Постанова

від 16.09.2021 по справі 629/549/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2021 року

м. Харків

справа №629/549/20

провадження №22ц/818/3940/21

Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Тичкової О.Ю.,

суддів - Маміної О.В., Пилипчук Н.П.,

за участю секретаря судового засідання Сабельнік Б.В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Комунальна установа Панютинський психоневрологічний інтернат ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - Харківська обласна рада, Лозівська міська рада Харківської області,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунальної установи Панютинський психоневрологічний інтернат на рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 30 березня 2021 року в складі судді Мицик С.А.,

У С Т А Н О В И В:

У лютому 2020 року представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом , після уточнення якого 10.04.2020 року ( т.1 а.с. 92 - 105) просила встановити безстроковий та безоплатний земельний сервітут від домоволодіння АДРЕСА_1 до домоволодіння АДРЕСА_2 , що знаходиться у праві постійного користування землею КУ Панютинський психоневрологічний інтернат , право власності на яку належить Харківській обласній раді, що розташована у Харківській області, м. Лозова, смт Панютине, для права проходу та проїзду на автомобілі. Також просила усунути перешкоди в користуванні власністю, а саме: знести паркан, який незаконно встановлено відповідачем по межі земельної ділянки, по АДРЕСА_2 ; демонтаж тепломережі, яка проходить по земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_2 ; демонтаж воріт, які перекривають проїжджу частину вулиці до домоволодіння АДРЕСА_2 . Крім того, просила стягнути з відповідача на користь позивача понесені нею витрати по справі.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що ОСОБА_1 є власницею 1/2 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 ( надалі Будинок) та земельної ділянки загальною площею 0,15 га з кадастровим номером 6311045400:01:0102:0017, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. З двох боків по АДРЕСА_2 належна позивачці земельна ділянка межує з землею КУ Панютинський психоневрологічний інтернат , з тильної сторони межує з земельною ділянкою АДРЕСА_3 , фасад домоволодіння та земельної ділянки виходить на проїжджу частину АДРЕСА_2 , та навпроти через дорогу знаходиться земля Панютинського психоневрологічного інтернату. До осені 2019 року позивачка з членами своєї родини мала безперешкодний доступ (прохід та проїзд на автомобілі) до свого місця проживання, по проїжджій частині АДРЕСА_4 . На початку грудня 2019 року КУ Панютинський психоневрологічний інтернат встановив паркан та ворота, перекривши заїзд на АДРЕСА_4 і відгородив земельну ділянку, належну позивачу, тим самим повністю закрив доступ до приватної власності та постійного місця проживання. Позивачка та її чоловік неодноразово зверталися до керівництва інтернату з проханнями не обмежувати право власності, володіння, користування, та надати їм можливість проходу та проїзду на автомобілі по проїжджій частині вулиці до домоволодіння, але вони на зустріч не йдуть і далі чинять перешкоду в доступі до житлового приміщення, мотивуючи це тим, що дорога, по якій вони раніше проходили та проїжджали на автомобілі до домоволодіння, знаходиться у власності Харківської обласної ради, та в праві постійного користування КУ Панютинський психоневрологічний інтернат . За фактом недопуску до домоволодіння позивачка та її чоловік зверталися до органів поліції, звідки надійшла відповідь з пропозицією звернутися до суду за захистом своїх прав. Зазначила, що проїжджа частина вулиці не може перебувати у когось в приватній власності, оскільки це автомобільний шлях загального користування. Позивач також зверталася до Лозівської міської ради Харківської області для вирішення вказаного питання, проте їй було запропоновано проходити до житла зі сторони АДРЕСА_3 , проте з АДРЕСА_3 не облаштований тротуар та дорога для проходу та проїзду автомобіля, земельна ділянка, через яку їхній сім`ї запропоновано добиратися до свого будинку, захаращена бур`яном та на ній мається котлован для будівництва і сміттєзвалище. Позивачка є інвалідом 3 групи та може в будь-який момент потребувати медичної допомоги, наразі її чоловік не може відвезти її до лікарні, проїзд карети швидкої допомоги по вказаній вулиці також є неможливим. Після звернень позивачки та її сім`ї Лозівською міською радою був зроблений висновок, згідно якого порушення дійсно існують, та рекомендовано відповідачу розглянути можливість викупу житлового будинку позивача, розглянути можливість доступу позивача до будинку до моменту організації під`їзду з АДРЕСА_3 . Нічого з рекомендацій зроблено не було. Також є звіт представника уповноваженого Верховної Ради з прав людини, яким встановлено порушення з боку відповідача та рекомендовано відповідачу вирішити питання по обміну житла і усунути перешкоди. Згідно відповіді виконавчого комітету ЛМР, планова вартість робіт по влаштуванню під`їзду до будинку позивача зі сторони АДРЕСА_3 становить 126648 грн., проте кошторисом міського бюджету не передбачено видатків на проведення вказаних робіт, у зв`язку з чим виконання робіт неможливе. На території земельної ділянки знаходиться гараж позивачки з виїздом на АДРЕСА_4 , який є нерухомим майном, перенесення його на іншу земельну ділянку неможливе без його знецінення, тому позивачка наполягає саме на проїзді по АДРЕСА_4 , щоб була можливість ставити автомобіль до гаражу. Наразі автомобіль позивачки припаркований не в гаражі, а далеко за межами будинку та гаражу, що також створює незручності. Згідно відповіді виконавчого комітету Лозівської міської ради Харківської області від 27.01.2020 автомобільна дорога не може бути у когось в приватній власності або приватизована, тому відповідач не мав права перешкоджати проїжджати по ній автомобілю позивача до її будинку та гаражу. Зазначила, що потреби позивача не можуть бути задоволені у менш обтяжливий спосіб ніж встановлення сервітуту.

