Постанова

від 13.09.2021 по справі 483/1144/21

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

13.09.21

22-ц/812/1731/21

Єдиний унікальний номер судової справи 483/1144/21

Провадження № 22-ц/812/1731/21

Постанова

іменем України

13 вересня 2021 року м. Миколаїв Справа №483/1144/21

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого - Самчишиної Н.В.,

суддів: Лисенка П.П., Серебрякової Т.В.,

із секретарем судового засідання - Лівшенком О.С.,

без участі учасників справи,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 06 серпня 2021 року, постановлену під головуванням судді Куцарова О.В. в приміщенні цього ж суду, у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 про забезпечення його позову до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,

встановив:

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.

На обґрунтування позову посилався на те, що 26 квітня 2012 року він передав ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 250000 грн., що на час виникнення договірних зобов`язань за курсом НБУ складало еквівалент 31 250 доларів США. На підтвердження укладення договору позики та його умов, відповідачем надано розписку від 26 квітня 2012 року.

Повернути гроші відповідач зобов`язалась після скасування мораторію на розпорядження належної їй на праві власності земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Добровільно виконувати зобов`язання за договором позики відповідачка відмовляється, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

04 серпня 2021 року ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення позову, в якій просив накласти арешт на 1/3 земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в межах території Острівської сільської ради Очаківського району Миколаївської області площею 25,2828 га, кадастровий номер 4825182600:04:000:0400; на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в межах території Острівської сільської ради Очаківського району Миколаївської області площею 28,19 га, кадастровий номер 4825182600:04:000:0363; на 1/2 частки квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , на 1/6 частки квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , на будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_3 ; на 1/4 частки квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_4 , що належить відповідачу на праві власності згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

В обґрунтування заяви посилався на те, що відповідачка може вжити заходи щодо продажу належних їй земельних ділянок, а також іншого нерухомого майна, що ускладнить чи унеможливить реальне виконання рішення суду.

Ухвалою Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 06 серпня 2021 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що накладення арешту на належне відповідачу нерухоме майно порушить мету забезпечення позову, оскільки є неспівмірним із заявленими позивачем вимогами, так як очевидна вартість зазначеного нерухомого майна у грошовому вимірі значно перевищує ціну позову. Крім того, суд зазначив, що позивачем однозначно не доведено, що нерухоме майно, на яке він просить накласти арешт, належить саме відповідачці по справі.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на незаконність та необґрунтованість ухвали суду, просив її скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд безпідставно піддав сумніву достовірність наданої ним Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Крім того, зазначав, що висновки суду щодо не співмірності заявлених позовних вимог та вартості нерухомого майна є необґрунтованими, оскільки суд міг самостійно визначитись з майном, необхідним для забезпечення позову із всього наявного у власності відповідача майна.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , посилалась на безпідставність її доводів.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню із наступних підстав.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в справі.

Забезпечення позову по суті є обмеженням суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно з частинами першою та другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Отже, умовою застосування забезпечення позову, як сукупності процесуальних дій, є обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Такі заходи гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову, перелік яких визначений статтею 150 цього Кодексу, а також інші заходи, необхідні для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 частини першої статті 150 ЦПК України.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.

Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати або знецінити, якщо такі дії відповідача можуть призвести у майбутньому до того, що виконання рішення суду про присудження може бути утрудненим або взагалі неможливим.

Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Отже, застосовуючи заходи забезпечення позову, суди повинні перевірити відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що накладення арешту на належне відповідачу нерухоме майно порушить мету забезпечення позову, оскільки є неспівмірним із заявленими позивачем вимогами, так як очевидна вартість зазначеного нерухомого майна у грошовому вимірі значно перевищує ціну позову. Крім того суд зазначив, що позивачем однозначно не доведено, що нерухоме майно, на яке він просить накласти арешт, належить саме відповідачці по справі.

Колегія суддів не з усіма висновками суду погоджується.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики у розмірі 851533 грн.

Позивач посилався на те, що за договором позики, що підтверджується письмовою розпискою, 26 квітня 2012 року ОСОБА_2 отримала від нього позику в розмірі 250 000 грн., що в еквіваленті на час виникнення зобов`язання складало 31250 дол. США.

В розписці зазначено, що кошти ОСОБА_2 зобов`язується повернути після скасування мораторію на розпорядження належної їй на праві власності на підставі Державного акту на право власності серії МК №038566 земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

04 серпня 2021 року позивач подав заяву про забезпечення цього позову шляхом накладення арешту на належне відповідачу нерухоме майно.

На підтвердження доводів позивачем надано Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, сформовану станом на 27 липня 2021 року відносно ОСОБА_2 (а.с. 8-14).

Як вбачається з Інформації, яка здійснена за частковим співпадінням, особі ОСОБА_2 належать на праві власності: 1/3 земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в межах території Острівської сільської ради Очаківського району Миколаївської області площею 25,2828 га, кадастровий номер 4825182600:04:000:0400; земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в межах території Острівської сільської ради Очаківського району Миколаївської області площею 28,19 га, кадастровий номер 4825182600:04:000:0363; 1/2 частка квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; 1/6 частка квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 ; будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_3 ; 1/4 частка квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_4 .

Серед переліку нерухомого майна зазначена земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в межах території Острівської сільської ради Очаківського району Миколаївської області площею 28,19 га, кадастровий номер 4825182600:04:000:0363 (реєстраційний номер нерухомого майна 75598048251), яка належить на праві власності ОСОБА_2 на підставі державного акту на право приватної власності на землю, серія та номер: ІV-МК №038566, виданого 09 серпня 1999 року Острівською сільською радою Очаківського району Миколаївської області.

Про таку земельну ділянку з посиланням на серію та номер державного акту про право власності було зазначено відповідачем у розписці від 26 квітня 2012 року.

Проаналізувавши викладене, колегія суддів вважає, що висновок районного суду про відсутність підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення його позову не відповідає обставинам справи та вимогам законодавства.

Тому, відповідно до ст. 376 ЦПК України ухвала суду підлягає скасуванню з постановленням нового судового рішення про часткове задоволення заяви про забезпечення позову.

При цьому колегія суддів виходить з наступного.

З матеріалів справи убачається, що матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої він просить ухвалити судове рішення, зводиться до стягнення боргу за договором позики у загальному розмірі 851 553 грн.

Тобто предмет спору визначений в позовній заяві дає підстави для висновку про те, що між сторонами дійсно виник спір, але при цьому апеляційний суд виходить з того, що обґрунтованість позовних вимог, достатність наданих доказів та переконливість наведеного обґрунтування не можуть бути предметом перевірки суду під час вирішення питання про забезпечення позову та ці питання підлягають з`ясуванню під час вирішення спору по суті.

Для забезпечення виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог позивач просив накласти арешт на нерухоме майно, що належить відповідачці та підтверджено Інформацією з Державного реєстру речових прав.

При цьому накладення арешту застосовується судом, як правило, у майнових спорах у тих випадках, коли спірне майно може бути відповідачем продане, розтрачене, кошти витрачені, що в майбутньому перешкоджатиме виконанню рішення або взагалі зробить його виконання неможливим.

Під поняттям арешт майна слід розуміти проведення його опису і накладення заборони розпорядження, а в необхідних випадках - і користування ним (ст.56 Закону України Про виконавче провадження ).

Отже, необхідними умовами для вжиття забезпечувальних заходів, зокрема арешту майна, є, насамперед, належність цього майна відповідачеві, розумна співмірність вартості арештованого майна ціні позову, обґрунтування необхідності вжиття заходів для захисту прав позивача та можливість такого заходу забезпечити реальне виконання очікуваного позивачем рішення.

При цьому принцип співмірності при забезпеченні позову вимагає визначення того майна, на яке має бути накладене обмеження, вартість якого має забезпечити виконання судового рішення.

Як вбачається з Інформації з Державного реєстру речових прав (номер запису про інше речове право 5927685) нормативно-грошова оцінка земельної ділянки площею 28,19 га, що належить ОСОБА_2 на підставі державного акту на право власності, серія та номер: ІV-МК №038566, виданого 09 серпня 1999 року Острівською сільською радою Очаківського району Миколаївської області, становить 407 540 грн. 27 коп., що визначена під час укладання договору оренди землі від 27 травня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , про що також зазначено в Інформації.

На думку колегії суддів накладення арешту на зазначену земельну ділянку буде відповідати принципу співмірності заявленим позовним вимогам.

При цьому посилання відповідача у відзиві на апеляційну скаргу на те, що накладенням арешту на земельну ділянку можуть бути порушені інтереси інших осіб, які не залучені до участі у справі, є необґрунтованими, оскільки відповідачка не зазначає, які самі інтереси інших осіб будуть порушені вжитим судом засобом забезпечення позову, враховуючи, що арешт накладено на одну земельну ділянку, яка належить відповідачці, з метою збереження її до закінчення розгляду справи по суті заявлених вимог.

Відповідно до частини другої статті 321 ЦК України особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Оскільки цивільний процесуальний закон, а саме статті 149-150 ЦПК України передбачає можливість обмеження особи у здійсненні права власності при вжитті заходів забезпечення цивільного позову, зокрема, шляхом накладення арешту на майно, то такі дії суду відповідають приписам Конституції України і діючому законодавству.

Колегія суддів враховує, що в даному випадку відповідно до вимог цивільного процесуального законодавства суд вирішив лише процедурне питання про забезпечення позовних вимог, не позбавляючи відповідачку права власності на належну земельну ділянку. Накладення арешту на належну відповідачці земельну ділянку за своїм змістом полягає виключно у обмеженні права особи розпорядитися майном (провести його відчуження), проте не позбавляє скаржника права володіння і користування цим майном. Не позбавляються такого права також інші особи.

Що стосується іншого нерухомого майна, на яке позивач також просив накласти арешт, то колегія суддів виходить з того, що позивачем не надано документів, які б вказували на вартість цього нерухомого майна. Суд позбавлений можливості з`ясувати питання співмірності зазначеного виду забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, як це передбачено ч.3 ст.150 ЦПК України . До того ж, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що пошук в Державному реєстру речових прав був здійснений за частковим співпадінням, у зв`язку з тим неможливо однозначно стверджувати, що перелічене нерухоме майно належить саме відповідачу у справі.

Встановивши, що метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, та врахувавши, що вказаний спосіб забезпечення є адекватним захистом для попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення, колегія суддів висновку про необхідність забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку площею 28,19 га, що належить ОСОБА_2 на підставі державного акту на право власності, серія та номер: ІV-МК №038566, виданого 09 серпня 1999 року Острівською сільською радою Очаківського району Миколаївської області. При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що часткове задоволення заяви про забезпечення позову не позбавляє права позивача повторно звернутися до суду із заявою про забезпечення позову, а учасників справи - про заміну одного заходу забезпечення позову іншим та/або скасування вжитих заходів.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що приписами ст. 376 ЦПК України не передбачено повноважень апеляційного суду у разі скасування оскаржуваної ухвали повернення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 06 серпня 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити частково.

Накласти арешт на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в межах території Острівської сільської ради Очаківського району Миколаївської області площею 28,19 га, кадастровий номер 4825182600:04:000:0363, яка належить на праві власності ОСОБА_2 на підставі державного акту на право приватної власності на землю, серія та номер: ІV-МК №038566, виданого 09 серпня 1999 року Острівською сільською радою Очаківського району Миколаївської області.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту в порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Н.В. Самчишина

Судді: П.П. Лисенко

Т.В. Серебрякова

Повний текст постанови складено 14 вересня 2021 року .