Рішення

від 02.09.2021 по справі 461/1963/20

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №461/1963/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2021 року зал судових засідань №11

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гулика А.Г.,

за участю:

секретаря судового засідання Лєбєдєва Д.Ю.,

представника позивача Ломаги Ю.Т.,

представника третьої особи Шмотолохи О.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові у порядку загального позовного провадження справу за позовом об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Свободи 11 до заступника міського голови з питань розвитку Москаленка Андрія Олександровича, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача управління охорони історичного середовища Львівської міської ради, виконавчого комітету Львівської міської ради про визнання протиправними дій, скасування постанови про накладення фінансових санкцій

в с т а н о в и в :

I. Стислий виклад позицій учасників справи

1. 19.02.2020 об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Свободи 11 код ЄДРПОУ 38369986, місцезнаходження: 79000, Львівська обл., м.Львів, проспект Свободи, буд.11 (далі - позивач) звернулося до Галицького районного суду міста Львова з позовною заявою до виконавчого комітету Львівської міської ради код ЄДРПОУ 26256622, місце знаходження: м.Львів, пл.Ринок,1 (далі - відповідач), у якій просить суд:

1.1. визнати протиправними дії відповідача щодо накладення на позивача адміністративного стягнення за постановою №0026 від 19.02.2020 (далі - оскаржувана постанова або оспорюване рішення);

1.2. скасувати постанову № 0026 від 19 лютого 2020 року про накладення фінансових санкцій за порушення законодавства про охорону культурної спадщини.

2. Позов обґрунтований тим, що позивач про накладення стягнення у вигляді штрафу дізнався лише із загальнодоступного джерела, а саме - із інтернет -ресурсу zaxid.net . Позивач зазначає, що інкримінованих йому згідно з оскаржуваною постановою дій, які полягають у проведенні незаконних робіт, що можуть завдати або завдали шкоди пам`ятці ОСББ Свободи 11 , не вчиняв. Також позивач посилається на те, що оспорюване рішення прийнято безпідставно та з порушенням Кодекс України про адміністративні правопорушення, а саме - не відповідає приписам статей 268 та 280 зазначеного кодексу, які передбачають обов`язкову участь особи, яка притягається до адміністративної відповідальності у розгляді справи про адміністративне правопорушення; визначають права такої особи, зокрема, щодо подання доказів та надання пояснень; закріплюють предмет доказування у справах про притягнення осіб до адміністративної відповідальності. Позивач стверджує, що з огляду на недотримання зазначених обставин оскаржувана постанова підлягає скасуванню.

3. 28.09.2020 до суду надійшов відзив виконавчого комітету Львівської міської ради, в якому останній проти задоволення позову заперечив. В обґрунтування заперечень відповідач посилається на те, що спірне рішення про застосування штрафних санкцій прийнято не виконавчим комітетом Львівської міської ради, а заступником міського голови з питань розвитку А.Москаленко, який діяв у межах, на підставі та у спосіб, передбачений законодавством, оскільки допустимість накладення фінансових санкцій за порушення законодавства про охорону культурної спадщини прямо передбачено однойменним Законом України Про охорону культурної спадщини .

4. Правом на подання відзиву на позовну заяву відповідач не скористався, що не перешкоджає розгляду та вирішенню справи за наявними матеріалами.

5. Правом на подання пояснень третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача управління охорони історичного середовища Львівської міської ради не скористалась, що не перешкоджає розгляду та вирішенню справи за наявними матеріалами.

6. Правом на подання відповіді на відзив, заперечення та пояснень щодо позову та(або) відзиву відповідні учасники справи не скористались, що не перешкоджає розгляду та вирішенню справи за наявними матеріалами.

7. Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав. Просив суд задовольнити позов повністю.

8. Відповідач у судове засідання не з`явився, належним чином повідомлений про час, дату і місце розгляду справи. Клопотань про розгляд справи без його участі чи про відкладення розгляду справи від нього не надійшло, що не перешкоджає розгляду та вирішенню справи за наявними матеріалами.

9. Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача управління охорони історичного середовища Львівської міської ради у судове засідання явку представника не забезпечила, належним чином повідомлена про час, дату і місце розгляду справи. Клопотань про розгляд справи без участі представника чи про відкладення розгляду справи від неї не надійшло, що не перешкоджає розгляду та вирішенню справи за наявними матеріалами.

10. Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача виконавчого комітету Львівської міської ради у судовому засіданні проти задоволення позову заперечила. Просила суд відмовити у задоволенні позову повністю.

II. Рух справи

1. Ухвалою Галицького районного суду міста Львова від 03.03.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням сторін.

2. Ухвалою Галицького районного суду міста Львова від 06.05.2020 зобов`язано виконавчий комітет Львівської міської ради надати суду належним чином завірені копії матеріалів справи щодо накладення фінансових санкцій на ОСББ Свободи 11 у зв`язку із порушенням законодавства про охорону культурної спадщини

3. Ухвалою Галицького районного суду міста Львова від 26.05.2020 адміністративну справу №461/1963/20 передано за предметною юрисдикцією до Львівського окружного адміністративного суду.

4. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 24.06.2020 справу №461/1963/20 прийнято до провадження, призначено до розгляду у порядку загального позовного провадження.

5. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 28.09.2020 проведено заміну первісного відповідача у справі виконавчого комітету Львівської міської ради належним відповідачем заступником міського голови з питань розвитку Москаленком Андрієм Олександровичем.

6. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 28.09.2020 залучено третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача управління охорони історичного середовища Львівської міської ради та виконавчий комітет Львівської міської ради.

7. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 17.12.2020 закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті.

III. Фактичні обставини справи

1. Заслухавши пояснення представників позивача та третьої особи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

2. Ухвалою Львівської міської ради №4969 від 25.04.2019 прийнято рішення вилучити за згодою з користування товариства з обмеженою відповідальністю Солодка вишиванка земельну ділянку площею 0,0995 га на вул.П.Дорошенка, 2 (кадастровий №4610136600:02:002:0018) та надати вказану земельну ділянку об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку Свободи 11 у власність для обслуговування багатоквартирного будинку (код КВЦПЗ 02.03 - для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку) за рахунок земель житлової та громадської забудови.

3. Підпунктами 3.2.1. та 3.2.2. ухвали Львівської міської ради №4969 від 25.04.2019 встановлено обов`язки ОСББ Свободи 11 використовувати землі в охоронній зоні згідно з вимогами інженерних служб міста і не чинити перешкод при будівництві нових інженерних мереж, а також дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних зі встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.

4. 19.02.2020 заступником міського голови з питань розвитку А.Москаленко у присутності голови Личаківської районної адміністрації (І.Лозинського), голови Сихівської районної адміністрації (Г.Гладяк), голови Франківської районної адміністрації (О.Тимчишина), голови Шевченківської районної адміністрації (Н.Банах), начальника управління охорони історичного середовища (Л.Онищенко-Швець), начальника відділу охорони та використання об`єктів культурної спадщини управління охорони історичного середовище (О.Хандина), заступника голови з питань житлово-комунального господарства Галицької районної адміністрації (Р.Гавчака) прийнято постанову №0026, якою до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 170 000 грн.

5. Оскаржуваною постановою встановлено, що фактичною підставою для застосування фінансових стягнень стало проведення позивачем незаконних підготовчих робіт, що завдали або могли завдати шкоди буферній зоні об`єкта Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО Ансамблю історичного центру Львова . Постанова №0026 від 19.02.2020 прийнята на підставі акта про вчинення порушення законодавства про охорону культурної спадщини, фотофіксації порушення законодавства про охорону культурної спадщини.

6. Згідно з актом про вчинення порушення законодавства про охорону культурної спадщини (Т.1, а.с.56) такий складений у зв`язку з проведенням позивачем в будинку АДРЕСА_1 незаконних підготовчих робіт, що завдали або могли завдати шкоди буферній зоні об`єкта Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО Ансамблю історичного центру Львова .

7. Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №206315679, сформованої 08.04.2020 (Т.1, а.с.24, 45-46) співвласниками земельної ділянки кадастровий №4610136600:02:002:0018, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 на праві спільної сумісної власності є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Підставою виникнення права власності у вказаних осіб є договір про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Ростовою Л.О.

8. Датою державної реєстрації права власності відповідно до зазначеної інформаційної довідки є 16.09.2019.

9. 06.02.2020 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м.Львові зареєстровано повідомлення №ЛВ010200370954 про початок виконання підготовчих робіт, а саме - реконструкції нежитлових приміщень під торговий заклад з конференц-залом та готельними номерами у верхніх поверхах на АДРЕСА_2 . Із змісту вказаного повідомлення від 06.02.2020 вбачається, що замовниками відповідних робіт є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

10. 29.01.2020 Галицькою районною адміністрацією зареєстровано заяву ОСОБА_1 №3-М-6823/АП-31 щодо надання дозволу на тимчасове порушення благоустрою при виконанні робіт з влаштування тимчасової огорожі по АДРЕСА_2 .

11. Галицька районна адміністрація у листі -відповіді від 06.02.2020 №31-вих-8519 повідомила ОСОБА_1 про відмову у видачі дозволу на порушення благоустрою за адресою: АДРЕСА_2 у зв`язку із поданням заявницею неповного пакету документів для прийняття запитуваного нею дозволу. Крім того, цим же листом проінформовано ОСОБА_1 про необхідність проведення робіт щодо демонтажу встановленої тимчасової огорожі по вул.Дорошенка,2.

IV. Позиція суду

1. Вирішуючи спір по суті, суд виходив з наступного.

2. Частиною 2 статті 19 Конституції України від 28.06.1991 №254к/96-ВР визначено обов`язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Указана норма основного закону означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

3. На підставі означає, що суб`єкт владних повноважень: повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

4. У межах повноважень означає, що суб`єкт владних повноважень повинен приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень,не перевищуючи їх.

5. У спосіб означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

6. Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь врегульовано Законом України №1805-ІІІ Про охорону культурної спадщини від 08.06.2000 у редакції спірних правовідносин (далі - Закон України №1805-ІІІ).

7. Питання відповідальності за порушення законодавства про охорону культурної спадщини унормовано статтями 43-47 названого нормативно-правового акта.

8. Із оскаржуваної постанови вбачається, що на позивача накладено стягнення у вигляді штрафу у відповідності до положень статті 44 Закону України №1805-ІІІ. За приписами названої норми відповідний орган охорони культурної спадщини накладає на юридичну особу, яка є власником або уповноваженим ним органом чи замовником робіт, такі фінансові санкції: (1) за проведення будь-яких незаконних робіт, що можуть завдати або завдали шкоди пам`ятці, її території, охоронюваній археологічній території, охоронним зонам, історичним ареалам населених місць, - у розмірі від тисячі до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; (2) за недодержання вимог щодо захисту, збереження, утримання, використання, реставрації, реабілітації пам`яток, у тому числі тих вимог, що передбачені охоронними договорами, умисне доведення їх до стану руйнації - у розмірі від тисячі до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; (3) за вчинення дій, передбачених абзацами другим і третім цієї частини, щодо об`єкта всесвітньої спадщини, його території, буферної зони - у розмірі від п`яти тисяч до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; (4) за неподання, несвоєчасне подання або подання явно недостовірної інформації про виявлені у процесі земляних, будівельних, шляхових, меліоративних та будь-яких інших робіт об`єкти культурної спадщини - у розмірі від ста до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; (5) за ухилення власника пам`ятки або уповноваженого ним органу від підписання охоронного договору або за порушення ним режиму використання пам`ятки - у розмірі від ста до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; (6) за невиконання припису органів охорони культурної спадщини - у розмірі від п`ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Рішення органу охорони культурної спадщини про застосування фінансових санкцій може бути оскаржено до суду. Фінансові санкції, накладені органом охорони культурної спадщини, стягуються у встановленому законом порядку.

9. З викладеного вбачається, що нормативне номінування штрафів за статтею 44 Закону №1805-ІІІ як фінансових санкцій та формальне відмежування їх законодавцем від переліку допустимих адміністративних стягнень згідно зі статтею 24 КпАП України свідчить про здійснення формальної правової кваліфікації відповідно до національного законодавства в межах автономного виду відповідальності з тяжінням до означення фінансової відповідальності. За цих умов, нормативних та фактичних підстав відносити штрафи за статтею 44 Закону України №1805-ІІІ до заходів адміністративної відповідальності немає.

10. Крім того, суд зауважує, що суб`єктом адміністративної відповідальності є саме фізична особа. Натомість згідно з оскаржуваною постановою №0026 від 19.02.2020 штрафні санкції застосовано до юридичної особи.

11. Екстраполюючи викладене на спірні правовідносини, суд дійшов висновку про нерелевантність норм Кодексу України про адміністративні правопорушення до правового конфлікту, що виник у межах справи, яка розглядається, а тому відхиляє аргументи позивача про недотримання відповідачем положень статей 268 та 280 згаданого кодексу при прийнятті оспорюваного рішення.

12. Перевіряючи оскаржене рішення на предмет відповідності критеріям правомірності, суд зазначає наступне.

13. Суд здійснює перевірку юридичної та фактичної обґрунтованості мотивів, покладених суб`єктом владних повноважень в основу оскаржених рішень крізь призму положень частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України), яка визначає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку, суд вважає, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

14. Аналізуючи оскаржене рішення, суд вказує, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, відповідно до частини другої статті 2 КАС України, має на увазі, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

15. Європейський Суд з прав людини у рішенні у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01.07.2003 вказав, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

16. У рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

17. Отже, рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: взяти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

18. Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.

19. При цьому, суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

20. Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб`єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб`єкта, визначених законом.

21. При цьому, прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб`єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.

22. Таким чином, висновки та рішення суб`єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

23. Так, критерій прийняття рішень, вчинення (невчинення) дій на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, за змістом випливає з принципу законності, що закріплений у частині другій статті 19 Конституції України, яка передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

24. "На підставі" означає, що суб`єкт владних повноважень: - має бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України; - зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

25. Критерій прийняття рішення, вчинення (невчинення) дії обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії - відображає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, висновки експертів тощо. Суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи.

26. Встановлення невідповідності діяльності суб`єкта владних повноважень хоча б одному із зазначених критеріїв для оцінювання його рішень, дій та бездіяльності може бути підставою для задоволення позову.

27. Як зазначив суд, юридичний склад правопорушень, за наявності яких до відповідального суб`єкта можуть застосовуватися фінансові санкції, серед іншого, відображено у статті 44 Закону України №1805-ІІІ. Названа стаття розкриває особливості об`єктивної сторони складу відповідного правопорушення, а також установлює ознаки, яким повинна відповідати особа, яка притягується до відповідальності на підставі вищевказаної статті.

28. З приводу суб`єкта правопорушення за статтею 44 Закону України №1805-ІІІ суд зазначає, що таким може бути виключно юридична особа за умови, що така є власником, уповноваженою власником або замовником робіт, перелік яких дефінований у диспозиції аналізованої статті. Суд звертає увагу, що за змістом оскаржуваної постанови позивача притягнуто до відповідальності на підставі положень абзацу 3 частини 1 статті 44 Закону України №1805-ІІІ.

29. Суд наголошує на тому, що оскаржувану постанову відповідач прийняв у період, коли позивач не був власником земельної ділянки кадастровий номер 4610136600:02:002:0018.

30. Так, абзацом 3 частини 2 статті 331 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено: якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

31. Згідно з частиною 1 статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Водночас частиною 1 статті 182 ЦК України встановлено, що до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання та підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (пункт 1 частини 1 статті 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ).

32. З викладеного слідує, що земельна ділянка кадастровий номер 4610136600:02:002:0018 як об`єкт цивільно-правових відносин має статус нерухомого майна, тому речові права на таку ділянку підлягають державній реєстрації. Як встановив суд та відображено в описовій частині судового рішення, 16.09.2019 проведено державну реєстрації права власності за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які станом на дату прийняття спірного рішення залишалися співвласниками земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 . Отже, позивач на момент накладення штрафних санкцій не був юридичною особою-власником у розмінні положень статті 44 Закону України №1805-ІІІ.

33. Також позивач не був замовником відповідних підготовчих робіт, виходячи з наступних міркувань. Пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності №3038-VI від 17.02.2011 в редакції спірних правовідносин встановлювалось, що замовником є фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.

34. Частиною 1 статті 35 цього ж Закону передбачено, що виконання підготовчих робіт замовником може здійснюватися після набуття права на земельну ділянку та відповідно до її цільового призначення. Аналогічні за змістом положення продубльовано в пункті 4 Розділу І Порядку виконання підготовчих та будівельних робіт, затвердженого постановою КМУ №466 від 13.04.2011. Зважаючи на те, що речових прав у позивача на земельну ділянку за адресою АДРЕСА_2 не обліковувалось, вказаний суб`єкт не був замовником підготовчих робіт. Більше того, суд встановив, що згідно з повідомленням про початок підготовчих робіт №ЛВ010200370954 від 06.02.2020 замовниками відповідних робіт були ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

35. З приводу ознаки юридична особа, уповноважена власником у розумінні статті 44 Закону України №1805-ІІІ суд зазначає, що форми взаємодії позивача та співвласників земельної ділянки кадастровий номер 4610136600:02:002:0018 відповідач не досліджував. У зв`язку з цим суд звертає увагу на те, що перевірка рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративним судом здійснюється ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення (вчинення дії, допущення бездіяльності). При цьому, суд враховує правову позицію Верховного Суду з цього питання, викладену у постановах від 01 квітня 2020 року у справі №818/494/18, від 11 червня 2020 року у справі №820/2817/17 та від 12 лютого 2020 року у справі №809/1612/17. Таким чином, суд оцінює оспорюване рішення, виходячи лише з тих мотивів, якими керувався суб`єкт владних повноважень при його прийнятті.

36. Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що відповідач не довів правомірність оскаржуваної постанови №0026 від 19.02.2020.

37. Разом з цим, суд зауважує також наступне. Дослідження змісту оспорюваного рішення суб`єкта владних повноважень дозволяє стверджувати, що підставою для прийняття став акт про вчинення порушення законодавства про охорону культурної спадщини та фотоматеріали (Т.1, а.с.55-56). В цьому контексті, суд зазначає, що відображена на фотознімку огорожа може вважатися виключно непрямим доказом винуватості позивача та підтверджує лише факт її (огорожі) зведення у певній локації міста. Натомість сам по собі фотознімок розташування такої огорожі не дає обґрунтованих підстав вважати про вчинення позивачем, інкримінованих йому порушень законодавства про охорону культурної спадщини.

38. Стосовно змісту згаданого акта, суд наголошує, що такий зводиться до фрагментарного цитування положень статті 44 Закону України №1805-ІІІ. Так, з аналізованого акта вбачається виявлення уповноваженою особою факту проведення незаконних підготовчих робіт за адресою: АДРЕСА_2 . Проте суб`єктом складення акта жодним чином не конкретизовано в чому саме полягає незаконність здійснюваних за названою адресою робіт. У свою чергу, оскаржуваною постановою висновки, викладені в акті виявленого порушення, також відтворено без будь-яких уточнень та розкриття змісту незаконних підготовчих робіт .

39. Суд не може залишити поза увагою і те, що акт про вчинення порушення законодавства про охорону культурної спадщини, не містить будь-яких реквізитів, що дозволяють його ідентифікувати - порядкового номера і дати, що не дає можливості суду зробити висновок про те, що саме такий акт слугував підставою для прийняття оскаржуваного рішення

40. Окрім цього, з аналізу абзацу 3 частини 1 статі 44 Закону України №1805-ІІІ висновується, що правопорушення, яке ставиться позивачу у вину може бути вчинене у двох альтернативних формах, котрі є взаємовиключними. Критерієм розмежування таких форм є настання наслідків девіантної поведінки суб`єкта порушення. Суд звертає увагу, що за змістом припису названого вище абзацу правопорушення може полягати як у діях, що можуть завдати шкоди конкретному об`єкту охорони, так і в діях, що вже заподіяли шкоду. При цьому, ні акт про вчинення порушення законодавства про охорону культурної спадщини, ні оскаржувана постанова не детермінує форму вчинення відповідного порушення та не визначає у чому саме полягає шкода для об`єкта охорони.

41. Суд також дослідив відеозапис засідання від 19.02.2020 щодо розгляду питання про накладення штрафу на позивача, з якого вбачається, що на засіданні був присутнім представник власника фізичної особи ОСОБА_3 . Засідання головно стосувалось питання демонтажу огорожі, встановленої за адресою: АДРЕСА_2 .

