Рішення

від 17.09.2021 по справі 904/6491/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.09.2021м. ДніпроСправа № 904/6491/21

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу

за позовом Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (м. Київ) в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (м. Енергодар, Запорізька область)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Фокус Трейд" (м. Дніпро)

про стягнення пені та штрафу за порушення умов договору поставки продукції №145(7)20УК/53-121-01-20-09329 від 29.04.2020 у загальному розмірі 144 626 грн. 10 коп.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Фокус Трейд" (далі - відповідач) пеню та штраф за порушення умов договору поставки продукції №145(7)20УК/53-121-01-20-09329 від 29.04.2020 у загальному розмірі 144 626 грн. 10 коп.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 270 грн. 00 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 98 621 грн. 31 коп. - пеня;

- 46 004 грн. 79 коп. - штраф за прострочення понад 30 днів;

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за договором поставки продукції №145(7)20УК/53-121-01-20-09329 від 29.04.2020 в частині повної та своєчасної поставки позивачу продукції на загальну суму 687 571 грн. 20 коп. За прострочення виконання зобов`язання щодо поставки продукції на суму 657 211 грн. 20 коп. на підставі пункту 7.2. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 01.12.2020 по 05.04.2021 в сумі 82 808 грн. 61 коп.; за прострочення виконання зобов`язання щодо поставки продукції (недопоставку) на суму 71 875 грн. 92 коп. на підставі пункту 7.2. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 01.12.2020 по 08.07.2021 в сумі 15 812 грн. 70 коп. Також позивач нарахував та просить суд стягнути штраф за прострочення виконання більше 30 днів у розмірі 7% від вартості продукції (657 211,20 грн. х 7%) в сумі 46 004 грн. 79 коп.

Також позивач просить суд стягнути витрати по сплаті судового збору.

Ухвалою суду від 19.07.2021 позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

Від відповідача електронною поштою надійшло клопотання (вх. суду № 41950/21 від 28.08.2021), в якому він просив суд направити позовну заяву з додатком на електрону адресу відповідача, у зв`язку з її неотриманням відповідачем, а також продовжити строк для надання відзиву на позовну заяву.

Так, вказане клопотання було задоволено судом та здійснено направлення вказаних документів відповідачу електронним шляхом, надано строк для надання відзиву.

З приводу дотримання прав відповідача під час розгляду даної справи судом, слід зазначити таке.

Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Слід відзначити, що поштове відправлення на адресу відповідача, в якому містилася ухвала суду від 22.07.2021, було повернуто за зворотною адресою з довідкою АТ "Укрпошта" форми 20 "За закінченням терміну зберігання" (а.с.57-59).

З цього приводу суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 49050, м. Дніпро, вулиця Генерала Пушкіна, будинок 1, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача (а.с.47).

Так, направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника , а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Верховного Суду від 18.03.2021 у справі № 911/3142/19, від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б).

При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її офіційним місцезнаходженням, визначеним у відповідному державному реєстрі) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Крім того, частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Також судом враховані положення Правил надання послуг поштового зв`язку, визначені постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (далі - Правила).

Так, порядок доставки поштових відправлень, поштових переказів, повідомлень про вручення поштових відправлень, поштових переказів, періодичних друкованих видань юридичним особам узгоджується оператором поштового зв`язку разом з юридичною особою. Для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв`язок", цих Правил (пункт 94 Правил).

Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на юридичну особу (фізичну особу-підприємця).

У разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.

Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.

При цьому, суд окремо звертає увагу, що з 01.01.2020 набрали чинності зміни до Правил надання послуг поштового зв`язку, внесені Постановою Кабінету Міністрів України № 1149 від 27.12.2019, відповідно до яких:

- рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка", адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім`ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата (будь-кого із повнолітніх членів його сім`ї) за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку інформує адресата за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка". Якщо протягом трьох робочих днів після інформування адресат не з`явився за одержанням рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка", працівник поштового зв`язку робить позначку "адресат відсутній за вказаною адресою" , яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду (пункт 99 1 Правил);

- рекомендовані поштові відправлення з позначкою "Судова повістка", адресовані юридичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються представнику юридичної особи, уповноваженому на одержання пошти, під розпис. У разі відсутності адресата за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку робить позначку "адресат відсутній за вказаною адресою", яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду (пункт 99 2 Правил).

Таким чином, зберігання відділенням АТ "Укрпошта" поштових відправлень суду, які є "Судовими повістками" в розумінні чинного законодавства України в період більше, ніж три робочі дні, а також їх повернення із непередбачених для "Судових повісток" причин є неправомірним . Більше того, такі дії зумовлюють порушення права позивача на своєчасне вирішення справи судом.

Також, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Враховуючи викладене, неперебування відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.

За таких обставин можна дійти висновку, що невручення ухвали суду відбулось через недотримання відповідачем вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю офіційною (юридичною) адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження.

Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Так, ухвалою суду від 12.07.2021, з урахуванням вимог частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Судом також враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, на випадок направлення відповідачем відзиву на позовну заяву або клопотання до суду поштовим зв`язком.

Однак, станом на 17.09.2021 строк на подання відзиву на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг, закінчився.

Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.

Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Враховуючи предмет та підстави позову у даній справи, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення, оскільки у відповідача було достатньо часу для подання як відзиву на позову заяву так і доказів погашення спірної заборгованості, у разі їх наявності, чого відповідачем зроблено не було, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у позовній заяві обставин відповідачем суду також не повідомлено.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Враховуючи дату відкриття провадження у даній справі - 19.07.2021, строк вирішення спору закінчується 17.09.2021, отже суд позбавлений можливості надалі продовжити строк для надання відзиву на позовну заяву, оскільки це призведе до порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору та порушення процесуальних строків у даній справі.

Відповідно до частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, а також доводи, викладені у відзиві на позовну заяву, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з укладенням договору поставки, строк дії договору, умови поставки, факт поставки, загальна вартість поставленого товару, наявність прострочення поставки та непоставка товару.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Так, 29.04.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма "Фокус Трейд" (далі - постачальник, відповідач) та Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - покупець, позивач) було укладено договір поставки продукції №145(7)20УК/53-121-01-20-09329 (далі - договір, а.с.9-14), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставити, а покупець прийняти і сплатити наступний товар:

1) стійка кабельна К400 УЗ (краска) S-2,5 мм виробництва ТОВ "ЕффКОМ" Росія у кількості 10 штук на суму 736 грн. 00 коп. без ПДВ;

2) консоль горизонтальна К 160 УЗ (краска) S-2,0 мм виробництва ТОВ "ЕффКОМ" Росія у кількості 10 штук на суму 690 грн. 00 коп. без ПДВ;

3) металорукав із оцинкованої сталі DN20 виробництва ТОВ "ЕффКОМ" Росія у кількості 10 штук на суму 920 грн. 00 коп. без ПДВ;

4) профіль Г-подібний 300 виробництва ТОВ "ЕффКОМ" Росія у кількості 26 штук на суму 4 365 грн. 00 коп. без ПДВ;

5) профіль Z-подібний 50х50х50 виробництва ТОВ "ЕффКОМ" Росія у кількості 36 штук на суму 18 133 грн. 20 коп. без ПДВ;

6) анкер клиновий посилений М8х65 виробництва ТОВ "ЕффКОМ" Росія у кількості 240 штук на суму 5 520 грн. 00 коп. без ПДВ;

7) хомут 4.8х390 виробництва ТОВ "ЕффКОМ" Росія у кількості 100 штук на суму 18 460 грн. 00 коп. без ПДВ;

8) короб кабельний КП-0,1/0,1-2 У1 (краска) S-2,0 виробництва ТОВ "ЕффКОМ" Росія у кількості 70 штук на суму 109 963 грн. 00 коп. без ПДВ;

9) короб кабельний ККБ-ЗПО-02/05-2У1 S-1,5 мм виробництва ТОВ "ЕффКОМ" Росія у кількості 26 штук на суму 173 599 грн. 40 коп. без ПДВ;

10) короб кабельний сейсмостійкий КП-0,1/0,1-2 У1 (краска), S-2,0 мм виробництва ТОВ "ЕффКОМ" Росія у кількості 150 штук на суму 235 635 грн. 00 коп. без ПДВ;

11) короб сейсмостійкий КУГ-0,1/01-У1 (краска), S-2,0 мм виробництва ТОВ "ЕффКОМ" Росія у кількості 3 штуки на суму 3 836 грн. 40 коп. без ПДВ;

12) короб кабельний сейсмостійкий КП-0,1/0,2-2 У1 (краска), S-2,0 мм виробництва ТОВ "ЕффКОМ" Росія у кількості 40 штук на суму 69 092 грн. 00 коп. без ПДВ;

13) короб кабельний сейсмостійкий КП-0,1/0,1-2 У1 (краска), S-2,0 мм виробництва ТОВ "ЕффКОМ" Росія у кількості 230 штук на суму 361 307 грн. 00 коп. без ПДВ;

14) профіль кутовий перфорований 40х40 мм, L=20 м виробництва ТОВ "ЕффКОМ" Росія у кількості 20 штук на суму 6 716 грн. 00 коп. без ПДВ;

15) металоконструкція ММК 43.25 IP54 виробництва ТОВ "Елітонструм" м. Ірпінь у кількості 20 штук на суму 25 300 грн. 00 коп. без ПДВ.

Загальна сума товару без ПДВ - 1 016 273 грн. 40 коп., ПДВ - 203 254 грн. 68 коп. Всього з ПДВ сума товару становить 1 219 528 грн. 08 коп.

У пункті 12.1. договору сторони визначили, що договір вважається укладеним з моменту підписання сторонами і діє протягом року з моменту укладення.

Доказів визнання недійсним або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

У пункті 3.1. договору сторони погодили, що загальна вартість договору становить 1 016 273 грн. 40 коп., крім того ПДВ - 203 254 грн. 68 коп., разом - 1 219 528 грн. 08 коп.

В подальшому сторонами були внесені зміни до умов договору, зокрема, щодо суми договору, а саме: Додатковою угодою № 1 від 03.08.2020 сторони дійшли згоди пункт 3.1. договору викласти у наступній редакції: загальна вартість договору становить 572 976 грн. 00 коп., крім того ПДВ - 114 595 грн. 20 коп., разом - 687 571 грн. 20 коп. (а.с.15-16).

Відповідно, до умов пункту 1.1. договору (найменування товару) також було внесено зміни вказаною додатковою угодою.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Так, у розділі 4 договору сторонами були визначені умови щодо порядку та строків поставки продукції, зокрема:

- поставка продукції відбувається відповідно до Правил Інкотермс 2010 на умовах DDP - м. Енергодар (пункт 4.1. договору);

- вантажоодержувач продукції - Запорізьке відділення ВП "Складське господарство" ДП НАЕК "Енергоатом" (Запорізька область, м. Енергодар, вулиця промислова, 133, склад № 3) (пункт 4.2. договору);

- поставка продукції відбувається у строки згідно з пунктом 1.2. договору.

Відповідно до умов пункту 1.2. договору строк поставки продукції: квітень-липень 2020 року.

При цьому, в подальшому сторонами вносили зміни до умов договору щодо строків поставки продукції, а саме:

- 03.08.2020 сторонами було підписано додаткову угоду № 1 до договору поставки продукції № 145(7)20УК від 14.04.2020/53-121-01-20-09329 від 29.04.2020, за умовами пункту 2 якої пункт 1.2. договору поставки № 145(7)20УК від 14.04.2020 було погоджено викласти у наступній редакції: строк поставки продукції: серпень-вересень, строк поставки позиції 8 пункту 1.1. договору - липень 2020 року. (а.с.15-16);

- 05.10.2020 сторонами було підписано додаткову угоду № 2 до договору поставки продукції № 145(7)20УК від 14.04.2020/53-121-01-20-09329 від 29.04.2020, за умовами пункту 1 якої пункт 1.2. договору поставки № 145(7)20УК від 14.04.2020 було погоджено викласти у наступній редакції: строк поставки продукції: листопад 2020 року (а.с.17-18).

Таким чином, судом встановлено, що строком поставки товару, узгодженого у пункті 1.1. договору, в редакції додаткової угоди від 03.08.2020, на загальну суму 687 571 грн. 20 коп., є 30.11.2020.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору, відповідачем 11.11.2020 та 06.04.2021 було частково поставлено позивачу товар, узгоджений у пункті 1.1. договору (в редакції додаткової угоди від 03.08.2020), на загальну суму 615 695 грн. 28 коп. , що підтверджується:

- видатковою накладною № ВН-000006 від 11.11.2020 на суму 30 360 грн. 00 коп. (а.с. 24);

- видатковою накладною № ВН-000001 від 06.04.2021 на суму 585 335 грн. 28 коп. (а.с. 25).

Суд зауважує, що товар, визначений умовами договору, у повній мірі відповідає товару, що було поставлено згідно з вказаними видатковими накладними, а отже судом визначено, що сторонами в цій частині були дотримані умови договору.

