Постанова

від 16.09.2021 по справі 640/15955/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/15955/19 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Вєкуа Н.Г., Суддя-доповідач Кобаль М.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2021 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Кобаля М.І.,

суддів Бужак Н.П., Костюк Л.О.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ПРО-СТОК УКРАЇНА на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 серпня 2020 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ПРО-СТОК УКРАЇНА до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю ПРО-СТОК УКРАЇНА а (далі по тексту - позивач, ТОВ ПРО-СТОК УКРАЇНА ) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ДФС у місті Києві) в якому просило визнати протиправними та скасувати

- № 1892615147 від 10.05.2019 року, яким ТОВ ПРО-СТОК Україна збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств (з урахуванням штрафних санкцій) на суму 73 603,00 грн.;

- № 1902615147 від 10.05.2019 року, яким ТОВ ПРО-СТОК Україна збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість (з урахуванням штрафних санкцій) із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 30 236,00 грн.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 серпня 2020 року в задоволенні значеного позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.

В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова.

З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 2 ст. 309 КАС України у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п`ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу.

Пунктом 1 статті 6 ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року Конвенції про захист прав людини та основних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку.

Згідно п. 26 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень ухвалення рішення в розумні строки відповідно до статті 6 Конвенції також можна вважати важливим елементом його якості. Проте можливе виникнення суперечностей між швидкістю проведення процесу та іншими чинниками, пов`язаними з якістю, такими як право на справедливий розгляд справи, яке також гарантується статтею 6 Конвенції. Оскільки важливо забезпечувати соціальну гармонію та юридичну визначеність, то попри очевидну необхідність враховувати часовий елемент слід також зважати й на інші чинники.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про продовження строку розгляду апеляційної скарги ТОВ ПРО-СТОК УКРАЇНА на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 серпня 2020 року на розумний строк.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги .

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, працівниками ГУ ДФС у м. Києві була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ ПРО-СТОК Україна , з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ Редгрін за січень, лютий 2018 року, з ТОВ Юнівест-Інвест за грудень 2016 року (далі по тексту - контрагенти позивача), показників декларацій з податку на додану вартість та за 2016, 2018 роки показників фінансової звітності з їх відображенням у деклараціях з податку на прибуток підприємств.

За результатами вказаної перевірки, контролюючим органом складено акт перевірки №85/26-15-14-07-03-10/40639872 від 16.04.2019 року (надалі - акт перевірки ), згідно з висновками якого ПРО-СТОК Україна при взаємовідносинах із ТОВ Юнівест-Інвест та ТОВ Редгрін порушенні наступні норми Податкового кодексу України, а саме:

- п.44.1, п.44.2 ст.44, п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 58 882, 00 грн.;

- п.198.1, п.198.2, п. 198.3, п 198.6 ст.198, п. 200.1 ст. 200 ПК України в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до державного бюджету на загальну суму 24 189, 00 грн. та завищено від`ємне значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, на загальну суму 41 236 грн.

У зв`язку із встановленням зазначених вище порушень ГУ ДФС у м. Києві прийнято податкові повідомлення-рішення від 10.05.2019 року (далі по тексту - оскаржувані ППР):

- №1892615147, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 73 603, 00 грн., в т.ч. за основним платежем на суму 58 882, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 14 721, 00 грн.;

- №1902615147, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 30 236, 00 грн., в т.ч. за основним платежем на суму 24 189 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 6 047, 00 грн.

За результатами процедури адміністративного оскарження, оскаржувані ППР рішенням ДФС України від 22.07.2019 року №34680/6/99-99-11-04-01-25 залишені без змін.

Вважаючи оскаржувані ППР протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що господарські операції позивача з ТОВ РЕДГРІН та ТОВ ЮНІВЕСТ-ІНВЕСТ фактично не мали реального характеру, договори, укладені між сторонами були оформлені лише документально та не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені укладеними договорами.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України та Податковим кодексом України (далі по тексту - ПК України) (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

Згідно з пунктом 135.1 статті 135 ПК України базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Податковим кредитом у розумінні підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

У силу положень підпункту а пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів та послуг.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), призначених для використання у власній господарській діяльності платника податків, підтверджених сукупністю документів первинного бухгалтерського обліку, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту та витрат.

Пунктом 44.1 статті 44 ПК України, у силу якого для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Таким чином, обов`язок підтвердити правомірність та обґрунтованість задекларованих у податковій звітності показників податкового кредиту та витрат первинними документами покладається на платника податків.

Статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 №996-XIV визначено, що первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У свою чергу, під господарською операцією згідно статті 1 вказаного закону розуміється дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинні та зведені облікові документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис , або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Окрім цього, порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської та іншої звітності, що ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, підприємствами, їх об`єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності, установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету, встановлює Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Міністерством фінансів України від 24.05.1995 №88.

Згідно з пунктом 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Відповідно до пункту 2.7 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов`язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм.

За змістом наведених правових норм, податковий кредит для визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операцій, яка є підставою для формування податкового обліку платника.

Умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

При цьому, наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку, при цьому для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Необґрунтована ж податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов для бюджетного відшкодування.

Доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.

Так, з метою дослідження фактичного виконання господарських операцій необхідно аналізувати умови договорів позивача з контрагентами, а також досліджувати всі первинні бухгалтерські документи.

Тобто, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

При цьому, наявність належним чином оформлених податкових накладних є обов`язковою, але не вичерпною обставиною для формування податкового кредиту. Зокрема, якщо наведені у договорах товари чи послуги фактично не поставлялися, то, відповідно, придбання таких товарів або послуг не відбулося, право на податковий кредит у такого платника податків не виникає, оскільки при цьому не дотримано обов`язкових умов для виникнення такого права на придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності.

Зміст господарської операції може встановлюватися з урахуванням змісту цивільно-правових чи господарсько-правових зобов`язань сторін, але не вичерпується останнім. Господарська операція може мати місце навіть за відсутності цивільно-правових чи господарсько-правових відносин між платниками податків.

З гляду на зазначене, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку про те, що господарські операції є самостійним поняттям, відмінним від правочинів або господарських зобов`язань. Наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто ті, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника податків.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається щ матеріалів справи, контролюючий орган дійшов висновку про нереальність господарських операцій ТОВ ПРО-СТОК УКРАЇНА з ТОВ ЮНІВЕСТ-ІНВЕСТ та ТОВ РЕДГРІН , з огляду на те, що у контрагентів позивача відсутні матеріальні та трудові ресурси; фігурування ТОВ ЮНІВЕСТ-ІНВЕСТ та ТОВ РЕДГРІН у кримінальних провадження; неподання контрагентами позивача податкової звітності; наявність заяви ОСОБА_1 (керівника ТОВ ЮНІВЕСТ-ІНВЕСТ ) про непричетність її до діяльності даної юридичної особи.

Так, контролюючий орган за результатами перевірки дійшов висновку, що фактично ТОВ ЮНІВЕСТ-ІНВЕСТ та ТОВ РЕДГРІН займались документальним оформленням транзитних операцій з метою формування схемного кредиту на адресу контрагентів-покупців з метою ухилення останніх від оподаткування, в даному випадку - позивача.

Як вбачається з акта перевірки, між ТОВ ЮНІВЕСТ-ІНВЕСТ (Постачальник) в особі директора ОСОБА_1 та ТОВ ПРО-СТОК Україна (Замовник) в особі директора Лавріненка Володимира Миколайовича було укладено договір від 01.12.2016 року №0112/16-1, за умовами якого Постачальник зобов`язується за завданням Замовника надати послуги, в порядку та на умовах, визначених цим договором. Постачальник постачає (продає) у власність Замовника, а Замовник приймає (придбає) та оплачує в порядку та на умовах визначених цим Договором продукцію.

Згідно з Договором, Постачальник надає Замовнику наступні послуги та продукцію:

- монтаж та демонтаж стелажних конструкцій;

- ремонт та передпродажний огляд стелажних конструкцій;

- встановлення лакофарбового покриття; монтаж та огляд складської техніки (гідравлічні штабелери, гідравлічні візки, складські візки);

- зборка, комплектація коліс та колісних пар;

- зборка металевих конструкцій та деталей;

- колеса та комплектуючі;

- колісні пари та комплектуючі;

- комплектуючі до складських стелажних конструкцій.

Як зазначено в акті перевірки, даний договір підписано з боку Постачальника від імені ОСОБА_1 та з боку Замовника від імені ОСОБА_2 .

Також, актом перевірки встановлено, що між ТОВ РЕДГРІН (Постачальник) та ТОВ ПРО-СТОК Україна (Замовник) було укладено Договір від 04.01.2018 року №0401/18, за умовами якого Постачальник зобов`язується за завданням Замовника надати послуги, в порядку та на умовах, визначених цим договором. Постачальник постачає (продає) у власність Замовника, а Замовник приймає (придбає) та оплачує в порядку та на умовах визначених цим Договором продукцію.

Згідно з Договором, Постачальник надає Замовнику наступні послуги та продукцію:

- монтаж та демонтаж стелажних конструкцій;

- ремонт та передпродажний огляд стелажних конструкцій;

- встановлення лакофарбового покриття; монтаж та огляд складської техніки (гідравлічні штабелери, гідравлічні візки, складські візки);

- зборка, комплектація коліс та колісних пар;

- зборка металевих конструкцій та деталей;

- колеса та комплектуючі;

- колісні пари та комплектуючі;

- комплектуючі до складських стелажних конструкцій.

Разом з тим, ТОВ ПРО-СТОК Україна на підтвердження реальності здійснення вказаних господарських операцій з контрагентами не надано суду жодних первинних документів, ані копій вказаних договорів, рахунків фактур, видаткових, податкових накладних, платіжних доручень та інших первинних документів.

Так, в матеріалах справи міститься копія акта перевірки, оскаржуваних ППР, скарги та рішення за результатами розгляду такої скарги, проте, первинні бухгалтерські документи, які б свідчили про реальність господарських операцій та рух активів, - в матеріалах справи відсутні.

