Рішення

від 08.09.2021 по справі 910/6426/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

08.09.2021Справа № 910/6426/21

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого - судді Лиськова М.О.,

при секретарі судового засідання Свириденко А.С.

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕГАЛАУД"

вул. Михайлівська, 24 А, м. Київ, 01001

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАВ-ГРУПП УНІВЕРСАЛ"

вул. Макіївська, буд. 4, м. Київ, 04114

про стягнення 535 021,44 грн.

За участі представників учасників справи згідно протоколу

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "МЕГАЛАУД" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАВ-ГРУПП УНІВЕРСАЛ" (далі-відповідач) про стягнення 535 021,44 грн. - попередньої оплати за Договором купівлі-продажу від 02.07.2019 №02/07.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.04.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено підготовче судове засідання у справі на 26.05.2021.

Протокольною ухвалою суду від 26.05.2021 судом відкладено розгляд справи в підготовчому судовому засіданні до 09.06.2021.

31.05.2021 відповідачем подано відзив на позовну заяву, в котрому проти задоволення позовних вимог заперечує повністю.

08.06.2021 позивачем подано відповідь на відзив.

Протокольною ухвалою суду від 09.06.2021 судом оголошено перерву в підготовчому засіданні до 07.07.2021.

06.07.2021 відповідачем подано до суду заперечення на відповідь на відзив.

07.07.2021 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 21.07.2021.

21.07.2021 судом оголошено перерву в судовому засіданні після стадії дослідження доказів перед судовими дебатами до 18.08.2021.

18.08.2021 року підготовче судове засідання не відбулось у зв`язку із перебуванням судді Лиськова М.О. у щорічній відпустці.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.08.2021 призначено справу до судового розгляду по суті на 08.09.2021.

08.09.2021 у судове засідання з`явилися представники позивача та відповідача. Представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, представник відповідача проти задоволення позову заперечив.

Таким чином, приймаючи до уваги, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи у судовому засіданні 08.09.2021 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

02 липня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю МЕГАЛАУД (покупець за договором, позивач по справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю ЛАВ-ГРУПП УНІВЕРСАЛ (продавець за договором, відповідач по справі) було укладено Договір купівлі-продажу № 02/07, згідно з умовами якого продавець зобов`язався передати у власність покупця обладнання, згідно Специфікацій, що є невід`ємними частинами даного Договору, а покупець зобов`язався прийняти й оплатити обладнання у повному розмірі на умовах та в порядку, визначених цим Договором.

Право власності та відповідальність за збереження обладнання переходять до покупця в момент підписання відповідальною особою покупця Акту прийому передачі, що є підтвердженням належного виконання продавцем умов даного Договору. Підписанням представником покупця Акту прийому передачі та скріплення печаткою або штампом (у разі наявності) підпису представника покупця на Акті прийому передачі засвідчує належне виконання постачальником умов даного Договору по поставці Обладнання, (п. 1.5. Договору)

Відповідно до п. 1.7. Договору, відвантаження товару з складу продавця відбувається в строк 20 (двадцяти) робочих днів після надходження на розрахунковий рахунок продавця повної оплати за обладнання, вартість якого вказана у відповідній Специфікації, яка є невід`ємною частиною даного Договору.

Відповідно до п. п. 2.2, 2.3 Договору, уповноважений представник покупця зобов`язаний здійснити огляд та перевірку відповідності обладнання вимогам даного Договору про найменування та кількість у відповідності з актом прийому передачі обладнання, здійснити огляд обладнання на відсутність зовнішніх пошкоджень, дефектів та цілісність відповідності з актом прийому передачі обладнання.

Згідно п. 2.4. Договору, після отримання повної оплати вартості обладнання та до моменту підписання уповноваженими представниками сторін Акту прийому передачі, обладнання знаходиться на безоплатному зберіганні у Продавця.

Пунктом 3.1. Договору сторонами погоджено, що загальна ціна договору становить 535021 грн. 44 коп. в т. ч. ПДВ 89 170 грн. 24 коп., складається з суми вартості обладнання вказаного в погоджених сторонами Специфікаціях.

Пунктом 3.3. Договору визначено, що оплата обладнання проводиться покупцем на протязі 5 (п`яти) місяців, частинами на загальну вартість обладнання, що вказано в Специфікаціях, що є невід`ємною частиною даного Договору.

