Постанова

від 14.09.2021 по справі 904/5779/20

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.09.2021 року м.Дніпро Справа №904/5779/20

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Кузнецова В.О.,

суддів Чередка А.Є., Мороза В.Ф.

секретар судового засідання Крицька Я.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Єврофлекс Груп" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.04.2021 (дата складення повного судового рішення - 30.04.2021, суддя Бондарєв Е.М.) у справі

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Сервіс Груп", м.Харків

до товариства з обмеженою відповідальністю "Єврофлекс Груп", м.Кам`янське, Дніпропетровська область

про стягнення 65 827,12 грн

ВСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст і підстави позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "Бізнес Сервіс Груп" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом, в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Єврофлекс Груп" 65 825,92 грн заборгованість за відвантажений товар.

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на неналежне виконання відповідачем умов договорів поставки №01/01/18/19 від 01.01.2018 та №01/01/19/18 від 01.01.2019 в частині своєчасної та повної оплати товару, отриманого за видатковими накладними: №644 від 01.10.2018 на суму 30 064,20 грн; №158 від 02.04.2019 на суму 20 236,80 грн; №201 від 23.04.2019 на суму 20 236,80 грн; №235 від 20.05.2019 на суму 20 236,80 грн.

ІІ. Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22.04.2021 у даній справі позов задоволено. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Єврофлекс Груп" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Сервіс Груп" 65 827,12 грн заборгованості за відвантажений товар та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2102,00 грн.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано посиланням на те, що вимоги позивача є такими, що відповідають як матеріалам справи так і нормам чинного законодавства, у зв`язку з чим підлягають задоволенню

ІІІ. Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи учасників справи

3.1 Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Товариство з обмеженою відповідальністю "Єврофлекс Груп", не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду скасувати та прийняте нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі.

Аргументуючи апеляційну скаргу, відповідач вказує, що висновок суду про встановлення обставини укладення між сторонами договорів поставки №01/01/18/19 від 01.01.2018 та №01/01/19/18 від 01.01.2019, суперечить фактичним обставинам справи і наявним у справі доказам. Судом не досліджувались оригінали документів поданих разом із позовною заявою.

Скаржник вважає, що надані позивачем копії товарно- транспортних накладних №Р644 від 01.10.2018 на загальну суму 30 064,20 грн; №Р158 від 02.04.2019 на загальну суму 20 236,80 грн; №Р201 від 23.04.2019 на суму 20 236,80 грн; №Р235 від 20.05.2019 на загальну суму 20 236,80 грн не містять обов`язкових реквізитів, які б достеменно вказували на факт отримання товару, і відповідно, підтверджували існування договірних відносин між сторонами. У поданих копіях відсутні підписи і печатки. На вимогу суду оригінали таких документів надано не було.

Суд першої інстанції безпідставно посилається на лист №18/01 від 18.06.2020 за підписом директора ТОВ "Єврофлекс-Груп" Лазаренко Д.Б., яким відповідач визнав заборгованість у сумі 68 825,92 грн та гарантійним листом №17/08 від 17.08.2020 зобов`язався сплатити борг до 09.10.2020, оскільки, за твердженням відповідача, зазначений лист підприємством не виготовлявся і не підписувався посадовою особою. Для спростування цієї обставини відповідач звернувся до суду із клопотанням про надання оригіналів документів для подальшого проведення почеркознавчої експертизи. На вимогу суду оригінали таких документів надано не було.

Заявник апеляційної скарги стверджує, що судом першої інстанції на підтвердження здійснення господарської операції з поставки товару прийнято до уваги податкові накладні і не надано жодної оцінки наказу, виданого директором ТОВ "Єврофлекс-Груп" про здійснення корегування податкових зобов`язань у зв`язку із виявленими розбіжностями між даними податкового і бухгалтерського обліку.

3.2 Доводи інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення господарського суду залишити без змін.

Позивач в обґрунтування своєї правової позиції зазначає, що відповідачем порушено строк апеляційного оскарження рішення господарського суду від 22.04.2021, тому вважає, що такі дії відповідача спрямовані на затягування процесу.

ІV. Апеляційне провадження

4.1 Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді

Згідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.06.2021 для розгляду апеляційної скарги визначена колегія суддів у складі: головуючий суддя Кузнецов В.О., судді Чередко А.Є., Мороз В.Ф.

Ухвалою Центрального 07.06.2021 поновлено товариству з обмеженою відповідальністю "Єврофлекс Груп" пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.04.2021; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою; згідно положень ч.13 ст.8, ч.2 ст.271 ГПК України постановлено розгляд справи здійснити у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без повідомлення (виклику) учасників справи.

Розпорядженням керівника апарату суду від 23.07.2021 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи у зв`язку з перебуванням у відпустці судді Мороза В.Ф. (для вирішення питання про призначення справи до розгляду).

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.07.2021 для вирішення питання про призначення справи до розгляду визначена колегія суддів у складі: головуючий суддя Кузнецов В.О., судді Чередко А.Є., Білецька Л.М.

Ухвалою апеляційного господарського суду від 23.07.2021 призначено справу до розгляду на 14.09.2021 на 11 годин 30 хвилин.

Розпорядженням керівника апарату суду від 13.09.2021 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи у зв`язку з усуненням обставин, що зумовили заміну судді Мороза В.Ф.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.09.2021 для розгляду апеляційної скарги визначена колегія суддів у складі: головуючий суддя Кузнецов В.О., судді Чередко А.Є., Мороз В.Ф.

14.09.2021 у судове засідання з`явився представник позивача, який надав відповідні пояснення.

Відповідач наданим йому процесуальним правом не скористався та не забезпечив у судове засідання явку повноваженого представника, у поданому клопотанні просить розгляд справи відкласти у зв`язку з перебуванням у відрядженні його представника.

Частинами 11,12 ст.270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. До того ж, колегія суддів переглядає в апеляційному порядку судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги та досліджує докази що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на не неї.

Крім того, чинний Господарський процесуальний кодексу України не обмежує кількість представників учасника справи, які можуть брати участь у засіданні господарського суду. У даному випадку представництво інтересів відповідача в апеляційному суді може здійснюватися як керівником товариства, так і іншою особою в силу повноважень, що ґрунтуються на довіреності.

Враховуючи викладене, з метою дотримання принципу розумності строків розгляду справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача про відкладення розгляду справи та можливість розгляду справи за відсутністю його представника.

14.09.2021 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

4.2 Стислий виклад обставин справи, встановлених судами

Між товариством з обмеженою відповідальністю "Бізнес Сервіс Груп" (далі - позивач, постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Єврофлекс Груп" (далі - відповідач, покупець) укладено договори поставки №01/01/18/19 від 01.01.2018 та №01/01/19/18 від 01.01.2019 у спрощеній формі шляхом підтвердження прийняття товару на загальну суму 90 774,60 грн, а саме:

- 01 жовтня 2018 року позивачем поставлено продукцію, а відповідачем прийнято згідно з видаткової накладної №644 (довіреність №199 від 01.10.2018) та товарно-транспортною накладною №Р644 від 01.10.2018 на загальну суму 30 064,20 грн;

- 02 квітня 2019 року позивачем поставлено продукцію, а відповідачем прийнято згідно з видаткової накладної №158 (довіреність №54 від 01.04.2019) та товарно-транспортною накладною №Р158 від 02.04.2019 на загальну суму 20 236,80 грн;

- 23 квітня 2019 року позивачем поставлено продукцію, а відповідачем прийнято згідно з видаткової накладної №201 (довіреність №67 від 23.04.2019) та товарно-транспортною накладною №Р201 від 23.04.2019 на загальну суму 20 236,80 грн;

- 20 травня 2019 року позивачем поставлено продукцію, а відповідачем прийнято згідно з видаткової накладної №235 (довіреність №87 від 20.05.2019) та товарно-транспортною накладною №Р235 від 20.05.2019 на загальну суму 20 236,80 грн.

01.06.2022 позивач надіслав на адресу відповідача претензію №27/05-20 від 27.05.2020 в якій просив сплатити заборгованість у загальному розмірі 68 825, 92 за товар поставлений за накладними: №644 від 01.10.2018 на суму 30 064,20 грн, №158 від 02.04.2019 на суму 20 236,80 грн, №201 від 23.04.2019 на суму 20 236,80 грн, №235 від 20.05.2019 на суму 20 236,80 грн.

У відповіді на зазначену претензію, відповідач листом вих.№18/01 від 18.06.2020 визнав заборгованість у сумі 68 825,92 грн та зобов`язався її погасити протягом трьох місяців, починаючи з червня 2020 року.

Відповідно до гарантійного листа вих.№17/08 від 17.08.2020 відповідач зобов`язався сплатити заборгованість за договором поставки у розмірі 68 827,12 грн згідно із запропонованим графіком.

Відповідачем поставлений товар оплачено частково, заборгованість складає 65 827,12 грн, що і стало підставою для звернення позивачем до суду з даним позовом.

4.3 Позиція апеляційного господарського суду у справі

Імперативними приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи, подані заперечення, перевіривши встановлені на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Предметом спору у даній справі є вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за відвантажений товар.

Відповідно до ст.6 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і та справедливості (ст.627 Цивільного кодексу України).

За змістом ст.173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша ст.509 Цивільного кодексу України).

Господарське зобов`язання виникає, зокрема із господарського договору (ст.174 Господарського кодексу України.

Договором у відповідності до вимог статті 626 Цивільного кодексу України є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Положеннями статті 638 Цивільного кодексу України унормовано, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно до частини першій статті 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до вимог статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (частина перша статті 181 Господарського кодексу України).

Частинами 1 - 4, 7 ст.180 Господарського кодексу України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Згідно з ч.1 ст.641, ч.2 ст.642 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Судом першої інстанції правомірно встановлено, що правовідносини, які виникли між сторонами за своєю правовою природою є договором поставки.

Статтею 265 Господарського кодексу України унормовано, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею ст.655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Для спірного договору у відповідності до положень статті 657 Цивільного кодексу України обов`язкова письмова форма його укладення не передбачена.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Положеннями статті 664 Цивільного кодексу України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Частинами 1,2 статті 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з частиною першою ст.193 Господарського кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ст.530 Цивільного кодексу України).

Факт поставки позивачем товару відповідачу підтверджується товарно-транспортними накладними: №Р644 від 01.10.2018 на загальну суму 30 064,20 грн, №Р158 від 02.04.2019 на загальну суму 20 236,80 грн, №Р201 від 23.04.2019 на загальну суму 20 236,80 грн, №Р235 від 20.05.2019 на загальну суму 20 236,80 грн, а також видатковою накладною №158 від 02.04.2019 на загальну суму 20 236,80 грн.

Вказані накладні підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками підприємств.

У наведених накладних наявна інформація щодо найменування і опису товару, одиницю виміру, кількість, ціну та загальну вартість товару, тобто міститься детальна характеристика ознак товару, що узгоджується із приписами ст.266 Господарського кодексу України.

Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено порядок оформлення документів, які можуть підтверджувати господарські операції.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справи належало дослідити, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини здійснення перевезення товару поставленого за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця.

Згідно з частиною 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вказаний перелік обов`язкових реквізитів кореспондується з Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, відповідно до пункту 2.4. якого первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Необхідно зазначити, що накладна - це супроводжуючий первинний документ, що використовується в бухгалтерському обліку та містить основні облікові дані про товар, що передається, відправляється, транспортується. Отже, накладна є належним документом, що підтверджує оформлення договірних відносин між сторонами.

Колегія суддів вважає, що надані позивачем товарно-транспортні накладні та видаткова накладна, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар, позаяк відповідає вимогам, зокрема статті 9 названого Закону і Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995.

Відповідач, прийнявши поставлений позивачем товар за асортиментом та ціною, що вказані у товарно-транспортних накладних: №Р644 від 01.10.2018, №Р158 від 02.04.2019, №Р201 від 23.04.2019, №Р235 від 20.05.2019 та видатковій накладній №158 від 02.04.2019, погодився на поставку товару на умовах, які запропоновані позивачем, та, здійснивши часткову оплату цього товару, підтвердив свою згоду з цими умовами.

Апеляційний господарський суд не приймає до уваги посилання позивача на договори №01/01/18/19 від 01.01.2018 та №01/01/19/18 від 01.01.2019, оскільки позивачем не надано суду копії вказаних договорів, тому суд позбавлений можливості дослідити умови цих договорів та надати їм належну оцінку.

Колегія суддів вважає, що відносно спірної поставки між сторонами укладено договори поставки у спрощеній формі, шляхом поставки товару, підписання видаткової накладної та товарно-транспортних накладних, та прийняття цього товару покупцем. Вказані документи містять істотні умови договору поставки щодо найменування товару, його кількості та ціни.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Слід враховувати, що як доказ податкова накладна може оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі, проте не може буди єдиним доказом на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним.

Крім того, оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі господарські суди повинні враховувати положення Податкового кодексу України та фактичні дії як постачальника так і покупця щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України в редакції, чинній станом на дату здійснення спірних поставок товару, витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Відповідно до підпункту "а" пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України в редакції, чинній станом на дату здійснення спірних поставок товару, об`єктом оподаткування є, зокрема операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту.

Відповідно до частин 201.1, 201.6, 201.7, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов`язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Згідно до статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Тобто, самостійне занесення особою, як покупцем товару, суми податку за видатковими накладними до податкового кредиту в порядку статті 198 Податкового кодексу України, здійснюється за наслідками завершення такою особою операції з придбання товарів, та є за свою суттю підтвердженням його прийняття.

Позивачем надані податкові накладні: №3 від 01.10.2018 на суму 30 064,20 грн, №5 від 02.04.2019 на суму 20 236,80 грн, №47 від 23.04.2019 на суму 20 236,80 грн, №19 від 20.05.2019 на суму 20 236,80 грн, які були складені позивачем та зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відповідно до розшифровки зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (Д5) у спірні періоди у розділі 1 "Податкові зобов`язання", таблиця "Операції на митній території України, що оподатковуються податком на додану вартість за основною ставкою 7%, крім перевезення товарів на митну територію України", міститься операція щодо покупця з індивідуальним податковим номером 401024004030, який відповідає податковому номеру товариства з обмеженою відповідальністю "Єврофлекс Груп".

Отже спірні господарські операції відображені у податкових зобов`язаннях і реєстрі виданих податкових накладних позивача та реєстрі отриманих податкових накладних відповідача.

При цьому подальше корегування відповідачем суми податкового кредиту згідно уточнюючої декларації не впливає на висновок щодо підтвердження покупцем завершення господарської операції за вищезазначеними видатковими накладними, оскільки визначальним для його формування є саме обставина включення ним сум податку за цими накладними до податкового кредиту товариства, тобто їх відображення у податковому обліку останнього.

Враховуючи викладене, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за поставлений товар у розмірі 65 827,12 грн.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи скаржника щодо недослідження судом оригіналів поданих разом із позовною заявою документів.

Так, за змістом частин першої, другої статті 91 Господарського процесуального кодексу України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, які подаються в оригіналі або належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Частиною четвертою статті 91 Господарського кодексу України передбачено, що копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.

Отже, Господарським процесуальним кодексом України, як процесуальним законом, не встановлено порядку засвідчення копій документів, як письмових доказів, а норма частини четвертої статті 91 Господарського процесуального кодексу України є відсильною та зумовлює необхідність урахування учасниками процесу стандартів оформлення документів, визначених національним стандартом як нормативним документом відповідно до статей 1, 23 Закону України "Про стандартизацію".

Порядок засвідчення копій документів визначений пунктами 5.26, 5.27 Національного стандарту України Державна уніфікована система документації, Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації "Вимоги до оформлювання документів" ДСТУ 4163-2003, затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 07.04.2003 №55.

Пунктами 5.26, 5.27 Національного стандарту "Вимоги до оформлювання документів" визначено, що відмітка про засвідчення копії документа складається зі слів "згідно з оригіналом", назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії, яка проставляється нижче підпису. Підпис відповідальної особи засвідчують на документі відбитком печатки організації, який ставлять так, щоб він охоплював останні кілька літер назви посади особи, яка підписала документ.

Зазначеним способом повинна засвідчуватись кожна сторінка документа, поданого у копії.

У разі подання учасником справи до суду пакету документів у копіях, які прошиті із проставленням на останній його сторінці посвідчувального напису, із зазначенням кількості сторінок та проставленням підпису уповноваженої особи заявника та його печатки, такі процесуальні дії учасника справи свідчать про подання ним копій документів з дотриманням вимог щодо їх засвідчення відповідно до вимог національного стандарту щодо оформлення документів.

Така правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду у постановах від 18.12.2018 у справі №761/5894/17, від 14.12.2018 у справі №914/809/18.

Надані позивачем до позовної заяви копії документів відповідають вимогам статті 91 Господарського процесуального кодексу України та пункту 5.27 Національного стандарту України, затвердженого Державним комітетом з питань технічного регулювання та споживчої політики №55 від 07.04.2003 "ДСТУ 4163-2003".

У даному випадку скаржником не наведено обґрунтування та не надано доказів, які б ставили під сумнів чи свідчили про недостовірність змісту доданих до позовної заяви копій документів або спростовували б обставини, на підтвердження яких ці документи подані позивачем.

Разом з цим, з метою повного та всебічного вирішення спору, у судовому засіданні 14.09.2021 судом апеляційної інстанції досліджені оригінали документів, наданих позивачем до позовної заяви в підтвердження заявлених вимог та копії цих документів судом апеляційної інстанції приєднано до матеріалів справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського Суду з прав людини у справі Проніна проти України (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що скаржникам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції.

4.4 Висновки апеляційного господарського суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Аргументи відповідача, зазначені в апеляційній скарзі, не приймаються апеляційним господарським судом, оскільки вони спростовуються викладеними приписами законодавства та встановленими обставинами у справі, і не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки судом апеляційної інстанції не було встановлено невірне застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права при розгляді справи.

4.5 Розподіл судових витрат

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на особу, яка подала апеляційну скаргу.

Керуючись ст.ст.269,275,276,281-283 Господарського процесуального кодексу України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Єврофлекс Груп" відмовити.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.04.2021 у справі №904/5779/20 залишити без змін.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст.287 Господарського процесуального кодексу України.

Постанова складена у повному обсязі 16.09.2021.

Головуючий суддя В.О.Кузнецов

Судді А.Є.Чередко

В.Ф.Мороз