КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 вересня 2021 року місто Київ.
Справа 370/281/20
Апеляційне провадження № 22-ц/824/11657/2021
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Желепи О.В.
суддів Кравець В.А., Мазурик О.Ф.
при секретарі Міщенко Н.М.
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Макарівського районного суду Київської області 02 червня 2021 року (у складі судді Мазка Н.Б.. повний текст складено 11 червня 2021 року)
в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості та неустойки за договором міни,-
В С Т А Н О В И В:
У лютому 2020 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості та неустойки за договором міни, посилаючись на те, що з січня 2006 року між ним та відповідачем існують партнерські відносини з обробки сільськогосподарських земель і вирощування овочів і фруктів. У лютому 2007 року між ними був укладений усний договір, згідно якого він, позивач працював на майновому комплексі відповідача до квітня 2011 року. За цей відпрацьований час відповідач згідно з договором зобов`язаний був виплатити йому, позивачу грошову винагороду в сумі 1 600 000.00 гривень. Таким чином, відповідач заборгував за відпрацьовані чотири роки на його земельних ділянках, а також ще і особистих грошових вкладень на потреби майнового комплексу відповідача. На підтвердження цієї домовленості відповідач надав розписки про повернення боргу у вигляді передачі йому, позивачу і братові земельної фасадної ділянки з яблучним садом площею 4.6 га землі з належної йому на праві власності ділянки кадастровий номер 3222786500:04:017:0032. Спочатку відповідач брав зобов`язання оформити цю ділянку до 01.07.2013 року, потім до 01.09.2013 року, потім до 01.10.2016 року. Після багаторазових зустрічей та переговорів з відповідачем домовилися оформити його заборгованість у вигляді договору міна, що і зробили.
Факт наявності боргу перед ним у сумі 1 600 000.00 гривень або земельної ділянки площею 4.6 га відповідач визнає, уклавши договір міни від 12.12.2019 року.
Розписка про наявність боргу та договір міни, в яких відповідач визнає борг, є безспірними доказами наявності такого боргу.
Неодноразові прохання до відповідача про погашення заборгованості не принесли позитивних результатів щодо повернення боргу та його погашення.
На адресу відповідача були направлені листи-претензії від 02.01.2020 року з повідомленням про нотаріальне оформлення землі згідно п.5. договору міни до 12.01.2020 року.
На досудовий лист-претензію також не отримано відповіді, та не погашена заборгованість. На день подачі судового позову термін виконання зобов`язань по заборгованості у сумі 1 600 000.00 гривень або 4.6 га землі закінчився, відповідачем кошти не сплачені, нотаріальне оформлення земельної ділянки не зроблено.
Позивач ОСОБА_2 просить: - стягнути з відповідача ОСОБА_3 заборгованість за договором міни 1 600 000.00 гривень, як суму основного боргу; - судові витрати покласти на відповідача.
Рішенням Макарівського районного суду Київської області 02 червня 2021 року відмовлено у задоволенні позову.
Не погоджуючись з оскаржуваним рішенням ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 подав 12 липня 2021 року апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати оскаржуване рішення та ухвалите нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Посилається на те, що оскаржуване рішення є незаконним, ухвалено з істотними порушеннями норм матеріального і процесуального права.
Вказує на те, що надані позивачем письмові докази, на підтвердження факту порушення Відповідачем прав Позивача, оглянуті в судовому засіданні. Допитані свідки, підтвердили факт порушення прав Позивача, але суд в рішенні не мотивував, чому покази свідків не прийняті , як доказ наявності боргу за договором міни. Судом не роз`яснено позивачу право на оскарження судового рішення.
Відзиву на апеляційну скаргу, в строк визначений судом подано не було.
Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
В судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримав з підстав, наведених в ній та просив задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив залишити рішення задоволення, а ухвалу суду без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що подана апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
За правилами ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до від 1 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам рішення районного суду не відповідає.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, що в розписці від 11.12.2014 року ОСОБА_3 зазначив, що маючи у власності земельну ділянку 8.89 га на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД №406855, яка знаходиться на території Пашківської сільської ради, посвідчує факт усної домовленості переоформлення у власність земельної ділянки в кількості 3.7 га ОСОБА_2 та ОСОБА_4 шляхом відчуження земельної ділянки, разом з молодим садом у кількості 1.8 га посадки осені 2010 року, та зобов`язується зробити це переоформлення після розрахунку з банком ВББ, оскільки земельна ділянка знаходиться в заставі в банку ВБР, тобто до 01.10.2016 року ( а.с.3).
В розписці від квітня 2013 року ОСОБА_3 зазначив, що маючи у власності земельну ділянку в кількості 8.8900 га на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД №406855, яка знаходиться на території Пашківської сільської ради, посвідчує факт усної домовленості переоформлення у власність земельної ділянки 3.700 га ОСОБА_2 та ОСОБА_4 шляхом відчуження зі своєї земельної ділянки разом з молодим садом у кількості 1.800 га посадки осені 2010 року та зобов`язується зробити переоформлення при відсутності форс- мажорних обставин до 01.09.2013 року (а.с.4).
В зобов`язанні від 20.01.2012 року ОСОБА_3 зобов`язався зробити відчуження земельної ділянки ОСОБА_2 за його рахунок в кількості 1.53 га зі своєї власної земельної ділянки, що має площу 8.8900 га та знаходиться в межах Пашківської сільської ради разом з частиною молодих дерев яблунь, які були висаджені осінню 2010 року до листопада місяця 2012 року, передавши частину молодих дерев в користування до листопада 2012 року та земельну ділянку на якій посаджена полуниця в липні 2013 року (а.с.5).
В договорі міни від 09.12.2019 року, складеному в смт Макарів між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 зазначено про те, що ОСОБА_3 міняє належну йому на праві власності земельну фасадну ділянку з яблучним садом на ній площею 4.6. га кадастровий номер 3222786500:04:017:0032, яка перебуває у селі Пашківка Макарівського району Київської області в межах Пашківської сільської ради - за відпрацьований ОСОБА_2 робочий час з березня 2007 року по квітень 2011 року на його майновому комплексі (надана послуга). Право власності на земельну ділянку площею 8.89 га, з якої буде виділятися ділянка 4.6 га належить йому, ОСОБА_3 на праві власності згідно державному акту №040948040000. За згодою сторін земельна ділянка площею 4.6 га кадастровий номер 3222786500:04:017:0032 оцінено в 1 600 000.00 гривень або рівноцінної наданої послузі. В пункті 5 договору зазначено про те, що договір вважається виконаним після його повного оформлення за договором і здійснення його державної реєстрації в БТІ. Порушення цього пункту є підставою для розірвання договору і відшкодування нанесених збитків. Це договір вважається виконаним з моменту фактичного переоформлення земельної ділянки п.1. у власність ОСОБА_4 договір підписаний ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 (а.с.7).
В листі від 02.02.2020 року на ім`я ОСОБА_3 за підписом ОСОБА_4 зазначено, що у зв`язку з не переоформленням та передачею в його, ОСОБА_4 власність земельної ділянки площею 4.6 га кадастровий номер 3222786500:04:017:0032, справу вирішено передати до суду (а.с.8).
Як вбачається з матеріалів справи у суді першої інстанції заслухано свідків, ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 які пояснили, що в 2007 році ОСОБА_3 разом з ОСОБА_4 і ОСОБА_4 заснували бізнес з обробки сільськогосподарських земель і вирощування овочів і фруктів, а керівником і власником визначили ОСОБА_3 , який прибуток використовував на власний розсуд і для своїх потреб, а за виконану роботу нічого не платив, обіцяючи розрахуватися з часом. Свідок ОСОБА_4 також пояснив, що в його присутності складався і підписувався договір міни і що це було вільне волевиявлення сторін.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, виходив з того, що позивач не довів порушення своїх прав на час звернення до суду, не надав доказів на підтвердження тих обставин, якими обґрунтовував свої вимоги.
Колегія суддів з таким висновком в повній мірі погодитись не може з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Разом з тим, позивач способом захисту порушених прав обрав стягнення коштів на підставі договору міни, у зв`язку з його не виконанням.
Частина перша статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно з нормою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до вимог ч.1 ст.715 ЦК України, за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов`язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості. Право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов`язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом. Договором може бути встановлений обмін майна на роботи (послуги). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору міни.
Згідно з вимогами ст.716 ЦК України, до договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, договір контрактації або інші договори, елементи яких містяться в договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов`язань.
Укладання договорів міни земельних ділянок здійснюється відповідно до положень ЦКУ з урахуванням вимог, визначених ст.132 ЗК України, якою регламентований зміст угод про перехід права власності на земельні ділянки, та якою передбачено, що угоди про перехід права власності на земельні ділянки укладаються в письмовій формі та нотаріально посвідчуються. Угоди повинні містити:
а) назву сторін (прізвище, ім`я та по батькові громадянина, назва юридичної особи);
б) вид угоди;
в) предмет угоди (земельна ділянка з визначенням місця розташування, площі, цільового призначення, складу угідь, правового режиму тощо);
г) документ, що підтверджує право власності на земельну ділянку;
ґ) відомості про відсутність заборон на відчуження земельної ділянки;
д) відомості про відсутність або наявність обмежень щодо використання земельної ділянки за цільовим призначенням (застава, оренда, сервітути тощо);
е) договірну ціну;
є) права та обов`язки сторін;
ж) кадастровий номер земельної ділянки;
з) момент переходу права власності на земельну ділянку.
З наявних у справі доказів та показів свідків встанолвено, що між сторонами був укладений усний договір, згідно якого відповідач пообіцяв замість коштів в сумі 1600000 грн. переоформити на позивача право власності на земельну ділянку, яка належить йому на праві власності.
Як вбачається із розписок, в них мова ведеться про відчуження земельних ділянок в майбутньому , оскільки земельна ділянка перебуває під іпотекою, а тому її відчуження на користь позивача не можливе до повного погашення боргу, та зняття заборони відчуження .
Згідно із ч.3 ст.640 цього Кодексу договір, який підлягає нотаріальному посвідченню є укладеним з дня такого посвідчення .
Відповідно до ст.220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
За викладених обставин, колегія суддів вважає, що договір на який посилається позивач, як на підставу свого позову не може породжувати правових наслідків . Між відповідачем та позивачем не виникло та не існує ніяких договірних зобов`язань на підставі договору міни.
Посилання в скарзі на покази свідків та письмові розписки не приймаються, оскільки позовних вимог в порядку ч.2 ст.220 ЦК України про визнання дійсним договору міни позивач не заявляв.
Колегія суддів погоджується з доводами скаржника, в частині необґрунтованості відмови у задоволенні позову, оскільки мотивованість та обгрунтованість судового рішення є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Відповідно до приписів ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини вказує на те, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи (див. рішення Європейського суду з прав людини у справі Проніна проти України ( Pronina v. Ukraine ) від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).
Такі ж вимоги щодо обгрунтування судових рішень і необхідності відповіді на доводи сторін містить і практика Європейського суду з прав людини, яка вказує, що призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії від 27 вересня 2001 року; Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року).
Так як суд не виконав вимог, щодо обгрунтованості рішення суду, ухвалене рішення є необґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову з підстав викладених в даній постанові.
Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи викладене, апеляційна скарга ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню з ухваленням по справі нового рішення про відмову в задоволенні позову з підстав, викладених в даній постанові.
Оскільки апеляційний суд відмовляє в позові, перерозподіл судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України апеляційним судом не здійснюється.
Керуючись ст.ст.268, 367 , 374 , 376 , 381 - 384 ЦПК України , суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Макарівського районного суду Київської області 02 червня 2021 року скасувати.
Ухвалити нове судове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості та неустойки за договором міни відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 24 вересня 2021 року.
Судді: О.В. Желепа
В.А. Кравець
О.Ф. Мазурик
Суд | Київський апеляційний суд |
Дата ухвалення рішення | 21.09.2021 |
Оприлюднено | 26.09.2021 |
Номер документу | 99853940 |
Судочинство | Цивільне |
Цивільне
Київський апеляційний суд
Желепа Оксана Василівна
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні