Рішення

від 15.09.2021 по справі 495/8579/15-ц

БІЛГОРОД-ДНІСТРОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 495/8579/15-ц

№ провадження 2/495/145/2021

р і ш е н н я

ІМЕНЕМ УКрАЇНи

15 вересня 2021 рокум. Білгород-Дністровський

Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області в складі:

головуючого одноособово - судді Прийомової О.Ю.,

за участю секретаря - Іванченко А.С. ,

Справа № 495/8579/15,

Відповідача особисто ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Білгород-Дністровський Одеської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Приватного підприємства М.Д.Н. про поділ спільного майна подружжя,

представника позивача - адвоката Лола Л.О.,

представника відповідача - адвоката Панькова В.В.,

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад вимог позивача та заперечень відповідача.

Позивач ОСОБА_2 , звернулась до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області із позовом до ОСОБА_1 , Приватного підприємства М.Д.Н. , про поділ спільного майна подружжя, просить суд: визнати за ОСОБА_3 право власності в порядку поділу спільної сумісної власності подружжя на 2/3 частки квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , на 2/3 частки гаражу, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , та на 2/3 частки статутного капіталу та майна ПП М.Д.Н. , юридична адреса якого: АДРЕСА_3 .

Так, вимоги позивача мотивовані тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 24.06.1995 року, який було розірвано рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 07.04.2014 року.

Вказує, що за час спільного проживання у шлюбі сторонами було нажито наступне нерухоме майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя: квартира АДРЕСА_4 ; гараж АДРЕСА_5 .

Крім того, стверджує, що за рахунок спільних зусиль та спільних коштів було створено ПП М.Д.Н. , для чого було взято банківський кредит на купівлю дорогого обладнання, необхідного для роботи фото центру.

Під заставу була закладена спільна квартира.

За ствердженнями позивача, тривалий час родина була змушена обмежувати себе задля повернення вищезазначеного банківського кредиту.

Також було придбано приміщення за адресою: АДРЕСА_6 , однак, усе майно було зареєстровано одноособово за відповідачем, та згідно установчих документів засновником ПП М.Д.Н. було зазначено лише ОСОБА_1 , який вже після розірвання шлюбу, з метою уникнення поділу майна, у листопаді 2014 року офіційно переоформив ПП М.Д.Н. на свого батька.

Посилаючись на рішення Конституційного суду України по справі № 1-8/2012 від 19.09.10 року /№ 17-рп/2012/ та в силу положень ст. 61 СК України, вважає, що статутний капітал та майно приватного підприємства М.Д.Н. є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

З урахуванням викладеного, а також посилаючись на факті перебування на її утриманні дітей подружжя, у зв`язку із чим вважає, що при поділі майна подружжя доцільно відступити від рівності часток, вона і звернулась до суду з даним позовом.

22.02.2016 року від відповідача надійшли письмові заперечення, згідно яких він не погоджується із можливістю правозастосування до даних правовідносин позиції Конституційного суду України по справі № 1-8/2012 від 19.09.10 року /№ 17-рп/2012/ та положень чинного сімейного законодавства, з підстав того, що ПП М.Д.Н. було створено у 1996 році, проте за нормою Вищого Закону України, що оговорено в ст. 58 Конституції, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Додатково зазначає, що неможливість застосування висновків, які містяться у Рішенні КС України, на яке посилається позивач до визначення прав на ПП М.Д.Н. є обґрунтовано й фактом того, що корпоративні права ПП М.Д.Н. не були /та не є/ спільною сумісною власністю подружжя, оскільки не були майном та річчю у розумінні нормативного визначення на той час норм.

Більш того, вказує, що статутний капітал та майно ПП М.Д.Н. не були сформовані за рахунок спільної сумісної власності подружжя.

Означене приватне підприємство було створено виключно за рахунок зусиль та коштів батька відповідача та самого відповідача.

