Постанова

від 16.09.2021 по справі 761/35022/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2021 року місто Київ

єдиний унікальний номер справи: 761/35022/20

номер провадження: 22-ц/824/9030/2021

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),

суддів: Мережко М.В., Савченка С.І.,

за участю секретаря - Орел П.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Богомазова Павла Сергійовича на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 04 березня 2021 року у складі судді Волошина В.О., у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Центральне міжрегіональне управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, Державний архів Черкаської області, про встановлення фактів, що мають юридичне значення,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду із указаною заявою та просила встановити факт, що ОСОБА_2 народилася в місті Чигирин Київської області ІНФОРМАЦІЯ_1 Української Радянської Соціалістичної Республіки, а також встановити факт родинних відносин між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка є її онукою.

Заява мотивована тим, що вона, ОСОБА_1 , є громадянкою Російської Федерації, встановлення вказаних вище фактів є необхідним, так як вона в подальшому збирається звернутися до органів міграційної служби України для отримання дозволу на імміграцію в Україну на підставі територіального походження за ст.4 Закону України Про імміграцію та оформлення посвідки на постійне проживання на Україні, як особою, що має право на набуття громадянства України за територіальним походженням.

Вказувала, що документи, які підтверджують кровне споріднення її та ОСОБА_3 і факт народження останньої на території України, у неї відсутні. Однак зазначені факти родинних відносин можна встановити та підтвердити у суді, виходячи з того, що ОСОБА_1 (прізвище до одруження - ОСОБА_4 ) народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 у місті Москва Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки. ІНФОРМАЦІЯ_5 вона одружилася з ОСОБА_5 та змінила дівоче прізвище на прізвище чоловіка - ОСОБА_6 .

Зазначала, що її батьками є: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , та ОСОБА_8 . Батьками її батька ОСОБА_7 є: ОСОБА_9 , 1914 року народження, та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які зареєстрували шлюб 07 травня 1942 pоку, що підтверджується довідкою про укладення шлюбу від 18 квітня 2015 року, внаслідок чого ОСОБА_11 змінила дівоче прізвище на прізвище чоловіка - ОСОБА_4 .

Вказувала, що її батько ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_7 , що підтверджується свідоцтвом про смерть від 08 квітня 2000 року, а ОСОБА_12 - померла ІНФОРМАЦІЯ_8 , що підтверджується свідоцтвом про смерть від 30 листопада 2009 року.

Зазначала, що у свідоцтві про смерть ОСОБА_3 зазначено, що вона народилася у місті Чигирин Київської області, а в свідоцтві про одруження зазначено, що за національністю вона українка, тобто народилася на території, що на момент її народження входила до складу Української радянської соціалістичної республіки, яка на даний час є територією України відповідно до ст.5 Закону України Про правонаступництво України . Місто Чигирин у 1919 році входило до території Київської області, виходячи із історії адміністративно-територіального устрою Київської області.

Вказувала, що підтвердити факт родинних відносин між нею та її бабусею ОСОБА_12 може сестра її батька - ОСОБА_14 , яка надала письмові пояснення про родинні відносини та надала копію свого свідоцтва про народження, в якому її матір`ю значиться ОСОБА_2 .

Наголошувала, що свідоцтво про народження ОСОБА_3 на території України у неї та її родичів відсутнє. У 2019 році вона звернулась до Державного архіву Черкаської області для отримання документа на підтвердження народження ОСОБА_3 в Україні у 1919 pоці, проте їй відповіли, що по місту Чигирин Чигиринського району Черкаської області книги про реєстрацію актів про народження за 1917-1920 pоки відсутні. Тому за відсутності свідоцтва про народження ОСОБА_3 вона змушена звернутися до суду з указаною заявою.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 04 березня 2021 року заяву ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Богомазов П.С. подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення заяви ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що в оскаржуваному рішенні суд погодився, що документи, які підтверджують проживання бабусі заявниці на території України відсутні, однак надалі суд послався на пункт 44 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215, в редакції Указу Президента України від 27 червня 2006 року № 588/2006 зі змінами (далі - Порядок), який передбачає подання судового рішення для підтвердження факту постійного проживання чи народження особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України, у разі відсутності документа, що підтверджує цей факт. Вказує, що суд довільно витлумачив норми законодавства і дійшов хибного висновку щодо необхідності попередньої відмови Державної міграційної служби заявнику для того, щоб застосувати цю норму, чим порушив принципи судочинства та наданням судам надмірних повноважень довільного тлумачення законодавства шляхом його розширення.

Також вказує, що суд першої інстанції не навів аналізу аргументів заявника та проігнорував фактичні обставини справи. Зокрема, суд послався як на підставу для відмови у задоволенні заяви на той факт, що не можуть розглядатися в порядку окремого провадження заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, якщо чинним законодавством передбачений інший порядок його встановлення. При цьому, суд не вказав який саме інший порядок існує у законодавстві для підтвердження факту родинних стосунків, а зазначив лише про необхідність попередньої відмови компетентного органу. Крім цього, суд безпідставно вказав на необхідність звернення заявниці в досудовому порядку до компетентних органів Російської Федерації, що є порушенням права заявниці на справедливий суд, гарантований ст.6 Конвенції про захист прав та свобод людини та громадянина.

Заінтересована особа: Центральне міжрегіональне управління державної міграційної служби у місті Києві та Київській області(далі - ЦМУ ДМС у місті Києві та Київській області) подало відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги є необґрунтованими. Вказує, що заявником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження звернення до відповідного органу із заявою про набуття громадянства України або доказів того, що їй було відмовлено у прийнятті заяви про набуття громадянства України. Тому вважає правильним висновок суду про те, що звернення заявниці до суду із заявою про встановлення фактів, що мають юридичне значення є передчасним. Також судом вірно враховано, що за даними свідоцтва про смерть громадянки Російської Федерації ОСОБА_12 місце народження останньої було зазначено компетентними органами Російської Федерації: місто Чигирин, Київська область. Однак у суді першої інстанції заявником не було надано доказів її звернення в досудовому порядку до компетентних органів Російської Федерації, які зазначали місце народження ОСОБА_12 . Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили.

Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явились в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, враховуючи доводи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з положеннями ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Однак суд першої інстанції належним чином вимог закону не виконав, прийняв судове рішення без дотримання норм процесуального та матеріального права.

Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що заявницею не надано належних та допустимих доказів на підтвердження звернення до відповідного органу із заявою про набуття громадянства України або доказів того, що їй було відмовлено у прийнятті заяви про набуття громадянства України, а тому суд дійшов висновку, що звернення ОСОБА_15 до суду із даною заявою є передчасним. Також суд зазначив, що за даними свідоцтва про смерть громадянки Російської Федерації ОСОБА_12 місце народження останньої було зазначено компетентними органами Російської Федерації: місто Чигирин, Київська область, однак заявницею не надано доказів її звернення в досудовому порядку до компетентних органів Російської Федерації, які зазначали місце народження ОСОБА_12 .

Проте з вказаними висновками суду першої інстанції погодитися не можна з таких підстав.

Відповідно до ч.1 ст.3, ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи чи інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законами України.

У ч.1 ст.293 ЦПК України визначено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з п.5 ч.2 ст.293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до ч.2 ст.315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

З указаного вбачається, що законом передбачено вставлення юридичних фактів щодо виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, до яких відносяться і факти, що породжують право особи на набуття громадянства України, зокрема постійного проживання на території України.

Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції не врахував, що предметом вимог заявниці було не отримання громадянства, а встановлення юридичного факту, який дасть право відповідним органам вирішувати питання про надання громадянства України.

Так, встановлення факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України або набрання чинності Законом України Про громадянство України є підставою для оформлення належності до громадянства України відповідно до пунктів 1, 2 ч.1 ст.3 цього Закону.

