Рішення

від 17.09.2021 по справі 236/1680/21

КРАСНОЛИМАНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 236/1680/21

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2021 року Краснолиманський міський суд Донецької області у складі:

головуючого судді Бєлоусова А.Є.,

за участю секретаря Теліуса С.С.,

розглянувши в судовому засіданні в залі суду м. Лиман Донецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Об`єднаної територіальної громади м.Лиман в особі Лиманської міської ради Донецької області, ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно,

ВСТАНОВИВ:

27.04.2021 до Краснолиманського міського суду Донецької області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Об`єднаної територіальної громади м.Лиман в особі Лиманської міської ради Донецької області про визнання права власностіна спадкове майно.

Ухвалою суду від 09.08.2021 року залучено до участі у справі як співвідповідача - ОСОБА_2 .

Для участі в судовому засіданні позивач ОСОБА_1 не прибув, проте надав суду письмову заяву про розгляд справи без його участі, на задоволенні позовних вимог наполягає, не заперечує проти ухвалення заочного рішення.

Представник відповідача - Лиманської міської ради, належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду цивільної справи, в судове засідання не прибула, надала до суду заяву з проханням розглянути справу за її відсутності, рішення ухвалити відповідно до вимог чинного законодавства.

Відповідачка ОСОБА_2 належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду цивільної справи, в судове засідання не прибула, надала до суду заяву з проханням розглянути справу за її відсутності, позовні вимоги визнала, не заперечувала проти їх задоволення.

На підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку з неявкою всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу судом не здійснюється.

Суд вважає можливим розглянути справу без особистої участі позивача, відповідача та представника відповідача, оскільки матеріали справи містять всі необхідні відомості про права та взаємовідносини сторін.

Ухвалою суду від 09.09.2021 постановлено здійснювати заочний розгляд вказаної цивільної справи.

Дослідивши зібрані в справі докази, всебічно і повно з`ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши письмові докази, які мають значення для розгляду спору по суті, суд встановив фактичні обставини та відповідні їм цивільні правовідносини.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Павлоград, Дніпропетровської області, померла ОСОБА_3 , що підтверджується копією повторного свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 30.01.2021 року, актовий запис № 259.

Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою ( ст. 1220 ч.ч.1,2 ЦК України).

Після смерті ОСОБА_3 залишилось спадкове майно, яке складається з земельної ділянки площею 7,1749га, розташованої на землях Лиманської міської ради (колишня територія Рідкодубівської сільської ради м. Красний Лиман) Донецької області, призначеної для ведення особистого селянського господарства, яка належала померлій на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку, серії ЯИ № 402752, виданого 25.05.2010 року Краснолиманською міської радою, та земельної ділянки площею 7,1748га, розташованої на землях Лиманської міської ради (колишня територія Рідкодубівської сільської ради Краснолиманського району) Донецької області, призначеної для ведення особистого селянського господарства, яка належала померлій на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку, серії ДН № 01138, виданого 26.08.2004 року Краснолиманською міської радою.

Статтею 1217 ЦК України передбачені види спадкування. Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (ст. 1233 ЦК України).

15.11.2010 року ОСОБА_3 складено заповіт на моє ім`я на вище зазначені земельні ділянки, заповіт посвідчений приватним нотаріусом Ізюмського міського нотаріального округу Харківської області Покровським Я.О. 15.11.2010 року за реєстровим № 2201, не змінений та не скасований, що підтверджується повідомленням приватного нотаріуса Лиманського міського нотаріального округу Семеновою І.М. від 03.06.2021 року.

На теперішній час позивач є єдиним спадкоємцем за заповітом після смерті спадкодавця ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки прийняв спадщину, що підтверджується повідомленням державного нотаріуса Першої павлоградської державної нотаріальної контори Тимченко О.М. від 16.06.2021 року. Інші особи, які реалізували своє право на спадщину, відсутні.

Згідно постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, яка залишилася після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки відсутні документи, які б підтверджували право власності на спадкове майно, а саме відсутність оригіналів Державних актів.

Таким чином матеріалами справи встановлено, що оформити спадщину за заповітом на вказані земельні ділянки неможливо, оскільки правовстановлюючий документ, який би підтверджував право власності на ім`я ОСОБА_3 відсутній.