Зазначає, що грошові кошти на створення та реєстрацію ПП М.Д.Н. . ним були отримані від його батька в дар ще 04.07.1996 року.

Грошові кошти для внесення в статутний капітал відповідач отримав від свого батька за договором дарування від 07.10.2005 року.

Відповідно до змісту вказаних договорів, грошові кошти за ними передані в особисту приватну власність відповідача та не можуть бути використанні для передачі у спільну сумісну власність подружжя.

До того ж, відповідач звертає увагу, що ствердження позивачки про те, що ОСОБА_1 офіційно переоформив ПП М.Д.Н. на свого батька не відповідають дійсності.

Так, відповідно до заяви, яка посвідчена приватним нотаріусом Холудєєвою С.М. 12.11.2014 року та відповідно до Протоколу № 3 власника ПП М.Д.Н. . від 12.11.2014 року, ОСОБА_1 вийшов зі складу власників ПП М.Д..Н. , а ОСОБА_4 був включений до складу власників із внесенням вкладу статутного капіталу у розмірі 586 000 грн.

Тобто ОСОБА_1 не відчужував свій вклад до ПП М.Д.Н. ОСОБА_4 , а вийшов зі складу засновників.

Не відповідає також дійсності і та обставина, що квартира та гараж, зазначені в позові, є об`єктами права спільної сумісної власності подружжя, з підстав передання грошових коштів та земельного паю на їх придбання виключно у особисту приватну власність за договорами дарування.

З огляду на вищевикладене, просить відмовити у задоволенні позову повністю.

Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.

27 листопада 2015 року Ухвалою Білгород - Дністровського міськрайонного суду, суддя Гайда - Герасименко О.Д. провадження по вказаній справі було відкрито. /т.1 а.с. 23/

27 листопада 2015 року Ухвалою суду задоволено заяву позивача про забезпечення позову. /т.1 а.с. 24-25/

27 листопада 2015 року Ухвалою суду, суддя Гайда - Герасименко О.Д., заява позивачки про витребування доказів була задоволена. /т.1 а.с. 26-27/

14 листопада 2016 року Ухвалою суду, суддя Гайда - Герасименко О.Д. в задоволені заяви представника відповідача про залишення цивільної справи без розгляду було відмовлено. /т.1 а.с. 125, 126-127/

18 листопада 2016 року відповідачем на вказану ухвалу суду надана апеляційна скарга. /т.1. а.с. 131-132/

13 квітня 2017 року Ухвалою апеляційного суду Одеської області апеляційна скарга була відхилена, ухвала суду залишена без змін. /т.1. а.с. 166, 167-168/

23 травня 2017 року Ухвалою суду, суддя Гайда - Герасименко О.Д. справа прийнята до провадження з продовженням її судового розгляду. /т.1 а.с. 171/

22 травня 2017 року відповідачем надана касаційна скарга на ухвалу Білгород - Дністровського міськрайонного суду. /т.1 а.с. 210/

17 квітня 2019 року Постановою Верховного Суду, касаційна скарга ОСОБА_1 залишена без задоволення, ухвала Білгород - Дністровського міськрайонного суду від 14 листопада 2016 року та ухвала Апеляційного суду Одеської області від 13 квітня 2017 року залишена без змін. /т.1 а.с. 228-229/

12 червня 2018 року відповідно до розпорядження № 436 призначений повторний автоматизований розподіл судової справи. /т.1. а.с. 233/

12 червня 2018 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи головуючою визначена суддя Прийомова О.Ю. /т.1 а. с. 234/

10 червня 2019 року вказана справа повернулася з Верховного Суду та отримана суддею 18 червня 2019 року. /т.1 а.с. 236/

18 червня 2019 року Ухвалою Білгород - Дністровського міськрайонного суду, суддя Прийомова О.Ю. вказана справа була прийнята до провадження з призначенням її судового розгляду. /т. 1 а.с. 237/

15 жовтня 2019 року Ухвалою суду по справі призначена судово будівельно - технічна експертиза, провадження по справі було зупинено. /т.2 а.с. 23, 24-25/

31 липня 2020 року Ухвалою суду провадження по справі було поновлено з продовженням її судового розгляду.