Відповідно до ч.1 ст.3 Закону України Про громадянство України громадянами України є усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України. Про належність до громадянства України таких осіб може свідчити наявність у паспортах громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року або 13 листопада 1992 року.

Пунктом 3 ч.2 ст.9 Закону України Про громадянство України визначено, що безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх п`яти років є однією з умов прийняття до громадянства України.

Відповідно до п.7 Порядку громадяни колишнього СРСР, які не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України станом на 13 листопада 1991 року, проходять процедуру встановлення їхньої належності до громадянства України.

Пунктом 8 Порядку передбачено, що для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України Про громадянство України особа, яка за станом на 24 серпня 1991 року постійно проживала на території України і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її постійного проживання на території України на зазначену дату, подає: а) заяву про встановлення належності до громадянства України; б) копію паспорта громадянина колишнього СРСР. У разі відсутності паспорта громадянина колишнього СРСР подається довідка територіального підрозділу Державної міграційної служби України про встановлення особи та про те, що за станом на 24 серпня 1991 року особа перебувала в громадянстві колишнього СРСР (за наявності документів, що підтверджують зазначений факт); в) судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України за станом на 24 серпня 1991 року.

Згідно з п.44 Порядку, у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання чи народження особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України Про правонаступництво України , або на інших територіях, що входили на момент її народження чи під час її постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), або документів, що підтверджують відповідні родинні стосунки, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.

Отже, одним із документів на підтвердження обставин для встановлення належності до громадянства України є рішення суду, яким підтверджується факт постійного проживання особи на території України станом на 24 серпня 1991 року, на що суд першої інстанції належної уваги не звернув.

Крім того, посилаючись на передчасне звернення до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання особи на момент проголошення незалежності України, суд не врахував норми процесуального права та роз`яснення, викладені у рішенні Конституційного Суду України від 09 липня 2002 року № 15-рп/20002.

У пункті 3 рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2002 року № 15-рп/20002 встановлено, що обов`язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб`єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.

Право на судовий захист не позбавляє суб`єктів правовідносин можливості досудового врегулювання спорів. Це може бути передбачено цивільно-правовим договором, коли суб`єкти правовідносин добровільно обирають засіб захисту їхніх прав. Досудове врегулювання спору може мати місце також за волевиявленням кожного з учасників правовідносин і за відсутності у договорі застереження щодо такого врегулювання спору.

Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов`язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

З урахуванням викладеного, положення ч.2 ст.124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 365/762/17 (провадження № 61-38367св18), від 07 квітня 2021 року у справі № 635/2832/20 (провадження № 61-13581св20) та від 19 травня 2021 року у справі № 496/818/19 (провадження № 61-8190 св 20).

Відповідно до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Однак суд першої інстанції, у порушення вимог ст.264 ЦПК України, наведених вище вимог закону та правових висновків Верховного Суду не врахував, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 з тих підстав, що її звернення до суду із даною заявою є передчасним, так як вона не вжила заходів досудового врегулювання спору в Україні та Російській Федерації.

Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст.263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, наведені вище порушення призвели до неправильного вирішення справи, що в силу ст.376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення, з наведених вище підстав.

Вирішуючи заяву ОСОБА_1 про встановлення фактів, що мають юридичне значення, колегія суддів вважає, що дана заява підлягає задоволенню з таких підстав.

На обґрунтування вимог заяви, ОСОБА_1 вказувала на те, що встановлення вказаних вище фактів їй необхідне для подальшого звернення до органів міграційної служби України для отримання дозволу на імміграцію в Україну на підставі територіального походження за ст.4 Закону України Про імміграцію та оформлення посвідки на постійне проживання на Україні, як особою, що має право на набуття громадянства України за територіальним походженням.

Відповідно до змісту ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Положеннями ч.1 ст.76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до приписів ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 80 ЦПК України встановлено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є громадянкою Російської Федерації, що підтверджується копією її паспорта № НОМЕР_1 та офіційним перекладом цього паспорта на українську мову (а.с.12-14).

Установлено, що ОСОБА_1 (прізвище до одруження - ОСОБА_4 ) народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 у місті Москва Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки. Батьками заявниці є: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , та ОСОБА_8 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 та офіційним перекладом цього свідоцтва на українську мову (а.с. 16-18).

02 липня 1997 року заявниця ОСОБА_16 одружилася з ОСОБА_5 та змінила дівоче прізвище на прізвище чоловіка - ОСОБА_6 що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_3 , відміткою в її паспорті № НОМЕР_1 та офіційними перекладам цих документів на українську мову (а.с.12-15, 20-22).

За даними свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 та офіційним перекладом цього свідоцтва на українську мову батьками її батька ОСОБА_7 є: ОСОБА_9 , 1914 року народження, та ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - українка (а.с.23-25).

По справі встановлено, що ОСОБА_9 та ОСОБА_11 уклали шлюб 07 травня 1942 pоку, внаслідок чого ОСОБА_11 змінила дівоче прізвище на прізвище чоловіка - ОСОБА_4 , що підтверджується довідкою про укладення шлюбу №1197 від 18 квітня 2015 року та офіційними перекладом цієї довідки на українську мову (а.с.26-28).

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 від 08 квітня 2000 року та офіційними перекладом цього свідоцтво на українську мову ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_7 (а.с. 29-31).

ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_8 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_6 від 30 листопада 2009 року та офіційними перекладом цього свідоцтво на українську мову. У свідоцтві про смерть ОСОБА_18 зазначено, що вона народилася у місті Чигирин Київської області (а.с.32-34).

Заявник вказувала, що свідоцтво про народження ОСОБА_3 на території України у не та її родичів відсутнє, де і коли воно було втрачено їй невідомо.

07 вересня 2019 році ОСОБА_1 звернулась до Державного архіву Черкаської області із заявою про отримання документа на підтвердження народження ОСОБА_3 в Україні у 1919 pоці, на що вона отримала відповідь про те, що по місту Чигирин Чигиринського району Черкаської області книги про реєстрацію актів про народження за 1917-1920 pоки відсутні, що підтверджується листом Державного архіву Черкаської області від 28 жовтня 2019 року № Ю-2/05-09 (а.с.39).

З письмових пояснень ОСОБА_14 , яка є тіткою заявниці та сестрою її батька ОСОБА_7 , вбачається, що ОСОБА_12 була українкою і народилася у місті Чигирині Київської області (а.с.35, 36-38).

Отже, даними свідоцтва про смерть ОСОБА_3 , даними свідоцтва про народження батька заявниці - ОСОБА_7 та письмовими поясненнями ОСОБА_14 , підтверджується, що бабуся заявниці - ОСОБА_19 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Чигирин Київської області, за національністю вона була українка, тобто народилася на території, що на момент її народження входила до складу Української радянської соціалістичної республіки, яка на даний час є територією сучасної України відповідно до ст.5 Закону України Про правонаступництво України .

Таким чином, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, колегія суддів вважає, що вимоги заяви ОСОБА_1 про встановлення фактів, що мають юридичне значення, ґрунтуються на вимогах закону, доведені належними, допустимими і достатніми доказами, а тому наявні правові підстави для задоволення заяви та встановлення факту, що ОСОБА_2 народилася в місті Чигирин Київської області ІНФОРМАЦІЯ_1 Української Радянської Соціалістичної Республіки, а також встановлення факту родинних відносин між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка є її онукою.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Богомазова Павла Сергійовича - задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 04 березня 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Центральне міжрегіональне управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, Державний архів Черкаської області, про встановлення фактів, що мають юридичне значення - задовольнити.

Встановити факт, що ОСОБА_2 народилася в місті Чигирин Київської області ІНФОРМАЦІЯ_1 Української Радянської Соціалістичної Республіки.

Встановити факт родинних відносин між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка є її онукою.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий

Судді: