Постанова

від 07.09.2021 по справі 673/413/17

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2021 року

м. Київ

справа №673/413/17

провадження №51-2738км21

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі Суд, колегія суддів) у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_8 та представника потерпілих ОСОБА_9 на вирок Віньковецького районного суду Хмельницької області від 12 листопада 2020 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 30березня 2021 року щодо

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 , який має вищу освіту, одружений, працює інженером у Барському коледжі транспорту і будівництва, військовозобов`язаний, раніше не судимий,

засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі КК) і

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Віньковецького районного суду Хмельницької області від 12 листопада 2020 року ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.3ст.286 КК, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки шість місяців.

Цивільні позови задоволено частково. На користь потерпілих ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 із засудженого стягнуто по 300000 грн на відшкодування моральної шкоди кожній.

Вирішено питання щодо судових витрат та речових доказів.

Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 30березня 2021 рокувирок місцевого суду залишено без змін.

ОСОБА_8 визнано винуватим в тому, що він 19 липня 2016 року приблизно об 11:20, керуючи мотоциклом Kawasaki ZZR д. н. з. НОМЕР_1 в м. Деражня Хмельницької області, перевищив допустиму в населеному пункті до 60 км/год швидкість руху мотоцикла, рухаючись в місті по вул. Промисловійв напрямку вул. Ватутіна, не дотримався безпечної дистанції та інтервалу під час руху та, виявивши заздалегідь перешкоду, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до повної зупинки транспортного засобу внаслідок чогоперед заїздом до домогосподарства АДРЕСА_2 допустив попутне блокуюче зіткнення передньою правою частиною мотоцикла з задньою лівою частиною скутера «Honda» д. н. з. НОМЕР_2 , який на момент первинного контакту з мотоциклом знаходивсяприблизно під кутом 10 градусів.

Таким чином, ОСОБА_8 порушив правила безпеки дорожнього руху, що спричинило водію скутера ОСОБА_13 та його пасажиру ОСОБА_14 смерть.

Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі засуджений стверджує про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та просить скасувати оскаржувані судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

На обґрунтування касаційних вимог засуджений стверджує, що:

- суди попередніх інстанцій не закрили кримінальне провадження за п. 2 ч. 1 ст.284 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК) за наявності для цього підстав. Одночасно у касаційній скарзі засуджений стверджує, що кримінальне провадження слід закрити за п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК;

- матеріали обвинувачення не містять витягу із Єдиного реєстру досудового розслідування (далі ЄРДР), постанови про доручення прокурору ОСОБА_15 здійснювати процесуальне керівництво, постанови про створення слідчої групи, в яку би входив слідчий ОСОБА_16 ;

- протокол слідчого експерименту від 04 листопада 2016 року є недопустимим доказом, оскільки постанова слідчого від 07 листопада 2016 року про уточнення даних у названому протоколі слідчого експерименту стороною обвинувачення не надавалась, у протоколі не вказано технічних засобів проведення замірів, не зазначено, що ОСОБА_8 та інші особи повідомлені про ці засоби, у схемі слідчого експерименту очевидні ознаки внесення змін шляхом дописки, ОСОБА_8 не був повідомлений про свої процесуальні права;

- висновок автотехнічної експертизи від 24 листопада 2016 року №473А є недопустимим доказом, оскільки ґрунтується на недопустимому доказі протоколі слідчого експерименту від 04 листопада 2016 року;

- жодна проведена у кримінальному провадженні експертиза не вказує про порушення ОСОБА_8 технічних вимог Правил дорожнього руху (далі ПДР), натомість вказує про порушення водієм скутера пунктів 10.1, 10.4 ПДР, які є у причиновому зв`язку з наслідками; порушення водієм скутера ПДР призвело до дорожньо-транспортної пригоди (далі ДТП);

- свідок ОСОБА_17 не повідомляв відомостей про рух транспортних засобів безпосередньо перед зіткненням, хоча його показання покладено в основу висновку експертизи № 473А від 24 листопада 2016 року;

- апеляційний суд вибірково зазначає в ухвалі не всі відомості із висновків експертиз та не звернув уваги на висновок автотехнічної експертизи від 26грудня 2016 року № 3683/3684/16-21;

- висновки автотехнічних експертиз є суперечливими та не доводять вини засудженого в інкримінованому злочині;

- суди попередніх інстанцій відмовили захисту у допитах експертів, які проводили комісійну експертизу та у їх одночасному допиті;

- суд першої інстанції вдався до власних розрахунків технічного характеру, тобто самостійно провів експертне дослідження, на що суд апеляційної інстанції не відреагував у оскаржуваній ухвалі;

- суд першої інстанції вийшов за межі висунутого обвинувачення, оскільки зазначив відомості, про які не йшла мова в обвинувальному акті;

- суд апеляційної інстанції не вмотивував свою незгоду із висновками експертиз, наданими стороною захисту;

- у вироку місцевий суд не розкрив об?єкта та об?єктивної сторони за ч. 3 ст.286КК, а також його зміст не містить посилань на висновки експертиз, якими було б констатовано, що смерть потерпілих настала від травм, отриманих внаслідок ДТП; відсутній причиновий зв?язок між його діяннями та наслідками, що настали; вважає, що у його діях відсутній склад злочину, передбачений ч. 3 ст. 286 КК;

- місцевий суд незаконно приєднав 4 томи документів до обвинувального акта;

- апеляційний суд залишив поза увагою те, що місцевий суд посилався на показання засудженого, які він давав на досудовому розслідуванні та повторно не дослідив докази, а також не надав вичерпних відповідей на доводи апеляційної скарги захисту;

- ухвала суду апеляційної інстанції була постановлена незаконним складом суду, оскільки судді ОСОБА_18 , ОСОБА_19 та ОСОБА_20 брали участь у розгляді апеляційних скарг захисника на ухвали Віньковецького районного суду Хмельницької області від 27 березня 2019 року та 04 червня 2020 року;

- судові засідання 14 та 27 березня 2019 року відбулися без належного повідомлення засудженого та його другого захисника, чим порушено принципи змагальності, диспозитивності та ч. 3 ст. 21 КПК, а фіксація виїзного судового засідання не здійснювалася попри вимогу захисту про це.

Також у касаційній скарзі засуджений наводить свої міркування щодо фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, свою вину в якому він не визнає. Заперечує обґрунтування своєї винуватості висновками проведених експертиз, правове значення яким, на його думку, апеляційний суд не надав.

У своїй касаційній скарзі представник потерпілих ОСОБА_9 стверджує про неправильне визначення судами розміру моральної шкоди, присудженої на користь ОСОБА_12 та ОСОБА_11 , та просить змінити оскаржувані судові рішення в частині вирішення їхніх цивільних позовів шляхом збільшення розміру стягнення моральної шкоди на користь потерпілих ОСОБА_12 та ОСОБА_11 до 500000 грн.

Вказує, що поза увагою апеляційного суду залишились доводи апеляційної скарги представника потерпілих щодо тривалості та кількості судових засідань. Суди обох інстанцій не надали правового значення невідворотності тяжких наслідків, спричинених ДТП, грубому порушенню ПДР засудженим, ступеню його вини, неможливості усунути невідворотні наслідки. Заперечує часткове задоволення пред`явлених позовів. Вважає, що розмір моральної шкоди має бути визначений обом потерпілим у розмірі по 500000 грн, оскільки, на його думку, така сума відповідатиме засадам розумності та справедливості.

В інтересах потерпілої ОСОБА_10 представник ОСОБА_21 подав заперечення на касаційну скаргу засудженого, в який він просить залишити її без задоволення, а судові рішення без зміни. При цьому вказує, що суди дослідили усі обставини кримінального провадження та докази, врахували показання свідків і висновки експертиз.

Позиції учасників судового провадження

В судовому засіданні захисники підтримали касаційну скаргу засудженого та просили її задовольнити, а касаційну скаргу представника потерпілих заперечили. Прокурор заперечила вимоги касаційних скарг, просила відмовити в їх задоволенні, а судові рішення залишити без зміни.

Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання не з`явилися.

Мотиви суду

Колегія суддів заслухала суддю-доповідача, перевірила матеріали кримінального провадження, наведені у касаційних скаргах доводи і дійшла висновку про відсутність підстав для їх задоволення.

Згідно із ч. 1 ст. 433 КПКсуд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Під час касаційного розгляду кримінального провадження колегія суддів виходить із фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, встановлених судами нижчих інстанцій, оскільки виступає судом права, а не факту, на підставі чого доводи про невідповідність фактичних обставин кримінального правопорушення судовим рішенням касаційній перевірці не підлягають.

Колегія суддів вважає безпідставними доводи касаційної скарги засудженого про відсутність у матеріалах кримінального провадження витягу з ЄРДР, постанов про доручення прокурору ОСОБА_15 здійснювати процесуальне керівництво та про створення слідчої групи.

Як вбачається зі змісту оскаржуваної ухвали апеляційного суду ці твердження були предметом ретельної перевірки цього суду. Так, цей суд вказав, що підтверджується і матеріалами кримінального провадження, що до ЄРДР було внесено інформацію про ДТП, яка сталася 19 липня 2016 року за участю ОСОБА_8 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 з правовою кваліфікацією за ч.3 ст. 286 КК (витяг з ЄРДР від 19 липня 2016 року міститься на а. с. 1, Т. 1).

Також матеріали кримінального провадження містять постанови від 19 липня 2016 року: про призначення групи прокурорів, згідно з якою в склад групи прокурорів призначено, в тому числі і прокурора ОСОБА_15 (а. с. 8, Т. 1), про створення слідчої групи, згідно з якою до складу слідчої групи включено слідчого ОСОБА_16 (а. с. 10, Т. 1).

У касаційній скарзі засуджений ставить під сумнів протокол слідчого експерименту від 04 листопада 2016 року. Щодо цих доводів колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 93 КПК сторона обвинувачення здійснює збирання доказів, зокрема шляхом проведення слідчих (розшукових) дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 240 КПК з метою перевірки і уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, слідчий, прокурор має право провести слідчий експеримент шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що 04 листопада 2016 року за ініціативою засудженого було проведено слідчий експеримент, під час проведення якого він самостійно виставляв транспортні засоби та показував відстані.

За результатами проведеного слідчого експерименту старшим слідчим СУ ГУ НП в Хмельницькій області ОСОБА_16 складено протокол із зазначенням у ньому учасників цієї слідчої дії, в тому числі понятих та захисника ОСОБА_22 , роз`яснення про права та обов`язки, дати та місця його проведення, про долучення план-схеми. До протоколу складено таблицю ілюстрацій із зображеннями на ній відтворення ОСОБА_8 місця розташування транспортних засобів внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Також зазначений протокол містить підпис засудженого про ознайомлення зі змістом протоколу, правами та обов`язками.

Окрім цього, допущену в описовій частині протоколу описку виправлено слідчим шляхом прийняття постанови від 07 листопада 2016 року про уточнення даних отриманих під час проведення слідчого експерименту, в якій вказано, що дійсним слід вважати запис «3,05 м», а не «3,5 м» (а. с. 41, Т. 2).

Щодо тверджень захисника про недопустимість використання судом показань ОСОБА_8 , отриманих під час досудового розслідування, то колегія суддів звертає увагу на таке.

Показання необхідно розмежовувати з іншим самостійним процесуальним джерелом доказів протоколом слідчого експерименту. Заперечення обвинуваченим у судовому засіданні відомостей, які слідчий, прокурор перевіряв або уточнював за його участю під час слідчого експерименту, не може автоматично свідчити про недопустимість як доказу протоколу слідчого експерименту (постанова об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 14 вересня 2020 року у справі №740/3597/17, провадження №51-6070 км19).

Згідно з ч. 3 ст. 240 КПК до участі в слідчому експерименті можуть бути залучені підозрюваний, потерпілий, свідок, захисник, представник.

З оскаржуваного вироку вбачається, що допитаний місцевим судом свідок ОСОБА_16 ствердив, що саме ОСОБА_8 ініціював проведення за його участю та участю його адвоката слідчий експеримент, що також визнано стороною захисту (а. с. 23-40, Т. 2).

З огляду на наведене Суд констатує, що відтворення ОСОБА_8 обставин вчинення ДТП в ході ініційованого ним слідчого експерименту під час досудового розслідування є окремим самостійним джерелом доказів.

Зважаючи на наведене, оскільки колегія суддів не вбачає підстав для визнання протоколу слідчого експерименту від 04 листопада 2016 року недопустимим доказом, то й висновок експертизи № 473А, вихідними даними якого є дані вказаного слідчого експерименту, також не є недопустимим доказом.

На думку засудженого, стороною обвинувачення не доведено поза розумним сумнівом вчинення ним інкримінованого злочину за ч. 3 ст. 286 КК у зв`язку із суперечливими висновками автотехнічних та транспортно-трасологічних експертиз.

Відповідно до положень ст. 101 КПК висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень та зроблені за їх результатами висновки, обґрунтовані відповіді на запитання, поставлені особою, яка залучила експерта, або слідчим суддею чи судом, що доручив проведення експертизи (ч. 1); кожна сторона кримінального провадження має право надати суду висновок експерта, який ґрунтується на його наукових, технічних або інших спеціальних знаннях (ч.2); висновок повинен ґрунтуватися на відомостях, які експерт сприймав безпосередньо або вони стали йому відомі під час дослідження матеріалів, що були надані для проведення дослідження. Експерт дає висновок від свого імені і несе за нього особисту відповідальність (ч. 3).

Насамперед колегія суддів звертає увагу на те, що місцевий суд не визнавав жодного висновку експертизи у цій справі недопустимим доказом, а навів конкретні та ґрунтовні аргументи незгоди з деякими з них.

Так, матеріали касаційної перевірки свідчать, що у цьому кримінальному провадженні наявні висновки експертиз:

1) виготовлені на підставі постанов слідчого ОСОБА_16 :

- від 27 вересня 2016 року № 311А (транспортно-трасологічна експертиза, а. с. 101-108, Т. 2), згідно з якою відбулось попутне блокуюче зіткнення мотоцикла та скутера, під час якого первинний контакт відбувся між передньою правою частиною переднього колеса та правим пером передньої вилки мотоцикла Kawasaki і задньою лівою частиною скутера Honda. Удар прийшовся в задню частину корпусу варіатора та задню кутову частину рами і багажника. При цьому повздовжня вісь переднього колеса мотоцикла та повздовжня вісь скутера в момент первинного контакту могли розташовуватися приблизно паралельно з можливим незначним відхиленням повздовжньої вісі скутера ліворуч на кут до 5 градусів. Транспортні засоби розташовувались на дорозі приблизно паралельно один до одного (відхилення до 5 градусів);

- від 24 листопада 2016 року №473А (автотехнічна експертиза, а. с. 60-64, Т.2), згідно з якою в заданій дорожній ситуації водій ОСОБА_8 мав технічну можливість уникнути зіткнення зі скутером шляхом своєчасного застосування гальмування і зменшення швидкості руху мотоцикла до швидкості руху скутера, щоб не ввійти з останнім в контакт з моменту виникнення перешкоди на відстані 50 м. Покази свідка ОСОБА_17 в частині того, що мотоцикл Kawasaki, рухаючись зі швидкістю 70-80 км/год, подолав відстань до місця зіткнення біля 50 м за 2-3 сек можуть бути спроможними з технічної точки зору;

- від 13 вересня 2016 року № 324А (судова інженерно-технічна експертиза деталей транспортного засобу, а. с. 131-132, Т. 1), згідно з якою в момент руйнування спіралі нитки розжарювання лампа горіла. Причиною руйнування нитки розжарювання міг бути сильний удар в безпосередній близькості до лампи. На експертизу було надано лампочку з заднього лівого покажчика повороту скутера Honda, вилучену після ДТП;

2) виготовлені за зверненнями захисника ОСОБА_6 :

- від 26 грудня 2016 року №3683/3684/16-21 (автотехнічна та транспортно-трасологічна експертиза, а. с. 245-250, Т. 2), від 28 березня 2017 року №1237/1238/17-21 (автотехнічна та транспортно-трасологічна експертиза, а. с. 16-23, Т. 3), згідно з якими, як зазначив суд першої інстанції, водій ОСОБА_8 не мав технічної можливості уникнути зіткнення зі скутером. Зіткнення не перебуває у причино-наслідковому зв`язку із перевищенням мотоциклістом швидкості руху 60 км/год, допустимої в населеному пункті. Кут зіткнення транспортних засобів між їх повздовжніми осями становив 21 градус. Свідчення ОСОБА_8 стосовно перетину його смуги руху скутером технічно обґрунтовані. Покази свідка ОСОБА_17 в тій частині, що після проїзду скутера через 2 секунди проїхав мотоцикл зі швидкістю 70-80 км/год технічно необґрунтовані.

З огляду на суперечності між зазначеними висновками експертиз, які виготовлялися сторонами захисту та обвинувачення, ухвалою суду першої інстанції від 17грудня 2018 року було задоволено клопотання захисту та призначено комісійну судову автотехнічну та транспортно-трасологічну експертизу, проведення якої доручено експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз.

За результатами вказаної комісійної експертизи було складено висновок від 03липня 2019 року №19/12-1/51/52-СЕ/19/18/19-52/17011/19-52 (а. с. 182-217, Т.4), на який на підтвердження вини ОСОБА_8 послалися суди попередніх інстанцій та у якому зазначено, зокрема:

- у момент первинного контактування мотоцикл Kawasaki був розташований передньою правою частиною до лівої задньої частини скутера Honda таким чином, що кут між їх повздовжніми осями складав приблизно 10 градусів;

- під час зіткнення мотоцикл Kawasaki був розташований позаду, зліва від скутера Honda та разом вони знаходилися приблизно посередині проїзної частини перед подряпинами позначеними на схемі до протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 19 липня 2016 року №1;

- мотоцикл Kawasaki спочатку контактував правою боковою шиною переднього колеса та правою закраїною обода з заднім кожухом силового агрегату скутера Honda в районі верхнього болта кріплення цього кожуха. Далі відбувалося контактування передньою правою частиною облицювання (обтікачем) мотоцикла та його правим пером передньої вилки з заднім багажником та лівим боковим обтікачем скутера. В цей момент кут між їх повздовжніми осями даних транспортних засобів складав приблизно 10 градусів.

Причинами розбіжностей при одних і тих вихідних даних у висновках експертиз суди обґрунтовано визнали хибні розрахунки. Адже висновком експертизи від 27 вересня 2016 року № 311А кут зіткнення визначено до 5 градусів (фактично це й же кут зіткнення підтверджено результатами комісійної експертизи), а висновком експертизи від 28 березня 2017 року №1237/1238/17-21 21 градус. Крім цього, у висновку № 311А за основу взято швидкість скутера 15-20 км/год, а у висновку №1237/1238/17-21 54,7-64,4 км/год. Обґрунтовуючи незгоду з останнім висновком, який був наданий стороною захисту, місцевий суд послався на показання свідка ОСОБА_17 . Він стверджував, що скутер рухався зі швидкістю 15-20 км/год. При цьому на слідчому експерименті засуджений вказував на швидкість скутера 9,4 км/год, а відстань 3,80 м скутер подолав за 1,45 сек. За висновком експертизи № 324А лампа лівого повороту скутера горіла.

Висновки експертиз №3683/3684/16-21 та №1237/1238/17-21 були складені одним і тим же експертом ОСОБА_23 . Однак результати проведених ним досліджень при заданих фактично однакових вихідних даних свідчать, що швидкість скутера становила 54,7-64,4 км/год згідно з висновком №1237/1238/17-21 та 9,4 км/год згідно з висновком №3683/3684/16-21. Такі результати експертиз дають мотивовані підстави сумніватися у проведених експертних дослідженнях. Тому, зважаючи на це, судом першої інстанції в оскаржуваному вироку з повним та об`єктивним аналізом сукупності інших доказів (зокрема, показань свідка ОСОБА_17 , який повідомив про швидкість руху мотоцикла 70км/год та скутера 20 км/год та про те, що після проїзду останнього через 2 сек він почув зіткнення цих транспортних засобів) відхилено висновки експертиз сторони захисту.

Окрім цього, оцінюючи доводи апеляційної скарги захисту, які аналогічні доводам касаційної скарги, апеляційний суд підставно констатував, що висновок експертизи №473А не суперечить висновку комісійної експертизи, адже ним визначено кут 5 градусів між повздовжньою віссю переднього колеса мотоцикла та повздовжньою віссю скутера, а комісійна експертиза вказує на повздовжню вісь в цілому мотоцикла і вісь скутера, що є цілком логічним. При цьому Суд враховує і той факт, що під час проведення експертизи № 473А експерт виходив із показань свідка ОСОБА_17 і розрахунковим шляхом дійшов переконання про технічну можливість засудженого уникнути ДТП.

У цьому кримінальному провадженні місцевий суд виявив розбіжності у висновках експертиз, а тому, відхиляючи одні, і беручи за основу обвинувачення інші, здійснив детальний аналіз ДТП з урахуванням тих обставин, які стали відомі і з висновків експертиз, і з показань свідка, і з відомостей, які засуджений повідомляв під час слідчих експериментів.

Відповідно до ч. 10 ст. 101 КПК висновок експерта не є обов`язковим для особи або органу, яка здійснює провадження, аленезгода з висновком експерта повинна бути вмотивована у відповідних постанові, ухвалі, вироку.

Таким чином місцевий суд діяв відповідно до положень КПК, здійснюючи детальний аналіз усіх експертиз, які були надані сторонами обвинувачення та захисту та, отримавши результати комісійної експертизи, належно мотивував свою незгоду із висновками експертиз, наданими стороною захисту.

Кваліфікація діяння водія транспортного засобу за ст. 286 КК у кожному випадку відбувається, в тому числі, з урахуванням спеціальних знань експертів, які визначають основні причини ДТП, технічні характеристики її вчинення, а основне порушення водієм ПДР, що зумовило таку ДТП. У розглядуваній справі суд першої інстанції на основі детального аналізу доказів, наданих сторонами, дійшов висновку про порушення ОСОБА_8 п. 13.1, 12.3 та 12.4 ПДР, правильно констатувавши, що ці порушення лежать у прямому причиновому зв`язку із ДТП.

Зокрема, п. 12. 3 ПДР передбачає, що у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди, п. 12.4 ПДР визначає, що у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 60 км/год (в редакції на момент вчинення ДТП), п. 13. 1 ПДР регламентовано, що водій залежно від швидкості руху, дорожньої обстановки, особливостей вантажу, що перевозиться, і стану транспортного засобу повинен дотримувати безпечної дистанції та безпечного інтервалу.

Як вбачається із оскаржуваного вироку засуджений повідомляв суду, що більше як за 100 метрів бачив попутний рух скутера з пасажиром, зменшувалась відстань до скутера, водій якого змінив напрямок руху ліворуч і виїхав на його смугу руху. Такі показання ОСОБА_8 вказують на те, що він своєчасно виявив перешкоду попереду його транспортного засобу (скутер), однак проігнорував правило про дотримання безпечної дистанції та зіткнувся зі скутером. Крім того, суд зауважує, що транспортні засоби рухались не у зустрічному напрямку один до одного, а в попутному напрямку в одній смузі руху. Скутер їхав попереду мотоцикла та здійснював маневр повороту ліворуч, що підтвердив і засуджений, який допустив ДТП. При цьому, як вказано в оскаржуваному вироку, слід гальмування від коліс мотоцикла довжиною 2,6 м проходить строго паралельно проїжджій частині дороги, його початок і кінець знаходяться на відстані 4, 6 м від правого узбіччя (при тому, що ширина проїжджої дороги згідно з актом обстеження дорожніх умов становить 8 м) , а початок першого сліду зафіксовано на відстані 0,3 м до умовної осьової лінії проїжджої дороги.

На думку засудженого, у його діях відсутній склад злочину, передбачений ч. 3 ст.286 КК. З цим твердженням Суд не погоджується.

Основним безпосереднім об`єктом вказаного злочину є безпека руху й експлуатації транспорту, а додатковим обов`язковим об`єктом виступають життя та здоров`я особи.

Зміст оскаржуваних судових рішень беззаперечно свідчить про те, що суди з`ясовували та в кінцевому висновку констатували наявність посягання на безпеку руху та життя особи. Відсутність у вироку суду фрази про те, які саме суспільні відносини становлять собою об`єкт кримінального правопорушення не свідчить про відсутність у діях особи інкримінованого діяння, оскільки зі змісту судового рішення очевидно, про посягання на який об`єкт йдеться у конкретному кримінальному провадженні.

Об`єктивну сторону кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 КК, складають:

- діяння, яке полягає у порушенні правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту;

- наслідки (у даному випадку смерть двох осіб, що є кваліфікуючою ознакою ч. 3 ст.286);

- причиновий зв`язок між діяннями та наслідками, тобто здійснення винуватим такого порушення правил безпеки руху або експлуатації транспорту, що потягнуло за собою наслідки, визначені ст. 286 КК.

На підтвердження вини ОСОБА_8 за ч. 3 ст. 286 КК суди послалися на докази, надані стороною обвинувачення, зокрема:

- протокол огляду місця ДТП від 19 липня 2016 року зі схемою та фотографіями на диску, згідно з яким місце первинного контакту транспортних засобів відбулось перед заїздом до домогосподарства АДРЕСА_2 на дорозі з двостороннім рухом на смузі свого руху транспортних засобів перед слідом №1, тобто на відстані 3,8 м від узбіччя, напроти електроопори і фактично посередині дороги, ширина якої складає 8,2 м. На схемі зображено, що вектор слідів від зіткнення транспортних засобів паралельно проїзній частині дороги з ухилом вліво;

- протокол огляду транспортних засобів мотоцикла та скутера;

- протокол огляду речових доказів від 31 липня 2017 року;

- акт обстеження дорожніх умов, згідно з яким ширина проїжджої частини дороги 8,0 м, без опадів, ширина смуг праворуч та ліворуч 4 м, праворуч та ліворуч розміщені електроопори;

- висновок комісійної експертизи від 03липня 2019 року №19/12-1/51/52-СЕ/19/18/19-52/17011/19-52 (висновки якої викладено вище у цій постанові);

- висновки від 27 вересня 2016 року № 311А, від 24 листопада 2016 року №473А, від 13 вересня 2016 року № 324А (зміст яких на предмет належності та допустимості розкрито вище у цій постанові);

- висновки судово-медичних експертиз від 06 вересня 2016 року № 369, № 358, якими констатовано смерть потерпілих ОСОБА_13 та ОСОБА_14 внаслідок травм, отриманих під час ДТП.

Також в основу обвинувального вироку місцевим судом було взято показання свідків, зокрема ОСОБА_17 , який повідомляв суду, що він бачив, як по дорозі проїхав скутер зі швидкістю не більше 20 км/год на відстані метр/півтора до краю проїзної частини дороги, а за ним по середині дороги їхав мотоцикл зі швидкістю 70 км/год, потім через 2-3 сек він почув удар. Свідок ОСОБА_24 стверджував, що чув звук двигуна та зрозумів, що мотоцикл переключився на понижену передачу, відбувалося «гальмування двигуном», потім він почув звук удару. Свідок ОСОБА_25 вказував, що на місці ДТП він звернув увагу на те, що місце зіткнення скутера та мотоцикла відбулось за 1 м до осьової роздільної приривчастої лінії в напрямку руху мотоцикла. Від цього місця йшла чорна смуга на зустрічну полосу руху.

Отже, місцевий суд на підставі всебічно з`ясованих обставин, ґрунтуючись на належних та допустимих доказах встановив, що водій мотоцикла при видимості дороги біля 300 м та відсутності перешкод руху, бачачи попереду за 100 м скутер з пасажиром, повинен був діяти згідно з п. 13.1, 12.3 та 12.4 ПДР, дотримуючись дистанції та бокового інтервалу при виконанні маневру об`їзду скутера. Скутер рухався попереду нього і виконував маневр лівого повороту, лампа лівого повороту була включена на скутері і горіла до моменту зіткнення. Скутер та мотоцикл на момент контакту знаходились під кутом орієнтовно 10 градусів, приблизно паралельно один до одного. Водій скутера перемістився до умовної осьової лінії і знаходився за 30 см до цієї лінії, попередньо розпочавши виконання повороту вліво. В цей час з ним зіткнувся мотоцикл засудженого, внаслідок чого настала смерть водія і пасажира скутера.

Слід зауважити, що у цьому кримінальному провадженні з метою встановлення істини з боку місцевого суду були використані такі кримінально-процесуальні можливості як призначення комісійної експертизи, проведення другого слідчого експерименту за участю засудженого за клопотанням сторони захисту, огляд речових доказів за їх місцезнаходженням поза межами адміністративної будівлі суду.

Крім того, як видно з матеріалів кримінального провадження вже після скерування обвинувального акту до суду суд першої інстанції постановив ухвалу від 20 липня 2017 року, якою задля забезпечення засади змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення та стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів, задовольнив клопотання захисника та доручив органу досудового розслідування провести слідчий експеримент за участю ОСОБА_8 із залученням експертів.

Виходячи з наведеного вище, у Суду немає підстав сумніватися у тому, що вина ОСОБА_8 за ч. 3 ст. 286 КК доведена поза розумним сумнівом. Підстав для закриття кримінального провадження, як про це вказує засуджений у касаційній скарзі, колегія суддів не вбачає.

З урахуванням вказаного колегією суддів не встановлено виходу судом першої інстанції за межі пред`явленого обвинувачення.

У своїй касаційній скарзі засуджений стверджує, що суди попередніх інстанцій відмовили захисту у допиті судових експертів. Однак правильним є висновок апеляційного суду щодо цих аргументів, оскільки положеннями ч. 1 ст. 356 КПК передбачено право, а не обов`язок суду викликати експерта для роз`яснення висновку.

Неспроможними Суд визнає і аргументи касаційної скарги про те, що стороною обвинувачення було скеровано до суду 4 томи матеріалів досудового розслідування, оскільки сторона обвинувачення вправі визначати, який саме обсяг зібраних в ході досудового розслідування матеріалів слід скеровувати в суд для доведення своєї позиції перед судом, дотримуючись при цьому правил ст. 290 КПК. Окрім цього, вказані твердження були предметом оцінки апеляційного суду, який зауважив, що у судовому засіданні місцевого суду були досліджені лише ті докази, про які заявляв прокурор, тому порушень ні права на захист, ні принципу змагальності сторін цей суд не встановив. З таким обґрунтуванням погоджується і колегія суддів.

Щодо доводів сторони захисту про відсутність фіксації виїзного судового засідання, то Суд вважає їх неспроможними, зважаючи на таке.

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 318 КПК у разі необхідності окремі процесуальні дії можуть вчинятися поза межами приміщення суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 357 КПК огляд речових доказів, які не можна доставити в судове засідання, за необхідності проводиться за їх місцезнаходженням.

Так, 31 липня 2017 року суд першої інстанції в складі головуючого судді ОСОБА_26 за участю секретаря судового засідання, прокурора, засудженого, потерпілих ОСОБА_11 та ОСОБА_10 , їх представників, захисника ОСОБА_6 , свідків, попередньо роз`яснивши право робити зауваження, провів огляд речового доказу мотоцикла на території Деражнянського ВП Летичівського ВП ГУНП в Хмельницькій області.

Ця процесуальна дія місцевого суду кореспондує із положеннями ч. 3 ст. 318, ч.2 ст. 357 КПК, оскільки навіть можливість її проведення регламентовано главою 28 КПК, яка у свою чергу, визначає правила проведення судового розгляду кримінального провадження й на етапі дослідження речових доказів.

Результати огляду речового доказу оформлено місцевим судом шляхом складання відповідного протоколу, тобто судом зафіксовано цю процесуальну дію. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 103 КПК процесуальні дії під час кримінального провадження можуть фіксуватися, зокрема, у протоколі. Зауважень до змісту зафіксованої у цьому протоколі інформації сторона захисту не надавала. З огляду на вказане, колегія суддів не вбачає порушення вимог кримінального процесуального закону у цьому випадку.

Що ж до тверджень засудженого про проведення судових засідань 14 та 27 березня 2019 року без участі сторони захисту, то Суд вважає їх неспроможними.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що розгляд заяви захисника ОСОБА_6 про роз`яснення ухвали суду від 17 грудня 2018 року про призначення комісійної експертизи було призначено на 14 березня 2019 року. Після того як учасники судового провадження не з`явились, то суд відклав розгляд заяви на 27 березня 2019 року, про що свідчить журнал судового засідання (а. с. 126-127, Т. 4).

В ході апеляційної перевірки вироку місцевого суду, суд апеляційної інстанції вказав, що про дату судового розгляду заяви захисника про роз`яснення ухвали від 17 грудня 2018 року засуджений був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення від 15 березня 2019 року (а. с. 148, Т. 4). В подальшому у день судового засідання 27 березня 2019 року захисник ОСОБА_6 подав заяву про розгляд його заяви без участі сторони захисту, зазначивши, що йому відомо про дату розгляду вказаної заяви (а. с. 154, Т.4).

Отже, висновок апеляційного суду про те, що захист був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду заяви захисника є правильним, з чим погоджується і Суд.

Щодо тверджень захисту про те, що апеляційний суд повторно не дослідив докази, то Суд зазначає таке.

Відповідно до ч. З ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Наведена норма надає апеляційному суду право, а не наділяє обов`язком повторного дослідження обставин справи. З матеріалів даного провадження вбачається, що суд апеляційної інстанції не встановив неповноти судового розгляду чи будь-яких інших порушень дослідження доказів, а тому доводи засудженого фактично зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду і є необґрунтованими.

Щодо тверджень засудженого про постановлення оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції незаконним складом суду, то Суд вважає їх необґрунтованими, виходячи з такого.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що за участю суддів:

- ОСОБА_18 , ОСОБА_27 та ОСОБА_19 було постановлено ухвалу від 09липня 2020 року, якою залишено без змін ухвалу Віньковецького районного суду Хмельницької області від 04 червня 2020 року про відмову у задоволенні захиснику ОСОБА_6 заяви про роз`яснення ухвал суду, постановлених 06 березня 2020 року, 14 березня 2019 року, 27 березня 2019 року;

- ОСОБА_28 , ОСОБА_20 та ОСОБА_19 постановлено ухвалу від 13липня 2020 року, якою залишено без змін ухвалу місцевого суду від 27березня 2019 року про роз`яснення ухвали суду, а апеляційну скаргу ОСОБА_8 без задоволення.

Відповідно до ч. 3 ст. 76 КПК суддя, який брав участь у кримінальному провадженні в суді апеляційної інстанції, не має права брати участі у цьому ж провадженні в судах першої і касаційної інстанцій, а також у новому провадженні після скасування вироку або ухвали суду апеляційної інстанції.

У розглядуваній справі судді ОСОБА_18 , ОСОБА_20 та ОСОБА_19 були у складі колегій суддів апеляційного суду, які розглядали апеляційні скарги сторони захисту на ухвали місцевого суду, постановлені в ході судового розгляду матеріалів кримінального провадження до ухвалення вироку (зокрема, про роз`яснення ухвал), тобто до прийняття рішення по суті за результатами судового розгляду, що згідно з ч.3 ст. 76 КПК не виключає їхню участь в апеляційному перегляді вироку.

Таким чином, в ході касаційної перевірки Суд встановив, що оскаржувана ухвала апеляційного суду постановлена законним складом суду.

Щодо доводів касаційної скарги представника потерпілих про неправильне визначення судами розміру моральної шкоди, то Суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 128 КПК особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 129 КПК ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Усталеною судовою практикою визначено, що розмір відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану тощо. При цьому слід виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Зазначених вимог судами дотримано.

Так, під час визначення розміру моральної шкоди потерпілим місцевий суд урахував тяжкість вчиненого злочину, глибину фізичних і душевних страждань кожного потерпілого, майновий стан засудженого, інші обставини кримінального провадження, добровільне відшкодування частини завданої моральної шкоди, довготривалий характер страждань потерпілих.

Виходячи із засад розумності та справедливості суд першої інстанції частково задовольнив цивільні позови ОСОБА_12 та ОСОБА_11 та стягнув на їх користь із засудженого по 300 000 грн завданої моральної шкоди.

Суд вважає, що місцевий суд обґрунтовано визначив розмір морального відшкодування потерпілим, тому збільшенню він не підлягає, а касаційну скаргу представника потерпілих слід залишити без задоволення.

Таким чином, Суд доходить переконання про те, що судами попередніх інстанцій не було допущено істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, закон України про кримінальну відповідальність застосовано правильно, висновки судів щодо винуватості ОСОБА_8 за ч. 3 ст. 286 КК ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Оскаржувані вирок та ухвала апеляційного суду є законними та вмотивованими, відповідають положенням статей 370, 419КПК.

Керуючись статтями 433, 436-438, 442 Кримінального процесуального кодексу України, Суд

УХВАЛИВ:

Вирок Віньковецького районного суду Хмельницької області від 12 листопада 2020 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 30березня 2021 року щодо ОСОБА_8 залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого та представника потерпілих без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3