Рішення

від 16.09.2021 по справі 420/9184/21

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/9184/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд під головуванням судді Андрухіва В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ), про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , третя особа ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2018-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2018-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Ухвалою від 07.06.2021 року прийнято до розгляду вказану позовну заяву та відкрито провадження у справі. Ухвалено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами. Зазначено, що розгляд справи по суті розпочнеться через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі та справу буде розглянуто у строк не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

05.07.2021 року до суду представник відповідача подав заяву про заміну відповідача військову частину НОМЕР_1 на належного ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ).

Ухвалою від 15.07.2021 року залучено до участі в якості другого відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ). Розгляд адміністративної справи розпочато спочатку.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 19.02.2014 року по 19.12.2018 року він проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_3 .

19.12.2018 року позивача було переведено до військової частини НОМЕР_4 та зараховано на грошове забезпечення до військової частини НОМЕР_5 .

При цьому, як стало відомо позивачу з відповіді військової частини НОМЕР_5 , військову частину НОМЕР_4 було розформовано, а правонаступником військової частини НОМЕР_4 визначено ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ).

01.08.2019 року позивача було увільнено від займаної посади та звільнено з Державної прикордонної служби України.

Проте, при звільненні військова частина НОМЕР_5 протиправно не провела з позивачем усі необхідні розрахунки щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

28.08.2021 року через канцелярію суду відповідач - військова частина НОМЕР_1 подав письмовий відзив, відповідно до якого позовні вимоги не визнає та вважає їх необґрунтованими. Відповідач зазначив, що позивач був звільнений з військової служби у запас, та виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення наказом начальника Регіонального управління морської охорони (в/ч НОМЕР_4 ) № 158 - ОС від 01 серпня 2019 року.

З цього наказу та наданої самим позивачем біографічної довідки вбачається, що останній не проходив військову службу в військовій частині НОМЕР_5 , а проходив військову службу в Регіональному управлінні морської охорони - в/ч НОМЕР_4 .

10 жовтня 2019 року наказом Адміністрації Держприкордонслужби України від 26.07.2019 року № 406 - АГ, відбулась ліквідація попереднього Регіонального управління Морської охорони (в/ч НОМЕР_4 код ЄДРПОУ 42413365), а заснування та створення нового Регіонального управління Морської охорони (в/ч НОМЕР_2 код ЄДРПОУ 43206931), як юридичної особи відбулось на підставі постанови КМУ від 26 червня 2019 року Про утворення територіального органу Адміністрації Державної прикордонної служби України.

Оскільки у 2019 році Регіональне управління Морської охорони (в/ч НОМЕР_4 код ЄДРПОУ 42413365) було в процесі ліквідації, зазначена юридична особа не могла вчиняти будь-які адміністративно-господарські дії та здійснювати фінансові операції, саме тому позивач на період ліквідації попереднього регіонального управління був переведений на грошове забезпечення до Одеського загону морської охорони, а не для подальшого проходження військової служби.

Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) відзив на позовну заяву у встановлений судом строк не подав.

Дослідивши в письмовому провадженні наявні в матеріалах справи докази, суд встановив наступні обставини.

Судом встановлено, що позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_6 від 05.02.2018 року (а.с. 5).

Позивач був звільнений з військової служби у запас, та виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення наказом начальника Регіонального управління морської охорони Державної прикордонної служби України (в/ч НОМЕР_4 ) № 158-ОС від 01 серпня 2019 року (а.с. 39).

З наданих позивачем особистої картки грошового забезпечення за 2019 рік та грошового атестату № 21 від 01.08.2019 року вбачається, що позивач перебував на грошовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_5 , а проходив військову службу в Регіональному управлінні морської охорони (в/ч НОМЕР_4 ) (а.с.11, 12).

10 жовтня 2019 року за наказом Адміністрації Держприкордонслужби України від 26.07.2019 року № 406 - АГ відбулася ліквідація Регіонального управління Морської охорони (в/ч НОМЕР_4 , код ЄДРПОУ 42413365).

Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Регіональне управління морської охорони (військова частина НОМЕР_4 , код ЄДРПОУ 42413365) припинено 03.11.2019 року.

Постановою КМ України від 26 червня 2019 року Про утворення територіального органу Адміністрації Державної прикордонної служби України було утворено як юридичну особу публічного права територіальний орган Адміністрації Державної прикордонної служби - Регіональне управління Морської охорони Адміністрації Державної прикордонної служби (в/ч НОМЕР_2 код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ).

З довідки Південного регіонального управління Державної прикордонної служби вбачається, що за період з 19.02.2014 року по 19.12.2018 року позивачу не надавалась додаткова відпустка відповідно до п.12 ч.1 ст.12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (а.с. 6).

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ Про військовий обов`язок і військову службу (далі - Закон №2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону № 3551-ХІІ учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР Про відпустки (далі - Закон №504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, особам, реабілітованим відповідно до Закону України Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України Про відпустки. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України Про відпустки або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року №3543-XII Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію та від 06 грудня 1991 року №1932-XII Про оборону України (далі - Закони №3543-XII та №1932-XII відповідно).

За визначенням статті 1 Закону №3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону №1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в статті 1 Закону №3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року №2011-ХІІ Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР Про відпустки.

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону №504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ.

Крім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі Тимошенко проти України (заява №49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту законності, передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що при звільненні з військової служби позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2018-2019 роках додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ.

Вищезазначена правова позиція висловлена Верховним Судом у рішенні по зразковій справі №620/4218/18 від 16 травня 2019 року, залишеним без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року.

Дана адміністративна справа є типовою, оскільки відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи №620/4218/18, а саме:

- відповідачем у них є один і той самий суб`єкт владних повноважень (військові частини);

- спір виник з аналогічних підстав у відносинах, що регулюються одними нормами права (виплата військовослужбовцям грошової компенсації за не використану додаткову відпустку, передбачену Законом України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, в період з оголошення мобілізації);

- позивачі заявили аналогічні позовні вимоги (по-різному висловлені, але однакові по суті: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій та зобов`язати відповідача виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій).

Відповідно до ч.3 ст.291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

З огляду на зазначене, враховуючи висновки Верховного Суду, викладені у рішенні від 16 травня 2019 року за результатами розгляду зразкової справи №620/4218/18, суд дійшов висновку про протиправну бездіяльність Регіонального управління морської охорони (військова частина НОМЕР_4 ), яка полягає у неприйнятті рішення про нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2018 року по 2019 рік.

Проте, як зазначено судом вище, згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Регіональне управління морської охорони (військова частина НОМЕР_4 ) припинено 03.11.2019 року, а тому суд не може визнати протиправною бездіяльність вказаної особи, що не є відповідачем у справі.

Також відсутні підстави для визнання протиправною бездіяльності й залученого до участі у справі відповідача - Регіонального управління Морської охорони Адміністрації Державної прикордонної служби (в/ч НОМЕР_2 код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ), оскільки позивач у вказаному Регіональному управлінні, утвореному згідно Постанови КМ України від 26.06.2019 року № 566 службу не проходив.

Також не підлягає задоволенню вимога позивача про визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_5 , оскільки позивач військову службу у вказаній військовій частині також не проходив, а лише перебував на грошовому забезпеченні.

Разом з тим, враховуючи факт неотримання позивачем додаткових відпусток як учасником бойових дій протягом 2018-2019 років, що сторонами не оспорюється, крім того, у вказаний період існували законодавчі обмеження щодо надання позивачу цих відпусток, з метою ефективного захисту порушених прав позивача суд вважає за необхідне зобов`язати військову частину НОМЕР_5 , в якій позивач перебував на момент звільнення на грошовому забезпеченні та в якій велися особисті картки грошового забезпечення позивача, нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2018-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_5 підлягають частковому задоволенню шляхом: зобов`язання військової частини НОМЕР_5 нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2018-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

При цьому позовні вимоги до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) задоволенню не підлягають.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Судові витрати позивачем понесені не були, а тому розподілу між сторонами не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 5-6, 9, 72, 77, 90, 241-246, ч.3 ст.291, п.15.5 ч.1 розділу VII КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_8 ) до військової частини НОМЕР_1 (адреса: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_9 ) - задовольнити частково.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2018-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

У задоволенні решти вимог ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 - відмовити.

У задоволенні позову ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_8 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) (адреса: АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_10 ) відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд з одночасною подачею копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.В. Андрухів