Постанова

від 07.09.2021 по справі 910/15118/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" вересня 2021 р. Справа№ 910/15118/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Пономаренка Є.Ю.

Барсук М.А.

при секретарі Реуцькій Т.О.

За участю представників:

від позивача: Скрицький Ю.О. (ордер серія ХС №140323 від 01.03.2021)

від відповідача: Пасічніченко О.П. (ордер серія ХС №51591 від 21.04.2021), Любченко В.М. (ордер серія ВА №1019095 від 06.09.2021)

від третьої особи : не з`явився

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Еко Клін Мастерс

на рішення господарського суду міста Києва від 17.03.2021

у справі №910/15118/20 (суддя Лиськов М.О.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Алтанал-Агро

до товариства з обмеженою відповідальністю Еко Клін Мастерс

третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача товариство з обмеженою відповідальністю Оптіма Фешен

про визнання договорів недійсними,

В С Т А Н О В И В:

Позов заявлено про визнання недійсними укладених між позивачем та відповідачем договорів про надання поворотної фінансової допомоги від 01.08.2018 від 08.01.2019 та від 04.07.2019 як таких, які підписані з боку позивача особою, з перевищенням повноважень (за відсутності погодження вищого органу позивача щодо укладення спірних договорів), та таких, які вчинено сторонами без наміру створення правових наслідків, які ним обумовлювались (фіктивний правочин).

Рішенням господарського суду міста Києва від 17.03.2021, повний текст якого складений та підписаний 02.04.2021, у справі № 910/11518/20 позовні вимоги задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, виходив з того, що спірні договори підписані з боку позивача особою, з перевищенням повноважень так як:

- сума кожного з спірних правочинів перевищувала 50 % вартості чистих активів позивача станом на кінець попереднього кварталу, а відтак, рішення про їх укладення, відповідно до положень Статуту позивача та п. 2 ст. 44 Закону України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю , мало прийматися загальними зборами учасників, доказів чого матеріали справи не містять;

- у матеріалах справи відсутні докази подальшого схвалення оспорюваних правочинів шляхом прийняття їх до виконання,

що є підставою для визнання їх недійсними.

Щодо посилань позивача на те, що оспорювані договори є фіктивними судом першої інстанції встановлено, що:

- в обґрунтування фіктивності оспорюваного правочину позивач вказував, що за результатами аудиторської перевірки проведеної на замовлення позивача приватним підприємством Аудіт-Гарант виявлено відсутність будь-яких доказів отримання позивачем позик від третіх осіб, зокрема, від відповідача (як у безготівковій формі на рахунок товариства, так і в готівковій формі через касу товариства), що свідчить про те, що оспорювані договори не створили правових наслідків, які обумовлювалися цими договорами;

- фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Причому такі цілі можуть бути протизаконними, або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін;

- водночас сам по собі факт невиконання сторонами умов правочину не робить його фіктивним, а для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину.

При розгляді спору сторін по суті суд першої інстанції встановив, що доказів наявності наміру в обох сторін спірних договорів створити правові наслідки за ними, позивачем та відповідачем у справу не надано, що свідчить про те, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази отримання позивачем визначених оспорюваними Договорами грошових сум поворотної фінансової допомоги.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю Еко Клін Мастерс звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 17.03.2021 у справі №910/15118/20 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, а при прийнятті оспорюваного рішення судом першої інстанції порушено норми процесуального права та неправильно застосовані норми матеріального права.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник послався на те, що:

- за змістом Статуту позивача його статутний капітал становить 12 069 901,08 грн. з яких тільки вартість сільськогосподарської техніки становить 3 620 970,32 грн.; крім того позивач має у власності нерухоме майно цілісний майновий комплекс розташований за місцем реєстрації позивача, а також мав значні орендовані земельні площі (більше сотні земельних ділянок) на яких зростав врожай. Вказане свідчить про те, що відповідач, надаючи фінансову допомогу, розумно перевірив наявність повноважень керівника за реєстром юридичних осіб і статутом, перевірив наявність і реальну можливість повернення фінансової допомоги і передбачав можливість повернення допомоги без будь-яких фінансових складнощів, як для позивача так і для відповідача;

