Постанова

від 16.09.2021 по справі 923/404/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2021 року

м. Київ

Справа № 923/404/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранця О. М. - головуючого, Кібенко О. Р., Мамалуя О. О.,

за участю секретаря судового засідання Низенко В. Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Господарського суду Херсонської області

у складі судді Гридасова Ю. В.

від 16 листопада 2020 року

та на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Поліщук Л. В., Аленіна О. Ю., Лавриненко Л. В.

від 26 квітня 2021 року

у справі за позовом ОСОБА_1

до: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Славія , 2) ОСОБА_2 , 3) Товариства з обмеженою відповідальністю ЕКО-ФРЕШ-ФРУТ ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-1: 1) ОСОБА_3 , 2) ОСОБА_4 , 3) ОСОБА_5 ,

про визначення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників товариства

за участю представників:

від позивача: Черниша О. В., Муляра А. М.

від відповідача-1: Юріної А. Р.

від відповідача-2: Юріної А. Р.

від відповідача-3: Юріної А. Р.

від третьої особи-1: Юріної А. Р.

від третьої особи-2: Юріної А. Р.

від третьої особи-3: Юріної А. Р.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Херсонської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Славія , ОСОБА_2 та Товариства з обмеженою відповідальністю ЕКО-ФРЕШ-ФРУТ , в якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 29 липня 2020 року просив:

1) визначити розмір статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Славія (далі по тексту - Товариство) у розмірі 830 000 грн;

2) визначити розмір статутного капіталу Товариства та розміри часток учасників Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Славія у наступних частках:

- за ОСОБА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Московським РВ УМВС України в місті Києві 24 червня 1999 року, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки фізичної особи-платника податків: НОМЕР_2 , право власності на частку в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Славія (ідентифікаційний код юридичної особи 31652463) у розмірі 51% статутного капіталу, що становить 423 300,00 грн;

- за ОСОБА_2 , зареєстрованою за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки фізичної особи-платника податків: НОМЕР_3 , право власності на частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Славія у розмірі 19% статутного капіталу, що становить 157 700,00 грн;

- за ОСОБА_4 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки фізичної особи-платника податків: НОМЕР_4 , право власності на частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Славія у розмірі 15% статутного капіталу, що становить 124 500,00 грн;

- за ОСОБА_3 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки фізичної особи-платника податків: НОМЕР_5 , право власності на частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Славія у розмірі 15% статутного капіталу, що становить 124 500,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 послався на те, що він з серпня 2010 року є учасником Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Славія із розміром внеску до статутного капіталу цього Товариства 423 300,00 грн, що складає 51 % від розміру статутного капіталу Товариства у сумі станом на момент набуття позивачем цієї частки 830 000,00 грн. Проте згідно з рішенням загальних зборів учасників Товариства від 13 серпня 2013 року його частка у статутному капіталі Товариства була безпідставно зменшена, а на підставі рішення загальних зборів учасників Товариства від 16 серпня 2014 року він був протиправно виключений зі складу учасників Товариства. За твердженням позивача зазначені рішення є незаконними, оскільки були прийняті на загальних зборах учасників Товариства, що відбулися з порушенням порядку їх скликання та проведення: без повідомлення позивача про дату, час, місце проведення та порядок денний зборів, за відсутності позивача чи належним чином уповноваженого його представника на зборах та за відсутності необхідного кворуму зборів.

2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.

Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма Славія створене у 2001 році. Згідно з редакцією статуту Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Славія , затвердженою протоколом загальних зборів учасників Товариства № 26/11 від 26 листопада 2007 року, статутний фонд Товариства становив 830 000,00 грн, єдиним учасником Товариства була ОСОБА_2 , частка якої у статутному капіталі Товариства складала 100 %.

За твердженням позивача у позовній заяві у 2010 році він став учасником Товариства з обмеженого відповідальністю Агрофірма Славія , що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та пунктом 4.6. статуту Товариства з обмеженого відповідальністю Агрофірма Славія у редакції, затвердженій рішенням загальних зборів учасників Товариства, оформленим протоколом № 13/08-7 від 13 серпня 2010 року. Свою частку у статутному капіталі Товариства у розмірі 51%, що складає 423 000,00 грн, він набув у результаті відступлення цієї частки йому іншим учасником товариства - ОСОБА_2 , яка у момент такого відступлення була єдиним учасником Товариства. Рішення про це відступлення частки було оформлене протоколом загальних зборів учасників Товариства з обмеженого відповідальністю Агрофірма Славія № 13/08-7 від 13 серпня 2010 року.

Одночасно 13 серпня 2010 ОСОБА_2 відступила також: частку у розмірі 15%, що у грошовому виразі становить 124 500,00 грн, на користь ОСОБА_4 ; частку у розмірі 15 %, що у грошовому виразі становить 124 500,00 грн, на користь ОСОБА_3 , залишивши за собою частку у розмірі 19%, що у грошовому виразі становить 157 700,00 грн. Рішенням загальних зборів учасників Товариства з обмеженого відповідальністю Агрофірма Славія , оформленим протоколом від 13 серпня 2010 року, були затверджені відповідні зміни до статуту Товариства та 17 серпня 2010 року була здійснена їх державна реєстрація.

15 серпня 2013 року відбулися загальні збори учасників Товариства з обмеженого відповідальністю Агрофірма Славія , на яких були присутні:

- ОСОБА_2 , яка станом на дату проведення зазначених зборів володіла часткою у статутному капіталі Товариства у розмірі 19%, що становило 157 700,00 грн,

- ОСОБА_4 , який станом на дату проведення зазначених зборів володів часткою у статутному капіталі Товариства розмірі 15%, що становило 124 500,00 грн,

- представник учасника Товариства ОСОБА_3 , який станом на дату проведення зазначених зборів володів часткою у статутному капіталі Товариства розмірі 15%, що становило 124 500,00 грн, на підставі довіреності - ОСОБА_2 ,

- представник учасника Товариства ОСОБА_1 , який станом на дату проведення зазначених зборів володів часткою у статутному капіталі Товариства розмірі 51%, що становило 423 300,00 грн, на підставі довіреності - ОСОБА_5 .

На зазначені збори учасників Товариства також була запрошена та була присутня на зборах ОСОБА_6 .

На зазначених зборах, що відбулися 15 серпня 2013 року, були прийняті рішення, оформлені протоколом № 15/08-2013 від 15 серпня 20103 року. Зокрема учасники Товариства вирішили:

- прийняти до складу учасників (засновників) товариства ОСОБА_6 ;

- відступити частки учасників Товариства ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 у розмірі по 15% кожний, внаслідок чого ОСОБА_6 набула частку у статутному капіталі Товариства у розмірі 30%; частка ОСОБА_2 залишилась у розмірі 4%;

- збільшити статутний капітал Товариства до 3 384 300,00 грн шляхом внесення учасниками Товариства матеріальних цінностей, а саме: ОСОБА_2 - на суму 1 111 300,00 грн, ОСОБА_3 - на суму 16 500,00 грн, ОСОБА_6 - на суму 1 443 000,00 грн та здійснити новий розподіл часток учасників Товариства таким чином: ОСОБА_2 - 36% (1 269 000,00 грн) статутного капіталу Товариства; ОСОБА_3 - 4% (141 000,00 грн); ОСОБА_1 - 12% (423 300,00 грн); ОСОБА_6 - 48% (1 692 000,00 грн);

- змінити юридичну адресу Товариства та внести відповідні зміни до статуту Товариства.

На зазначених загальних зборах учасників Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Славія від імені ОСОБА_1 діяв ОСОБА_5 на підставі довіреності від 08 серпня 2013 року, згідно з якою ОСОБА_1 як учасник Товариства уповноважив ОСОБА_5 бути своїм представником на загальних зборах учасників Товариства з усіх без винятку питань, які будуть внесені до порядку денного: визначати порядок денний загальних зборів, підписувати від його імені необхідні протоколи, в тому числі з питань подальшої діяльності вищевказаного товариства, з правом вирішального голосу, правом підписання протоколів цих зборів, вимагати розгляду поставлених питань на зборах учасників, брати участь в управлінні справами товариства, одержувати інформацію про його діяльність та діяльність генерального директора товариства та вирішувати усі інші необхідні питання, які надані ОСОБА_1 як засновнику (учаснику) цього товариства згідно зі статутом, без права продажу чи відступлення належної йому частки в статутному капіталі товариства.

04 листопада 2013 року позивач скасував зазначену довіреність, надіславши відповідне повідомлення ОСОБА_5

16 серпня 2014 року відбулися загальні збори учасників Товариства з обмеженого відповідальністю Агрофірма Славія , на яких були прийняті рішення, оформлені протоколом № 1, а саме про:

- виключення зі складу учасників Товариства ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_6 на підставі поданих ними заяв про виключення зі складу учасників Товариства;

- введення до складу учасників Товариства нового учасника - Товариства з обмеженою відповідальністю ЕКО-ФРЕШ-ФРУТ ;

- зменшення статутного капіталу Товариства до 830 000,00 грн;

- розподіл часток у статутному капіталі таким чином: ОСОБА_2 - 50%, що складає 415 000,00 грн, статутного капіталу Товариства та Товариство з обмеженою відповідальністю ЕКО-ФРЕШ-ФРУТ - 50%, що становить 415 000,00 грн статутного капіталу Товариства;

- визначення нового місцезнаходження Товариства;

- затвердження змін до статуту Товариства;

- призначення директором товариства ОСОБА_4 .

У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Херсонської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Славія , ОСОБА_2 та Товариства з обмеженою відповідальністю ЕКО-ФРЕШ-ФРУТ , в якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 29 липня 2020 року просив:

1) визначити розмір статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Славія у розмірі 830 000 грн;

2) визначити розмір статутного капіталу та розміри часток учасників Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Славія , право власності на частку в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Славія у наступних частках:

- за ОСОБА_1 51% статутного капіталу, що становить 423 300,00 грн;

- за ОСОБА_2 19% статутного капіталу, що становить 157 700,00 грн;

- за ОСОБА_4 15% статутного капіталу, що становить 124 500,00 грн;

- за ОСОБА_3 15% статутного капіталу, що становить 124 500,00 грн.

3. Короткий зміст оскаржуваних рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх прийняття.

Господарський суд Херсонської області рішенням від 16 листопада 2020 року, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 26 квітня 2021 року, у задоволенні позову відмовив повністю.

Місцевий господарський суд виходив з того, що позивач не довів факт набуття ним у 2010 році спірної частки у статутному капіталі Товариства у розмірі 51 % статутного капіталу Товариства на підставі відповідного цивільно-правового правочину, матеріали справи не містять доказів розрахунку позивача за отриману ним від іншого учасника Товариства частку у статутному капіталі Товариства, а також не містять договору дарування зазначеної частки, укладеного у належній письмовій формі.

Відмовивши у задоволенні позовних вимог про визначення розміру часток у статутному капіталі Товариства за учасниками Товариства, суди відмовили і у задоволенні позовної вимоги про визначення розміру статутного капіталу Товариства у розмірі 830 000,00 грн.

Суд апеляційної інстанції погодився із зазначеним висновком місцевого господарського суду, а також відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визначення розмірів часток у статутному капіталі Товариства інших учасників Товариства ( ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 ) виходив з того, що учасники господарського товариства не вправі звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших учасників господарського товариства та самого товариства поза відносинами представництва, позивач не надав доказів на підтвердження повноважень на звернення до суду з вимогою про визнання за іншими учасниками Товариства права власності на частку у статутному капіталі Товариства.

Також суд апеляційної інстанції, врахувавши висновки Верховного Суду, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 02 липня 2019 року у справі № 48/340, виходив з того, що позовна вимога про визнання за учасниками Товариства права власності на частки у статутному капіталі Товариства не відповідає належним та ефективним способам захисту, а задоволення такого позову не призведе до відновлення порушеного права позивача.

Разом з цим суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що місцевий господарський суд помилково визнав нікчемним договір, за яким, як стверджує позивач, він набув право власності на спірну частку, оскільки такого договору матеріали справи не містять. Проте за висновком суду апеляційної інстанції зазначений помилковий висновок суду першої інстанції не вплинув на законність та обґрунтованість висновків по суті спору про відмову у задоволенні позовних вимог.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги.

У касаційній скарзі позивач - ОСОБА_1 просить скасувати рішення Господарського суду Херсонської області від 16 листопада 2020 року та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 26 квітня 2021 року, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.

Як на підстави касаційного оскарження судових рішень скаржник послався на пункти 1 та 4 абзацу першого частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та зазначав про те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували та порушили норми матеріального та процесуального права, а саме:

- підпункт в пункту 3 частини першої статті 282 Господарського процесуального права України, не врахували висновок Верховного Суду щодо застосування цієї норми, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б. За твердженням позивача суди попередніх інстанцій не надали правового обґрунтування його доводам про необхідність застосування до спірних правовідносин частини першої статті 206, частини першої статті 208 та статті 328 Цивільного кодексу України щодо презумпції правомірності правочину, про необхідність застосування до спірних правовідносин висновків Верховного Суду щодо застосування цих норм матеріального права, викладених у постановах від 23 січня 2018 року у справі № 203/2612/13-ц, від 19 червня 2018 року у справі № 5023/3905/12, від 18 червня 2020 року у справі № 909/61/19;

- пункт 6 частини четвертої статті 238 Господарського процесуального права України, не врахували висновок Верховного Суду щодо застосування цієї норми, викладений у постанові Верховного Суду від 06 вересня 2018 року у справі № 914/2422/17. За твердженням позивача суди попередніх інстанцій в порушення зазначеної норми процесуального права та висновків Верховного Суду не застосували до спірних правовідносин частину першу статті 206, частину першу статті 208 та статтю 328 Цивільного кодексу України, не навели в оскаржуваних рішенні та постанові мотиви їх незастосування;

- статтю 147 Цивільного кодексу України та статтю 53 Закону України Про господарські товариства , не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування цих норм, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 01 жовтня 2019 року у справі № 909/1294/15 та від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16. За твердженням позивача суди всупереч зазначених висновків щодо необхідності дослідження підстав набуття позивачем частки у статутному капіталі Товариства та укладення відповідного цивільно-правового правочину не дослідили та не встановили правочин, на підставі якого позивачу була відступлена частка у статутному капіталі Товариства, не встановили який саме правочин був укладений;

- частину четверту статті 75 Господарського процесуального права України, не врахували висновок Верховного Суду щодо застосування цієї норми, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17. За твердженням позивача суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що факти, встановлені у рішенні Херсонського міського суду від 06 березня 2017 року у справі № 766/9871/16-ц, зокрема про те, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 був укладений договір відступлення частки у статутному капіталі Товариства у розмірі 51%, ОСОБА_7 був прийнятий до складу учасників Товариства та до Статуту Товариства були внесені відповідні зміни, не є преюдиційними, залишили поза увагою те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 ці факти не заперечували, а навпаки визнали, подавши до суду позовну заяву про визнання недійсним зазначеного договору відступлення частки.

Також скаржник посилається на те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду було ухвалене неповноваженим складом суду, оскільки було ухвалене суддею, який вже розглядав справу № 923/876/16 з тим же самим складом учасників, з тих самих підстав та на підставі тих самих доказів, а заявлений позивачем відвід був необґрунтовано відхилений. За твердженням позивача зазначене є відповідно до пункту 2 частини першої статті 310 Господарського процесуального кодексу України обов`язковою підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Відповідачі та треті особи у відзиві на касаційну скаргу просять відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Позиція Верховного Суду

7. Оцінка аргументів учасників справи і висновків місцевого господарського суду та суду апеляційної інстанцій.

Верховний Суд, обговоривши доводи учасників справи, викладені у касаційній скарзі та у відзиві на касаційну скаргу, дослідивши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

7.1. Щодо вирішення спору по суті.

Відповідно до статті 113 Цивільного кодексу України господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками.

Господарські товариства можуть бути створені у формі повного товариства, командитного товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерного товариства.

Згідно з частиною третьою статті 80 Господарського кодексу України Товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний капітал, поділений на частки, і несе відповідальність за своїми зобов`язаннями тільки своїм майном.

За змістом частини першої статті 114 Цивільного кодексу України учасником господарського товариства може бути фізична або юридична особа.

У розмінні наведених норм учасник господарського товариства - це особа (фізична або юридична), яка має частку у статутному капіталі вже створеного товариства.

Учасник господарського товариства, звертаючись до суду з позовом про визначення розміру статутного капіталу товариства та розміру (розмірів) частки (часток) учасника (учасників) товариства та обґрунтовуючи позов порушенням його корпоративних прав, має довести наявність у нього корпоративних прав учасника товариства, зокрема обставини того, що він є учасником товариства, навести та довести підстави набуття ним частки у статутному капіталі товариства у заявленому в позові розмірі.

Як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, частка у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю є неспоживаною річчю та може бути об`єктом права власності. Підставою для переходу права власності на частку в статутному капіталі до третьої особи та, відповідно, припинення права власності учасника на таку частку з набуттям його третьою особою, є спрямований на відчуження частки договір, вчинений учасником товариства та іншою особою оплатно або безоплатно.

Суди попередніх інстанцій встановили, що позивач в обґрунтування обставин наявності у нього частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Славія у розмірі 51%, що становить 423 300,00 грн, послався на те, що цю частку він набув на підставі договору про відступлення (відчуження) частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Славія , укладеного між ним та ОСОБА_2 , яка у момент такого відступлення була єдиним учасником товариства.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 116 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній станом на 13 серпня 2010 року - дату, зазначену позивачем як дату набуття ним частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Славія ) учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом, здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом.

Згідно з частиною першою статті 147 Цивільного кодексу України та частиною першою статті 53 Закону України Про господарські товариства (у редакціях цих законів, чинних станом на 13 серпня 2010 року - дату, зазначену позивачем як дату набуття ним частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Славія ) учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства.

Передбачене зазначеними нормами відступлення учасником товариства з обмеженою відповідальністю частки у статутному капіталі товариства, є відчуженням частки. Таке відчуження потребує волевиявлення особи, яка відчужує частку, й особи, яка приймає частку у власність.

Відступлення (відчуження) частки не є самостійним непоіменованим видом договору, оскільки воно відбувається шляхом укладання договору купівлі-продажу, міни, дарування тощо. Такий договір може укладатися в усній або письмовій формі залежно від вимог чинного законодавства України та статуту товариства. Недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Аналогічний висновок Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 147 Цивільного кодексу України та частини першою статті 53 Закону України Про господарські товариства викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16, у якій учасниками справи є ОСОБА_1 та Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма Славія , тобто особи, які учасниками у цій справі № 923/404/20, що переглядається. Правовідносини у справі № 923/876/16 також, як і у цій справі № 923/404/20, стосуються ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Славія щодо частки ОСОБА_1 у статутному капіталі зазначеного Товариства.

Як встановили суди попередніх інстанцій за змістом пояснень позивача по суті спору у цій справі укладений між ним та ОСОБА_2 договір відступлення (відчуження) частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Славія був оформлений у письмовій формі, за своїм змістом є договором купівлі-продажу та був виконаний у момент його укладення. Також позивач послався на те, що факт укладення цього правочину, на підставі якого він набув право власності на частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Славія , встановлений у рішенні Херсонського міського суду Херсонської області від 06 березня 2017 року у справі № 766/9871/16-ц та є преюдиційним для розгляду цієї справи.

Дослідивши та перевіривши зазначені доводи позивача, а саме: підстави набуття позивачем частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Славія у розмірі 51 %, обставини укладення між позивачем та ОСОБА_2 у 2010 році договору відступлення (відчуження) частки, суди попередніх інстанцій встановили, що матеріали справи не містять зазначеного договору, а також доказів проведення позивачем оплати позивачем або іншого виду розрахунку за придбання частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Славія у розмірі 51 %.

Досліджуючи обставини щодо можливого безоплатного переходу у власність позивача частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Славія у розмірі 51%, суди попередніх інстанцій правильно виходили з такого.

Відповідно до частини першої статті 717 Цивільного кодексу України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

За змістом частини третьої 3 статті 719 Цивільного кодексу України договір дарування майнового права укладається у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми цей договір є нікчемним.

Отже закон передбачає обов`язкову письмову форму договору дарування майнового права. За змістом наведених норм закону договір дарування частки (корпоративних прав) у статутному капіталі товариства має вчинятися у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми цей договір є нікчемним. Письмова форма договору дарування частки може вважатися дотриманою, зокрема, якщо волевиявлення сторін викладено у заяві учасника на ім`я товариства та протоколі загальних зборів учасників товариства за умови, що у цих документах зазначено про безоплатність передачі частки і протокол містить підписи обох сторін правочину (дарувальника і обдаровуваного).

Аналогічний висновок Верховного Суду щодо застосування статті 717 та частини третьої 3 статті 719 Цивільного кодексу України викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16.

Однак, як встановили суди попередніх інстанцій та уже зазначалося вище по тексту цієї постанови, у матеріалах справи відсутній договір відступлення (відчуження) частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Славія у розмірі 51 %, укладений між позивачем та ОСОБА_2 у 2010 році у письмовій формі, на існування якого посилається позивач.

Не містять матеріали справи і рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Славія , оформленого відповідним протоколом, а також заяви позивача на ім`я Товариства про вступ до Товариства в якості учасника, які відповідно до зазначеного вище висновку Верховного Суду у своїй сукупності давали б можливість встановити підставу набуття позивачем частки у статутному капіталі зазначеного Товариства та визначити правову природу укладеного правочину.

Крім того, відповідно до позиції позивача, викладеної у його поясненнях, заявах та скаргах, наявних у матеріалах справи, позивач вважає, що ним був укладений саме договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства, тобто оплатний правочин, позивач заперечує факт укладення ним договору дарування.

Також, надіючи оцінку доводам позивача про те, що обставини укладення правочину, на підставі якого він набув право власності на частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Славія , є встановленими Херсонським міським судом Херсонської області у рішенні від 06 березня 2017 року у справі № 766/9871/16-ц та є преюдиційним для розгляду цієї справи, суди попередніх інстанцій встановили такі обставини.

Херсонський міський суд Херсонської області розглядав справу № 766/9871/16-ц за позовом ОСОБА_8 до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Славія , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання недійсним договору відступлення частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Славія у розмірі 51%, що в грошовому еквіваленті складає 423 300,00 грн, на підставі якого ОСОБА_1 був прийнятий до складу учасників зазначеного товариства.

За результатом розгляду зазначеного позову Херсонський міський суд Херсонської області рішенням від 06 березня 2017 року у справі № 766/9871/16-ц відмовив у задоволенні позову. При цьому у мотивувальній частині цього рішення суд встановив, що у 2010 році ОСОБА_2 здійснила розпорядження часткою у розмірі 100 відсотків у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Славія , відступивши, зокрема 51 відсоток цієї частки, що в грошовому виразі складає 423 300,00 грн, ОСОБА_1 . У подальшому на підставі договору про відступлення частки в товаристві у розмірі 51 відсотків ОСОБА_1 був прийнятий до складу учасників Товариства та внесені зміни до статуту Товариства, затверджені рішенням загальних зборів Товариства, оформленим протоколом загальних зборів учасників № 13/08-7 від 13 серпня 2010 року, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи, або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже за змістом частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України учасники господарського процесу звільненні від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої господарської, цивільної чи адміністративної справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, в якому відповідні обставини зазначені як установлені.

Водночас відповідно до частини сьомої статті 75 Господарського процесуального кодексу України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді іншої справи.

Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи (висновок Верховного Суду, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17).

Надавши оцінку доводам позивача щодо преюдиційності зазначених обставин, встановлених Херсонським міським судом Херсонської області у рішенні від 06 березня 2017 року у справі № 766/9871/16-ц, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що ці обставини не мають преюдиціального значення для розгляду цієї справи, оскільки Херсонський міський суд Херсонської області, відмовляючи у задоволенні позову, не встановлював конкретний вид договору, за яким у 2010 році відбулось відчуження (відступлення) спірної частки у розмірі 51%, статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Славія на користь ОСОБА_1 , не надавав правову оцінку договору.

З огляду на зазначені встановлені судами фактичні обставини справи Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що позивач не довів належними та допустимими доказами факт набуття ним у 2010 році спірної частки у статутному капіталі Товариства у розмірі 51 % статутного капіталу Товариства на підставі відповідного цивільно-правового правочину, з огляду на що суди правильно та обґрунтовано відмовили у задоволенні позовної вимоги в частині визначення розміру частки позивача у розмірі 51 % у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Славія .

Враховуючи те, що факт набуття позивачем частки у статутному капіталі Товариства є недоведеним, не доведеним є і факт набуття та наявності у позивача корпоративних прав у Товаристві з обмеженою відповідальністю Агрофірма Славія . Як наслідок позивач не довів порушення його корпоративних прав при зверненні з позовом у цій справі, які б підлягали судовому захисту, що є окремою самостійною підставою для відмови у задоволенні усіх заявлених позивачем вимог.

З огляду на викладене Верховний Суд не перевіряє та не надає оцінку іншим висновкам судів попередніх інстанцій, викладеним в оскаржуваних рішенні та постанові, що стосуються решти позовних вимог.

7.2. Оцінка доводів касаційної скарги.

Щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій підпункту в пункту 3 частини першої статті 282 Господарського процесуального права України та не врахування висновку Верховного Суду щодо застосування цієї норми, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б.

Як вбачається зі змісту касаційної скарги (уточненої) зазначені доводи скаржника фактично зводяться до неправильного застосування судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин норм матеріального права, зокрема частини першої статті 206, частини першої статті 208 та статті 328 Цивільного кодексу України щодо презумпції правомірності правочину, та до неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування цих норм, викладених у постановах від 23 січня 2018 року у справі № 203/2612/13-ц, від 19 червня 2018 року у справі № 5023/3905/12, від 18 червня 2020 року у справі № 909/61/19.

Однак, здійснивши аналіз правовідносин у зазначених справах, Верховний Суд дійшов висновку про те, що правовідносини у зазначених справах не є подібними правовідносинам у цій справі. Так, зокрема правовідносини у справах № 203/2612/13-ц та № 5023/3905/12 взагалі не мають характер корпоративних, предмет, підстави та суб`єктний склад у цих справах є іншими, ніж у цій справі, а також ці справи відрізняються від цієї справи № 923/404/20, що переглядається, і за фактичними обставинами, оскільки у зазначених справах факт укладення договору та його правова природа були встановлені. Натомість у цій справі, № 923/404/20, що переглядається, суди встановили факт відсутності правочину.

Крім того Верховний Суд зазначає про те, що у постанові Верховного Суду від 18 червня 2020 року у справі № 909/61/19 відсутні висновки щодо застосування частини першої статті 206, частини першої статті 208 та статті 328 Цивільного кодексу України, на які послався скаржник.

Щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій пункту 6 частини четвертої статті 238 Господарського процесуального права України та не врахування висновку Верховного Суду щодо застосування цієї норми, викладеного у постанові Верховного Суду від 06 вересня 2018 року у справі № 914/2422/17.

Зазначені доводи скаржника також фактично зводяться до неправильного застосування судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин норм матеріального права, зокрема частини першої статті 206, частини першої статті 208 та статті 328 Цивільного кодексу України. Однак постанова Верховного Суду від 06 вересня 2018 року у справі № 914/2422/17, на висновки у якій послався скаржник, не містить висновків щодо застосування зазначених норм матеріального права. Не містить зазначена постанова також і висновку як такого щодо застосування пункту 6 частини четвертої статті 238 Господарського процесуального права України. У постанові наведене лише цитування зазначеної норми процесуального права.

Щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій статті 147 Цивільного кодексу України та статті 53 Закону України Про господарські товариства , не врахування висновків Верховного Суду щодо застосування цих норм, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 01 жовтня 2019 року у справі № 909/1294/15 та від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16.

Як вбачається з оскаржуваних позивачем судових рішень суди попередніх інстанцій відповідно до частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України врахували висновки Верховного Суду, викладені у зазначених постановах Верховного Суду, та у відповідності до цих висновків встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення спору у цій справі, зокрема обставини щодо ненабуття позивачем частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Славія , дійшли правильного висновку про недоведення позивачем обставин набуття ним спірної частки у статутному капіталі Товариство та правильно вирішили спір по суті, про що зазначалось вище у пункті 7.1. цієї постанови.

Щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій частини четвертої статті 75 Господарського процесуального права України, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування цієї норми, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17.

Зазначені доводи скаржника спростовуються змістом оскаржуваних судових рішень, які містять посилання на висновки Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 75 Господарського процесуального права України, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17. Наведене свідчить про те, що суди попередніх інстанцій врахували зазначені висновки Верховного Суду та відповідно до цих висновків надали оцінку обставинам, встановленим Херсонським міським судом Херсонської області у рішенні від 06 березня 2017 року у справі № 766/9871/16-ц, про що зазначалось вище у пункті 7.1. цієї постанови.

Щодо зазначеної позивачем підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

В обґрунтування цієї підстави касаційного оскарження судових рішень скаржник посилається на те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду було ухвалене неповноваженим складом суду, оскільки було ухвалене суддею, який вже розглядав справу № 923/876/16 з тим же самим складом учасників, з тих самих підстав та на підставі тих самих доказів, а заявлений позивачем відвід був необґрунтовано відхилений. За твердженням позивача зазначене відповідно до пункту 2 частини першої статті 310 Господарського процесуального кодексу України є обов`язковою підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до частини першої статті 35 Господарського процесуального кодексу України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо: 1) він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання, або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі; 3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; 4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи; 5) є інші обставини, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді.

Водночас за змістом частини третьої статті 38 Господарського процесуального кодексу України відвід повинен бути вмотивованим.

Однак, як правильно встановили суди попередніх інстанцій, позивач у заяві про відвід судді Гридасова Ю. В. не навів жодної підстави, передбаченої частиною першою статті 35 Господарського процесуального кодексу України, а усі доводи заявника, наведені у заяві про відвід судді, фактично зводилися до незгоди з ухваленим Господарським судом Херсонської області у складі судді Гридасова Ю. В. судовим рішенням у справі № 923/876/16.

У зв`язку з цим місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, правильно послався на положення частини четвертої статті 35 Господарського процесуального кодексу України, яка передбачає, що незгода сторони з процесуальними рішеннями судді не може бути підставою для відводу. З огляду на викладене місцевий господарський суд правильно та обґрунтовано відмовив у задоволенні заяви позивача про відвід судді Гридасова Ю. В.

Верховний Суд не вбачає порушень норм процесуального права при постановленні місцевим господарським судом ухвали від 18 травня 2020 року про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Гридасова Ю. В. у цій справі № 923/404/20.

З огляду на викладене, враховуючи те, що доводи скаржника не знайшли свого підтвердження, наведені позивачем у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судових рішень є необґрунтованими, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення слід залишити без змін, як такі, в яких було ухвалене правильне по суті спору рішення, однак з підстав, викладених у цій постанові.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи те, що наведені позивачем у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1 та 4 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, є необґрунтованими, ухвалені судами попередніх інстанцій оскаржувані рішення про відмову у задоволенні позову є правильними та законними, Верховний Суд не вбачає підстав для скасування оскаржуваних рішення Господарського суду Херсонської області від 16 листопада 2020 року та постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 26 квітня 2021 року.

9. Судові витрати.

Зважаючи на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, cуд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Херсонської області від 16 листопада 2020 року та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 26 квітня 2021 року у справі № 923/404/20 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді О. Кібенко

О. Мамалуй