Рішення

від 15.09.2021 по справі 910/8393/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.09.2021Справа № 910/8393/21 Господарський суд міста Києва у складі судді Андреїшиної І.О., за участю секретаря судового засідання Березовської С.В., розглянувши матеріали господарської справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОГ КАРД" (43010, м. Луцьк, вул. Кременецька, 38, код ЄДРПОУ 42264086)

до Державного підприємства "Сервісно-видавничий центр" (04080, м. Київ, вул. Нижньоюрківська, 6, код ЄДРПОУ 25286486)

про стягнення 2 198 007,92 грн,

Представники учасників судового процесу:

Від позивача: Григор`єва Н.В.

Від відповідача: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ВОГ КАРД" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Державного підприємства "Сервісно-видавничий центр" про стягнення заборгованості за договором поставки № 98 від 18.03.2020 у розмірі 2 198 007, 92 грн, з яких: 1 999 741, 50 грн основного боргу, 21 045, 29 грн трьох відсотків річних, 84 986, 23 грн інфляційних втрат та 92 234, 90 грн пені.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 31.05.2021 залишив позов без руху, надав строк для усунення недоліків позову у встановлений спосіб.

14.06.2021 до суду від позивача засобами поштового зв`язку надійшли матеріали на виконання вимог ухвали суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.06.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/8393/21. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження з викликом сторін; підготовче засідання призначено на 14.07.2021.

Через відділ діловодства суду 12.07.2021 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він останній зазначає, що він не одноразово звертався з листами до Державної фіскальної служби України, Державної податкової служби України, Державної митної служби України та Міністра фінансів України з приводу погашення заборгованості. Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що докладає всіх зусиль щодо розрахунку з контрагентами за поставлені товари чи надані послуги, а отже відсутня вина відповідача в порушенні зобов`язань за договором № 98 від 18.03.2020.

У судовому засіданні 12.07.2021 суд на місці ухвалив залучити відзив на позовну заяву до матеріалів справи, відомості про дану процесуальну дію занесено до протоколу судового засідання.

У підготовчому засіданні 12.07.2021 присутніми представниками учасників судового процесу надано усні пояснення щодо можливості закриття підготовчого провадження та про призначення справи до розгляду по суті.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.07.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 11.08.2021.

У судовому засіданні 11.08.2021 судом на підставі ч. 5 ст.183 ГПК України оголошено перерву на 15.09.2021.

14.09.2021 через відділ діловодства суду відповідачем подано клопотання про відкладення розгляду справи.

Представник позивача у судовому засіданні 15.09.2021 підтримав заявлені позовні вимоги.

Відповідач участь свого представника у засідання суду 15.09.2021 не забезпечив, про дату та час судового розгляду повідомлявся належним чином.

15.09.2021 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

18 березня 2020 року між Державним підприємством "Сервісно-видавничий центр" (далі - відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю ВОГ КАРД (далі - позивач) укладено договір № 98.

Згідно з п.1.1. договору предметом договору є бензин автомобільної марки А-95-Євро-5 у кількості 288000л. літрів та дизельне паливо Євро-5 50400л. літрів по талонах/скетч-картках (надалі - паливо).

За умовами п.1.2. договору постачальник зобов`язується поставити покупцю паливо в порядку та на умовах визначених договором, а покупець зобов`язується в порядку та на умовах визначених договором прийняти паливо та оплатити його.

Відповідно до п.2.1. договору покупець замовляє необхідну йому кількість і вид палива шляхом оформлення заявки, які надаються постачальнику будь-яким зручним для нього способом.

Паливо відпускається партіями згідно поданих покупцем заявок. Партією вважається кількість палива, оформлена однією товарною накладною. Реалізація палива відбувається шляхом підписання уповноваженими сторін товарної накладної, акту прийому-передачі і отримання покупцем талону (бланку-дозволу)/скетч-картки на отримання палива (п.п. 2.2., 2.3. договору).

Згідно з п. 2.5. договору визначено, що право власності на паливо переходить до покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін накладної і отримання покупцем талонів.

Відповідно до п. 3.1. договору загальна ціна цього договору 7 769 880,00 грн, в тому числі ПДВ 1294980,00 грн.

Згідно з п. 3.2. після підписання товарної накладної та акта прийому-передачі, отримання покупцем талонів на паливо, вартість палива для покупця є незмінною. продавець зобов`язується забезпечити схоронність палива та надати покупцю всю кількість палива згідно отриманих талонів.

Розрахунки проводяться шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника зазначений у договорі, на підставі оформленої належним чином видаткове накладної та виставленого рахунку, підписаної уповноваженими представниками, протягом 30 банківських днів з дня отримання талонів (п.5.2 договору).

Для обчислення платежу і здійснення покупцем оплати постачальник повинен оформити рахунок-фактуру з зазначенням об`єму та виду палива, ціни та суми ПДВ (п.5.3. договору).

Відповідно до п.8.5. договору за порушення покупцем грошових зобов`язань, останній сплачує постачальнику подвійну облікову ставку НБУ за увесь час користування грошовими коштами, який обраховується з моменту невчасного виконання зобов`язання.

Згідно з п. 12.1. договору цей договір набирає чинності з моменту його укладання та діє до 31.12.2020 рою включно, а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором.

На виконання умов договору позивачем поставлено, а відповідачем прийнято партії палива:

- партія від 28.10.2020 на суму 299 994,00 грн, що підтверджується видатковою накладною №271735 від 28.10.2020 та актом приймання - передачі №5 від 28.10.2020;

- партія від 23.11.2020 на суму 699 933,50 грн, що підтверджується видатковою накладною №283126 від 23.11.2020 та актом приймання - передачі №6 від 23.11.2020;

- партія від 11.12.2020 на суму 999 814,00 грн, що підтверджується видатковою накладною №293222 від 11.12.2020 та актом приймання - передачі №7 від 11.12.2020.

Всього на загальну суму 1 999 741,50 грн.

На поставлене паливо постачальником виставлено покупцю рахунки - фактури на оплату, зокрема, №9622 від 27.10.2020, №7435 від 23.11.2020 та №3388 від 11.12.2020.

Позивач у позовній заяві зазначає, що в порушення умов договору, отримані партії палива не оплачені Державним підприємством "Сервісно-видавничий центр" та заборгованість відповідача за отримане паливо становить 1 999 741,50 грн.

15 лютого 2021 року за вих. №1502/1 позивач надіслав вимогу відповідачу щодо сплати заборгованості, однак, остання залишилася без відповіді та задоволення.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач порушив зобов`язання з своєчасної оплати поставленого палива, визначених в п. п. 1.2, 5.2., 6.2. договору, у зв`язку з чим має сплатити 3% річних у розмірі 21 045, 29 грн, інфляційні втрати у розмірі 84 986, 23 грн та 92 234, 90 пені.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частинами першою та другою статті 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Договір, укладений між сторонами, є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Судом встановлено, що постачальником в період з жовтня 2020 по грудень 2020 було поставлено покупцю партії палива на загальну суму 1 999 741,50 грн, що підтверджується видатковими накладними, зокрема, №271735 від 28.10.2020, №283126 від 23.11.2020, №293222 від 11.12.2020, копії яких містяться в матеріалах справи.

Судом встановлено, що вказана у видаткових накладних продукція була отримана уповноваженими особами відповідача, факт прийняття товару підтверджено особистим підписом уповноваженої особи відповідача в графі отримав .

Таким чином позивач виконав свої договірні зобов`язання за даними договорами у повному обсязі, поставивши вчасно, обумовлений у вказаному договорі товар, а саме бензин автомобільної марки А-95-Євро-5 у кількості 288000л. літрів та дизельне паливо Євро-5 50400л. літрів по талонах/скетч-картках.

На вимогу виконання умов договору позивачем виставлено відповідачу рахунки - фактури на оплату, зокрема, №9622 від 27.10.2020, №7435 від 23.11.2020 та №3388 від 11.12.2020 на загальну суму 1 999 741,50 грн.

Проте відповідач не виконав свої договірні зобов`язання, не оплатив отримані партії палива та заборгованість відповідача за отримане паливо становить 1 999 741,50 грн.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВОГ КАРД" та Державним підприємством "Сервісно-видавничий центр" підписано та скріпленого печатками двосторонній акт звірки взаєморозрахунків по договору за період з 18.03.2020 по 14.05.2021, в якому зазначено, що станом на 14 травня 2021 року заборгованість відповідача перед позивачем становить 1 999 741,50 грн.

Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі №910/1389/18.

Таким чином, факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 1 999 741,50 грн, належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, а тому позовні вимоги про стягнення боргу у розмірі 1 999 741,50 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Твердження відповідача щодо відсутності його вини в порушенні зобов`язань за договором № 98 від 18.03.2020, оскільки центральними органами виконавчої влади не виконані фінансові зобов`язання перед підприємством, суд визнає помилковими та необґрунтованими, оскільки матеріали справи не містять фінансових документів чи інших належних та допустимих доказів, які б свідчили про неспроможність сплатити відповідачем заборгованість за поставлені партії палива. Долучені відповідачем до матеріалів справи листи до Державної фіскальної служби України, Державної податкової служби України, Державної митної служби України та Міністра фінансів України з приводу погашення заборгованості не є належними доказами неспроможності оплати обумовленої кількості палива.

Крім того, у зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем грошових зобов`язань, позивач просить суд стягнути з відповідача, окрім суми основного боргу, також пеню у розмірі 92 234, 90 грн, 3% річних у розмірі 21 045, 29 грн та збитки від інфляції у розмірі 84 986, 23 грн.

Під час розгляду справи, у судових засіданнях представник відповідача просив зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, зокрема, розмір нарахованої позивачем пені.

З огляду на заявлене усне клопотання відповідача, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з статтею 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Системний аналіз приписів статей 551 ЦК України, 233 ГК України свідчить, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання господарським судом оцінки поданим учасниками справи доказам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій.

Отже, вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим з огляду на інтереси сторін, які заслуговують на увагу, ступінь виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначність прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідність розміру пені наслідкам порушення, негайне добровільне усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 914/2202/18 від 12.09.2019 у справі № 910/10427/18, від 11.09.2019 у справі №905/2149/18, від 06.09.2019 у справі № 914/2252/18, від 27.09.2019 у справі № 923/760/16.

Дослідивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, суд зазначає, що відповідачем не доведено існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, тому підстави для зменшення розміру суми пені відсутні.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п.8.5. договору за порушення покупцем грошових зобов`язань, останній сплачує постачальнику подвійну облікову ставку НБУ за увесь час користування грошовими коштами, який обраховується з моменту невчасного виконання зобов`язання.

Приймаючи до уваги вищенаведені приписи Цивільного кодексу України, перевіривши здійснений позивачем розрахунок, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 92 234, 90 грн.

Щодо стягнення 3% річних та втрат від інфляції.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до частини 2 статті 251 ЦК України терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина 2 статті 252 ЦК України).

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Згідно з частиною 1 статті 255 ЦК України, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Щодо втрат від інфляції, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При цьому індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Вказана позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 № 904/7401/16.

Суд перевірив надані позивачем розрахунки та встановив, що заявлені до стягнення суми 3 % річних та інфляційного збільшення є арифметично правильними та обґрунтованими.

Отже вимоги позивача визнаються судом повністю обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії ). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини Серявін та інші проти України (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Відповідно до частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 233, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Державного підприємства "Сервісно-видавничий центр" (04080, м. Київ, вул. Нижньоюрківська, 6, код ЄДРПОУ 25286486) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОГ КАРД" (43010, м. Луцьк, вул. Кременецька, 38, код ЄДРПОУ 42264086) основну суму боргу у розмірі 1 999 741 (один мільйон дев`ятсот дев`яносто дев`ять тисяч сімсот сорок одна) грн 50 коп., пеню у розмірі 92 234 (дев`яносто дві тисячі двісті тридцять чотири) грн 90 коп., 3% річних у розмірі 21 045 (двадцять одна тисяча сорок п`ять) грн 29 коп., інфляційні втрати у розмірі 84 986 (вісімдесят чотири тисячі дев`ятсот вісімдесят шість) грн 23 коп. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 32 970 (тридцять дві тисячі дев`ятсот сімдесят) грн 12 коп.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 21.09.2021

Суддя І.О. Андреїшина