що підтверджується листом Товариства з обмеженою відповідальністю Дніпровські енергетичні послуги (код ЄДРПОУ 42082379) вих.№445ЛЖЕР від 04.01.2021 року, яке постачало електроенергію для вказаного приміщення.

Також, в даному листі ТОВ Дніпровські енергетичні послуги зазначає, що ТОВ ОНМ ЛІМІТЕД має заборгованість по оплаті електроенергії за липень 2020 року, тому грошові кошти в сумі 94365,06 грн., сплачені відповідачем, як власником, на утримання свого майна та попередження негативних наслідків для господарської діяльності юридичної особи - відключення електропостачання, були зараховані на виконання обов`язків саме ТОВ ОНМ ЛІМІТЕД . Отже, ТОВ Дніпровські енергетичні послуги своїм листом підтвердило, що ТОВ СОФТ КУЛ не має жодного стосунку до господарських та правових відносин щодо постачання та оплати електроенергії для приміщення за адресою м. Дніпро, вул. Запорізьке шосе, 42.

Попереднім власником орендованого позивачем приміщення, у якого відповідач придбав це приміщення, було Акціонерне товариство АЛЬФА-БАНК (код ЄДРПОУ 23494714).

Таким чином, позивачем не доведено суду та не обґрунтовано підставність як укладення з ТОВ СОФТ КУЛ договору №01/01-14-3111 від 01.01.2020, так і компенсації за даним договором спожитої ним електричної енергії в орендованому приміщенні за адресою м. Дніпро, вул. Запорізьке шосе, 42, а також здійснення безпосередньо ТОВ СОФТ КУЛ відповідних платежів до електропостачальної компанії в інтересах позивача.

Тому, на підставі п.6,9., п.7.2.6. Договору відповідачем було здійснено утримання з гарантійного платежу суму понесених збитків в розмірі 94365,06 грн.

Підсумовуючи викладені вище та встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Омега" про повернення 278 880,00 грн. гарантійного платежу по договору оренди задоволенню не підлягають, враховуючи відсутність у матеріалах справи належних та допустимих доказів на підтвердження вказаних вимог позивача.

Всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд зазначає, що обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Так, за змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Надаючи оцінку доводам всіх учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 ГПК України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Щодо інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №127/3429/16-ц.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Позивач не довів належними та допустимими доказами свою правову позицію.

З огляду на встановлені судом обставини, оцінюючи наявні в матеріалах справи докази, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача є необґрунтованими та не доведеними належними доказами у справі, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог - відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Суддя М.О. Лиськов