Ухвала

від 01.09.2021 по справі 910/11243/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

01 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 910/11243/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,

секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації - Кметик-Власенко О.В.,

Комунального підприємства Керуюча компанія з обслуговування

житлового фонду Голосіївського району м. Києва - Кметик-Власенко О.В.,

Товариства з обмеженою відповідальністю Продукти

членів трудового колективу

державного підприємства роздрібної торгівлі № 228 Молоко - Хасіна І.Б.,

Київської міської ради - Візор О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Продукти членів трудового колективу державного підприємства роздрібної торгівлі № 228 Молоко

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.05.2021 (у складі колегії суддів: Куксов В.В. (головуючий), Тищенко А.І., Шаптала Є.Ю.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2020 (суддя Паламар П.І.)

у справі № 910/11243/20

за позовом Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, Комунального підприємства Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва

до Товариства з обмеженою відповідальністю Продукти членів трудового колективу державного підприємства роздрібної торгівлі № 228 Молоко ,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Київської міської ради,

про виселення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2020 року Голосіївська районна в місті Києві державна адміністрація (далі - Голосіївська РДА), Комунальне підприємство Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва (далі - КП Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва ) звернулися до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Продукти членів трудового колективу державного підприємства роздрібної торгівлі № 228 Молоко (далі - ТОВ Продукти ), у якому просили виселити ТОВ Продукти з нежитлових приміщень за адресою: м. Київ, просп. Науки, 43 (перший поверх площею 130,9 кв. м, підвал площею 50,9 кв. м), та зобов`язати ТОВ Продукти передати зазначені приміщення, які є комунальною власністю територіальної громади міста Києва, КП Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва шляхом підписання двостороннього акта приймання-передачі орендного майна.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на підставі договору оренди нежитлового приміщення від 12.07.2010 № 37-10 відповідачу строком до 12.06.2013 було передано в оренду нежитлові приміщення (перший поверх площею 130,9 кв. м, підвал площею 50,9 кв. м) по просп. Науки, 43 у м. Києві, які є комунальною власністю територіальної громади Голосіївського району м. Києва, для магазину з продажу товарів продовольчої групи та супутніх товарів і розміщення кафетерію.

Термін дії договору оренди закінчився 12.06.2013, Голосіївська РДА відмовилася продовжувати договір оренди, про що ТОВ Продукти було повідомлено у встановленому законом порядку, проте відповідач зазначені приміщення не повернув і з часу припинення договору займає їх безпідставно, тому з огляду на положення статей 785, 795 Цивільного кодексу України, статей 26, 27 Закону України Про оренду державного та комунального майна позивачі просили про задоволення позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.09.2020 до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача залучено Київську міську раду.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.10.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.05.2021, позов Голосіївської РДА про виселення задоволено та виселено ТОВ Продукти з нежитлових приміщень за адресою: м. Київ, просп. Науки, 43 (перший поверх площею 130,9 кв. м, підвал площею 50,9 кв. м). У решті позову Голосіївської РДА та КП Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва відмовлено.

Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у травні 2021 року ТОВ Продукти подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просило скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.05.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2020 у частині задоволення позовних вимог про виселення ТОВ Продукти та закрити провадження у справі в цій частині; у решті судові рішення залишити без змін.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 08.07.2021 відкрито касаційне провадження у справі № 910/11243/20 за касаційною скаргою ТОВ Продукти з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 01.09.2021.

Голосіївської РДА та КП Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва у відзиві на касаційну скаргу зазначили про правильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, тому просили залишити оскаржені судові рішення без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

При вирішенні справи судами попередніх інстанцій установлено, що нежиле приміщення по просп. Науки, 43 у м. Києві, яке складається з приміщення на першому поверсі площею 130,9 кв. м і підвалу площею 50,9 кв. м, є майном комунальної власності територіальної громади м. Києва.

12.07.2010 між Голосіївською районною у м. Києві радою (орендодавець) і ТОВ Продукти (орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення № 37-10, за умовами якого на підставі розпорядження Голосіївської районної у м. Києві ради від 17.06.2010 № 77 та ордеру від 12.07.2010 № 58-10 орендодавець передає, а орендар приймає в користування на умовах оренди нежитлове приміщення, яке є комунальною власністю територіальної громади Голосіївського району м. Києва, що знаходиться за адресою: просп.. Науки, 43, площею 130,9 кв. м, на першому поверсі та 50,9 кв. м у підвалі для розміщення магазину з продажу товарів продовольчої групи та супутніх товарів і розміщення кафетерію. Термін дії договору встановлено з 12.07.2010 по 12.06.2013 (пункт 5.1). Після закінчення терміну, зазначеного у пункті 5.1, договір оренди припиняє свою дію. Орендар має право у встановленому порядку звернутись до орендодавця з проханням укласти договір на наступний період. У разі відмови орендодавця продовжити термін оренди, орендар повинен звільнити приміщення згідно з умовами пункту 2.13 договору.

За актом прийому-передачі від 15.07.2010 відповідачу передано у користування зазначені нежитлові приміщення по проспекту Науки, 43 у м. Києві.

На підставі рішення Київської міської ради від 28.10.2010 № 183/4995 Про окремі питання організації управління районами в місті Києві зазначене нежитлове приміщення передане до сфери управління Голосіївської РДА, а згідно з рішенням Київської міської ради від 22.09.2011 № 34/6250 Про затвердження Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва Голосіївську РДА визначено орендодавцем цього майна, яке належить територіальній громаді міста Києва.

Ці нежитлові приміщення за розпорядженням Голосіївської РДА від 25.06.2011 № 489 передано на баланс Комунального підприємства Голосіївського району в м. Києві Розрахунковий центр Голосіїво , яке в подальшому було реорганізоване шляхом приєднання до КП Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва , за яким зазначене майно закріплено на праві господарського віддання без права розпорядження майно.

10.06.2013 Голосіївська РДА повідомила відповідача про закінчення строку дії договору оренди.

Також судами попередніх інстанцій установлено, що відповідачем в процесі приватизації зазначене спірне майно викуплено не було, як і не було укладено договору купівлі-продажу цього майна у встановленому законом порядку, відповідне право за відповідачем не зареєстровано; водночас відповідачем не надано доказів і того, що спірні нежитлові приміщення, які є майном комунальної власності територіальної громади м. Києва, входять до складу майнового комплексу державного підприємства, придбаного відповідачем у процесі приватизації.

Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимога Голосіївської РДА та КП Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва про виселення ТОВ Продукти з нежитлових приміщень за адресою: м. Київ, просп. Науки, 43 (перший поверх площею 130,9 кв. м, підвал площею 50,9 кв. м), та зобов`язання ТОВ Продукти передати зазначені приміщення, які є комунальною власністю територіальної громади міста Києва, КП Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва шляхом підписання двостороннього акта приймання-передачі орендного майна, яка обґрунтована положеннями статей 785, 795 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), статей 26, 27 Закону України Про оренду державного та комунального майна та обставинами того, що після закінчення 12.06.2013 строку дію договору продовжено не було, як і не було укладено новий договір, тому з часу припинення договору відповідач займає ці приміщення безпідставно.

Апеляційний господарський суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог Голосіївської РДА і виселення ТОВ Продукти із займаних приміщень, з огляду на предмет і підстави позову, виходив із того, що фактично позов спрямовано на усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення відповідача із нежитлового приміщення комунальної власності, яке останній займає за відсутності відповідних правових підстав.

У поданій касаційній скарзі ТОВ Продукти послалося, зокрема, на те, що судові рішення в частині задоволення позовних вимог ухвалено із неправильним застосуванням пункту 2 частини 1 статті 175 ГПК без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 31.03.2021 у справі № 9901/306/20, від 26.05.2020 у справі № 908/299/18, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 18.03.2021 у справі № 909/783/20, від 21.04.2021 у справі № 910/7435/20, від 01.03.2021 у справі № 917/655/20, від 10.02.2021 у справі № 910/6681/20, щодо процесуальних наслідків звернення до суду з позовом за наявності рішення в іншій справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Частиною 2 статті 6 та частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Питання права касаційного оскарження урегульовано статтею 287 ГПК, частиною 2 якої встановлено підстави касаційного оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених цією процесуальною нормою.

Такі процесуальні обмеження щодо касаційного оскарження судових рішень не суперечать положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України застосовується судами України як частина національного законодавства, і відповідають практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини застосовується судами як джерело права.

Відповідно до практики ЄСПЛ право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі Пелевін проти України ).

Умови прийнятності касаційної скарги за змістом норм законодавства можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: Levages Prestations Services v. France від 23.10.1996; Brualla Gomes de la Torre v. Spain від 19.12.1997).

У рішенні ЄСПЛ у справі Гарсія Манібардо проти Іспанії від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі Monnel and Morris v. the United Kingdom , серія A, N 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі Helmers v. Sweden , серія A, N 212-A, с.15, п.31).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення розгляду заради розгляду . При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Зі змісту зазначеної норми права випливає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

Проте постанови Верховного Суду, висновками у яких ТОВ Продукти обґрунтувало наявність підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, прийнято у справах, правовідносини у яких не є подібними до правовідносин у справі, яка розглядається, а саме:

- у справі № 9901/306/20 (про визнання протиправним та скасування рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; зобов`язання відповідача прийняти рішення та стягнення моральної шкоди) Суд у постанові від 31.03.2021 дійшов висновку щодо наявності передбаченої пунктом 4 частини 1статті 170 КАС України підстави для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, оскільки при зміні розміру моральної шкоди з аналогічним обґрунтуванням тотожність предмета позову зберігається.

- у справі № 908/299/18 (про поновлення договору оренди землі) Верховний Суд (постанова від 26.05.2020) дійшов висновку, зокрема, що предметом спору у цій справі є вимога про визнання поновленим договору оренди земельної ділянки відповідно до вимог частини 6 статті 33 Закону України Про оренду землі , тому, звернувшись до суду із заявою про зміну предмета позову та заявою про конкретизацію (уточнення) позовних вимог, позивач залишив вимогу про поновлення договору оренди землі незмінною. Оскільки позивачем не змінено предмет позову, подані ним заяви фактично є заявами про уточнення позовних вимог у частині строку дії договору оренди, який слід визнати поновленим, та про викладення відповідної редакції додаткової угоди до договору.

- у справі № 487/10132/14-ц (про визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки) Верховний Суд у постанові від 11.09.2019 навів висновки, зокрема щодо юрисдикції суду, повноважень прокурора, належного способу захисту права власності на земельну ділянку водного фонду, позовної давності та направив справу на новий розгляд, оскільки суд апеляційної інстанції не забезпечив належної обґрунтованості судового рішення, зокрема не відреагував на доводи відповідача щодо встановлення обставин, які, мають значення для вирішення справи, та дослідив не всі зібрані у справі докази;

- у справі № 909/783/20 (про відновлення корпоративних прав,) Верховний Суд постановою від 18.03.2021 залишив без змін судові рішення попередніх інстанцій про відмову у відкритті провадження у справі на підставі пункту 2 частини 1 статті 175 ГПК, за встановлених обставин, що спір у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав вже розглянуто;

- у справі № 910/7435/20 (про визнання недійсними рішень та скасування реєстраційних дій), на підставі встановлених судами попередніх інстанцій обставин щодо наявності на момент прийняття оскаржуваних судових рішень такого, що набрало законної сили, рішення в іншій справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, що й у цій справі, Верховний Суд у постанові від 21.04.2021 погодився з висновками місцевого та апеляційного господарських судів про закриття провадження у справі;

- у справі № 917/655/20 (про стягнення втрат від застосування нескорегованих відповідачем тарифів на централізоване опалення будинків) Верховний Суд (постанова від 01.03.2021), зважаючи на встановлені обставини справи, погодився з висновками суду апеляційної інстанції, що фактично позов у цій справі було подано за наявності рішення суду в іншій справі, що набрало законної сили, у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, оскільки в обох справах вимоги позивача про стягнення втрат ґрунтувались на тому, що відповідачем безпідставно не проводилось корегування тарифу на централізоване опалення будинків за той самий період);

- у справі № 910/6681/20 (про визнання недійсним та скасування рішення антимонопольного комітету) Верховний Суд постановою від 10.02.2021 змінив судові рішення попередніх інстанцій з огляду на фактичні обставини подання позивачем до господарського суду двох позовів до одного і того ж відповідача з тим самим предметом і з тих самих підстав, що є підставою для відмови у відкритті провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 175 ГПК.

Натомість у справі, яка розглядається, судами попередніх інстанцій установлено, що позовні вимоги фактично зводяться до усунення перешкоди в користуванні майном шляхом виселення відповідача із нежитлового приміщення комунальної власності, тому, надавши правову кваліфікацію доказам, які подані сторонами, з урахуванням фактичних обставин справи, предмета та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, дійшли висновку, що факт звернення позивачів з вимогою про виселення відповідача зі спірного нежилого приміщення не є підставою для закриття провадження у справі, оскільки предмети спору у справах № 910/15043/15, № 910/18286/16 не є тотожними із предметом у даній справі. При цьому судом апеляційної інстанції з огляду на зміст судових рішень у справах № 910/15043/15, № 910/18286/16 зазначено, що заявлені вимоги стосувались інших періодів користування майном до подачі позову у справі № 910/11243/20 та було спрямовано на захист прав, порушення яких пов`язано з використанням відповідачем майна після цих обставин (наступний період користування).

Таким чином аналіз висновків, зроблених у судовому рішенні у справі № 910/11243/20, у якій подано касаційну скаргу, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у наведених постановах Верховного Суду у справах № 9901/306/20, № 908/299/18, № 487/10132/14-ц, № 909/783/20, № 910/7435/20, № 917/655/20, № 910/6681/20, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, оскільки зазначені висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження з підстави, передбаченої пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Продукти членів трудового колективу державного підприємства роздрібної торгівлі № 228 Молоко на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.05.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2020 у справі № 910/11243/20.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: В.А. Зуєв

І.С. Міщенко