Рішення

від 15.09.2021 по справі 181/763/18

МЕЖІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 181/763/18

Провадження № 2/181/75/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" вересня 2021 р. смт. Межова

Межівський районний суд Дніпропетровської області

в складі: головуючого судді Літвінової Л.Ф.,

за участю секретаря судового засідання Макогон І.С.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача-1 Гайворонського О.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційного банку ПриватБанк та ОСОБА_2 про визнання припиненими правовідносин за кредитним договором у зв`язку з його виконанням, визнання припиненими поруки та іпотеки у зв`язку з припиненням основного зобов`язання та припинення обтяження нерухомого майна, -

ВСТАНОВИВ:

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ КБ ПриватБанк та ОСОБА_2 про визнання припиненими правовідносин за кредитним договором у зв`язку з його виконанням, визнання припиненими поруки та іпотеки у зв`язку з припиненням основного зобов`язання та припинення обтяження нерухомого майна, посилаючись на те, що 23 липня 2008 року між ЗАТ КБ ПриватБанк , яке змінило назву на АТ КБ ПриватБанк , та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № DNQMGК0000000006. В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 23 липня 2008 року між ОСОБА_1 і банком було укладено договір іпотеки, за умовами якого ОСОБА_2 передав в іпотеку банку належні йому на праві власності домоволодіння та земельну ділянку, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Крім того, 23 липня 2008 року між ним та ЗАТ КБ ПриватБанк було укладено договір поруки № DNQMGК0000000006, відповідно до якого він зобов`язався відповідати солідарно з позичальником перед банком за виконання в повному обсязі зобов`язань за кредитним договором. У зв`язку з неналежним виконанням позичальником зобов`язань за кредитним договором 07 вересня 2015 року ПАТ КБ ПриватБанк звернулося до суду з позовом про солідарне стягнення з нього та ОСОБА_2 заборгованості за кредитом в розмірі 42 223,07 доларів США, що еквівалентно 925 107,45 грн. Рішенням Межівського районного суду Дніпропетровської області від 18 грудня 2017 року у справі № 181/705/15-ц позов ПАТ КБ ПриватБанк було задоволено і стягнуто солідарно з нього та ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ ПриватБанк заборгованість за кредитним договором в сумі 21 769,12 доларів США, а також стягнуто з нього та ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ ПриватБанк судові витрати по 1 827 грн. з кожного. На виконання зазначеного рішення суду він сплатив на користь ПАТ КБ ПриватБанк суму коштів, визначену спеціалістами банку для сплати відповідно до комерційного курсу валют банку на день сплати, в розмірі 581 400 грн., а також судові витрати по 1 827 грн. за себе та ОСОБА_2 . Оскільки банк скористався своїм правом на дострокове повернення всієї суми кредиту та процентів, а він повністю виконав рішення суду про стягнення заборгованості за Кредитним договором, то правовідносини між ним, ОСОБА_2 і банком повністю припинені. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив визнати припиненими правовідносини за договором поруки та договором іпотеки, зобов`язати відповідачів звернутися до державного реєстратора та вчинити необхідні дії для того, щоб виключити з Державного реєстру прав на нерухоме майно обтяження нерухомого майна, а саме - зареєстроване обтяження на домоволодіння за АДРЕСА_2 , та виникли на підставі договору іпотеки.

У відзиві на позовну заяву представник ОСОБА_2 - адвокат Рябенко В.В. визнав позовні вимоги ОСОБА_1 та просив їх задовольнити.

АТ КБ ПриватБанк подало до суду письмові пояснення, в яких зазначило, що зобов`язання позичальника та поручителя за кредитним договором не припинилися, оскільки заборгованість за цим договором станом на 30 серпня 2018 року складає 64 099,43 доларів США. Рішенням Межівського районного суду Дніпропетровської області від 18 грудня 2017 року у справі № 181/705/15-ц було стягнуто лише заборгованість за тілом кредиту, а у стягненні іншої заборгованості відмовлено у зв`язку з недоведенням її розміру, що не перешкоджає повторному зверненню банку до суду з аналогічним позовом. За випискою про зарахування та розподілення коштів сплачені ОСОБА_1 21 471,12 доларів США були зараховані на погашення кредиту в загальній сумі, яка була розподілена таким чином: 16 149, 63 доларів США - погашення пені, 5 321, 49 доларів США - погашення тіла кредиту. Зазначені кошти були сплачені позивачем на користь банку 15 та 16 лютого 2018 року, коли стягувач ще не отримав виконавчі листи та не пред`явив їх до виконання, тому банк зарахував їх не відповідно до рішення суду, а згідно з пунктом 3.2 кредитного договору, за яким спочатку погашаються збитки, пеня, комісія, проценти, а потім тіло кредиту. Крім того, позивач не є стороною кредитного договору та договору іпотеки від 23 липня 2008 року, тому він не має права заявляти позовні вимоги щодо цих правочинів.

Рішенням Межівського районного суду Дніпропетровської області від 10 грудня 2018 року позов задоволено частково. Визнано припиненими правовідносини за договором поруки, за яким поручитель зобов`язався відповідати за виконання зобов`язань ОСОБА_2 за кредитним договором. В іншій частині позовні вимоги залишено без задоволення. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення місцевого суду оскаржувалося в апеляційному порядку АТ КБ ПриватБанк лише в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 та визнання припиненими правовідносин за договором поруки, а тому переглядалося судом апеляційної інстанції тільки в означеній частині.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 06 березня 2019 року апеляційну скаргу АТ КБ ПриватБанк залишено без задоволення, рішення Межівського районного суду Дніпропетровської області від 10 грудня 2018 року в оскаржуваній частині залишено без змін.

У квітні 2019 року АТ КБ ПриватБанк подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Межівського районного суду Дніпропетровської області від 10 грудня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 березня 2019 року, за змістом якоъ указані рішення та постанова оскаржувалися в касаційному порядку лише в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 та визнання припиненими правовідносин за договором поруки, а тому переглядалися Верховним Судом тільки в означеній частині.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 лютого 2021 року касаційну скаргу АТ КБ ПриватБанк було задоволено частково. Рішення Межівського районного суду Дніпропетровської області від 10 грудня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 березня 2019 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до АТ КБ ПриватБанк , ОСОБА_2 про визнання припиненими правовідносин за договором поруки скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Позивач у судовому засіданні свої позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив задовольнити.

Представник відповідача АТ КБ ПриватБанк у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог та просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи в його відсутність. Проти заявлених вимог не заперечував.

Заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги про визнання припиненими правовідносин за договором поруки такими, що підлягають задоволенню з таких підстав.

В судовому засіданні встановлено, що 23 липня 2008 року між ЗАТ КБ ПриватБанк , правонаступником якого є АТ КБ ПриватБанк , та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, за яким банк надав позичальникові кредит в розмірі 27 239, 94 доларів США на строк до 23 липня 2028 року зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 1,25 % на місяць на суму залишку заборгованості, винагороди за надання фінансового інструменту, резервування ресурсів та проведення додаткового моніторингу.

З метою належного виконання зобов`язань за кредитним договором 23 липня 2008 року між ЗАТ КБ ПриватБанк та ОСОБА_1 було укладено договір поруки, за умовами якого поручитель зобов`язався перед банком нести солідарну відповідальність за повне та своєчасне виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором.

Для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 23 липня 2008 року між банком і ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки, за умовами якого останній передав в іпотеку банку належні йому на праві власності домоволодіння та земельну ділянку, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 не виконував належним чином своїх зобов`язань за кредитним договором, у зв`язку з чим 07 вересня 2015 року ПАТ КБ ПриватБанк звернулося до суду з позовом про стягнення заборгованості.

Рішенням Межівського районного суду Дніпропетровської області від 18 грудня 2017 року у справі № 181/705/15-ц позов банку було задоволено частково і стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ ПриватБанк заборгованість за кредитним договором в сумі 21 769,12 доларів США, а також стягнуто з відповідачів на користь ПАТ КБ ПриватБанк судові витрати по 1 827 грн. з кожного. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

За змістом вищевказаного рішення суд дійшов висновку, що позичальник не виконав своїх зобов`язань за кредитним договором, тому позовні вимоги в частині стягнення тіла кредиту є обґрунтованими. При цьому ПАТ КБ ПриватБанк не довело позовних вимог та розміру нарахованої заборгованості за кредитним договором (в частині розміру процентів, штрафів та пені), у зв`язку з чим в задоволенні позову в означеній було відмовлено.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що він повністю виконав рішення Межівського районного суду Дніпропетровської області від 18 грудня 2017 року та погасив заборгованість за кредитним договором в розмірі 21 769, 12 доларів США. На підтвердження сплати коштів позивач надав квитанцію від 15 лютого 2018 року на суму 290 000 грн. та квитанцію від 16 лютого 2018 року на суму 291 400 грн., в яких зазначено призначення платежу - надходження готівки за платіжними картками, виконання рішення суду у справі № 181/705/15-ц . Також позивачем було сплачено на користь ПАТ КБ ПриватБанк судові витрати, що підтверджується відповідними платіжними документами.

20 лютого 2018 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ КБ ПриватБанк з проханням надати лист, підтверджуючий те, що правовідносини за кредитним договором банк визнає припиненими, а також просив банк вчинити необхідні дії та виключити відомості про обтяження домоволодіння і земельної ділянки, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , з: Державного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (обтяження за реєстраційними № 7614201 та № 7614243 від 23 липня 2008 року); Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (номер запису про обтяження 11037672 та номер 11036617, які перенесені 04 вересня 2015 року державним реєстратором Кошарною С.С. з Державного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, тобто за № 7614201 та № 7614243).

Листом ПАТ КБ ПриватБанк від 06 березня 2018 року № 20.1.0.0.0/7-180302/599 ОСОБА_1 повідомлено, що документи для зняття заборони на відчуження з нерухомості будуть надані після повного погашення заборгованості. Зазначено, що на дату звернення банком до суду з позовною заявою про стягнення суми заборгованості за кредитом існувала певна сума заборгованості, яка була обчислена відповідно до розрахунку суми заборгованості станом на конкретну дату. Оскільки на дату звернення банку до суду, а також впродовж строку від дати звернення до суду до дати повного виконання рішення суду зобов`язання за кредитним договором не було виконано повністю (не повернута вся сума отриманого кредиту і відсотки за його користування та інші передбачені договором суми), на неповернуту суму кредиту продовжували нараховуватися відсотки за його користування. Як наслідок, незважаючи на виконання рішення суду і погашення суми боргу, обчисленої на дату звернення банку до суду, за кредитним договором існує заборгованість.

Згідно з випискою по рахунку ОСОБА_2 сплачені ОСОБА_1 за рішенням суду кошти були зараховані на погашення кредиту в загальній сумі 21 471, 12 доларів США, яка була розподілена таким чином: 16 149, 63 доларів США - погашення пені, 5 321, 49 доларів США - погашення тіла кредиту.

За наданим ПАТ КБ ПриватБанк розрахунком станом на 30 серпня 2018 року заборгованість за кредитним договором складає 64 099, 43 доларів США, що еквівалентно 1 801 835, 10 грн.

Частиною першою статті 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим до виконання сторонами (стаття 629 ЦК України ).

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною першою статті 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Відповідно до частин першої, другої статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно з частиною першою статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Відповідно до статті 1 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV Про іпотеку іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з частинами першою, другою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України ).

Відповідно до частини першої статті 559 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Виходячи зі змісту статей 526 , 599 ЦК України , зобов`язання вважається виконаним належним чином, якщо таке виконання здійснене відповідно до умов договору та вимог законодавства, а якщо умови виконання не визначені у договорі або законі, то вони повинні бути виконані відповідно до звичаїв ділового обороту або до вимог, що зазвичай ставляться.

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 651 ЦК України зміна умов договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

У разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо (частина перша статті 653 ЦК України ).

За змістом частини першої статті 654 ЦК України зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає зі звичаїв ділового обороту.

Відповідно до частини другої статті 555 ЦК України поручитель має право висунути проти вимоги кредитора заперечення, які міг би висунути сам боржник, за умови, що ці заперечення не пов`язані з особою боржника. Поручитель має право висунути ці заперечення також у разі, якщо боржник відмовився від них або визнав свій борг.

З огляду на викладене поручитель хоч і пов`язаний з боржником певними зобов`язальними відносинами, але є самостійним суб`єктом у відносинах з кредитором.

До припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов`язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення його обсягу відповідальності. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов`язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.

Висновок про припинення поруки на підставі частини першої статті 559 ЦК України залежить від установлених судом обставин щодо обсягу зобов`язання, на виконання якого надано поруку, та збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок зміни без його згоди забезпеченого зобов`язання. Для цього судам необхідно дослідити відповідні умови кредитного договору та договору поруки щодо порядку погодження поручителем змін до основного зобов`язання.

Такі правові висновки щодо застосування статті 559 ЦК України наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 755/18438/16-ц (провадження № 14-275цс19).

Велика Палата Верховного Суду у справі № 522/1528/15-ц зазначила, що закон не пов`язує припинення поруки з прийняттям судом рішення про стягнення з боржника або поручителя боргу за зобов`язанням, забезпеченим порукою.

Таким чином, ВП ВС відступила від висновку, сформульованого в постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), згідно з яким наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості саме по собі свідчить про закінчення строку дії договору; на правовідносини, які виникають після ухвалення рішення про стягнення заборгованості, порука не поширюється, якщо інше не встановлене договором поруки.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості свідчить, що строк виконання зобов`язання настав, причому саме за тією вимогою, яку задоволено судом, та встановив наявність обов`язку відповідача (відповідачів) сплатити заборгованість.

Рішення суду про стягнення заборгованості, у тому числі з поручителя, не змінює змісту у відповідного правовідношення - характер та обсяг прав і обов`язків сторін залишаються незмінними, додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов`язання після ухвалення судового рішення з інших підстав (наприклад, унаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог) відповідне зобов`язання продовжує існувати.

Отже, саме по собі набрання законної сили рішенням суду про стягнення з боржника або поручителя заборгованості за кредитним договором не змінює та не припиняє ані кредитного договору, ані відповідного договору поруки, доки не виникне договірна чи законна підстава для такого припинення.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що визнання права як у позитивному значенні (визнання існуючого права), так і в негативному значенні (визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов`язку) є способом захисту інтересу позивача у правовій визначеності.

Для належного захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України заявити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, що вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов`язку, зокрема у таких випадках:

- кредитор у таких правовідносинах без звернення до суду з відповідним позовом може звернути стягнення на майно особи, яку він вважає боржником, інших осіб або інакше одержати виконання поза волею цієї особи-боржника в позасудовому порядку;

- особа не вважає себе боржником у відповідних правовідносинах і не може захистити її право у межах судового розгляду, зокрема, про стягнення з неї коштів на виконання зобов`язання, оскільки такий судовий розгляд кредитор не ініціював (наприклад, кредитор надсилає претензії, виставляє рахунки на оплату тощо особі, яку він вважає боржником).

Водночас Велика Палата Верховного Суду знову звертає увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду. Тому спосіб захисту інтересу, передбачений пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України, може застосовуватися лише в разі недоступності позивачу можливості захисту його права.

Задоволення позову про визнання відсутності права вимоги в особи, що вважає себе кредитором, і відсутності кореспондуючого обов`язку особи-боржника у відповідних правовідносинах є спрямованим на усунення правової невизначеності. Тобто, відповідне судове рішення має забезпечити, щоби обидві сторони правовідносин могли у майбутньому знати про права одна одної та діяти, не порушуючи їх. А тому такий спосіб захисту є виключно превентивним.

Якщо кредитор, який діяв в умовах правової невизначеності, у минулому порушив права особи, яку він вважає боржником, то для останнього ефективним способом захисту буде той, який спрямований на захист порушеного права, а не на превентивний захист інтересу. Тобто звернення з позовом для усунення правової невизначеності, яка існувала у минулому, в означеній ситуації не є ефективним способом захисту.

Зокрема, якщо суд розглядає справу про стягнення з боржника коштів, то останній має захищати свої права саме в цьому провадженні, заперечуючи проти позову та доводячи відсутність боргу, зокрема відсутність підстав для його нарахування, бо вирішення цього спору призведе до правової визначеності у правовідносинах сторін зобов`язання.

Наявність відповідного боргу чи його відсутність, як і відсутність підстав для нарахування боргу, є предметом доказування у спорі про стягнення з відповідача коштів незалежно від того, чи подав останній зустрічний позов про визнання відсутності права кредитора, зокрема про визнання поруки припиненою. Тому для захисту права відповідача у ситуації, коли кредитор вже звернувся з вказаним позовом про стягнення коштів, не потрібно заявляти зустрічний позов, а останній не може бути задоволений.

Аналогічно після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів боржник не може заявляти окремий позов про визнання відсутності права вимоги в кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника. Такий окремий позов теж не може бути задоволений, оскільки боржник має себе захищати у судовому процесі про стягнення з нього коштів, заперечуючи проти відповідного позову кредитора, наприклад, і з тих підстав, що порука припинилася.

Застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите.

У разі, якщо кредитор уже ініціював судовий процес, спрямований на захист порушеного, на його думку, права, або такий спір суд уже вирішив, звернення боржника з позовом про визнання відсутності права вимоги у кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника не є належним способом захисту.

Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу на важливість дотримання принципу процесуальної економії (пункт 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б, провадження № 12-143гс19; пункт 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, провадження № 12-204гс19), відповідно до якого штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим.

Крім, того, суд наголошує на тому, що діючими положеннями законодавства України не заборонено добровільне виконання рішення суду і за загальними правилами рішення суду в добровільному порядку виконуються з моменту набрання рішенням суду законної сили та до моменту надходження виконавчого листа до державного або приватного виконавця та відкриття виконавчого провадження.

Рішення Межівського районного суду Дніпропетровської області від 18 грудня 2017 року набрало законної сили, після чого, до відкриття виконавчого провадження, поручителем було виконано, що і свідчить саме про добровільне виконання рішення суду та погашення заборгованості.

Той факт, що банк самостійно розпорядився сплаченими коштами на виконання рішення суду і зарахував їх відповідно до умов кредитного договору, а не відповідно до рішення суду не дає підстав для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання договору поруки припиненим після добровільного виконання рішення суду та погашення заборгованості, так як він скористався своїм правом на добровільне виконання рішення суду, а не на погашення заборгованості відповідно до умов спірного кредитного договору.

Зобов`язання сторін за кредитним договором не припиняються після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості, а виконання такого рішення не може свідчити про зміну зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Тобто фактичне виконання рішення суду про стягнення заборгованості за кредитним договором, незалежно від порядку зарахування банком коштів на погашення заборгованості, не є тією обставиною, яка збільшує обсяг відповідальності поручителя та призводить до припинення поруки з цієї підстави.

В цій справі позивач обґрунтовував свої позовні вимоги припиненням забезпеченого порукою зобов`язання.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 зазначав, що він належним чином та у повному обсязі виконав зобов`язання за кредитним договором, тому цей правочин, а відповідно і договори іпотеки та поруки, є припиненими.

Заперечуючи проти заявлених вимог, банк вказував, що основне зобов`язання, а відповідно і забезпечувальні зобов`язання, не виконані належним чином, заборгованість за кредитним договором не сплачена у повному розмірі, тому відсутні правові підстави для задоволення позову.

Як встановлено вище, АТ КБ ПриватБанк реалізувало своє право на дострокове стягнення заборгованості та звернулося з відповідним позовом до суду. Рішенням Межівського районного суду Дніпропетровської області від 18 грудня 2017 року у справі № 181/705/15-ц позов банку було задоволено частково і стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ ПриватБанк заборгованість за кредитним договором в сумі 21 769,12 доларів США, а також стягнуто з відповідачів на користь ПАТ КБ ПриватБанк судові витрати по 1 827 грн. з кожного.

Відповідно до квитанції від 15 лютого 2018 року на суму 290 000 грн. та квитанції від 16 лютого 2018 року на суму 291 400 грн., на рахунок ПАТ КБ Приватбанк поручителем ОСОБА_1 перераховано грошові кошти у розмірі 434 885,86 грн. у рахунок погашення боргу відповідно до рішення суду.

Обсяг зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором від 23 липня 2008 року визначений рішенням Межівського районного суду Дніпропетровської області від 18 грудня 2017 року в справі № 181/705/15-ц.

Таким чином, зобов`язання за кредитним договором та забезпечувальними правочинами є припиненими.

Згідно вивчених судом матеріалів справи, з`ясованих обставин справи, які досліджені доказами, суд дійшов до висновку про задоволення позову про визнання припиненими правовідносин за договором поруки.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню сплачений останнім судовий збір у розмірі по 352, 80 коп. з кожного.

Керуючись ст.13, 81, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційного банку ПриватБанк та ОСОБА_2 про визнання припиненими правовідносин за кредитним договором у зв`язку з його виконанням, визнання припиненими поруки та іпотеки у зв`язку з припиненням основного зобов`язання та припинення обтяження нерухомого майна - задовольнити.

Визнати припиненими правовідносини за договором поруки №DNQMGR0000000006 від 23 липня 2008 року, що укладений між ОСОБА_1 та ПАТ КБ ПриватБанк , за яким поручитель зобов`язався відповідати за виконання зобов`язань ОСОБА_2 по кредитному договору №DNQMGR0000000006 від 23 липня 2008 року.

Стягнути з Акціонерного товариства комерційного банку ПриватБанк на користь ОСОБА_1 понесені позивачем та документально підтверджені судові витрати при розгляді справи в суді в розмірі 352 (триста п`ятдесят дві) гривень 40 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені позивачем та документально підтверджені судові витрати при розгляді справи в суді в розмірі 352 (триста п`ятдесят дві) гривень 40 копійок.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду через Межівський районний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складено 16 вересня 2021 року.

Суддя: Л. Ф. Літвінова