Постанова

від 21.09.2021 по справі 766/8558/18

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2021 року м. Херсон

справа № 766/8558/18

провадження № 22-ц/819/843/21

22-ц/819/933/21

Херсонський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (суддя-доповідач) суддів:Пузанової Л.В., Склярської І.В., Чорної Т.Г., секретар Автонагова Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні апеляційні скарги ОСОБА_1 , від імені якого діє ОСОБА_2 , на рішення Херсонського міського суду Херсонської області у складі судді Майдан С.І. від 12 лютого 2021 року та на ухвалу цього ж суду від 11 лютого 2021 року в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення боргу,

встановив:

У травні 2018 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу.

В обґрунтування позову зазначив, що 26 листопада 2014 року він уклав з відповідачем договір позики, за умовами якого надав ОСОБА_1 у позику грошові кошти в сумі 66 000 доларів США, які він зобов`язувався повернути в строк до 01 жовтня 2015 року, про що видав боргову розписку.

У визначений строк відповідач свої зобов`язання не виконав, борг не повернув.

Посилаючись на невиконання відповідачем зобов`язань щодо повернення позики, та на встановлену статтею 625 ЦК України відповідальність за прострочення грошового зобов`язання, а також на визначене статтею 1048 цього ж Кодексу право на одержання від позичальника процентів від суми позики, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість, загальна сума якої складає 99 108,36 доларів США, із яких 66 000 доларів США - основний борг; 27 944,09 доларів США - проценти за користування позикою та 5 164,27 доларів США - 3 проценти річних від простроченої суми, а також понесені судові витрати.

04.02.2021 року ОСОБА_1 , від імені якого діє ОСОБА_2 , звернувся до суду із клопотанням про зустрічне забезпечення, в якому просив застосувати заходи зустрічного забезпечення з урахуванням вжитих судом 12 листопада 2018 року заходів забезпечення позову шляхом накладення на все майно та грошові кошти ОСОБА_1 арешту в межах ціни позову 2 595 862,02 грн, зобов`язавши ОСОБА_3 внести на депозитний рахунок суду грошові кошти у визначеному судом розмірі.

Заява мотивована тим, що він є приватним підприємцем, а тому накладення арешту на всі грошові кошти зупиняє реалізацію ним більшості прав, в тому числі виконання зобов`язань перед державою щодо сплати обов`язкових платежів, що завдає йому значних збитків.

Ухвалою суду від 11 лютого 2021 року заяву про зустрічне забезпечення залишено без задоволення.

Рішенням суду від 12 лютого 2021 року позов задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 борг за договором позики в сумі 988 020 грн; проценти за користування грошовими коштами у розмірі 418 555,04 грн та три відсотки річних у розмірі 77 390,39 грн за період з 02 жовтня 2015 року по 11 травня 2018 року.

Судом вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

В апеляційних скаргах ОСОБА_1 , від імені якого діє ОСОБА_2 , просить судові рішення скасувати і ухвалити нові рішення, якими у задоволенні позову відмовити та застосувати заходи зустрічного забезпечення з урахуванням вжитих судом заходів забезпечення позову шляхом зобов`язання ОСОБА_3 внести на депозитний рахунок суду грошові кошти у визначеному судом розмірі.

Апеляційна скарга на рішення суду обґрунтована тим, що висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для покладення на нього обов`язку з повернення грошових коштів не відповідають обставинам справи, змісту виданої розписки, яка не відповідала положенням статей 1046, 1047, 1048 ЦК України, оскільки не містила всіх необхідних умов та дати отримання позичальником суми позики із зобов`язаннями її повернення, а також не містила інформації щодо передання в борг саме грошових коштів, а тому вона не є підтвердженням укладення договору позики та виникнення обв`язку з повернення боргу.

Апеляційна скарга на ухвалу суду обґрунтована тим, що висновки суду щодо відсутності визначених частиною третьою статті 154 ЦПК України підстав для обов`язкового застосування зустрічного забезпечення позову не відповідають обставинам справи та зроблені за відсутності належних доказів, підтверджуючих наявність у позивача будь-якого майна.

Вважає, шо наявні в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно дані про право оренди земельної ділянки, належної ОСОБА_3 за відсутності інформації, що ідентифікує особу, а також неможливості визначення вартості такого права оренди, не можуть бути доказом майнового стану позивача.

У письмовому відзиві на апеляційну скаргу, подану на ухвалу суду, ОСОБА_3 її доводи не визнав, ухвалу суду вважає законною та обґрунтованою.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених статтею 367 ЦПК України, апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ зробив висновок про те, що апеляційна скарга на рішення суду підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга , подана на ухвалу суду, задоволенню не підлягає з таких підстав.

Рішення суду мотивовано тим, що оскільки боргові зобов`язання за договором позики, наявність яких підтверджена борговою розпискою, відповідачем не виконано, з нього на користь позивача підлягають стягненню грошові кошти в рахунок повернення суми позики у гривневому еквіваленті згідно із курсом долара США станом на 26.11.2014 року в сумі 988 020грн, а також відсотки за користування грошовими коштами за період з 02.10.2015 року по 11.05.2018 року (день звернення до суду з позовом), розмір яких, виходячи із облікової ставки НБУ, встановленої у наведений період, становить 418 555,04грн, та три відсотки річних від простроченої суми, нараховані відповідно до вимог статті 625 ЦК України, у розмірі 77 390,39 грн.

Відмовляючи у задоволенні заяви представника відповідача про зустрічне забезпечення позову, суд виходив з того, що ним не встановлено наявність, передбачених частиною третьою статті 154 ЦПК України, підстав для обов`язкового застосування забезпечення, а заява про зустрічне забезпечення позову позбавлена правового обґрунтування щодо необхідності такого застосування.

В процесі розгляду справи суд встановив, що 26 листопада 2014 року ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_3 грошові кошти у власність в сумі, еквівалентній 66 000 доларів США за курсом Національного банку України.

Передача грошових коштів оформлена розпискою, згідно із якою ОСОБА_1 отримав у борг строком до 01 жовтня 2015 року від ОСОБА_3 суму, еквівалентну 66 000 доларам США, за курсом НБУ (а. с. 158).

Право ОСОБА_3 на отримання від ОСОБА_1 процентів від суми позики за користування грошовими коштами розпискою не обумовлено.

Оригінал розписки знаходиться у ОСОБА_3 , який факт виконання ОСОБА_1 зобов`язання щодо повернення позики заперечує.

ОСОБА_1 на стадії розгляду справи судом першої інстанції факт виконання ним зобов`язань за наведеною борговою розпискою не доводив, заперечуючи отримання від ОСОБА_3 витребуваних ним грошових коштів.

При цьому підтвердив, що оригінал розписки, зазначена в ній дата написання та підпис виконані ним особисто.

Відповідно до положень статей 526, 530, 598, 599 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, -незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною третьою статті 1049 ЦК України передбачено, що позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

За приписами статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.

Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Враховуючи, що факт укладення сторонами договору позики підтверджено належним доказом-борговою розпискою, яка знаходиться у позикодавця, та зважаючи на те, що відповідач факт належного виконання обов`язку щодо повернення позики належними та достатніми доказами не підтвердив та не оспорив договір позики на тій підставі, що грошові кошти насправді не були одержані ним від позикодавця і не підтвердив свої заперечення в цій частині належними доказами, колегія суддів погоджується з висновком суду про обґрунтованість заявлених позивачем вимог щодо стягнення із відповідача на його користь позики, визначена судом до стягнення сума якої позивачем не оскаржена.

Разом з тим, висновок суду в частині стягнення процентів за користування сумою позики в період з 02.10.2015 року, тобто після спливу строку позики, зроблений ним без врахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах Великої Палати, зокрема у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), відповідно до якого право кредитодавця (позикодавця) нараховувати передбачені договором проценти за кредитом (позикою) припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Аналогічні висновки щодо нарахування та стягнення процентів від суми позики після спливу строку, визначеного умовами договору для її повернення, викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №723/304/16-ц, які відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України суд має враховувати при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Отже, оскільки суд стягнув із відповідача на користь позивача проценти за користування грошовими коштами, нараховані після спливу визначеного у борговій розписці строку повернення позики (після 01.10.2015року), колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення процентів за користування грошовими коштами.

Згідно з частиною третьою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І Загальні положення про зобов`язання книги 5 ЦК України, тому вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) та № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

З огляду на викладене, враховуючи, що відповідач допустив прострочення грошового зобов`язання, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для стягнення з нього на користь позивача трьох процентів річних від простроченої суми у визначеному судом розмірі, розрахунок якого сторонами не спростовано.

При цьому колегія суддів враховує, що позивач рішення суду в апеляційному порядку не оскаржив та висновки суду щодо валюти боргових зобов`язань і розміру визначеного судом еквівалента позики у гривні не спростовує.

Доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на законі; належних, допустимих і достатніх доказах та як такі, що висновків суду не спростовують, підлягають відхиленню.

Зокрема, доводи апеляційної скарги щодо змісту виданої відповідачем боргової розписки, яка, нібито не містить інформації, яка б давала можливість ідентифікувати її як доказ укладення договору позики, колегія суддів вважає юридично неспроможними, оскільки у наведеній розписці ОСОБА_1 підтвердив факт отримання від ОСОБА_3 , а отже,- і передання ОСОБА_3 йому, ОСОБА_1 , позики в сумі, еквівалентній 66 000 доларам США, за курсом НБУ, строком до першого жовтня 2015 року, що в свою чергу підтверджує обов`язок ОСОБА_1 повернути позику до зазначеної дати та свідчить про те, що сторони досягли згоди щодо усіх умов, притаманних для договору позики, і що предметом позики є саме гроші (грошові кошти), якими на території України є грошова одиниця України-гривня та іноземна валюта, що може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 192 ЦК України), (т.1, а. с. 158).

В апеляційній скарзі, як і в процесі розгляду справи судом першої інстанції, представник відповідача стверджує про те, що представлена позивачем розписка написана з недоліками, тому мала бути знищеною, оскільки її зміст не дозволяв підтвердити укладання договору позики та вимагати в майбутньому стягнення боргу. Причину, за наявності якої розписка не була знищена та знаходиться у позикодавця, відповідач не називає.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку відповідач та його представник звернулися до апеляційного суду із клопотанням про долучення до матеріалів справи нових доказів, які підтверджували перебування сторін у тривалих відносинах, в тому числі щодо неодноразового надання ОСОБА_3 ОСОБА_1 безвідсоткової поворотної фінансової допомоги в 2013 році та щодо звернення ОСОБА_1 в лютому 2015 року до правоохоронних органів із заявою про те, що посадові особи банку, директором якого був ОСОБА_3 , заволоділи шахрайським шляхом квартирами, належними йому та членам його сім`ї. За зазначеною заявою відомості про вчинення кримінального правопорушення були внесені до ЄРДР, проводилося досудове слідство та постановою слідчого СВ ХВП ГУНП в Херсонській області від 17.12.2020 року кримінальне провадження закрито за відсутністю складу кримінального правопорушення. Ухвалою слідчого судді Херсонського міського суду Херсонської області від 12.05.2021 року, яка набрала чинності 28.07.2021 року, ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні скарги на наведену постанову слідчого.

У зазначеному кримінальному провадженні ОСОБА_3 був допитаний 30.10.2019 року як свідок, про що свідчить наданий відповідачем отриманий його представником-адвокатом Макаровим В.В. від Слідчого відділення Херсонського районного управління поліції ГУНП в Херсонській області протокол його допиту. В цьому протоколі ОСОБА_3 надавав пояснення щодо наявних у ОСОБА_4 перед ним зобов`язань фінансового характеру, в тому числі на підставі виданої 26.11.2014 року розписки, а також щодо відчуження ним, ОСОБА_3 , на підставі виданих ОСОБА_1 довіреностей, квартир, які належали ОСОБА_5 за погодженням із відповідачем.

У підтвердження факту укладення ОСОБА_3 нібито від його імені договорів купівлі-продажу квартир та договору дарування однієї із квартир новим власником ОСОБА_3 відповідач надав копії нотаріально посвідчених угод та копії позовних заяв і судових рішень, ухвалених у цивільних справах №668/1357/15ц, №557/605/15ц та №668/4860/15ц за його позовом та позовами ОСОБА_5 про визнання цих угод недійсними. У задоволенні позовів у цих справах судами відмовлено, рішення суду набрали законної сили.

Відповідач заявив про те, що вказані ним докази підтверджують, що він виконав свої зобов`язання перед ОСОБА_3 шляхом передачі в його розпорядження трьох квартир, дійсна вартість яких значно перевищує суму позики, яка є предметом у цій справі.

Неподання наведених доказів до суду першої інстанції пояснив тим, що він до закінчення кримінального провадження не мав можливості їх отримати від слідчого в установленому КПК України порядку.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частини перша, третя статті 12 ЦПК України).

Згідно з частиною п`ятою статті 12 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

За приписами статті 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

На виконання вимог частини п`ятої статті 12 ЦПК України, керуючись приписами статей 2 та 367 ЦПК України щодо завдання цивільного судочинства, яке полягає у справедливому, неупередженому та своєчасному розгляді і вирішенні цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, а також щодо повноважень суду апеляційної інстанції досліджувати докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї, колегія суддів задовольнила клопотання відповідача та його представника, долучила до матеріалів справи надані ними докази та, дослідивши їх в судовому засіданні, дійшла висновку про те, що ці докази не є належними та достатніми доказами на підтвердження факту виконання ОСОБА_1 зобов`язань за укладеним із ОСОБА_6 договором позики.

Так, відповідно до положень статей 77-80 ЦПК України докази, які сторона надає у підтвердження своїх доводів та заперечень, повинні бути належними (містити інформацію щодо предмета доказування), допустимими (одержаними в установленому законом порядку), достовірними (на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи) та достатніми (які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування).

Крім того, відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Як зазначалося вище, нормами цивільного права визначено, що факт повернення позики підтверджується шляхом зарахування грошової суми, що позичалася, на банківський рахунок позикодавця (частина третя статті 1049 ЦК України), або наявністю боргового документа у боржника (частина третя статті 545 ЦК України).

Отже, сам лише факт відчуження майна (трьох квартир), здійснене ОСОБА_3 в січні 2015 року від імені ОСОБА_5 , за довіреністю, виданою на його ім`я ОСОБА_1 як представником продавця, навіть з врахуванням тієї обставини, що одна із квартир була продана матері позивача, яка в послідуючому подарувала цю квартиру ОСОБА_3 , не свідчить про те, що ці угоди вчинялися з метою повернення позики, отриманої ОСОБА_1 від ОСОБА_3 в листопаді 2014 року, оскільки права та обов`язки, які виникають із цих договорів купівлі-продажу та дарування, перебувають поза межами прав та обов`язків, які виникли із договору позики. Вони врегульовані різними нормами матеріального права, в тому числі і щодо правових наслідків дійсності правочинів та виконання зобов`язань за ними.

Доводи відповідача про те, що внаслідок продажу квартир борг у розмірі 66 000 доларів США міг бути повністю погашений носить характер припущення, а його процесуальна поведінка щодо невизнання факту укладення договору позики із ОСОБА_3 та звернення до правоохоронних органів із заявою щодо шахрайських дій з боку ОСОБА_3 як представника продавця при укладенні договорів відчуження квартир свідчить про непослідовність його процесуальних дій у спірних правовідносинах.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З огляду на викладене та оцінюючи в порядку, визначеному статтею 89 ЦПК України, досліджені судом апеляційної інстанції надані відповідачем нові докази на підтвердження обставин, на які він, заперечуючи позов в суді першої інстанції, не посилався, колегія суддів дійшла висновку, що ці докази не є допустимими та достатніми доказами на підтвердження виконання відповідачем зобов`язань щодо повернення позики, тому вони висновків суду по суті спору не спростовують і не є підставою для скасування ухваленого судом рішення.

