Постанова

від 16.09.2021 по справі 640/3336/20

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 640/3336/20

адміністративне провадження № К/9901/29481/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

Суддя-доповідач - Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Блажівської Н.Є.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ТМК на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 квітня 2020 року (головуючий суддя Іщук І.О.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 6 жовтня 2020 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Кучма А.Ю., судді - Аліменко В.О., Безименна Н.В.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ТМК до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

установив:

У лютому 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю ТМК (далі за текстом - ТОВ ТМК , Товариство) звернулось до суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (далі за текстом - ГУ ДПС у м. Києві), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 27 листопада 2019 року №0305261505. Обґрунтовуючи протиправність застосованих оскаржуваним рішенням штрафних санкцій позивач вказував, що у Товариства не виникало обов`язку зі складання та реєстрації податкових накладних з податку на додану вартість за операціями, відображеними в акті перевірки, як на цьому наполягає відповідач.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 квітня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 6 жовтня 2020 року, Товариству відмовлено у задоволенні позову.

Не погоджуючись з означеними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій позивач звернувся із касаційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалені судами рішення як такі, що прийняті із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Зі змісту касаційної скарги вбачається, що підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі скаржником зазначено неправильне застосування судами (судом) норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а саме:

- застосування судами норми права без урахування висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 13 серпня 2020 року у справі №819/933/17, від 29 січня 2019 року у справі №805/4868/16-а, від 21 лютого 2019 року у справі №808/2404/17, щодо необхідності врахування строків давності, зазначених у статті 102 ПК України, при застосуванні штрафних санкцій за відсутність реєстрації податкової накладеної (пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України);

- відсутність висновку Верховного Суду щодо правозастосування статті 264 Цивільного кодексу України в частині переривання перебігу строку позовної давності (пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України).

Обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України, заявник касаційної скарги наголошує на порушенні судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зокрема, зазначає, що: суд не дослідив зібрані у справі докази та необґрунтовано відхилив заявлене позивачем разом із апеляційною скаргою клопотання про дослідження доказів.

Наполягаючи на необхідності направлення справи на новий розгляд позивач у доводах касаційної скарги позивач наголошує на тому, що заборгованість Товариства перед контрагентами не набула статусу безнадійної, не була пролонгована та визнавалась позивачем, й судами не було досліджено підстав виникнення у позивача обов`язку щодо реєстрації податкових накладних.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін як законні й обґрунтовані, а скаргу позивача - без задоволення, повністю підтримуючи висновки й мотиви, з яких виходили суди при ухваленні означених рішень.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Суди попередніх інстанцій встановили, що Головним управлінням ДФС у м. Києві проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ ТМК з питань дотримання вимог податкового, валютного законодавства за період з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2019 року, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 1 січня 2011 року по 31 березня 2019 року, іншого законодавства за період з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2019 року.

За наслідками перевірки посадовими особами податкового органу складено акт від 9 серпня 2019 року, в якому зроблено висновок про порушення позивачем вимог податкового законодавства, зокрема, пунктів 201.1, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України), а саме: ТОВ ТМК на адресу контрагентів - покупців не зареєстровано податкові накладні та порушено граничні терміни реєстрації податкових накладних в ЄРПН.

10 та 11 вересня 2019 року відповідачем прийнято низку податкових повідомлень-рішень.

За результатами їх оскарження в адміністративному порядку рішенням Державної податкової служби України №10375/6/99-00-08-05-01 від 21 листопада 2019 року визнано неправомірним застосування до позивача штрафних санкцій за нескладення та реєстрацію податкових накладних за грудень 2016 року на загальну суму 296813,00 грн; в іншій частині нарахування штрафних санкцій залишено без змін.

На підставі висновків акта перевірки від 9 серпня 2019 року та рішення ДПС України від 21 листопада 2019 року ГУ ДПС у м. Києві прийнято нове податкове повідомлення-рішення від 27 листопада 2019 року №0305261505, яким за відсутність складання та/або реєстрації протягом граничного строку, передбаченого статтею 201 ПК України, податкових накладних на загальну суму 226225,00 грн позивачу нараховано штраф з податку на додану вартість у розмірі 113113,00 грн.

Вважаючи протиправним означене податкове повідомлення-рішення позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що бездіяльність боржника за правочином не свідчить про переривання перебігу позовної давності, оскільки таке переривання можливе лише шляхом вчинення дій. Втім, позивачем не надано жодного первинного документу щодо здійснення господарських операцій, які стали підставою для застосування спірним податковим повідомленням-рішенням штрафних санкцій за невидання та, відповідно, нереєстрацію податкових накладних, як і не надано належних доказів переривання терміну позовної давності за вказаними господарськими операціями.

Апеляційний суд із висновком суду першої інстанції погодився й за наслідками апеляційного перегляду залишив його без змін.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи, колегія суддів КАС ВС виходить з наступного.

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 ПК України (у редакції, яка діяла до 1 січня 2017 року) при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Податкові накладні, які не надаються покупцю, а також податкові накладні, складені за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

З метою отримання податкової накладної/розрахунку коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, покупець надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру податкових накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та податкову накладну/розрахунок коригування в електронному вигляді. Такі податкова накладна/розрахунок коригування вважаються зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних та отриманими покупцем.

Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних має бути здійснена протягом 15 календарних днів, наступних за датою виникнення податкових зобов`язань, відображених у відповідних податкових накладних та/або розрахунках коригування. У разі порушення цього терміну застосовуються штрафні санкції згідно з цим Кодексом.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 ПК України (у редакції, яка діяла з 1 січня 2017 року) податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого додаткового підтвердження.

Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків: для податкових накладних / розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені; для податкових накладних / розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені. У разі порушення таких строків застосовуються штрафні санкції згідно з цим Кодексом.

Відповідно до пункту 120-1.2 статті 120-1 ПК України відсутність реєстрації протягом граничного строку, передбаченого статтею 201 цього Кодексу, податкової накладної та/або розрахунку коригування до такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (…), що зазначена у податковому повідомленні-рішенні, складеному за результатами перевірки контролюючого органу, - тягне за собою накладення на платника податку штрафу в розмірі 50 відсотків суми податкових зобов`язань з податку на додану вартість, зазначеної у такій податковій накладній та/або розрахунку коригування до податкової накладної або від суми податку на додану вартість, нарахованого за операцією з постачання товарів/послуг, якщо податкову накладну на таку операцію не складено.

Так, результатами аналізу кредиторської заборгованості TOB ТМК в розрізі контрагентів та термінів виникнення посадовими особами контролюючого органу встановлено, що станом на 31 березня 2019 року на бухгалтерському рахунку 631 Розрахунки з вітчизняними постачальниками рахується кредиторська заборгованість перед постачальниками в загальній сумі 3558668,00 грн та на рахунку 632 Розрахунки з іноземними постачальниками - 25494,00 грн, за якою минув строк позовної давності, а саме:

ТОВ АЛАР КОНСАЛТ за договором від 2 листопада 2015 року - 120000,00 грн; АТП-777 ПП за договором від 17 липня 2008 року - 120000,00 грн; ТОВ ЛІЗАТОРБУД (ТОВ Будальтернатива ) за договором від 19 січня 2016 року - 200077,97 грн; ТОВ БУДІВЕЛЬНО-ПРОЕКТНА ФІРМА Україна за договором від 22 січня 2010 року - 22973,81 грн; ТОВ ВАП - БУД за договором від 12 вересня 2007 року - 1482,80 грн; ТОВ ГЕОС БК за договором від 21 квітня 2010 року - 1428,80 грн; ТОВ ГРОС-А за рахунком-фактурою від 2 березня 2007 року - 1968,00 грн; ВАТ ДБКЗ за договором від 10 вересня 2007 року - 4872,84 грн; ДП УМЦБДР ТА IT МОЗ УКРАЇНИ за рахунком-фактурою від 14 березня 2014 року - 808,62 грн; ТОВ ЄВРОБРОК за рахунком-фактурою від 27 квітня 2007 року - 1362,00 грн; ТОВ ІК-МОНТАЖ за договором від 3 вересня 2008 року - 28578,86 грн; КДП Київгеоінформатика за рахунком-фактурою від 17 грудня 2008 року - 2176,56 грн; ВАТ КИЇВМІСЬКБУД ТРЕСТ за договором від 26 жовтня 2009 року - 22093,82 грн; ТОВ КОНСОЛЬ ПЛЮС за договором від 1 березня 2011 року - 226963,50 грн; ТОВ КФ КОНТИНІУМ-ГАЛИЧИНА за рахунком-фактурою від 25 вересня 2009 року - 100,00 грн; ДП МАСТЕР ЕЛЛОЙС за рахунками-фактурами 2007-2008 років - 631815,68 грн; ТОВ МАСТЕРПАЙП за рахунком-фактурою від 15 липня 2015 року - 11760,00 грн; ДП МОУ МОНТАЖНИК-Україна за договором від 5 листопада 2012 року - 11105,59 грн; ТОВ ПРОФЕСІОНАЛ за рахунком-фактурою від 21 лютого 2008 року - 300,00 грн; ТОВ РЕЙНКОЛ за договором від 3 березня 2008 року - 706980,00 грн; ТОВ СОЛСТРОЙ за договором від 1 квітня 2010 року - 6630,00 грн; ТОВ СПЕЦБУДПРОЕКТ за договором від 25 квітня 2007 року - 20892,00 грн; ФОП ОСОБА_1 за договором від 14 червня 2006 року - 420350,00 грн; ПП ТЕПЛОМЕРЕЖАСПЕЦКОМПЛЕКТ за рахунками-фактурами за 2008 рік - 54489,04 грн; ТОВ УКРМОНОЛІТБУД за видатковою накладною від 30 жовтня 2009 року - 21870,92 грн; ТОВ УКРРЕСТАВРАЦІЯ за договором від 19 липня 2012 року - 141,67 грн; ТОВ УКРЦЕНТРПОСТАЧ за договором від 14 грудня 2011 року - 41,16 грн; ТОВ ЦЕНТРКОНСАЛТ за договором від 30 липня 2015 року - 269356,80 грн), за договором від 30 липня 2015 року (15-3) - 320230,52 грн, за договором №525-1с від 3 серпня 2015 року - 174693,60 грн, за договором від 4 серпня 2015 року - 35555,10 грн, за договором від 1 вересня 2015 року - 195111,60 грн, за договором від 2 вересня 2015 року - 29749,35 грн; КП Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Дарницького району м. Києва за договором від 3 січня 2007 року - 7964,46 грн; НАВАЛ АО (нерезидент Фінляндія) за договором від 1 березня 2007 року - 25494,07 грн.

Як з`ясували суди попередніх інстанцій з акта перевірки представникові ТОВ ТМК вручалися запити від 31 липня 2019 року №4 та від 2 серпня 2018 року №5 про надання інформації щодо термінів виникнення заборгованостей (за господарськими операціями із переліченими вище контрагентами). Позивачем надано до перевірки картки по рахунку 631 по контрагентах, однак первинних документів позивачем не надано, інформація щодо пролонгації дії угод у податкового органу відсутня. 31 липня 2020 року та 2 серпня 2019 року посадовими особами контролюючого органу складено акти про відмову платника податків від надання первинних документів.

Згідно з актом перевірки за період з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2019 року ТОВ ТМК в бухгалтерському обліку по рахунку 71 Інші доходи кредиторська заборгованість в сумі 3584163,00 грн не включена, податкові зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 523038,00 грн в тому числі за грудень 2016 року на суму 296813,00 грн, за січень 2017 року на суму 96247,00 грн, за березень 2017 року на суму 135,00 грн, за травень 2017 року на суму 110409,00 грн, за липень 2017 року на суму 19501,00 грн, за квітень 2018 року на суму 49871,00 грн, за липень 2018 року на суму 100225,00 грн, за серпень 2018 року на суму 35042,00 грн, за вересень 2018 року на суму 37477,00 грн, за листопад 2018 року на суму 20000,00 грн, за січень 2019 року на суму 33346,00 грн, - не нараховано.

У ході перевірки податковим органом констатовано заниження позивачем податкових зобов`язань податку на додану вартість та податку на прибуток, внаслідок чого відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення (які не є предметом даного судового розгляду), якими позивачу визначено суму податкового зобов`язання з податку на додану вартість, податку на прибуток та штрафні санкції.

Також, контролюючим органом в акті перевірки зроблено висновок про те, що на порушення пункту 200.10 статті 200 ПК України Товариством не складено та не зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних податкових накладних на суму ПДВ у розмірі 135,00 грн за березень 2017 року, у розмірі 100225,00 грн за липень 2018 року, у розмірі 35042,00 грн за серпень 2018 року, у розмірі 37477,00 грн за вересень 2018 року, у розмірі 20000,00 грн за листопад 2018 року, у розмірі 33346,00 грн за січень 2019 року, обчислені в результаті простроченої кредиторської заборгованості.

За відсутність складання та реєстрації протягом граничного строку, передбаченого статтею 201 ПК України, податкових накладних з ПДВ на загальну суму 226225,00 грн спірним податковим повідомленням-рішенням позивачу нараховано штраф з податку на додану вартість у розмірі 113113,00 грн.

Наполягаючи на безпідставності застосування контролюючим органом штрафних санкцій позивач зазначав, що у нього не виникало обов`язку зі складення та реєстрації податкових накладних на обчислені відповідачем суми, які за своєю природою є простроченою кредиторською заборгованістю, оскільки така заборгованість перед контрагентами визнавалась позивачем і статусу безнадійної не набула (мало місце переривання перебігу позовної давності). Зокрема, як зазначено у позові, позивач у межах строку позовної давності відповідав на звернення окремих кредиторів, підтверджував та визнавав свою заборгованість, щодо решти контрагентів, зазначених в акті перевірки, листування щодо заборгованості віднайти не вдалося, враховуючи, що договірні відносини мали місце у 2007-2012 роках. Окрім того, позивач наголошував, що відносини з більшістю контрагентів, перелічених контролюючим органом в акті перевірки, мали місце більш, як за 1095 днів до періоду, що охоплювався перевіркою, тобто відповідачем визначено суми грошових зобов`язань з порушенням строку, визначеного статтею 102 ПК України.

Надаючи оцінку означеним аргументам позивача, суди попередніх інстанцій виходили з того, що у вимірі своїх доводів позивачем не надано жодних доказів та інформації щодо господарських операцій з контрагентами, про які йдеться в акті перевірки. Не надано позивачем і доказів переривання перебігу позовної давності за вказаними господарськими операціями, які б, зокрема, підтверджували, що у межах строку позовної давності він вів ділову переписку з контрагентами (кредиторами), відповідав на їх звернення, підтверджував та визнавав свою заборгованість, як про це наголошувалось у позовній заяві.

Отже, за висновком судів, позивачем не виконано свого процесуального обов`язку та не надано до суду всіх наявних у нього доказів, що підтверджують обставини, на яких ґрунтувалися його позовні вимоги.

В контексті наведених позивачем аргументів судами також взято до уваги, що за приписами статей 256 - 259, 264 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку.

За висновком судів попередніх інстанцій, сама по собі бездіяльність боржника у господарському правочині (у даному випадку - позивача) не свідчить про переривання перебігу позовної давності, оскільки таке переривання можливе лише шляхом вчинення дій. Втім доказів вчинення позивачем будь-яких дій з метою переривання строку позовної даності позивачем не надано.

Доказів чи обґрунтувань того, що відповідачем визначено суми грошових зобов`язань з порушенням строку, визначеного статтею 102 ПК України, позивачем також не надано і у цьому спорі судам першої та апеляційної інстанцій не доведено.

Враховуючи викладене, а також встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком судів про те, що позивачем не доведено наявності правових підстав до скасування податкового повідомлення-рішення від 27 листопада 2019 року №0305261505. Своєю чергою відповідачем як суб`єктом владних повноважень, виконано свій процесуальний обов`язок та обґрунтовано правомірність прийнятого ним рішення.

Переглянувши судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів вважає, що суди правильно застосували норми матеріального права. Висновки суду апеляційної інстанції є результатом оцінки наявних у його розпорядженні доказів. Суд касаційної інстанції не може не погодитись із ними, оскільки така оцінка судом здійснена з дотриманням вимог процесуального закону щодо повного та всебічного з`ясування всіх обстави справи на підставі належних та допустимих доказів.

У касаційній скарзі відповідач посилається на те, що судом апеляційної інстанції ухвалено рішення з порушенням норм матеріального права та недотримання норм процесуального права, із вказівкою про незастосування висновків, викладених у постановах Верховного Суду у справах за подібними правовідносинами. Однак, постанови Верховного Суду, на які посилається скаржник, ухвалені за відмінних фактичних обставин та не є релевантними до обставин саме цієї справи.

Щодо підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах), то скаржником не обґрунтовано, у чому саме полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

Отже, доводи скаржника у розрізі підстав касаційного оскарження зводяться до незгоди із правовою оцінкою наданим позивачем доказам, однак, такі доводи відповідно до статті 341 КАС України виходять за межі касаційного перегляду і не є свідченням неправильного застосування судом апеляційної інстанції положень ПК України.

Проаналізувавши доводи заявника касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права під час апеляційного перегляду справи, колегією суддів таких не встановлено.

Так, відповідно до статті 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі перегляду рішення суду першої інстанції, ухваленого в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Як вбачається з матеріалів справи ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2020 року відмовлено у задоволенні клопотання ТОВ ТМК про розгляд справи за участі його представника. При цьому суд керувався тим, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова.

За приписами частини четвертої статті 308 КАС України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Так, позивачем до суду апеляційної інстанції подано клопотання про долучення доказів (копії договорів, листів про визнання заборгованості). Втім, апеляційним судом не прийнято надані позивачем докази з тих підстав, що, на думку суду, апелянтом не наведено і не продемонстровано факту існування особливих, виняткових обставин, які б виправдовували неподання цих доказів вчасно до суду першої інстанції, тим більше, що цими доказами позивач обґрунтовував свої позовні вимоги.

У зв`язку з наведеним касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

п о с т а н о в и в :

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 квітня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 6 жовтня 2020 року залишити без змін, а касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ТМК - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.Л. Желтобрюх

Судді О.В. Білоус

Н.Є. Блажівська