При цьому, відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Так, підписання покупцем накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин.

Товар, зазначений у вище вказаних видаткових накладних, прийнято у відповідача без будь-яких зауважень до їх оформлення.

Протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу обсягу та факту отримання товару за зазначеними накладнимии позивачем та відповідачем також не заявлено.

В той же час, як вбачається з матеріалів справи, продукція на залишкову суму 71 875 грн. 92 коп. (687 571 грн. 20 коп. - 615 695 грн. 28 коп.) з переліку, наведеного у пункті 1.1. договору (в редакції додаткової угоди), не була поставлена відповідачем.

Отже, загальна вартість не поставленого товару за договором складає 71 875 грн. 92 коп.

Суд відзначає, що з огляду на норми статті 525 Цивільного кодексу України та умови договору, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Враховуючи вказане, позивач звертався до відповідача із претензією № 28-22/27922 від 28.12.2020, в якій пропонував перерахувати на поточний рахунок позивача штрафні санкції за порушення умов договору в сумі 18 401 грн. 91 коп., розраховані станом на 28.12.2020 (а.с.19-23).

Вказана претензія позивача була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Несплата відповідачем у добровільному порядку нарахованих позивачем штрафних санкції за прострочення поставки товару та недопоставку продукції і стала причиною звернення із даним позовом до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з нормами статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Крім того, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Слід також зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів на підтвердження своєчасної та повної поставки товару, узгодженого у пункті 1.1. договору (в редакції додаткової угоди від 03.08.2020) відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності прострочення, шляхом надання належних доказів, не спростував.

При цьому, з метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов`язань - способи або види забезпечення виконання зобов`язань.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України, частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України.

Так, у пункті 7.2. договору сторони передбачили, що за порушення зазначених строків поставки або недопоставку продукції постачальник зобов`язаний сплатити покупцеві пеню у розмірі 0,1% від вартості продукції, по якій допущено прострочення виконання, за кожний день прострочення, а за прострочення більш 30 днів постачальник додатково сплачує покупцеві штраф у розмірі 7% вказаної вартості. Нарахування штрафних санкцій здійснюється за весь час прострочення виконання зобов`язань.

При цьому, оскільки обов`язок відповідача щодо поставки продукції не є грошовим зобов`язанням, до спірних правовідносин не підлягають застосуванню вимоги Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", яким передбачено застосування відповідальності за невиконання грошового зобов`язання.

Враховуючи вказане, за прострочення виконання зобов`язання щодо поставки продукції на суму 657 211 грн. 20 коп. на підставі пункту 7.2. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 01.12.2020 по 05.04.2021 в сумі 82 808 грн. 61 коп.; за прострочення виконання зобов`язання щодо поставки продукції (недопоставку) на суму 71 875 грн. 92 коп. на підставі пункту 7.2. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 01.12.2020 по 08.07.2021 в сумі 15 812 грн. 70 коп. Також позивач нарахував та просить суд стягнути штраф за прострочення виконання більше 30 днів у розмірі 7% від вартості продукції (657 211,20 грн. х 7%) в сумі 46 004 грн. 79 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, зробленого позивачем (а.с.4), та встановлено, що під час його проведення позивачем було допущено помилки, а саме:

- здійснено нарахування пені на суму товару 657 211 грн. 20 коп. в період з 01.12.2020 по 05.04.2021 , а також здійснено нарахування пені на суму товару 71 875 грн. 92 коп. в період з 01.12.2020 по 08.07.2021 ;

- при цьому, сума прострочення 657 211 грн. 20 коп. (585 335, 28 грн. - вартість товару, поставленого із простроченням + 71 875,92 грн. - вартість недопоставленого товару) вже включає в себе вартість недопоставленого товару - 71 875 грн. 92 коп., отже в періоді з 01.12.2020 по 05.04.2021 позивачем здійснено подвійне нарахування пені за одне і те ж прострочення - недопоставку товару на суму 71 875 грн. 92 коп.

Так, судом встановлено, що у даній справі відповідачем було допущено два різні прострочення за договором:

- прострочення поставки товару на суму 585 335 грн. 28 коп. (період прострочення з 01.12.2020 по 05.04.2021);

- недопоставка товару на суму 71 875 грн. 92 коп. (період з 01.12.2020 по 08.07.2021).

Отже розрахунок штрафних санкцій за вказані порушення слід проводити окремо, без подвійного нарахування штрафних санкцій за одне і те ж саме правопорушення, що прямо заборонено Конституцією України

Отже, розрахунок пені, наведений у позовній заяві (а.с.4) визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства, умовам договору та фактичним обставинам справи.

У постанові Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17 викладений наступний правовий висновок:

"З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).".

Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та № 905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем зобов`язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок пені, судом встановлено таке:

- за прострочення поставки товару на суму 585 335 грн. 28 коп. пеня підлягає нарахуванню в періоді з 01.12.2020 по 05.04.2021 на суму 585 335 грн. 28 коп. та в цей період складає 73 752 грн. 25 коп. ;

- за недопоставку товару на суму 71 875 грн. 92 коп. пеня підлягає нарахуванню в періоді з 01.12.2020 по 08.07.2021 на суму 71 875 грн. 92 коп. та в цей період складає 15 812 грн. 70 коп. Всього пеня складає 89 564 грн. 95 коп.

Отже, обґрунтованими є вимоги щодо стягнення пені в сумі 89 564 грн. 95 коп.

Крім того, за прострочення виконання зобов`язання щодо повної та своєчасної поставки продукції на підставі пункту 7.2. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача штраф за прострочення виконання більше 30 днів у розмірі 7% від вартості продукції (657 211,20 грн. х 7%) в сумі 46 004 грн. 79 коп.

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України .

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Судом також враховано, що одночасне стягнення штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно із статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності, а у межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 12.12.2019 у справі № 910/10939/18, від 27.09.2019 у справі № 923/760/16, від 19.09.2019 у справі №904/5770/18, від 28.08.2019 у справі № 910/11944/18, від 02.04.2019 у справі № 910/7398/18.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку заявленого до стягнення штрафу в сумі 46 004 грн. 679 коп. та встановлено, що він проведений у відповідності до умов договору, але позивачем здійснено арифметично невірне заокруглення нарахованої суму, а саме: правильною є сума штрафу 46 004 грн. 78 коп.

Отже, обґрунтованими є вимоги щодо стягнення штрафу в сумі 46 004 грн. 78 коп.

В той же час, враховуючи встановлені обставини справи в їх сукупності, суд приходить до висновку щодо наявності підстав для зменшення пені, яка підлягає стягненню з відповідача, з огляду на таке.

Згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому, неустойка, виходячи з приписів статей 546, 549 Цивільного кодексу України та статті 230 Господарського кодексу України має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Згідно із частиною 3 статті 13 Цивільного кодексу України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України одними із загальних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Крім того, господарський суд вважає за необхідне наголосити на тому, що відповідно до частини 3 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання має ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості .

При цьому, у рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 зазначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зокрема, з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Суд виходить із того, що у принципі добросовісності, а саме: при реалізації прав і повноважень, закладений принцип неприпустимості зловживання правом, згідно з якими здійснення прав та свобод однієї особи не повинне порушувати права та свободи інших осіб. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.

Сторони є вільними у виборі контрагента, у визначенні умов договору, тощо, що відповідає нормам закону. Добросовісність, розумність та справедливість є засадами зобов`язальних правовідносин і зміст даних принципів полягає у тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права з дотриманням прав і інтересів інших осіб. В свою чергу, добросовісність є внутрішнім критерієм, в той час як справедливість і розумність - зовнішнім або об`єктивним, і зазначені принципи у сукупності є оціночними категоріями цивільного права.

Суд враховує і те, що цивільне законодавство не дає визначення даних принципів, віддаючи це на розсуд сторін зобов`язання, тобто укладаючи угоду сторони повинні керуватись внутрішнім критерієм - добросовісністю по відношенню до контрагента (вчиняти дії таким чином, щоб при цьому не завдавалася шкода, неможливість укладення зобов`язання на засадах обману, насильства, зловживання довірою, дотримуватись правової поведінки суб`єктів зобов`язання, вчиняти всі залежні від сторони зобов`язання дії щодо належного виконання зобов`язання та непорушення прав інших осіб), і виходити з зовнішнього критерію - справедливості та розумності, що виражається в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню, тобто кожна сторона у виконанні цивільно-правових зобов`язань повинна дотримуватись такої поведінки по відношенню до своїх прав і обов`язків, яка б виключала необ`єктивні (неупереджені, несправедливі) дії сторін зобов`язання стосовно одна одної.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Отже, цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності. Наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18.

Згідно з частиною 1 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості .

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити майновий стан сторін, співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, а також чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Суд відзначає, що вказане питання вирішується судом з урахуванням приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

При цьому, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Аналогічний висновок щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, викладений також у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 22.04.2019 у справі № 925/1549/17, від 30.05.2019 у справі № 916/2268/18, від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18.

В аспекті права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд звертає увагу на наступні обставини та вважає за необхідне використати надане національним законодавством України право суду на зменшення розміру штрафних санкцій.

Суд об`єктивно оцінивши даний випадок, приймає до уваги причини неналежного виконання зобов`язання відповідачем за первісним позовом, надаючи оцінку всім обставинам справи в їх сукупності, враховуючи інтереси обох сторін, виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності , приймаючи до уваги, що:

- умови спірного договору передбачають відповідальність за порушення зобов`язань за договором лише для постачальника (відповідача) у вигляді пені у розмірі 0,1% від вартості продукції, по якій допущено прострочення виконання, однак аналогічної штрафної санкції (пені) для покупця (позивача) за порушення зобов`язання з оплати поставленого товару умови договору не передбачають, що ставить у більш вигідне становище позивача; умови договору не захищають інтереси постачальника за договором та вказують на несправедливість та наявну нерівність сторін у спірних господарських правовідносинах;

- як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень (загальновідома інформація, https://reyestr.court.gov.ua/Review/99542554) відповідач звернувся до суду із позовом до позивача щодо стягнення вартості поставленого товару на суму 585 335 грн. 28 коп. (справа № 908/2596/21). Таким чином поставлений відповідачем із простроченням товар на суму 585 335 грн. 28 коп. за видатковою накладною № ВН-000001 від 06.04.2021 (який є спірним у даній справі) є неоплаченим позивачем і, як було вказано вище, відповідач за вказане прострочення не має можливості стягнути пеню, оскільки вона не передбачена умовами договору для покупця за порушення його зобов`язань за договором;

- в подальшому несвоєчасно поставлений товар на суму 585 335 грн. 28 коп. було прийнято позивачем без будь-яких зауважень, що може свідчити про те, що несвоєчасне виконання зобов`язання з поставки товару за договором не завдало позивачу будь-яких збитків; про наявність збитків внаслідок невиконання відповідачем спірного договору суду також не повідомлено;

- судом також враховано, що пеня та штраф є лише санкцією за невиконання зобов`язання, а не основним боргом, а тому будувати на цих платежах свої доходи та видатки позивач не може, тому при зменшенні розміру пені та штрафу позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому стані.

Отже, беручи до уваги правове призначення штрафних санкцій, надаючи оцінку всім обставинам справи в їх сукупності, суд вважає за необхідне зменшити розмір пені та штрафу на 20%, а саме:

- пені - до 71 651 грн. 96 коп. (89 564,95 - 20%);

- штрафу - до 36 803 грн. 82 коп. (46 004,78 - 20%);

Таке зменшення розміру пені та штрафу суд вважає розумним та оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків як для позивача, так і для відповідача.

Враховуючи вищезазначене, позовні вимоги щодо стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 71 651 грн. 96 коп.; позовні вимоги щодо стягнення штрафу підлягають частковому задоволенню в сумі 36 803 грн. 82 коп.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

При цьому, оскільки суд зменшує розмір пені та штрафу, витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено, у зв`язку з чим відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог; стягненню з відповідача на користь позивача підлягає частина витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви в сумі 2 127 грн. 85 коп.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Фокус Трейд" про стягнення пені та штрафу за порушення умов договору поставки продукції №145(7)20УК/53-121-01-20-09329 від 29.04.2020 у загальному розмірі 144 626 грн. 10 коп. - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Фокус Трейд" (49050, м.Дніпро, вулиця Генерала Пушкіна, будинок 1; ідентифікаційний код 40857979) на користь Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01011, м. Київ, вулиця Назарівська, будинок 3; ідентифікаційний код 24584661) в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (71504, Запорізька область, м. Енергодар, вулиця Промислова, будинок 133; ідентифікаційний код 19355964) - 71 651 грн. 96 коп. - пені, 36 803 грн. 82 коп. штрафу та 2 127 грн. 85 коп. частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 17.09.2021.

Суддя Ю.В. Фещенко