Необґрунтованими колегія суддів вважає також доводи апеляційної скарги, поданої відповідачем на ухвалу суду про відмову у зустрічному забезпеченні позову.

Так, ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 12 листопада 2018 року з врахуванням постанови Верховного Суду від 03 червня 2020 року, задоволено заяву позивача про забезпечення позову та накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, а також грошові кошти, що належать ОСОБА_1 в межах ціни позову- 99 108, 36 доларів США, що відповідно до курсу Національного банку України еквівалентно 2 595 862,02 грн.

04.02.2021 року представник відповідача - адвокат Макаров В.В. звернувся до суду із заявою про зустрічне забезпечення шляхом зобов`язання ОСОБА_3 внести на депозитний рахунок суду грошові кошти у розмірі, визначеному судом.

Заява мотивована тим, що відповідач є приватним підприємцем, діяльність якого передбачає наявність оборотних коштів, які досить часто отримуються під зобов`язання. Накладення арешту на всі грошові кошти відповідача в розмірі ціни позову робить неможливою реалізацію відповідачем більшості прав, в тому числі виконання зобов`язань перед державою щодо сплати обов`язкових платежів. Накладення арешту на грошові кошти в розмірі ціни позову вже спричиняє йому збитки та буде спричиняти ще більші збитки у майбутньому.

За змістом статті 154 ЦПК України зустрічне забезпечення має на меті забезпечення збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову.

За приписами наведеної норми процесуального права зустрічне забезпечення застосовується тільки у випадку забезпечення позову.

Вичерпний перелік випадків, у яких суд зобов`язаний застосувати зустрічне забезпечення, визначений частиною третьою статті 154 ЦПК України, відповідно до якої суд зобов`язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо:1) позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові; або 2) суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.

Зустрічне забезпечення, як правило, здійснюється шляхом внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі, визначеному судом. Якщо позивач з поважних причин не має можливості внести відповідну суму, зустрічне забезпечення також може бути здійснено шляхом:1) надання гарантії банку, поруки або іншого фінансового забезпечення на визначену судом суму та від погодженої судом особи, щодо фінансової спроможності якої суд не має сумнівів; 2) вчинення інших визначених судом дій для усунення потенційних збитків та інших ризиків відповідача, пов`язаних із забезпеченням позову.

Розмір зустрічного забезпечення визначається судом з урахуванням обставин справи. Заходи зустрічного забезпечення позову мають бути співмірними із заходами забезпечення позову, застосованими судом, та розміром збитків, яких може зазнати відповідач у зв`язку із забезпеченням позову.

Питання застосування зустрічного забезпечення вирішується судом в ухвалі про забезпечення позову або в ухвалі про зустрічне забезпечення позову. Якщо клопотання про зустрічне забезпечення подане після застосування судом заходів забезпечення позову, питання зустрічного забезпечення вирішується судом протягом десяти днів після подання такого клопотання. Копія ухвали про зустрічне забезпечення направляється учасникам справи не пізніше наступного дня після її постановлення.

В ухвалі про забезпечення позову або про зустрічне забезпечення зазначаються розмір зустрічного забезпечення або інші дії, що повинен вчинити заявник у порядку зустрічного забезпечення.

Аналіз наведеної норми процесуального права дає підстави зробити висновок, що єдиним критерієм застосування судом зустрічного забезпечення позову є забезпечення можливості відшкодування збитків, яких може зазнати відповідач у зв`язку із забезпеченням позову. При цьому можливість таких збитків має бути ретельно досліджена судом, визначено їх потенційний розмір, оцінено співмірність застосованих заходів забезпечення позову розміру таких можливих збитків та розміру зустрічного забезпечення.

Однак заява представника відповідача не містить як відповідної інформації та доказів на підтвердження того, що позивач не має на території України майна у розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові, так і на підтвердження обставин, наявність яких відповідно до пункту 2 частини третьої є підставою для обов`язкового застосування судом зустрічного забезпечення.

Не містить ця заява і обґрунтування потенційного розміру збитків, яких може зазнати відповідач в результаті забезпечення позову, та доказів, за якими можливо оцінити співмірність застосованих заходів забезпечення позову розміру таких можливих збитків, а звідси - розміру зустрічного забезпечення.

Враховуючи, що відповідно до норм процесуального права обов`язок доказування покладено на сторони, а суд не може збирати докази з власної ініціативи, колегія суддів погоджується з висновком суду про відсутність передбачених частиною третьою статті 154 ЦПК України підстав для обов`язкового застосування зустрічного забезпечення.

При цьому судом правильно встановлено, що позивач має зареєстроване в установленому законом порядку місце проживання в м. Херсоні та на правах орендаря використовує земельну ділянку, кадастровий № 6510136900:19:002:0092.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що отримана судом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно інформація помилково оцінена судом як така, що містить відомості про наявні у позивача на праві власності квартири, в той час як це право згідно із записами державного реєстратора припинено, на думку колегії суддів, не спростовують висновків суду по суті порушеного відповідачем питання, оскільки за змістом пункту першого частини третьої статті 154 ЦК України зустрічне забезпечення є обов`язковим при відсутності у позивача зареєстрованого місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території Україні та майна, в тому числі рухомого, що знаходиться на території України.

Відсутність такого майна у позивача відповідачем не доведено.

Слід зазначити, що відмова у зустрічному забезпеченні позову не перешкоджала відповідачеві повторно звернутися з аналогічною заявою, належним чином її обґрунтувавши да підтвердивши доказами, а також не є перешкодою для реалізації належного у нього права в порядку та строки, визначені статтею 159 ЦПК України, звернутися до суду із позовом про відшкодування збитків, заподіяних забезпеченням позову.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала про відмову у зустрічному забезпеченні позову постановлена судом з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для її скасування відсутні.

У зв`язку з ухваленням судом апеляційної інстанції нового судового рішення, відповідно до вимог частин першої та 13 статті 141 ЦПК України відповідній зміні підлягає розподіл судових витрат.

Враховуючи, що позовні вимоги ОСОБА_3 задоволені на 72% (988 020+418 555,04+77 390,39=1 483 965,43 проти 988 020+77 390,39+1 065 410,39х100:1 483 965,43), з відповідача на його користь підлягають стягненню понесені на сплату судового збору при поданні позовної заяви витрати у розмірі 6 343,20грн(8 810х72:100), у зв`язку з чим рішення суду в частині розподілу судових витрат підлягає зміні із зменшенням розміру визначених до стягнення з відповідача на користь позивача витрат на сплату судового збору з 8 810грн до 6 343 грн 20коп. (а.с.1).

Пропорційно розміру задоволених позовних вимог з позивача на користь ОСОБА_7 підлягають стягненню понесені ним на сплату судового збору при поданні апеляційної скарги витрати в розмірі 3 700 грн 20 коп. (13 215х28:100).

На підставі викладеного, керуючись статтями 367, 374, 376 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє ОСОБА_2 , на рішення суду частково задовольнити.

Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 12 лютого 2021 року в частині стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 процентів за користування грошовими коштами у розмірі 418 555грн 04 коп. скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення процентів за користування грошовими коштами відмовити.

Це ж рішення суду в частині розподілу судових витрат змінити, зменшивши розмір визначених до стягнення з відповідача на користь позивача витрат на сплату судового збору з 8 810 грн до 6 343 грн 20 коп. (шести тисяч трьохсот сорока трьох гривень 20 коп.).

В решті частині це ж рішення суду залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_3 , який проживає в АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , який проживає в АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової карки платника податків НОМЕР_2 , витрати на сплату судового збору при поданні апеляційної скарги в розмірі 3 700 грн 20 коп. (три тисячі сімсот гривень 20 коп.).

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє ОСОБА_2 , на ухвалу суду залишити без задоволення, а ухвалу Херсонського міського суду Херсонської області від 11 лютого 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий Л. В. Пузанова

Судді: І. В. Склярська

Т. Г. Чорна

Повний текст постанови складено 24 вересня 2021 року

Суддя Л. В. Пузанова