26.03.2021 року представник позивачки надала письмові пояснення в яких уточнила позовні вимоги та просила: встановити безстроковий та безоплатний земельний сервітут на відрізок проїзної АДРЕСА_4 , з західної сторони земельної ділянки АДРЕСА_1 до земельної ділянки АДРЕСА_2 , який складає 85 м у довжину та 9 м в ширину; усунути перешкоди в користуванні власністю, зобов`язавши відповідача знести паркан, встановлений ним по межі земельної ділянки буд. АДРЕСА_4 , та демонтувати ворота, які перекривають відрізок проїзної вулиці до домоволодіння АДРЕСА_4 ( т.1 а.с. 194)

Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 30 березня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено. Встановлено безособовий, безстроковий та безоплатний земельний сервітут на земельну ділянку правокористувача Комунальної установи Панютинський психоневрологічний інтернат (ЄДРПОУ 03189647), власником якої є Харківська обласна рада, а саме на відрізку проїзної АДРЕСА_4 , з західної сторони земельної ділянки домоволодіння АДРЕСА_1 до земельної ділянки домоволодіння АДРЕСА_2 , який складає 85 метрів у довжину та 9 метрів в ширину, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і.п.н. 2647701049, для проходу та проїзду велосипедом, автомобілем чи іншими видами транспорту. Зобов`язано КУ Панютинський психоневрологічний інтернат знести паркан, встановлений нею по межі земельної ділянки буд. АДРЕСА_4 , та демонтувати ворота, які перекривають відрізок проїзної вулиці до домоволодіння АДРЕСА_4 . Стягнуто з КУ Панютинський психоневрологічний інтернат на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1681,60 грн.

Судове рішення мотивоване тим, що для позивача виявилось неможливим добровільно укласти договір земельного сервітуту з відповідачем, про що свідчать звернення позивача, залишені без задоволення відповідачем. Позивачу було запропоновано власними силами та за власний кошт організувати під`їзд до території домоволодіння через земельну ділянку по АДРЕСА_3 , вільну від забудови, несформовану, яка тривалий час не використовується, захаращена бур`янами та сміттям, на якій мається виритий котлован з бетонними блоками та засмічений колодязь. Згідно показань свідків через існування колодязю, прокладення дороги через вказану земельну ділянку неможливо через ймовірність зсувів ґрунту. Викладене свідчить про покладення на позивача індивідуального та надмірного тягаря. З часу виникнення спірних правовідносин (з грудня 2019) та станом на 30.03.2021 позивачу не надано жодної підтримки та допомоги органом місцевого самоврядування (як було зазначено в листі виконавчого комітету Лозівської міської ради Харківської області від 20.11.2019 №5468/02-13-11) в організації під`їзду до території домоволодіння через земельну ділянку по АДРЕСА_3 . Посилаючись на п. 4 ст. 83 Земельного кодексу України (далі ЗК України), суд першої інстанції дійшов висновку, що приватизація відрізку проїзної вулиці від домоволодіння по АДРЕСА_1 , до перехрестя з АДРЕСА_5 , що є автомобільним шляхом загального користування, який не підлягає приватизації, відбулася в порушення вимог діючого законодавства України, чим було порушено право позивача та її сім`ї на мирне володіння своїм майном. Позивачка не оспорювала приватизацію відповідачем вказаної земельної ділянки. Посилаючись на рішення ЄСПЛ від 06 листопада 2008 року у справі Ісмаїлов проти Росії суд першої інстанції вважав, що при задоволенні позовних вимог у даному спорі не буде порушено право відповідача, гарантоване ст. 1 Першого протоколу Конвенції, оскільки таке втручання у право передбачено законом і здійснюється згідно із законом; переслідує легітимну мету, яка полягає у відновленні порушеного права; забезпечує справедливий баланс між загальними інтересами суспільства, пов`язаними з дотриманням декларованого та гарантованого законом права кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також прав звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу з однієї сторони та фундаментальними правами окремої особи з другої сторони. Суд дійшов висновку, що позивачка довела, що не може задовольнити свої та своєї сім`ї потреби щодо користування земельної ділянкою у інших спосіб, аніж шляхом встановлення земельного сервітуту щодо суміжної земельної ділянки, намагалася вирішити питання земельного сервітуту на договірній основі, однак її пропозиції відхилялися. Разом з тим, суд вважав за можливе встановити безособовий (з боку користування таким земельним сервітутом) спосіб, обґрунтовуючи це тим, що при використанні власної земельної ділянки в подальшому, правом проходу чи проїзду можуть користуватись і інші особи, як наприклад, члени сім`ї позивача, знайомі, особи що надають медичні послуги, послуги по будівництву тощо. А тому визначення судом особового земельного сервітуту тільки на ім`я позивача може унеможливити в подальшому виконання даного рішення суду.

Не погодившись з рішенням суду директор КУ Панютинський психоневрологічний інтернат (далі - КУ ППІ) подав апеляційну скаргу, якою просить скасувати рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 30 березня 2021 року і ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити; стягнути зі ОСОБА_1 на користь КУ Панютинський психоневрологічний інтернат понесені витрати на правову допомогу у розмірі 5000 грн. та судовий збір у розмірі 2522,40 грн.

Апеляційна скарга обгрунтована тим, що оскаржуване рішення суду є незаконним і необгрунтованим; приймаючи до уваги неналежні докази позивача, судом проігноровано докази відповідача. Апелянт опікується правами та інтересами своїх підопічних, зокрема, на приватність та лікарську таємницю, дотримання яких досягається відгородженням території інтернату - суцільної земельної ділянки, яка не має перетинів будь-якими вулицями та проїзними частинами. При цьому земельна ділянка позивачки виокремлена. Судом не взято до уваги, що позивачем не надано доказів звернення до КУ ППІ з пропозицією встановлення будь-яких сервітутів, що свідчить про відсутність підстави для звернення до суду. Закон вимагає від позивача надання суду доказів на підтвердження того, що нормальне використання своєї власності неможливо без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки. При цьому, слід довести, що задоволення потреб позивача неможливо здійснити яким-небудь іншим способом. Задовольняючи позов суд залишив поза увагою інтереси відповідача та не зважив на порушення його прав, а також прав мешканців інтернату. Матеріали справи не містять доказів того, що запропонований позивачкою земельний сервітут є найменш обтяжливим для користувача земельної ділянки, щодо якої він встановлюється. З ухваленого рішення неможливо зрозуміти, як саме, від якої точки треба відраховувати встановлені рішенням суду 85 метрів в довжину та 9 метрів в ширину. Також в ході судового розгляду не було визначено у яких розмірах земельної ділянки треба встановити сервітут, чи не будуть порушуватися права власника (користувача) земельної ділянки, де встановлюється сервітут; будь-яких розрахунків саме щодо такої довжини та ширини сервітуту матеріали справи не місять, в судовому засіданні сторона позивача такі розміри не заявляла, прохальна частина позовної заяви теж не містить такої площі, а отже суд запропонував такі межі сервітуту самостійно. Судова земельно-технічна експертиза по справі не проводилася. Крім того, складовою встановлення земельного сервітуту має бути план земельної ділянки. Користування сервітуарієм чужою земельною ділянкою без відповідної технічної документації та без визначення на місцевості меж дії земельного сервітуту не є можливим, а отже рішення суду неможливо виконувати. Судом першої інстанції було проігноровано вимоги закону щодо необхідності відповідної документації із землеустрою. Надані свідками пояснення апелянт вважає неналежним доказом неможливості господарського використання позивачем своєї земельної ділянки, оскільки вони були допитані за клопотанням позивача, є її знайомими і родичами, а отже суд має ставитися до їх показів критично. Крім того, встановлення таких фактів потребує спеціальних знань, якими допитані свідки не володіють. Апелянт також звертає увагу, що власник іншої частини будинку, в якому мешкає позивач, з пропозицією про встановлення земельного сервітуту не зверталась, а отже має можливість використовувати належну їй земельну ділянку без встановлення обмежень для чужої власності. Апелянт вважає, що звертаючись з даним позовом про встановлення обмеження на чужу земельну ділянку, позивач реалізує найменш затратний для себе спосіб, замість облаштування доступу до свого домоволодіння через АДРЕСА_3 .

Апелянт вважає, що суд вийшов за межі позовних вимог, зробивши висновок щодо приватизації земельної ділянки в порушення вимог діючого законодавства України, оскільки таке питання не було предметом розгляду у цій або в будь-яких інших судових справ. При цьому, КУ ППІ отримало земельну ділянку в постійне користування у 2000 році, а позивачка приватизувала свою у 2018 році, і не могла не знати, що принаймні з 2000 року інтернат - це суцільна земельна ділянка, обнесена парканом, і будь-яка проїзна частина там відсутня. Зобов`язання інтернату демонтувати ворота ставить під загрозу збереження майна установи, особистих речей її мешканців і персоналу, а також призведе до зниження контролю над мешканцями, які мають психічні розлади.

Також апелянт звертає увагу, що при визначенні умов сервітуту необхідно враховувати витрати власника (володільця) земельної ділянки щодо утримання території і т. ін. в частині тієї площі, на якій встановлюється земельний сервітут, тож у даному випадку сервітут не може бути безоплатним. Також він не може бути загальним, оскільки йдеться про земельну ділянку психоневрологічного інтернату, а отже сервітут не повинен розповсюджуватися на необмежене коло осіб.

Позивачем надано відзив на апеляційну скаргу, яку вона просить залишити без задоволення, а рішення суду - без змін; стягнути з відповідача на користь позивача понесені нею судові витрати, пов`язані з розглядом справи судом апеляційної інстанції.

Відзив обґрунтовано тим, що мотиви та підстави, зазначені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, в той час як рішення суду першої інстанції постановлене у відповідності до вимог чинного законодавства України, враховуючи всі фактичні обставини справи, в межах наданих суду повноважень; судом вірно застосовано норми процесуального і матеріального права, в повному обсязі з`ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення цивільних правовідносин, доведено та всебічно обґрунтовано їх в своєму рішенні, надано належну оцінку всім доказам, наявним у справі, ґрунтуючись на повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності.

Посилаючись на Типове положення про психоневрологічний інтернат позивач вказує, що за добросовісного виконання відповідачем своїх функцій не може бути жодної загрози а ні навколишнім, а ні підопічним інтернату. Встановлений відповідачем паркан має заввишки лише 1,4 м, замість визначених 2 м, і навіть його відповідач міг встановити так, щоб оминути проїзд до ділянки позивача, не порушуючи при цьому а ні її прав, а ні прав мешканців інтернату. Посилання відповідача на те, що його земельна ділянка є суцільною і не має перетинів будь-якими вулицями та проїзними частинами - не відповідає дійсності, оскільки на кадастровому плані земельної ділянки №6311045400:01:002:0031 та на Публічній кадастровій карті України чітко видно, що земельна ділянка перетинається проїзною вулицею, яка проходить біля належної позивачу земельної ділянки. Також про це чітко вказано у відповіді Виконавчого комітету Лозівської міської ради Харківської області на адвокатський запит.

Також позивач зазначає, що хоча, як вказує апелянт, земельна ділянка і була придбана нею у 2018 році, однак фактично вона користувалась нею з 2008 року, про що свідчить доданий до матеріалів справи акт про проживання її чоловіка та показання свідків, і весь цей час вони безперешкодно користувались цією проїзною вулицею. Межі сервітуту були визначені не судом самостійно, а виходячи з розрахунку, наданого позивачем через свого представника в судовому засіданні, який міститься в матеріалах справи. Даючи показання, свідки давали присягу і були попереджені про кримінальну відповідальність за надання неправдивих свідчень, а отже підстави недовіряти їх показанням відсутні. При цьому, сторона відповідача показання допитаних свідків не спростувала, правом викликати свідків зі своєї сторони не скористалась. Позивач вважає, що надані нею докази в своїй сукупності є достатніми для підтвердження позовних вимог. При цьому, а ні позивачем, а ні третіми особами не було надано відзиву на позовну заяву, не надано доказів, які б спростовували доводи, наведені позивачем. Отже, суд першої інстанції виніс правильне, справедливе рішення на основі та в сукупності всіх наданих доказів, надавши їм належну оцінку.

Щодо твердження апелянта, що сервітут має бути особистим, позивач зазначає, що в указаному домоволодінні проживає не лише вона, а і члени її сім`ї, іншого місця проживання вони не мають, і якщо встановити особистий сервітут лише на ім`я позивача, це автоматично позбавить їх права на житло. Також стане неможливим під`їзд до її будинку будь-якої екстреної служби, що суперечить правилам пожежної безпеки в Україні.

Позивач зазначила, що попередній орієнтовний розрахунок судових витрат, що вона понесла і очікує понести, становить 10000 грн.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивачки та представника Харківської обласної ради, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

У відповідності до частин 1-5 статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судовим розглядом встановлено, що згідно копії договору купівлі-продажу від 21.06.2018 року, копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності та копії технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок ОСОБА_1 є власницею 1/2 частини житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_4 (а.с. 14-18, 24-28).

Відповідно до копій довідки про склад сім`ї Панютинського старостинського округу від 10.01.2020 вих. № 34 та домової книги в житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_4 зареєстровані ОСОБА_1 -власник, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 -донька, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 -донька (а.с. 51, 53-55).

Згідно акту обстеження житлового приміщення від 31.01.2020 за адресою: АДРЕСА_4 ,- дане житлове приміщення належить на праві власності ОСОБА_1 . В результаті обстеження встановлено, що в даному житловому приміщенні проживають ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 . В даному житловому приміщенні знаходяться особисті речі, документи, медичні довідки та інше ОСОБА_5 , який з 2008 року та по теперішній час мешкає за вказаною адресою (а.с. 49).

З копії довідки до акта огляду МСЕК серія 12 ААБ № 288014 ОСОБА_1 з 01.02.2020 встановлено ІІІ групу інвалідності із загального захворювання(а.с. 50).

Відповідно до копії витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, земельна ділянка з кадастровим номером 6311045400:01:002:0017, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 , перебуває у комунальній власності (а.с.19-21).

Згідно копії рішення Лозівської міської ради Харківської області від 06.12.2019 року №1854 ОСОБА_1 передано у приватну спільну сумісну власність земельну ділянку загальною площею 0,1500 га (кадастровий номер 6311045400:01:002:0017), яка розташована по АДРЕСА_4 , для будівництва і обслуговування (присадибна ділянка) із земель комунальної власності Панютинського старостинського округу Лозівської міської ради Харківської області, що підтверджується копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 19.12.2019 (а.с. 22-23).

Відповідно до копії звіту Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в східних областях за результатами повторного моніторингового візиту до КУ Панютинський психоневрологічний інтернат ,- залишається проблемним тривалий час питання розміщення на території установи приватного житлового будинку. На території Інтернату розташована приватизована земельна ділянка, на якій знаходиться приватний житловий будинок, площею приблизно 100 м2, що має єдиний вихід та проїзд до даного будинку тільки через прохідну інтернату, будинок розділено на дві частини, у кожній з яких мешкають дві окремі сім`ї з неповнолітніми дітьми. Враховуючи профіль установи, дане сусідство є несумісним, оскільки створює загрозу для неповнолітніх дітей, серед яких є дівчатка. За результатами розгляду питання Громадською радою при КУ ППІ було рекомендовано директору КУ ППІ звернутися до Лозівської міської ради Харківської області з клопотанням про створення спеціальної комісії по вирішенню даного питання. Проте на момент перевірки такого клопотання директором Інтернату не представлено та не зрозуміло, чи звертався директор Інтернату до міської ради і чи створена така комісія. Під час візиту було встановлено, що адміністрацією закладу вживаються деякі заходи щодо усунення виявлених під час попереднього візиту порушень, проте такі заходи переважно мають формальний характер (а.с. 117-125).

З копії акту обстеження території домоволодіння по АДРЕСА_2 та території комунальної установи Панютинський психоневрологічний інтернат від 17.12.2019 вбачається, що після проведеного обстеження комісія вирішила: 1. Рекомендувати КУ Панютинський психоневрологічний інтернат - розглянути можливість тимчасово(строком до 01.06.2020) організації доступу в межах ділянки № 24, до моменту організації під`їзду з боку АДРЕСА_3 ; визначитись із новим трасуванням тепломережі в обхід ділянки № 24 та в подальшому здійснити демонтаж існуючої надземної тепломережі; розглянути можливість викупу будинку АДРЕСА_2 для власних потреб (а.с. 113-116).

Згідно копії листа виконавчого комітету Лозівської міської ради Харківської області від 20.11.2019 року №5468/02-13-11 домоволодіння по АДРЕСА_4 з трьох сторін межує з територією КУ Панютинський психоневрологічний інтернат . Земельна ділянка за вказаною адресою, загальною площею 0,15 га, кадастровий номер 6311045400:01:002:0017, сформована, перебуває в комунальній власності Лозівської міської об`єднаної територіальної громади. Вхід та в`їзд на територію домоволодіння здійснюється з території Панютинського психоневрологічного інтернату через контрольно-пропускний пункт. Відповідно до п.5.11. ДБН В.2.2-18:2007 Заклади соціального захисту населення земельні ділянки будинків-інтернатів для громадян похилого віку та інвалідів, територіальних центрів і закладів, призначених для тимчасового притулку бездомних громадян та осіб, звільнених із місць позбавлення волі, повинні мати огорожу заввишки не менше 1,6 м, а психоневрологічних інтернатів-паркани не менше 2 м із хвіртками, що замикаються, і воротами. Враховуючи вищезазначене та специфіку лікувального закладу, територія закладу має знаходитися під контролем(стороннім особам доступ заборонений); має бути освітлення в нічний час. Неприпустимим є вільний доступ сторонніх осіб, особливо неповнолітніх дітей. Також необхідне дотримання прав підопічних на лікарську таємницю. Враховуючи існуючу забудову, під`їзд до території домоволодіння можливо організувати з боку АДРЕСА_3 через територію ділянки АДРЕСА_3 . На сьогодні ця ділянка вільна від забудови, несформована, тривалий час не використовується, захаращена бур`янами та сміттям. Проектом містобудівної документації Внесення змін до Генерального плану території населеного пункту смт. Панютине та с. Хлібне з планом зонування під`їзд до території домоволодіння по АДРЕСА_2 передбачено з боку АДРЕСА_3 через територію ділянки АДРЕСА_3 . Відповідно до діючого законодавства КУ Панютинський психоневрологічний інтернат зобов`язана негайно встановити огорожу території закладу, обмежити доступ сторонніх осіб, у відповідності до діючого законодавства (ДБН В.2.2-18:2007 Заклади соціального захисту населення ). Запропоновано позивачу, як співвласнику житлового будинку за адресою: АДРЕСА_4 організувати під`їзд до території домоволодіння через земельну ділянку по АДРЕСА_3 , для цього буде надана всебічна підтримка та допомога (а.с. 35).

Відповідно до копії відповіді виконавчого комітету Лозівської міської ради Харківської області від 20.03.2020 року № с-253/15-ос-п/св,- за результатом проведеного комісійного обстеження встановлено, що у зв`язку з особливостями розташування домоволодіння позивачки організувати під`їзд до нього можливо лише з АДРЕСА_6 по ділянці зони зелених насаджень комунальної власності. Планова вартість робіт з улаштування дорожнього покриття під`їзду з ущільнених кам`яних матеріалів складає 126648 гривень. Кошторисними призначеннями затвердженого на 2020 рік міського бюджету не передбачено видатків на проведення зазначених робіт (а.с. 116а).

Відсутність доступу позивачу до домоволодіння з АДРЕСА_4 підтверджується фотознімками, відповідно до яких паркан відповідача примикає до будинку та гаражу позивача по АДРЕСА_2 (а.с. 31-33).

З копії заяви вбачається, що 27.11.2019 позивачка зверталася до керівника КУ Панютинський психоневрологічний інтернат з проханням ініціювати питання отримання іншого житла перед Харківською облрадою у зв`язку з необхідністю встановлення огорожі території закладу, оскільки доступ позивачки та членів її сім`ї здійснювався через територію інтернату (а.с. 37).

Вказану заяву виконавчим комітетом Лозівської міської ради Харківської області було повернуто заявнику з посиланням на те, що вона не підписана заявником, що підтверджено копією відповіді від 06.12.2019 вих. № с-1829 (а.с. 39).

Згідно копії відповіді виконавчого комітету Лозівської міської ради Харківської області від 13.12.2019 вих. № с-1872 на звернення від 05.12.2019 щодо результатів проведення комісійного обстеження домоволодіння по АДРЕСА_7 на виконання розпорядження Лозівського міського голови № 427 від 14.11.2019 комісією проведено обстеження території, прилеглої з трьох сторін до домоволодіння по АДРЕСА_2 з метою встановлення відповідності облаштування території КУ Панютинський психоневрологічний інтернат вимогам законодавства та ДБН. За результатом проведеного обстеження комісія вирішила рекомендувати КУ Панютинський психоневрологічний інтернат негайно встановити огорожу, а власникам житлового будинку, розташованого на земельній ділянці з кадастровим номером 6311045400:01:002:0017, організувати під`їзд до території домоволодіння через земельну ділянку по АДРЕСА_3 . Комісією було зроблено висновок щодо неприпустимості вільного доступу сторонніх осіб, особливо неповнолітніх дітей, на територію психоневрологічного інтернату. Рішення виконавчого комітету Лозівської міської ради Харківської області за результатом обстеження не приймалось, оскільки висновки та пропозиції, викладені в акті обстеження від 14.11.2019, мають рекомендаційний характер і не можуть зобов`язувати жодну з осіб до вчинення певних дій. Обмежити доступ до своєї території КУ Панютинський психоневрологічний інтернат зобов`язана на виконання вимог чинних ДБН (а.с. 40).

Згідно копій відповідей Лозівського ВП ГУНП в Харківській області від 12.12.2019 вих. №15754/119-86/01/20-3019 та вих.№ 15754/119-86/01/20-2019 на звернення позивачки та її чоловіка,-в ході перевірки було встановлено, що житловий будинок за адресою: АДРЕСА_4 належить: одна частина ОСОБА_1 , яка мешкає у ньому спільно з чоловіком ОСОБА_5 та донькою ОСОБА_3 , в другій половині мешкає сім`я ОСОБА_6 . Даний будинок з трьох сторін межує з територією Панютинського психоневрологічного інтернату. 02.12.2019 ОСОБА_5 помітив, що працівниками ППНІ проводиться демонтаж старого металевого паркану, який розділяв його домоволодіння від території інтернату, для встановлення нового паркану, що буде відповідати нормам установи, але буде заважати ОСОБА_5 потрапляти до домоволодіння через територію ППНІ. З даного приводу було встановлено, що рішенням виконавчого комітету Лозівської міської ради Харківської області № 5468/02-13-11 від 20.11.2019, прийнято виконати відповідні роботи з демонтажу старого паркану та встановлення нового, в зв`язку з чим власникам житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 наголошено на організацію під`їзду до території домоволодіння через земельну ділянку по АДРЕСА_3 . Мешканців будинку за адресою: АДРЕСА_2 повідомлено окремими листами про те, що в найкоротший час їхній будинок буде відгороджений від території ППНІ. На момент обстеження ділянка за адресою: АДРЕСА_6 знаходиться вільна від забудови, несформована, тривалий час не використовувалась (а.с. 42-43).

З копії відповіді КП Теплоенерго від 11.01.2020 вих. № 17 теплові мережі від котельні по АДРЕСА_4 знаходяться на балансі КУ Панютинський психоневрологічний інтернат (а.с. 44).

Згідно копії витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_4 площею 2,9985 га знаходиться у комунальній власності та на підставі рішення Лозівської райдержадміністрації Харківської області від 24.05.2000 видано державний акт від 06.06.2000 ІІ-ХР 000900 на право постійного користування земельною ділянкою КУ Панютинський психоневрологічний інтернат (а.с. 73-76).

З копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права власником правокористувача земельної ділянки площею 2,9985 га за адресою: АДРЕСА_4 КУ Панютинський психоневрологічний інтернат є Харківська обласна рада (а.с. 77).

З копії відповіді виконавчого комітету Лозівської міської ради Харківської області від 27.01.2020 вих. № 309/02-13-7 вбачається, що відповідно до п.4 ст. 83 Земельного кодексу України(далі ЗК України) до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі загального користування населених пунктів(майдани, вулиці, проїзди, шляхи). Тобто відрізок проїзної вулиці від домоволодіння по АДРЕСА_1 до перехрестя з АДРЕСА_5 -є автомобільним шляхом загального користування, який не підлягає приватизації (а.с. 46-48).

Згідно з статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 317 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (частина 1 статті 319 ЦК України).

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною 2 статті 353 цього Кодексу.

Особливості та порядок встановлення земельного сервітуту визначено ЗК України.

Відповідно до статті 98 ЗК України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Положеннями статей 91, 96 ЗК України визначено, що власники земельних ділянок та землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.

За загальними правилами добросусідства, закріпленими законом у статтях 103-109 ЗК України, додержання правил добросусідства є обов`язком для власників та землекористувачів земельних ділянок, які мають обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам та землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдасться щонайменше незручностей.

Відповідно до статті 99 ЗК України власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів: а) право проходу та проїзду на велосипеді; б) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху; в) право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм); в-1) право на будівництво та розміщення об`єктів нафтогазовидобування; в-2) право на розміщення об`єктів трубопровідного транспорту; г) право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку; ґ) право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку; д) право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми; е) право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми; є) право прогону худоби по наявному шляху; ж) право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд; з) інші земельні сервітути.

Згідно зі статтею 100 ЗК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі. Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки.

Відповідно до статті 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Згідно зі статтею 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Договір про встановлення земельного сервітуту підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов`язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду (ч.ч. 1-3 ст. 403 ЦК України).

Право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту (ч.ч. 1, 2 статті 404 ЦК України).

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 22-2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року №7 Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ види земельних сервітутів, які можуть бути встановлені рішенням суду, визначені статтею 99 ЗК України і цей перелік не є вичерпним. Встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб, і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном.

Згідно правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 16 січня 2019 року у справі №351/1146/16-ц, про неможливістю задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання в інший спосіб, ніж встановлення сервітуту, свідчить, зокрема, відмова власника земельної ділянки укласти угоду про встановлення земельного сервітуту або якщо сторони не можуть дійти згоди про його умови.

Отже, за змістом наведених норм права земельний сервітут може бути встановлений судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту, у разі недосягнення домовленості про це між цією особою та власником (володільцем) земельної ділянки.

Однією з основних ознак сервітуту, який підлягає встановленню за рішенням суду, є неможливість задоволення інтересів у будь-який інший спосіб у ситуації, коли власник і потенційний сервітуарій не можуть досягнути згоди щодо встановлення сервітуту або способу його здійснення, плати тощо. Умовою встановлення сервітуту у такий спосіб є те, що позивач має довести у суді, що нормальне функціонування його господарства чи задоволення його інтересів при використанні свого майна неможливе без встановлення сервітуту.

Крім того, земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлюється.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Норми ЦК України та ЗК України вимагають від позивача надання суду доказів того, що нормальне використання своєї земельної ділянки неможливо без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки. При цьому слід довести, що задоволення потреб позивача неможливо здійснити будь-яким іншим способом.

Згідно копії державного акту на право постійного користування землею від 06.06.2000 року, акт за №113, КУ Панютинський психоневрологічний інтернат надано у постійне користування 50,61 га землі в межах згідно з планом землекористування, для виробничих потреб, відповідно до розпорядження Лозівської райдержадміністрації Ради народних депутатів від 25.05.2000 року №400 (а.с. 29-30).

Відповідно до п. 5.1 ДБН В.2.2-18:2007 Заклади соціального захисту населення -будинки закладів соціального захисту населення слід розміщувати на окремих ділянках сельбищних територій міст, селищ міського типу та сільських поселень.

Згідно п. 5.11 вказаних ДБН земельні ділянки будинків-інтернатів для громадян похилого віку та інвалідів, територіальних центрів і закладів, призначених для тимчасового притулку бездомних громадян та осіб звільнених із місць позбавлення волі, повинні мати огорожу заввишки не менше 1,6 м, а психоневрологічних інтернатів - паркани не менше 2 м із хвіртками, що замикаються, і воротами.

Отже, встановлення паркану навколо території КУ Панютинський психоневрологічний інтернат відповідає вимогам чинного законодавства.

З матеріалів справи вбачається можливість облаштування під`їзду до домоволодіння позивача через АДРЕСА_6 .

Так, згідно копії листа виконавчого комітету Лозівської міської ради Харківської області від 20.11.2019 №5468/02-13-11 під`їзд до території домоволодіння позивача можливо організувати з боку АДРЕСА_6 через територію ділянки № НОМЕР_1 . Проектом містобудівної документації Внесення змін до Генерального плану території населеного пункту смт. Панютине та с. Хлібне з планом зонування під`їзд до території домоволодіння по АДРЕСА_2 передбачено з боку АДРЕСА_6 через територію ділянки АДРЕСА_3 (т. 1, а.с. 35).

Твердження позивача щодо фактичної неможливості такого облаштування через захаращеність АДРЕСА_6 , наявність на ній виритого котловану з бетонними блоками та засміченого колодязя, що унеможливлює прокладення дороги через ймовірність зсувів ґрунту належними доказами не підтверджується. Пояснення, надані з цього питання допитаними в суді першої інстанції свідками ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , колегія суддів не приймає в якості належних доказів, оскільки відповідно до частини 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Враховуючи наявність у матеріалах справи доказів, що вказують на можливість облаштування під`їзду до домоволодіння позивача через АДРЕСА_6 , належним доказом зворотного в даному випадку був би висновок земельно-технічної експертизи. Однак позивачем такі відомості не надані, клопотання про призначення відповідної судової експертизи заявлено не було. Допитані ж свідки не володіють достатніми спеціальними знаннями.

Отже, позивачем не доведена безальтернативність захисту свого права власності іншим способом, аніж встановлення земельного сервітуту, оскільки для його встановлення закон вимагає від позивача надання суду доказів того, що нормальне використання своєї власності неможливо без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки, також як і не довела найменшої обтяжливості обраного нею способу встановлення такого сервітуту для власника суміжної земельної ділянки, проти якого заперечував відповідач.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що самостійне облаштування позивачем доступу до свого домоволодіння через АДРЕСА_6 , буде покладанням на позивача індивідуального та надмірного тягаря.

Колегія суддів з таким висновком не погоджується, оскільки запропонувавши позивачу у листі від 20.11.2019 року №5468/02-13-11 організувати під`їзд до території домоволодіння через земельну ділянку по АДРЕСА_3 , виконавчим комітетом Лозівської міської ради Харківської області обіцяно позивачу всебічну підтримку та допомогу (т. 1, а.с. 35).

Жодних доказів, які б свідчили про вжиття позивачем будь-яких заходів для самостійної організації проїзду до свого домоволодіння через АДРЕСА_6 , звернення до виконавчого комітету Лозівської міської ради Харківської області за отриманням обіцяної підтримки і допомоги матеріали справи не містять.

Також колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги в частині ігнорування судом першої інстанції вимог закону щодо обов`язковості наявності при вирішенні спору про встановлення сервітуту відповідної технічної документації та визначення меж дії земельного сервітуту на місцевості.

Користування сервітуарієм чужою земельною ділянкою без відповідної технічної документації та без визначення на місцевості меж дії земельного сервітуту може бути підставою для визнання договору про встановлення земельного сервітуту недійсним у судовому порядку.

Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень . Аналогічна правова норма закріплена статтею 402 ЦК України.

Земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами (частина 1 статті 79 ЗК України).

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , державній реєстрації прав підлягають, зокрема, право користування (сервітут).

Відповідно до ч. 2 ст. 18 даного закону перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Державна реєстрація прав сервітуту, які поширюються на частину земельної ділянки, здійснюється після внесення відомостей про таку частину до Державного земельного кадастру (частина 11 статті 79-1 ЗК України).

Аналогічна правова норма закріплена частиною 1 статті 29 Закону України Про Державний земельний кадастр (далі - Закон) та пунктом 125 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року №1051 (далі - Порядок №1051).

Відомості про межі частини земельної ділянки, на яку поширюється право суборенди, сервітуту, вносяться до Державного земельного кадастру на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право суборенди, сервітуту (частина 6 статті 21 Закону). Перелік документів, який включає технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, зазначено в статті 55-1 Закону України Про землеустрій .

Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 29 Закону відомості про суборенду, сервітут, які поширюються на частини земельних ділянок, вносяться до Державного земельного кадастру на підставі заяви правонабувача, сторін (сторони) правочину, за яким виникає право суборенди, сервітуту, або уповноважених ними осіб.

Пунктом 126 Порядку №1051 визначено, що для внесення до Державного земельного кадастру відомостей про межі частини земельної ділянки, на яку поширюються права суборенди, сервітуту, заявник подає: 1) заяву за формою згідно з додатком 25 Порядку; 2) документи, на підставі яких набувається право суборенди, сервітуту, із зазначенням меж частини земельної ділянки, на яку поширюється таке право; 3) документацію із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право суборенди, сервітуту; 4) електронний документ.

З урахуванням вищевикладеного, земельний сервітут може бути встановлений лише на сформованій земельній ділянці, а після внесення відомостей до Державного земельного кадастру підлягає державній реєстрації прав в порядку, встановленому Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Відповідного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 12 жовтня 2020 року по справі №161/2621/19 (провадження №61-20921св19).

Невід`ємною частиною договору земельного сервітуту є технічний (кадастровий) план спірної земельної ділянки, яким визначається обґрунтування площі і меж чужої земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту.

В обгрунтування заявлених вимог позивачем надано кадастровий план земельної ділянки з кадастровим номером 6311045400:01:002:0031 з позначеним на ньому від руки відрізком, довжиною 85 м, шириною 9 м, на який позивач просить встановити сервітут.

У свою чергу, обґрунтування площі і меж, а також обов`язок виготовлення кадастрового плану земельної ділянки (обов`язковий додаток до договору сервітуту), на яку необхідно встановити сервітут, покладається на заінтересовану особу позивача.

ОСОБА_1 в супрепеч вимог ст. 12, 81 ЦПК України свого оюов`язку щодо доведення своїх вимог не виконала. Наданий нею кадастровий план земельної ділянки 6311045400:01:002:0031 з позначеним на ньому від руки відрізком, на який позивач просить встановити сервітут, не є належним обгрунтуванням площі і меж земельної ділянки, на яку вона просить встановити сервітут.

Вказані обставини залишилися поза увагою суду першої інстанції, в зв`язку з чим він дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Таким чином, рішення суду першої інстанції про задоволення позову є необгрунтованим, таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства України.

За таких обставин, апеляційна скарга КУ Панютинський психоневрологічний інтернат підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нової постанови про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення ( Серявін та інші проти України (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).

Відповідно до частин 1, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно даних платіжного доручення №216 від 27.04.2021 (т. 1, а.с. 221) за подання апеляційної скарги КУ Панютинський психоневрологічний інтернат сплачено судовий збір в розмірі 2522,41 грн., який підлягає відшкодуванню за рахунок позивача.

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Комунальної установи Панютинський психоневрологічний інтернат задовольнити.

Рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 30 березня 2021 року - скасувати.

У задоволені позову ОСОБА_1 до Комунальної установи Панютинський психоневрологічний інтернат відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь до Комунальної установи Панютинський психоневрологічний інтернат 2522 (дві тисячі п`ятсот двадцять дві) гривні 41 копійку судового збору сплаченого при зверненні до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст постанови складений 21 вересня 2021 року.

Головуючий О.Ю. Тичкова

Судді О.В. Маміна

Н.П. Пилипчук