Постанова

від 16.09.2021 по справі 627/1293/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

16 вересня 2021 року

м. Харків

справа № 627/1293/19

провадження № 22-ц/818/742/21

Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Котелевець А.В.,

суддів - Бурлака І.В., Хорошевського О.М.,

за участю секретаря - Гришиної А.О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю Качалівське ,

представник - Коваленко Олена Василівна,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Коваленко Олени Василівни - представника Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Качалівське на рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 16 вересня 2020 року в складі судді Вовк Л.В.,

у с т а н о в и в :

06 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Качалівське (далі - СТОВ Качалівське ) про визнання недійсним договору оренди землі від 09 липня 2014 року, укладеного між нею та СТОВ Качалівське , зареєстрованим державним реєстратором 04 вересня 2014 року № 26399517.

Позовні вимоги мотивовані тим, що вона є власницею земельної ділянки серії ЯМ № 923165, площею 3,1730 га, кадастровий номер 6323581700:04:001:0175. В лютому 2019 року ОСОБА_1 дізналася та ознайомилася з договором про оренду землі від 09 липня 2014 року, відповідно до умов якого ОСОБА_1 як орендодавець надає, а СТОВ Качалівське як орендодар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Качалівської сільської ради Краснокутського району Харківської області. Договір, на підставі якого відповідач користується земельною ділянкою, ОСОБА_1 не підписувала, що свідчить про відсутність наміру його укладення, не відповідає волі позивача та порушує її права як власника.

14 січня 2020 року СТОВ Качалівське подало відзив на позовну заяву, в якому просило відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відзив мотивовано тим, що в 2014 році ОСОБА_1 були надані: державний акт на право власності на земельну ділянку, серія ЯМ №923165 від 05 жовтня 2012 року, копії паспорта та довідки про присвоєння РНОКПП, та після погодження всіх істотних умов договору оренди були складені три примірника договору оренди землі, за яким земельна ділянка, кадастровий номер: 6323581700:04:001:0175, площею 3,1730 га, що розташована на території Качалівської сільської ради Краснокутського району Харківської області передавалась в оренду СТОВ Качалівське строком на 20 років. Договір було укладено у відповідності до вимог чинного на час цього укладання законодавства, що регулює земельні відносини, а саме Закону N 161-XIV Про оренду землі та вимог Земельного кодексу України (далі ЗК України). Волевиявлення учасників договору були вільними і відповідали їх внутрішній волі. Оскільки з 2014 року ОСОБА_1 не цікавилась, де знаходиться належна їй земельна ділянка, не пред`являла жодних вимог про повернення земельної ділянки, її витребування - це свідчить про те, що позивач знала про існування даного договору, відповідно підписувала його та отримувала орендну плату. Тому, не можна стверджувати про відсутність волевиявлення позивачки на укладання договору оренди землі від 09 липня 2014 року. Доказом того, що позивач знала про існування даного договору оренди землі є той факт, що ОСОБА_1 не звернулась до керівництва товариства з вимогою про повернення належної їй земельної ділянки чи вирішення цього питання в позасудовому порядку.

Рішенням Краснокутського районного суду Харківської області від 16 вересня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним договір оренди землі від 09 липня 2014 року, укладений між ОСОБА_1 та СТОВ Качалівське відносно земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 3,1730 га, яка розташована на території Качалівської сільської ради Краснокутського району Харківської області, кадастровий номер 6323581700:04:001:0175. Стягнуто з СТОВ Качалівське на користь ОСОБА_1 сплачені судові витрати, які складаються з: судового збору у розмірі 768,40 грн; витрат на професійну правничу допомогу у сумі 8000,00 грн; витрат пов`язаних з проведенням експертизи в сумі 6537,60 грн; всього - 15 306,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оспорюваний договір був укладений без здійснення волевиявлення позивача, а тому є недійсним.

21 жовтня 2020 року ОСОБА_2 - представник СТОВ Качалівське подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що згідно з частиною першою статті 215, та статтями 229-233 ЦК України недійсність вчинених правочинів, має місце у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину. У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли. Також, зазначає, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено. ОСОБА_1 фактичними підставами позову визначила факт непідписання договору оренди землі, правовою підставою задоволення позову суд визначив - правила статей 15, 203, 207, 215 ЦК України, статей 15, 27 Закону України Про оренду землі . Про повернення земельної ділянки з інших підстав позивачем не заявлялось, а тому, застосовуючи положення частини першої статті 13 ЦПК України, суд зобов`язаний був перевірити та надати оцінку визначеним позивачем вимогам виключно у визначених позивачем межах позову.

26 листопада 2020 року ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відзив мотивовано тим, що оскаржуване рішення є законним та обґрунтованим, постановленим з дотриманням норм процесуального права, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункт 2 частини 1 статті 374 ЦПК України).

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України - в межах доводів і вимог апеляційної скарги - судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (частини 1, 2, 4, 5 статті 263 ЦПК України).

Зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає, з огляду на таке.

Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 3,1730 га, кадастровий номер 6323581700:04:001:0175, яка розташована на території Качалівської сільської ради Краснокутського району Харківської області, на підставі державного акта про право приватної власності на землю серії ЯМ № 923165 ( а.с.17).

09 липня 2014 року від імені ОСОБА_1 укладено договір оренди землі б/н, відповідно до умов якого ОСОБА_1 як орендодавець надає, а СТОВ Качалівське як орендар приймає належну їй земельну ділянку в оренду строком на 20 років, загальною площею 3,1730 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Качалівської сільської ради Краснокутського району Харківської області.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права №26399517 від 04 вересня 2014 року, договір оренди землі, серія та номер б/н, виданий 09 липня 2014 року, був зареєстрований 04 вересня 2014 року за № 15577207 (а. с. 11).

Висновком судово-почеркознавчої експертизи № 6713, складеним 28 травня 2020 року, експертом Харківського науково - дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. Проф. М.С. Бокаріуса, встановлено, що підпис у договорі оренди землі від 09 липня 2014 року б/н, розташований в графі Орендодавець та рукописний запис Фанина у вказаному договорі, розташований в графі Орендодавець виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою (а. с. 74).

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

Звертаючись до суду з вимогами про визнання договору оренди землі від 09 липня 2014 року недійсним, позивач посилалась на те, що вказаний договір оренди вона не підписувала, а підпис від її імені виконано іншою особою.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 207 ЦК України встановлено загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК Україниі відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

За частиною першою статті 14 Закону України Про оренду землі (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) договір оренди землі укладається в письмовій формі, а за статтею 18 цього Закону договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації.

За частиною першою статті 15 Закону України Про оренду землі істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга цієї ж статті).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Під час розгляду справи з метою ідентифікації виконавця підпису орендодавця в оспорюваному договорі оренди судом першої інстанції було призначено судово-почеркознавчу експертизу.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-49цс19) звернула увагу на те, що такий спосіб захисту, як визнання правочиуу неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Разом із цим суд може застосовувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по - друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто такий, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. Разом із тим Велика Палата Верховного Суду констатує, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого, позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Враховуючи, що у справі, яка переглядається, позивач не заявляв негаторного позову про усунення перешкод у користуванні належним йому майном, а просила визнати недійсність договору оренди, на підставі якого земельна ділянка знаходиться у фактичному користуванні відповідача, у задоволенні позову про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки необхідно відмовити.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Позовному провадженню притаманна позовна форма як модельна, узагальнююча конструкція процедури позовного провадження. Для неї характерні такі ознаки, як наявність матеріально-правової вимоги, яка випливає із порушеного або оспорюваного права сторони і яка підлягає в силу закону розгляду в певному порядку, встановленому законом; наявність спору про суб`єктивне право; наявність двох сторін із протилежними інтересами, які наділені законом певними правомочностями щодо захисту своїх прав, свобод чи інтересів у суді.

Цивільні процесуальні правовідносини персоніфікують учасників цивільного судочинства, визначають їхні права і обов`язки відповідно до процесуальних функцій і гарантії забезпечення справедливого судочинства.

Отже, провадження цивільного процесу - це специфічна модель розгляду цивільної справи, що відбиває предметну характеристику цивільного судочинства з точки зору матеріально-правової природи справ, що розглядаються, специфіку доказування фактів як юридико-фактологічної основи справи та результатів розгляду справи, які відбиваються у процесуальних актах - певного роду документах.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд має ухвалити рішення. Ця вимога повинна мати правовий характер, тобто бути врегульованою нормами матеріального права.

Згідно з положеннями пунктів 1, 2, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання договору оренди землі від 09 липня 2014 року, укладеного між СТОВ Качалівське та ОСОБА_1 , недійсним.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі Проніна проти України , № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Частиною 1 статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За правилами пунктів б , в пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Судові витрати, понесені відповідачем за подачу апеляційної скарги, документально підтверджуються в розмірі 1152,60 грн. (а. с. 111).

Оскільки апеляційна скарга підлягає задоволенню, судовий збір в розмірі 1152,60 грн. підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь СТОВ Качалівське .

Керуючись статтями 374 ч.1 п.2, 376 ч. 1 п. 1, п. 4, 382, 384 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу Коваленко Олени Василівни - представника Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Качалівське - задовольнити.

Рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 16 вересня 2020 року скасувати та ухвалити нову постанову.

Позов ОСОБА_1 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Качалівське про визнання договору оренди землі недійсним - залишити без задоволення.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Качалівське судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1152,60 грн (одна тисяча сто п`ятдесят дві грн 60 коп.).

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 17 вересня 2021 року.

Головуючий - А.В. Котелевець

Судді - І.В. Бурлака

О.М. Хорошевський