Постанова

від 16.09.2021 по справі 520/18551/2020

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий І інстанції: Ніколаєва О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2021 р. Справа № 520/18551/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Судді-доповідача Ральченка І.М.,

Суддів: Чалого І.С. , Катунова В.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі Чугуївського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31.05.2021, повний текст складено 31.05.2021, по справі № 520/18551/2020

за позовом ОСОБА_1

до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі Чугуївського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області , Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі Харківського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області

про визнання дій протиправними та скасування постанови, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- визнати протиправними дії управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі Чугуївського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області щодо ненарахування та невиплати позивачу страхових виплат за період з 01.07.2017 по 31.01.2019;

- скасувати постанову Харківського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області від 30.06.2017 2012/23980/10175.1/74 Про припинення щомісячної страхової виплати ;

- зобов`язати управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі Чугуївського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області нарахувати та виплатити позивачу страхові виплати за період з 01.07.2017 по 31.01.2019 негайно після проголошення судового рішення;

- допустити негайне виконання рішення суду у частині виплати страхової виплати у межах суми стягнення за один місяць, відповідно до пункту 1 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 31.05.2021 позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі Чугуївського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 страхових виплат за період з 01.07.2017 по 31.01.2019.

Скасовано постанову Харківського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області від 30.06.2017 2012/23980/10175.1/74 Про припинення щомісячної страхової виплати ОСОБА_1 .

Зобов`язано управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі Чугуївського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 страхові виплати за період з 01.07.2017 по 31.01.2019.

Допущено до негайного виконання рішення суду у частині виплати страхової виплати ОСОБА_1 у межах суми стягнення за один місяць, відповідно до п.1 ч. 1 ст. 371 КАС України.

У решті позовних вимог - відмовлено.

Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі Чугуївського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області (далі - відповідач), не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просило його скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає про не врахування судом першої інстанції, що Чугуївське відділення не мало ні права, ні обов`язку нараховувати та виплачувати позивачу страхові виплати з 01.07.2017 по 31.01.2019, оскільки місце мешкання позивача невідоме, а відповідно до вимог чинного законодавства страхові виплати продовжуються, зокрема, на підставі заяви внутрішньо переміщеної особи.

Позивач не надав відзив на апеляційну скаргу.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України) справа розглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

На підставі положень ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено апеляційним судом, що з 26.08.2020 ОСОБА_1 встановлено втрату професійної працездатності за сукупністю у розмірі 30% безстроково, в тому числі 5% - по трудовому каліцтву, 25% - по професійному захворюванню, що підтверджується довідкою МСЕК серії ААА 051803 від 27.09.2010 (а.с. 14).

Позивач є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 18.09.2017 № 000033342 (а.с. 13).

З 01.12.2014 по 30.06.2017 позивач отримував щомісячні страхові виплати у відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Харкові на підставі особистої заяви та довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № 6326004902 від 09.12.2014 про фактичне місце проживання у Харкові.

З 01.07.2017 позивачу припинено щомісячну страхову виплату на підставі п. 6 ч. 1 ст. 46, ч. 2 ст. 1 Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 23.09.1999 1105-XIV (невідоме місце мешкання), про що свідчить постанова відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Харкові від 30.06.2017 № 2012/23980/10175.1/24 Про припинення щомісячної страхової виплати (а.с. 20).

Відповідач в листі від 10.12.2020 № 15.02.2015/4914 у відповідь на адвокатський запит зазначив, що заяву про продовження виплат з 01.07.2017 та довідку, що підтверджує проживання у м. Харкові, ОСОБА_1 не подавав. Позивачу запропоновано звернутися за інформацією про утворену заборгованість до робочого органу Фонду, в якому зберігалась особова справа позивача до початку антитерористичної операції та, який повинен вести облік такої заборгованості згідно пунктам 3.8, 3.9 Порядку надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, передбачених загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для внутрішньо переміщених осіб, затвердженого постановою правління Фонду соціального страхування України від 12.12.2011 27 (а.с. 19).