Вирішуючи питання щодо позовних вимог про визнання права власності, суд враховує таке.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, право власності є непорушним та набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Згідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 1297 ЦК встановлено обов`язок спадкоємця звернутися за свідоцтвом про право на спадщину на нерухоме майно. Проте нормами цієї статті, так само як й іншими нормами цивільного права, не визначено правових наслідків недотримання такого обов`язку у виді втрати права на спадщину.

Виникнення у спадкоємця права на спадщину, яке пов`язується з її прийняттям, як майнового права зумовлює входження права на неї до складу спадщини після смерті спадкоємця, який не одержав свідоцтва про право на спадщину (статті 1296, 1297 ЦК) та/або не здійснив його державної реєстрації (ст. 1299 ЦК України).

Так, відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла, до інших осіб (спадкоємців). Згідно зі ст. 1218 до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з ч. 1 та ч. 3 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Частина 1 ст. 1297 ЦК України передбачає, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Проте нормами цієї статті, так само як й іншими нормами цивільного права, не визначено правових наслідків недотримання такого обов`язку у виді втрати права на спадщину.

Виникнення у спадкоємця права на спадщину, яке пов`язується з її прийняттям, як майнового права зумовлює входження права на неї до складу спадщини після смерті спадкоємця, який не одержав свідоцтва про право на спадщину (статті 1296, 1297 ЦК) та/або не здійснив його державної реєстрації (ст. 1299 ЦК України).

Відповідно до ч.1, 4 ст. 126 ЗК України, право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті. Форми державних актів на право власності на земельну ділянку, право постійного користування земельною ділянкою затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Зокрема, згідно із ст. 41, 55 Конституції України, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Права людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка, відповідно до вимог ч.1 ст. 9 Конституції України, ратифікована Законом від 17.07.1997 року Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 Конвенції і є частиною національного законодавства України, встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків... має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Зміст цього конвенційного положення про захист права власності розкритий у ряді Рішень Європейського Суду з прав людини. Так, у Рішенні Європейського суду від 29.11.1991 року у справі Девелопментс ЛТД проти Ірландії зазначається, що власники мають право претендувати щонайменше на законне сподівання на можливість користуватися своєю власністю.

Також, Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 та статті13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його прав і обов`язків цивільного характеру (п.36 рішення ЄСПЛ від 21.02.1975 року у справі Голден проти Сполученого королівства ) та кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції). Як зазначено в рішенні Європейського Суду з прав людини у справі Будченко проти України , найважливішою вимогою статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання органу влади у мирне володіння майном має бути законним .

Нормами статті 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, не заборонених законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до роз`яснень, викладених в абз. 3 п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 р. № 7 Про судову практику у справах про спадкування , у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Вказані роз`яснення мають на увазі, що спадкоємець повинен звернутися до суду у порядку позовного провадження з позовом про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування.

Відповідно до п. 3.3 Узагальнення судової практики розгляду цивільних справ про спадкування Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 24-753/0/4-13 від 16 травня 2013 року при відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

З урахуванням викладених позивачем обставин та досліджених в судовому засіданні письмових доказів, суд вважає можливим задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за заповітом.

Керуючись ст. ст. 263,265,268,280,281 ЦПК України, ст.ст.15-16, 25, 316, 328 1216 - 1218 ЦК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Об`єднаної територіальної громади м.Лиман в особі Лиманської міської ради Донецької області, ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно - задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_2 , право власності на спадкове майно за заповітом, яке залишилося після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Павлоград, Дніпропетровської області та складається з:

земельної ділянки площею 5,7474 га, кадастровий №1423083200:10:027:0022, призначеної для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Лиманської міської ради (колишня Рідкодубівська сільська рада м. Красний Лиман), Донецької області;

земельної ділянки площею 1,4275 га, кадастровий №1423083200:10:066:0051, призначеної для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Лиманської міської ради (колишня Рідкодубівська сільська рада м. Красний Лиман), Донецької області;

земельної ділянки площею 5,7504 га, кадастровий №1423083200:10:027:0023, призначеної для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Лиманської міської ради (колишня Рідкодубівська сільська рада Краснолиманського району), Донецької області;

земельної ділянки площею 1,4241 га, кадастровий №1423083200:10:066:0052, призначеної для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Лиманської міської ради (колишня Рідкодубівська сільська рада Краснолиманського району), Донецької області.

Рішення може бути оскаржено до Донецького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Згідно із п/п. 15.5) п.15 розд. XIII Перехідні положення ЦПК України (в редакції Закону України від 03.10.2017 року № 2147-VIII) до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Згідно із п.3 розд. XII Прикінцеві положення ЦПК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя -