Рішення

від 09.09.2021 по справі 902/373/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"09" вересня 2021 р. Cправа № 902/373/21

Господарський суд Вінницької області:

головуючий суддя Міліціанов Р.В.

при секретарі Сичуку І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом : Громадської організації "Товариство сприяння обороні України" (ТСО України)" проспект Перемоги, 52/2 , м. Київ, 03057, код - 00014611

до : Вінницької обласної організації Товариства сприяння обороні України, вул. Визволення, 2 м. Вінниця, Вінницька обл., 21050, код - 02725256

до: Шаргородської автомобільної школи Товариства сприяння обороні України, вул. Героїв Майдану, 294, м. Шаргород, Вінницька обл., 23500, код - 02724297

до: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

до: ОСОБА_2 , АДРЕСА_2

про визнання недійним рішення загальних зборів трудового колективу, визнання недійсним рішення від 12.04.2018, визнання протиправною та скасування держаної реєстрації змін до відомостей

В С Т А Н О В И В :

13.04.2021 року до Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява б/н від 24.03.2021 року Громадської організації "Товариство сприяння обороні України" (ТСО України)" до Вінницької обласної організації Товариства сприяння обороні України та до Шаргородської автомобільної школи Товариства сприяння обороні України про визнання недійним рішення загальних зборів трудового колективу, визнання недійсним рішення від 12.04.2018 року, визнання протиправною та скасування держаної реєстрації змін до відомостей.

В прохальній частині позовної заяви позивач просить суд витребувати у Шаргородської районної державної адміністрації реєстраційну справу Шаргородської автомобільної школи Товариства сприяння обороні (ідентифікаційний код 02724297).

Ухвалою суду від 19.04.2021 року відкрито провадження у справі № 902/373/21 за правилами загального позовного та призначено до розгляду в підготовчому судовому засіданні на 13.05.2021 року. Також, даною ухвалою задоволено клопотання позивача про витребування доказів.

11.05.2021 року на електронну адресу суду від представника відповідача 1 (Вінницької обласної організації Товариства сприяння обороні України) надійшов відзив на позовну заяву (б/н від 06.05.2021 року), в якому останній зазначає, що заявлені позовну вимоги не підлягають задоволенню. Додатком до відзиву останнім додано ряд документів.

Також, 11.05.2021 року на електронну адресу суду від представника відповідача 2 (Шаргородської автомобільної школи Товариства сприяння обороні України) надійшов відзив на позовну заяву (б/н від 07.05.2021 року), в якому останній просить суд відмовити в задоволення позову повністю.

13.05.2021 року від представника відповідача 1 на електронну адресу суду надійшло клопотання (б/н від 12.05.2021 року), в якому остання просить суд проводить судове засідання за її відсутності, в зв`язку з зайнятістю в іншому судовому засіданні. Також у клопотанні остання зазначає, що при вирішенні клопотання про витребування реєстраційної справи покладається на розсуд суд, при цьому просить суд оголосити перерву в підготовчому судовому засіданні з метою долучення до матеріалів справи додаткових доказів.

У судовому засіданні 13.05.2021 року представником позивача подано клопотання (б/н від 11.05.2021 року) про витребування доказів, а саме:

- від Вінницької обласної організації Товариства сприяння обороні України (відповідача 1) належним чином засвідченої копії повного протоколу/протоколів Ради правління Вінницької обласної організації Товариства сприяння обороні України від 14.02.2019 року;

- від Шаргородської автомобільної школи Товариства сприяння обороні України (відповідача 2) належним чином засвідченої копії балансу станом на 31.12.2017 року та на 31.03.2018 року.

Судом задоволено клопотання представника позивача (б/н від 11.05.2021 року) та витребування зазначених документів, про що постановлено відповідну протокольну ухвалу.

В судовому засіданні 13.05.2021 року суд дійшов висновку про залучення до участі у розгляді справи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 2, оскільки рішення у даній справі може вплинути на права та обов`язки останніх, про що постановлено відповідну протокольну ухвалу.

За результатами проведеного 13.05.2021 року судового засідання судом постановлено ухвали про залучення до участі у розгляді справи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на стороні відповідача 2 та про відкладення підготовчого засідання у справі № 902/373/21 на 09.06.2021 року о 11:00 год.

Ухвалою суду від 19.05.2021 року повідомлено учасників справи про дату наступного судового засідання.

07.06.2021 року до суду від ОСОБА_3 надійшла заява про вступ у справу в якості представника позивача. Зазначену заяву заявником сформовано в системі "Електронний суд".

07.06.2021 року представником позивача до суду подано відповідь на відзив (б/н від 07.06.2021 року) (вх.канц. № 01-34/5151/21), в якому останній підтримує позов та просить суд його задоволити. Додатком до відповіді додано ряд документів. Зазначений документ заявником сформовано в системі "Електронний суд".

07.06.2021 року до суду від Центрально-західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) надійшов лист (вх.канц. № 01-34/5177/21 від 07.06.2021 року), в якому зазначено що управління не володіє інформацією щодо місця перебування матеріалів реєстраційної справи Шаргородської автомобільної школи Товариства сприяння обороні України (код - 02724297), які були сформовані до 1993 року.

08.06.2021 року на електронну адресу суду від представника відповідача 1 надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів (б/н від 08.06.2021 року) (вх.канц. № 01-34/5259/21). В якості додатків до клопотання додано ряд документів.

09.06.2021 року на електронну адресу суду представником відповідача 1 надіслано Баланс (Звіт про фінансовий стан) Шаргородської автомобільної школи Товариства сприяння обороні України.

09.06.2021 року від третьої особи ОСОБА_2 до суду надійшло клопотання (б/н від 08.06.2021 року (вх. канц. № 01-34/5283/21), в якому останній зазначає про неотримання від позивача позовної заяви та просить суд відкласти судового засідання на іншу дату.

Також, 09.06.2021 року на електронну адресу суду від третьої особи ОСОБА_1 надійшло клопотання (б/н від 08.06.2021 року (вх. канц. № 01-34/5288/21) про відкладення судового засідання на іншу дату, в зв`язку з неотриманням від позивача позовної заяви.

За результатами проведеного 09.06.2021 року судового засідання суд постановив ухвали про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та про відкладення підготовчого засідання у справі № 902/373/21 на 19.07.2021 року, які занесено до протоколу судового засідання.

Ухвалою суду від 14.06.2021 року повідомлено учасників справи про дату наступного судового засідання.

За результатами проведеного 19.07.2021 року судового засідання суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи № 902/373/21 до судового розгляду по суті на 03.08.2021 року, яку занесено до протоколу судового засідання.

Ухвалою суду від 21.07.2021 року повідомлено учасників справи про дату наступного судового засідання.

28.07.2021 року на електронну адресу суду від Виконавчого комітету Шаргородської міської ради Жмеринського району Вінницької області на виконання вимог ухвали надійшов лист №02-12/1334 від 27.07.2021 року, в кому зазначено, що ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .

29.07.2021 року на адресу суду від Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради на виконання вимог ухвали надійшов лист №04-00-011-50556 від 27.07.2021 року, в кому зазначено, що ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 .

30.07.2021 року на адресу суду засобами поштового зв"язку від Виконавчого комітету Шаргородської міської ради Жмеринського району Вінницької області на виконання вимог ухвали надійшов лист №02-12/1334 від 27.07.2021 року.

03.08.2021 року на електронну адресу суду від представника відповідача 1 (Вінницької обласної організації Товариства сприяння обороні України) надійшла заява про внесення додаткових відомостей про учасника справи.

