Рішення

від 06.09.2021 по справі 902/356/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

06 вересня 2021 року м. Чернігівсправа № 902/356/21 Господарським судом Чернігівської області, в складі судді Романенко А.В., за участю секретаря судового засідання Солончевої О.П., за правилами загального позовного провадження в відкритому судовому засіданні розглянуто справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Етнопродукт",

юридична адреса: вул. Київська, 11, поверх 7, м. Чернігів, 14000;

електронна адреса: or@ethnoproduct.com; ІНФОРМАЦІЯ_3;

до відповідача: фізичної особи - підприємця Колісника Дмитра Сидоровича,

юридична адреса: АДРЕСА_1 ;

електронна адреса: ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

про стягнення 29157,70грн

за участю представників сторін:

від позивача: Юрченко О.А. - адвокат, ордер серія КС №841313, видано 01.04.2021;

від відповідача: Кушнір С.В. - адвокат, ордер серія СА №1011277, видано 09.07.2021;

У судовому засіданні 06.09.2021, Господарським судом Чернігівської області, на підставі частини 1 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Товариство з обмеженою відповідальністю Етнопродукт (надалі - ТОВ Етнопродукт ) звернулось до Господарського суду Вінницької області з позовом до фізичної особи - підприємця Колісника Дмитра Сидоровича (надалі - ФОП Колісник Д.С.) про стягнення 29157,70грн заборгованості за договором суборенди земельної ділянки б/н від 24.04.2020 (надалі - Договір), з них: 25793,04грн боргу, 1171,81грн інфляційних втрат за період з червня 2020 року по лютий 2021 року, 433,10грн - 3% річних за період з 16.05.2020 по 01.04.2021 та 1759,75грн пені за період за аналогічний період.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов зазначеного Договору в частині своєчасної оплати за послуги з суборенди земельної ділянки, кадастровий номер 7421481200:04:000:0107, загальною площею 4,6059га, розташованої за межами с. Бутівка Городнянського району Чернігівської області.

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 19.04.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в справі за правилами загального позовного провадження.

03.06.2021, ухвалою Господарського суду Вінницької області, задоволено клопотання позивача б/н від 17.05.2021 про передачу даної справи на розгляд Господарському суду Чернігівської області, в зв`язку з тим, що предметом заявленого позову є стягнення заборгованості за договором суборенди земельної ділянки, яка знаходиться на території Городнянської міської ради за межами села Бутівка Чернігівської області.

Відтак справу №902/356/21 за позовом ТОВ "Етнопродукт" до ФОП Колісника Д.С. про стягнення 29157,70грн заборгованості за договором суборенди земельної ділянки передано на розгляд до Господарського суду Чернігівської області за місцем знаходження об`єкту оренди.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 07.07.2021 справу №902/356/21 прийнято до розгляду за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 21.07.2021.

21.07.2021, у підготовче засідання прибули повноважні представники сторін, участь яких забезпечена в режимі відеоконференції.

Відповідач скористався правом на подання, в порядку статей 165, 178 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), мотивованого відзиву на позов. У підготовчому засіданні повноважний представник відповідача повідомив, що підтримує правову позицію, наведену ним у відзиві на позов.

У підготовчому засіданні, за клопотанням представника позивача, судом оголошено перерву до 09.08.2021, з метою надання останньому можливості підготувати відповідь на відзив, у порядку статей 166, 184 ГПК України.

09.08.2021, у підготовче засідання прибув повноважний представник відповідача, участь якого забезпечена в режимі відеоконференції; повноважний представник позивача до суду не прибув (без пояснення причин), про дату, час та місце слухання справи повідомлений належним чином (присутній в попередньому засіданні). Натомість скористався правом на подання до суду, в порядку статей 166, 184 ГПК України, відповіді на відзив (з доказами направлення цього документа іншій стороні).

За результатами підготовчого засідання, суд, відповідно до п.3 частини 2 статті 185 ГПК України, постановив закрити підготовче провадження та призначив слухання спору по суті на 06.09.2021, в яке, в порядку статей 120, 121 ГПК України, викликав повноважного представника позивача; визнав його явку обов`язковою.

Відповідач, відповідно до статей 167, 184 ГПК України, скористався правом на подання заперечень на відповідь на відзив (завчасно направлені на адресу суду на позивачу).

06.09.2021, у судове засідання прибули повноважні представники сторін; участь представника відповідача забезпечена в режимі відеоконференції.

Судом розпочато розгляд справи по суті та заслухано повноважних представників сторін.

Повноважний представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, з підстав наведених у позовній заяві.

Повноважний представник відповідача проти задоволення позову заперечував, зазначивши що відповідач своєчасно, до подачі позову, повністю розрахувався за послуги суборенди земельної ділянки, кадастровий номер 7421481200:04:000:0107, загальною площею 4,6059га, розташованої за межами с. Бутівка Городнянського району Чернігівської області, за Договором суборенди земельної ділянки б/н від 24.04.2020, про що до відзиву надав належним чином засвідчену копію платіжного доручення №799 від 26.10.2020 на суму 50000грн. У відзиві на позов також звертав увагу, що в досудовому порядку позивачем будь-які заходи щодо врегулювання наявного спору не вживались (всупереч доводам останнього), він довідався про наявність майнових претензій лише після пред`явлення позову до суду. Враховуючи, що орендна плата внесена відповідачем у належний строк, установлений Договором, відсутні підстави для нарахування та стягнення пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат. Враховуючи, що з наявних у матеріалах справи доказів не вбачається порушення будь-яких прав позивача, вважає, що в задоволенні позову має бути відмовлено.

У відповіді на відзив позивач заперечував факт виконання відповідачем зобов`язань за договором суборенди від 24.04.2020, в частині сплати орендної плати в розмірі 25793,04грн за користування земельною ділянкою, кадастровий номер 7421481200:04:000:0107. За поясненнями позивача, сторонами укладено 66 договорів суборенди земельних ділянок на загальну суму 1 914 741,36грн. Відповідачем частково виконано зобов`язання щодо сплати за оренду земельних ділянок за іншими договорами, але не за договором суборенди спірної земельної ділянки, про що свідчить акт звірки від 21.07.2021, доданий до відповіді на відзив.

Звертав увагу, що в платіжному документі (про який зазначав відповідач у відзиві) міститься лише посилання на договір суборенди земельної ділянки від 24.04.2020, однак у призначенні платежу не вказано ні кадастровий номер земельної ділянки, за оренду якої перераховуються кошти; ні фізична особа, яка здала в оренду цю земельну ділянку; ні правильна сума за оренду цієї земельної ділянки. Наведені обставини, на думку позивача, свідчать про те, що відповідач не виконав зобов`язання щодо сплати за оренду земельної ділянки, з кадастровим номером 7421481200:04:000:0107.

У запереченнях на відповідь на відзив відповідач підтвердив, що дійсно між сторонами існували й інші правочини, предметом яких була суборенда земельних ділянок, що укладені сторонами в один день (24.04.2020). Водночас звертав увагу суду, що кошти за платіжним дорученням №799 від 26.10.2020 перераховано ним саме в рахунок виконання умов спірного договору, в той час як позивач не спростовує факт отримання таких коштів та не надає належних доказів на підтвердження того, що указані кошти зараховано в рахунок виконання будь-якого іншого договору. Акт звіряння взаємних розрахунків за період квітень 2020 року по червень 2021 року за договором суборенди №24/04/2020 від 24.04.2020 (що фізично не існує, оскільки правочин за таким номером сторонами не укладався), складений позивачем у односторонньому порядку та не має юридичної сили.

Повноважні представники сторін у судовому засіданні 06.09.2021 підтримали правову позицію, наведену ними в письмових заявах по суті спору.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши повноважних представників сторін, з`ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, господарський суд

ВСТАНОВИВ :

Згідно з п.1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частина 1 статті 626 ЦК України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини 1 статті 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, в тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Як вбачається з матеріалів справи, 24.04.2020, між ТОВ Етнопродукт (Орендар, позивач) та ФОП Колісником Д.С. (Суборендар, відповідач) укладено договір суборенди земельної ділянки (надалі- Договір), за умовами якого (п.1.1.) Орендар зобов`язується за плату передати Суборендарю земельну ділянку в строкове платне користування без зміни цільового призначення, а Суборендар зобов`язується прийняти і використовувати земельну ділянку відповідно до умов цього Договору та вимог земельного законодавства.

За умовами пунктів 1.2. - 1.4., 1.6. Договору земельна ділянка, що передається в суборенду, знаходиться в користуванні Орендаря відповідно до договору оренди від 01.09.2016 між Орендарем і Орендодавцем ОСОБА_1., в якому передбачено право суборенди (п.3 додаткової угоди від 01.08.2019). Земельна ділянка розташована за межами села Бутівка Городнянського району Чернігівської області. Загальна площа земельної ділянки складає 4,6059га, у тому числі рілля - 4,6059га, кадастровий номер земельної ділянки 7421481200:04:000:0107. Категорія земель, до якої відноситься земельна ділянка, що є предметом цього Договору: землі сільськогосподарського призначення.

За пунктом 2.1. Договору земельна ділянка передається в суборенду до 30.11.2020 з дати підписання цього Договору. Договір суборенди підлягає державній реєстрації.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформованого 19.05.2020 за №209396068, за ФОП Колісник Д.М. (суборендар) зареєстровано право суборенди земельної ділянки, кадастровий номер 7421481200:04:000:0107, загальною площею 4,6059га, зі строком суборенди до 30.11.2020 (підстава виникнення: договір суборенди земельної ділянки від 24.04.2020 б/н; орендар: ТОВ Етнопродукт ).

У пункті 3.1. Договору сторонами погоджено, що Суборендар сплачує Орендарю орендну плату в розмірі 5600грн, включно з ПДВ за 1 гектар земельної ділянки за весь період чинності Договору, в наступному порядку: до 15.05.2020 - 10% від загальної суми Договору; до 15.07.2020 - 40% від загальної суми Договору; решту коштів, а саме 50%, Суборендар сплачує Орендарю не пізніше, ніж у третій день збирання врожаю з земельної ділянки, але не пізніше 15.11.2020.

Підписанням цього Договору сторони підтверджують факт передачі земельної ділянки в суборенду. Після закінчення строку дії цього Договору земельна ділянка вважається повернутою Орендарю (пункти 4.1., 5.1. Договору).

Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 30.11.2020 (п.11.1. Договору).

Проаналізувавши положення укладеного 24.04.2020 сторонами Договору, суд встановив, що даний правочин за своєю юридичною природою є договором оренди нерухомого майна (земельної ділянки), що на час вирішення спору припинив свою дію, в зв`язку із закінченням строку на який його укладено (п. 11.1. Договору). Судом установлено, що на правовідносини сторін, що виникають з його виконання, поширюється дія параграфів 1, 3 глави 58 ЦК України, Земельного кодексу України та Закону України Про оренду землі .

Частиною 1 статті 792 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 93 ЗК України, статтею 1 Закону України Про оренду землі право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

За частинами 1-3 та 5 статті 8 Закону України Про оренду землі орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця (крім випадків, визначених законом). Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду. Умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому. Строк суборенди не може перевищувати строку, визначеного договором оренди землі. Право суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації.

За статтею 21 Закону України Про оренду землі орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Як установлено судом, позивачем передано відповідачу в суборенду земельну ділянку загальною площею 4,6059га, у тому числі рілля - 4,6059га, кадастровий номер земельної ділянки 7421481200:04:000:0107, за оренду якої відповідач відповідно до п.3.1. Договору повинен сплачувати орендну плату в розмірі 5600,00грн з ПДВ, за 1 гектар земельної ділянки за весь період чинності договору, а саме: до 15.05.2020 - 2579,30грн (10 % від загальної суми Договору); до 15.07.2020 - 10317,22грн (40% від загальної суми Договору); та 12896,52грн (50% від загальної суми Договору) не пізніше 15.11.2020.

30.11.2020, позивачем виставлено відповідачу рахунок №102 про сплату 25793,04грн суборендної плати за користування, на підставі Договору, земельною ділянкою, кадастровий номер 7421481200:04:000:0107.

Підставою звернення до суду з даним позовом є порушення відповідачем умов договору від 24.04.2020 суборенди указаної земельної ділянки, в частині своєчасного внесення орендної плати, в строк установлений п.3.1. Договору. Як наслідок, за порушення грошових зобов`язань, позивачем, окрім орендної плати в розмірі 25793,04грн, заявлено до стягнення неустойку (пеню) в сумі 1759,75грн, нараховану відповідно до п.9.2. Договору, три відсотка річних у сумі 433,10грн та інфляційні втрати в сумі 1171,81грн, нараховані на підставі частини 2 статті 625 ЦК України.

Тобто до обставин, що входять до предмету доказування в даній справі, належить з`ясування наявності між сторонами договірних відносин та факт порушення відповідачем грошових зобов`язань щодо своєчасної оплати за користування земельною ділянкою (ідентифікованою в Договорі).

За частиною 1 статті 530 ЦК України якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що в певних умовах звичайно ставляться. Аналогічні положення наведені в частині 1 статті 526 ЦК України.

Статтею 193 ГК України та статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

За статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його в строк, установлений договором або законом.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позову з підстав недоведеності позивачем на підставі належних та допустимих доказів факту порушення його прав та охоронюваних законом інтересів, на підтвердження своєчасного розрахунку за зобов`язанням по оплаті орендної плати за користування земельною ділянкою, кадастровий номер 7421481200:04:000:0107, надав до матеріалів справи належним чином засвідчену копію платіжного доручення №799 від 26.10.2020 на суму 50000грн, з призначенням платежу: за суборенду земельної ділянки згідно договору від 24.04.2020 .

Позивач факт отримання указаних коштів не спростував, однак зазначив, що отримані ним кошти було зараховано в оплату заборгованості відповідача за іншими договорами суборенди, що мають спільну дату зі спірним Договором.

Дослідивши наявну в матеріалах справи копію платіжного доручення №799 від 26.10.2020 на суму 50000грн із призначенням платежу: за суборенду земельної ділянки згідно договору від 24.04.2020 , та провівши аналіз доводів обох сторін, суд зазначає.

Загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, відповідальність суб`єктів переказу, а також загальний порядок здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами визначено Законом України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні .

Згідно з дефініціями, наведеними в пунктах 1.30., 1.35. статті 1 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні платіжне доручення - розрахунковий документ, який містить доручення платника банку, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача; розрахунковий документ - документ на переказ коштів, що використовується для ініціювання переказу з рахунка платника на рахунок отримувача.

Відповідно до п.1.7. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті (затвердженої постановою правління НБУ від 21.01.2004 №22) кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі розрахункових документів стягувачів згідно з главами 5 та 12 цієї Інструкції.

За п.3.7. вказаної Інструкції реквізит призначення платежу платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення призначення платежу . Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.

Таким чином, право визначати призначення платежу в платіжних документах згідно з вказаними нормами належить виключно платнику.

З приводу наведеного слід також зауважити, що в випадку, коли в графі платіжного доручення призначення платежу відсутні посилання на період, дату, номер договору, згідно з яким здійснюється платіж, тощо, такий період має визначатись одержувачем відповідно до умов договору між платником та одержувачем коштів. Якщо відповідні застереження в договорі відсутні, то в разі наявності заборгованості платежі мають відноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку: починаючи з тієї, що виникла в найдавніший період, до повного її погашення.

Наведений вище алгоритм розподілу коштів врегульований в статті 534 ЦК України, яка визначає правила виконання грошового зобов`язання, якщо наявна сума грошей є меншою за суму боргу, і вимоги кредитора в повному обсязі не можуть бути задоволені. У такому випадку вимоги кредитора погашаються в установленій черговості (якщо інше не встановлено договором або законом): у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання (в даному випадку мова йдеться про судові витрати та інших обов`язкових платежів, витрати на юридичну допомогу тощо; такі витрати мають бути підтверджені кредитором); у другу чергу підлягають сплаті проценти та неустойка, в разі їх нарахування на підставі договору або закону; в третю чергу сплачується основна сума боргу.

Інший порядок погашення вимог кредитора може бути встановлений договором. Сторони можуть передбачити, наприклад, першочергове погашення основної суми боргу або інші правила тощо. Можливість застосування положень статті 534 ЦК України безпосередньо залежить від змісту реквізиту призначення платежу платіжного доручення, згідно з яким боржник здійснював платіж кредиторові на виконання грошового зобов`язання. Це означає, що якщо платник (боржник) здійснює переказ коштів, чітко зазначаючи призначення платежу - погашення основного боргу (оплата товару, робіт, послуг), черговість, установлена статтею 534 цього Кодексу застосовуватися не може.

Розподіл коштів може здійснюватися кредитором відповідно до статті 534 ЦК України в випадку, коли стягнення заборгованості здійснюється в порядку виконавчого провадження, або платіж буде отримано без реквізиту призначення платежу , чи як загальна підстава - на виконання договору або погашення кредиторської заборгованості тощо. Отримувач коштів, якщо інше не передбачено договором, не вправі самостійно визначати порядок зарахування коштів, якщо платник чітко визначив призначення платежу. Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 26.12.2019 у справі №911/2630/18.

Судом установлено, що договором від 24.04.2020 суборенди спірної земельної ділянки (засвідчена копія наявна в матеріалах справи) не встановлено вимог до черговості зарахування коштів, перерахованих Суборендарем у рахунок виконання договірних зобов`язань, так само як і вимог до порядку заповнення ним реквізиту призначення платежу у платіжному документі при проведенні безготівкового розрахунку.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

Відповідно до статті 13 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій

Статтею 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (стаття 79 ГПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Такі висновки Верховного Суду наведені в постановах від 29.10.2020 у справі 905/1630/19, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18.

За частиною 1 статті 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Виходячи з пояснень повноважних представників обох сторін, судом установлено, що між сторонами 24.04.2020 було укладено 66 різних договорів суборенди земельних ділянок (що мають спільну дату), при цьому, з`ясувати в якій послідовності (хронологічному порядку) такі правочини укладено сторонами, та в якому порядку слід розподіляти кошти, сплачені відповідачем у рахунок грошових зобов`язань за цими правочинами, не є можливим з наявних у матеріалах справи доказів.

Згідно з копією платіжного доручення №799 від 26.10.2020 на суму 50000грн (додана до відзиву) вбачається, що виходячи з призначення платежу кошти сплачено відповідачем за суборенду земельної ділянки за договором від 24.04.2020, тобто за договором від тієї ж дати, що і спірний, та з тим самим предметом - суборенда земельної ділянки, при цьому, сума платежу достатня для задоволення вимог позивача за спірним Договором.

За висновком суду, доводи позивача про зарахування указаних коштів у рахунок погашення зобов`язань відповідача за іншими правочинами, в той час як він не ідентифікував в рахунок яких саме зобов`язань ним зараховано кошти, сплачені відповідачем за вказаним платіжним документом та підстави такого розподілу коштів (зокрема, позивач не визначив у рахунок суборенди яких саме земельних ділянок та в яких сумах було розподілено кошти за платіжним дорученням №799 від 26.10.2020) не ґрунтуються на жодних доказах у справі.

Акт звіряння взаємних розрахунків за період квітень 2020 - червень 2021 років між ТОВ Етнопродукт та ФОП Колісник Д.С. за договором суборенди земельної ділянки 24/04/2020 від 24.04.2020 (доданий до відповіді на відзив), складено позивачем у односторонньому порядку, відтак не має юридичної сили, тому зміст цього документу не може бути враховано судом при вирішенні даного спору. Водночас, будь-яких доказів на підтвердження того, що відповідач ухиляється від проведення звірки розрахунків із позивачем, останній до суду також не надав.

Виходячи з принципу змагальності сторін, саме на позивача покладено обов`язок доведення правомірності заявлених ним вимог, відтак, суд, оцінивши наявні в матеріалах справи докази та заслухавши повноважних представників обох сторін, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення основного боргу за недоведеністю позивачем наявності порушеного права, за захистом якого він звернувся до суду, з огляду на підтверджену належними доказами (платіжне доручення №799 від 26.10.2020) сплату відповідачем орендної плати за спірним договором, що позивачем у ході розгляду цієї справи не спростовано.

У межах даного спору також заявлено вимоги про стягнення неустойки (пені) в сумі 1759,75грн за період з 16.05.2020 по 01.04.2021, трьох відсотків річних в сумі 433,10грн за аналогічний період та інфляційних втрат у сумі 1171,81грн за період з червня 2020 року по лютий 2021 року, з підстав порушення відповідачем грошових зобов`язань за Договором.

Граничні строки оплати орендної плати за Договором погоджено сторонами в п.3.1., згідно з яким Суборендар сплачує Орендарю орендну плату в наступному порядку: до 15.05.2020 - 2579,30грн (10 % від загальної суми Договору); до 15.07.2020 - 10317,22грн (40% від загальної суми Договору); та не пізніше 15.11.2020 - 12896,52грн (50% від загальної суми Договору).

