Рішення

від 15.09.2021 по справі 340/1172/21

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2021 року м. Кропивницький Справа № 340/1172/21

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Хилько Л.І., розглянув в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області (також - відповідач) про зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом та просить зобов`язати Відділ в Олександрійському районі Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області внести зміни до даних Національно кадастрової системи України, щодо земельної ділянки з кадастровим номером: 3520384100:02:001:9300, площею 50 га, яка розташована на території Косівської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області та зареєструвати за позивачем право власності на вищевказану земельну ділянку.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що реєстрація вищевказаної земельної ділянки як землі державної власності сільськогосподарського призначення не відповідає законодавству, діючому на момент її виділення, а тому вирішити дане питання слід в судовому порядку.

Представник відповідача у поданому до суду відзиві позовні вимоги не визнав, просив відмовити в їх задоволенні повністю, обґрунтовуючи це тим, що відповідно до діючого Земельного кодексу України існують такі види користування землею, як оренда земельної ділянки та постійне користування, а тому, внести зміни до державного земельного кадастру та змінити вид права на довічне успадковане володіння не можливо. Також, представник відповідача наголосив на тому, що суд не може втручатися в дискреційні повноваження відповідача перебираючи на себе функції органу щодо вирішення питань, які законом було віднесено до компетенції цього органу (а.с.15-17).

Позивач відповідь на відзив до суду не подавав.

Дослідивши наявні в справі матеріали суд дійшов наступних висновків.

Як вбачається з наявної у справі копії Державного акту, позивачу у 1992 році передано для ведення селянського (фермерського) господарства в приватну власність земельну ділянку площею 50 га (а.с.6), яка розташована на території Косівської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області.

03.12.2020 року позивач звернувся до відділу в Олександрійському районі ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області із заявою про внесення змін до даних Держгеокадастру про право власності на вищевказану земельну ділянку, надану йому для ведення фермерського господарства, з права постійного користування у довічне успадковане володіння або приватну власність (а.с.19).

За результатами розгляду даної заяви листом від 17.12.2020 №8/132-20 позивачу було повідомлено, що відповідно до Національної кадастрової системи України земельна ділянка з кадастровим номером: 3520384100:02:001:9300, площею 50,0000 га, яка розташована на території Косівської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області, відноситься до земель с/г призначення державної власності та зареєстрована за позивачем на праві постійного користування. Разом з тим, відповідно до діючого Земельного кодексу України існують такі види користування землею, як оренда земельної ділянки та постійне користування. Тому, внести зміни до державного земельного кадастру та змінити вид права на "довічне успадковане володіння" не можливо. Також, позивачу було роз`яснено, що згідно до ст.158 Земельного кодексу України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб (а.с.4).

Відтак, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно статті 50 Земельного кодексу Української РСР від 18.12.1990 № 561-XII (в редакції, чинній на момент передачі позивачу земельної ділянки), громадянам Української РСР, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, що ґрунтується переважно на особистій праці та праці членів їх сімей, надаються за їх бажанням у довічне успадковуване володіння або в оренду земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.

Надання земель громадянам Української РСР для ведення селянського (фермерського) господарства провадиться на підставі їх заяв та за поданням відповідної сільської, селищної Ради народних депутатів за рішенням районної, міської Ради народних депутатів (ст.51 Земельного кодексу Української РСР).

Відповідно до статті 52 ЗК Української РСР, для ведення селянського (фермерського) господарства надаються земельні ділянки, розмір яких не повинен перевищувати 50 гектарів сільськогосподарських угідь і 100 гектарів усіх земель.

Частина 1 ст.5 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" від 20.12.1991 №2009-XII (в редакції, чинній на момент передачі позивачу земельної ділянки) передбачала, що земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства надаються громадянам за їх бажанням у довічне успадковуване володіння, приватну власність або в оренду. Право приватної власності на земельну ділянку селянським (фермерським) господарством може набуватись після шести років володіння нею.

Відповідно до ч.1 ст.6 вищевказаного Закону, для ведення селянського (фермерського) господарства надаються у довічне успадковуване володіння і приватну власність земельні ділянки, розмір яких не повинен перевищувати 50 гектарів сільськогосподарських угідь і 100 гектарів усіх земель.