В судове засідання позивач не з`явилась, представник позивача позовні вимоги підтримала та наполягала на їх задоволені з підстав викладених у позові.

Представник відповідача, відповідач з позовними вимогами не погодилися, просять суд в їх задоволені відмовити, як необґрунтованих та без надання доказів по сутті позовних вимог.

Фактичні обставини справи встановлені судом.

Вислухавши представника позивача, відповідача, представника відповідача, вивчивши матеріали справи, ретельно дослідивши докази, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що дійсно 24.06.1995 року сторони уклали шлюб/копія свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 /, який був розірваний рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 07.04.2014 року по справі № 495/8827/13-ц /т.1 а.с.10-11,12/.

Від шлюбу сторони мають двох дітей - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 / згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 /, та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 / згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 / т.1 а.с.13,14/.

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 на праві власності належить квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 /на підставі свідоцтва про право власності від 03.03.1997 року, виданого на підставі рішення виконкому Білгород-Дністровської міської ради від 19.02.1997 року № 173/ та гараж № НОМЕР_4 за адресою: АДРЕСА_6 /на підставі свідоцтва про право власності серії НОМЕР_5 від 14.06.2005 року, виданого на підставі рішення виконкому Білгород-Дністровської міської ради від 29.11.2004 року за № 810/, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта за № 43659971 від 11.09.2015 року. /т.1 а.с.15-18/

Разом з тим, судом враховується, що для створення, реєстрації та діяльності приватного підприємства М.Д.Н. ОСОБА_4 було передано ОСОБА_1 в дар в особисту приватну власність безповоротно грошові кошти у розмірі 200 000 крб., про що сторони склали договір дарування від 04.07.1996 року.

У вищенаведеному правочині йдеться про те, що грошові кошти, отримані від ОСОБА_4 ОСОБА_1 не можуть бути використані для дарування іншій особі, придбання будь-якого майна чи інвестування, крім для цілей, обумовлених договором, тобто виключно для створення, реєстрації та діяльності приватного підприємства М.Д.Н. . Більш того, у договорі йшлось,що вказані грошові кошти не можуть бути передані в спільну сумісну власність та не можуть бути використані для створення окремих об`єктів прав власності, для створення загальної спільної сумісної власності подружжя тощо.

Умовами договору передбачалось, що приватне підприємство М.Д.Н. , що буде створено за грошові кошти, окреслені договором, буде виключно приватною власністю сторони ОСОБА_1 , а ОСОБА_4 буде й надалі по мірі можливостей фінансувати його діяльність./т.1 а.с.55/

Надалі, 07.10.2005 року між вище переліченими сторонами було укладено ще один договір дарування, за умовами якого ОСОБА_4 передав у приватну власність ОСОБА_1 безкоштовно грошові кошти в розмірі 576 000 грн, виключно для внесення в статутний капітал ПП М.Д.Н. , що знаходиться в приватній власності ОСОБА_1 .

Також наявна примітка про неможливість передачі даних коштів у спільну сумісну власність чи придбання майна для створення спільної сумісної власності подружжя.

В той же час, суд вважає посилання позивача на те, що ПП М.Д.Н. було придбано за рахунок спільних зусиль та спільних коштів подружжя та те, що ними було отримано банківський кредит під залог їх спільної квартири невиправданими та безпідставними.

Позивачем не спростований факт створення, реєстрації та внесення в статутний капітал ПП М.Д.Н. виключно отриманих в дар грошових коштів ОСОБА_1 .

Крім того, судом враховується волевиявлення засновника та власника ПП М.Д.Н. ОСОБА_1 вийти зі складу засновників, про що свідчить його нотаріально посвідчена заява від 12.11.2014 року, та у зв`язку із внесенням до ПП М.Д.Н. статутного капіталу в розмірі 586 000 грн включення до складу засновників ОСОБА_4 , згідно Протоколу № 3 власника /засновника/ ПП М.Д.Н. /т.1 а.с.57,58/.

Вказані дії не свідчать про відчуження відповідачем свого майна, а лише вказують на його реалізованому намірі виходу зі складу засновників / власників/ даного підприємства, що є цілком правомірним.

Наразі, згідно Витягу з Єдиного держаного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, вбачається що єдиним засновником /власником/ є ОСОБА_4 із розміром статутного капіталу 586 000 грн. /т. 1 а. с. 38-39/

Стосовно зареєстрованого на праві власності одноособово у відповідача майна у вигляді гаражу № НОМЕР_4 за адресою: АДРЕСА_6 та квартири АДРЕСА_7 , слід зазначити наступне.

Так, оформленню у власність квартири ОСОБА_1 передували певні юридичні дії, що мають суттєвий вплив на результат розгляду справи.

Судом встановлено, що 21.11.1996 року між ОСОБА_4 та директором кооперативного підприємства будівельної індустрії Днестр в особі директора Нєнова Д.М. був укладений договір дарування, за умовами якого Обдарований / ОСОБА_1 / прийняв в дар від дарувальника / ОСОБА_4 / в особисту приватну власність пай в товаристві власників квартир ОСОБА_6 на квартиру АДРЕСА_7 .

Згідно п.4 вищенаведеного договору, пай передавався обдарованому в особисту приватну власність, тому квартира АДРЕСА_7 також за умовами даного правочину мала бути оформлена в особисту приватну власність обдарованого ОСОБА_1 /т.1 а.с. 59/.

Оскільки пай ОСОБА_1 був прийнятий в товаристві власників квартир ОСОБА_6 , то відповідачу було видано довідку № 8 від 27.01.1997 року про те, що його внесок у будівництво трикімнатної кооперативної квартири АДРЕСА_4 , як члену ТСК Курган за адресою: АДРЕСА_6 , за період будівництва з 1992-1996 становить 7203 грн.

Про те, що квартира АДРЕСА_4 за вищенаведеною адресою будувалась за кошти кооперативного підприємства будівельної індустрії Днестр свідчить і лист № 3 від 24.01.1997 року КПБІ Днестр , у якому висунута вимога про оформлення та видачу ордеру на ім`я головного інженера кооперативу Днест ОСОБА_1 /т.1 а.с.61/

Надалі, 19.02.1997 року ОСОБА_1 було видано Свідоцтво про право власності на кооперативну квартиру АДРЕСА_7 на підставі рішення виконкому Білгород-Дністровської міської ради народних депутатів.

Жодних доказів участі спільною працею або фінансуванням його будівництва за рахунок спільних коштів подружжя ОСОБА_7 , зокрема прийняття участі позивача у виконанні вказаних дій, матеріали справи не містять.

Так, само стосовно набуття у власність гаражу, про який позивачем зазначається у позові, не свідчить про набуття у спільну сумісну власність подружжя ОСОБА_7 .

Як вбачається з матеріалів справи, передумовою цьому було укладання договору дарування знов ж таки між ОСОБА_4 / ОСОБА_8 / та ОСОБА_1 /Обдарований/, за умовами якого ОСОБА_4 передав у особисту приватну власність ОСОБА_1 безоплатно грошові кошти в розмірі 5 000 грн , виключно для фінансування гаражу за адресою: АДРЕСА_6 . Також, у п.3 вищевказаного правочину зазначалось, що грошові кошти у розмірі 5 000 грн не можуть бути використані для передачі у власність іншій особі, для передачі в спільну сумісну власність/ включаючи спільну сумісну діяльність подружжя/ та не можуть бути використані для створення іншого майна чи прав власності подружжя/ та повинні бути використанні виключно для фінансування та оформлення права особистої приватної власності ОСОБА_1 на гараж за адресою: АДРЕСА_6 .

