Постанова

від 15.09.2021 по справі 728/1357/17

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 728/1357/17

провадження № 51- 2569 км 21

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

засудженого ОСОБА_8 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на вирок Бахмацького районного суду Чернігівської області від 28 серпня 2020 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 10 березня 2021 року у кримінальному провадженні, дані про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017270000000128, за обвинуваченням

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, котрий народився у м. Бахмач Чернігівської області, проживає на АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 368 Кримінального кодексу України (далі КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Бахмацького районного суду Чернігівської області від 28 серпня 2020 року ОСОБА_8 засуджено за ч. 1 ст. 368 КК до покарання у виді штрафу у розмірі 1100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 18700 грн,з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади і управління на строк 3 роки.

Прийнято рішення щодо речових доказів та процесуальних витрат.

Згідно з вироком ОСОБА_8 , який обіймав посаду старшого державного виконавця Бахмацького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Чернігівській області, визнано винуватим в одержанні службовою особою неправомірної вигоди для себе за вчинення в інтересах третьої особи дій з використанням наданої їй влади та службового становища за таких обставин.

Постановою Державного виконавця відділу державної виконавчої служби Бахмацького районного управління юстиції ОСОБА_9 від 21 лютого 2011 року накладено арешт на майно боржника ОСОБА_10 та внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про заборону їх відчуження.

Так, на початку січня 2017 року до ОСОБА_8 звернувся ОСОБА_11 , який є представником за довіреністю ОСОБА_10 , з приводу зняття арешту в ході виконавчого провадження з частини майна боржника ОСОБА_10 , а саме із земельної ділянки, розташованої на АДРЕСА_2 .

Після цього, 11 лютого 2017 року приблизно о 15:30 ОСОБА_8 зустрівся з ОСОБА_12 у приміщенні кафе « ІНФОРМАЦІЯ_2 », що по АДРЕСА_3 , та повідомив останнього, що уразі сплати ОСОБА_8 грошових коштів у сумі 10 000 грн він вчинить дії щодо накладення арешту лише на частину майна боржника ОСОБА_10 , а саме на будинок, що розташований на АДРЕСА_2 , та виключення з реєстру відомостей про арешт всього майна боржника, у тому числі земельної ділянки з кадастровим номером 7420384000:01:001:0091, яка належить ОСОБА_10 . На прохання ОСОБА_8 . ОСОБА_11 погодився.

У подальшому, 13 лютого 2017 року ОСОБА_8 , з метою реалізації свого злочинного умислу, спрямованого на отримання неправомірної вигоди, використовуючи свої владні повноваження та службове становище, звернувся до виконуючої обов`язки начальника Бахмацького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Чернігівській області ОСОБА_13 з проханням накласти в ході виконання виконавчого провадження арешт на конкретно визначене майно ОСОБА_10 , а саме будинок, який знаходиться на АДРЕСА_2 . Цього ж дня ОСОБА_13 винесла таку постанову.

Крім того, в цей же день о 16:37 ОСОБА_8 , продовжуючи свої злочинні дії, використовуючи свої владні повноваження та службове становище з метою отримання у майбутньому від ОСОБА_11 неправомірної вигоди, за допомогою персональних програмних засобів доступу та ведення Державного реєстру прав на нерухоме майно здійснив у Реєстрі реєстрацію обтяження у вигляді арешту майна ОСОБА_10 лише житлового будинку, тим самим виключивши обтяження у вигляді арешту та заборони відчуження всього його майна та створивши можливість відчужувати іншу частину майна, а саме земельну ділянку з кадастровим номером 7420384000:01:001:0091, що за адресою: АДРЕСА_2 .

16 лютого 2017 року о 14:07 ОСОБА_8 , перебуваючи у службовому кабінеті Бахмацького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Чернігівській області, що на АДРЕСА_3 , під час особистої зустрічі з ОСОБА_11 повідомив останнього про відсутність обтяжень на земельну ділянку, що належить ОСОБА_10 , та можливість вчинення щодо неї будь-яких правочинів, після чого одразу отримав від ОСОБА_11 неправомірну вигоду у розмірі 10 000 грн.

Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 10 березня 2021 року вирок Бахмацького районного суду Чернігівської області від 28 серпня 2020 року щодо ОСОБА_8 залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисники ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить судові рішення щодо ОСОБА_8 скасувати, а кримінальне провадження закрити на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК). Наголошують, що ОСОБА_8 , отримуючи кошти від ОСОБА_11 , діяв в межах повноважень державного виконавця. Також сторона захисту вказує, що кримінальне провадження стосовно ОСОБА_8 за ч. 3 ст. 368 КК було розпочато безпідставно, відтак не було й законних підстава для проведення негласних слідчих (розшукових) дій (далі НСРД), а тому докази, отримані за результатами проведення цих дій є недопустимими. При цьому зазначають про недопустимість й інших доказів, покладених в основу обвинувального вироку суду. Звертають увагу, що в порушення вимог ст. 290 КПК стороні захисту не було відкрито всі матеріали, одержані за результатами НСРД. Крім того, вказують, що мала місце провокація злочину щодо ОСОБА_8 з боку органу досудового розслідування при проведенні контролю за вчиненням злочину. Зазначенні обставини, на думку захисників, не отримали належної оцінки суду апеляційної інстанції, який в порушення вимог статей 404, 419 КПК всіх доводів апеляційної скарги належним чином не перевірив, не дав обґрунтованих відповідей на них, безпідставно залишив без задоволення клопотання захисника про повторне дослідження доказів та необґрунтовано залишив вирок щодо ОСОБА_8 без зміни.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні захисники ОСОБА_6 та ОСОБА_7 підтримали подані ними касаційні скарги та просили її задовольнити.

Засуджений ОСОБА_8 підтримав доводи касаційних скарг своїх захисників.

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 заперечувала проти задоволення касаційних скарг захисників та просила судові рішення щодо ОСОБА_8 залишити без зміни.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він уповноважений лише перевіряти правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , в якій порушувалися питання невідповідності висновків місцевого суду фактичним обставинам справи, недопустимості доказів, що були покладені в основу обвинувального вироку суду щодо ОСОБА_8 , апеляційний суд в ухвалі навів докладні мотиви прийнятого рішення і не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути справу та дати правильну юридичну оцінку вчиненому.

Переглянувши вирок місцевого суду за апеляційною скаргою захисника, перевіривши в апеляційному порядку обставини, встановлені судом першої інстанції, а також обговоривши доводи захисника, апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні ним злочину передбаченого ч. 1 ст. 368 КК.

Такий висновок місцевого та апеляційного судів достатньо вмотивований і ґрунтується на доказах, які були предметом безпосереднього дослідження суду першої інстанцій відповідно до вимог ст. 94 КПК, а саме: показання самого ОСОБА_8 , свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , дані протоколів слідчих дій, негласних слідчих (розшукових) дій, висновку судової експертизи та інших письмових документів, які у своїй сукупності отримали належну оцінку апеляційного суду.

Так, під час здійснення кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій ОСОБА_8 не заперечував, що він погодився посприяти ОСОБА_11 у вирішенні питання щодо зняття арешту в ході виконавчого провадження з частини майна боржника ОСОБА_10 , а саме із земельної ділянки, розташованої на АДРЕСА_2 , а також факту отриманні від ОСОБА_11 грошових коштів, однак наполягав, що він мав намір в подальшому внести їх на рахунок виконавчої служби як кошти виконавчого провадження.

Разом з тим, дослідивши такі показання засудженого у взаємозв`язку з іншими доказами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, про те що вони не узгоджуються з встановленими фактичними обставинами справи.

Свідок ОСОБА_11 у свої показання наданих у судовому засіданні суду першої інстанції, зазначив, що він мав намір придбати земельну ділянку, розташовану у с. Кропивне Бахмацького району Чернігівської області у зв`язку з чим звернувся до державного виконавця ОСОБА_8 , який роз`яснив йому послідовність та спосіб вирішення питання з приводу зняття арешту і запропонував свої послуги за які назвав суму 10000 грн або 500 доларів США. Після цього, ОСОБА_11 звернувся до правоохоронних органів.

Доводи захисників про істотне порушення судом першої інстанції вимог кримінального процесуального закону, яке, на їх думку, полягає у тому, що суд першої інстанції, з рішенням якого погодився й апеляційний суд, ухвалив вирок на недопустимих доказах, а саме: даних протоколу за результатами проведення НСРД контролю за вчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту, протоколу обшуку, а також речових доказах, вилучених під час його проведення, та даних висновку експерта, які є похідними від нього, є безпідставними.

Згідно з положеннями ст. 86, ст. 87 КПК доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може послатися суд при ухваленні судового рішення. Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, в тому числі внаслідок порушення права особи на захист та шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених КПК, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень.

Критеріями допустимості доказів є, зокрема, належні джерело, суб`єкт, процесуальна форма, фіксація та належні процедура й вид способу формування доказової основи. Тобто, надаючи оцінку доказам, суд перевіряє дотримання, передбаченого кримінальним процесуальним законом, порядку їх отримання.

Так, НСРД це слідчі (розшукові) дії, відомості про факт і методи проведення яких не підлягають розголошенню, спрямовані на збирання, перевірку чи дослідження фактичних даних у конкретному кримінальному провадженні, та які проводяться у разі крайньої необхідності, коли відомості про злочин та особу, яка його вчинила, неможливо отримати іншим способом.

За загальним правилом, слідчі (розшукові) дії, негласні слідчі (розшукові) дії можуть проводитися лише в розпочатому кримінальному провадженні, відомості про яке занесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань, та не можуть проводитися після закінчення строків досудового розслідування. Будь-які слідчі (розшукові) дії, проведені з порушенням цього правила, є недійсними, а встановлені внаслідок них докази - недопустимими (ч. 3 ст.214, ч. 8 ст.223, ст.219 КПК).

З матеріалів кримінальне провадження вбачається, що воно було розпочате на підставі заяви ОСОБА_11 від 26 січня 2017 року, в якій він просив провести перевірку за фактом вимагання з нього неправомірної вигоди ОСОБА_8 . Оскільки обставини викладені у заяві ОСОБА_11 вказували на наявність такої кваліфікуючої ознаки злочину як вимагання неправомірної вигоди, то до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі ЄРДР) було внесено відомості з попередньою правовою кваліфікацією за ч. 3 ст. 368 КК. В подальшому дії ОСОБА_8 були перекваліфіковані з ч. 3 на ч. 1 ст. 368 КК у зв`язку з чим останнього було повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри.

Відповідно до ч. 4 ст. 246 КПК виключно прокурор має право прийняти рішення про проведення такої негласної слідчої (розшукової) дії, як контроль за вчиненням злочину, який проводиться відповідно до вимог ст. 271 КПК.

При цьому, відповідно до положеньст. 271 КПК така негласна слідча (розшукова) дія як контроль за вчиненням злочину може проводиться у формах контрольованої поставки, контрольованої та оперативної закупки, спеціального слідчого експерименту та імітування обстановки злочину, порядок і тактика проведення яких визначається законодавством.

Положеннями ст. 251 КПК встановлено вимоги до постанови слідчого, прокурора про проведення НСРД, згідно з якими вона повинна містити: найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер, правову кваліфікацію кримінального правопорушення із зазначенням статті (частини статті)КК, відомості про особу (осіб), місце або річ, щодо яких проводитиметься НСРД, початок, тривалість і мету НСРД, відомості про особу (осіб), яка буде проводити НСРД, обґрунтування прийнятої постанови, у тому числі обґрунтування неможливості отримання відомостей про кримінальне правопорушення та особу, яка його вчинила, в інший спосіб, вказівку на вид НСРД, що проводиться. Крім того, ч. 7 ст. 271 КПК передбачено, що прокурор у своєму рішенні про проведення контролю за вчиненням злочину, крім відомостей, передбаченихст. 251цього Кодексу, зобов`язаний викласти обставини, які свідчать про відсутність під час НСРД провокування особи на вчинення злочину та зазначити про застосування спеціальних імітаційних засобів.

За матеріалами справи, 15 лютого 2017 року прокурором ОСОБА_15 було винесено постанову про проведення НСРД контролю за вчиненням злочину, котрий згідно із постановою про призначення групи прокурорів від 30 січня 2017 року входить у групу прокурорів у кримінальному провадженні №12017270000000128, яка відповідає вказаним вимогам.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 40 КПК слідчий уповноважений доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій відповідним оперативним підрозділам.

За правилами ч. 6 ст. 246 КПК проводити НСРД має право слідчий, який здійснює досудове розслідування кримінального правопорушення, або за його дорученням - уповноважені оперативні підрозділи Національної поліції, органів безпеки, Національного антикорупційного бюро України, Державного бюро розслідувань, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового і митного законодавства, органів, установ виконання покарань та слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України, органів Державної прикордонної служби України. За рішенням слідчого чи прокурора до проведення негласних слідчих (розшукових) дій можуть залучатися також інші особи.

Повноваження слідчого доручати проведення НСРД уповноваженим оперативним підрозділам визначено також п. 3.1 Інструкції про організацію проведення НСРД.