Ухвалою суду від 05.08.2021 року повідомлено учасників, що розгляд справи по суті відбудеться 31.08.2021 року.

31.08.2021 року до суду надійшли заяви учасників справи, зокрема представниками відповідачів направлено клопотання про перенесення наступного судового засідання, у зв"язку з веденням мирних переговорів.

31.08.2021 року від ОСОБА_4 , як відповідача, а також у статусі Директора відповідача 2 надійшли заяви про визнання позовних вимог (вх. №01-34/7693/21 та №01-34/7694/21).

Судом оголошено перерву у розгляді справи по суті до 09.09.2021 року.

Усіх учасники процесу повідомлено про дату наступного судового засідання телефонограмами.

В судовому засіданні 09.09.2021 року учасники справи правом участі не скористалися, хоча повідомлялися належним чином.

При цьому, представником позивача подано до суду заяву про розгляд справи у його відсутність та підтримку позовних вимог.

08.09.2021 року представником відповідача адвокатом Мишковською Т.М. подано заяву про перенесення судового засідання (вх. №01-34/8059/21).

Дана обставина підтверджує обізнаність представника відповідачів з датою судового розгляду.

Зважаючи на вищевикладене, судом враховано наступне.

Статтею 42 Господарського процесуального кодексу України визначено права та обов`язки учасників судового процесу, зокрема учасники справи зобов`язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази тощо.

Також необхідно зазначити, що за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень", для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року № 475/97, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993 р.), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999 р.).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Суд нагадує, що роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (Рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 р. у справі "Красношапка проти України"), це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (Рішення Суду у справі Шульга проти України, no. 16652/04, від 02.12.2010 року).

Згідно із ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

В силу п. 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Отже, повторне не прибуття у судове засідання учасника справи не перешкоджає судовому розгляду, незалежно від причин такої неявки.

Оскільки, представник відповідача повторно не прибула у судове засідання, тому судом відхилено клопотання про відкладення судового розгляду. Судом також враховано закінчення граничних строків розгляду справи.

Враховуючи положення ст. ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами.

Розглянувши подані документи і матеріали даної справи, з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

В якості підстави заявлених вимог позивач зазначає, що Шаргородська автомобільна школа Товариства сприяння обороні України (відповідач 2), єдиним засновником якого є Вінницька обласна організація Товариства сприяння обороні України (відповідач 1), шляхом внесення змін до статуту, в порушення вимог закону та статутів Громадської організації "Товариство сприяння обороні України (ТСО України)" (позивача) і відповідача 1, без дотримання встановленої законом процедури реорганізації було перетворено у корпоративне підприємство та безпідставно визнано співвласниками такого корпоративного підприємства та всього його майна фізичних осіб - членів ГО "ТСО України".

Таким чином, позивач стверджує, що шляхом внесення змін до статуту в порушення вимог закону та статутів позивача і відповідача 1, без дотримання процедури реорганізації, встановленої законом, за рішенням органу, що не мав належного обсягу цивільної правосуб`єктності, було перетворено у корпоративне підприємство та безпідставно визнано співвласниками такого корпоративного підприємства та всього його майна фізичних осіб - членів ГО ТСО України .

За наведених обставин, позивач вважає, що відповідні рішення підлягають визнанню недійсними та, як наслідок, підлягає визнанню протиправною та скасуванню державна реєстрація змін до відомостей в ЄДРЮОФОПГФ про відповідача 2 (т. 1 а.с. 1-54).

У відзиві на позовну заяву Вінницька обласна організація Товариства сприяння обороні України заперечує проти позову та зазначає, що є засновником Шаргородської автомобільної школи Товариства сприяння обороні України

Відповідно до внесених змін, які оскаржуються, автомобільна школа як була, так і залишилася після змін професійно-технічним навчальним закладом першого атестаційного рівня, організаційно-правова форма Закладу - Організація (установа, заклад) об`єднання громадян. На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 4 травня 1993 № 326 "Про Концепцію побудови національної статистики України та Державну програму переходу України на міжнародну систему статистики і обліку" в Україні розроблено Державний класифікатор "Класифікація організаційно-правових форм господарювання" (КОПФГ) .

Об`єктом класифікації є визначені чинним законодавством організаційно-правові форми юридичних осіб та їх відокремлені підрозділи: філії, представництва, а також підприємці-фізичні особи, які не мають статусу юридичної особи.

З огляду на вказані вище норми Закону, положення Статуту Відповідача 2 (в редакції до змін), відповідач 1 акцентує увагу, що Заклад не належить до підприємства об`єднання громадян, а є організацією об`єднання громадян (навчальним закладом), що зазначено у Державному реєстрі (ЄДРПОУ) та його діяльність не регулюється нормами ст. 63, ст. 112 Господарського кодексу України.

Саме Засновнику надано право затверджувати Статут, приймати рішення про реорганізацію Закладу.

Крім того, за змістом нового Статуту, майно залишено за позивачем, засновники Закладу не здобули права розпоряджатися майном ГО ТСОУ.

Як підсумок, Вінницькою обласною організацією Товариства сприяння обороні України зазначено, що вимоги про:

- визнання недійсним рішення Загальних зборів трудового колективу не підлягають до задоволення, оскільки відповідно до Статуту рішення загальних зборів колективу навчального закладу носить дорадчий характер, а загальні збори є колегіальним органом громадського самоврядування. Так як зазначене рішення носить рекомендаційний характер та не породжує жодних правових наслідків, то вказане рішення не є тим рішенням суб`єкта господарювання та його органів, яке в розумінні пункту 10 частини першої статті 20 ГПК України може бути оскаржене до суду в порядку господарського судочинства;

- визнання недійсним рішення Ради Правління Вінницької обласної організації Товариства сприяння обороні України від 12.04.2018 про затвердження розміру статутного капіталу, прийняття засновників, розподілу між засновниками статутного капіталу, затвердження статуту Закладу в новій редакції не підлягає до задоволення, оскільки рішення Ради Правління було прийняте відповідно до її компетенції, а саме п.п. Е, п. 3.10.5, яким уповноважено Раду Правління Вінницької ОО ТСОУ затверджувати Статути та зміни до них створених Вінницькою ОО ТСОУ юридичних осіб, було прийнято Постанову Ради Правління, якою затверджено зміни до статуту Закладу.

- визнання протиправною та скасування державної реєстрації змін до відомостей про відповідача 2 (зміна статутного або складеного капіталу, зміна складу або інформації про засновників) в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань не підлягає до задоволення, оскільки є похідною від вимог про визнання недійсним рішення, на підставі якого вчинено реєстраційну дію (т. 1 а.с. 67-121).

Відповідач 2 у відзиві на позовну заяву заперечує щодо позовних вимог у повному обсязі, зокрема:

- заперечує твердження позивача, що Шаргородська автомобільна школа Товариства сприяння обороні України на момент виникнення спірних правовідносин був підприємством об`єднання громадян, позаяк відповідно до статуту школи (в редакції 2010 року), Шаргородська автомобільна школа Товариства сприяння обороні України - є професійно-технічним навчальним закладом першого атестаційного рівня, що забезпечує реалізацію потреб громадян у професійно-технічній освіті, оволодіння робітничими професіями, спеціальностями, кваліфікацією відповідно до їх інтересів, здібностей, стану здоров`я. При цьому відповідно до інформації, яка міститься у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань видами діяльності відповідача 2 є професійно-технічна освіта (85.32) - основний вид діяльності, діяльність шкіл із підготовки водіїв транспортних засобів (85.53), організаційно-правова форма - організація (установа, заклад) об`єднання громадян;

- вказує, що оскаржуваним рішенням Ради Правління Вінницької обласної організації Товариства сприяння обороні України від 12.04.2021 не приймалось рішення про створення, реорганізацію, ліквідацію юридичної особи, а було прийнято рішення тільки про внесення змін до Статуту відповідача 2, у такому випадку відповідно до зазначених положень Статутів прийняття такого рішення не потребує погодження Ради Правління ТСО Товариство сприяння обороні України і відповідач 1 не порушував норми власного Статуту та Статуту позивача;

- зазначає, що рішення Загальних зборів трудового колективу Шаргородської автомобільної школи Товариства сприяння обороні України від 11.04.2018, оформлене протоколом №1 Загальних зборів трудового колективу, відповідно до п. 5.6 Статуту носить дорадчий (рекомендаційний) характер та не породжує жодних правових наслідків, тому вказане рішення не є тим рішенням суб`єкта господарювання та його органів, яке в розумінні пункту 10 частини першої статті 20 ГПК України може бути оскаржене до суду в порядку господарського судочинства;

- акцентує увагу, що твердження позивача щодо перетворення відповідача 2 в корпоративне підприємство в результаті прийняття оскаржуваних рішень та порушення майнових прав позивача не відповідає дійсності, оскільки після внесення змін до Статуту відповідача 2 організаційно-правова форма Закладу не змінилася, не змінився статус майна юридичної особи та не зазнав змін порядок розподілу прибутку відповідача 2 (т. 1 а.с. 122-131).

При оцінці фактичних обставин справи судом враховуються положення Статуту ТСО України в редакції 2016 року (чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень), який долучено до матеріалів справи 11.08.2021 року; Вінницької обласної організації ТСО України в редакції 2017 року (т. 1 а.с. 76-87; т. 2 а.с. 153-165); відповідача 2 в редакції 2015 року, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень (т. 2 а.с. 52-55) та у редакції 2018 року, який було затверджено за результатом прийняття оскаржуваних рішень та подано державному реєстратору (т. 2 а.с. 68-76).

Із наявних у справі та досліджених судом доказів слідує, що Товариство сприяння обороні України (ТСО України) (Товариство) є неприбутковим громадським об`єднанням, яке утворене на установчих зборах засновників, діє у організаційно-правовій формі як громадська організація, що створена на основі єдності інтересів для спільної реалізації мети і завдань, передбачених Статутом.

Товариство є самоврядною всеукраїнською громадською організацією, яка у своїй діяльності керується Конституцією України, чинним законодавством України і цим Статутом (п.п. 1.1., 1.2. Статуту ТСО України в редакції затвердженій 07.12.2016, діючій на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з підп. 1.6.1. п. 1.6. Статуту ТСО України повне найменування Товариства - Громадська Організація Товариство сприяння обороні України (ТСО України) .

Товариство будується за територіальним принципом, а також на основі підпорядкованості та підзвітності підрозділів районного рівня відповідним підрозділам обласного рівня (п. 4.12. Статуту).

Члени Товариства не мають права на частку майна Товариства та не відповідають за його зобов`язаннями (п. п. 4.1, 1.10. Статуту ТСО України).

Прийняття рішень відносно Товариства віднесено до виключної компетенції Загальних зборів (п. 5.2.7. Статуту).

Відповідно до п. 5.4.1. Статуту ТСО України для вирішення питань статутної діяльності, керівництва структурними підрозділами, контролю і перевірки виконання прийнятих рішень Правління обирає Раду Правління Товариства.

До компетенції Ради Правління Товариства , зокрема, належить:

- приймати рішення про створення (ліквідацію, реорганізацію ) вищих і професійно-технічних навчальних закладів, закладів з підготовки водіїв транспортних засобів, науково- і навчально-методичних центрів (кабінетів), спортивних, спортивно-технічних, авіаційних, промислових, комерційних та інших установ і організацій, а також спільних підприємств, акціонерних товариств, в тому числі з іноземними фірмами, на основі чинного законодавства за рахунок Товариства, затверджувати документи, що регламентують їх діяльність (Статути, положення тощо) та зміни до них (підп. Ґ п. 5.4.5. Статуту ТСО України);

- відміняти рішення керівних органів Відокремлених підрозділів, якщо вони суперечать Статуту або рішенням виборних керівних органів Товариства (підп. Ж Статуту ТСО України).

Голова Товариства має право контролювати діяльність керівних органів Відокремлених підрозділів, створених Товариством юридичних осіб (пп. Г, п. 5.5.6. Статуту).

Правління Відокремленого підрозділу має право вирішувати будь - які питання діяльності, крім тих, які віднесені до компетенції керівних органів Товариства.

Пунктом 8.28. Статуту ТСО України визначено, що діяльність Відокремлених підрозділів регулюється цим Статутом та Положенням (Статутом) про Відокремлений підрозділ, яке приймається у порядку, передбаченому цим Статутом.

Рішення Відокремлених підрозділів не можуть суперечити Статуту та рішенням керівних органів Товариства.

Згідно п. 9.6. Статуту управління майном і коштами Товариства (Відокремлених підрозділів та інших створених ним юридичних осіб) здійснюється керівними органами Товариства.

Суд враховує, що статус відповідачів при їх створенні сформовано за рахунок приєднання до положень Статуту ТСО України, на основі дотримання його вимог, компетенція відповідачів, котрі засновані на майні Товариства, перебуває у залежності та реалізовується з обмеженнями прийняття управлінських рішень, за згодою Товариства.

Згідно положень Статуту громадської організації Вінницька обласна організація Товариства сприяння обороні України остання є Відокремленим підрозділом громадської організації Товариство сприяння обороні України (ТСО України) , неприбутковим громадським об`єднанням, основною метою якої не є одержання прибутку.

Згідно з п.п. 1.4., 1.5. Статуту обласної організації Вінницька обласна організація ТСО України відповідно до Закону України Про громадські об`єднання та рішення ХІІІ з`їзду Товариства від 16.04.2016 є юридичною особою та має: самостійний баланс, рахунки в установах банків, власні печатки, штампи, бланки.

Остання здійснює свою діяльність на території Вінницької області, діє відповідно до Конституції України, чинного законодавства України, Статуту Товариства, цього Статуту, рішень керівних органів Товариства.

Згідно п. 1.6. Статуту обласної організації, Вінницька обласна організація Товариства має право розпоряджатись майном і засобами у порядку, передбаченому Статутом Товариства, тобто ТСО України (позивача).

Члени Вінницької ОО ТСО України не мають права на частку майна ТСО України та не відповідають за його зобов`язаннями (п. 1.11. Статуту обласної організації).

В силу п. 4.9.7 Статуту Правління Вінницької ОО ТСО України може вирішувати будь-які питання відносно своєї діяльності, крім тих, вирішення яких віднесено до компетенції керівних органів Товариства.

Відповідно до підп. г, д, е п. 4.10.5. Статуту обласної організації до компетенції Ради Правління Вінницької ОО ТСО України належить:

- приймати рішення про створення, ліквідацію та реорганізацію навчальних закладів, спортивно-технічних клубів, підприємств, комерційних та інших установ та організацій, а також інших юридичних осіб в межах Вінницької області, з обов`язковим попереднім погодженням з Радою Правління Товариства;

- відміняти рішення керівних органів підпорядкованих підрозділів Товариства районного рівня, якщо вони суперечать Статуту або рішенням керівних виборних органів Товариства і Вінницької ОО ТСО України;

- затверджувати Статути та зміни до них підпорядкованих підрозділів Товариства районного рівня та створених Вінницькою ОО ТСО України юридичних осіб.

Крім того, Управління майном Вінницької ТСО та створених юридичних осіб здійснюється керівними органами Товариства та Вінницької ТСО, в порядку передбаченому Статутом Товариства та цим Статутом (п. 7.7. Статуту обласної організації) (т. 1 а.с. 76-87; т. 2 а.с. 153-165).

Як визначено Статутом Шаргородської автомобільної школи Товариства сприяння обороні України в редакції 2015 року, Навчальний заклад - є професійно-технічним навчальним закладом першого атестаційного рівня, що забезпечує реалізацію потреб громадян у професійно-технічній освіті, оволодіння робітничими професіями, спеціальностями, кваліфікацією відповідно до їх інтересів, здібностей, стану здоров`я.

Навчальний заклад створений на майні ТСО України (п. 1.4. Статуту).

Автомобільна школа є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в установах банків, штамп, печатку зі своїм найменуванням (п. 1.6. Статуту).

Навчальний заклад несе відповідальність за виконання функцій і завдань перед державою і ТСО України (п. 1.10. Статуту).

Відповідно до п. 5.4. Статуту, вищим колегіальним органом громадського самоврядування навчального закладу є загальні збори трудового колективу автомобільної школи, які правомочні приймати рішення у межах своїх повноважень за участю не менш як двох третин від кількості працівників. Загальні збори трудового колективу автомобільної школи скликаються не рідше одного разу на рік.

Рішення загальних зборів трудового колективу автомобільної школи вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало більше половини присутніх на них. Рішення загальних зборів трудового колективу автомобільної школи носить дорадчий характер (п. 5.6. Статуту).

Згідно з п. 6.4. Статуту, майно автомобільної школи є колективною власністю ТСО України, закріплюється за ним на праві оперативного управління.

Згідно з п. 9.1. Статуту, рішення про створення, реорганізацію навчального закладу приймає бюро ОО ТСО України за погодженням з ЦК ТСО України. автомобільної школи приймається її засновником, в порядку встановленому чинним законодавством (т. 2 а.с. 52-55).

Оцінивши статутні документи позивача та відповідачів судом встановлено залежність та взаємну підпорядкованість відповідачів рішенням керівних органів ТСО України, зокрема відносно вирішення питань щодо реорганізації, розпорядження майном, тощо.

15.03.2018 голова Вінницької обласної організації Товариства сприяння обороні України звернувся до позивача із клопотанням щодо погодження рішення про внесення змін до статутів підпорядкованих організацій, в частині Засновники , де прописати, що засновником є Вінницька ОО ТСОУ з часткою 24,5%, а решта 75,5% - підпорядкованій організації (а.с. 26, т. 1).

Разом з тим, рішення про погодження Радою Правління позивача не приймалося, про що свідчить зміст листа позивача від 22.03.2018 №94/06-03/25, адресованого Вінницькій обласній організації Товариства сприяння обороні України (а.с. 27, т. 1).

Рішенням Загальних зборів трудового колективу Шаргородської автомобільної школи Товариства сприяння обороні України, оформленим протоколом №1 від 11.04.2018 (а.с. 28-30, т. 1), було запропоновано Раді правління Вінницької обласної організації Товариства сприяння обороні України внести зміни до статуту Відповідача 2, передбачивши створення статутного капіталу в розмірі 367 820,00 грн, включення до складу засновників двох фізичних осіб та наступний розподіл статутного фонду:

Частка засновника - Вінницька обласна організація Товариства сприяння обороні України, у статутному капіталі складає 24,5%.

ОСОБА_1 - 37,75% статутного капіталу;

ОСОБА_2 - 37,75% статутного капіталу.

12.04.2018 року Постановою Ради Правління Вінницької ОО ТСО України №02 було погоджено створення статутного капіталу відповідача 2 у визначеному розмірі та частках, що підтверджується витягом з Протоколу Ради Правління Вінницької обласної організації Товариства сприяння обороні України від 12.04.2018 (а.с. 31, том 1).

Зазначені зміни відображені у Статуті відповідача 2 у новій редакції 2018 року (т. 2 а.с. 68-76).

На підставі прийнятих відповідачами документів державним реєстратором прийнято відповідну заяву з додатками (оскаржуваними рішеннями) та новою редакцією Статуту відповідача 2 (а.с. 61-76, т. 2).

За результатом розгляду цієї заяви до ЄДРЮОФОГФ внесено реєстраційний запис №11721050023000329 від 22.05.2018 року (зміна статутного або складеного капіталу, зміна складу або інформації про засновників) відносно Шаргородської автомобільної школи Товариства сприяння обороні України (код - 02724297) (т. 1 а.с. 38-45).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Згідно зі ст. 1 Закону України Про громадські об`єднання громадське об`єднання - це добровільне об`єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів. Громадське об`єднання за організаційно-правовою формою утворюється як громадська організація або громадська спілка.

Громадська організація - це громадське об`єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи. Громадське об`єднання може здійснювати діяльність зі статусом юридичної особи або без такого статусу. Громадське об`єднання зі статусом юридичної особи є непідприємницьким товариством, основною метою якого не є одержання прибутку.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України Про громадські об`єднання громадські об`єднання утворюються і діють на принципах відсутності майнового інтересу їх членів (учасників).

Відсутність майнового інтересу передбачає, що члени (учасники) громадського об`єднання не мають права на частку майна громадського об`єднання та не відповідають за його зобов`язаннями. Доходи або майно (активи) громадського об`єднання не підлягають розподілу між його членами (учасниками) і не можуть використовуватися для вигоди будь-якого окремого члена (учасника) громадського об`єднання, його посадових осіб (крім оплати їх праці та відрахувань на соціальні заходи) (ч. 6 ст. 3 Закону України Про громадські об`єднання ).

Як підтверджується матеріалами справи Вінницька обласна організація Товариства сприяння обороні України була єдиним засновником Шаргородської автомобільної школи Товариства сприяння обороні України.

Згідно п. п. 8, 9 Прикінцевих та Перехідних положень Закону (в редакції Закону України Про громадські об`єднання № 1593-VII від 04.07.2014 року), місцеві осередки всеукраїнських (міжнародних) громадських організацій, які діяли зі статусом юридичної особи на день введення цього Закону в дію, за рішенням вищого органу управління всеукраїнської (міжнародної) громадської організації зберігають за собою статус юридичної особи після введення цього Закону в дію.

Статути (положення) місцевих осередків всеукраїнських (міжнародних) громадських організацій, які діяли зі статусом юридичної особи на день введення цього Закону в дію, мають бути приведені у відповідність із цим Законом протягом п`яти років з дня введення його в дію.

У разі прийняття вищим органом управління всеукраїнської (міжнародної) громадської організації рішення про припинення своїх місцевих осередків як юридичних осіб правонаступником майна, активів та пасивів таких осередків є відповідна громадська організація.

З дня введення цього Закону в дію спілки громадських організацій (союзи, асоціації, інші об`єднання громадських організацій), легалізовані на день введення цього Закону в дію, визнаються громадськими спілками, утвореними на підставі цього Закону, за якими зберігаються всі права та обов`язки, які вони мали на день введення цього Закону в дію, якщо вони не суперечать цьому Закону.

16.04.2015 року Громадська організація "Товариство сприяння обороні України" (ТСО України)" прийняла Рішення про збереження за Вінницькою обласною організацією ТСО України статусу юридичної особи, що підтверджено Постановою ХІІІ Зїзду ТСО України (т. 2 а.с. 142).

Таким чином, відповідач 1 є окремою юридичною особою, єдиним учасником якої є Громадська організація "Товариство сприяння обороні України", що обумовлено окремими обмеженнями у здійсненні діяльності як місцевого осередку громадської організації.

Істотним для вирішення справи є з`ясування питання щодо статусу Вінницької обласної організації як відокремленого підрозділу відповідача.

В силу вимог ст. 95 ЦК України, відокремленими підрозділами можуть мати статус філії або представництва.

Філії та представництва не є юридичними особами. Відомості про філії та представництва юридичної особи включаються до єдиного державного реєстру.

Однак, Вінницька обласна організація ТСО України має окремий код, внесена до ЄДРПОУ як окрема юридична особа, такий статус підтверджено рішенням ТСО України та статутом обласної організації.

Також, до відомостей у ЄДРПОУ ТСО України не внесено відомостей щодо статусу Вінницької обласної організації як відокремленого підрозділу.

Таким чином, статус Вінницької обласної організації не відповідає критеріям статусу відокремленого підрозділу у розумінні вимог ст. 95 ЦК України.

Положення Статуту Вінницької обласної організації та ТСО України стосовно статусу відповідача 1 як відокремленого підрозділу, суд оцінює як невиконання вимог Прикінцевих та Перехідних положень Закону України Про громадські об`єднання щодо не приведення правовстановлюючих документів у відповідність вимогам Закону.

Тому, положення статутів застосовуються судом в частині, які не суперечать нормам чинного Закону.

Права засновників (учасників) юридичної особи є майновими правами та відповідно до ч.1 ст. 190 ЦК України є майном.

Згідно зі статтями 92, 97 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

За приписами ч. 4 ст. 63 ГК України унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний капітал, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який призначається (обирається) засновником (наглядовою радою такого підприємства у разі її утворення), керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об`єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5 ст. 112 ГК України, підприємством об`єднання громадян, релігійної організації є унітарне підприємство, засноване на власності об`єднання громадян (громадської організації, політичної партії) або власності релігійної організації для здійснення господарської діяльності з метою виконання їх статутних завдань.

Право власності об`єднань громадян реалізують їх вищі статутні органи управління в порядку, передбаченому законом та статутними документами.

Підприємство об`єднання громадян , релігійної організації діє на основі статуту і є юридичною особою, здійснюючи свою діяльність на праві оперативного управління або господарського відання відповідно до вимог цього Кодексу.

Так, пунктом 6.1. Статуту автомобільної школи визначено, що майно автомобільної школи є власністю ТСО України, вартість якого відображається в балансі автомобільної школи. Навчальний заклад володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним Власником - Товариством сприяння обороні України на праві господарського відання згідно з Положенням про порядок володіння, використання і розпорядження майном, що є у власності ТСО України, іншими рішеннями керівних органів ТСО України, Статутом ТСО України, власним Статутом навчального закладу, чинним законодавством України.

Враховуючи вказані приписи законодавства та Статуту автомобільної школи відповідач 2 до прийняття оскаржуваних рішень здійснював діяльність як унітарне підприємство, засноване на власності об`єднання громадян.

Наслідком прийняття оскаржуваних рішень став розподіл майна громадської організації (майнових прав засновника в юридичній особі) серед членів громадської організації, зокрема членів керівних органів, у вигляді часток у статутному капіталі.

Частиною першою ст. 104 ЦК України передбачено припинення юридичної особи результаті реорганізації, зокрема, шляхом перетворення.

За приписами ст. 108 ЦК України перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми. У разі перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов`язки попередньої юридичної особи.

Так, на підставі оскаржуваних рішень та внесених змін до ЄДРЮОФОП затверджено Статут Шаргородської автомобільної школи Товариства сприяння обороні України у новій редакції 2018 року, при цьому внаслідок змін у статутному капіталі відповідача 2 останнє набуло ознак корпоративного підприємства.

Згідно із ч. 5 ст. 63 ГК України корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об`єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

Твердження відповідачів, що організаційно-правова форма відповідача 2 не змінилася внаслідок змін у статутному капіталі ґрунтується на формальному підході щодо незмінності найменування юридичної особи та оцінюється судом критично.

Оскільки, внаслідок внесених змін унітарне підприємство отримало статутний каптал з переліком учасників та поділом на частки, що притаманно ознакам корпоративного підприємства.

При цьому внаслідок розподілу часток статутного капіталу Закладу "Вінницька автомобільна школа Товариства сприяння обороні України" відбулося фактичне перетворення такого закладу у господарське товариство, при цьому зміна організаційно-правової форми відбулася у нетиповий спосіб.

Таким чином, зміна назви організаційної форми у статутних документах та ЄДРПОУ не є визначальною умовою перетворення.

За матеріалами справи такі зміни відбулися внаслідок прийняття оскаржуваних рішень та внесення змін до державного реєстру.

У такий спосіб порушено основоположний принцип статусу унітарного підприємства, яким є громадська організація, а саме неподільність його статутного капіталу.

Тому, суд погоджується з доводами позивача відносно вчинення поза його волею дій з перетворення залежної юридичної особи.

З контексту ч. 1 ст. 106 ЦК України, перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами.

На підставі ч. ч. 2, 5 ст. 145 ГК України, зміна правового режиму майна суб`єкта господарювання здійснюється за рішенням власника (власників) майна у спосіб, передбачений цим Кодексом та прийнятими відповідно до нього іншими законами, крім випадків, якщо така зміна забороняється законом.

Законом можуть бути визначені також інші підстави зміни правового режиму майна суб`єкта господарювання.

Таким чином, зміна обсягу та статусу прав засновника громадського об`єднання, що є майновими правами в розумінні ч. 1 ст. 190 ЦК України, повинно здійснюватись з дотриманням правовстановлюючих документів та норм чинного законодавства.

Разом з тим у відповідності до пп. г п. 4.10.5 Статуту відповідача 1 до компетенції Ради правління Вінницької ОО ТСО України належить приймати рішення про створення, ліквідацію та реорганізацію навчальних закладів, спортивно - технічних клубів, підприємств, комерційних та інших установ та організацій та інших юридичних осіб в межах Вінницької області з обов`язковим попереднім погодженням з Радою Правління Товариства .

Зазначений пункт Статуту обласної організації кореспондується з підп. Ґ п. 5.4.5. Статуту ТСО України, відповідно до якого до компетенції Ради Правління Товариства, зокрема, належить приймати рішення про створення (ліквідацію, реорганізацію) вищих і професійно-технічних навчальних закладів, закладів з підготовки водіїв транспортних засобів, науково- і навчально-методичних центрів (кабінетів), спортивних, спортивно-технічних, авіаційних, промислових, комерційних та інших установ і організацій, а також спільних підприємств, акціонерних товариств, в тому числі з іноземними фірмами, на основі чинного законодавства за рахунок Товариства, затверджувати документи, що регламентують їх діяльність (Статути, положення тощо) та зміни до них.

Тобто, проведена реорганізація відповідача 2 шляхом перетворення потребувала обов`язкового погодження Ради Правління Громадської організації "Товариство сприяння обороні України (ТСО України)".

Як підтверджується матеріалами справ такого погодження з боку Ради Правління позивача не було, що свідчить про неправомірність прийнятого рішення Радою правління Вінницької ОО ТСО України, оформленого протоколом №02 від 12.04.2018 року, про затвердження розміру статутного капіталу відповідача 2 та його розподіл на частки.

Внаслідок прийняття цього рішення хоча і не було безпосередньо порушено майнові права ТСО України, які було порушено саме внаслідок внесення змін до ЄДРПОУ щодо часток у статутному капіталу відповідача 2, однак протиправно обмежено права позивача на прийняття управлінських рішень та його охоронюваний законом та Статутом інтерес.

З огляду на положення Статутів позивача та відповідачів, ТСО України має повноваження на здійснення управління діяльність обласної організації та автомобільної школи в частині основоположних засад діяльності, зокрема перетворення, розпорядження майном, використання коштів, тощо.

Згідно ч. 1 ст. 167 ГК України, корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Володіння корпоративними правами не вважається підприємництвом.

Суд виходить з того, що реалізація права управління є складовою частиною корпоративних прав.

Вказане рішення зборів зачіпає як права позивача щодо здійснення діяльності з управління юридичною особою як членом та керівником такої юридичної особи, так і процедуру прийняття такого рішення, що не можна вважати внутрішньостатутною діяльністю товариства.

З цього питання у своїй практиці ЄСПЛ неодноразово зазначав, що організаційна автономія об`єднань є важливим аспектом свободи, яка захищена статтею 11 Конвенції (рішення від 04 квітня 2017 року у справі Ловрич проти Хорватії , пункт 71). При цьому є законним, щоб держави встановлювали певні мінімальні вимоги щодо ролі та структури керівних органів об`єднання. Завданням органів не є забезпечення дотримання кожної окремої формальності, викладеної у власному статуті об`єднання (пункти 72 та 78 рішення від 08 жовтня 2009 року у справі Тебієті Мухафізе Джемієті та Ісрафілов проти Азербайджану ). Тобто йдеться про мінімальні стандарти регулювання суб`єктивних цивільних прав учасників юридичних осіб, які встановлені законом та відтворюються у статутних документах організації.

Таким чином, юрисдикція суду поширюється на вказані відносини, оскільки вони мають ознаки юридичного спору щодо реалізації членом громадської організації свого права на управління нею та реалізацію ним права здійснювати керування юридичною особою як органом управління (Постанова ВП ВС від 12 січня 2021 року у справі № 127/21764/17).

У цьому випадку позов стосується саме захисту прав позивача на управління громадською організацією, здійснення повноважень органу управління товариства.

Підсумовуючи суд доходить висновку, що реалізація права управління є складовою частиною корпоративних прав, які можуть підлягати окремому судовому захисту.

Верховний Суд наголошує, що позивач звернувся за захистом не своїх прав, а за позицією останнього своїх законних інтересів, оскільки вважає оскарження незаконного дозволу на будівництво своїм прямим обов`язком. Також позивач вважає, що існування в Україні можливих протиправних рішень органів влади свідчить про порушення права громадян на правову державу та демократичне суспільство.

За своїм смисловим навантаженням термін законний інтерес є тотожним охоронюваному законом інтересу , оскільки саме законність обумовлює надання інтересу правової охорони.

Поняття законного (охоронюваного законом) інтересу міститься в рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі № 1-10/2004, згідно з яким поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Ознаки, притаманні законному інтересу, визначені у вже згадуваному рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі № 1-10/2004. Поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який:

а) виходить за межі змісту суб`єктивного права;

б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони;

в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб;

г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права;

д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом;

є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.

Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Розмежовуючи суб`єктивне право, і пов`язаний з ним інтерес, Конституційний Суд України зазначає, що перше є особливим дозволом, тобто дозволом, що відображається у відомій формулі: "Дозволено все, що передбачено у законі", а друге - простим дозволом, тобто дозволом, до якого можна застосовувати не менш відоме правило: "Дозволено все, що не забороняється законом".

Інтерес, навіть перебуваючи під охороною закону чи права, на відміну від суб`єктивного права, не має такої правової можливості, як останнє, оскільки не забезпечується юридичним обов`язком іншої сторони. Законний інтерес відбиває лише легітимне прагнення свого носія до того, що не заборонено законом, тобто тільки його бажання, мрію, потяг до нього, а отже - й не юридичну, а фактичну (соціальну) можливість.

Це прагнення у межах сфери правового регулювання до користування якимось конкретним матеріальним або нематеріальним благом. Відмінність такого блага від блага, яке охоплюється змістом суб`єктивного права, полягає в тому, що користування благом, на яке особа має право, визначається можливістю в рамках закону, а до якого має законний інтерес - без вимог певних дій від інших осіб або чітко встановлених меж поведінки.

Крім того, судом встановлено порушення майнових прав відносно можливості здійснення управління належним позивачу майном, яке закріплено за праві оперативного управління за відповідачем 2.

До внесення оскаржуваних змін, позивача як єдиний учасник відповідача 1 міг одноособово впливати на управління майном автомобільної школи. єдиним учасник5ом якої є Вінницька ОО ТСО України.

Внаслідок збільшення кількості учасників відповідача 2, такий вплив на майнові права суттєво обмежено.

Подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи №915/1674/14 (постанова від 22.01.2021 року).

Звертаючись із позовом, позивач вказував на порушення його майнових прав, які полягають у здійсненні за наслідками прийняття спірного рішення відповідачем своєї діяльності на базі майна позивача, однак як громадського об`єднання не підпорядкованого позивачу.

Учасниками спірних правовідносин є окремі суб`єкти приватного права, зареєстровані як юридичні особи, і предметом позову є оскарження рішення, прийнятого органом юридичної особи - відповідача, позивачем, який не є членом відповідача як громадського об`єднання.

Спори у відповідних правовідносинах є спорами щодо речових прав на майно самостійних юридичних осіб та щодо організаційних відносин у межах створення та діяльності юридичних осіб, що свідчить про належність їх до правовідносин у сфері господарювання.

Отже, позов підлягає задоволенню також внаслідок доведених обставин порушення майнових прав та інтересів ТСО України.

Тому, суд доходить висновку, що Рішення Ради Правління Вінницької ОО ТСО України, оформлене протоколом №02 від 12.04.2018 року прийнято з порушенням наведених положень Статуту ТСО України та вимог ч. 4 ст. 63, ч. ч. 2, 5 ст. 145 ГК України, ст. ст. 104, 106, 112, 190 ЦК України.

Стосовно протиправності оскаржуваного рішення Шаргородської автомобільної школи Товариства сприяння обороні України, оформленого протоколом №1 від 11.04.2018 року, суд зазначає наступне.

Незважаючи на ту обставину, що таке рішення хоча і має дорадчий характер в силу пункту 5.6. Статуту автомобільної школи, однак слугувало підставою в межах поданого пакету документів для проведення оскаржуваної реєстраційної дії: державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи

Дослідивши матеріали реєстраційної справи відповідача 2 судом встановлено, що оскаржуваний запис у ЄДРПОУ внесено на підставі обох оскаржуваних рішень.

Таким чином, прийняття такого рішення потягнуло за собою настання певних правових наслідків у вигляді зміни відомостей про юридичну особу відповідача 2.

Тобто, прийняття зазначеного рішення також порушує права позивача, який є власником усього майна Вінницької обласної організації, в тому числі і корпоративних прав у інших юридичних особах.

Відтак, розподіл часток у статутному капіталі юридичної особи, яка хоча і не створена ТСО України, однак заснована на його майні, єдиними учасником якої є залежна юридична особа, повинно здійснюватися зі згоди та відома ТСО України.

Зазначені оскаржувані рішення, в результаті прийняття яких члени Товариства сприяння обороні України стали власниками Відповідача 2, суперечать ст. 3 Закону України Про громадські об`єднання , позаяк члени (учасники) громадського об`єднання не мають права на частку майна громадського об`єднання, що є окремою достатньою підставою для визнання їх протиправними.

При цьому, статутними документами організацій ТСО України не передбачено створення статутного фонду, визначення його розміру, розподілу на частки.

Таким чином, позивачем підставно подано позов до суду, вимоги позову є доведеними та достатнім чином обґрунтовані, з огляду на протиправність оскаржуваних рішень.

Однак, отримання судового захисту потребують лише порушені права станом на момент звернення до суду, а також лише ті, котрі не можуть бути захищені самостійно позивачем, за відсутності судового втручання у спірні правовідносини.

Тому, суд надає оцінку наявним у справі доказам з приводу скасування Рішення Ради правління Вінницької ОО ТСО України, оформленого протоколом від 12.04.2018 року, ще до пред`явлення позову до суду.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів).

При оцінці наданих сторонами доказів суд враховує, що відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були (висновок Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 21.08.2020 року у справі № 904/2357/20).

Згідно ст. ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

В силу вимог ст. 78 ГПК України, докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 5.4.5. (підп. ж) Статуту ТСО України до його компетенції відноситься відміняти рішення керівних органів Відокремлених підрозділів , у разі, якщо вони суперечать Статуту або рішенням виборних керівних органів Товариства.

13.03.2019 року Рішенням Ради Правління Громадської організації Товариство сприяння обороні України (ТСО України) відмінено рішення Ради Правління Вінницької обласної організації Товариства сприяння обороні України від 12.04.2018 року (т. 1 а.с. 174-177).

Однак, судом надано правову оцінку статусу відповідача як окремої юридичної особи, а не відокремленого підрозділу.

Позивач не може заперечувати саме такий статус з огляду на ухвалене рішення про збереження за Вінницькою обласною організацією статусу юридичної особи.

Аналіз правових норм, котрі регулюють зазначені питання та висновки суду наведені вище.

Таким чином, ухвалене позивачем рішення щодо самостійного скасування Рішення Ради Правління Громадської організації Товариство сприяння обороні України (ТСО України) , з посиланням на п. 5.4.5. (підп. ж) Статуту ТСО України не є належним доказом припинення дії такого оскаржуваного рішення.

Крім того, 14.02.2019 року Рішенням Ради Правління Вінницької обласної організації Товариства сприяння обороні України було скасовано власне оскаржуване рішення від 12.04.2018 року, що підтверджено Протоколом позачергового засідання Ради Правління Вінницької ОО ТСО України (т. 1 а.с. 168-173).

Однак, відповідно до підп. ґ пункту 4.9.7. Статуту обласної організації Вінницька обласна організація ТСО України відміна рішень Ради Правління належить до виключної компетенції Правління.

Рада Правління не уповноважена скасовувати самостійно ухвалені рішення.

Тому, скасування власного рішення Радою Правління не створює правових наслідків, оскільки прийнято не уповноваженим органом.

Крім того, внаслідок прийняття описаних рішень як позивачем, так і відповідачем 1 не внесено зміни до ЄДРПОУ, що свідчить про відсутність доказів відновлення порушених прав ТСО України.

Вимога позивача про визнання недійсними оскаржуваних рішень має відмінну правову природу від вчинення дій, направлених на припинення дії цих рішень шляхом їх скасування.

Оскільки, встановлюючи недійсність рішення суд перевірятиме їх правомірність на момент прийняття.

Отже, дана обставина не позбавляє позивача можливості вимагати саме судового захисту своїх прав.

Можливість застосування запропонованих позивачем способів судового захисту здійснюється з урахуванням висновків Верховного Суду щодо необхідності визначення ефективних способів судового захисту прав особи, котра звернулася до суду.

Великою Палатою Верховного Суду неодноразово звернуто увагу на необхідності аналізу забезпечення ефективного способу захисту прав при вирішенні питання стосовно визнання недійсними довіреностей як односторонніх правочинів (Постанова ВП ВС від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц).

Суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно:

по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а

по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (далі - державна реєстрація) - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи.

Отже, факт державної реєстрації є лише офіційним визнанням на державному рівні обставин існування певних вже здійснених юридичних актів та вчинків.

Державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а лише засвідчує вже набуте особою право власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації (відповідний висновок міститься у Постанові КГС ВС від 24 січня 2020 року № 910/10987/18).

Записи, що містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати змісту первинних документів, на підставі яких проведені реєстраційні дії.

У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, котрі містяться у документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії.

Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Законодавчо визначені способи захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Устименко проти України" Судом констатовано, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Таким чином, ключовими принципами статті 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

Згідно із ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому у рішенні у справі "Пантелеєнко проти України" Європейським судом з прав людини зазначено, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так самовстановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними (рішення Європейського cуду з прав людини у справі "Дорани проти Ірландії").

В свою чергу у рішенні по справі "Каіч та інші проти Хорватії" Європейським cудом з прав людини вказано, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права

Отже, держава несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 236 ГПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом

Згідно із ч. 1 ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

У п. 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02).

Крім того, слід враховувати, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних (п. 35 рішення Європейського суду з прав людини від 13.05.1980 в справі "Артіко проти Італії", п. 32 рішення від 30.05.2013 в справі "Наталія Михайленко проти України").

Тобто, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування

Таким чином захист порушених прав та інтересів особи, що звернулась до суду підлягає здійсненню у світлі дотримання принципів встановлених ст. 6 Конвенції, ключовим з яких принцип верховенства права, реалізація якого здійснюється судом із урахування сукупності встановлених обставин справи та норм законодавства, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами спору.

При цьому, визначальним в даному аспекті є ефективний захист порушених прав та інтересів особи, такий захист, який за наслідком прийняття судом рішення, як процесуального інструменту захисту, забезпечить їх відновлення.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, громадських формувань" визначено, що державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (далі - державна реєстрація) - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об`єднання, професійної спілки, її організації або об`єднання, політичної партії, організації роботодавців, об`єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу-підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.

Державний реєстратор юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - державний реєстратор) - особа, яка перебуває у трудових відносинах з суб`єктом державної реєстрації, нотаріус (стаття 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, громадських формувань").

Змістом статті 6 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, громадських формувань" передбачено повноваження державного реєстратора згідно з якими він, зокрема, проводить реєстраційну дію (у тому числі з урахуванням принципу мовчазної згоди) за відсутності підстав для зупинення розгляду документів та відмови у державній реєстрації шляхом внесення запису до Єдиного державного реєстру; веде Єдиний державний реєстр; веде реєстраційні справи.

Подання документів для державної реєстрації за змістом статті 14 наведеного вище Закону здійснюється заявником (засновник (засновники) або уповноважена ними особа - у разі подання документів для державної реєстрації створення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, в розумінні абзацу 1 пункту 8 частини першої статті 1 Закону).

Водночас статтею 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" встановлено спростовувану презумпцію відомостей, оголошених в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (ЄДР).

Особа, яка вважає своє право чи інтерес порушеними через подання та внесення до ЄДР недостовірних відомостей може вимагати їх захисту через корегування відомостей ЄДР та відображенні в ЄДР відповідних дійсних відомостей у спосіб, що забезпечить ефективне відновлення та захист її порушених прав та інтересів, зокрема, шляхом скасування запису в ЄДР (пункт 2 частини першої статті 25 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань").

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 25 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі, зокрема, судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, а також що надійшли в електронній формі від суду щодо:

- визнання повністю або частково недійсними рішень засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу;

- скасування реєстраційної дії/запису в Єдиному державному реєстрі.

Приписами наведених положень Закону зазначені саме ті способи захисту порушених прав, за допомогою яких ці права учасники можуть захистити та відновити у спірних корпоративних відносинах.

Окремо слід відмітити, що серед наведеного переліку способів захисту, які визначає ст. 25 Закону, не передбачено підстав вчинення реєстратором реєстраційних дій з метою захисту прав позивача унаслідок скасування самою юридичною особою своїх рішень.

Правовою підставою таких змін у ЄДРПОУ є виключно судове рішення.

Таким чином, відновлення порушених прав позивача, на переконання суду, можливе саме шляхом визнання недійсним Рішення загальних зборів трудового колективу відповідача 2, оформленого протоколом Вінницької ОО ТСО України №02 від 12.04.2018 року, а також шляхом скасування внесених записів до державного реєстру на підставі оскаржуваних рішень, визнаних судом недійсними.

З урахуванням правових висновків Верховного Суду, ефективними способами захисту прав позивача у даному випадку будуть способи, визначені ст. 25 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань .

Суд також не вважає помилковим обрання обох способів захисту прав позивача, оскільки відображення у ЄДРПОУ лише відомостей щодо скасування прийнятих рішень не матиме наслідком автоматичного відновлення попередніх записів, що може вплинути на чинність протиправного запису.

Також, позивач не має права самостійно ініціювати внесення змін до відомостей про відповідачів, котрі є самостійними юридичними особами.

Можливість застосування таких способів захисту прав позивача, як скасування запису є державному реєстрі випливає з положень ст. 2 ГПК України в аспекті мети ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб; завдань господарського судочинства, які превалюють над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі; ст. 4 ГПК України щодо права на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Можливість застосування таких способів захисту порушених прав як скасування записів про державну реєстрацію, внесення змін до державного реєстру підтверджено Великою Палатою Верховного Суду у справі № 909/1294/15 від 01.10.2019 року, тому суд вважає обраний позивачем спосіб захисту належним та ефективним.

Рішення суб`єкта державної реєстрації прав на державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Держаного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію.

Тому належним способом захисту прав або інтересів позивача у такому разі є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію (Постанова ВП ВС від 29.05.2019 р. у справі №367/2022/15 ц).

Отже, на основі ч.1 ст. 2, ч. 2 ст. 5 ГПК, суд вважає за доцільне застосувати ефективні способи захисту прав позивача.

Суд розмежовує визначені ст. 25 Закону про державну реєстрацію способи внесення змін до реєстру внаслідок скасування реєстраційної дії або запису в Єдиному державному реєстрі.

Зокрема, перший спосіб підлягає застосуванню у випадку доведення протиправності та оспорення компетенції та самого рішення державного реєстратора, як безпосереднього учасника спірних правовідносин.

У свою чергу, запис у ЄДРПОУ підлягає скасуванню, у випадку коли його вчинення ґрунтується на незаконних рішення чи приватного суб`єкта (неналежній правовій підставі), на основі яких вчинено запис, що дійсно мало місце за матеріалами даної справи.

Таким чином, у даному випадку вимоги щодо внесення змін до державного реєстру шляхом скасування запису про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу Шаргородської автомобільної школи Товариства сприяння обороні України (зміна статутного або складеного капіталу, зміна складу або інформації про засновників) в ЄДРПОУ є похідними, випливають із задоволення основної вимоги про визнання недійсними обох відповідачів.

Отже, задоволення позову, на переконання суду сприятиме повному та ефективному захисту порушених прав позивача, сприятиме вирішенню спору за результатом розгляду однієї судової справи та не створюватиме потреби у повторному зверненні до суду.

Відповідно до ч. 4 ст. 191 ГПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Таким чином, подані відповідачами заяви про визнання узгоджуються з позицією суду щодо протиправності оскаржуваних рішень.

Отже, суд задовольняє позовні вимоги у повному обсязі.

З приводу розподілу судових витрат, суд вважає за доцільне призначити окреме судове засідання згідно ч. 8 ст. 129 ГПК України, враховуючи письмові заяви відповідачів у відзивах стосовно надання доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу після винесення судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 3, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42, 45, 73-80, 86, 91, 113, 118, 123, 126, 129, 232, 233, 236-238, 240-242, 326, 327 ГПК України, суд -

У Х В А Л И В:

1. Позов Громадської організації "Товариство сприяння обороні України" (ТСО України)" (проспект Перемоги, 52/2 , м. Київ, 03057, код 00014611) задовольнити повністю.

2. Визнати недійсними рішення Загальних зборів трудового колективу Шаргородської автомобільної школи Товариства сприяння обороні України (вул. Героїв Майдану, 294, м. Шаргород, Вінницька обл., 23500, код 02724297), оформлене Протоколом №1 від 11.04.2018 року Загальних зборів трудового колективу Шаргородської автомобільної школи Товариства сприяння обороні України.

3. Визнати недійсним Рішення Ради Правління Вінницької обласної організації Товариства сприяння обороні України (вул. Визволення, 2 м. Вінниця, 21050, код 02725256), оформлене Постановою №02 від 12.04.2018 року про затвердження розміру статутного капіталу, прийняття засновників, розподілу між засновниками статутного капіталу, затвердження статуту у новій редакції Шаргородської автомобільної школи Товариства сприяння обороні України (вул. Героїв Майдану, 294, м. Шаргород, Вінницька обл., 23500, код - 02724297).

4. Скасувати запис №11741050027000278 від 05.05.2018 року у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про державну реєстрацію змін до установчих документів юридичної особи (зміна статутного або складеного капіталу, зміна складу або інформації про засновників) - Шаргородська автомобільна школа Товариства сприяння обороні України (вул. Героїв Майдану, 294, м. Шаргород, Вінницька обл., 23500, код - 02724297) .

5. Видати накази після набранням судовим рішенням законної сили.

6. Призначити судове засідання з приводу розподілу судових витрат на 05.10.2021 року о 11:30 год.

7. Встановити сторонам строк подачі доказів щодо розміру понесених судових витрат, заперечень щодо понесених стороною витрат, клопотань про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, до 01.10.2021 року включно.

8. Копію рішення направити учасникам справи рекомендованим листом з повідомлення про вручення поштового відправлення та засобами електронного зв`язку за наступними адресами karmannikov.ua@ukr.net, oblasttsou@ukr.net..

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити рішення суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі апеляційної скарги до Північно - західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Вінницької області.

Повне судове рішення складено 20 вересня 2021 р.

Суддя Міліціанов Р.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (проспект Перемоги, 52/2 , м. Київ, 03057)

3 - відповідачу 1 Вінницької обласної організації Товариства сприяння обороні України (вул. Визволення, 2, м. Вінниця, Вінницька область, 21050)

4 - відповідачу 2 Шаргородській автомобільній школі Товариства сприяння обороні України (вул. Героїв Майдану, 294, м. Шаргород, Вінницька область, 23500)

5 - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

6 - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2