Згідно рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду у справі № 2-1428/2004 року від 28.05.2004 року, за яким визнано за ОСОБА_1 право власності на гараж № НОМЕР_4 по АДРЕСА_6 зазначається, що рішенням виконкому № 740 від 18.07.1996 року ТСК Куркан була надана земельна ділянка площею 0,38 га під будівництво 25 квартирного жилого будинку по АДРЕСА_8 згідно розробленого плану.

За рішенням виконкому № 1073 від 25.09.1997 року будинок був зданий в експлуатацію. Пізніше в проект будівництва були внесені будівництво блоку гаражів.

Проте дозвіл отримано не було.

В дійний час будівництво гаражів закінчено.

Висновком Управління містобудування та архітектури від 17.03.2004 року № 26 узгоджено право власності на ОСОБА_1 на гараж АДРЕСА_5 .

Як вже було зазначено відповідачем, за загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч. 1 ст. 58 Конституції України ) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 1 січня 2004 р. До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набрання ним чинності.

Статтею 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України передбачено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю.

Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Як визначено у п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності від 22.12.1995 року, розглядаючи позови, пов`язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є майно, нажите подружжям за час шлюбу, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї чи майно, що є у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, якщо письмовою угодою відповідно між членами сім`ї чи членами селянського (фермерського) господарства не передбачено інше, або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об`єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю квартира (будинок), кімнати в квартирах та одноквартирних будинках, передана при приватизації з державного житлового фонду за письмовою згодою членів сім`ї наймача у їх спільну сумісну власність.

У відповідності до ч. 1 ст. 24 КпШС, майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.

Згідно ч.1 ст. 28 КпШС, в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.

За умовами ч.2 ст. 29 КпШС, поділ спільного майна подружжя може бути проведений як під час перебування в шлюбі, так і після розірвання шлюбу.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пунктах 23, 24 Постанови від 21 грудня 2007 року Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ майна подружжя , вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо.

До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

При поділі враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (ч. 4 ст. 65 СК України).

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками, як час набуття майна за кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Це не суперечить правовій позиції Верховного Суду України у справі №6-399цс17 де зазначено, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна.

Застосовуючи норму статті 60 СК України та визначаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Проте, з матеріалів справи не вбачається, та всупереч наведених вище положень законодавства, що діяло на момент виникнення спірних правовідносин, та в момент набуття у власність відповідачем гаражу, коли діяли норми діючого СК України, позивачем не надано жодного доказу приймання відповідної участі у створенні майна приватного підприємства М.Д.Н. ., або будівництві кооперативної квартири АДРЕСА_7 або гаражу № НОМЕР_4 , по АДРЕСА_8 або участі у їх фінансуванні, що також спростовано джерелом надходження коштів на створення підприємства та будівництва/ набуття у власність/ нерухомого майна, про яке йдеться у позові, що вказує на виключно набуття їх у особисту приватну власність відповідача, прийнявши до уваги і той факт, що проведення експертизи з встановлення ринкової вартості нерухомого майна /квартири і гаражу/ не змінює фактичних обставин справи, а наявність дітей вже має похідний характер, що мав би враховуватись виключно при доведеності, що спірне майно є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та підлягає поділу, а тому суд приходить до висновку, про неможливість задоволення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Приватного підприємства М.Д.Н. про поділ спільного майна подружжя.

У відповідності до ч. ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Керуючись ст. ст. 22, 24, 28, 29 КпШС , ст. ст. 12, 13, 76, 80, 81, 83, 263, 264, 265, 354 ЦПК України , суд,-

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Приватного підприємства М.Д.Н. про поділ спільного майна подружжя - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення, (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.

У відповідності до п.п. 15.5 п.1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду через Білгород-Дністровський міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги.

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_9 .

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Приватне підприємство М.Д.Н. , юридична адреса: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Анісімова,4.

Повний текст рішення складений 20 вересня 2021 року.

Суддя: