Рішення

від 22.09.2021 по справі 492/1224/20

АРЦИЗЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

справа № 492/1224/20

РІШЕННЯ

Іменем України

22 вересня 2021 року м.Арциз

Арцизький районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Гусєвої Н.Д.,

при секретарі судового засідання Рябчук О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судового засідання в місті Арциз Болградського району Одеської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: виконавчого комітету Арцизької міської ради, як органу опіки і піклування, Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради, як органу опіки і піклування, про визначення місця проживання малолітньої дитини з матір`ю, стягнення аліментів, -

встановив:

Позивач звернулася до суду з позовом до відповідача про визначення місця проживання малолітньої дитини з матір`ю та стягнення аліментів, посилаючись на те, що з відповідачем по справі знадиться у шлюбі, питання розірвання якого знаходиться на розгляді у суді. Від шлюбу сторони мають неповнолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 19 липня 2020 року за згодою позивач відповідач взяв на декілька днів доньку ОСОБА_3 та не повернув, повідомивши, що дитину повертати не збирається і не надасть можливості спілкуватися з дитиною. Позивач має регулярний дохід, постійне місце проживання, не притягувалася до адміністративної відповідальності. Відповідач раніше судимий, притягувався до адміністративної відповідальності у зв`язку з чим просить суд визначити місця проживання дитини з позивачем. Також, відповідач матеріальної допомоги на утримання дитини добровільно не надає, тому позивач просить стягнути з відповідача аліменти у твердій грошовій сумі у розмірі 1859,00 грн., щомісячно.

У судове засідання позивач та її представник-адвокат не з`явилися, але від позивача надійшла заява про розгляд справи у її відсутність та відсутність представника-адвоката, позовні вимоги підтримала у повному обсязі, просила їх задовольнити. У разі повторної неявки відповідача в судове засідання не заперечувала проти ухвалення заочного рішення по справі.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи неодноразово повідомлявся належним чином. Так, судом, відповідно до ч. 5 ст. 128 ЦПК України, неодноразово надсилалися судові повістки про виклик до суду за адресою місця проживання відповідача, зареєстрованого у встановленому законом порядку, однак відповідно до повернутих поштових повідомлень відповідач за зазначеною адресою відсутній, що свідчить про неможливість вручення відповідачу судових повісток та, відповідно до п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, в цьому випадку вважається, що судовий виклик вручений відповідачу належним чином.

Також, суд звертає увагу, що відповідач в судові засідання, призначені на 04 листопада 2020 року, 30 листопада 2020 року, 22 грудня 2020 року, 09 лютого 2021 року, 09 березня 2021 року, 17 травня 2021 року, 17 червня 2021 року, 28 липня 2021 року, 17 серпня 2021 року не з`являвся, про неможливість прибути в судове засідання суд повідомив тільки на 22 грудня 2020 року та 17 серпня 2021 року. Також, від імені ОСОБА_4 надходили до суду заяви про відкладення судового засідання, призначене на 09 лютого 2021 року, 28 липня 2021 року, однак до зави не було додано повноважень представника, відповідно до вимог ст. 62 ЦПК України.

Представник третьої особи виконавчого комітету Арцизької міської ради, як органу опіки і піклування, в судове засідання не з`явилася, але надала до суду письмову заяву, згідно якої просила суд розглянути справу у її відсутність, висновок органу опіки та піклування підтримує.

Представник третьої особи Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради, як органу опіки і піклування в судове засідання не з`явилася, але надала до суду письмову заяву, в якій просила суд розглянути справу у її відсутність.

Судом визнано не доцільним заслуховування думки дитини, оскільки з урахуванням встановленої судом обставин справи, ситуації, яка склалася у сім`ї та обстановці, у якій перебуває дитина, стану здоров`я, віку та розвитку, малолітня ОСОБА_3 не зможе об`єктивно, незалежно та вільно висловити свою думку щодо питання визначання її проживання.

Суд зазначає, що відповідно до вимог ч. 1 ст. ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного терміну. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції. Така позиція викладена в рішенні Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі Смірнова проти України .

Отже відповідач зобов`язаний добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

З матеріалів справи не вбачається, що відповідач надавав суду доказів неможливості прибути в судове засідання. Суд враховує строки розгляду справи, передбачені законом, неодноразові неявки відповідача в судове засідання без поважних причин, а також не встановлення наявності поважних причин для неявки.

Також, судом вжито всіх можливих заходів для повідомлення відповідача про розгляд справи, забезпечено всі процесуальні права у спосіб, передбачений ЦПК України.

Вирішуючи питання про проведення розгляду справи в заочному порядку, суд вважає за необхідне зазначити, що інститут заочного провадження призначений впливати на відповідача, який не вчиняє дій щодо участі у розгляді справи.

Верховний Суд також вказав, що інститут заочного провадження відповідає положенням та спрямований на реалізацію Рекомендації № R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на вдосконалення судової системи. Для досягнення цієї мети необхідно забезпечити доступ сторін до спрощених і більш оперативних форм судочинства та захистити їх від зловживань та затримок, зокрема, надавши суду повноваження здійснювати судочинства більш ефективно.

Враховуючи вказані факти, згоду позивача, суд вважає за можливе, відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України, ухвалити рішення у справі при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, судом, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, розглянувши позовну заяву, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши та оцінивши надані сторонами письмові докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню і такий висновок суду ґрунтується на наступному.

Судом встановлено, що між сторонами склалися правовідносини, що випливають із сімейного законодавства, пов`язані з рівністю прав та обов`язків матері та батька щодо дитини, тому, при вирішенні спору між сторонами, слід керуватися Сімейним Кодексом України.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Між сторонами Приморським районним у місті Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області 26 листопада 2016 року зареєстровано шлюб, актовий запис № 2291, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 (а.с. 13, 48).

Відповідно до копії свідоцтва про народження ОСОБА_3 , народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 12, 47), її батьком зазначений ОСОБА_2 , відповідач по справі, матір`ю ОСОБА_1 , позивач по справі (а.с. 10, 11, 44, 45, 46).

Згідно акту від 21 листопада 2019 року ОСОБА_1 , позивач по справі, проживає в квартирі АДРЕСА_1 разом з донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 16, 50), що також підтверджується довідкою № 2350 від 22 листопада 2019 року, виданої виконавчим комітетом Арцизької міської ради (а.с. 15, 49).

Як вбачається з договору дарування серії НМВ № 489729, посвідченого приватним нотаріусом Арцизького нотаріального округу Одеської області Міцул О.В., зареєстрованого в реєстрі № 514 (а.с. 21-22, 55-56), ОСОБА_1 , позивач по справі, є власником квартири АДРЕСА_2 .

З акту обстеження умов проживання від 14 червня 2021 року вбачається, що в квартирі АДРЕСА_2 , в якій проживає ОСОБА_1 , позивач по справі, створені належні матеріально-побутові умови для проживання, виховання та розвитку дитини. Житло розміщене на 4 поверсі 5-поверхового будинку, складається з 2 кімнат. В квартирі чисто, прибрано. Дитини проживає в одній кімнаті з матір`ю, є достатньо одягу, іграшок, місце для ігор, запас харчів (а.с. 243).

Згідно довідки № 01-07/833 від 09 вересня 2020 року, виданої відділом освіти, молоді та спорту Арцизької районної державної адміністрації Одеської області, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована в Автоматизованій системі реєстрації дошкільників aisrd.org за № 88989 та очікує зарахування до закладу дошкільної освіти Росинка № 5 м.Арциз (а.с. 20, 54).

Відповідно до виписки з епікризу № 1986-142, ОСОБА_1 , позивачу по справі, проведено операцію: відкрита репозиція, МОС кісток правої гомілки пластинами та гвинтами (а.с. 19, 53).

ОСОБА_1 , позивач по справі, зверталась до органів правопорядку з заявою щодо неправомірних дій ОСОБА_2 , відповідача по справі, що підтверджується довідкою № 6357 від 10 серпня 2020 року, виданою Арцизьким ВП ГУНП в Одеській області (а.с. 17, 51).

02 серпня 2020 року ОСОБА_1 , позивач по справі, зверталася до Арцизького ВП ГУНП в Одеській області із заявою, в якій зазначила, що за попередньою домовленістю з ОСОБА_2 , відповідачем по справі, дала батькові малолітню ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на декілька днів, однак ОСОБА_2 в домовлений час не повернув дитину ОСОБА_1 та пояснив, що повертати дитину матері не збирається (а.с. 18, 52).

ОСОБА_1 зверталася з заявою до Малиновського ВП в м.Одесі ГУНП в Одеській області щодо сприяння у поверненні доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка знаходиться з 31 травня 2020 року у батька ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 62, 63, 64-65).

Згідно довідки № 3767 від 17 вересня 2020 року, ОСОБА_1 з 01 червня 2020 року не отримує допомогу при народженні дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в управлінні соціального захисту населення в Малиновському районі Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради (а.с. 58).

Як вбачається з до довідки № SNRHN7L8624IJP3H від 04 вересня 2020 року, виданої АТ КБ ПриватБанк на ім`я ОСОБА_1 , позивача по справі, відкритий рахунок, на якому розміщені кошти в сумі 49650,50 грн. (а.с. 23, 57).

Згідно з витягу з наказу № 3036-к від 15 липня 2021 року, ОСОБА_1 , позивач по справі, прийнята тимчасово листоношою Відділення поштового зв`язку Арциз-4 ЦПЗ Сарата Одеської дирекції Акціонерного товариства Укрпошта з 29 липня 2021 року (а.с. 244).

Відповідно до висновку, рішення № 161 від 23 липня 2021 року виконавчий комітет Арцизької міської ради, як орган опіки та піклування, щодо визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 вважає за доцільне проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_1 , позивачем по справі, (а.с. 193, 194, 195-196).

Фактів аморальної поведінки позивача судом не встановлено.

Щодо позовної вимоги позивача про визначення місця проживання дитини з матір`ю, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з ч. 2, ч. 8, ч. 9 ст. 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Згідно з вимогами ст. 8 Закону України Про охорону дитинства кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (ч. 3 ст. 11 Закону України Про охорону дитинства ).

Згідно ст. 12 Закону України Про охорону дитинства на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до ч. 1 ст. 18, ч. 1 ст. 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Частиною першою статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до ч. 4 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Відповідно до ст. 141 СК України що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого ч. 5 ст. 157 цього Кодексу.

Згідно з вимогами ч. 1, ч. 2 ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Тлумачення ч. 1 ст. 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини).

Дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, судовий розгляд сімейних спорів, в яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі М.С. проти України , заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини Хант проти України від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. При цьому, будь-які спори між батьками, у які залучена дитина і які вирішуються органом опіки та піклування або судом, завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку і суперечать принципу забезпечення найкращих інтересів дитини.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

При цьому під забороною розлучення дитини зі своєю матір`ю в контексті Декларації прав дитини слід розуміти не обов`язковість спільного проживання матері та дитини, а право на їх спілкування, турботу з боку матері та забезпечення з боку обох батьків, у тому числі й матері, прав та інтересів дитини, передбачених цією Декларацією та Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року.

Згідно з вимогами ч. 4, ч. 5 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо визначення місця проживання дитини, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Відповідно до п. 72 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності пов`язаної із захистом прав дитини, під час розв`язання спорів між батьками щодо визначення місця проживання (перебування) дитини служба у справах дітей повинна керуватися найкращими інтересами дитини з урахуванням рівних прав та обов`язків матері та батька щодо дитини.

При цьому ч. 6 ст. 19 СК України визначено, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Тобто орган опіки та піклування під час розв`язання спорів між батьками щодо визначення місця проживання (перебування) дитини повинен надати письмовий висновок з урахуванням інтересів дитини, а суд може погодитися з ним або визнати його необґрунтованим.

Виконавчий комітет Арцизької міської ради, як орган опіки та піклування, щодо визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 вважає за доцільне проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_1 , позивачем по справі (а.с. 193, 194, 195-196).

Декларація прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, як принципове положення визначила, що дитина повинна зростати в умовах турботи.

Із врахуванням віку дитини (чотири роки), таку турботу може забезпечити їй лише мати.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) відступила від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме, статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, про обов`язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини бути розлучена зі своєю матір`ю. Велика Палата Верховного Суду зазначала, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджає про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

За загальним правилом, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проте у справах про визначення місце проживання дитини, суд повинен займати більш активну позицію і встановлювати ґрунтовно усі обставини, які мають значення та дають підстави визначитись із тим, що буде відповідати найкращим інтересам дитини, не обмежуючись лише обставинами, на які посилаються сторони у своїх вимогах чи запереченнях.

При вирішенні таких спорів доцільно та правильно керуватися виключно інтересами дитини, судам передусім потрібно впевнитися, що саме той з батьків, на чию користь буде прийнято рішення, створить для дитини належні умови для її морального, духовного та фізичного розвитку.

При цьому захисту прав дитини та перевірки дотримання її прав та найкращих інтересів повинен сприяти не тільки той з батьків, з яким зараз знаходиться дитина, але й правоохоронні та інші державі органи в компетенцію яких входить перевірка інформації щодо дитини, її стану, місцезнаходження тощо.

Суд приходить до висновку, що, виходячи лише з інтересів дитини, в судовому засіданні були встановлені усі підстави, які дають суду прийти до однозначного висновку щодо необхідності визначення місця проживання дитини разом з матір`ю, у зв`язку з чим позовна вимога позивача в частині визначення місця проживання дитини з матір`ю підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги позивача про стягнення аліментів, суд звертає увагу на наступне.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 8 Закону України Про охорону дитинства кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 pоку, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 pоку та набула чинності для України 27 вересня 1991 pоку, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно із ст. 18 Конвенції про захист прав дитини суд повинен докласти всіх можливих зусиль для того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини.

Батьки несуть основну відповідальність за виховання та розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття.

Згідно зі ст. 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Отже, обов`язок батьків з утримання своїх дітей виникає незалежно від факту реєстрації шлюбу, наявності між ними фактичних шлюбних відносин або спільного проживання. Батьки зобов`язані утримувати своїх дітей незалежно від того, перебувають вони в шлюбі чи шлюб між ними розірвано. Обов`язок батьків утримувати своїх дітей є безумовним.

Відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків, разом з яким проживає дитина.

Згідно ст. 182 СК України суд при визначенні розміру аліментів враховує такі обставини як стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

На підставі ч. 2 ст. 182 СК України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Згідно ч. 1 ст. 184 СК України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі.

Відповідно до висновку Верховного Суду, висловленого в постанові від 12 вересня 2018 року у справі № 459/2181/17, який підлягає врахуванню судом першої інстанції відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України, стягнення аліментів у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку суперечить вимогам сімейного законодавства.

Отже, аналізуючи положення статті 182 та 184 СК України слід дійти висновку, що, під час ухвалення судового рішення у справі про стягнення аліментів, визначених позивачем у твердій грошовій сумі, суд зобов`язаний враховувати, щоб розмір аліментів у твердій грошовій сумі не був меншим мінімального гарантованого розміру аліментів на одну дитину відповідного віку, й у разі визначення позивачем твердої грошової суми у меншому розмірі ніж вказана гарантія, ухвалити рішення, визначивши розмір аліментів у твердій грошовій сумі, який буде відповідати вказаному гарантійному розміру, передбаченому абз. 2 ч. 2 ст. 182 СК України.

Дитина потребує матеріальних витрат на її утримання з урахуванням зростання цін на споживчі товари і послуги, інфляцію тощо, забезпечення належного рівня її життя, необхідного для фізичного, розумового, духовного, морального, соціального розвитку, придбання ліків. Проте, позивачем не долучено до матеріалів справи жодних доказів на підтвердження матеріального стану відповідача та його доходи.

Відповідно до ст. 7 Закону України Про державний бюджет України на 2021 рік встановлено у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для дітей віком до 6 років: з 1 січня - 1921 гривня, з 1 липня - 2013 гривень, з 1 грудня - 2100 гривень.

В судовому засіданні було встановлено, що відповідач є батьком малолітньої дитини ОСОБА_3 , що підтверджено свідоцтвом про її народження.

З листа-відповіді № 2800-050202-7/26763 від 04 червня 2021 року, форми ОК-5 від 03 червня 2021 року Пенсійного фонду України, вбачається, що ОСОБА_2 , відповідач по справі, перебував в трудових відносинах з Акціонерним товариством ОДЕСАГАЗ та отримував заробітну плату (а.с. 176-177, 180).

Судом встановлено, що на момент подачі позову, ОСОБА_2 , відповідач по справі, був працевлаштований та його загальний дохід за період з січня 2020 року по вересень 2020 року складає 88933,72 грн., однак з жовтня 2020 року немає відомостей про отримання заробітної плати.

Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач офіційно не працює і доказів про його доходи стороною позивача суду не надано, то суму стягуваних аліментів належить визначити у твердій грошовій сумі. Із урахуванням фактичних обставин справи та вимог вказаних вище норм матеріального законодавства, приймаючи до уваги стан здоров`я і матеріальне становище дитини, обов`язок батька дитини утримувати свою дитину до досягнення нею повноліття, стан здоров`я і матеріальне становище відповідача, виходячи з прожиткового мінімуму для дитини відповідно віку, який має забезпечуватись насамперед батьками, рівного обов`язку батька та матері по утриманню дитини, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог позивача та стягнення аліментів з відповідача на користь позивача на утримання дитини у твердій грошовій сумі в розмірі 1859,00 грн., але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня подання позовної заяви, тобто з 14 вересня 2020 року, і до досягнення повноліття ОСОБА_3 , тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Суд зазначає, що вказане рішення не є перешкодою для застосування в подальшому положень ст. 192 СК України, а тому в разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я платника або одержувача аліментів та в інших випадках, передбачених цим Кодексом, за заявою вказаних осіб визначений розмір аліментів даним рішенням може бути змінений.

Згідно з ч. 1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, тому по наявній справі аліменти з відповідача мають бути присуджені з 14 вересня 2020 року.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд вважає необхідним допустити негайне виконання судового рішення в межах суми платежу за один місяць.

Щодо розподілу судових витрат, то суд приходить на доступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються зокрема з судового збору.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України Про судовий збір .

Відповідно до ст. 1 Закону України Про судовий збір судовим збором є збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Згідно ч. 1, ч. 6 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Беручи до уваги задоволення позовних вимог в частині визначення місця проживання дитини, суд прийшов до висновку про стягнення з відповідача судового збору на користь позивача в розмірі 840,80 грн., оскільки зазначена позовна вимога задоволена та понесені витрати підтверджені відповідною квитанцією (а.с. 1).

Враховуючи, що судом задоволені позовні вимоги позивача в частині стягнення аліментів, від судового збору якого позивач в силу п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України Про судовий збір звільнена, суд прийшов до висновку про стягнення з відповідача судового збору на користь держави в розмірі 840,80 грн.

На підставі ст. ст. 7, 19, 141, 160, 161, 180-184, 191, 192 СК України, керуючись ст. ст. ст. ст. 2, 3, 4, 5, 7, 8, 10, 11, 12, 13, 19, 44, 48, 53, 76-83, 89, 95, 128, 133, 141, 223, 258-259, 263-265, 268, 273, 280-281, 284, 289, 354 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити повністю.

Визначити місце проживання малолітньої дитини: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з його матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Стягувати з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_5 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) аліменти на утримання дитини: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі 1859 (одна тисяча вісімсот п`ятдесят дев`ять) гривень 00 копійок, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня подання позовної заяви, тобто з 14 вересня 2020 року, і до досягнення повноліття ОСОБА_3 , тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_5 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) в дохід держави судовий збір в розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.

Допустити негайне виконання судового рішення в межах суми платежів за один місяць.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відповідач, якому заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду через Арцизький районний суд Одеської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду через Арцизький районний суд Одеської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про перегляд заочного рішення або апеляційної скарги, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя

Арцизького районного суду Н.Д. Гусєва