Згідно до вимог пункту 7 Розділу Х "Перехідні положення" чинного на сьогодні Земельного кодексу України від 25.10.2001 №2768-III, громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.

Конституційний Суд України у Рішенні від 22.09.2005 №5-рп/2005 вказав, що суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Кодексом та іншими законами України, що регулюють земельні відносини. Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт. Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, їх рівність перед законом, соціальну спрямованість економіки. Держава України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю відповідно до закону. Земельний кодекс України є одним із таких законів, норми якого встановлюють підстави набуття права на землю шляхом передачі ділянок у власність або надання їх у користування. Громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

Як встановлено судом, земельна ділянка з кадастровим номером: 3520384100:02:001:9300, площею 50 га, була передана позивачу для ведення селянського (фермерського) господарства в приватну власність. При цьому, згідно до відомостей з Національної кадастрової системи України, зазначена земельна ділянка (станом на сьогодні) відноситься до земель комунальної власності сільськогосподарського призначення.

Так, основним документом, що встановлює правові, економічні та організаційні основи діяльності у сфері державного земельного кадастру є Закон України "Про Державний земельний кадастр" № 3613-VI від 07.07.2011 (надалі - Закон № 3613-VI) та Порядок ведення Державного земельного кадастру, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051 (також - Порядок №1051).

Ст.1 Закону №3613-VI вказує, що Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Згідно ст. 195 Земельного кодексу України основними завданнями ведення державного земельного кадастру є: а) забезпечення повноти відомостей про всі земельні ділянки; б) застосування єдиної системи просторових координат та системи ідентифікації земельних ділянок; в) запровадження єдиної системи земельно-кадастрової інформації та її достовірності.

Внесення відомостей до Державного земельного кадастру та користування такими відомостями здійснюється виключно на підставі та відповідно до цього Закону. Забороняється вимагати для внесення відомостей до Державного земельного кадастру та користування такими відомостями надання документів та здійснення дій, прямо не передбачених цим Законом (ч.5 ст.5 Закону № 3613-VI).

Внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (ч.1 ст.9 Закону № 3613-VI).

Відповідно до положення ч.4 ст.9 Закону № 3613-VI державний кадастровий реєстратор: здійснює реєстрацію заяв про внесення відомостей до Державного земельного кадастру, надання таких відомостей; перевіряє відповідність поданих документів вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою та містобудівної документації; формує поземельні книги на земельні ділянки, вносить записи до них, забезпечує зберігання таких книг; здійснює внесення відомостей до Державного земельного кадастру або надає відмову у їх внесенні; присвоює кадастрові номери земельним ділянкам; надає відомості з Державного земельного кадастру та відмову у їх наданні; здійснює виправлення помилок у Державному земельному кадастрі; передає органам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно відомості про земельні ділянки.

Згідно до вимог ч.6 ст.9 Закону № 3613-VI державний кадастровий реєстратор має доступ до всіх відомостей Державного земельного кадастру, самостійно приймає рішення про внесення відомостей до нього, надання таких відомостей, про відмову у здійсненні таких дій.

Втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян чи їх об`єднань у діяльність Державного кадастрового реєстратора, пов`язану із здійсненням державної реєстрації земельних ділянок, забороняється (ч. 7 ст. 9 Закону № 3613-VI).

Відтак, державний кадастровий реєстратор є самостійним суб`єктом діяльності у сфері Державного земельного кадастру.

Згідно до ст.15 Закону № 3613-VI, до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки: кадастровий номер; місце розташування, у тому числі дані Державного адресного реєстру (за наявності); опис меж; площа; міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж; дані про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі; дані про якісний стан земель та про бонітування ґрунтів; відомості про інші об`єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); склад угідь із зазначенням контурів будівель і споруд, їх назв; відомості про обмеження у використанні земельних ділянок; відомості про частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; нормативна грошова оцінка; інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку.

Відомості про земельну ділянку містять інформацію про її власників (користувачів), зазначену в частині другій статті 30 цього Закону, зареєстровані речові права відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до положень п.п.4, 5 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №1051 (далі - Порядок № 1051), яким визначена процедура та вимоги щодо ведення Державного земельного кадастру, ведення Державного земельного кадастру здійснює Держгеокадастр та його територіальні органи. До складу Держгеокадастру та його територіальних органів входять державні кадастрові реєстратори, які здійснюють внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей в межах повноважень, визначених Законом України "Про Державний земельний кадастр" та цим Порядком.

Отже, відповідно до чинного законодавства повноваження із внесення відомостей до ДЗК (змін до них) покладено на державних кадастрових реєстраторів Держгеокадастру та його територіальних органів. При цьому, внесення відомостей до Державного земельного кадастру і користування такими відомостями здійснюється виключно на підставі та відповідно до цього Закону.

Згідно з ч.ч.1, 3, 4 ст. 37 Закону №3613-VI у разі виявлення фізичною або юридичною особою у витязі, довідці з Державного земельного кадастру, викопіюванні з картографічних матеріалів Державного земельного кадастру технічної помилки (описка, друкарська, граматична, арифметична чи інша помилка), допущеної органом, що здійснює ведення Державного земельного кадастру, заінтересована особа письмово повідомляє про це центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, який перевіряє відповідність відомостей Державного земельного кадастру інформації, що міститься в документах, які стали підставою для внесення цих відомостей. Якщо факт невідповідності підтверджено, орган, що здійснює ведення Державного земельного кадастру, безоплатно виправляє допущену помилку в день надходження повідомлення та не пізніше наступного дня повідомляє про це заінтересованих осіб.

Виправлення технічних помилок, допущених у відомостях Державного земельного кадастру внаслідок наявності технічних помилок у документах, на підставі яких були внесені такі відомості, здійснюється після виправлення помилок у зазначених документах.

Виправлення інших помилок, допущених у відомостях Державного земельного кадастру внаслідок помилки у документації із землеустрою, оцінки земель, здійснюється після внесення змін до такої документації.

Відповідно до п. 138 Порядку №1051, помилками у Державному земельному кадастрі є: 1) технічна помилка (описка, друкарська, граматична, арифметична чи інша помилка), допущена органом, що здійснює ведення Державного земельного кадастру; 2) технічна помилка (описка, друкарська, граматична, арифметична чи інша помилка), допущена не з вини органу, що здійснює ведення Державного земельного кадастру (в тому числі технічна помилка у документах, на підставі яких внесені відомості до Державного земельного кадастру); 3) помилка, допущена у відомостях Державного земельного кадастру внаслідок помилки у документації із землеустрою та оцінки земель (в тому числі виявлена після перенесення інформації про земельні ділянки з державного реєстру земель та відомостей про інші об`єкти Державного земельного кадастру, що містяться в документації із землеустрою та оцінки земель, затвердженій та переданій до 1 січня 2013 року до Державного фонду документації із землеустрою); 4) помилка, допущена у відомостях Державного земельного кадастру, внесених до нього з інших кадастрів та інформаційних систем у порядку інформаційної взаємодії; 5) технічна помилка, допущена у відомостях Державного земельного кадастру внаслідок перенесення до Державного земельного кадастру відомостей про земельну ділянку, яка не була зареєстрована в державному реєстрі земель; 6) помилка, допущена у відомостях Державного земельного кадастру під час державної реєстрації земельної ділянки; 7) помилка у застосуванні систем координат для земельних ділянок, які були зареєстровані до 1 січня 2013 року та перенесені до Державного земельного кадастру.

У разі виявлення фізичною або юридичною особою у витязі, довідці з Державного земельного кадастру, викопіюванні з картографічних матеріалів Державного земельного кадастру технічної помилки (описки, друкарської, граматичної, арифметичної чи іншої помилки) заінтересована особа письмово повідомляє про це за формою згідно з додатком 29 територіальному органові Держгеокадастру у районі (місті) за місцезнаходженням земельної ділянки (п. 139 Порядку № 1051).

Розгляд повідомлення про виявлення технічної помилки та виконання за результатами його розгляду дій, передбачених пунктами 143 - 150 цього Порядку, здійснюються Державним кадастровим реєстратором у день надходження такого повідомлення. Державний кадастровий реєстратор під час розгляду повідомлення про виявлення технічної помилки перевіряє відповідність відомостей Державного земельного кадастру інформації, що міститься в документах, які є підставою для внесення таких відомостей. Якщо факт невідповідності відомостей Державного земельного кадастру інформації, що міститься в документах, які є підставою для внесення таких відомостей, підтверджено, Державний кадастровий реєстратор за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру: 1) складає в електронній та паперовій формі протокол виправлення помилки за формою згідно з додатком 30; 2) безоплатно виправляє допущену помилку (крім випадків, коли технічна помилка допущена не з вини органу, що здійснює ведення Державного земельного кадастру); 3) письмово повідомляє не пізніше наступного дня про виправлення помилки заінтересованим особам за формою згідно з додатком 31 (у тому числі власників, користувачів земельних ділянок, а також третіх осіб, інтересів яких стосувалося виправлення помилок); 4) безоплатно видає заявникові за його бажанням витяг, довідку з Державного земельного кадастру, викопіювання з картографічних матеріалів Державного земельного кадастру на заміну документа, в якому виявлено помилку (п. 142 -144 Порядку № 1051).

Згідно п.146 Порядку №1051 виправлення технічної помилки здійснюється Державним кадастровим реєстратором у Державному земельному кадастрі, витязі, довідці з Державного земельного кадастру, викопіюванні з картографічних матеріалів Державного земельного кадастру та всіх документах, які створюються під час ведення Державного земельного кадастру (в електронній та паперовій формі) та містять відповідні відомості, шляхом повторного виготовлення (в електронній та паперовій формі) відповідних документів (їх аркушів).

Відповідно до п. 149 Порядку № 1051, якщо за результатами розгляду повідомлення про виявлення технічної помилки Державним кадастровим реєстратором встановлено, що відомості Державного земельного кадастру відповідають інформації, що міститься в документах, які є підставою для внесення таких відомостей, та не потребують виправлення у зв`язку з невиявленням відповідних технічних помилок у таких документах, Державний кадастровий реєстратор повідомляє заявникові (у випадку, передбаченому пунктом 139 1 цього Порядку, - державному реєстраторові прав на нерухоме майно у порядку, передбаченому пунктом 144 цього Порядку) про відмову у виправленні вказаних у його повідомленні помилок із зазначенням причини відмови згідно з додатком 33.

Якщо за результатами розгляду повідомлення про виявлення технічної помилки Державним кадастровим реєстратором встановлено, що відомості Державного земельного кадастру відповідають інформації, що міститься в документах, які є підставою для їх внесення, але потребують виправлення у зв`язку з виявленням технічних помилок у таких документах, Державний кадастровий реєстратор повідомляє про це заявникові згідно з додатком 34 із зазначенням документів та технічних помилок у них, виправлення яких має передувати виправленню відповідних відомостей у Державному земельному кадастрі (п.150 Порядку №1051).

Таким чином, системний аналіз наведених положень Закону №3613-VI та Порядку № 1051 дозволяє зробити висновок, що виправлення помилок у ДЗК належить до повноважень державного кадастрового реєстратора та здійснюється відповідно до вимог ст. 37 Закону №3613-VI та Порядку № 1051.

Відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, у тому числі й рішення органу місцевого самоврядування, що є предметом цього спору.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в своєму Рішенні від 14.12.2011р. №19-рп/2011 зазначив, що особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно до ч. 1 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Будь-яке рішення чи дії суб`єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об`єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, згідно ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно до ст. ст. 2, 5 КАС України, в порядку адміністративного судочинства захисту підлягають тільки порушені права, а не ті, які можуть бути порушені в майбутньому.

Отже, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав, свобод чи інтересів особи, що звернулася до суду з позовом, у публічно-правових відносинах.

Звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Вирішуючи спір, суд зобов`язаний надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Суд зауважує, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

З матеріалів справи слідує, що позивачем не було дотримано встановленого порядку звернення до державного кадастрового реєстратора щодо внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру або користування відповідними відомостями в порядку, передбаченому Порядком № 1051.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов до висновку про відсутність в спірних правовідносинах ознак порушення прав, свобод та законних інтересів позивача, а тому позов задоволенню не підлягає.

Щодо розподіл судових витрат, то враховуючи відмову в задоволенні позову, відсутні і підстави для відшкодування позивачу сплаченого судового збору.

Керуючись ст.ст.9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, встановленому ст.255 КАС України та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Третього апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295-297 КАС України.

Відповідно до підпункту 15.5 п.15 Розділ VII Перехідні положення КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду Л.І. Хилько