Судом установлено, що відповідач розрахувався за оренду спірної земельної ділянки станом на 26.10.2020 (згідно з платіжним дорученням №799 від 26.10.2020), тобто допустив прострочення виконання грошового зобов`язання в сумі 2579,30грн у період з 16.05.2020 по 25.10.2020 (виконання зобов`язання прострочено на 163 календарні дні); в сумі 10317,22грн у період з 16.07.2020 по 25.10.2020 (виконання зобов`язання прострочено на 102 календарні дні).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі сплата неустойки (штрафу, пені) та відшкодування збитків.

Частина 1 статті 216 ГК України передбачає, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення в сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до статей 546 та 549 ЦК України виконання зобов`язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється в відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності в кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

За пунктом 9.2. Договору сторони погодили, що в разі прострочення сплати орендної плати Суборендарем відповідно до п.3.1. останній зобов`язаний сплатити Орендарю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої вчасно суми за кожний день прострочення платежу.

За частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується порушення відповідачем грошових зобов`язань за Договором (у частині своєчасної сплати першого та другого платежу), суд, керуючись п.3.1., п.9.2. Договору та частиною 2 статті 625 ЦК України, провівши перерахунок заявлених до стягнення нарахувань: пені, відсотків річних та інфляційних втрат, виходячи з установленого судом періоду прострочення виконання грошового зобов`язання, дійшов висновку про задоволення позову в частині вимог про стягнення: пені в сумі 490,48грн за період з 16.05.2020 по 25.10.2020, відсотків річних у сумі 120,72грн за аналогічний період та інфляційних втрат у сумі 94,72грн за період з червня по жовтень 2020 року.

Судом відмовлено за безпідставністю нарахування в частині вимог про стягнення пені в сумі 1269,27грн, в частині відсотків річних у сумі 312,38грн та інфляційних втрат у сумі 1077,09грн, оскільки матеріалами справи підтверджується, що станом на 26.10.2020 відповідач у повному обсязі виконав грошові зобов`язання за Договором.

При ухваленні рішення в справі, суд, у тому числі вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами (п.5 частина 1 статті 237 ГПК України).

Відповідно до статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи зокрема відносяться витрати понесені учасником справи на отримання професійної правничої допомоги.

Згідно зі статтею 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (1); розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (2).

За статтею 129 ГПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог . Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити в зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо), що подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За приписами частини 3 статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Частинами 3 - 6 статті 126 ГПК України визначено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) (1); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) (2); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт (3); ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (4).

У разі недотримання вимог частини 4 статті 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 ГПК України). Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 126 ГПК України).

Водночас за частиною 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи (1); чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес (2); поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо (3); дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (4).

Виходячи з аналізу вказаних статей для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу суд, зокрема, повинен враховувати критерії складності справи, обсяг наданих адвокатом послуг, кваліфікації і досвіду адвоката, ціну позову, керуватися принципами розумності та справедливості.

У позовній заяві позивач повідомив, що орієнтовний розмір витрат на правову допомогу в межах даної справи становить 10000грн. У процесі судового розгляду його повноважний представник надав до суду детальний перелік робіт, виконаний в ході представництва інтересів ТОВ Етнопродукт у межах справи №902/356/21, за яким збільшено судові витрати на правову допомогу до 11112,8грн (у тому числі включено 112,8грн витрат на поштовий зв`язок у процесі судового розгляду спору).

На підтвердження заявленого розміру витрат на правову допомогу надав до матеріалів справи належним чином засвідчені копії: договору №01-03-2021/ю1 від 01.03.2021, укладений між Адвокатським об`єднанням Яр.ВАЛ та ТОВ Етнопродукт ; додатку №1 від 01.03.2021 до нього, яким, зокрема, погоджено, що вартість однієї години роботи адвоката, що пов`язана з виконання основної правової роботи за Договором, становить 1000грн; ордер серія КС №841313, виданий 01.04.2021; а також детальний перелік робіт, виконаних адвокатом Яр.ВАЛ у межах судової справи №902/356/21, згідно з яким останнім на представлення інтересів клієнта в суді витрачено 11 год, вартість яких складає 11000грн (3год на ознайомлення із документами, наданими ТОВ Етнопродукт ; 2год на аналіз норм чинного законодавства та судової практики; 4год на підготовку позовної заяви, розрахунку суми позову та надсилання позову; 2год на аналіз відзиву, підготовку та направлення відповіді на відзив); крім того, як зазначено позивачем, витрати адвоката на надсилання поштовим зв`язку письмових заяв по суті спору (позовної заяви та відповіді на відзив) складає 112,8грн.