Згідно з п. 3.4 Договору, покупець проводить авансову оплату в розмірі 107 100 грн., в т.ч. ПДВ 17 850 грн. 00 коп. шляхом безготівкового переказу на розрахунковий рахунок продавця протягом 3 (трьох) банківських днів.

Згідно п. 3.5. Договору, кожну наступну оплату покупець проводить через 30 (тридцять) календарних днів від попередньої оплати в перших числах місяця, шляхом безготівкового переказу на розрахунковий рахунок продавця протягом 3 (трьох) банківських днів,

Повний графік оплат погоджується сторонами в Додатку № 5, що є невід`ємною частиною даного Договору (п. 3.6. Договору).

На виконання досягнутих сторонами домовленостей на користь відповідача позивачем було здійснено низку попередніх оплат за обладнання в загальному розмірі 535 021,44 грн., що складає 100% вартості обладнання згідно п. 3.1. Договору, про що свідчать долучені до матеріалів позову копії платіжних доручень: № 195 від 02.07.2019 року на суму 107 100,00 грн., № 186 від 25.07.2019 року на суму 32940,00 грн., № 187 від 25.07.2019 року на суму 74 160, 00 грн., № 188 від 06.09.2019 року на суму 65 880, 00 грн., № 189 від 06.09.2019 року на суму 41 220, 00 грн., № 198від 15.10.2019 року на суму 107 100, 00, № 192 від 17.12.2019 року на суму 34 861,44 грн, № 211 від 27.12.2019 року на суму 71 760, 00 грн.

Відповідно до п. 2.3 розділу 2 та пункту 4.1.1, 4.1.2 Договору, саме відповідач повинен підготувати обладнання для його вивозу, здійснити його збірку і установку з метою проведення в присутності уповноваженого представника перевірки (випробування) працездатності обладнання, його комплектації.

Строк дії договору закінчився 31.12.2019 року (п. 5.2 договору).

01.03.2021 року на адресу відповідача було направлено лист проханням підготувати обладнання для його вивозу, здійснити його збірку і установку з метою проведення в присутності уповноваженого представника перевірки (випробування) працездатності обладнання, його комплектації, але відповідач так і не повідомив позивача про можливість отримати обладнання.

За твердженням позивача, котре не спростоване відповідачем, позивач самостійно отримати обладнання не може, оскільки воно знаходиться у позивача за адресом: м. Харків, вул. Китаєнко, 1 (п. 2.5 Договору), а тому у результаті порушення умов передачі обладнання, після повної його сплати - позивач не може забезпечити прийняття обладнання відповідно до п. 4.2.1 Договору.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що станом на момент звернення до суду, Постачальник так і не передав Товар Покупцю за Договором, суму попередньої оплати так і не повернув.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частинами 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Судом встановлено, що між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання параграфа 1 глави 30 ГК України, глави 54 ЦК України (поставка, купівля-продаж).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У відповідності до ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Згідно з ч. 3 ст. 612 ЦК України, якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання зобов`язання і вимагати відшкодування збитків.

Відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Позивач надіслав Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАВ-ГРУПП УНІВЕРСАЛ" лист №10 від 01.02.2021 року з вимогою підготувати обладнання до його вивозу. Однак, з тверджень позивача вбачається, що товар так і не був поставлений, відповідь на лист від відповідача також не надходила.

За твердженням позивача, котре не спростоване відповідачем, станом на день подання позову зобов`язання з повернення попередньої оплати у сумі стягнення 535 021,44 грн. відповідачем не виконано.

Доказів повного поставки товару (підписаного акту прийому передачі), або відмови позивача від прийняття обладнання або повернення суми попередньої оплати матеріали справи не містять. вказане відповідачем не заперечується.

При цьому, як вбачається зі змісту постанови Верховного Суду України № 3-127гс11 від 28.11.2011, умовою застосування частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову.

Разом з цим, Верховний Суд України зазначив, що обмеження у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням частини другої статті 124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України в рішенні від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.

Предметом позову у даній справі є саме стягнення попередньої оплати на підставі частини 2 статті 693 ЦК України, оскільки, відповідачем не було передано оплачений товар.

Відповідно до висновку Верховного Суду в постанові від 13 травня 2019 року по справі №910/15009/17 оскільки позивач сплатив суму попередньої оплати, а відповідач не передав товар, господарські суди попередніх інстанцій правильно застосували ч.2 ст.693 ЦК України та дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову і повернення позивачу попередньої оплати.

Таким чином, у відповідача, внаслідок оплати позивачем товару, виник кореспондуючий обов`язок поставити його. Проте, відповідач не здійснив поставку товару в повному обсязі.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За приписами ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що сума заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі стягнення 535 021,44 грн. документально підтверджена та належним чином доведена, а позовні вимоги в цій частині є такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Позивач в попередньому орієнтовному розрахунку судових витрат заявляє розмір витрат на правничу допомогу у сумі 54 000,00 грн. та просить стягнути з відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 54 000,00 грн.

У прохальній частині позовної заяви позивач просив суд стягнути з відповідача витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 54 000,00 грн.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі статтею 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Суд зазначає, що у розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Разом із тим, у частині 5 наведеної норми Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №904/66/18 зазначено, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України.

Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

При зверненні до суду із позовом, Товариством з обмеженою відповідальністю "МЕГАЛАУД" заявлено в попередньому орієнтовному розрахунку судових витрат 54 000,00 грн. витрат на правничу допомогу. На підтвердження понесених витрат на правову допомогу у розмірі 54 000,00 гривень позивачем до матеріалів справи надані: копія Договору про надання професійної правничої (правової) допомоги №7/2021 від 26.03.2021 року, копію Додаткового договору №1 до Договору про надання професійної правничої (правової) допомоги №7/2021 від 26.03.2021 року, копію довідки про сплату витрат у розмірі 54 000,00 гривень.

Суд зазначає, що з наданих позивачем доказів не можливо встановити, що витрати позивача на правову допомогу адвоката у сумі 54 000,00 грн були здійснені саме у зв`язку з вирішенням спору у даній справі, оскільки позивач з даним позовом звернувся до суду 19.04.2021, тоді як оплата винагороди адвоката була здійснена 26.03.2021.

При цьому, детального опису (розрахунку) робіт адвокатом суду не надано.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат .

У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі №379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення .

У постанові Верховного Суду від 09 жовтня 2020 року у справі № 509/5043/17 (провадження № 61-5662св20) зазначено, що на підтвердження понесених витрат на отримання правничої допомоги адвокат надав до суду копію договору про надання професійної правничої допомоги від 02 червня 2020 року № 3/20, копію ордера від 16 червня 2020 року та квитанцію від 02 червня 2020 року на суму 3000,00 грн. Водночас представник не надав детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, тому немає підстав для стягнення витрат на правничу допомогу .

У постанові Верхвоного Суду від 23.11.2020 у справі №638/7748/18 вказано, що подання розрахунку (детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом) є необхідною умовою для стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Крім того, неподання стороною, на користь якої ухвалено судове рішення, розрахунку (детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат часу по кожному із виду робіт, необхідних для надання правничої допомоги) позбавляє іншу сторону можливості спростовувати ймовірну неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу.

За таких обставин, суд відмовляє позивачу у відшкодуванні витрат на правову допомогу адвоката у розмірі 54 000,00 грн.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 2, 3 ст. 80 ГПК України передбачено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Заперечення відповідача проти позовних вимог суд розглянув та відхилив, як такі що не спростовують заявлених позовних вимог.

Приймаючи рішення, суд зобов`язаний керуватись наданими сторонами доказами.

Позивач належним чином довів порушення його прав зі сторони відповідача.

Обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, належним чином доведені і відповідачем не спростовані, а тому позовні вимоги позивача до останнього підлягають задоволенню повністю.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

На підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 129, 165, 219, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАВ-ГРУПП УНІВЕРСАЛ" (вул. Макіївська, буд. 4, м. Київ, 04114; ідентифікаційний код 401077134) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕГАЛАУД" (вул. Михайлівська, 24 А, м. Київ, 01001; ідентифікаційний код 41882629) 535 021,44 грн. - основного боргу та судовий збір у розмірі 8025,32 грн.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Дата складання та підписання повного тексту рішення 17.09.2021

Суддя М.О. Лиськов