- твердження суду щодо фінансових звітів за 2018 і 2019 роки у зв`язку з чим керівник позивача не мав права укладати оспорювані договори не можуть прийматись, оскільки про зазначені звіти відповідачу нічого відомо не було, зазначені звіти складено вже після надання фінансової допомоги, відповідач не мав права і не повинен був перевіряти фінансові показники позивача. Крім того, до фінансових звітів позивача включена фінансова допомога відповідача, що свідчить про те, що такі звіти не відповідають стану позивача на момент укладання оспорюваних договорів;

- надані відповідачем до суду першої інстанції належним чином завірені квитанції до прибуткових касових ордерів виписаних позивачем про отримання коштів на виконання спірних договорів свідчать про те, що позивачем підтверджено отримання коштів за договорами поворотної фінансової допомоги, проте вказаним доказом судом першої інстанції не було надано оцінки;

- відповідач не погоджується з позицією позивача про те, що кошти у готівковій формі до каси позивача не могли надходити адже зазначена форма розрахунку порушує положення НБУ щодо касових операцій (максимальни розмір готівкової операції не повинен перевищувати 10 тисяч гривень на день), так як вказане спростовується наданими відповідачем прибутковими касовими ордерами, квитанції від яких надано відповідачу, а зазначені позивачем положення НБУ не розповсюджуються на сільхозвиробників і навіть якщо припустити порушення положення НБУ, зазначене порушення не спростовує факту отримання коштів позивачем і належного виконання умов договорів відповідачем.

Відповідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 26.04.2021 апеляційну скаргу у справі №910/15118/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: Руденко М.А. (головуючий суддя (суддя-доповідач), судді Барсук М.А. (Дідиченко М.А.), Пономаренко Є.Ю.

З огляду на те, що вказана апеляційна скарга була подана 26.04.2021 безпосередньо до суду апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування у суду першої інстанції матеріалів справи №910/15118/20 та відкладення вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за вказаною апеляційною скаргою до надходження матеріалів даної справи з суду першої інстанції.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.05.2021 витребувано з господарського суду міста Києва матеріали справи №910/15118/20.

19.05.2021 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/15118/20.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.05.2021 товариству з обмеженою відповідальністю ВДС Інвест відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю Еко Клін Мастерс на рішення господарського суду міста Києва від 17.03.2021 у справі №910/15118/20, справу №910/15118/20 призначено до розгляду на 06.07.2021 року об 11 год. 45 хв.

16.06.2021 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому позивач, з посиланням на те, що:

- представником колишнього директора позивача ОСОБА_1 під час розгляду справи № 923/82/21 за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю Алтанал-Агро про визнання протиправними та скасування рішень загальних зборів № 1/04 від 23.04.2020, № 17/09/20 від 17.09.2020 та наказу 1-к від 24.04.2020, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу був адвокат Пасічніченко О.П, який є представником відповідача у цій справі № 910/15118/20, тобто інтереси осіб, які підписали оспорювані договори як з боку позивача, так і з боку відповідача представляє один представник, що свідчить про те, що спірні договори в матеріальному вигляді з`явились вже після звільнення директора позивача та рейдерського захоплення підприємства;

- під час вилучення 03.06.2020 документів засновником позивача ОСОБА_2 з офісу підприємства оскаржувані правочини були відсутні, що підтверджується актом приймання-передачі документів від 03.06.2020 копію якого додано до відзиву на апеляційну скаргу;

- суд першої інстанції неодноразово витребував у відповідача оригінали спірних договорів, проте відповідачем були надані лише їх копії, що унеможливлює право позивача заявити клопотання про проведення судової експертизи з метою з`ясування давності виготовлення спірних договорів;

- в апеляційній скарзі відповідач стверджує про передачу ним позивачу через касу коштів на виконання спірних договорів, проте в бухгалтерському обліку позивача, фінансових звітах відсутні будь-які докази відображення отримання таких коштів, що також підтверджується висновком аудиторської перевірки господарської діяльності позивача, яка була проведено приватним підприємством Аудит-Гарант на замовлення засновників позивача. Вказаний звіт знаходиться в матеріалах кримінального провадження № 42020230000000047 та містить інформацію щодо фінансової та господарської діяльності позивача, яка може слугувати причиною притягнення до кримінальної відповідальності колишнього керівника позивача ОСОБА_1 ;

- спірні правочини є значними та вчинені з порушенням положень Статуту позивача та п. 2 ст. 44 Закону України Про товариства з обмеженою відповідальністю ,

просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

До відзиву на апеляційну скаргу позивачем додано додатковий доказ, а саме копію акту приймання-передачі документів ТОВ Алтанал-Агро від 03.06.2020.

Враховуючи, що позивач додав цей документальний доказ під час розгляду апеляційної скарги, на дату прийняття оспореного рішення такого доказу суд першої інстанції в своєму розпорядження не мав.

Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 269 ГПК України).

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу не наводить причин неподання вказаного доказу до суду першої інстанції.

При цьому, оспорюване рішення у цій справі було проголошено 17.03.2021, а відтак, наданий позивачем документ який датований 03.06.2020, він мав можливість подати до суду першої інстанції, проте вказаних дій не вчинив, а суду апеляційної інстанції доказів об`єктивної неможливості вчинення таких дій не надав.

Колегія суддів зауважує позивачу на тому, що підставою для прийняття апеляційною інстанцією додаткових доказів є докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від позивача.

Відповідно до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен додержуватись норм процесуального права.

Прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження за відсутності визначених ст. 269 ГПК України підстав для їх прийняття, тобто без наявності належних доказів неможливості їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від заявника, фактично порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, адже у такому випадку суд створює позивачу більш сприятливі, аніж відповідачу умови в розгляді конкретної справи.

За таких обставин, додана позивачем копія акту приймання-передачі документів ТОВ Алтанал-Агро від 03.06.2020 як додатковий доказ колегією суддів не приймаються.

У судовому засіданні 07.09.2021, представник відповідача підтримав вимоги своєї апеляційної скарги,просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, пройняти нове рішення яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Представник позивача, заперечив проти вимог апеляційної скарги, просив її залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Представник третьої особи у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, як свідчать матеріали справи, про час та місце розгляду справи всі представники сторін були повідомлені належним чином. (а.с. 24 т.3).

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи , належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Пунктом 2 ч.3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, явка представників сторін обов`язковою не визнавалась, колегія суддів вважає можливим розглянути справу у відсутності представника третьої особи за наявними у справі доказами.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача , з урахуванням правил ст. ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів встановила наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 01.08.2018 позивач як позичальник та відповідач як позикодавець уклали договір про надання поворотної фінансової допомоги (далі Договір 1) відповідно до якого позикодавець на безоплатній основі надає поворотну фінансову допомогу позичальнику в сумі 500 000,00 грн., а позичальник зобов`язується повернути позикодавцю грошові кошти у тому ж розмірі на вимогу позикодавця, але не пізніше 01.07.2019. (а.с.196-197 т.1)

08.01.2019 позивач як позичальник та відповідач як позикодавець уклали договір про надання поворотної фінансової допомоги (далі Договір 2) відповідно до якого позикодавець на безоплатній основі надає поворотну фінансову допомогу позичальнику в сумі 380 000,00 грн., а позичальник зобов`язується повернути позикодавцю грошові кошти у тому ж розмірі на вимогу позикодавця, але не пізніше 31.12.2019. (а.с.198-199 т.1)

04.07.2019 позивач як позичальник та відповідач як позикодавець уклали договір про надання поворотної фінансової допомоги (далі Договір 3) відповідно до якого позикодавець на безоплатній основі надає поворотну фінансову допомогу позичальнику в сумі 350 000,00 грн., а позичальник зобов`язується повернути позикодавцю грошові кошти у тому ж розмірі на вимогу позикодавця, але не пізніше 01.04.2020. (а.с.194-195 т.1)

Повідомленнями №1, №2 та №3 від 30.12.2019 відповідач повідомив позивача про відступлення прав вимоги за вищезазначеними договорами поворотної фінансової допомоги третій особі на підставі укладених між відповідачем та третьою особою договорів про відступлення права вимоги №1, №2 та №3 від 30.12.2019. (а.с.191-193 т.1)

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач просить визнати Договір 1, Договір 2 та Договір 3 недійсним з посиланням на те, що вказані договори підписані з боку позивача особою, з перевищенням повноважень (за відсутності погодження вищого органу позивача щодо укладення спірних договорів), та таких, які вчинено сторонами без наміру створення правових наслідків, які ним обумовлювались (фіктивний правочин).

Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив, що колегія суддів вважає вірним з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьої, п`ятою, шостою ст. 203 ЦК України.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними визначено, що:

- судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.;

- зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України);

- відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Щодо посилань на те, що Договір підписаний неуповноваженою особою, колегія суддів зазначає на наступне.

З матеріалів справи слідує та сторонами не заперечується, що спірні договори з боку позивача підписані директором ОСОБА_1.

Згідно ч. 1 ст. 80 ЦК України (тут і далі в редакції, яка діяла станом на дату укладення спірних договорів) юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.

Частиною 1 ст. 92 ЦК України визначено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Згідно з ч. 1 ст. 87 ЦК України для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження.

За своєю організаційно-правовою формою позивач відноситься до товариств.

Згідно з ч. 2 ст. 87 ЦК України установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками, якщо інше не встановлено законом.

Як передбачено відповідно до вимог ст. 88 ЦК України - у статуті товариства вказуються найменування юридичної особи, органи управління товариством, їх компетенція, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до товариства та виходу з нього, якщо додаткові вимоги щодо змісту статуту не встановлені цим Кодексом або іншим законом.

Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє (ч. 1 ст. 237 ЦК України).

В ч. 3 ст. 237 ЦК України встановлено, що представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Згідно ст. 97 ЦК України управління товариством здійснюють його органи, до яких відносяться загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Отже, відповідно до приписів чинного законодавства, юридична особа здійснює діяльність через свої органи, компетенція, порядок створення, функціонування яких визначається установчими документами юридичної особи, тобто, в даному випадку, компетенція органів управління позивача визначається його Статутом.

Статутом позивача, який затверджений протоколом Загальних зборів учасників № 1 від 01.08.2018 встановлено:

- органами управлення товариством є загальні збори учасників та виконавчий орган (п. 10.1)

- виконавчим органом товариства, що здійснює управління його поточною діяльністю, є директор (п. 10.10);

- до компетенції виконавчого органу товариства належить вирішення всіх питань, пов`язаних з управлінням, поточною діяльністю товариства, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників (п. 10.10.1.)

- директор підзвітний - Загальним Зборам учасників та організує виконання їх рішень; Підзвітність означає, що директор на вимогу загальних зборів, або одного із учасників товариства в найкоротший термін надає їм письмові звіти про свою діяльність в цілому або про окремо прийняті питання. Він не вправі приймати рішення, обов`язкові для учасників товариства (п. 10.10.2)

- директор має право: діяти від імені товариства без довіреності; видавати Правила внутрішнього трудового розпорядку; приймати та звільняти працівників; вирішувати інші питання в межах прав, що надані йому загальними Зборами учасників (п. 10.10.4);

- директор товариства повинен діяти; добросовісно і розумно в інтересах товариства. Директор несе відповідальність перед товариством за збитки, заподіяні товариству його винними діями або бездіяльністю та звільняється від відповідальності, якщо доведе, що шкоду заподіяно не з його вини (п. 10.6);

- рішення про надання згоди на вчинення правочину, якщо вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 50 % вартості чистих активів товариства станом на кінець попереднього кварталу (значні правочини) приймаються виключно загальними зборами учасників (п. 11.1);

- значний правочин, вчинений з порушенням порядку прийняття рішення про надання згоди на його вчинення, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки Товариства лише у разі подальшого схвалення правочину товариством у порядку, встановленому для прийняття рішення про надання згоди на його схвалення (п. 11.5).

Положення щодо необхідності прийняття загальними зборами учасників рішень про надання згоди на вчинення значного правочину (якщо вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 50 % вартості чистих активів товариства станом на кінець попереднього кварталу) встановлено й у п.8.2.4 Статуту позивача, затвердженого протоколом Загальних зборів учасників № 1 від 16.04.2019.

Крім того, за змістом положень ст. 44 Закону України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю (у редакції, яка діяла станом на дату укладення оспорюваних договорів):

- статут товариства може встановлювати особливий порядок надання згоди уповноваженими на те органами товариства на вчинення певних правочинів залежно від вартості предмета правочину чи інших критеріїв (значні правочини) (ч. 1);

- рішення про надання згоди на вчинення правочину, якщо вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 50 відсотків вартості чистих активів товариства станом на кінець попереднього кварталу, приймаються виключно загальними зборами учасників (ч. 2).

Отже за змістом положень, як Статуту позивача, так і ст. 44 Закону України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю , які діяли станом на дату укладення спірних договорів, рішення про надання згоди на вчинення правочину, вартість майна, робіт або послуг, що є його предметом перевищує 50 % вартості чистих активів позивача станом на кінець попереднього кварталу (значні правочини) приймаються виключно загальними зборами учасників позивача.

При цьому колегія суддів зауважує апелянтові на тому, що за змістом вищезгаданих положень Статуту позивача та Закону України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю , віднесення правочину до значного відбувається виходячи саме з вартості чистих активів та не ставиться в залежність як від вартості всього майна юридичної особи, так і від обізнаності контрагента юридичною особи з даними фінансовою звітності особи з якою укладається правочин.

Частиною третьою статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Водночас, питання визначення обсягу повноважень виконавчого органу товариства та добросовісність його дій є внутрішніми взаємовідносинами юридичної особи та її органу, тому сам лише факт учинення виконавчим органом товариства протиправних, недобросовісних дій, перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною підставою для визнання недійсними договорів, укладених цим органом від імені юридичної особи з третіми особами.

Разом з тим, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це.

Оскільки положення оспорюваних договорів передбачають, що такі договори укладаються позивачем в особі директора ОСОБА_1, який діє на підставі статуту, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони такого договору з таким статутом у частині, яка стосується його повноважень. Таким чином, відповідач при укладенні спірних договорів, не могли не знати про наявність обмежень в повноваженнях виконавчого органу товариства (директора).

Аналогічна за змістом правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 31.07.2019 у справі № 910/2030/18.

Окрім того, відповідно до п. 4 Національного положення (стандарт) бухгалтерського обліку 19 Об`єднання підприємств , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.07.1999 №163 чисті активи - це активи підприємства за вирахуванням його зобов`язань.

За змістом ст. Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні :

- активи - ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до отримання економічних вигод у майбутньому;

- зобов`язання - заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, приведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди.

Виходячи з цього, вартість чистих активів визначається як різниця між активами та зобов`язаннями (чисті активи = активи - зобов`язання), а для визначення такої вартості за основу слід брати дані бухгалтерської звітності.

З наданого позивачем Фінансового звіту суб`єкта малого підприємництва (Форма №1-м) за 2018 рік вартість чистих активів підприємства (рядок 1495 Балансу) станом на 01.01.2018 складає 981,5 тис. грн., а на 01.01.2019 - 421,5 тис. грн.

Посилання апелянта на те, що надані позивачем звіти не відповідають стану позивача на момент укладання оспорюваних договорів колегією суддів до уваги не приймаються як такі, що не підтверджені належними та допустимими доказами.

Отже, протягом 2018 року рішення щодо укладення договорів на суму що є більшою за 490,75 тис. грн., а протягом 2019 року - більшою за 210,75 тис. грн. приймаються виключно загальними зборами учасників.

Водночас сума кожного з оспорюваних договорів є більшою за 50 % вартості чистих активів позивача у відповідний період, а відтак, укладенню таких правочинів мало передувати рішення загальних зборів учасників позивача про надання згоди на їх вчинення, доказів наявності яких матеріали справи не містять.

Відповідно до статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

Наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України ). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з`ясовувати пов`язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Тобто, законодавець не ставить схвалення правочину в обов`язкову залежність від наявності рішень окремих органів управління товариства, оскільки підтвердженням такого схвалення закон визначає вчинені на його виконання дії особи, в інтересах якої його було укладено. Такі дії повинні свідчити про прийняття правочину до виконання.

При оцінці судами обставин, що свідчать про схвалення правочину особою, яку представляла інша особа, необхідно брати до уваги, що незалежно від форми схвалення воно повинно виходити від органу або особи, уповноваженої відповідно до закону, установчих документів або договору вчиняти такі правочини або здійснювати дії, які можуть розглядатися як схвалення.

Вказана правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 910/19776/17, від 20.03.2018 у справі № 910/8794/16

Отже, у спірних правовідносинах органом дії якого можуть свідчити про схвалення спірних правочині є саме загальні збори учасників позивача, докази схвалення якими оспорюваних правочинів в матеріалах справи відсутні.

Натомість рішенням загальних зборів учасників позивача, оформлених протоколом загальних зборів учасників (засновників) № 17/09/20 від 17.09.2020, учасниками позивача прийнято рішення про відмову від схвалення Договору 1, Договору 2 та Договору 3 (а.с. 117-118 т.1).

Не можна вважати правочин схваленим особою, від імені якої його укладено, якщо дії, що свідчать про прийняття його до виконання, вчинено особою, яка і підписала спірну угоду без належних повноважень, хоча договір і виконано у повному обсязі.

Вказане узгоджується з постановою Верховного Суду України від 13.09.2017 у справі № 910/28081/14.

За таких обставин факт отримання або неотримання позивачем від відповідача коштів на виконання спірних договорів готівкою через касу не може свідчити про схвалення загальними зборами учасників позивача спірних правочинів, а відтак, не впливає на вирішення спору сторін по суті та, відповідно, не встановлюється при розгляді цієї справи.

При цьому колегія суддів приймає до уваги і те, що зміст наданих позивачем виписок з банківських рахунків не підтверджує факт отримання позивачем коштів за спірними договорами.

Щодо посилань позивача на те, що спірні договори є фіктивними, слід зазначити про таке.

В обґрунтування фіктивності спірних договорів позивач послався на те, що за результатами аудиторської перевірки проведеної на замовлення позивача приватним підприємством Аудіт-Гарант виявлено відсутність будь-яких доказів отримання позивачем позик від третіх осіб, зокрема, від відповідача (як у безготівковій формі на рахунок, так і в готівковій формі через касу), що, на думку позивача, свідчить про те, що оспорювані договори не створили правових наслідків, які обумовлювалися цими договорами.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Фіктивний правочин є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним. При цьому, ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 18.12.2018 у справі № 911/390/18.

З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним.

У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 910/7783/18

Сам по собі факт невиконання сторонами умов правочину не робить його фіктивним. Для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша намагалася досягти правового результату, такий правочин не можна визнати фіктивним.

Отже, сам по собі факт невиконання сторонами спірних правочинів не може вважатися підставою для визнання його недійсним.

За таких обставин, позивачем належними та допустимими доказами не доведено наявності встановлених цивільним законодавством умов для визнання Договору 1, Договору 2 та Договору 3 недійсними на підставі ст. 234 ЦК України відсутні.

Водночас, як вірно встановлено судом першої інстанції, спірні договори укладені представником з перевищенням повноважень та за відсутності наступного їх схвалення позивачем, що є підставою для задоволення позову про визнання спірних договорів недійсними.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Інших підстав для скасування рішення у апеляційній скарзі не наведено.

З огляду на обставини, які викладені вище, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у цій справі.

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду міста Києва від 17.03.2021 у справі №910/15118/20, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за подачу позову та апеляційної скарги покладаються на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Еко Клін Мастерс на рішення господарського суду міста Києва від 17.03.2021 у справі №910/15118/20 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 17.03.2021 у справі №910/15118/20 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Матеріали справи №910/15118/20 повернути до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 17.09.2021.

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді Є.Ю. Пономаренко

М.А. Барсук