З 01.02.2019 позивач, у зв`язку зі зміною місця проживання, перебуває на обліку у Чугуївському відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області та отримує страхові виплати.

Позивач, вважаючи протиправними дії відповідача щодо ненарахування та невиплати йому страхових виплат за період з 01.07.2017 по 31.01.2019, звернувся до суду за захистом своїх прав.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив того, що п. 6 ч. 1 ст. 46 Закону України № 1105-XIV не визначено такої підстави для припинення страхових виплат як встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування, тому невиплата позивачу страхових виплат за спірний період є протиправною бездіяльністю позивача, тому оскаржувана постанова відповідача є протиправною та підлягає скасуванню. Разом з тим, відсутні підстави для зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити страхові виплати негайно після проголошення судового рішення, оскільки у даній справі не розглядаються правовідносини щодо стягнення боргу.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання визначені Законом України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" № 1105-XIV від 23.09.1999 (далі - Закон № 1105-XIV).

Пунктом третім розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1105-XIV встановлено, що особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України.

Положеннями п,п. 1, 3 ч. 1 ст. 3 Закону № 1105-XIV визначені принципи, на яких здійснюється соціальне страхування, зокрема законодавчого визначення умов і порядку здійснення соціального страхування; державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Закону № 1105-XIV страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 № 1706-VII (далі - Закон №1706-VII) для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

Відповідно до ст. 12 Закону України № 1706-VII підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.

За приписами п. 7-1 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509, у разі наявності підстав, передбачених статтею 12 Закону, МВС, Національна поліція, ДМС, СБУ, Адміністрація Держприкордонслужби, Мінфін подають уповноваженому органу відповідну інформацію для прийняття рішення щодо зняття з обліку внутрішньо переміщених осіб.

Пунктом 2 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 "Про деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" (далі - Порядок № 365) встановлено, що контроль за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам здійснюють структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення) шляхом відвідування не рідше ніж один раз на шість місяців фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи, про що складається акт обстеження матеріально-побутових умов сім`ї за формою, встановленою Мінсоцполітики.

Відповідно до пп.2 п. 12 Порядку № 365 соціальні виплати припиняються у разі встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/ перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім`ї.

Відповідачем до суду не надано акт обстеження матеріально-побутових умов сім`ї, який міг би підтвердити факт відсутності позивача як внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання як підстава для прийняття спірного рішення відповідача.

Судовим розглядом встановлено, що страхові виплати позивачу припинено у зв`язку з тим, що місце мешкання позивача невідоме.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що ч. 1 ст. 46 Закону 1105-XIV такої підстави для припинення страхових виплат не встановлено.

Відповідно до статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки (пункти 1, 6).

Стаття 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" передбачає, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Колегія суддів також звертає увагу на положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.III.1952) яка передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Крім того, колегія суддів зазначає, що згідно з преамбулою Закону № 1706-VII цей Закон відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні (ч. 1 ст. 2 Закону № 1706-VII).

Отже, враховуючи наведені положення Закону № 1706-VII, Велика Палата Верховного Суду в межах справи № 805/402/18-а дійшла висновку, що прийняття законодавцем цього Закону спрямоване на встановлення додаткових гарантій дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб, до яких належить і позивач, а не на звуження обсягу їх прав, закріплених в інших законодавчих актах України.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Доказів нарахування та виплати страхових виплат за період з 01.07.2017 по 31.01.2019 відповідачем не надано.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач, припиняючи соціальні виплати позивачу з 01.07.2017 по 31.01.2019, діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені чинним законодавством України.

На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправну бездіяльність відповідача та наявність підстав для скасування постанови Харківського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області від 30.06.2017 № 2012/23980/10175.1/74 Про припинення щомісячної страхової виплати ОСОБА_1 , а також зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу страхові виплати за період з 01.07.2017 по 31.01.2019.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31.05.2021 по даній справі прийнято з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для його скасування не виявлено.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі Чугуївського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31.05.2021 по справі № 520/18551/2020 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач І.М. Ральченко Судді І.С. Чалий В.В. Катунов