Більше того, вказані первинні документи не надано скаржником і до суду апеляційної інстанції під час подання апеляційної скарги, натомість осанньому було достеменно відомо про необхідність підтвердження своїх тверджень по господарським операціям з контрагентами та мотиви викладені судом першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог.

У свою чергу, доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, про те, що судом покладено на останнього тягар доказування, чим порушено основні засади адміністративного судочинства, не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції, адже первинні документи не можуть бути визнані тягарем в розумінні вимог чинного законодавства. Зазначене є обов`язком платника податку, та не може бути покладено в основу для скасування рішення суду першої інстанції.

Отже, ненадання позивачем первинних бухгалтерських документів, які б свідчили про реальність здійснення господарських операцій з контрагентами позивача свідчить про недоведеність останнім вчинення ним господарських операцій та є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Крім того, в матеріалах справи відсутні будь-які документи, які б відображали реальний рух господарських операцій, на підставі яких позивачем було сформовано дані свого податкового обліку по взаємовідносинах з ТОВ РЕДГРІН та ТОВ ЮНІВЕСТ-ІНВЕСТ .

Колегія суддів апеляційної інстанції досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені мотиви та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, зазначає наступне.

Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи , які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

При цьому, наявність належним чином оформлених податкових накладних є обов`язковою, але не вичерпною обставиною для формування податкового кредиту. Зокрема, якщо наведені у договорах товари чи послуги фактично не надавалися, то, відповідно, придбання таких послуг не відбулося, право на податковий кредит у такого платника податків не виникає, оскільки при цьому не дотримано обов`язкових умов для виникнення такого права на придбання послуг (товарів) з метою їх використання у господарській діяльності.

Як зазначено у листі Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку.

Крім того, в основі будь-якої реальної господарської операції має лежати економічна мета , тобто бажання платника податків приростити активи за допомогою досягнення господарського ефекту.

У податковому обліку господарські операції мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення, тобто первинними документами, що містять інформацію про фактичні господарські операції, розкривають їх зміст та обсяг.

За відсутності достатніх доказів - первинних документів , які б достовірно підтверджували факт здійснення господарської операції, розкривали її зміст та обсяг з метою та в цілях господарської діяльності платника податку, підстави для формування даних податкового обліку - відсутні.

Згідно усталеної позиції Верховного Суду України при розгляді справ даної категорії судам належить з`ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції (фактичне здійснення господарських операцій); підтвердження господарських операцій належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, в межах даного спору щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень суду неможливо встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій між позивачем та вищевказаними контрагентами, мету придбання та обставини використання придбаних послуг (робіт) у власній господарській діяльності позивача, та спеціальну податкову правосуб`єктність учасників господарських операцій.

Крім того, по всім вищевказаним господарським операціям позивачем жодним чином не обґрунтовано ділової мети замовлення вказаних послуг, не підтверджено доказами рух коштів, що ці послуги були дійсно оплачені.

Тобто, відсутня господарська операція як певна дія або подія у визначенні абзацу 5 статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , в основі якої має бути дійсний рух певного активу.

Сам факт наявності документів, складених з посиланням на надання послуг не є безумовним доказом реальності господарських операцій з ним, якщо інші обставини свідчать про недостовірність інформації в цих документах.

Аналогічна позиція викладена у рішеннях Верховного Суду від 06 червня 2018 року справа №П/811/2247/14, від 04 квітня 2018 року справа №813/1687/17, від 05 липня 2019 року у справі № 910/4994/18.

Тобто, позивачем не надано документального підтвердження тих обставин та відносин, які супроводжують фактичне виконання господарських операцій та у сукупності підтверджують їх реальне виконання, а відтак, і не доведено того, що обумовлені правочином отримані послуги надані.

Крім того, податковий орган наполягав на нереальності вказаних господарських операцій, в т.ч. у зв`язку з наявністю матеріалів вищезазначених кримінальних проваджень .

Стосовно даних спірних правовідносин позивачем не було доведено, а судом, в свою чергу, не було встановлено саме тих процедурних порушень при прийнятті оскаржуваних ППР, які могли би вплинути на кінцевий результат розгляду відповідачем питання про притягнення позивача до відповідальності за порушення податкового законодавства, тобто таких порушень, які по суті стали би підставою для визнання ППР незаконними.

Аналіз наведених правових положень та обставин справи дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції дійти висновку, що даний адміністративний позов не підлягає задоволенню, а доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу суду, оскільки податковий орган обґрунтовано дійшов висновку щодо не підтвердження реальності здійснення господарських операцій між ТОВ ПРО-СТОК УКРАЇНА та ТОВ РЕДГРІН та ТОВ ЮНІВЕСТ-ІНВЕСТ , та як наслідок, правомірно прийняв оскаржувані ППР.

Судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно з частиною першої статті 17 Закону України Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Аналіз наведених положень дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції дійти висновку, що даний адміністративний позов не підлягає задоволенню, а тому доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу суду.

Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін . Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв`язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.

Керуючись ст.ст. 242, 257, 260, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ПРО-СТОК УКРАЇНА - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 серпня 2020 року - залишити без змін .

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: М.І. Кобаль

Судді: Н.П. Бужак

Л.О. Костюк

Повний текст виготовлено 16.09.2021 року