Згідно з приписами ч. 3 ст. 41 КПК доручення слідчого, дізнавача, прокурора щодо проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій є обов`язковими для виконання оперативним підрозділом. При цьому під час виконання доручень слідчого, дізнавача, прокурора співробітник оперативного підрозділу користується повноваженнями слідчого.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, старшим слідчим ОСОБА_16 15 лютого 2017 року було видано доручення оперативному підрозділу на проведення НСРД (у порядку п. 3 ч. 2 ст. 40 КПК), відповідно до якого працівникам УЗЕ в Чернігівській області ДЗЕ НП України доручено забезпечити оперативне супроводження вказаного кримінального провадження.

За результатами проведення вказаної НСРД відповідно до вимог ч. 4 ст. 271 КПК було складено протокол від 17 лютого 2017 року. Оскільки залучений до проведення НСРД ОСОБА_11 , вийшовши з кабінету, покинув місце вчинення злочину, а ОСОБА_8 був затриманий через деякий час після цього, то в даному випадку контроль за вчиненням злочину не було завершено у формі відкритого фіксування, а відтак складання протоколу не в присутності ОСОБА_8 не суперечить нормам КПК, на чому наголошують у скаргах захисники.

За таких обставин, проведений органами досудового розслідування НСРД контроль за вчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту здійснений відповідно до вимог кримінального процесуального закону, а тому встановлення внаслідок такої НСРД докази є допустимими та можуть бути використані при винесенні процесуальних рішень.

Такими, що суперечать матеріалам кримінального провадження є й твердження сторони захисту про не відкриття в порядку ст. 290 КПК всіх доказів, отриманих за результатами проведення НСРД у виді аудіо-, відеоконтролю за особою, зокрема носіїв інформації, а саме відповідних карт пам`яті.

За матеріалами справи, 18 жовтня 2017 року захиснику ОСОБА_6 було надано доступ до матеріалів досудового розслідування, а саме до аудіо- та відеозаписів НСРД на цифрових носіях інформації, про що прокурором ОСОБА_15 складено протокол, засвідчений його підписом та підписом захисника.

Доводи захисників про те, що оригінальним примірником технічного носія інформації, де зафіксовано аудіо- та відеозаписи НСРД, є картки пам`яті, а не цифрові носії з такими записами, є припущенням, що не спростовує висновків суду про допустимість цих доказів.

Відповідно до ст. 99 КПК документом є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об`єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, у тому числі матеріали звукозапису та електронні носії інформації. У ч. 3 ст. 99 КПК законодавець вказує, що оригіналом документа є сам документ, а оригіналом електронного документа його відображення, якому надається таке ж значення як документу.

Згідно з ДСТУ 7157:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 11 березня 2010 року № 8 «Інформація та документація. Видання електронні. Основні види та вихідні відомості», електронний документ це документ, інформація в якому подана у формі електронних даних і для використовування якого потрібні засоби обчислювальної техніки.

Для виконання завдань кримінального провадження з огляду на положення Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»: електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму (ч. 3 ст. 5); візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною (ч. 4 ст. 5); допустимість електронного документа як доказу не можна заперечувати винятково на підставі того, що він має електронну форму (ч. 2 ст. 8).

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» у випадку його зберігання на кількох електронних носіях інформації кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа.

Матеріальний носій лише спосіб збереження інформації, який має значення тільки коли електронний документ виступає речовим доказом. Головною особливістю електронного документа є відсутність жорсткої прив`язки до конкретного матеріального носія. Один і той же електронний документ може існувати на різних носіях. Всі ідентичні за своїм змістом екземпляри електронного документа можуть розглядатися як оригінали та відрізнятися один від одного тільки часом та датою створення.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій надали належну оцінку вказаним доказам та обґрунтовано зазначили, що права обвинуваченого на захист та інтересів сторін у кримінальному процесі порушено не було, сторона захисту була обізнана про наявність цих доказів, а сторона обвинувачення не порушила вимог ст. 290 КПК.

Необґрунтованими є й твердження сторони захисту про неможливість використання в якості доказу даних протоколу обшуку, проведеного під час досудового розслідування, оскільки під час його проведення були присутні працівники оперативного підрозділу, що, на думку захисника, є порушенням вимог ст. 234 КПК.

Так, обшук це слідча дія, що полягає в примусовому обстеженні приміщень, споруд, ділянок місцевості та інших об`єктів, які перебувають у віданні певних осіб з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб.

Порядок проведення обшуку детально регламентований кримінальним процесуальним законом (статті234-236 КПК). При цьому, як вбачається зі змісту вказаних норм законодавцем не встановлено обмежень щодо присутності під час проведення вказаної слідчої дії працівників оперативного підрозділу, спеціалістів, понятих та інших осіб, які можуть бути залучені прокурором або слідчим до проведення обшуку.

Що стосується доводів сторони захисту з приводу наявності провокації злочину з боку правоохоронних органів відносно ОСОБА_8 , то вони були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який обґрунтовано вказав на їх безпідставність.

Для відмежування провокації від допустимої поведінки правоохоронних органів судова практика виробила змістовний та процесуальний критерії. Під змістовним критерієм розуміється наявність/відсутність суттєвих змістовних ознак, притаманних провокації правоохоронних органів, а під процесуальним - наявність у суду можливості перевірити відомості про ймовірну провокацію під час судового засідання з дотриманням принципів змагальності та рівності сторін.

Так, для встановлення факту провокації злочину визначальним є з`ясування питань: чи були дії правоохоронних органів активними, чи мало місце з їх боку спонукання особи до вчинення злочину, наприклад, прояв ініціативи у контактах з особою, повторні пропозиції, незважаючи на початкову відмову особи, наполегливі нагадування, підвищення ціни вище середньої; чи було би скоєно злочин без втручання правоохоронних органів; вагомість причин проведення оперативної закупівлі, чи були у правоохоронних органів об`єктивні дані про те, що особу було втягнуто у злочинну діяльність і ймовірність вчинення нею злочину була суттєвою.

Апеляційний суд, перевіривши та дослідивши в апеляційному порядку обставини, встановлені судом першої інстанції, погодився з висновком місцевого суду про відсутність у матеріалах справи доказів провокації ОСОБА_8 до вчинення злочину, оскільки органи досудового розслідування діяли пасивно і не підбурювали його, не виходили за межі пасивного розслідування, а також про відсутність об`єктивних даних, які би свідчили, що ОСОБА_11 діяв за дорученням працівників поліції чи є агентом правоохоронних органів або особою залежною від них.

Таким чином, суд апеляційної інстанції належним чином перевірив всі доводи апеляційної скарги захисника, якіє аналогічними тим, що зазначені захисниками ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у їх касаційних скаргах, проаналізував докази, надавши їм оцінку на предмет допустимості, а сукупності зібраних доказів на предмет достатності для підтвердження обвинувачення, та навівши підстави прийнятого рішення, обґрунтовано погодився з висновком суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 368 КК за обставин, вказаних у вироку.

Твердження захисників про те, що апеляційним судом, в порушення вимог ст. 404 КПК, безпідставно відмовлено в задоволенні клопотання сторони захисту про повторне дослідження доказів та порушено принцип безпосередності дослідження доказів, є неприйнятними з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що суд першої інстанції дослідив їх не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Тобто, сама наявність клопотання про повторне дослідження того чи іншого доказу не зобов`язує суд апеляційної інстанції досліджувати всю сукупність доказів, оцінених у суді першої інстанції. У разі, коли суд першої інстанції дослідив усі можливі докази з дотриманням засад безпосередності, а суд апеляційної інстанції погодився з ними, він не має потреби знову досліджувати ці докази в такому ж порядку, як це було зроблено в суді першої інстанції.

Крім того, обґрунтована відмова в задоволенні клопотання за відсутності, на переконання апеляційного суду, аргументованих доводів щодо необхідності дослідження доказів, які, на думку учасника судового провадження, були досліджені не повністю або з порушеннями, не свідчить про недотримання судом апеляційної інстанції вимог кримінального процесуального закону або неповноту судового розгляду та не може бути безумовною підставою для скасування судового рішення, лише якщо з такими висновками суду не погоджується учасник судового провадження.

Апеляційний суд, відмовляючи в задоволенні клопотання захисника про повторне дослідження доказів, якими орган досудового розслідування підтверджував обвинувачення ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 368 КК, не знайшов передбачених ч. 3 ст. 404 КПК підстав, які би покладали на апеляційний суд такий обов`язок, а захисником таких підстав не було наведено. Тому суд апеляційної інстанції обмежився аналізом доказів, безпосередньо сприйнятих місцевим судом, та за результатами перегляду вироку погодився з їх оцінкою, даною судом першої інстанції, відтак застосована ним процедура не суперечила встановленій у ст. 23 КПК засаді безпосередності дослідження доказів.

Ухвала апеляційного суду належним чином вмотивована та відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би підставою для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень, не встановлено.

Враховуючи викладене, касаційні скарги захисників не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Вирок Бахмацького районного суду Чернігівської області від 28 серпня 2020 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 10 березня 2021 рокущодо ОСОБА_8 залишити без зміни, а касаційні скарги захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_7 без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3