42. З аналізу відеозапису суд висновує, що відповідач особисто не встановив характеру та змісту правопорушення, не дослідив докази, які стосуються вказаного питання, розгляд справи відбувався формально без з`ясування усіх обставин (засідання щодо притягнення позивача до відповідальності тривало близько трьох хвилин), що мають значення для прийняття обґрунтованого рішення, без будь-якої мотивації та доказів вважав, що земельна ділянка перебуває у користуванні юридичної особи та відповідно наклав штраф на позивача. Хоча відповідачу в ході засідання повідомлялось, що за наданням дозволу до Галицької районної адміністрації на тимчасове порушення благоустрою при виконанні робіт з влаштування тимчасової огорожі по АДРЕСА_2 зверталась саме ОСОБА_1 , якій в цьому відмовили.

43. Вирішуючи питання щодо дотримання критерію обґрунтованості та співмірності застосованого відповідачем розміру фінансових санкцій до позивача, суд зазначає наступне.

44. Суд встановив, що оскарженою постановою на позивача накладено фінансові санкції у максимальному розмірі 170000,00 грн.

45. У відповідності до абзацу 3 частини 1 статті 44 Закону України №1805-ІІІ розмір штрафних санкцій, що можуть застосовуватися за порушення, інкриміноване позивачу, не є фіксованим. Натомість законодавцем визначено нижню та верхню межу для обчислення суми такого штрафу - 5 та 10 тисяч неоподатковуваних мінімумів громадян відповідно. При цьому накладення остаточної суми штрафу здійснюється, виходячи із обставин кожної конкретної справи. На переконання суду, спосіб застосування юридичної техніки, використаний законодавцем у межах аналізованої статті, спрямований забезпечити можливість урахування фактів, що мають істотне значення при прийнятті рішення та індивідуалізації покарання.

46. Суд виходить з того, що визначення точної суми штрафу належить до дискреційних повноважень відповідача. Разом з цим, адміністративний суд управі проаналізувати прийняте рішення з точки зору співмірності та пропорційності обставин вчиненого порушення покладеним на позивача негативних наслідків. Додатково суд звертає увагу на те, що стосовно судового контролю за дискреційними адміністративними актами Європейський суд з прав людини сформував позицію, згідно з якою за загальним правилом національні суди повинні утриматися від перевірки обґрунтованості таких актів, однак все ж суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору.

47. Суд при розгляді справи враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 20.02.2020 у справі №2040/7713/18.

48. З відеозапису засідання від 19.02.2020 щодо розгляду питання про накладення штрафу на позивача вбачається, що відповідач не обґрунтовував обрання максимального розміру накладеного штрафу.

49. Таким чином, відповідач застосував до позивача максимально можливий розмір штрафу, а саме - 170 000 грн, проте будь-яких мотивів такого рішення не навів. Відповідач фактично самоусунувся від аналізу індивідуального ступеня тяжкості інкримінованого порушення, не врахував жодних характеризуючих позивача відомостей чи будь-яких інших обставин, які мають істотне значення при визначенні конкретної суми штрафних санкцій. У зв`язку з викладеним, суд вважає, що рішення відповідача у цій частині не відповідає вимогам обґрунтованості.

50. Суд наголошує, що оцінка правомірності адміністративного акта повинна здійснюватися із урахуванням дотримання як змістових, так і процедурних вимог, котрі стосуються прийняття відповідного рішення суб`єктом владних повноважень.

51. У зв`язку з цим суд зазначає, що відповідно до частини 1 Закону України №1805-ІІІ фінансові санкції, передбачені статтею 44 зазначеного Закону, накладаються керівником, заступниками керівника центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, головою чи заступником голови обласної, районної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, головою чи заступником голови відповідної місцевої ради після розгляду матеріалів, які засвідчують факт правопорушення.

52. З викладеного слідує, що прийняття оскаржуваної постанови належить до компетенції А.Москаленка як заступника голови Львівської міської ради. Відтак суд відхиляє аргументи позивача про необхідність колегіального прийняття рішення про накладення штрафних санкцій.

53. Водночас частинами 2 і 3 статті 45 Закону України №1805-ІІІ передбачено алгоритм прийняття оспорюваного рішення. За змістом названих частин статті 45 зазначеного нормативно-правового акта про вчинення правопорушення, зазначеного у статті 44 цього Закону, особою, уповноваженою органом охорони культурної спадщини, складається акт. Керівник юридичної особи, стосовно якої складено акт, протягом трьох днів з моменту отримання акта може подати письмові пояснення до нього. Акт разом з іншими документами, що стосуються справи, у десятиденний термін з моменту складення акта надсилається посадовій особі, яка має право накладати фінансові санкції. Рішення про накладення фінансових санкцій приймається протягом 10 днів після отримання документів, зазначених у частині другій цієї статті. Рішення про накладення фінансових санкцій оформлюється постановою, що надсилається юридичній особі, на яку накладено фінансові санкції.

54. Суд наголошує на тому, що відповідач не надав доказів надсилання позивачу та не довів отримання останнім акта про складене правопорушення, чим позбавив його права на подання письмових пояснень щодо порушень законодавства про охорону культурної спадщини у відповідності до положень Закону України №1805-ІІІ.

55. Аналізуючи правомірність постанови №0026 від 19.02.2020 з точки зору дотримання відповідачем законодавчо закріпленої процедури прийняття відповідного рішення, суд виходить з того, що певні дефекти адміністративного акта можуть не пов`язуватись з його змістом, а стосуватися процедури його ухвалення. У такому разі можливі дві ситуації: внаслідок процедурного порушення такий акт суперечитиме закону (тоді акт є нікчемним), або допущене порушення не вплинуло на зміст акта (тоді наслідків для його дійсності не повинно наставати взагалі). Отже, саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом .

56. Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.

57. Ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб`єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків і, на противагу йому, принцип формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення . Межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб`єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття.

58. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.04.2020 у справа №813/1790/18.

59. Суд зазначає, що позивач апелює не лише до процедурних порушень, допущених відповідачем. Натомість як на підставу заявлених вимог позивач посилається, зокрема, на неповноту дослідження відповідачем релевантних обставин по справі, що призвело до залишення поза увагою останнього тих фактів, які охоплюються предметом доказування у цій справі. Таким чином, суд висновує, що наявність процесуальних порушень з боку відповідача вплинула на прийняття ним остаточного рішення, яке - за умови відсутності таких порушень - могло бути діаметрально протилежним. З огляду на вказане суд однозначно вважає, що не забезпечення відповідачем права позивача надати письмові пояснення з приводу незаконних будівельних робіт за адресою: АДРЕСА_2 має істотний характер.

60. Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач прийняв оскаржену постанову не на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; без урахування фактичних обставин у справі, що безумовно свідчить про її безпідставність та необґрунтованість.

61. Такі висновки суду є підставою для визнання протиправною та скасування постанови відповідача №0026 від 19.02.2020 про накладення на об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Свободи 11 фінансових санкцій за порушення законодавства про охорону культурної спадщини.

62. Щодо позовної вимоги про визнання протиправними дій відповідача про накладення на позивача адміністративного стягнення суд зазначає, що таку повністю охоплює та поглинає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом визнання протиправною та скасування оскарженої постанови, а тому такі відповідно не потребують окремого визнання протиправними в судовому порядку.

63. З врахуванням викладеного у задоволенні позовної вимоги про визнання протиправними дій відповідача про накладення на позивача адміністративного стягнення необхідно відмовити повністю.

64. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

65. Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

66. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

67. Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

68. Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

69. Щодо клопотання представника позивача, отриманого судом 17.11.2020, про постановлення окремої ухвали, суд зазначає наступне.

70. Відповідно до частин 1,2 статті 249 КАС України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.

71. Визнання протиправною та скасування оскарженої постанови в повній мірі поновлює порушені права позивача та, само по собі, не може слугувати єдиною та достатньою підставою для постановлення окремої ухвали щодо відповідача.

72. З огляду на вказане, у задоволенні клопотання представника позивача про постановлення окремої ухвали щодо відповідача необхідно відмовити повністю.

73. Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що позивач при зверненні з позовом до Галицького районного суду м. Львова судовий збір не сплатив. У зв`язку з цим, враховуючи положення статті 139 КАС України розподіл судових витрат між сторонами не здійснюється.

Керуючись статтями 6, 9, 73-76, 242, 243, 244, 245 КАС України, суд

в и р і ш и в:

1. позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову №0026 від 19.02.2020 про накладення фінансових санкцій за порушення законодавства про охорону культурної спадщини.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити повністю.

4. Судові витрати між сторонами не розподіляються.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Повне рішення суду складене 13 вересня 2021 року.

Суддя А.Г. Гулик