Відповідач у відзиві на позов повідомив, що розмір судових витрат на правову допомогу, понесених ним у ході вирішення даного спору складає 5000грн.

На підтвердження заявлених витрат відповідач надав до матеріалів справи належним чином засвідчені копії: договору №17 від 05.05.2021 про надання професійної правничої допомоги та представництво в господарському суді, що укладений між Адвокатським бюро Дефініція Кушніра та ФОП Колісником Д.С.; ордер серія ЧК №130297, виданий 06.05.2021; ордер серія СА №1011277, виданий 09.07.2021; свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №345, виданого 19.10.2009 на підставі рішення Черкаської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури; копію акту прийому-передачі виконаних робіт №1 від 07.05.2021, згідно з яким адвокатом надано клієнту правову допомогу в межах справи №902/356/21 на загальну суму 5000грн, у тому числі 2000грн на складання відзиву на позов; 1000грн на складання заперечення на відповідь на відзив та 2000грн на представництво інтересів клієнта в судових засіданнях.

Велика Палата Верховного Суду, правові висновки якої є обов`язковими для врахування судом першої інстанції в силу частини 4 статті 236 ГПК України, вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatismutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/WestAllianceLimited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/WestAllianceLimited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

Тобто, судові витрати на професійну правничу допомогу повинні бути фактичними, неминучими, а їх розмір - обґрунтованим.

За змістом п.1 частини 2 статті 126 та частини 8 статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Тобто, витрати на надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п.1 частини 2 статті 126 ГПК України).

Вказана правова позиція наведена в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, постанові Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 20.12.2019 у справі №903/125/19.

За статтею 129 ГПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог .

Суд , беручи до уваги ступінь складності справи, характер та обсяг наданих адвокатом позивача послуг (складання позовної заяви, відповіді на відзив та участь в судових засіданнях 21.07.2021 та 06.09.2021) та послуг наданим адвокатом відповідача (складання відзиву на позов, заперечення на відповідь на відзив, а також участь в судових засіданнях 21.07.2021, 09.08.2021 та 06.09.2021), з урахуванням ціни заявленого позову (29157,7грн), виходячи з принципу розумності, справедливості та пропорційності , керуючись частиною 4 статті 129 ГПК України (відсоток задоволення позову - 2,42) вирішив покласти на відповідача відшкодування позивачу судових витрат по сплаті судового збору в сумі 54,93грн та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 72,11грн (із розрахунку: (2915,77грн + 64грн) х 2,42%), де 2915,77грн - 10% від ціни позову та 64грн, документально підтверджені витрати на поштовий зв`язок); та покласти на позивача відшкодування відповідачу судових витрат на професійну правову допомогу в сумі 2845,21грн (2915,77грн х 97,58%).

Керуючись статтями 42, 46, 73, 74, 76-80, 91, 123, 129, 165 - 167, 178, 184, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Етнопродукт (юридична адреса: вул. Київська, 11, поверх 7, м. Чернігів, 14000; код ЄДРПОУ 03798553) до фізичної особи - підприємця Колісника Дмитра Сидоровича (юридична адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення 29157,7грн, задовольнити частково.

2. Стягнути з фізичної особи - підприємця Колісника Дмитра Сидоровича (юридична адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Етнопродукт (юридична адреса: вул. Київська, 11, поверх 7, м. Чернігів, 14000; код ЄДРПОУ 03798553) 490,48грн пені, 120,72грн відсотків річних, 94,72грн інфляційних втрат, 54,93грн судового збору та 72,11грн витрат на професійну правову допомогу.

Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Етнопродукт (юридична адреса: вул. Київська, 11, поверх 7, м. Чернігів, 14000; код ЄДРПОУ 03798553) на користь фізичної особи - підприємця Колісника Дмитра Сидоровича (юридична адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) 2845,21грн витрат на професійну правову допомогу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови в відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду, відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається в порядку визначеному статтею 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 13.09.2021.

Повідомити учасників справи про можливість одержання інформації по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Суддя А.В. Романенко